Ліквідація куркульства як класу»

Для здійснення колективізації було вирішено знищити най­більш заможну верству сільського населення, що використо­вувала у своєму господарстві найману працю - т.зв. «куркулів».

Порядок «розкуркулювання» розробила спеціальна комісія під керівництвом В. Молотова.

Результати її роботи були викладені в постанові ЦК ВКП(б) від ЗО січня 1930 р. «Про заходи для ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації».

За цією постановою куркульські господарства, що підлягали ліквідації., поділя­лися на три категорії.

- До першої відносилися «учасники й організатори антирадянських виступів і терористичних актів».

Відповідно до рішень судових органів їх треба було «ізолювати» у в'язниці або табори.

- До другої категорії — ті, хто чинив «менш активний опір» кампанії розкуркулю­вання.

Їх разом із родинами виселяли в північні райони країни.

- Розкуркуленим родинам, що не чинили ніякого опору, надавалися урізані земельні ділянки за межами колгоспних масивів.

Списки куркулів із поділом на категорії повинні були складатися за рішенням наймицько-бідняцьких зборів або сільських сходок і затверджуватися райвиконкомами.

Перша хвиля розкуркулювання тривала в Україні з дру­гої половини січня до початку березня 1930 р.

Вона охопила 309 районів, у яких нараховувалося 2 млн. 524 тис. селянських господарств (із загальної кількості 5 млн. 045 тис. господарств у 581 районі).

За станом на 10 березня було розкуркулено 61 тис. 887 господарств, тобто 2,5%.

Після визнання адміністративного тиску на селян перегином і дозволу виходити з колгоспів масштаби колективізації в Україні різко зменшилися.

За перші сто днів, починаючи з 10 березня 1930 р., з колгоспів вийшли 1 млн. 594 тис. госпо­дарств, в основному середняцьких.

Восени в них залишилося вже менше третини селян, і вихід із колгоспів продовжувався.

Біднота, що залишилася в колгоспах, не мала коштів для нормального ведення господарства.

Щоб досягти суцільної колективізації, доводилося втягу­вати середняків у колгоспи повторно.

Цей новий наступ почав­ся у вересні 1930 р. Україна отримала завдання подвоїти рівень усуспільнення і протягом 1931 р. в основному закін­чити суцільну колективізацію основних сільськогосподар­ських районів.

У районах, де вже проводилося розкуркулю­вання, повторно проводилася акція «ліквідації куркуля як класу», однак, тепер вже у відношенні неексплуататорських середняцьких господарств.

Масштаби «розкуркулювання» і доля «розкуркулених» селян

Усього за роки суцільної колективізації в Україні було експропрійовано до 200 тис. селянських господарств шляхом продажу майна з торгів:

- «за невиконання зобов'язань» за хлібо­заготівлями,

- невиплату репресивних, дуже завищених подат­ків,

- за «невмотивований» забій власної худоби,

- а найчастіше - шляхом внесення в списки розкуркулюваних.

Не в силах прийняти новий порядок, селяни розпродавали своє майно, кидали землю і виїжджали на новобудови до міст, у тому числі за межі України.

Розкуркулені родини, що залишилися на місці, стали справжньою проблемою для влади: за інструкцією, вони повин­ні були розміщатися на спеціально побудованих висілках, будівництво яких вимагало додаткових коштів.

Після віднов­лення розкуркулювання родини, що його зазнали, почали висилати за межі України.

За 1930 р. з України було депортовано не менше 75 тис. родин, а до червня 1931 р. ще 23,5 тис.

Більше половини з них були виселені до Сибіру як «спецпереселенці» з обмеженням громадянських прав.

Як правило, на місцях виселення спецпереселенцям не надавалася навіть мінімальна державна допомога для облаштування, що спричинило високий рівень їхньої смертності.

Голодомор 1932-1933 рр.

Серед основних причин голоду в Україні називають:

- деградацію сільськогосподарського виробництва унаслідок форсованої колективізації;

- виконання плану хлібозаготівель шляхом вилучення знач­ної частини посівного фонду;

- політику, спрямовану на пряме, цілеспрямоване знищення (геноцид) українського народу.

Насправді, колгоспи, незважаючи на їхню слабку матері­ально-технічну й організаційну базу, не зменшили рівня вироб­ництва зерна в порівнянні з попередніми роками.

Валовий збір зернових протягом першої половини 30-х рр. був на рівні другої половини 20-х рр.

Однак, у ході примусової хлібозаготі­вельної кампанії у колгоспів масово вилучили більшу час­тину хліба.

На приймальні пункти було здано 6,9 млн т зерна, або 54% від його валового збору.

Майже цілком вилучили зерно в господарствах одноосібників. Вони здали 1,6 млн т, або 76,2% виробленого ними зерна.

А для нормального роз­витку сільського господарства при даному рівні технології було необхідно, щоб у селі залишалося дві третини валової продук­ції.

У той же час у ході суцільної колективізації, не забез­печеної матеріально-технічними засобами, значно скоро­тилася продовольча база особистих селянських госпо­дарств.

Усуспільнення худоби призвело до її масового знищення селянами.

За п'ять років колективізації загальна кількість худоби в Україні скоротилася майже вдвічі, а в осо­бистому користуванні - у 7-8 разів.

Таким чином, основною причиною голоду в Україні було відновлення практики продрозкладки на початку 1928 р. в умовах різкого зубожіння селян­ського господарства.

 

 

---

Дата добавления: 2023-01-08; просмотров: 96; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!