Реалізація основних принципів теорії та практики соціалізації в Німеччині
У Німеччині тривалий час вся сфера соціальної діяльності була розділена на соціально-педагогічну і соціальну роботу. Нині ж такий розподіл вважається застарілим, оскільки чимало аспектів діяльності соціального педагога і соціального працівника взаємно переплітаються. Однак питання про ідентичність обох понять ще остаточно не вирішене.
Соціальний педагог у Німеччині - фахівець, який працює у сфері соціальної роботи і виховної діяльності. Це поняття з'явилося в обігу лише після створення вищих спеціальних шкіл соціальної педагогіки в 1966 -1967 навчальному році.
Сфера діяльності соціального працівника доволі широка, позаяк охоплює державні заклади, різноманітні центри і служби соціального забезпечення, лікарні, підприємства, організації та групи самодопомоги. Він працює з людьми різноманітних вікових категорій, оскільки доводиться надавати соціальну допомогу окремим сім'ям, інвалідам, хворим, людям похилого віку, соціально знедоленим дітям та дорослим, іноземним громадянам.
Зараз німецькі фахівці, зайняті проблемами соціальної педагогіки та соціальної роботи, сходяться в тому, що у сфері соціалізації особистості, створення для неї належних умов правомірно визнати єдиний фах, у якому б поєднувалися функції соціального працівника і соціального педагога. У цьому разі в межах об'єднаної діяльності мова могла б вестися лише б про певні комбінації окремих елементів цієї об'єднаної на основі спільної мети, завдань та функцій діяльності.
|
|
|
Тривалий час, приблизно до середини ХХ століття, в Німеччині були поширені так звані класичні методи соціальної роботи, сформовані на основі відповідної англо-американської методики. До них прийнято відносити, насамперед, індивідуальну допомогу, групову терапію, роботу в общині. Однак з часом тематика соціально-педагогічних досліджень почала розширюватися за рахунок урахування національної специфіки. Коли спочатку предметом дослідження були проблемні діти та підлітки, схильні до порушень загальноприйнятих норм, то поступово ним стали всі вікові категорії людей, зайняті в найрізноманітніших сферах діяльності. Незважаючи на нагромаджений досвід соціально-педагогічної роботи з ними, за визнанням німецьких фахівців, дотепер не створена загальна теорія, обґрунтована найновішою соціальною наукою, яка б охоплювала усю повноту і різноманітність ситуативної проблематики людського життя і відповідних їй моделей дії як самого клієнта, так і соціального фахівця, який би об'єднував функції соціального педагога та соціального працівника.
Активізація соціально-педагогічної діяльності в останні роки пояснюється низкою причин: удосконаленням соціальної структури суспільства, впливом на неї об'єднання з НДР, допомогою переселеним із інших країн сім'ям та біженцям. Традиційно еклектична за своєю суттю орієнтація соціальної роботи та соціальної педагогіки почала набирати міждисциплінарного характеру, оскільки в соціально-педагогічній роботі стало необхідним використання результатів таких соціальних наук, як: політико-економічні основи теорії держави і соціальної політики, теорії соціалізації, інтерракціонізму та ін. У зв'язку з цим сучасні підходи до соціально-педагогічної роботи, будучи раніше орієнтованими або на суб'єкта, або на суспільні умови, доповнюються новими концепціями, які пов'язують соціальну теорію з теорією дії, чітко визначаючи межі компетенцій соціально-педагогічних дій в цілому. Це дає можливість спрямувати соціальну роботуі соціальну педагогіку, з одного боку, на вимоги і завдання, які ставлять перед людиною складні житейські ситуації, а з іншого боку, на можливості стимулювання та розвитку процесів у будь-якій ситуації й запобігання чи ослаблення негативних явищ. Завдяки комплексному використанню всіх відомих професійних методів, спеціальних методик та технологій, освітніх концепцій тощо соціальні працівники і соціальні педагоги намагаються стимулювати клієнтів на розвиток і зміцнення їх власних сил, повноцінну реалізацію внутрішнього потенціалу, прийняття самостійних рішень.
|
|
|
|
|
|
У розумінні німецьких дослідників проблем соціалізації особистості соціальна педагогіка і соціальна робота - це форма професійних дій, які визначаються принципами індивідуалізації і змін (в мікро-, мезо- і макросистемах).
Незважаючи на умовне розділення функцій соціальної педагогіки та соціальної роботи, німецькі фахівці виходять із того, що цілі, ціннісні орієнтації, завдання, базові знання та методи як для однієї, так і для іншої повинні бути спільними. Але оскільки практична діяльність має свою специфіку, то для професійної кваліфікації соціальних працівників та соціальних педагогів властиві певні акценти. У сфері соціальної роботи вони, насамперед, пов'язані з вирішенням конфліктних ситуацій, вирівнюванням соціального дефіциту, посередницькою місією в умовах надання професійної допомоги. Однак це не є перепоною для спільної діяльності соціальних працівників та соціальних педагогів у вирішенні завдань соціалізації різновікових груп населення країни.
|
|
|
Теорія і практика соціальної роботи базується на таких основних принципах: сімейної орієнтації, прихованості та конфіденційності, щирості та довір'я, розуміння замість осудження, допомоги і виховання замість покарання, добровільності замість контролю, допомоги для самодопомоги або активності замість пасивності, об'єднана допомога -комплексна допомога.
Принцип сімейної орієнтації передбачає відповідальність усіх членів сім'ї за вирішення проблем кожного її члена, співпрацю соціального працівника чи соціального педагога у необхідному захисті та допомозі дітям, готовність до доцільних змін ситуації та стосунків у сім'ї з метою "вирівнювання" необхідних обставин.
Принцип прихованості та конфіденційності передбачає дозвіл клієнта на присутність або участь у розмовах із соціальним працівником або соціальним педагогом третьої особи та на право передачі інформації, яка стосується особистих життєвих ситуацій, сторонній людині (групам людей, організаціям, закладам, засобам інформації і т.д.). Загалом принцип відображає право клієнта на повагу до його особистого життя.
Принцип щирості та довір'я спрямований на встановлення з клієнтом щирих довірливих стосунків, які, насамперед, пов'язуються з відкритою і чесною поведінкою соціального працівника, який не дозволить собі за спиною підопічного отримувати про нього від третьої особи інформацію інтимного характеру.
Принцип розуміння замість осудження вимагає конгруентності соціального працівника, тобто його здатності сприймати світ і людей у ньому, як вихідну основу в роботі, такими, якими вони є. Це не означає, що злочинець чи злочинна поведінка повинні виправдовуватися, а скоріше пов'язується з розумінням людини як потенційно доброї істоти, незахищеної, як складно організованої системи, від негативного впливу хаотично непередбачуваних елементів. Через те, розуміючи, що клієнт потребує підтримки, йому необхідно дати можливість висловити свої почуття для того, щоб серйозно їх сприйняти та зрозуміти.
Принцип допомоги і виховання замість покарання дещо збігається із попереднім. Однак він тісніше пов'язаний із профілактикою порушення клієнтом загальноприйнятих норм. Він передбачає всебічний розвиток його на основі гармонізації внутрішньоособистісних та загальносуспільних інтересів і виховання в нього готовності до змін у взаєминах із членами сімей.
Принцип добровільності замість контролю дозволяє надавати клієнтові право самому приймати рішення, яка допомога йому необхідна і яку він хотів би отримати. У цих випадках соціальному працівнику не бажано нав'язувати підопічному свої поради та вказівки, демонструючи цим самим певну свою зверхність над ним. Таким чином, зникає база для формування в клієнта звички пристосування до контрольованих обставин на основі страху.
Принцип допомоги для самодопомоги або активності замість пасивності висуває вимогу самоактивізації клієнта. Соціальний працівник повинен допомогти йому сформувати внутрішню готовність і бажання бути господарем власної долі. У протилежному випадку, коли соціальний виховник сам усе робитиме замість свого підопічного, позбавляючи його самостійних дій, то цим самим він формуватиме безвідповідальну та безвільну особистість, яка у будь-яких ситуаціях не в змозі буде сама за себе постояти.
Принцип об'єднана допомога - комплексна допомога передбачає допомогу соціального працівника, яка надається в тісному контакті з різноманітними соціально спрямованими організаціями та службами. Це засвідчує, що в соціальній роботі надзвичайного значення набуває процесуально-систематичне бачення соціальних проблем, яке можливе за умови об'єднання фізичних, матеріальних, духовно-психічних, загальносуспільних та особистісних проблем.
У світлі цих принципів вимальовуються основні функції соціальної роботи: 1) формування у клієнта внутрішньої готовності та здатності до власного саморозвитку і вирішення назрілих проблем особистісного життя; 2) гармонізація взаємостосунків як між окремими людьми, так і між ними та різноманітними соціальними системами; 3) сприяння гуманній та ефективній дії цих систем; 4) допомога в розвитку і поліпшенні соціальної політики країни.
Найважливішу ділянку соціальної роботи та соціально-педагогічної діяльності складає соціальна допомога дітям, підліткам і їх сім'ям, що традиційно об'єднується єдиним поняттям "дитячо-юнацька допомога". Ця ділянка роботи має два аспекти: "турбота про підлітків" та "допомога у вихованні".
Перший із них пов'язаний з організацією дозвілля дітей та підлітків (налагодження діяльності молодіжних центрів, розгортання спортивного руху, будівництво спортивних майданчиків, робота в молодіжних організаціях та в галузі освіти молоді, культурно-масові та оздоровчі заходи під час шкільних канікул, організація міжнародних зустрічей, заходи з охорони прав і праці підлітків).
Другий передбачає надання соціальної допомоги проблемним дітям, підліткам і їх сім'ям (допомога у вихованні та налагодженні спілкування, у розв'язанні проблем, пов'язаних із певними аномаліями в поведінці дітей, підлітків та батьків, з випадками насильства, що мають місце в сім'ї).
Робота у сфері "дитячо-юнацької допомоги" проводиться у відповідних соціальних організаціях різноманітними професійними групами: соціальними працівниками, соціальними педагогами, психологами, соціологами, педагогами, лікарями, юристами.
Соціально-педагогічна допомога сім'ї як складова цієї сфери надається соціальним педагогом безперервно (понад 3 роки) й інтенсивно (до 20 годин упродовж тижня) у формі бесід із батьками та їх дітьми у вільний час. Така робота покликана запобігти направленню дітей у дитячий будинок чи інтернат, оскільки знаходження дитини в сім'ї обходиться державі дешевше, ніж її перебування у дитячому будинку чи в інтернаті.
На противагу первинній традиційній роботі з запобігання дитячій та підліткової злочинності, яка активізується лише тоді, коли виховні проблеми загострюються, помічається зростання ефективності профілактичної та превентивної роботи. Найчастіше ця робота проводиться на вулицях міста. Вона ставить за мету запобігти виникненню молодіжних груп ризику, схильних до правопорушень, шляхом встановлення з ними "випадкових" контактів у період їх скупчення для проведення вільного часу. Під час цих контактів визначаються проблеми вуличних груп молоді, вивчаються можливості надання їм відповідної допомоги, як індивідуальної, так і групової. Плануються заходи не лише з метою запобігання росту кількості груп, а й з метою розпаду тих, що є. У складі груп виявляються особливо небезпечні підлітки, робляться намагання залучити їх у ті молодіжні групи, які знаходяться під соціально-педагогічною опікою. Для молоді знаходяться приміщення для спілкування, організовуються різноманітні форми дозвілля з метою сублімації надлишкової енергії підлітків та юнацтва.
Персонал соціальних служб готується в різноманітних освітніх закладах. Зокрема, на середньоосвітньому рівні в професійних та спеціалізованих школах готуються працівники дитячих садків, молодіжних центрів та надомного догляду за малюками. Соціальні працівники та педагоги навчаються в коледжах-інститутах, які належать до системи вищої освіти. Курси соціальних працівників та соціальних педагогів пропонують також деякі університети.
Різноманітні навчальні програми з підготовки соціальних педагогів та соціальних працівників передбачають таке спрямування навчально-пізнавальної діяльності майбутніх фахівців соціальної роботи та соціально-педагогічної діяльності: соціальна робота і соціальна педагогіка (історія, теорія, організація та інститути, методи); соціальні науки (соціологія, соціальна політика, політична наука, економіка, статистика, емпіричні соціальні дослідження); психологія та педагогіка (прогресивна психологія, терапевтичні методи, теорія і практика освіти, теорія соціалізації); здоров'я (надання медичної допомоги, медичне обстеження); юридичне і суспільне управління (законодавство стосовно сім'ї, молоді, соціального забезпечення, соціальних гарантій, праці та управління); засоби масової інформації, мистецтво, спорт.
Важливу роль у підготовці соціального працівника відіграє практика. Наприклад, за умови академічної підготовки його у спеціалізованих школах упродовж 3 років на безпосередню практичну діяльність відводиться 1 рік.
Дата добавления: 2015-12-17; просмотров: 23; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!