Еволюція вітчизняної концепції економічного районування
Міністерство освіти та науки України
ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ІНСТИТУТ
ЕКОНОМІКИ І УПРАВЛІННЯ
Кафедра економічної теорії
Лекційний матеріал
для самостійної підготовки студентів
з курсу
"ПРОБЛЕМИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ"
до теми
"Економічне районування як науковий метод
регіональної організації господарства"
для студентів спеціальності "туризм"
денної форми навчання
Затверджено на
засіданні кафедри економічної теорії
Протокол № 8
від 30.08.2010 р.
Чернігів 2010
Лекційний матеріал для самостійної підготовки студентів з курсу "Проблеми регіональної економіки" до теми "Економічне районування як науковий метод регіональної організації господарства" для студентів спеціальності "туризм" денної форми навчання.
Укладач: Чемісов Б.Г.,
доцент, к.г.н.
Рецензент: Кирилюк Ю . В . ,
доцент, к.е.н.
ЕКОНОМІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ ЯК НАУКОВИЙ МЕТОД
РЕГІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСТВА
План:
1. Види районування
2. Еволюція вітчизняної концепції економічного районування
3. Сучасне економічне районування
4. Основні районоутворюючі фактори
5. Практичне значення та завдання економічного районування
Види районування
Районування – це поділ території за сукупністю взаємопов'язаних ознак на достатньо цілісні частини – райони.
|
|
|
У загальному розумінні район визначається як поняття, яке широко використовується в різних галузях знання і означає територію, що відрізняється своїми специфічними особливостями – природними, історичними, соціально-економічними та іншими. В цьому сенсі любий район можна назвати регіоном, але не любий регіон є районом.
Існує багато різновидів районування. В залежності від характеру ознак, на основі яких виділяють ті чи інші територіальні таксони, районування поділяють на три основні види: природне, адміністративне і економічне.
До природного районування відносять фізико-географічне та інші варіанти.
Результатом адміністративного районування є сітка супідрядних адміністративно-територіальних одиниць. В Україні систему адміністративно-територіального устрою складають: АР Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища та села. У відповідності з адміністративно-територіальними одиницями утворюються органи державної влади та управління.
Економічне районування – це встановлення системи економічних районів. Це науковий метод поділу господарства країни на територіально-господарські частини. Таким чином районування – це особлива систематизація вже сформованих районів, або тих які можуть бути сформовані завдяки новому територіальному поділу праці. Економічне районування часто називають інтегральним (загальним), відрізняючи його тим самим від галузевого (спеціального) районування.
|
|
|
Під галузевим районуванням розуміють встановлення системи галузевих районів (райони окремих галузей промисловості, зони і райони сільського господарства та його галузей, транспортні райони тощо). Сітки галузевих районів використовують для практичних питань діяльності та розвитку галузей виробництва. Так, наприклад, у сільському господарстві виокремлюються райони виробництва технічних і зернових культур, виноградарства і садівництва, а в промисловості – райони вугільної, металургійної, хімічної, легкої та інших галузей індустрії. Галузеві економічні райони є складовою частиною загальних економічних районів. Галузеве районування посилює наукову обґрунтованість у визначені території інтегральних економічних районів.
Необхідно розрізняти поняття «районоутворення» і власне районування. Районоутворення – це об'єктивний процес формування і розвитку районів як інтегральних територіальних економічних або суспільно-територіальних систем. Цей процес проходить незалежно від його пізнання. Його вивчення є предметом районології.
|
|
|
Контрольні запитання :
1. Що таке «районування» у загальному розумінні?
2. Дати визначення «району» як поняття, яке широке використовується в різних галузях знання.
3. Які є різновиди районування? Охарактеризувати природне та адміністративне районування.
4. Що є результатом економічного районування?
5. Які відмінності між економічним (інтегральним, загальним) районуванням та галузевим районуванням?
6. Чим відрізняється зміст поняття районування та районоутворення?
Еволюція вітчизняної концепції економічного районування
В докапіталістичних формаціях,коли територіальний поділ праці ще не набув певного розвитку,не було і об'єктивних умов для формування економічних районів. Виникнення та формування їх відбулося в умовах розвинутого товарного виробництва і подальшого розвитку суспільного територіального поділу праці.
Зародження економічного районування в Росії відносять до періоду пізнього феодалізму. Задача управління централізованою державою,яка розвивалася,обумовила необхідність впорядкування її адміністративно-територіального поділу.
|
|
|
До XVIII століття в Росії існували різні територіальні одиниці: повіти, стани, волості, округи та інші, деякі з них утворилися ще в період удільних князівств. Нові адміністративно-територіальні одиниці були утворені в 1708 році. Територія країни була поділена на 8 великих губерній, губернії на повіти. В 1861 році з відміною кріпосного права була оформлена третя територіальна одиниця – волость, як підрозділ повіту.
Проблеми адміністративного районування, головною з яких було обґрунтування територіального поділу країни, породжували розробку питань економічного районування.
У працях багатьох відомих науковців і суспільних діячів ХVІІІ-ХХ століть містяться дослідження поділу країни на економічні райони. В них наводилася характеристика районів, які виокремлювалися, відмічалися недоліки адміністративно-територіального устрою держави, вивчення процесів територіального поділу праці, територіального управління економікою країни. Вченими того періоду(В.І. Татищєвим, К.І. Арсеньєвим, Д.І. Менделеєвим) було закладено теоретичні основи районування з урахуванням в основному географічних, економічних та демографічних факторів районоутворення.
Конструктивне утілення методу районування почалося з розробкою плану ГОЕЛРО (1920-1921). В той час треба було не тільки відбудувати промисловість, сільське господарство, транспорт, але й організувати виробництво на базі великої індустрії, нової техніки і технології. Здійснити це без обґрунтованої мережі економічних районів було неможливо.
Одним з провідних принципів районування був прийнятий енергетичний принцип. В плані ГОЕЛРО передбачалося створити контур розташування основних електричних районних станцій, тобто зробити перехід від дрібних підприємств до створення системи великих районних станцій. Ці районні електростанції с електромережами, що електрифікують прилеглу територію-її добувну промисловість, сільське господарство і транспорт об'єднують навколо себе все виробництво в цілісну систему.
Таким чином, реалізація енергетичного принципу районування передбачала створення системи великих електростанцій, які ставали основою виділення відносно самостійних територій (господарських одиниць) економічних районів. При цьому енергетичний принцип районування трактувався в широкому розумінні. Він включав окрім технологічного ще й економічні аспекти. Тому план ГОЕЛРО був не тільки технічним, а й економічним планом. У зв'язку з тим, що районування в плані ГОЕЛРО носило конструктивний характерно для виявлення і обґрунтування мереж економічних районів вперше в економічному районування були широко використані техніко-економічні проектні методи.
Перетворення народного господарства країни на базі електрифікації виробництва та проектування нових напрямів розвитку економіки з використанням науково обґрунтованої мережі економічних районів виявилися проблемами виключної складності. Необхідна була подальша розробка методології економічного районування. Вона набула здійснення в роботах Держплана 20-х років і спеціальної комісії по районуванню при Президіумі ВЦВК (1921 р.). Розробка проблеми економічного районування проводилася з урахуванням нових задач:
- прискореного розвитку сфери матеріального виробництва в цілому та по районах;
- встановлення нового політико-адміністративного поділу замість старого адміністративно-територіального устрою на основі обґрунтованої системи економічних районів;
- виділення національних республік та областей.
Такий підхід висував на перший план економічний і соціальний принципи районування.
Економічний район на той час визначався як «...своєрідна, по можливості економічна закінчена територія країни, яка завдяки комбінації природних особливостей, культурних накопичень минулих часів і населення з його підготовкою до виробничої діяльності являло одну з ланок загального ланцюга народного господарства».
Економічне районування України пройшло три основних етапи:
- перший – з 20 років XX ст. до другої світової війни;
- другий – від післявоєнних років до здобуття незалежності;
- третій – від 1991 р. до теперішнього часу.
За радянських часів економічне районування України залежало від того, що республіканське господарство було складовою частиною народногосподарського комплексу СРСР. Виходячи з цього до другої світової війни на території УРСР виділяли 2 або 4 великі економічні райони.
Після возз'єднання українських земель, в післявоєнні роки групою вчених під керівництвом академіка К.Г. Воблого було розроблено мережу районів з 5 інтегральних економічних районів: Центрального, Південно-Східного, Північно-3ахідного, 3ахідного. На основі цієї сітки економічних районів і базується більшість розробок з сучасного економічного районування України.
З навчальною метою в економічній географії майже чверть століття використовувалися внутрішньо-республіканські економічні райони, виділені професором О.І. Дібровою: Донбас, Промислове Придністров'я, Північно-Східний, Центральний, Західний і Причорноморський.
У 1963 році, згідно загальносоюзного районування,на території України були виділені 3 великі інтегральні райони: Донецько-Придніпровський (у складі восьми областей); Південно-Західний (у складі тринадцяти областей) і Південний (чотири області). При цьому райони орієнтувалися на союзну економіку і формувалися як складові частини єдиною господарського комплексу країни.
Мережа економічних районів зразка 1963 року продовжувала використовуватися до 1991 року, коли через розпад СРСР і перехід до самостійного економічного розвитку, нагальним завданням стало визначення нової мережі економічних районів, відповідної потребам часу.
Розробки з економічного районування, проведені у 90 роки з участю провідних вчених Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України завершилися у 1998 році внесенням в проект Закону України "Про концепцію державної регіональної економічної політики" такої мережі економічних районів України:
- Донецького (Донецька, Луганська області);
- Придніпровського (Дніпропетровська, Запоріжська, Кіровоградська області);
- Східного (Полтавська ,Сумська, Харківська);
- Центрального (Київська, Черкаська, м. Київ);
- Поліського (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська);
- Подільського (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);
- Південного або Причорноморського (АР Крим, Миколаївська, Одеська, Херсонська, м. Севастополь);
- Карпатського (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області).
Однак, тодішня редакція вказаної концепції не отримала подальшого впровадження, а в наступних її редакціях жодна схема економічного районування не згадувалася.
Контрольні запитання:
1. Який провідний принцип районування був закладений при розробці плану ГОЕЛРО? Чому перетворення економіки того періоду на базі великої індустрії, нової техніки і технології було неможливе без обґрунтованої сітки економічних районів?
2. З урахуванням яких задач відбувалась розробка проблем економічного районування в роботах Держплану 20-років?
3. Які виділяють етапи економічного районування України?
4. Яка сітка економічних районів України була розроблена групою вчених під керівництвом академіка К.Г. Воблого?
5. Які економічні райони виділені професором О.Т. Дібровою?
6. Назвати економічні райони України які були виділені у 1963 році згідно загальносоюзного районування?
3. Яка сітка економічних районів розроблена вченими Ради по вивченню продуктивних сил України (1998 р.).
Дата добавления: 2022-12-03; просмотров: 21; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!