Психологія допиту підозрюваного і звинуваченого

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 3Следующая ⇒

Теоретичні дослідження і практика слідчої діяльності переконано підтверджують висновок про те, що притягнення особи в якості підозрюваного чи звинуваченого пов'язане з різкою зміною в його умі, зі зрушеннями у психіці, які посилюються в умовах ізоляції. Прагнучи ухилитися від відповідальності і приховати свою участь в злочині, винний намагається приховати від оточуючих пов'язані і цим переживання. Тенденція приховати свої почуття і думки вносить дуже сильну дезорганізацію в його психічні процеси.

Але підозрюваний і звинувачений зовсім не обов'язково можуть бути злочинцями. Тому притягнення до кримінальної відповідальності невинної особи призводить до ще більш серйозних психічних наслідків. Нещастя, що несподівано впало на неї, породжує неадекватні поведінкові вчинки, які можуть сприйматися і пояснюватися мало досвідченими слідчими як "докази поведінки". Прагнучи покласти кінець болісному стану, невинний може застосувати навіть самообмову.

Процесуальне положення підозрюваного і звинуваченого має суттєві відмінності, тому доцільно розглядати допит підозрюваного і звинуваченого окремо.

Допит підозрюваного. Одна з характерних особливостей, притаманних допиту підозрюваного, — обмеженість інформації і дефіцит часу на його підготовку. Відсутність достатніх викриваючих доказів зобов'язує слідчого в ході допиту підозрюваного використовувати багатоваріантну тактику. Разом з тим до пит підозрюваного зразу після його затримання чи арешту має і позитивну сторону, так як підозрювана особа не встигає детальтально продумати, всебічно обгрунтувати неправдиву версію як правило її покази містять явні суперечності.

Основне завдання слідчого при допиті підозрюваного полягає в тому, щоб отримати відомості, які дозволяють перевірити його причетність до злочину, що розслідується. Тому необхідно виділяти такі обставини, які можуть бути відомі лише особі, яка здійснила злочин. І якщо підозрюваний мовчить про факти, які вже виявлені слідством, то це повинно викликати підвищену увагу слідчих.

У ході допиту підозрюваному ставляться насамперед ті питання, відповіді на які вже відомі юристу. Мета постановки таких питань - виявлення позиції підозрюваного у відношенні правосуддя. Хороші результати дає метод непрямих запитань. Він полягає в тому, що питання, суттєві для розслідування, маскуються серед зовні "безпечних" питань, які ніби-то не мають до події ніякого відношення, яка цікавить слідчого, ніякого відношення. Таким чином можна аналізувати обізнаність підозрюваного про учасників злочину, про час, місце і способи його здійснення, знаряддя, які застосовувалися та інші обставини. Крім того, непрямі питання доречні і як засіб маскування прагнень слідчого, так як підвищений інтерес допитуваного до окремих епізодів злочину може свідчити про те, що слідчий не має необхідної сукупності доказів.

Для підозрюваного на попередньому слідстві характерні психологічні стани тривоги, невизначеності, неможливості правильного передбачення ситуації, що склалася. Часто він не знає, якими доказами володіє слідчий, яка міра припинення буде вибрана, які слідчі дії будуть проведені і т.п. Такий психологічний стан підозрюваного повинен враховуватися слідчим при розробці і застосуванні різних тактичних і психологічних прийомів.

Складним є питання про пред'явлення підозрюваному доказів. І справа в тому, що поспішне і невміле пред'явлення доказів показує їх викривальну спрямованість, дає можливість підозрюваному висунути неправдиві пояснення. Тому слідчий повинен передбачити всі нюанси, які можуть понизити викривну силу доказів, по можливості попередньо нейтралізувати контраргументи допитуваної особи. Докази слід пред'являти з урахуванням їх взаємозв'язку, при цьому психологічний вплив на підозрюваного по мірі пред'явлених доказів, повинен зростати.

Якщо здійснено груповий злочин, то при індивідуальному допиті підозрюваних слідчому корисно використати соціально-психологічні особливості міжособистісної взаємодії людей в злочинних групах. До них відносяться: різноспрямовані інтереси членів групи, суперництво, антагонізм, егоцентризм, прагнення відірвати побільше собі від загального "пирога" і т.п. У ході допиту окремі члени групи намагаються применшити свою роль у здійсненні злочину, перекладаючи вину на інших.

В останній час в юридичній психології проявляється інтерес до дослідження захисної домінанти правопорушника. Домінанта, як правило, виникає у людини у зв'язку з більш чи менш серйозними подіями в житті, за результат яких вона переживає, у зв'язку з якими вона відчуває почуття страху, невпевненості і т.п.

Людина, яка здійснила важкий злочин, відчуває сильне психічне напруження. Під впливом домінанти злочинець намагається поводитися так, щоб гарантувати собі безпечність, уникнути викриття і наступного покарання. Іншими словами, поведінка злочинця на допиті носить своєрідний захисний характер. Його прагнення приховати причетність до злочину, необхідність маскуватися, виглядати спокійним і впевненим, призводить до посилення гальмування у клітинах головного мозку. Після цього починає переважати процес збудження, який проявляється в активності людини, прагненні виговоритися і т.д. Виявлення таких станів в ході допиту, сприяє отриманню правдивих показів і розкриттю злочину.

Велику роль у процесі допиту має правильна адекватна інтерпритація невербальних сигналів (міміка, жести, поза та ін.), які розкривають емоційно-вольовий стан підозрюваного. Зовнішні ознаки прояву страху, неспокою, задоволення, брехні і т.п. не мають доказового значення. Але ці сигнали можуть дати слідчому певну орієнтовну інформацію. Наприклад, уникання зорово го контакту, потирання долонь, прикриття рота долонею повинні спонукати слідчого до більш ретельного аналізу такої поведінки.

Сильним психологічним станом, який формує мотиви поведінки підозрюваного, є страх позбавлення волі, звичного способу життя, "перспектива" опинитися серед злочинців. Такий спосіб особливо притаманний особам, які вперше здійснили злочин і притягнені до кримінальної відповідальності. У такій ситуації підозрюваний думає, що уникнути затримання, арешту, вироку, пов'язаного з позбавленням волі, можна лише заперечуючи свою вину, даючи брехливі покази. Такий психологічний стан, що виник, формує позицію підозрюваного, яку слідчому необхідно подолати. Для цього слід пояснити підозрюваному, що доведення вини мало залежить від його зізнання, а у вирішальній мірі визначається сукупністю доказів. Слід пояснити йому, що щиросердне каяття, а також активне сприяння розкриттю злочину є для суду обставиною, яка пом'якшує відповідальність.

Вище вже відзначалося, що під впливом домінанти дії злочинця носять захисний характер. Але саме ці дії і вчинки повинні привертати увагу слідчого, так як дають підставу для припущення про причетність підозрюваного до здійсненого злочину (такі дії носять назву "докази поведінки"). Найбільш розповсюджені докази поведінки злочинця.

Приклад

У кущах вздовж невеликої річки був виявлений труп молодої жінки з багаточисельними різаними ранами. На місці події знашили знаряддя вбивства — косу і вельми характерні сліди, які змогли в загальних рисах відтворити картину подій, що відбулися. Очевидців не виявилося. Серед осіб, можливо причетних до злочину, увагу слідчого привернув двоюрідний брат вбивці. Він виявляв у зв'язку з розслідуванням помітне хвилювання, розпитував двох інших підозрюних про те, навіщо їх викликали на допит, цікавився, чи оглядають їх одяг, чи можна по рухах рук виявити злочинця. Саме К. і виявився вбивцею.

Що стосується обманного алібі, то детальний допит підозрюваного, того допомагає виявити, наскільки його твердження істинні.

Наприклад, підозрюваний каже, що в цей час "був у театрі", але на питання про назву і зміст вистави, виконавців ролей відповіді не може. Окрім того, певні деталі висловленої ним "легенди" також демонструють брехливість алібі — в психології відомо, що деталі другорядних обставин люди зазвичай забувають. Разом і тим не слід поспішати з викриттям всіх суперечностей і брехливих тверджень підозрюваного, тому що це може насторожити його, підвищити самоконтроль за мовою і зовнішніми ознаками поведінки.

Які б не були мотиви відмови від дачі показів, завдання слідчого — пояснити підозрюваному, що такою поведінкою він позбавляється можливості самозахисту, а наслідок - можливість вияснити пом'якшуючі його відповідальність обставини.

У слідчій практиці бувають випадки самообмовлення підозрю ваного. Які причини і цілі самообмовлення? Це може бути пов'язано з виключним психічним перенапруженням в результаті довготривалих допитів, з грубими порушеннями прав особистості (згадаємо часи сталінських репресій, коли багато підозрюваних не витримували катувань за стінами Луб'янки і будучи невинними брали вину на себе, щоб скоріше покінчити зі свавіллям і насиллям по відношенню до своєї особистості), з тактичними прорахунками слідчого, з бажанням приховати інший, більш важкий злочин.

Приклад. Розслідуючи справу про крадіжку мотоцикла на автобусній зупинці, слідчий отримав оперативні дані про причетність до події двох молодих вантажників лісоскладу Р.і Н. я кими-небудь доказами, які дозволили б їх затримати, слідчий не володів. Викликавши послідовно Р. і Н. на допит, він все більше переконувався в думці про те, що крадіжку мотоциклу здійснив Н. Але при другому допиті Р. "признався " у вчиненому. З'ясувалося, ще са мообмовлення було викликане бажанням приховати крадіжку і продаж машини ГАЗ-Щ яку він вчинив вісім місяців тому, і отримати менше покарання.

Слідчий може зробити припущення про те, що підозрюваний обмовляє себе, якщо він часто і наполегливо переконує допитувача в "чесності" визнання, вимовляє завчені покази, не здатний повідомити факти, які повинні бути відомі особі, яка вчинила злочин. З метою викриття самообмови використовують: детальний повторний допит, перевірка показів на місці, очна ставка, слідчий експеримент та ін.

Допит звинуваченого. Цілком обгрунтовано вважається, звинувачений є найбільш поінформованим і найбільш психологічно складним джерелом доказів. Правдивість його показів у певній мірі можна стимулювати шляхом роз'яснення значимості щиросердного зізнання, яке буде слугувати як обставина, що пом'якшує відповідальність за здійснений злочин. Важливо підкреслити наступне: акцент повинен робитися не на визнанні вини, а на каятті і сприянні слідству в розслідуванні злочину.

Увага!

''Якщо звинувачений визнає свою вину, то завдання слідчого — отримати вичерпні покази по всіх обставинах, які він вважає суттєвими для розслідування справи. Важливо при цьому виявити ті обставини, достовірність яких може бутиперевірена, а також з'ясувати причини, які привели звинуваченого до злочину, основні соціально-демографічні дані про його особистість і відомості про співучасників.

У ході допиту звинуваченого слідчий обов'язково повинен враховувати можливі зміни його показів, тому всі суттєві деталі фіксуються. Ці зміни можуть виникнути через прагнення звинуваченого применшити свою вину, відвести від відповідальності близьких осіб, через розуміння ним, що проти деяких доказів можна придумати спростування і т.д.

Позиція закритості звинуваченого, яка досить часто зустрічається на початковій стадії допиту, не повинна переростати в і "конфлікт" між ним і слідчим. Досвідчений юрист не конфліктує зі звинуваченим, а викриває його, використовуючи наявні докази, прийоми правомірного психічного впливу, ефективну тактику розслідування злочину.

Ставлення звинуваченого до здійсненого злочину, пред'явленого звинувачення і можливого покарання залежить від мотивів, якими він керується в ході розслідування кримінальної і прави. Тому одне із завдань слідчого в процесі допиту - вивчення і аналіз мотивів, які сформувалися у звинуваченого на протязі його життя.

Висновок. У психологічному аспекті відмінності в становищі звинуваченого і підозрюваного менш суттєві, ніж в процесуальному становищі, тому при допиті звинуваченого можна використати розглянуті вище тактичні психологічні прийоми і засоби впливу.

Психологія допиту свідків

Покази свідків відіграють важливу роль у діяльності слідчих і суддів, захисників і адвокатів, прокурорів та інспекторів. Вони сприяють встановленню обставин підготовки і здійснення злочину, виявлення осіб, які здійснили злочин, мотивів їх злочинних дій, встановленню соціально-психологічних даних, які характеризують особистість звинуваченого (потерпілого), інших очевидців події. У психологічному плані покази свідків — це відтворення раніше сформованих вражень, актуалізовані образи подій, що відбулися. При цьому дуже суттєво, наскільки правильно, адекватно відбувався процес сприйняття у цього свідка, які особливості збереження і реконструкції сформованих образів у пам'яті даної людини.

Покази свідків поділяються на:

-- прямі, основані на безпосередньому сприйнятті суттєвих для справи обставин (таких свідків називають очевидцями);

-- непрямі, основані на повідомленнях інших осіб.

При цьому змістом показів свідків можуть бути як відомості про фактичні дані (вони мають доказову силу), так і оціночні судження.

Увага!

Досвід показує, що у всіх випадках допиту повинна передувати бесіда слідчого, психолога зі свідком. її основна мета — зняти у свідка психічну напругу, усунути можливу недовіру, викликати у нього готовність дати правдиві покази.

Після мимовільної короткої бесіди і пояснення свідка, у зв'язку тим, що він викликаний на допит, слідчий вислуховує його вільну розповідь. У ході вільної розповіді слідчий повинен проявляти повагу і довіру показів свідка, з його боку недопустимі насміхання, неуважність, грубість і т.п. Отримуючи опис яких-небудь деталей, він може поцікавитися, чим викликана така велика увага до цих обставин. Слухаючи розповідь свідка, юрист може зробити деякі висновки про розвиненість чи нерозвиненість у людини окремих видів пам'яті, про схильність до навіювання, про вибірковість його уваги і т.п.

Окрім повідомленого свідком, у нього в пам'яті може бути і багато іншого, нерідко дуже суттєвого для слідчого. Це пояснюється тим, що свідок не дає фотографію побаченого, а розповідає про свої враження, про те, що, на його власну думку, важливо і потрібно розповісти юристу. Він може ненавмисно не розповісти про ключові деталі для слідчого, вважаючи їх маловажливими. Під час розповіді він може дещо забути з того, щохотів розповісти (особливо якщо його переривають). Є й інформація, що неміцно запам'яталася, яка може бути "витягнута з глибин" пам'яті лише за допомогою певних механізмів впізнання. Оживлення пам'яті і виявлення всього, що зберігається в ній, можливе шляхом постановки питань, виїздом на місце злочину, опитуванням на місці злочину, відтворенням обстановки свідком і порівняння зі слідами в пам'яті.

Тому після закінчення вільної розповіді, слідчий формує додаткові, уточнюючі, контрольні питання. Те, що згадує свідок, у значній мірі залежить від формулювання питань слідчим. Вони повинні стосуватися суті справи, бути вибудувані в логічний ланцюжок, співвіднесений із загальною логікою розслідування. За формою питання повинні бути образно нейтральними, тобто в них не повинно бути образів, які можуть включатися у відповідь. Якщо питання пов'язане з відповіддю, несприятливою для свідка, його доцільно формулювати на завершальній стадії допиту.

Формулюючи питання і слухаючи відповіді, потрібно памятати, що:

-- найбільш міцно в пам 'яті утримується те, що викликає підвищену реакцію людини (крики, спалах світла, постріли і т.п.);

-- сильніше зберігається початок або кінець якогось процесу чи дії ("закон краю");

-- краще запам'ятовується незакінчена, перервана дія ("ефект Зейчарнік");

-- процес забування найбільш інтенсивний на протязі перших трьох-п 'яти хвилин після сприйняття події.

Покази свідків поділяються на:

-- непрямі, основані на повідомленнях інших осіб.

Увага!

Досвід показує, що у всіх випадках допиту повинна передувати бесіда слідчого зі свідком. її основна мета — зняти у свідка психічну напругу, усунути можливу недовіру, викликати у нього готовність дати правдиві покази.

Після мимовільної короткої бесіди і пояснення свідку, у зв'язку з він викликаний на допит, слідчий вислуховує його вільну розповідь, ході вільної розповіді слідчий повинен проявляти повагу і довіру, показів свідка, з його боку недопустимі насміхання, неуважність, пост грубість і т.п. Отримуючи опис яких-небудь деталей, він може поцікавитися, чим викликана така велика увага до цих обставин. Слухаючи розповідь свідка, юрист може зробити деякі висновки про розвиненість чи нерозвиненість у людини окремих видів пам'яті, про схильність до навіювання, про вибірковість його уваги і т.п.

Окрім повідомленого свідком, у нього в пам'яті може бути і багато іншого, нерідкої дуже суттєвого для слідчого. Це пояснюється тим, що свідок не дає фотографію побаченого, а розповідає про свої враження, про те, що, на його власну думку, важливо і потрібно розповісти юристу. Він може ненавмисно не розповісти про ключові деталі для] слідчого, вважаючи їх маловажливими. Під час розповіді він може дещо забути з того, що іхотів розповісти (особливо якщо його переривають). Є й інформація, що неміцно запам'яталася, яка може бути "витягнута з глибин" пам'яті лише за допомогою певних механізмів впізнання. Оживлення пам'яті і виявлення всього, що зберігається в ній, можливе шляхом постановки питань, виїздом на місце злочину, опитуванням на місці злочину, відтворенням обстановки свідком і порівняння зі слідами в пам'яті.

Погрішності і помилки у показах свідків (неповнота і зайве, неточності та ін.) - звичайне, а не виняткове явище. Помилковість у повідомленні відноситься частіше за все не до показів у цілому, а до, певних його фрагментів. Це можуть бути помилки в мовній комунікацІЇ (неправильне розуміння смислу слів, термінів, помилкова їх інтерпритація), викривлення форми, розміру і структури описуваного об'єкту та, часу, коли відбувались події та ін. Зокрема, при розслідуванні злочинів часто виникає необхідність, допитуючи свідка, встановити точний час сприйнятої ним події. Швидкоплинні події (автотранспортні пригоді, нещасні випадки в результаті порушення техніки безпеки, імпульсивні насильницькі дії" і т.п.) вимагають допиту по можливості більшої кількості свідків, ретельного співставлення їх показів.Для активізації спогадів про час події доцільно в якості точки відліку вибрати якусь пам'ятну для свідка подію, час якої відомий, а галовне попросити свідка відтворити послідовність його дій, їх тривалість дій чергового моменту, який представляє інтерес для слідчого.

Приклад. Справу про звинуваченя М - в отруєнні цианістим калієм своєї жінки, було припинено внаслідок суперечності наР^вних доказів категоричному висновку судово-медичної експертизи і час настання смерті дотерпілої. Через два роки постанова про припинення справи, як нео рунтована, була відміЧ^ена ' слідство поновлене.

У процесі початкові²⁰ розслідування Ф., начальник цеха підприємства, де працював М., казав що в середині уковтня (потерпіла померла 7 листопада) той попросив у нього кни "Правиш з техніки бе1^пеки ' промсанітарії", в якій є розділ по зберіганню і знешкодженню силь них отруйних речовин, ^які застосовуються на виробництві.

М. не заперечував иі° ^чита^в Ч^ю книгу, однак стверджував, що перед відрядженням у Харк його цікавили відомості¹' ³ іншого розділу книги. Документально було встановлено, що М. зна дивсяу відрядженні з № ^по 1- жовтня. Знайти докази, які спростовують покази підозрювано М., на попередньому с^{чідстві} ^не вдалося.

У суді була зроблена спроба уточнити у свідка Ф., коли М. знайомився з книгою, і з ясуваї це було до чи після відрядження в Харків. Якщо після, то навіть з точки зору М. не було ніякі

резону займатися вивЧ^еиням ^книги-

Ф попросили уточії^ити> який приблизно період він мав на увазі, коли казав про "середи, жовтня" Свідок заявії^в< ^шо серединою місяця у них на підприємстві вважається період з 15 20 число і саме цей в0Р'^зпк ^часУ ^в'^н ^Мав ^На увазі. На питання, чи мав він на увазі календарні тиждень, коли казав иІ° ^- просив у нього книгу, Ф. відповів, що мова йде саме про календарні тиждень тому що він ^пРЩХ>є позмінно: тиждень зранку, тиждень — ввечері, а книгу М. про ранком Потім Ф був переданий календар і запропоновано назвати календарний тиждень, кі М взяв у нього книгу Р'^н впевнено назвав тиждень з 19 по 23 жовтня і категорично відки, можливість приходу д@ ^нь°го М. в період з 5 по 9 жовтня. Оскільки М. з 13 по /5 жовтня був відрядженні то він не ^м'^г прийти до Ф. на протязі тижня 12-16 .жовтня.

Таким чином знайде>^іа точка відліку у показах свідків дозволила встановити, що М. знайомці з книгою після поеернег^ІНЯ ³ відрядження. Розслідування доведене до логічного завершення.

У ході з'ясу^вання зовнішнього образа розшукуваної особи якості психологічної допомоги свідку може бути використані представлення фотографій різних осіб, малюнків, окремих гра

фічних зображень лиця. Слід враховувати, що краще запам'ято-муються такі ознаки людського обличчя як * вираз очей, * їх Колір, * зачіска, а найбільш стійкими пізнавальними ознаками С * обриси обличчя, * силует тіла, * характерний вираз обличчя (похмурий, веселий, нахабний, сором'язливий, злий, добрий і Г.Д.), а також ♦ хода, * жести, * елементи одягу.

Найскладнішим психологічним завданням допиту свідка є нстановлення достовірності його показів. Які психологічні прийоми може використати юрист для перевірки достовірності показів свідка?

Одним з таких прийомів є детальний допит по обставинах, імачення яких слідчому відоме. При цьому непрямі свідчення можуть мати таку ж суттєву вагу, як і прямі докази. Ефективним прийомом видається виявлення суперечностей у словах, вира-іах і невербальних зовнішніх проявах. Коли свідок каже неправду, то зазвичай він втрачає холоднокровність, починає здійсню-іати зайві рухи очей, змінює міміку, позу і т.п. Помітивши ці деталі, і нідчий може сказати про це свідку, показавши, що наявна достовірна ознака брехні.

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 17; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 123 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!