Кримінологічна характеристика організованої

Стр 1 из 3Следующая ⇒

Тема 13

КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОРГАНІЗОВАНОЇ ТА ПРОФЕСІЙНОЇ ЗЛОЧИННОСТІ ТА ЗАПОБІГАННЯ ЇМ

План

1. Поняття організованої та професійної злочинності.

2. Кримінологічна характеристика організованої та професійної злочинності.

3. Причини та умови організованої та професійної злочинності.

4. Запобігання організованій та професійній злочинності.

Поняття організованої та професійної злочинності

Організована злочинність мабуть є найбільш складним, багатогранним та небезпечним явищем, яке посягає, перш за все, на політичну, економічну, соціальну, правову та моральну сфери суспільства. Варто відзначити, що залежно від різного роду злочинів організована злочинність має неоднакову розповсюдженість у різних країнах. Вона виникла не випадково, оскільки тісно пов’язана з особливими соціально-економічними і навіть історичними чинниками.

Вперше спроба дати визначення організованої злочинності була здійснена американськими соціологами. У 1971 р. відомий публіцист Уолтер Ліппман у статті «Злочинний світ: наш таємний прислужник» писав, що на відміну від звичайної злочинності, яка має повністю грабіжницький характер, організована злочинність пов’язана з наданням певних послуг або товарів.

У Радянському Союзі організовану злочинність визнали тільки у 1988 р., коли були опубліковані дані наукового дослідження, що проводилося у ВНДІ МВС СРСР з 1982 р. за темою «Совершенствование деятельности аппаратов уголовного розыска в борьбе с организованными преступными группами»[1].

До цього часу був зібраний значний емпіричний матеріал (досліджено більше тисячі оперативних розробок та кримінальних справ про організовану злочинність, опитані засуджені та експерти), який був опублікований у 1985 р. у вигляді аналітичної довідки. У цій довідці вперше в офіційних документах згадувався термін «організована злочинність» та давалося його тлумачення.

У 1989 р. на ІІ З’їзді народних депутатів СРСР була прийнята постанова «Об усилении борьбы с организованной преступностью», якою офіційно було визнано існування даної проблеми в країні на той час. На жаль, на сьогодні вона не зникла, а навпаки, продовжує ускладнюватися та загострюватися.

Визначення організованої злочинності в наукових, навчальних і нормативних джерелах дається по-різному.

Відповідно до Закону України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю», організована злочинність – це сукупність злочинів, що вчиняються у зв’язку зі створенням та діяльністю організованих злочинних угруповань[2].

У чинному Кримінальному кодексі України (2001 р.) визначено лише особливі організаційні форми вчинення злочинів, віднесено до ознак кваліфікації функціональні (координаційні, організаційні, забезпечувальні) дії стосовно діяльності злочинних угруповань, а змістові ознаки вчинюваних ними злочинів, крім деяких, що вчинюються злочинною організацією, не розкриваються. Тому у суспільній свідомості та серед фахівців на сьогодні панує думка про те, що певна частина злочинності називається організованою через те, що злочини, які до неї віднесені, вчиняються організованими угрупованнями, які мають певні організаційні відмінності[3].

Організована група, відповідно до ст. 28 КК України, – внутрішньо стійке об’єднання декількох осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи. Ознаками організованої групи є:

- наявність декількох осіб (три і більше);

- попередня їх зорганізованість у спільне об’єднання для готування або вчинення двох чи більше злочинів або вчинення тільки одного злочину, який потребує довготривалої підготовки;

- стійкість такого об’єднання;

- об’єднаність злочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану.

Діяльність учасників організованої групи може характеризуватися як розподілом ролей, так і співвиконавством або ж поєднанням цих форм співучасті.

Злочинна організація – це внутрішньо і зовнішньо стійке ієрархічне об’єднання декількох осіб (п'ять і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп[4].

Ознаками злочинної організації є:

- стійкість;

- ієрархічність;

- об’єднання декількох осіб (п’ять і більше);

- попередня зорганізованість його членів або структурних частин для спільної діяльності;

- спеціальна мета діяльності:

а) безпосереднє вчинення ними тяжких або особливо тяжких злочинів;

б) керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб;

в) забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Таким чином, поняття «злочинна група» та «злочинна організація» не є тотожними.

У кримінологічній науці формулюється визначення організованої злочинності як вітчизняними, так і зарубіжними теоретиками та практиками. Так, під нею розуміють: «системно пов’язану сукупність злочинів, учинених учасниками стійких, ієрархізованих, планомірно діючих злочинних структур (груп, співтовариств, асоціацій), діяльність яких прямо або опосередковано взаємно підтримується та узгоджується, будучи спрямованою на отримання максимального прибутку зі злочинного бізнесу на певній території або у певній сфері, що є під її контролем»[5]; «це багатозначний різнорівневий та складно структурований феномен суспільного життя, який виник та розвивається в результаті прагнення (активності) частини членів суспільства змінити у кримінальний спосіб його цивілізовану, перш за все, правову упорядкованість, і в інтересах власного збагачення та отримання на цій основі фактичної влади»[6]. Крім того, організовану злочинність визначають як функціонування стійких керованих об’єднань злочинців, які займаються вчиненням злочинів як своєрідним бізнесом і створюють систему свого захисту від соціального контролю за допомогою корупції[7].

Незважаючи на деяку відмінність зазначених визначень, їх зміст містить, все ж таки, кілька спільних рис даного виду злочинності, які не спростовуються і не оспорюються ні теоретиками, ні практиками. Серед них виділяються наступні ознаки:

а) ієрархічність;

б) розподіл ролей і функцій;

в) наявність «нормативних розпоряджень»;

г) самофінансування;

д) систематичну цілеспрямовану діяльність. Злочинну діяльність[8] також характеризують:

Однією з основних ознак організованої злочинності є:

- ієрархічність, щоозначає упорядкованість злочинної організації з точки зору співвідношення лідерства і підлеглості. Типовою (але не універсальною) можна визнати таку ієрархію:

Кожному учаснику злочинної організації відведені певні ролі та функції, конкретне коло обов’язків. Так, лідер – це член злочинної групи, за яким вона визнає право приймати рішення у важливих для неї ситуаціях[9]. Здійснює організаційне, управлінське, ідеологічне керівництво. Не бере безпосередньої участі у вчиненні будь-яких конкретних злочинів, формально залишаючись при цьому за межами кримінального переслідування. Його основні функції:

- керівництво діяльністю групи в цілому;

- встановлення нових сфер реалізації злочинних інтересів;

- розробка заходів, спрямованих на розширення зон впливу;

- корегування стратегії і тактики діяльності організованого злочинного угруповання залежно від змін соціально-економічної ситуації;

- запровадження й удосконалення нормативно-ціннісної системи функціонування угруповання;

- контроль за діяльністю груп безпеки та забезпечення й управління ними.

Наступна ланка – це оточення лідера, яке у свою чергу поділяється на групу «забезпечення» та групу «безпеки». У групу забезпечення входять особи, які безпосередньо не беруть участі у конкретних злочинах. Їх функції:

- реалізація рішень елітарної групи;

- контроль за діяльністю виконавців;

- вирішення різного роду суперечливих (конфліктних) ситуацій між злочинними групами, окремими злочинцями (тобто виконання своєрідних арбітражних функцій);

- забезпечення стійкого внутрішнього зв’язку у самому злочинному угрупованні, а також контактів з іншими формуваннями;

- охорона представників елітарної групи;

- забезпечення заходів, спрямованих на поліпшення діяльності виконавців;

- виявлення та втягнення в систему представників інших злочинних груп, злочинців-професіоналів та осіб, які мають незаконні джерела збагачення;

- пропаганда і поширення злочинної ідеології;

- легалізація цінностей, здобутих злочинним шляхом;

- матеріальна і моральна підтримка членів угруповання та їх сімей.

Групу безпеки складають особи, які займаються організацією розвідувальної і контррозвідувальної діяльності, а також виявленням осіб (юристів, журналістів, лікарів, працівників органів державної влади та місцевого самоврядування), корисних організованому угрупованню. Їх функції:

- виконання певних дій (усунення перешкод), що в цілому забезпечують найбільшу ефективність діяльності організованого злочинного угруповання;

- забезпечення високого соціального статусу осіб, які належать до елітарної групи;

- створення умов (корупція, залякування), що перешкоджають організації протидії зі злочинним угрупованням;

- компрометування або нейтралізація співробітників контролюючих, правоохоронних органів, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю;

- вжиття заходів щодо звільнення членів угруповання від кримінальної відповідальності або пом’якшення покарання;

- консультації з правових питань і підготовка власних юристів;

- навчання членів угруповання формам і методам діяльності органів внутрішніх справ;

- забезпечення їх документами прикриття.

Таким чином, можна зробити висновок, що група безпеки якраз і складається з корумпованих посадових осіб державних, управлінських та правоохоронних органів.

І, нарешті, виконавці – окремі професійні злочинці, а також інші особи, які мають доход від своєї злочинної діяльності (квартирні, кишенькові злодії, шахраї тощо).

Досить характерною ознакою організованої злочинності є наявність «нормативних розпоряджень». Так, вона охоплює сферу як дозволеної (наприклад, можливість використання засобів «злодійської каси» («общак»), так і належної (певні правила і манери) поведінки. Сучасний «злодійський закон» характеризується великою гнучкістю. «Нормативні розпорядження» регламентують правила поведінки. Так, наприклад, «злодій у законі» не може вступати у контакт з особами, які мають найнижчий соціальний статус у місцях позбавлення волі («ображеними» і «опущеними»), бути безпосереднім учасником якого-небудь конфлікту тощо. Порушення розпоряджень тягне за собою обов’язкове, а також, по можливості, негайне виконання санкцій, аж до позбавлення титулу і вбивства.

Відносно самофінансування, то злочинна організація володіє певним матеріальним фондом («общаком»), який включає часто значні суми – від кількох сотень тисяч до мільйонів гривень. Його основне призначення – фінансування злочинної діяльності. «Общак» використовується також для надання матеріальної допомоги особам, засудженим за вчинення злочинів, і членам їх сімей, у формі безплатної видачі певних грошових сум членам злочинної організації за їх вимогою, а також задоволення особистих потреб осіб, які розпоряджаються матеріальним фондом. Грошові суми по частинах розміщені між особами, які відповідають за збереженість «общака», тобто довіреними особами злочинного середовища, які мають добру репутацію.

Доходи злочинних організацій нерідко поповнюються за рахунок отримання платні за охорону нелегальних мільйонерів, членів їх сімей, майна, взяття під контроль протиправної діяльності представників бізнесу та їх грошових внесків у тіньову економіку, викрадення транспортних засобів, предметів антикваріату, виконання певних протиправних замовлень (перевезення грошей, супроводження вантажів тощо).

Наступною ознакою організованої злочинності є – систематична цілеспрямована діяльність, тобто система (три і більше) діянь вчинених у вигляді промислу (порно – і наркобізнес, работоргівля, контрабанда тощо) на досягнення мети та отримання злочинних прибутків з використанням методів конспірації. Члени організованої злочинної групи зобов’язані дотримуватися правил конспірації, щоб не привертати до себе уваги правоохоронних органів, мати постійне місце роботи, не зловживати спиртними напоями і зовнішньо вести законослухняний спосіб життя. Законспірованість групи забезпечується детальною підготовкою до вчинення злочинів, з аналізом географії та топографії місця злочину, з конкретизацією дій співучасників, відпрацювання алібі та правил поведінки під час слідства у випадках арешту будь-кого з них.

З цією метою детально вивчається власна злочинна діяльність, визначається досвід інших злочинних груп. Меті конспірації відповідає і спеціалізація деяких злочинних груп, діяльність яких спрямована на вчинення злочинів стосовно осіб, які створюють тіньові схеми (фінансові піраміди) отримання прибутків. Ці злочини пов’язані з вимаганням грошей під загрозою насильства. При цьому діапазон засобів дуже широкий: від погроз і залякувань, до взяття заручників, від побиття до витончених психічних і фізичних катувань, убивств, шантажу тощо.

Характерною особливістю злочинних організацій є їх високе технічне оснащення. Вони використовують сучасні види транспорту, зброї, зв’язку, навігації тощо.

Професійна злочинність як особливий специфічний вид злочинності досить тісно, а іноді нерозривно пов’язана з організованою злочинністю. Вперше термін «професійний злочинець» згадується у 1897 р. на Гейдельберзькому міжнародному з’їзді Союзу криміналістів цим словом позначали і людину, яка постійно вчиняє злочини.

У практиці боротьби зі злочинністю тип професійного злочинця і сам термін з’явилися значно раніше. Вже наприкінці ХVІІІ ст. начальник паризької таємної поліції Ф.Е. Відок називав професійними злочинцями тих, хто систематично вчиняв крадіжки, шахрайства та інші злочини проти власності, досягнувши при цьому достатньо високої майстерності.

З початку 30-х р. професійна злочинність в СРСР не досліджувалась, згадувалось про неї лише при характеристиці злочинності в капіталістичних країнах. У Радянському Союзі заперечували існування даної проблеми, і взагалі, ця тема вважалася забороненою.

Слід відзначити, що зародження професійної злочинності відбувалося саме у 20 – 30-ті роки ХХ ст. Так, за даними кримінологічних досліджень, на території колишнього СРСР у 1990 р діяли близько одного мільйона професіональних злочинців. На думку А.Ф. Зелінського, цей показник був занадто завищений у зв’язку із неоднозначним розумінням професійної злочинної діяльності[10]. На сьогодні соціально-економічна ситуація складається так, що постійно змінюються якісні характеристики злочинців-професіоналів. З’являються різного виду рейдери, хакери, работоргівці, наркодилери тощо.

Професійну злочинність часто ототожнюють із рецидивною та організованою, але це не зовсім вірно, оскільки професіонал часто не має судимостей та діє сам-на-сам, а рецидивіст далеко не завжди перетворюється на професійного злочинця.

Етимологічно слово «професійний» означає не лише «належність до професії», але й «займатися чимось як професією». Взагалі, під професією розуміють вид трудової діяльності (заняття), що вимагає певної підготовки і є, як правило, джерелом існування[11].

Злочинна ж діяльність – це особливий різновид людської діяльності. Вона має свої професійні соціально-психологічні властивості. Тож першою ознакою злочинної діяльності слід вважати неодноразовість, а точніше систематичність вчинення тих чи інших видів злочинів.

Професійне заняття будь-якою діяльністю передбачає використання спеціальних засобів, інструментів, знарядь праці. Ця ознака притаманна і злочинній діяльності, яка здійснюється на професійному рівні. Злочинці-професіонали завжди підтримують корпоративні зв’язки між собою, іноді міжнародні. З корпоративністю пов’язано і виникнення особливої ненормованої субкультури – блатного жаргону (арго), фольклору, татуювань.

На сьогодні існує декілька думок з приводу визначення професійної злочинності. Так, А. Ф. Зелінський під нею розуміє злочинну діяльність, яка являє собою незаконну діяльність особи, яка володіє відповідними вміннями, навичками, прийомами та знаряддями і вважає цю діяльність своїм основним заняттям, яке є головним чи додатковим джерелом існування[12]; різновид злочинного заняття, яке є для суб’єкта джерелом існування та потребує необхідних знань і навичок для досягнення мети та підтримання визначених контактів з антисуспільним середовищем[13]; відносно самостійний різновид злочинності, що являє собою сукупність злочинів, які вчинюються злочинцями-професіоналами з метою отримання основного чи додаткового джерела прибутків[14]. З урахуванням зазначеного можна виділити наступні основні ознаки злочинного професіоналізму, зокрема:

- стійкий вид злочинного заняття (спеціалізація);

- наявність навичок (кваліфікація);

- злочини як основне джерело для існування;

- зв’язок з антисоціальним середовищем.

Розглянемо їх більш детально.

Постійний і стійкий характер. Професійні злочинці протягом тривалого часу неодноразово вчиняють злочини. Це виробляє в них певну звичку, яка переростає потім у норму поведінки. В їхньому середовищі є значна кількість осіб, котрі систематично вчиняли злочини у вигляді промислу, але не були притягнуті до кримінальної відповідальності. Вони, як правило, виявляються через кілька років. Тим часом, відбувши покарання, злочинці знову повертаються до свого заняття. Інтенсивність злочинних проявів з їхнього боку надто висока. Наприклад, на думку окремих дослідників, кишенькові злодії вчиняють приблизно 25 крадіжок на місяць. У цьому їм не поступаються шахраї та інші кримінальні професіонали.

Професійним злочинцям притаманна певна спеціалізація: у кожного з них є чітка настанова на певний вид злочинних занять — на вчинення однакових або однорідних злочинів, їх злочинний контингент різноманітний. Одні займаються квартирними крадіжками, другі — викраданням автомобілів, треті — контрабандою та реалізацією наркотиків, четверті — шахрайством, тощо.

Дослідники проблем професійної злочинності вважають, що в наш час в Україні та в сусідніх державах нараховується більше 100 кримінальних спеціалізацій. У кожній з них трапляються різні категорії злочинців, котрі відрізняються особливостями способів (прийомів) злочинних дій або місцем їх вчинення. Так, серед шахраїв виокремлюються шахраї-картярі (шулери), «наперсточники» (ті, які грають у «наперсток»), «лялькарі», які підмінюють гроші й речі на спеціально підготовлену їх імітацію («ляльку») та ін. Кишенькових злодіїв залежно від місця вчинення злочину поділяють на «риночників», які вчиняють злочини на ринках і ярмарках, «кротів» – у метро, «гонщиків» – у наземному громадському транспорті. Сучасний кримінальний професіоналізм має тенденцію до трансформації й універсальності злочинних дій, коли той чи інший злочинець не тільки має одну спеціалізацію, але й освоює додатковий вид злочинних занять. Наприклад, кишеньковий злодій може бути водночас гравцем у карти, рекетир у разі необхідності може бути кілером, злодій-домушник — грабіжником або розбійником. Ця обставина надає сучасній професійній злочинності підвищеної небезпеки й жорстокості.

Заняття професійною злочинною діяльністю передбачає наявність у її суб'єктів відповідної кримінальної кваліфікації, тобто необхідних знань, умінь та навичок, які забезпечують підготовку, вчинення й приховування злочинів, їх наявність гарантує впевнене досягнення мети при найменшому ризику бути викритим.

Злочинна «кваліфікація» набувається на підставі власного досвіду, а також у процесі постійного спілкування з професіоналами, які мають чималий злочинний стаж. Зрештою, ці навички й знання доводяться до автоматизму. Такі особи стають професіоналами у своїй справі. Іноді вони використовують як співучасників людей, котрі мають інші практичні навички та досвід, а іноді й наукові знання, адже окремі види злочинів узагалі не можуть бути вчинені без використання спеціальних знань.

Злочинці-професіонали мають на озброєнні відповідний злочинний інструментарій: універсальний набір ключів, спеціально розроблені відмички, які, на відміну від колишніх, є більш ефективними, сконструйовані особливим способом електродрилі, пристрої для зламування, вибивання дверей і дверних коробок; краплені карти, верстати для виготовлення різних фальшивих документів, бланків, печаток; спеціальні хімічні препарати, вибухові пристрої, прилади для підслуховування й візуального спостереження, надійний транспорт тощо. Цей злочинний інструментарій постійно вдосконалюється на ґрунті сучасних досягнень техніки й новітніх технологій.

Професійні злочинні заняття є для їх учасників джерелом здобуття засобів до існування. Вчинювані ними злочини переслідують мету отримання основного або додаткового прибутку у вигляді грошей чи матеріальних цінностей. Основний – це той, який, як правило, передбачає матеріальні надходження від суспільно корисної праці, а додатковий — значна частина якого створюється за рахунок вчинених злочинів. За матеріалами конкретних кримінальних справ було встановлено, що приблизно 90 % рекетирів, 70 % шахраїв-картярів, 59 % кишенькових і 39 % квартирних злодіїв жили здебільшого за рахунок злочинних доходів.

Як показує практика, протиправний доход професійних злочинців у наші дні є чималим. Його місячні суми в окремих випадках коливаються від сотень до кількох тисяч гривень. Кримінальні авторитети, які досягають найбільшого успіху, за рік-два накопичують значні прибутки. У зв'язку з цим можна зробити висновок, що контингент злочинців, котрий нас цікавить, здійснює злочинний промисел, спрямований не тільки на забезпечення повсякденного існування, але й на накопичення первинного капіталу для подальшого бізнесу.

Злочинці-професіонали змушені приховувати свою антисуспільну діяльність від сторонніх осіб і, маскуючись під законослухняних громадян, створювати видимість трудової діяльності, влаштовуватися на тимчасову роботу, на роботу з неповним робочим днем (сторож, підсобний робітник тощо) та на інші посади, які не потребують великих витрат часу. Вони вдаються й до інших хитрощів, наприклад, симулюють яке-небудь захворювання, що дає право на оформлення інвалідності. Заробіток або пенсія, які вони при цьому отримують, не мають значення, адже в будь-якому разі ці особи надають перевагу злочинній діяльності.

Для злочинців-професіоналів характерне прагнення підтримувати зв'язок з антисоціальним середовищем, близьким до їхньої власної орієнтації та настанов. Найбільш міцні контакти вони встановлюють зі злочинцями тієї самої спеціалізації.

Кримінологічна характеристика організованої

Та професійної злочинності

Як свідчить практика роботи правоохоронних органів в Україні у період з 1992 по 2008 р. організованими групами та злочинними організаціями було вчинено 99013 злочинів[15].

Разом із тим, можна спостерігати тенденцію щодо зниження рівня організованої злочинності. Так, якщо у 2005 р. було виявлено 551 злочинну групу та злочинну організацію, то у 2006 р. – 446; у 2007 р. – 420; у 2008 році – 378 злочинних груп.

Статистичні відомості щодо кількості осіб, які вчинили злочини у складі організованих груп та злочинних організацій, також свідчать про її зменшення, а саме виявлено: у 2005 р. – 2220; у 2006 р. – 1754; у 2007 р. – 1628; у 2008 р. – 1457.

Серед злочинів, зареєстрованих ОВС України, найбільша питома вага припадає на злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров’я населення – 21,0 % та крадіжки – 14,4 %.

Організована злочинність, як і злочинність у цілому, поширена на території країни нерівномірно. Найбільш враженими є Донецька та Дніпропетровська області, які характеризуються найбільшими значеннями всіх трьох показників, які майже в три рази перевищують середньоукраїнські. На ці дві східні області припадає в середньому від 17 до 19 % всіх проявів організованої злочинності в Україні.

Понад 34 % усіх проявів організованої злочинності щорічно реєструється в наступних регіонах: Луганська, Харківська, Запорізька, Полтавська і Одеська області, Автономна Республіка Крим, м. Київ. Зазначені регіони складають групу з високими значеннями даних показників, що перевищують середні показники по Україні.

Аналізуючи 13 областей Заходу та Центру, а саме Хмельницька, Закарпатська, Житомирська, Івано-Франківська, Львівська, Черкаська, Сумська, Київська, Тернопільська, Миколаївська, Вінницька, Кіровоградська, Херсонська області, протягом 2008 р. показники організованої злочинності були менше середніх по Україні, загалом – близько 40 %.

Найменш враженими областями є Чернігівська, Волинська, Рівненська і Чернівецька. На їх території реєструється 7 – 8 % проявів організованої злочинності.

Виходячи з цих даних, можна констатувати, що організована злочинність наявна у всіх регіонах України. Це свідчить або про загальне поширення даного явища в країні, або про нечітке розуміння організованої злочинності, змішування її зі звичайною груповою злочинністю, розповсюдженою в тій чи іншій мірі у всіх областях України.

Характеристика особи учасника організованої групи. У цілому учасників організованих груп характеризує молодий вік: понад 70 % їх було у віці від 19 до 30 років. Переважна частина організаторів злочинних груп (крім «злодіїв у законі») не були раніше засуджені. Кожний четвертий мав вищу освіту. Вони характеризувалися як поважні, підприємливі люди, які мали організаторські здібності й відповідні матеріальні можливості.

Звертає на себе увагу й така обставина, властива взагалі типу особи «організованого злочинця»: маскування способу життя і поведінки під законослухняного громадянина.

Найбільша питома вага позитивних характеристик шахраїв (100 % – за місцем роботи і 79,3 % – за місцем проживання), злодійських груп (до 80 %). Особи, які вчиняють злочини в економічній сфері, ведуть мало примітний, у кримінальному розумінні, спосіб життя і зовні мають вигляд задоволених життям законослухняних громадян.

Що стосується лідерів злочинних організацій, то їм властиві: жорстокість, авторитарність, готовність йти на все заради досягнення мети, організаторські здібності, уміння підкорити собі інших, упевненість у власній перевазі (позиції), мотивація панування, нездатність до співпереживання та толерантності, ставлення до людей як до знаряддя для досягнення мети.

Особливістю рядових учасників організованих злочинних структур є доведена до автоматизму слухняність вказівкам керівника.

Особам, які є охоронцями, бойовиками тощо, властиві рішучість, швидкість реакції, професійне використання зброї та прийомів бойової підготовки, агресивність, готовність до розв’язання конфліктів шляхом насильства або залякування, готовність без вагань застосувати жорстокі методи впливу на жертву.

Традиційно професійного злочинця співвідносять із вчиненням таких злочинів, як кишенькові й квартирні крадіжки, шахрайство, фальшивомонетництво, контрабанда, пограбування, розбої та вбивства. В останні роки вони поповнилися новими формами, зокрема: викрадення предметів культури і мистецтва; наркобізнес, нелегальне виготовлення і збут спиртних напоїв; крадіжки автомобілів; вимагання (рекет), крадіжки грошей і цінностей із сейфів і приміщень з електронною системою охорони; вбивства на замовлення (кілерство); викрадення вантажів із рухомого складу залізничного транспорту; розкрадання і продаж зброї (вибухових речовин), торгівля людьми, рейдерство, незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів) тощо.

При з'ясуванні фактичної картини професійної злочинності потрібно звертатися і до ознаки множинності злочинів, що вчиняються особами, встановлювати їх кримінальний «стаж». Однак при цьому слід мати на увазі, що зустрічаються численні випадки, коли велика кількість професійних злочинців, тривалий час вчиняючи однорідні злочини, не потрапляють в поле зору правоохоронних органів. Наприклад, у спеціально відібраній для аналізу групі злочинців було встановлено, що 60 % з них не були засуджені, хоча систематично вчиняли злочини протягом двох і більше років. Серед шахраїв більше половини не були засуджені, з кишенькових злодіїв – понад 15 %. Серед інших категорій корисливих і корисливо-насильницьких злочинців, що тривалий час проявляли кримінальну активність, також мали місце численні факти, коли їм вдавалося уникнути притягнення до кримінальної відповідальності.

Опосередковано про професійну злочинність можна зробити висновки шляхом детального аналізу статистичних даних про загальний і, особливо, про спеціальний рецидив, який є очевидною ознакою кримінального професіоналізму. Загальний рецидив корисливих злочинів досить високий і коливається від 15 % до 20 %. Збирання даних про професійну злочинність здійснюється і шляхом проведення вибіркових досліджень в окремих регіонах, а також шляхом обстеження деяких категорій злочинців.

Вивчення професійної злочинності пов'язано з певними труднощами, що є наслідком поверхового характеру теперішньої кримінально-правової статистики і недостатньої репрезентативності (показовості) вибіркових досліджень, що здійснюються. Разом із тим, спираючись на зазначені прийоми і методи, слід виділяти деякі тенденції професійної злочинності в Україні у період з 1986 по 2008 р., зокрема:

1. Спостерігається значне зростання корисливих і корисливо-насильницьких посягань. За вибірковими даними і з урахуванням експертних оцінок, в останні шість-сім років зросла кількість кишенькових крадіжок (в основному у великих містах та південних зонах масового літнього відпочинку). Рівень шахрайства коливається не істотно. Наприклад, у 2007 р. було зареєстровано 17 тис. таких злочинів, а у 2008 р. – 16 тис.

2. Кожний п'ятий злочин в Україні вчинюється особами, які вже
вчиняли їх раніше. У 2007 р. таких осіб налічувалося 49981, а в
2008 р. – 47208. Питома вага неповнолітніх у вчиненні злочинів
складає близько 9 %;

3. Значного поширення набула злочинність, пов’язана з наркотиками. За офіційними даними, за останні десять років злочини цього різновиду зросли з 11 тис. до 50 тис. на рік. Прогнозується, що в наступні два роки криміногенна ситуація в країні істотно не зміниться.

4. Відбуваються процеси омолодження професійних злочинців із загостренням стосунків між «старими» кримінальними авторитетами і лідерами «нової хвилі» злочинного світу, зростанням пограбувань, розбоїв, вимагань, шахрайств, розкрадань грошових коштів за фальшивими кредитним картками, комп'ютерної злочинності.

За даними вибіркових досліджень, більшість сучасних професійних злочинців — це люди молодого і середнього віку. Найбільшу частку серед них становлять особи віком 19 – 35 років (77 %.). У крадіжках з проникненням до житла питома вага цієї вікової групи дорівнює 70 %, у викраденнях антикваріату і культурних цінностей — 90 %. Наведені цифри насторожують. Здавалося б, ведення злочинного промислу повинно передбачати наявність широких і міцних знань, навичок і вмінь, чого досягають у зрілому віці. Однак сучасні професіонали помолодшали. Омолодження професійної злочинності свідчить про підвищення її суспільної небезпечності.

У складі професійних злочинних угруповань і кланів переважають чоловіки. Жінки проявляють себе в основному в таких формах кримінального професіоналізму, як шахрайство, наркобізнес, надання кримінальних послуг (придбання і збут викраденого, надання інформації для виконавців злочинних посягань тощо).

Раніше професійні злочинці найчастіше вчиняли конкретні злочини поодинці, покладаючись на свої сили і вміння. Професіонали «нової хвилі» віддають перевагу діям у складі групи з чітким розподілом ролей. У таких групах зустрічаються особи, які мають військову, спортивну, економічну освіту. Вони іноді безпосередньо вчинюють злочини, а трапляється — виступають у ролі консультантів, додають у ті чи інші методи і способи вчинення злочинів певної новизни. Наприклад, деякі з грабіжників і розбійників служили свого часу в спецпідрозділах силових відомств; зустрічаються шахраї, які працювали в державній фінансово-банківській системі.

5. Значну кількість серед злочинців-професіоналів складають ті, хто в момент вчинення злочину не працювали і не навчалися. Кількість таких засуджених в Україні за період з 1986 по 2008 р. збільшилася в шість разів. Зокрема, за даними вибіркових досліджень, серед злодіїв, які вчинили квартирні крадіжки, на час притягнення до кримінальної відповідальності не працювали 40 %. Частка кишенькових злодіїв, які тривалий час не працювали, — 60 %; картярних шахраїв — 70 %.

Особи, які стали на шлях злочинного промислу, відмовляються від загальноприйнятих позитивних соціальних норм і набувають нових, властивих для певної антисоціальної групи. Саме ними вони керуються в задоволенні природної психологічної потреби в міжособистісному спілкуванні. У зв'язку з цим становлять певний інтерес морально-психологічні особливості професійних злочинців. Вони віддають перевагу злочинній діяльності перед будь-якою іншою; ділять учасників міжособистісного спілкування на «своїх» і «чужих»; проявляють відчуження і ворожість до оточуючих осіб з правомірною поведінкою; демонструють постійну готовність до створення або використання сприятливої ситуації для вчинення чергового злочину; проявляють постійну турботу про підтримання і підвищення злочинної «форми» як гарантії успіху в своєму промислі й безпеки; поважають відданість кримінальній общині і вірність своїм «товаришам»; беззаперечно додержуються традицій і норм кримінальної субкультури.

Дата добавления: 2022-12-03; просмотров: 14; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 3 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!