Власні й загальні назви іменників.
Серед семантичних розрядів іменників виділяють іменники загальні і власні. Загальні назви ( лат.appellativus – загальний іменник ) являють собою узагальнені найменування однорідних предметів чи явищ: письменник, річка, свято. Вони виконують об’єднуючу функцію.
Власні назви являють собою індивідуальні найменування окремих одиничних об’єктів. Відповідно вони виконують розрізнювальну функцію. Вивченням власних імен (онімів) займається спеціальна мовознавча дисципліна ономастика (гр.onomastike (techne) – мистецтво давати імена).
Розрізняють такі групи власних назв: 1) особові імена людей (вивчає антропоніміка (гр.anthropos – людина, onyma – ім’я); тут ще вивчаються, крім особових імен, найменування осіб по батькові (так звані патронімічні назви), прізвища, прізвиська, псевдоніми); 2) назви географічних об’єктів (топоніміка (гр.topos – місце, onyma – ім’я, назва); 3) назви космічних об’єктів (астроніміка (гр.astron – зірка, onyma – ім’я); 4) найменування міфічних істот, божеств (міфоніміка, теоніміка); 5) клички тварин (зооніміка (гр.zoon – тварина); 6) назви організацій, виробничих та суспільних об’єднань (вивчає ергонімія, яка включає величезну кількість найменувань – від партій, товариств, заводів, вузів до кінотеатрів, кооперативів, магазинів, фірм тощо); 7) назви відрізків часу, подій ( вивчає хрононімія, наприклад, Коліївщина, Друга світова війна); 8) назви окремих предметів (хрематонімія, яка вивчає власні назви матеріальних предметів – кораблів, ураганів, алмазів тощо та витворів духовної культури – заголовків творів, назви музичних п’єс, творів живопису, кінофільмів тощо).
|
|
|
Сукупність усіх власних назв мови становить її ономастичний простір. Власних назв дуже багато. Однак у лексичному запасі окремої людини загальних назв значно більше, ніж власних. Через це складається хибне враження, що й у мові в цілому більше загальних назв, а не власних. Загалом же у мові на одну загальну назву припадає до кількох сотень власних назв.
Збірні іменники. Суфікси, що виражають словотвірне значення збірності.
Збірні іменники означають сукупність однорідних (однакових або подібних) предметів, які сприймаються як неподільне ціле: студентство, бурячиння, волосся. Збірні іменники, які означають сукупність людей, відповідають на питання хто? (молодь, селянство), а ті, які означають сукупність тварин і назв неістот, відповідають на питання що? (мушва, ганчір’я). Збірні іменники (молодь, бадилля) в парадигмі не розрізняються за назвами істот і неістот.
За словотвірними ознаками збірні іменники поділяються на непохідні (люд, хлам) і похідні, утворені суфіксальним способом. Для творення збірних іменників використовуються такі суфікси: нульовий суфікс (зелень, гниль, молодь, юнь), -от- (кіннота, голота), -н- (куркульня, рідня), -ин- (городина, вільшина), -овин- (садовина, яровина), -инн- (бобовиння, картоплиння, морквиння), -няк- (березняк, сливняк), -ник- (чагарник, горішник), -ств- (-цтв-) (птаство, учительство, селянство, парубоцтво, жіноцтво), -в- (мишва, братва), -еч- (малеча, стареча), -і- (братія, інженерія), -ор- (‑ар-) (дітвора, мошкара), -чин- (вояччина, козаччина), -ість- (людність), -й- (верб’я, ганчір’я; збіжжя, листя, бадилля). Специфічну групу складають збірні іменники з суфіксами, які закріпилися в українській мові внаслідок запозичення з інших мов. До них належать -ур- (професура, апаратура, агентура), -ик- (орнаментика), -ік- (символіка), -атик- (проблематика), -ат- (секретаріат), -ітет- (генералітет), -арій- (інструментарій), -іан- (Шевченкіана, Пушкініана).
|
|
|
Граматичною особливістю збірних іменників є те, що вони вживаються тільки в однині і не мають форми множини, через те виражають об’єднання багатьох предметів, які не підлягають лічбі. Збірні іменники не поєднуються із кількісними числівниками, а лише з неозначено-кількісними або дробовими (дві третини усього товариства, багато городини, чимало молоді). Не можна сказати два збіжжя чи мільйон листя, а лише багато збіжжя, чимало листя.
|
|
|
Збірні іменники співвідносні з формами множини тих спільнокореневих слів, які означають одиничні предмети: старостат – старости, генералітет – генерали.
До збірних не належать іменники, збірність яких виражена лексично: армія, полк, зграя, отара, ліс, група, ряд, табун, народ, трупа тощо. Ці іменники піддаються лічбі і мають паралельні форми однини і множини: дві групи, чотири полки, п’ять табунів.
Семантичні категорії вступають у складні відношення між собою, у взаємозв’язки, що приводить до сукупності в одному слові значень, які відображають різні аспекти членування дійсності. З цієї причини один і той же іменник одночасно належить до різних семантичних категорій: хліб – назва неістоти, загальна назва, конкретна назва, речовинна назва.
Дата добавления: 2022-12-03; просмотров: 103; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!