Горизонтальне та вертикальне розчленування гір
Лекція 4.
Тема: Морфоструктури гір і рівнин суходолу
Поняття «рівнина». Платформні рівнини.
а) морфологічні типи рівнин;
Б) генетичні типи рівнин.
Гори та їх класифікація.
Горизонтальне й вертикальне розчленування гір
Поняття « рівнина». Платформні рівнини.
Основними формами земної поверхні суходолу є рівнини й гірські країни.
Поверхні з рівнинним рельєфом займають 57% від усієї площі суходолу.
Рівнини - це ділянки суходолу з малими коливаннями висот та однорідним, переважно, горизонтальним заляганням гірських порід.
Рівнина (анг. plain ) - поняття морфологічне, що відображає її зовнішні риси. На думку Ю.О.Мещерякова (1965), термін "рівнина" повинен відображати генетичну особливість даної категорії рельєфу, а тому доцільно користуватись терміном "платформна рівнина".
В розміщенні платформних рівнин спостерігається симетрія: вони приурочені до двох широтних поясів, один із яких розташований у Північній, а інший - у Південній півкулі. Тобто, виділяються пари рівнин, що лежать одна навпроти одної - одна в північній півкулі, а друга - в південній.
Наприклад, Північноамериканська і Бразильська, Східноєвропейська і Африканська, Східносибірська і Австралійська рівнина;
У межах платформних рівнин є окремі підняті ділянки (височинні плато, плоскогір'я і навіть гори (Жигулівські гори на Східноєвропейській рівнині, гори Путорана на Середньосибірському плоскогір'ї, гірський масив Ахаггар на Африкано-Аравійській платформній рівнині. Але ці ділянки відносно малі і не визначають загального характеру рівнин.
|
|
|
Рівнини як правило займають древні (докембрійські) і молоді (епігерцинські[1]) платформні ділянки: молоді - 18%, древні - 82%.
Відповідно, розрізняють древні платформні рівнини,що сформувалися на докембрійських платформах (наприклад, Східноєвропейська), і молоді - на молодих платформах (наприклад, Західносибірська) - більш рухливі порівняно з першими.
За морфологією (формою поверхні) розрізняють такі типи рівнин:
1) плоскі (з одноманітним і незначним нахилом), якщо такі рівнини розташовані поблизу берегів морів, їх називають прибережними;
2) увігнуті, що мають нахил поверхні з усіх боків до центра, трапляються в центральних частинах материків та в міжгірних депресіях (напр. Туранська, Турімська; можна віднести і Західносибірську рівнину - має вигляд амфітеатру, відкритого з півночі),
3) хвилясті (напр. Казахський дрібносопковик з чисельними горбами висотою до 100 м; а також рівнини сформовані льодовиком плейстоценового зледеніння, напр. північна частина Східноєвропейської рівнини, Північноамериканська та ін.;)
|
|
|
Б) генетичні типи рівнин.
За генетичною ознакою рівнини залежно від походження й прояву геоморфологічних процесів поділяють на ряд типів. І.С.Щукін (1964) виділяє 2 групи та кілька генетичних типів рівнин:
До першої групи належать: насипні, або акумулятивні, рівнини, що включають первинні, алювіальні, флювіогляціальні, озерні, вулканічні.
До другої групи входять абразійні і денудаційні рівнини (плато) (пенеплени).
Перша група
1.Первинні рівнини (або рівнини морської акумуляції). Цей тип найбільший за площею і формується внаслідок морської акумуляції під час тимчасового затоплення платформних областей трансгресіями неглибоких морів з наступним перетворенням їх на сушу. Ці рівнини є частинами платформ (наприклад, Західносибірська, Прикаспійська та ін.)
У геотектонічному відношенні вони найчастіше представлені опущеними частинами платформ, фундамент яких схований під потужними морськими відкладами. Рельєф морських рівнин одноманітний, зі слабким нахилом в одну сторону. Що стосується геоморфологічних процесів, то вони виражені акумуляцією й бічною ерозією рік, що створюють широкі терасовані долини із плоскими заболоченими заплавами. У сухому кліматі й при наявності піщаних порід утворяться дюни.
|
|
|
Класичним прикладом первинних рівнин (як вже згадувалось) може служити Прикаспійська низовина - недавно звільнена з-під моря північна частина Каспію. Рівна або злегка-горбиста поверхня її урізноманітнена неглибокими плоскими долинами з ланцюжками солоних озер, а в прибережній смузі - лиманами. Іншим прикладом може бути північна частина Східноєвропейської рівнини, яка порівняно недавно звільнилася від бореальної трансгресії і є типовим прикладом морської низовини. Це ж можна сказати й про північну частину Західносибірської рівнини, де ознакою недавнього звільнення з-під рівня моря служать гирла рік, які утворюють вузькі естуарії - губи.
2. Алювіальні (флювіальні) рівнини формуються в результаті річкової акумуляції й складені шаруватими алювіальними річковими наносами. У низов'ях рік Ганг, Дунай, Амазонка й інших потужність алювію іноді досягає сотень метрів. Особливо значна товща річкових відкладів характерна для дельт, а також долин, розташованих у зонах тектонічних занурень.
Рельєф алювіальних рівнин ускладнений численними руслами, заплавами, терасами великих і дрібних рік. Вони відрізняються виробленим поздовжнім профілем, тенденцією розподілу на рукави, меандруванням, утворенням численних стариць. Найбільш плоскі поверхні характерні для дельт (напр. дельта р. Міссісіпі). На початковому етапі вони виникають як підводні конуси виносу алювію в гирлах рік, потім ростуть уздовж і вверх, подовжуючи в такий спосіб потік ріки. Дельти нерідко заповнюють морські затоки. Так виникли флювіальні рівнини Кубані, Ріонська, Куро-Араксинська, Месопотамська. У тропічних країнах сильно заболочені дельти є осередками (місцями) важких захворювань малярією, тропічною лихоманкою; разом з тим багато алювіальних низовин, особливо ті, які перетворені меліорацією, відомі як центри древньої землеробської культури. Це долина й дельта Нілу, Месопотамська, Бенгальська низовини.
|
|
|
Алювіальні рівнини відрізняються своєрідними мікроформами, які представлені русловими валами, увінчаними дюнами, западинами, зайнятими старицями й протоками, болотними купинами та ін. На високих сухих надзаплавних терасах зі степовим типом ґрунтово-рослинного покриву зустрічаються неглибокі суфозійні пониження - "степові блюдця", а на схилах - ерозійні вимоїни й вибоїни.
3.Флювіогляціальні (водно-льодовикові) рівнини утворені діяльністю льодовиків материкового зледеніння і формувались вздовж окраїн цих льодовиків. Вони складені потужними товщами піщаних, піщано-галечникових та піщано-глинистих відкладів. Ці відклади накопичувалися південніше від краю льодовиків у період танення. Такі рівнини ще називають зандровими. Їх поверхня хвиляста, річкові долини, що їх перетинають відрізняються значною шириною, а в місцях скупчення грубоуламкового матеріалу звужуються й набувають рис невироблених. Із числа специфічних форм на водно- льодовикових рівнинах можна назвати серповидні параболічні дюни, термокарстові западини, іноді зайняті озерами або заповнені шаруватими відкладами, а в холодному кліматі форми медальйонної, горбистої, плямистої тундри. Прикладами таких рівнин можуть бути значні ділянки Полісь Східноєвропейської рівнини - Білоруське, Мещерське, Смоленське, Верхньо-Волжське, Центрально-Березинська рівнина.
Передгірним різновидом зандрів є похилі рівнини, представлені конусами флювіогляціальних потоків гірських льодовиків. Такими є Мюнхенська рівнина в північних підніжжях Альп, Прикубанська, Чеченська - біля підошви Великого Кавказу.
4.Моренні рівнини відносяться до відносно високих; характерні для областей древнього заледеніння. Складені мореною та камовими пісками. Поверхня різноманітна - плоскі ділянки перемежовуються горбкуватими; поверхня ускладнена котловинами льодовикових озер і торфовищами.
5.Озерні рівнини є днищами древніх озер, які осушилися. Характерні риси - увігнута форма, складний характер відкладів, по окраїнах древнього озера поширені абразійні уступи, берегові вали, тераси, які свідчать про коливання рівня водойми. Складені такі рівнини шаруватими озерними відкладами. Напр.: Полоцька рівнина на півночі Білорусії, Ільменська низовина на північному заході Східноєвропейської рівнини.
6.Лесові рівнини також порівняно високі. Складені вони більш-менш потужними лесами й лесоподібними породами, які вкривають більш древні породи й структури, нівелюючи поверхню. Схили таких рівнин розчленовані глибокими річковими долинами і ярково-балковими системами, а плоска поверхня покрита суфозійними западинами. Лесові рівнини поширені в Китаї, у степовій зоні Східноєвропейської рівнини, у передгір'ях герцинських споруд Середньої Європи. Всі вони інтенсивно використаються в сільському господарстві.
7. Вулканічні нагірні плато в древні геологічні епохи виникали при площинному типі вулканічних вивержень, коли значні простори заливалися рідкою лавою нівелюючи нерівності древніших порід. У геоморфологічному розумінні це високі платоподібні, іноді пологовипуклі поверхні з глибокими річковими долинами, які приурочені як правило до тріщин, котрі формуються при застиганні лави. У результаті тривалої денудації рельєф вулканічних рівнин урізноманітнений останцями денудації й ерозії, поверхня покривається специфічною корою вивітрювання. Прикладами таких високих рівнин є: Вірменське вулканічне нагір'я, Колумбійське лавове плато, північно-західна частина плато Декан.
Друга група
1.Абразійні рівнини, створені діяльністю моря (тобто під дією абразії – хвилеприбійної дії моря) в прибережній зоні, як правило, це порівняно вузькі берегові смуги, ширина яких збільшується при опусканні суші. Однак у цьому випадку абразійна поверхня поступово перекривається пухкими морськими відкладами й виявляється похованою під ними.
2. Денудаційні рівнини (плато) в основному є внутрішньоконтинентальними і формуються в результаті тривалого впливу процесів денудації на древню гірську країну і представлені високими плато і плоскогір'ями. За І.С.Щукіним (1964), вони перебувають у стадії низхідного розвитку гірської країни або тривалого відносного тектонічного спокою. Відмінна риса цих рівнин - високе положення над рівнем моря порівняно з низинними рівнинами. Такі рівнини поширені в межах Африканської платформи, на Балтійському, Канадському та ін. щитах докембрійських платформ.
Для рельєфу денудаційних рівнин велике значення має геологічна будова. Різна стійкість порід сприяє формуванню дрібних форм рельєфу завдяки вибірковій денудації (ландшафт острівних гір).
Часто денудаційні рівнини мають ступінчасту морфологію, це замовлено тим, що вони формуються на ділянках платформ з пологозалягаючими пластами порід з різною стійкістю до денудації (Рис. 1).
Отже, в межах древніх платформ за походженням і характером рельєфу чітко виділяються акумулятивні і денудаційні рівнини.
Однак, тривалий континентальний розвиток поверхні платформ може призвести й до утворення полігенетичних вирівняних поверхонь (рівнин), в межах яких чергуватимуться ділянки з денудаційним і акумулятивним рельєфом.
Гори та їх класифікація
«Далекі гори одкривали один за одним свої верхи, вигинали хребти, вставали як хвилі в синьому морі. Здавалось, морські буруни застигли саме в ту мить, коли буря підняла їх з дна, щоб кинуть на землю та заллять світ. Вже синіми хмарами підпирали крайнебо буковинські верхи, оповиті блакиттю близькі Синиці, Дземброня і Біла Кобила. Курився Ігрець, колола небо гострим шпилем Говерла, і Чорногора своїм важким тілом давила землю».
Коцюбинський М.М. Тіні забутих предків.
Гори разом з рівнинами відносяться до основних геоморфологічних категорій земної поверхні.
Гори - це значні простори земної поверхні, високо підняті над рівнем моря, сильно розчленовані з великими відносними висотами. Гори значно вищі за плато, плоскогір'я та нагір'я. Вони займають 36% площі суші (не враховуючи підльодовиковий рельєф Антарктиди), поділяються на молоді, що займають 41% площі суші, й відроджені, що займають 59%. Як бачимо за площею відроджені гори переважають над молодими. Це пов'язано зі значним поширенням епіплатформного орогенезу на неотектонічному етапі розвитку земної кори (неоген - антропоген).
До молодих належать гори, що утворилися відносно недавно, переважно в альпійську епоху горотворення, і ще мало зруйновані денудацією, а відроджені - це гори, що виникли на місці древніх, значно вирівняних гірських областей внаслідок новітніх рухів земної кори. Для них характерні високо підняті поверхні вирівнювання, успадкованих від попередніх епох розвитку рельєфу. Гори Тянь-Шань, Алтай та ін. належать до відроджених, що відрізняються від молодих гір Альп, Кавказу. До відроджених гір південної півкулі належать Східно-Африканська рифтова область, Гвіанське нагір’я та ін.
Зовнішній морфологічний вигляд гірських систем далеко не завжди відповідає їхньому абсолютному віку, тому що древні відроджені (омолоджені) гори, які піддалися вторинному підняттю, нерідко мають риси морфологічної молодості. Класичним прикладом можуть служити Тянь-Шань, Урал і Алтай, що виникли ще в епоху герцинського горотворення.
Класифікація гір.
а) за висотою:
За висотами гори поділяють на типи:
· високі (понад 2 000 м над рівнем моря),
· середньовисокі (середні) - (1 000 - 2 000 м),
· низькі (низькогірнї) - (600 - 1 000 м).
Високі гори (їх часто ще називають альпійськими), характеризуються глибоким ерозійним розчленуванням і діяльністю льодовиків. Вони відрізняються складною будовою поперечного профілю, зумовленого потужним плейстоценовим заледенінням. Інтенсивне нівальне вивітрювання та екзарація вище снігової лінії надають горам цього типу різноманітні обриси вершин у вигляді зубців, веж, гострих гребенів, розділених карами і цирками і заповнених льодом. Нижче снігової лінії гори розчленовують глибокі стрімкі долини, троги, висячі льодовикові долини, ускладнені водоспадами, ригелями, баранячими лобами.
На відміну від них середньовисокі гори мають округлі, іноді плоскі вершинні поверхні, невеликі коливання висот, потужні покриви грубоуламкової кори вивітрювання, широкі річкові долини. Гострі гребені зустрічаються як ерозійні останці, відпрепаровані фізичним вивітрюванням виходи твердих порід. Широкі нагірні тераси на схилах є залишками древнього пенеплену.
Альпійські риси гори мають вище снігової лінії. Нижче - вони мають середньогірний характер. Морфологічне значення має також межа поширення лісової рослинності, яка захищає гірські масиви від ерозії й вивітрювання. Зауважимо, що висота снігової й лісової меж у горах залежить від клімату, отже, у ряді випадків гори з невеликими абсолютними висотами і низькою межею снігової лінії мають альпійські морфологічні риси. Високі гірські системи, але з невеликим заледенінням мають риси середньовисоких гір (Східний Памір).
б) За генезисом гори в цілому можна поділити на тектонічні та вулканічні.
Вулканічні гори є результатом частих вивержень вулканів, мають форму конусів із кратерними зниженнями.
Тектонічні гори виникли внаслідок дислокацій земної кори під впливом тектонічних рухів. Ці дислокації бувають двох видів:
а) плікативні дислокації - шари гірських порід можуть бути зім'яті в складки різної форми та інтенсивності;
б) диз'юнктивні дислокації - розлом земної кори на окремі брили, що зазнають при цьому горизонтальних і вертикальних переміщень одна відносно одної.
У зв'язку з цим тектонічні гори можна поділити на складчасті та брилові. Поєднання цих двох типів дає складчасто-брилові гори.
1. Складчасті гори молоді за віком підняття земної поверхні (кайнозойська складчастість), де товщі гірських порід зім'ятих в складки різного розміру у вигляді гірських хребтів та долин. Поодинокі складки трапляються рідко, частіше спостерігається багато складок, розташованих одна поруч іншої більш-менш паралельно. Система складок утворює складчасту зону, де окремі складки антикліналі і синкліналі паралельні до простягання всієї складчастої зони (рис. 3).
Антикліналь - це складка верств гірських порід, повернута опуклістю вгору, в ядрі залягають давніші породи, а на крилах молодші.
Синкліналь - складка верств гірських порід, обернена опуклістю донизу. Складчасті зони здебільшого бувають дугоподібними, наприклад, Скибова зона Східних Карпат.
Геоморфологи виділяють кілька типів складчастих гірських систем:
а) Тип Юри, де складки порівняно прості й складені шаруватими осадовими породами, спостерігається паралельне чергування антикліналей і синкліналей. До таких гір належить Юра, Копетдаг та ін. Тут здебільшого хребти і пасма відповідають антикліналям, поздовжні долини між ними - синкліналям, але в старих горах ця відповідність стирається, і на перший план виступає літологія, тобто в місцях залягання стійких порід утворюються хребти, а в місцях податливих порід - пониження, долини.
б) Складні складчасті гори з інтрузіями магматичних порід. Часто такі гори в осьовій частині відпрепаровані денудацією, і на поверхню виходять батоліти. Це спостерігається на Великому Кавказі.
в) Найбільш складні за будовою (але не за морфологією) складчасті гори покривного типу: Швейцарські Альпи, Дибрар на Кавказі, Каледоніди в Шотландії. Такі гори представлені гігантськими лежачими складками, насунутими на багато кілометрів на древні породи. Вони одержали назву лускатих насувань або шар’яжів. Нерідко насунуті породи виявляються не тільки більш древніми, але й міцнішими в порівнянні з нижче лежачими. У результаті процесів денудації вони утворюють острівні масиви, екзотичні, різноманітних обрисів останці.
2.Брилові гори виникають, як правило, при повторному горотворенні в тих ділянках земної кори, які вже пережили фазу складкоутворення. Внаслідок ущільнення гірських порід, метаморфізації та інтрузій такі ділянки втрачають пластичність. При повторному тектонічному впливі ця ділянка не зминається в складки, а розламується на окремі блоки, що зміщуються один відносно одного в горизонтальному і вертикальному напрямах. Внаслідок цього утворюються скиди, грабени, горсти (Рис. 5). При цьому підняті блоки утворюють хребти і масиви, а відносно опущені - долини й міжгірні депресії.
Рис. 5. Системи розривних порушень:
а – східчастий скид; б – горст; в –грабен
Прикладом брилових гір можуть бути Шварцвальд, Вогези, що розділені Рейнським грабеном (Рис. 6), Ферганський хребет, частково Алтай та ін.
Складчасто-брилові гори - це старі за віком (палеозойсько-мезозойські) гори, в яких складчасті товщі порід розбиті тектонічними розломами на окремі брили різної величини. Тобто, це складчасті гірські споруди, що включають різні види складок (прямі, перекинуті, ізоклінальні, лускаті й ін.), ускладнені скидами, зсувами, та насувами. їх ще називають відродженими горами. Такі ділянки відрізняються складною геологічною будовою із включеннями магматичних інтрузій, проявом тріщинного вулканізму. Як приклад можна привести Західні Альпи, Кавказ, Апенніни, Тянь-Шань, Алтай та ін.).
Горизонтальне та вертикальне розчленування гір
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 66; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!