Судоустрій в Україні радянського періоду
Лекція І. СУДОУСТРІЙ В УКРАЇНІ: ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ
Судоустрій в Україні XV-XIX століть
У період, що передував об'єднанню з Росією, в Україні діяло козацьке право, яке було, по суті, звичаєвим правом. Основною функцією козацького права стало регулювання сотенно-полкової системи, судочинства і порядку бойових дій. Перед тим в Україні відбувається повний відхід від магнатсько-польського порядку правління, зокрема, від шляхетського права: виключено зі складу злочинів замах на життя і здоров'я короля, змову проти королівської влади, виступ проти існуючого порядку управління, злочини проти католицької церкви.
Судочинство в цей період здійснюється в курінних, сотенних, полкових і генеральних судах за нормами звичаєвого права. Широко практикувався публічний розгляд справ. Допускалося оскарження рішень і вироків судів у вищих судових інстанціях. Вироки стосовно осіб, що вчинили злочини під час воєнних дій, оскарженню не підлягали. Як свідчать історичні документи, за вживання спиртного під час походів і деяких інших злочинів застосовувалася страта. Після остаточної ліквідації польської судової системи в Україні було утворено власну – козацьку, що складалася із сільських, сотенних і полкових судів. Суди, що існували в містах, користувалися Магдебурзьким правом, яке згодом було запозичене у Малоросії Петром І.
Перебуваючи тривалий час у складі Російської імперії, Україна, природно, відчула на собі вплив усіх владних інститутів, що існували в Росії. Судова система не була винятком.
|
|
|
Судова система Росії дореформеного періоду (реформа почалася з обнародування 20 листопада 1864 р. Судових Статутів) становила неупорядковане накопичення судових установ (до двадцяти відомчих і станових судів), які керувалися у своїй діяльності позбавленими внутрішнього зв'язку «...самыми разнородными и разновременными постановлениями, сливавшими воедино статьи Уложения царя Алексея Михайловича, Указы Петра и, как выразился в 1837 году Государственный Совет России, «виды правительства», обнародованные в различных распоряжениях.» Це, за словами сучасників, були суди «для немногих и за немногое», життя за яких, за словами відомого поета і слов'янофіла А.С. Хомякова (1804—1860 рр.), було «черна неправдой черной».
Термін «судова влада» зустрічається в Росії ще задовго до судової реформи. Наприкінці першої чверті XIX ст. Олександром І була підписана «Государственная уставная грамота Российской Империи», якій належало виконувати роль монархічної конституції, за якою «Государь есть единственный источник всех в империи властей гражданских, политических, законодательных и военных».
|
|
|
У главі V «Про судову владу» зазначена «грамота» (ст. 175) встановлювала: «Суды и лица, носящие звания судей, в отправлении обязанности, на них возложенной, действуют по законам и независимо ни от какой власти». З огляду на це можна дійти висновку, що із середини XIX ст. в Росії, а отже, і на території України, була спроба вивести судову владу з-під контролю цивільних, політичних, законодавчих і військових влад, зокрема і влади імператора. «Но поелику, действие судов,— говорится в ст. 176 «Граматы», — должно быть основано на точной силе законов, то всякое отступление от слов закона и самопроизвольное толкование оных, равно как и каждое злоупотребление судейской власти и выступление из пределов, ей предписанных, подвергают ответственности и взысканиям».
Таким чином, з-поміж наближених до імператора, було присутнє розуміння потреби у незалежній судовій владі, однак, відсутність скільки-небудь серйозної законодавчої бази перетворювала судову владу на систему безкарної сваволі.
20 листопада 1854 р. в Росії були обнародувані Судові Статути, що скасовували старий суд, «...не удовлетворявший ни потребностям общественной жизни, ни нравственному чувству». Автору цих слів, відомому судовому діячу і талановитому літератору, послідовному прихильнику суду присяжних, незалежності і незмінюваності суддів А.Ф. Коні довелось у 1867 р. брати участь у впровадженні післяреформеної судової системи в Харківській губернії на посаді товариша прокурора Харківського окружного суду (тоді так називалася посада помічника прокурора). Показово, що саме Харківський університет у 1890 р. присвоїв йому ступінь доктора карного права.
|
|
|
Судові Статути 1864 р. скасовували пошуковий (інквізиційний) процес, який діяв до того в Росії. Натомість новий становив змішаний тип процесу, де на стадії судового розгляду проголошувалися гласність, усність, безпосередність, змагальність, вільна судова оцінка доказів у разі збереження на стадії попереднього розслідування таємниці, писемності розшуку.
Згідно із Судовими Статутами, нижчі суди поділялися на дві організаційно не пов'язані між собою системи: мирових судів і загальних судів. Дрібні карні і цивільні справи розглядали дільничні та почесні мирові судді, а також повітові з'їзди мирових суддів. Система загальних судів складалася з окружних судів і судових палат. Окружні суди розглядали карні та цивільні справи, що перевищували підсудність мирових суддів, у складі трьох постійних суддів-чиновників. Найважливіші кримінальні справи окружний суд розглядав у складі трьох постійних суддів і дванадцяти присяжних засідателів. Було також створено єдиний касаційний суд - сенат. Окружні суди організовувалися по одному на кілька повітів. Судові палати цих судів розглядали апеляційні скарги на вироки і рішення окружних судів.
|
|
|
Одним із таких діячів Російської імперії, на чиї плечі ліг тягар проведення царської судової реформи, був уродженець України Сергій Іванович Зарудний. Виходець з небагатої української родини, яка мешкала в Куп'янському районі Харківської губернії, математик за професією, він зумів досягти високого державного визнання в царській Росії. Як згадував А.Ф. Коні, «...первый камень к возведению величественного здания Судебных Уставов был положен – и душою, страстною и неустанною, всего дела стал Зарудный». Саме завдяки йому в Росії було засновано інститут присяжних повірених, що переріс в адвокатуру.
Важливу роль у здійсненні судової реформи в Росії А.Ф. Коні відводить представнику стародавнього українського роду, «...давшего русскому обществу несколько деятелей, выдающихся по уму и твердости, по нравственной цельности характера и глубокой любви к родине», Павлові Євграфовичу Ковалевському, який керувався у своїй діяльності «...человеколюбием, почтением к особе ближнего и отвращением от угнетения».
Судова реформа, за переконанням А.Ф. Коні, покликана завдати удару схованому за маскою формальної справедливості гіршому з видів сваволі — сваволі судовій. За задумом її авторів і виконавців, судова реформа, яка почалася в 1864 році, мала створити сприятливі умови для здійснення правосуддя.
Введення принципів усності та змагальності в судовому процесі, створення суду присяжних, апеляційних судів, утвердження інституту незмінюваності суддів і утворення вільної, незалежної адвокатури — усе це було серйозним кроком уперед на шляху від казармено-кріпацької Російської імперії до світових демократичних перетворень і мало на меті хоч скільки-небудь наблизити її до цивілізованих держав Європи.
В умовах дореформеної судової системи Росії слово «правосуддя» неодмінно асоціювалося з гіршою несправедливістю і безоглядним хабарництвом. На жаль, сьогодні в Україні склалася подібна ситуація. За твердженням А.Ф. Коні, існування протягом тривалого часу такого «правосуддя» не сприяло розвитку в Росії юридичної науки. Саме нова судова система, заснована на принципі незмінюваності суддів, у сполученні із згаданими засадами й інститутами дозволяла судові, іноді навіть усупереч волі високих владних персон, приймати рішення і виносити вироки, продиктовані щирим суддівським сумлінням. І сьогодні, викликає глибоку повагу мужність справжнього судді, яким виявився на той час А.Ф. Коні, під головуванням якого окружний петербурзький суд присяжних виправдав В.І. Засулич, котра здійснила замах на життя петербурзького градоначальника Трепова і поранила його з револьвера. Нагадаємо, що Трепов наказав прилюдно піддати екзекуції різками політичного ув'язненого лише за те, що той під час тюремної прогулянки не зняв перед градоначальником картуза.
У цьому самому зв'язку варто згадати і про справу Бейліса (м. Київ в 1912 р.) Незважаючи на запеклу антисемітську кампанію, розгорнуту в Росії проти підсудного, він був виправданий судом присяжних. Такі вироки стали можливі лише завдяки судовій реформі, що утворила суд присяжних.
Утвердження засад усності і змагальності в карному судочинстві, тобто необхідності публічного доведення вини підсудного, її обгрунтованості перед судом присяжних, сприяло потребі у більш серйозному підході до розслідування справ, а у такий спосіб – і появі на судовій арені Росії грамотних адвокатів та обвинувачів, які володіли мистецтвом мови. Необхідність усності та гласності, за висловлюванням А.Ф. Коні, «...розбурхали і розмели ту груду паперів, доповідей, протоколів і резолюцій, під якими було поховано живу людину». Незабаром, на похмурому до того обрії імперсько-кріпосної Росії засяяли імена Ф.М. Плевако, П.О. Александрова, К.К. Арсеньєва і багатьох інших, що склали прекрасну школу російського ораторського мистецтва. Серед них гідно лунали й імена наших земляків-українців: М.П. Карабчевського, О.Я. Пасовера, М.І. Холеви.
Слід зазначити, що у ті далекі часи, попри повну аполітичність, думки реформатора А.Ф. Коні та його прихильників мали могутніх супротивників. Через пряму протидію міністра юстиції Муравйова та міністра внутрішніх справ і шефа жандармів Плеве задуманий А.Ф. Коні курс лекцій з судової етики так і не був прочитаний у навчальних закладах того часу.
Судоустрій в Україні радянського періоду
Жовтневі події 1917 р. призвели до повної ліквідації владних установ царської Росії та створення на її території «держави робітників і селян» на чолі з більшовиками, під керівництвом яких було, поряд з іншими інститутами, «до основи» зруйновано і «стару» судову систему.
Незважаючи на певну лояльність нових хазяїнів Росії до А.Ф. Коні, його погляди, зокрема «о нравственности в уголовном процессе», не знайшли, та і не могли знайти співчуття і підтримки. Судову систему Російської імперії було замінено системою різних «трійок» і трибуналів, що формувалися з безграмотних, розлютованих бездарною війною й убогістю «представників народу», які вершили швидкий, нещадний суд над усяким, хто не вписувався в образ революціонера. В цю революційну м'ясорубку неминуче потрапляли і вчорашні виконавці ленінської волі. Нині суспільство одержало можливість ознайомитися зі страшною «судовою» статистикою ленінсько-сталінського періоду, коли розстріл визнавався звичайним, повсякденним явищем, а багаторічні терміни «соціальної ізоляції» стали чи не найголовнішим засобом «перевиховання», а насправді – розв'язання народногосподарських завдань.
Загальновідомо, що теоретики марксизму зовсім відкидали спроби моралізувати майбутню післяреволюційну систему правосуддя. Особливої уваги надано цьому питанню основоположниками марксизму К. Марксом і Ф. Енгельсом, що однозначно визнавали лише наявність класової моралі, маючи на увазі «мораль» пролетаріату та засновану на ній диктатуру.
Інститут судової влади як символ справедливості був забутий та замінений наспіх збитими судами і неконституційними судовими утвореннями, що цілком виконували замовлення пролетарської диктатури, яка озвучувалася більшовиками. Радянську судову систему, як і інші державні інститути, було пронизано духом подвійної моралі.
У Конституції СРСР і конституціях радянських республік наголошувалося, що суд незалежний і підкоряється тільки закону. Однак потрапити на посаду судді можна було лише за умови вступу до лав комуністичної партії. Партійна ж дисципліна передбачала цілковите підпорядкування професійних і особистих інтересів комуністичній ідеології. Цілком природно, що за умов аморальної політики, яка проводилася правлячою партією, що зконцентрувала усі зусилля на постійному пошуку внутрішнього ворога, найменша спроба виявити конституційну незалежність розглядалася, у кращому випадку, як непокора партійній дисципліні, а в гіршому — як контрреволюційний прояв.
Конституційного Суду в радянській державі не існувало. Діяльність арбітражу зводилася до «залагоджування» суперечок між соціалістичними підприємствами, що діяли в межах твердого державного планування. Судова система складалася з мережі народних судів, що діяли в кожному районному центрі, і військових трибуналів, що забезпечували розгляд кримінальних справ, за вчиненими злочинами військовослужбовцями. Інституту апеляційних судів не існувало. Функцію касаційних судів виконували обласні суди стосовно народних судів і Верховний Суд республіки стосовно і колегій обласних судів, що розглядали справи у першій інстанції. Посада судді де-юре дійсно була виборною. Але кандидат у судді не міг потрапити до виборчого бюлетеню інакше, як за рекомендацією районного комітету Комуністичної партії, для чого, кандидат обов'язково мав бути членом КПРС. Народних засідателів рекомендували трудові колективи підприємств, а кандидатури добиралися за згодою секретаря .партійної організації цього підприємства. Поступово збільшується роль адвокатури у провадженні судочинства, а прийнятий Законом УРСР 28 грудня 1960 р. Кримінально-процесуальний кодекс України дозволяє допуск захисника на попереднє слідство з моменту його закінчення і пред'явлення обвинувачуваному матеріалів справи для ознайомлення. 5 червня 1981 р. набув чинності Закон «Про судоустрій СРСР», ст. 12 якого встановлює, що судді незалежні та підкоряються тільки закону, хоча прокурорський нагляд за законністю судових рішень, введений «Основами», залишається непорушним. Суд знаходився під пильним наглядом прокуратури, попри те, що Законом УРСР «Про судоустрій», окрім визнавання завдань суду, визначав його становище владного і самодостатнього органу в державі.
Діяльність суду при здійсненні правосуддя, – зазначається у ст. З Закону, – спрямована на усіляке зміцнення законності та правопорядку, запобігання злочинності й інших правопорушень і має своїм завданням охорону від усяких зазіхань, закріплених у Конституції України: суспільного ладу, його політичної й економічної систем; соціально-економічних, політичних і особистих прав і свобод громадян, проголошених і гарантованих Конституцією і законами України; прав і законних інтересів державних підприємств, установ, організацій, колгоспів, інших кооперативних організацій, їхніх об'єднань, інших цивільних організацій.
Усією своєю діяльністю суд виховує громадян у дусі відданості Вітчизні, у дусі точного і неухильного виконання Конституції і Законів України, дотримання дисципліни праці, чесного ставлення до державного і громадянського обов'язку, поваги до прав, честі і гідності громадян.
Таке співвідношення правових інституцій існувало в Україні де-юре до прийняття Конституції України 28 червня 1996 p., a де-факто - до закінчення періоду перехідних положень і прийняття 7 січня 2002 р. Закону України «Про судоустрій».
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 15; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!