Психологія допиту потерпілого

Лекція № 8 Тема: Психологічні основи допиту

План:

1. Психологія формування показів.

2. Психологія допиту:

2.1. потерпілого;

2.2. психологія допиту свідків;

2.3.психологічні особливості допиту неповнолітніх.

Ключові слова: допит, реконструкція,деформація, повідомлення, регресія, психологічний захист, психологічне відчуження

Актуальність дослідження. Теоретичні дослідження і практика діяльності слідчого показують, що допит займає більш чверті його робочого часу. Разом з тим допит є і найбільш психологізованою дією, так як пов’язаний з особистісними особливостями до­ питуваного і юридичної особи, а також з психологічною взаємодією між ними.

У ході допиту слідчий повинен отримати відомості про фактичну сторо­ ну події, яка розслідується, і дати правову оцінку цим відомостям. Головне психологічне завдання допиту - діагностика істинності показів допитувано­ го. При цьому важливою умовою є використання в ході допиту системи прийомів правомірного психічного впливу з метою отримання правових показів, способів викриття неправдивих показів.

У теоретичному осмисленні і розробці тактичних засобів отримання мак­ симальної правдивості у показах свідків по справі, що розслідується, суттє­ вим є вклад українських спеціалістів.

Психологія формування показів

Спогади людини завжди пов'язані з певними переживання­ми тих чи інших подій. Одні з них висуваються на передній план і затамовують образи інших подій, що вносить в процес відтво­рення суб'єктивні викривлення. Врахування можливих причин таких викривлень, виявлення справжньої чуттєвої основи відтво­рення матеріалу є серйозним і складним завданням слідчого при допиті.

Важливість даного завдання пояснюється тим, що під час допиту основ­ним психічним процесом у допитуваного є відтворення — розумова дія по відновленню, актуалізації раніше сприйнятої інформації (зорової, слухової та ін.). Як правило, це довільне, навмисне відновлення образів, яке досить часто супроводжується і мимовільними, асоціативними спогадами.

У своїй праці слідчий неминуче зустрічається з такими яви­щами, як реконструкція і деформаціявідтворюваного людиною матеріалу, що виявляється:

а) у викривленні смислового змісту інформації;

б) в ілюзорній деталізації відомостей;

в) в об'єднанні в єдине ціле розрізнених елементів матеріалу;

г) в роз'єднанні пов'язаних елементів;

д) у зміщенні окремих сторін аналізованої події;

є) у перебільшенні окремих сторін події в залежності від стійких і ситуативних інтересів допитуваного та ін.

Довільна форма спогадів, пов'язана з поетапним відновленням необхідної інформації, називається згадуванням.Слідчий практично завжди звертається до цієї сторони інтелектуальної діяльності допитуваних осіб, викликаючи у них асоціації, підка­зуючи послідовність викладення матеріалу, виїжджаючи на місце події. Обов'язковою умовою при цьому є врахування типу вищої нервової діяльності допитуваного (згадування залежить від співвідношення процесів пам'яті (наглядно-образної, словесно-логічної, рухової, емоційної), його психічного стану.

Увага!

На допиті необхідно уникати використання яких-небудь сильних збуджуючих впливів, які не пов'язані з предметом допиту. Якщо ж потерпілий, свідок чи звинувачений (підозрюваний) знаходяться в стані перезбудження, то допит слід припинити або відкласти. Більш повне і точне відтворення матеріалу можливе після зняття перезбудження чи втоми.

Слідчий повинен враховувати, що в багатьох випадках труд­нощі згадування визначаються індивідуальними труднощами вербалізації чутливо-сприйманого матеріалу, тобто словесного оформлення того, що людина бачила і чула. Відомо, що словниковий запас і мовна культура допитуваних часто дуже обмежені. У таких випадках слідчий повинен надати лексичну допомогу, нагадати допитуваній особі набір слів і понять, з яких вона може вибрати найбільш підходящі.

Формування показів з боку допитуваної особи визначається і тим, які в неї провідні аналізатори. Іншими словами, при допиті слід вра­ ховувати розвиток чи слабість у конкретного індивіда зорової,  слухової, дотикової, рухової, нюхової і смакової пам'яті.

На формування показів чинять вплив і вікові особливості психі­ки людини. Загальновизнано: чим менший вік індивіда, тим більш питому вагу в його пам'яті мають елементи конкретики, безпосе­редньої образності. У неповнолітніх, наприклад, можливе помил­кове, занадто розширене чи вкрай обмежене трактування явищ. У віці 20-45 років розвиток пам'яті знаходиться на оптимальному рівні, а потім відбувається деяке послаблення її властивостей. При допиті осіб з підвищеною навіюваністю, конформністю, мінімум вимог можливі прояви мимовільної брехні, категоричні твердження про обставини, які в дійсності не мали місця. Це пояснюється тим, що дана категорія осіб схильна до «розігрування ролі» у окремих з них проявляється гіпертрофія псевдоособистісного самоствердження.

Об'єктом аналізу при допиті є повідомлення - словесний опис образів і уявлень, які сформувалися на основі сприйняття явищ, що відносяться до кримінальної справи. Словесний опис явищ і саме явище можуть не повністю співпадати, так як другосигнальне відображен­им дійсності якісно відрізняється від першосигнального відображення. Оскільки при допиті інформація витягується не з матеріального об’єкту, а зі сфери його словесно-узагальненого відображення, тому і справедливе твердження, що допит — це особливий тип слідчого дослід ження специфічного другосигнального джерела інформації.

У процесі допиту слідчий стикається з різними індивідуальними проявами психологічного захисту і психічного відчуження. У чому суть цих феноменів? Як вони можуть відбитися на формуванні показів?

Психологічний захист індивіда - це спосіб стабілізації особистості в критичних умовах конфлікту, пов'язаний з усуненням чи послабленням почуття тривожності шляхом знецінення предмета конфлікту.

Психологічний захист призводить до того, що сфера свідомості іноді відокремлюється від впливів, які її травмують. Таке огород­ження можливе різними шляхами:

 -- за допомогою регресії (від лат. - зворотний рух). Регрес - це тип розвитку, для якого характерний період від вищого до нижчого. В контексті розглядуваного питання регресія означає заміну складних завдань більш простими;

-- за допомогою конверсії (від лат. - зміна, перетворення), тобто перетворення раніше значимого явища в незначиме;

-- за допомогою проекції (від лат. - викид вперед). Як психологічне поняття проекція означає усвідомлене чи несвідоме перенесення суб'єктом власних властивостей і станів на зовнішні об'єкти чи на іншого суб'єкта. У даному випадку проекція з метою обмеження від травмуючих впливів прояв ляється в наділенні іншої людини недостойними якостями, які її знецінюють.

 Цілком природно, що поява психологічного захисту може ста­ти значною перепоною в роботі слідчого з допитуваним. Ще більший вплив на взаємодію юридичної особи з допитуваним чи­нить відчуженість особистості, під якою розуміється порушення основного механізм соціалізації — ототожнення себе з якоюсь соціальною групою, усвідомлення себе як члена цієї групи. Відчужен­ ня виражається у відповідних переживаннях людини: почуттях відокремленості, одинокості, відвернення. Домінуючим способом поведінки при цьому стає негативізму вигляді незгоди з особами, з якими йому доводиться працювати, а також у вигляді відмови від спілкування взагалі. Часто відчуженість пов'язана з втратою по­чуття солідарності, коли індивід у групі (сім'я, трудовий колектив, компанія знайомих і т.п.) сприймає решту як чужих і ворожих собі, відкидаючи при цьому норми групи, наявні в ній закони і приписи. Причин відчуженості багатого: непристосованість до умов соціального життя, що змінилися, постійне пияцтво, яке перетво­рюється на алкоголізм, тимчасова психічна пригніченість особис­тості (стан депресії) та ін. Нерідко відчуження пов'язане з здійсненням злочину, який наносить людині психічну травму. Досвід слідчої роботи свідчить про те, що психічно травмований індивід прагне уникнути яких-небудь розмов про здійснений злочин.

Підсумовуючи сказане можна ствержувати, що поведінка слідчого в ході допиту повинна коректуватися в залежності від того, як змінюється психічний стан допитуваного. Але у всіх випадках він повинен залиша­тися впевненим та стриманим.

Успіх допиту визначається серед іншого і тою підготовчою роботою, яку проводить слідчий. Відзначимо найважливіші моменти підготовки слідчого до допиту:

-- створення інформаційної бази — з'ясування суб'єктів, яких слід допитати, розробка необхідних питань для допиту, а також вивчення особистості допитуваного. Останнє передбачає отримання соціального статусу даної особи, референтні для неї соці­альні групи, позитивні і негативні особистісні якості;

Продумуючи власну поведінку, у процесі взаємодії з допитованою особою, необхідно враховувати такі особливості допитуваного як рівень його агресивності і конфліктності, ступінь емоційної стійкості чи нестійкості, гнучкість чи ригідність його мислення та ін.;

План допиту може бути письмовим чи зафіксованим лише розумово. Але він завжди повинен містити мету майбутнього до­питу і зумовлену цією метою систему питань. Як правило, найбільш важливими в психолого-правовому відношенні є на­ступні питання:

· обставини, умови здійснення діяння, склад учасників, їх взаємостосунки і взаємодії;

· поведінка потерпілого;

· мотивація діяння, умови, які сприяли його здійсненню;

·  спосіб здійснення діяння, використання знаряддя і пристосувань, прийоми і операції;

· дії, які характеризують стійкі психічні якості особистості;

·  ставлення звинуваченого (підозрюваного) до результатів здійсненого діян­ ня та ін.;

Щодо визначення часу проведення допиту. Іноді можна термі­ново викликати підозрюваного повісткою, а в інших випадках до­цільніше відстрочити виклик (особа, знаходячись в ситуації очіку­вання і відчуваючи при цьому високе нервове напруження, може вжити дії, які її викривають). Виклик свідків і потерпілих не повинен завдавати допитуваним зайвих труднощів і неприємних пережи­вань, які можуть ускладнити стосунки зі слідчим.

Питання, заплановані для постановки на допиті, повинні відповідати ряду вимог:

·  повинні бути точними, зрозумілими, кон­ кретними і короткими;  

·  не повинні містити твердження і оцінки з боку слідчого;

·  формуються так, щоб на них були отри­ мані певні і недвозначні відповіді;

·  не повинні містити в собі підказку на пев­ ні запитання.

 

Питання слідчого - це його тактичний засіб правомірного психічного впливу на допитувану особу. Причому вплив чинить не лише зміст, але й послідовність питань, що задаються.

Але наявним тактичним засобом (своєрідною "зброєю") слідчий повинен вміло користуватися. Які є питання допустимі і які заборонені в діяльності слідчого?

Для відповіді на це запи­тання виділимо групи питань, виходячи зі ступеня їх навіювального впливу:

а) нейтральні. Формулювання відповідей на ці питання повністю залежить від ініціативи допитуваної особи;

б) розділювальні ("або-або"),

в) питання непрямого навіювання. Конструкція таких питань дає право на два варіанти відповідей, але позитивна відповідь задовольняє очікування особи, яка запитує. Наприклад, "Чи не в чорній куртці була людина, яка вдарила монтуванням потерпілого?"

г)  питання прямого навіювання. Це випадки, коли замість питання "Хто знаходиться поруч зі злочинцем?", ставиться питання "Чи знаходився потерпілий на місці події поруч зі злочинцем?";

д) питання обманного змісту (наприклад, причетність Вайди до злочину ще не встановле­на, а формулюється питання типу "Чи був Вайда тверезий під час здійснення злочину?").

Питання непрямого і прямого навіювання, а також питання, які несуть всобі обманний зміст заборонені в діяльності слідчого.

Вислуховуючи повідомлення потерпілого, свідка чи підозрю­ваного (звинуваченого), слідчий має можливість одразу відки­дати частину незначимої інформації. Це досягається:

· зіставленням висловлювань допитуваного з особливостями його особи, пси­ хологічним портретом, який склався у слідчого;

· постановкою уточнюючих питань, які вимагають від допитуваної особи конкретизації і деталізації повідомлення, доповнення тими деталями, про які він не розповідав, але які, згідно припущення слідчого, повинні був поміти­ти як потерпілий чи свідок;

· перевіркою повідомлення шляхом тактичної постановки по суті дублюю­чих, але різних за формою питань, відповідаючи на які допитуваний спону­кається до повторного викладення суттєвих чи сумнівних сторін справи;

· наданням допомоги в згадуванні, використанням з цією метою механізму визнання шляхом перерахунку понять, імен, прізвищ, кольорів, номерів, вис­ловлювань, дій та ін.;

· зіставленням однорідної, але повідомленої в різні моменти допиту інфор­ мації (наприклад, в розповіді свідка про побачене і в його відповідях на до­ даткові і уточнюючі запитання).

Психологія формування показів - складний процес, який вимагає від слідчого високої підготованості. Особливо психологічно важким завданням є встановлення істинності повідомлень потерпілого, свідка, підозрюваного (звину­ваченого), відмежування їх від неточної, неповної, викривленої, помилкової та неправдивої інформації. Викривлення можуть бути продуктом завідомої брехні і результатом добросовісних помилок. Суцільна брехня - явище відносно рідкісне. Частіше всього у повідомленнях допитуваних осіб містяться елементи істини і елементи помилковості або брехні. Причому істинні повідомлення можуть містити елементи добросовісного огріху і помилки у вигляді:

· помилкового пояснення не пов 'язаних між собою фактів;

· перебільшення чи, навпаки, применшення реальних розмірів, інтенсивності прояву якогось об'єкта чи явища;

· перестановки чи заміщення реальних ознак, властивостей подій іншими, зсунувши їх по часу чи місцю;

·  викривлення форми, структури, послідовності подій;

· помилкового винайдення схожості різних об'єктів і осіб;

· поділ цілісної події на не пов 'язані між собою частини та ін.

Тому будь-яке повідомлення потерпілого, свідка, підозрюваного (звинуваченого) вимагає ретельного аналізу тих факторів, які могли вплинути на його зміст. Формування показів з психологічної точки зору має свої особливості в залежності від виду допиту.

Виходячи з процесуального положення допитуваного і його віку виділяють; наступні види допиту:

Види допиту : допит підозрюваного, допит звинуваченого, допит дорослого, допит неповнолітнього, допит малолітнього

Доцільно розглядати психологію допиту з урахуванням його виду. Залежно від виду визначається як змістовна сторона допиту, так і його форма. Безумовно, вид допиту впливає також і на поведінку слідчого, вибір відповідних прийомів психологічного впливу на допитувану осо­бу, характер взаємодії з нею та ін.

Якщо слідчий погано підготувався до допиту, то з великою ймовірні­стю можна очікувати в його діях прослідковується нецілеспрямованість і невпевненість. Непідготовленість слідчого до допиту навряд чи залишиться непоміче­ною допитуваною особою, що потягне за собою посилення його хвилю­вання, ускладнить процес згадування необхідних даних. Що стосується свідків і потерпілих, які дають неправдиві покази, то непідготовленість слідчого лише посилить їх позиції.

Психологія допиту потерпілого

Одна з центральних фігур попереднього слідства і розгляду спра­ви в суді — потерпілий.Конкретні обставини, причини і умови зло­чину не можуть бути розкриті повністю, якщо до уваги не береть­ся особистість потерпілого. Справа в тому, що його поведінка, яка відноситься до об'єктивних ознак складу злочину, може впливати на вину звинуваченого, а іноді (необхідна оборона і застосування при цьому сили і якихось засобів) і виключає її.

Формування показів потерпілих має свої особливості, пов'я­ зані з їх специфічними переживаннями, які викликані здійснени­ ми по відношенню до них злочинними наслідками. Психічні пе­реживання потерпілих, особливо в тих випадках, коли злочинне діяння  в тій чи іншій мірі спрямоване проти життя, здоров'я і гідності особистості, характеризуються емоційною глибиною, особливою її  широтою. Як об'єкти злочинного посягання, потерпілі сприймають картину здійсненого злочину, відчуваючи на собі його безпосередній вплив. Тому в них при переробці і збереженні отриманої в момент злочину інформації досить часто більш значну роль відіграютьемоційні прояви переживання, пов'язані з фізичними, психіч­ними і соціально-побутовими наслідками злочину.

Найбільш характерною реакцією потерпілих на ситуацію нападу є стан страху.Як емоційне відображення небезпеки страх зумовлений невір'ям у свої сили, відсутністю інформації про сприятливий вихід із ситуації, що склалася. У залежності від характеру загрози інтенсивність і специфіка переживання страху варіюється у досить широкому діапазоні відтінків (побоювання, страх, переляк, жах). У стані страху потерпілі часто, перебільшуючи небезпеку, викривлено сприймають події, відбиваючи їх в пам'яті в гіпертрофованому вигляді (жертва перебільшує кількість нападників, їх викрили,використовуючи підручні та інші засоби і т.д.). В умовах бо­ротьби потерпілі нерідко погано чи викривлено запам'ятовують прикмети злочинця, не відкладають в пам'яті послідовність і окремі моменти події. Якщо злочинців кілька, то потерпілі часто не відбиваються в пам'яті кожного з них і не можуть тому згадати, хто пер­шим здійснив ті чи інші насильницькі дії.

Саме тому при допиті потерпілих і оцінці отриманих від них показів, слідчий повинен мати на увазі, що виникаючі під впливом злочину страх, біль, фізичні страждання, збудження і напру­ження, а у випадках здійснення статевого злочину, крім того, і особистісні, інтимні переживання, створюють сукупність різних, але взаємопов'язаних між собою емоцій, утворюючи складний психологічний стан потерпілих.

У процесі допиту потерпілого слідчого цікавлять суттєві об­ставини злочину. Тому першочерговому виділенню при допиті потерпілого підлягають:

· обставини, які передували злочину, взаємовідносини потерпілого зі злочин­ цем. Слід мати на увазі, що 75-80% злочинів протії особистості здійсню­ ються особами, які пов'язані з потерпілим родинними, службовими, інтим­ ними та іншими близькими відносинами;

· обставини здійснення злочину (час, місце, обстановка, послідовність і харак­ тер дій злочинця, особливості його зовнішності, особливі прикмети та ін.);

· наслідки злочину.

У ході допиту слідчий в першу чергу повинен з'ясувати умови, при яких той сприймав подію злочину, чи його психічний стан в момент посягання і після нього. Велике значення мають і психічні стани, які виникали у потерпілого до злочину. До них можна віднести стани, які виникають в результаті психічної безпорадності потерпілих (душевна хвороба, безсвідомий стан, малолітній вік) і фізичної безпорадності, викликаної хворобою, фізичними недоліками, похилим віком та іншими причинами. Безпорадність потерпілого може бути викликана і станом алкогольного сп'яніння чи прийому наркотиків. Психічний стан потерпілого, що передує злочину, здатний при певних обставинах посилювати викривлення в показах по справі, викликати додаткові негативні фактори на сприйняття і відбиття багатьох деталей злочину (це особливо притаманне для потерпілих, які знаходилися до злочину в стані алкогольного сп'яніння чи наркотичного "кайфу").

При проведенні опитування і оцінці повідомлюваних потерпілими відомостей, слід враховувати той факт, що під час злочину поле свідомості ? потерпілого різко звужується, логіка мислення і в цілому мисленні дії знаходяться в пригніченому стані. Суттєво й те, що увага потерпілого лише в окремих випадках концентрується на деталях події, що відбулася, тому що думка його нав'язливо повертається до страхів, болі і побо­ювань, пов'язаних з діями злочинців.

Спеціалісти в галузі юридичної психології справедливо відзначають, що під впливом емоційного напруження потерпілі на перших допитах мало що згадують про обставини, які передували події злочину. Бу­ває, що зразу ж після посягання в результаті так званого проактивного гальмування потерпілі не можуть згадати наступні події.

У той же час допитуючи потерпілого, слідчий повинен виявити і всі важливі обставини його взаємодії зі злочинцем до здійснення зло­чину і після нього. Тільки у цьому випадку можна зрозуміти мотиви злочину і механізм його здійснення. Від потерпілого слідчий чекає і інформацію про те, де, коли, яким чином, якими знаряддями і засобами здійснений злочин, хто його здійснив і хто до нього причетний.

Все це і пояснює, чому на повторних допитах покази потерпілих виявляються, як правило, більш повними, ніж на самому початку розслідування кримінальної справи. Іноді процес пере­робки сприйнятої інформації про злочин може продовжуватися у потерпілих і кілька місяців після проведення з їх участю слідчих дій. Тому в складних ситуаціях, щоб відновити всі суттєві обставини злочину, знайти не виявлені на першому допиті факти і деталі, доцільно проведення кількох допитів.

У ході допиту потерпілого велике значення має аналіз його об разу життя, особистіших якостей, стереотипів поведінки, соціаль­них зв'язків, комунікативних особливостей.

Практика слідчої діяльності показує, що нерідко поведінка по­терпілого буває такою, що сприяє здійсненню злочину ним безпо­середньо, провокує його (така поведінка в юридичній психології називається віктимною). Віктимність є значимим фактором в аналізі взаємодії злочинця і потерпілого, в оцінці правдивості по­казів останнього.

Слід ретельно перевіряти покази потерпілого, в яких зустрі­чаються наступні найхарактерніші помилки:

-- перебільшення уявлення про деякі моменти пережитої події (наприклад, пере­більшені покази про число злочинців і про предмети, які вони використали);    

-- узагальненість, особливо в початкових поясненнях і показах про дії злочинців ("всі тримали", "всі били", "всі гвалтували" і т.п);

-- пробіли, пропуски при описі деяких важливих елементів події; У помилковість відносно послідовності при відтворенні окремих деталей і дій учасників злочину;

--  помилки у визначенні часу, коли відбувалась та чи інша подія;

 -- додавання і наділення описуваних подій, дій і предметів надуманими і невлас­ тивими їм ознаками, рисами;

-- помилкові висловлювання і помилкове розуміння сказаного в процесі мовного спілкування допитувача і потерпілого.

Увага!

Перераховані види помилок, як правило, відно­сять не до всіх показів потерпілого, а до якихось окремих фактичних обставин, моментів, деталей. Вони зазвичай поєдну­ються з точними деталями повідомлення, змішуються з ними, що ускладнює завдання слідчого.

Приклад . Повертаючись з відрядження, К. зайшов у привокзальний ресторан і був запрошений не знайомою компанією в гості, де продовжував пиячити. Отямився він на вулиці без верхнього одягу, грошей і документів. У першій бесіді зі слідчим він нічого не міг сказати по суті події, в основному схлипував, охав і заламував руки від горя і сорому. Показати будинок, де він провів ніч зі своїми "друзями ", потерпілий не міг. Нічого не згадав він і про прикмети злочинців, про обстановку квартири, в якій знаходився.

Але на другому допиті, дещо заспокоївшись, він згадав про окремі деталі події:

а) при вході в будинок він звернув увагу на мелодійний звук, який чувся від дверей;

б) в квартирі був магнітофон закордонної марки, який мав яскраву наклейку на передній панелі;

 в) мужчина, який зробив йому пропозицію разом "повеселитися", був у сорочці блакитного кольору з синіми смужками.

Багато плутанини викликала його розповідь про час виходу з ресторану. Потерпілий постражда в спочатку близько 22.00, потім близько 23.00 і навіть близько півночі.

Лише досвід слідчого, його вдумлива і копітка робота дозволила знайти в показах раціон альне зерно і правильно оцінити дану потерпілим інформацію.

У ході допиту потерпілих необхідно враховувати можливість суперечливих бажань, побоювань і т.п. Наприклад, непорядна по­ведінка потерпілого у зв'язку з подіями злочину може викликати у нього прагнення викрутити інформацію (описаний вище приклад зі слідчої практики відповідає даному випадку). Іноді потерпілий уникає показів, пов'язаних з інтимною стороною життя, що при­зводить як до неусвідомленого, так і усвідомленого викривлення окремих сторін події, що розслідується.

Необ'єктивність показів потерпілого може мати й інші причи­ни. Оскільки потерпілому завдається безпосередня шкода діями злочинців, то він часом прагне помститися їм за завдані страж­дання, біль, позбавлення, образи і т.п. Деякі потерпілі відчувають бажання отримати максимальну моральну компенсацію у випад­ку засудження правопорушника. При цьому потерпілий може пе­реслідувати і корисливі цілі, перебільшуючи розміри завданої йому шкоди (блискучий приклад тому - покази Шпака в кінокомедії "Іван Васильович міняє професію"), хоче приховати свою непорядну поведінку і т.п. Крім того, необ'єктивність показів потерпілого може пояснюватися також соромливістю, зніяковілістю, незручн­істю розповіді про дії злочинця чи свої власні дії в момент здійснен­ня злочину. Такі ситуації виникають частіше всього при допиті потерпілих по справах про статеві злочини.

Одним з факторів, які впливають на покази потерпілого, може виявитися навмисне чи ненавмисне навіювання.У більшій мірі це характерне для неповнолітніх потерпілих, але навіюван­ню можуть бути піддані і дорослі. Для того, щоб уникнути шкідливої дії навіювання, на допиті передбачені певні процесу­альні міри, зокрема, заборонені навідні питання, які можуть підказати потерпілому бажану відповідь.

Покази потерпілого залежать від багатьох суб'єктивних і об'єктивних факторів. Знання слідчим психологічних законо­мірностей процесу формування показів і їх особливостей у потерпілого, вивчення мотивації і психічних властивостей, станів, процесів потерпілого допомагає вибрати найбільш доцільні такі прийоми для отримання потрібних відомостей.

Висновок. У проведенні допиту потерпілого велику роль при цьому відіграє поведінка самого слідчого. Його не­уважність, грубість, підозрілість гостро переживаються потерпілим, що посилює його емоційно-негативний стан. Тому завдання слідчого — максимально заспокоїти потерпілого, завірити його в тому, що злочин буде ретельно і об'єктивно розслідуваний, своїм спокоєм, тактовністю допо­могти потерпілому зняти метушливість у думках і рухах, багатослів'я, акцент на несуттєве і т.п.

---

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 14; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!