Сучасна українська літературна мова як основа стилістики
1. Загальнонародна мова та її складники. Поняття «сучасна українська літературна мова».
Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:
- у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;
- у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах.
Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.
За функціональним призначенням – це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І.П. Котляревський – автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Він першим використав народно-розмовні багатства полтавських говорів і фольклору.
|
|
Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Т.Г.Шевченка. Саме він уперше «своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної та словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови… У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, усно-розмовні форми народної мови». Традиції Шевченка у розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М.Коцюбинський та інші письменники.
Жодне суспільство, на якому б рівні воно не перебувало, не може існувати без мови. Оскільки мова – явище суспільне, вона виконує цілу низку функцій, життєво важливих як для самого суспільства, так і для самої мови.
2. Дві форми української літературної мови. Засоби кодифікації мови.
Сучасна українська літературна мова існує у писемній та усній формах. Вони однаково важливі для суспільства, обом їм властиві мовні норми, однак за своїм функціонуванням кожна з них має свої специфічні особливості.
Усна форма літературної мови обслуговує поточні потреби спілкування в суспільстві між людьми, безпосередньо пов'язаними між собою. Це мова ділового спілкування науки, освіти, засобів масової інформації. Кількість учасників усного спілкування обмежена. Розумінню усної мови сприяють:
|
|
- інтонація,
- тембр і сила голосу,
- дикція,
- паузи,
- міміка,
- жести та умови, у яких відбувається розмова.
Усне мовлення - це діалог. В усному мовленні переважно використовуються прості реченця, тому що при безпосередньому спілкуванні висловлена думка часто стає зрозумілою з півслова або з одного натяку,
Усна мова обслуговує побутові й виробничі процеси суспільства, то в ній переважає лексика побутового та виробничого характеру, можливе вживання розмовних слів, які перебувають на межі з діалектною лексикою.
Існує ціла низка «штампів» привітання, прощання і загалом побутових діалогів, що є складовими мовного етикету.
Усній мові характерна спонтанність, непідготовленість.
Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної. політичної, наукової й культурної діяльності. Вона розрахована на сгіілкування з необмеженою кількістю осіб.
Вимоги до писемної мови: точність, послідовність і лаконічність викладу фактів, гранична чіткість у висловлюванні.
|
|
У писемній формі особливо чітко проявляється диференціація текстів за формами спілкування.
Так, у ділових паперах крім звань графіки, орфографіі, пунктуації, існують суворі правила їх побудови, вживання стійких словосполучень і вибору лексичних одиниць.
Писемній мові властиві як прості, так складні речення, вживання їх -потреба повно розгорнути й оформити складну думку. Потрібні слова добирати доречно, з урахуванням знань і правил правопису, вдалого вибору слова.
Писемна мова дає нам можливість фіксувати кимось висловлене (відтворення висловленого в просторі та часі).
Наша мова - дзеркало нашої культури.
Наука, освіта, ділові стосунки розмовних слів не припускають.
Культура усного і писемного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає; в тому, щоб досконало знати мовні норми і дотримуватись їх.
3. Норми сучасної української мови.
Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов’язковими для всіх носіїв. Унормованість – основна ознака літературної мови, для якої обов’язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність висловлювання.
|
|
Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, закріплених у процесі суспільної комунікації. Розрізняють наступні норми:
- орфоепічні – регулюють правильну вимову звуків, звукосполучень та наголошення слів;
- графічні - правильна передача звуків на письмі;
- орфографічні - грамотне написання слів та їх частин;
- лексичні – встановлюють правила слововживання;
- граматичні – передбачають правильне вживання граматичних форм слів, усталену побудову словосполучень, речень;
- стилістичні - доречний відбір мовних елементів відповідно до умов спілкування;
- пунктуаційні – регулюють вживання розділових знаків.
Норми характеризуються системністю, обумовленістю, стабільністю. Але разом з тим літературні норми з часом можуть змінюватися. У зв’язку з цим у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному та синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові.
У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюються. Мовні норми найповніше і у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підручниках і посібниках з української мови.
Культура усного й писемного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало володіти мовними нормами і послідовно дотримуватися їх.
4. Стилістична норма в мові й у мовленні.
Важливим, навіть фундаментальним для стилістики є термін «стилістична норма».
Стилістична норма — усталена й суспільно усвідомлювана функція (функції) мовної одиниці.
Стилістична норма одночасно буває і якоюсь іншою мовною нормою (фонетичною, морфемною тощо). Наприклад, у лексемі завод кінцевий приголосний [д] вимовляється дзвінко, без оглушення. Це одна з норм вимови, а в ширшому осмисленні — фонетична норма. Водночас вона є і нормою стилістичною, отже, фонети- ко-стилістичною. Недотримання цієї норми викликає в обізнаного з нормами літературної вимови слухача відчуття дисгармонії, незграбності, негативне ставлення до нелітературної вимови кінцевого звука у слові завод. Якщо замість братик вимовити братік, то порушаться морфемно-стилістична і орфоепічна норми, тому що суфікс -ік українським словам не властивий.
Стилістичне мовлення — це передусім мовлення нормативне, бо не можна дотриматися стилістики морфем, слів, речень, порушуючи при цьому інші мовні норми, насамперед фонетичну. Наприклад, вимовляючи радости, близькости, совісти замість радості, близькості, совісті, мовець порушує теперішні фонетичну, орфоепічну, морфемну, морфологічну і орфографічну норми; вимовою солдат, партизан, гривнів замість солдатів, партизанів, гривень порушується передусім морфологічна норма; у реченнях Мій погляд на це не співпадає з твоїм; Це міроприємство себе не виправдає не дотримано лексичної норми, бо слова співпадати, міроприємство не становлять одиниць української літературної (нормативної, унормованої) мови, стилістично правильно було б сказати не збігається, цей захід.
Норма в мові — це її узвичаєна, узаконена, загальноприйнята, обов’язкова одиниця — фонетична, морфемна та ін. Нормативність у мовленні виявляється в дотриманні норм мови.
Стилістична норма є функціональним явищем, яке стає мовленнєвою реалією тільки за умов, що мовці:
— добирають і використовують лише такі мовні одиниці, які властиві літературній мові;
— вживають слова і фразеологізми із закріпленою за ними семантикою;
— комунікативні одиниці мови, особливо речення, а також еквіваленти речень (стверджувальні, заперечні, питальні та ін.) формують за усталеними в мові синтаксичними моделями;
— дотримуються вимог певного стилю мови.
Без цього мовлення є неприродним, незвичним, отже, і стилістично ненормативним.
Стилістичні явища мови не мають власної, тільки їм властивої (індивідуальної) природної репрезентації, окремої мовної матеріалізації, як, наприклад, фонетичні, морфологічні та інші засоби. Лінгвостилістичний (а в його межах і експресивний) аналіз є своєрідним продовженням аналізу мовних одиниць за іншими ознаками — фонетичними, лексичними, морфологічними тощо.
5. Роль засобів масової інформації в поширенні норм УЛМ.
Розвиток засобів масової інформації, особливо радіо і телебачення, призвело до поширення звучання слів, в останні роки - мови спонтанної, не читання заздалегідь підготовленого тексту, а вільного викладу думок, майже імпровізації.
Це позбавило нас від неемоційно, монотонного читання. І скільки незабутніх ораторів з'явилося навколо. Не відстає і преса, а вже про Інтернет і говорити не доводиться. Все це не може не вселяти побоювань за екологію російської мови, тим більше в той час, як нами встановлено, що якісна література, що вимагає уважного, вдумливого ставлення, в даний момент підміняється літературою для легкого читання, куди можна віднести і ряд ЗМІ. Крім того, все частіше в якості засобів, що несуть легко доступну та своєчасну інформацію, виступають телебачення чи інтернет. Таким чином, ми вирішили припустити, що підвищується питома вага мовної продукції ЗМІ у мовній практиці суспільства, підвищується і значимість текстів ЗМІ в суспільній свідомості: першорядна цінність саме художніх текстів в силу ряду причин в даний час далеко не безперечна.
Практичне заняття № 3 – 4
Дата добавления: 2016-01-04; просмотров: 20; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!