Страхи, фобії. Вплив емоцій на психічні процеси
Страх – психічний стан людини, який виникає на основі інстинкту самозбереження в ситуаціях погрози біологічному чи соціальному існуванню індивіда як реакція на дійсну чи уявлювану небезпеку. Функціонально страх слугує попередженням про майбутню небезпеку, дозволяє людині зосередити увагу на її джерелі і спонукає шукати шляхи її запобіганню.
Фобія – сильний страх чого-небудь, який, тим не менш, не має жодних підстав для виникнення (відсутня реальна загроза). Фобія відноситься до невротичних страхів. Існує дуже багато різновидів фобій, серед яких можна виділити наступні найбільш поширені: відкритого простору (при агорафобії), тісно замкнутого простору (при клаустрофобії), висоти, тварин (при зоофобії), страх захворювання (при нозофобії), страх публічних виступів (при соціофобії), страх почервоніти в присутності людей
(при ерейтофобії), страх павуків (арахнофобія), страх ракових захворювань (канцерофобія) тощо.
У оперативно рятувальній службі при підготовці майбутніх фахівців необхідно враховувати їх емоційно-вольові якості.
Формування вищих почуттів
В емоційній сфері людини особливе місце посідають вищі почуття. Вони є відображенням переживань ставлення до явищ соціальної дійсності. За змістом вищі почуття поділяють на моральні, естетичні, праксичні та інтелектуальні.
Моральні почуття – це почуття, в яких виявляється стійке ставлення людини до суспільних подій, до інших людей, до самої себе (сумління людини).
|
|
|
Естетичні почуття – це відчування краси в явищах природи, у праці, у гармонії барв і форм, звуків і рухів. Естетичні почуття тісно пов’язані з моральними. Вони облагороджують особистість, сповнюють її високими прагненнями, утримують від негативних вчинків.
Праксичні почуття - це переживання людиною свого ставлення до діяльності. Це виявляється у захопленні, у задоволенні діяльністю, творчому підході, радості від успіхів або у незадоволенні, байдужому ставленні до діяльності Яскраве уявлення про зміст і форми діяльності, її процес та результат, громадську цінність – основна передумова виникнення й розвитку праксичних почуттів. Праксичні почуття розвиваються або згасають залежно від організації та умов діяльності. Вони особливо успішно розвиваються і стать стійкими тоді, коли діяльність відповідає інтересам, нахилам і здібностям людини, коли в діяльності виявляються елементи творчості, розвиваютья перспективи її розвитку.
Інтелектуальні почуття – є емоційним відгуком на ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні. Ці почуття виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевненості або сумніві. Інтелектуальні почуття яскраво виявляються в пізнавальному інтересі, любові до знань, навчальних і наукових уподобаннях. Почуття даного виду мають різні рівні розвитку , в залежності від умов життя, навчання та виховання. Такими рівнями є :цікавість, допитливість, цілеспрямований, стійкий інтерес до певної галузі знань, захоплення пізнавальною діяльністю. Механізмом пізнавальних почуттів є природжений орієнтувальний рефлекс, але його зміст цілком залежить від навчання, виховання, навколишньої дійсності, умов життя.
|
|
|
6.Феномен волі.
Провідні психологи і до нашого часу не дійшли згоди у визначенні поняття волі,
а у ХVІІІ-ХІХ століттях це було чи не найголовнішим питанням в психологічних дискусіях, що пов’язано з існуванням і протиборством двох концепцій поведінки людини – реактивної та активної. Перша концепція взагалі відкидає існування
такого психічного процесу, як воля, оскільки її прихильники пояснюють поведінку людини як реакції на внутрішні та зовнішні чинники (Т. Гоббс, Спіноза). Зокрема, В. Леві в своїх працях зазначає: „Звичне сполучення слів „сила волі” – поняття беззмістовне і нікуди не годне, це вид забобону, який давно потрібно здати в архів... Не має безвольних і во-льових – але є люди з різною організацією уваги та пам’яті
|
|
|
різною сугестивністю (здатність піддаватися впливу інших – наша примітка) і залежністю від емоційного стану” [46; 98]. А давньогрецький філософ Арис-тотель, яким було введене поняття волі, відмічає, що правила поведінки людини відповідають розумним початкам природи, правилам логіки.
Прихильники другої концепції дотримуються протилежної точки зору, вони вважають людину наділеною здатністю до свідомого вибору форм поведінки (наприклад, Платон, Шопенгауер). Деякі науковці взагалі абсолютизували поняття волі – зокрема, представники екзістенціоналізму (Жан Поль Сартр, Карл Ясперс, Альберт Камю) розглядали волю як абсолютну свободу, яка не залежить від впливів зовнішнього світу.
Не дійдуть теоретики і єдиної думки щодо визначення сутності самого терміну „воля”. Зокрема, деякі сучасні науковці роблять спробу замінити цей термін мотивацією, також в історії психології відомі випадки спроб ототожнити волю з інтелектуальними (в першу чергу з уявою) та емоційними процесами (воля як особлива форма емоцій), – також поняття „воля” не використовується ні в психоаналізі, ні в біхевіоризмі, ні у когнітивній психології (інформацію про ці напрямки психології читачі можуть знайти в розділі „Основи загальної пси-хології” цього мультимедійного посібника).
|
|
|
Під поняттям воля, дотримуючись загальноприйнятої точки зору, ми будемо розуміти свідому організацію і регуляцію людиною своєї активності (діяльності та поведінки), яка направлена на подолання перешкод (зовнішніх та внутріш-ніх) та досягнення поставленої мети. Воля є тісно пов’язаною з іншими пси-хічними процесами (увагою, мисленням, уявою, пам’яттю та емоціями) та осо-бистісними властивостями (темпераментом, здібностями, характером, моти-вацією).
П.А. М’ясоїд трактує поняття волі більш комплексно, вводячи до складу її визначення також виконувані функції – це регуляція своєї діяльності індиві-дом, що забезпечує досягнення мети за відсутності актуальної потреби (акти-візуюча функція) чи утримування від бажаної дії в ситуації вибору (гальмівна функція) [47; 379].
Основними функціями волі є спонукальна (активізуюча) та гальмівна (стримуюча), які лежать в основі саморегуляції людиною власної активності внаслідок збудження або гальмування нервової системи: Ви можете змушувати себе займатися чимось, що Вам нецікаво (наприклад, читати якусь нудну книгу, переобтяжену складною термінологією) і в той же час відмовля-тися від запрошення піти на дискотеку, щоб краще підготуватися до практич-ного заняття.
С.Ю. Головін виділяє більшу кількість функції волі, це: вибір мотивів та цілей, регуляція збудження до дій, організація психічних процесів та мо-білізація фізичних та психічних можливостей.
В кожному вольовому процесі, за Є.І. Роговим, можна виділити наступні фази:
1. виникнення збудження та визначення мети;
2. стадія боротьби мотивів;
3. прийняття рішення як процес вибору засобів досягнення мети;
4. виконання, тобто реалізація прийнятого рішення – адже зародки вольової регуляції людини виявляються саме у зовнішніх довільних діях.
Р.С. Немов суттєвими ознаками вольового акту вважає необхідність докладання зусиль, прийняття рішень та їх реалізації.
Вольові якості – стійкі психологічні структури, в яких відображається активність особистості, здатність до саморегуляції, свідомого мобілізую-чого зусилля та управління власною поведінкою. Досить часто ці якості належать до сфери характеру або пізнавальних процесів, саме тому, як вже було зазначено нами і в попередніх розділах нашого посібника, воля як психічний процес є взаємопов’язаною з усіма іншими психічними проце-сами та якостями людини.
П.А. М’ясоїд відзначає, що вольові властивості людини, не міняючи своєї сутності, можуть в той же час мати позитивну або негативну забарвленість: так, наприклад, людина, яка рішуче, ініціативно, наполегливо працює заради інших, має позитивне забарвлення вольових якостей, а якщо лише заради себе – негативне (ми не зовсім погоджуємось з цим науковцем, що це обов’язково і завжди саме так, але можливо).
В 20-30-ті роки минулого століття в США про-водилось дослідження 1000 дітей, яким на той час виповнилося 10 років і всі вони відрізнялися значними здібностями. В період навчання успіхи обстежуваних дітей відповідали їх здібностям, однак через десять років з’ясувалося, що лише у 30% вже дорослих обстежуваних результати діяльності були в тій чи іншій мірі видатними і відповідали рівню їхніх здібностей – виявилося, що ці люди відрізнялися від інших 70% обстежуваних двома головними якостями: наявністю мети та наполегливістю у її досягненні.
А от прикладом надзвичайно безвольної людини є Ілля Ілліч Обломов з роману видатного вітчизняного письменника І.А. Гончарова „Обломов”, який є розумною, доброю і доволі благородною людиною, але, як зазначає Юрке- вич В.С., у нього немає тих „м’язів волі” [84; 5], які могли б привести у активний стан його достоїнства. Саме від цього прізвища пішли широко вжи-вані в наш час такі слова, як „облом” (тобто ліньки, не хочеться), „обломись” (не розраховуй на це), „обломистий” (не виконує зобов’язань, лінивий), „обломовщина” (лінощі) тощо. Давайте розглянемо більш ґрунтовно, що ж це таке – „м’язи волі”, під якими ми розуміємо вольові якості людини. Так, основні властивості волі можна умовно поділити на три великі групи:
1 ) первинні (базові, інтегральні) якості
2)вторинні (розвиваються в онтогенезі і
відносяться до сфери характеру) якості
3) третинні (етичні, моральні) якості
Вважаємо за потрібне відмітити, що всі представлені нами вольові властивості є взаємопов’язаними між собою: ініціативність з наполегливістю, наполегливість з витримкою, сміливість з самовладанням, відповідальність з обов’язковістю тощо.
Первинні якості
- сила волі як міра необхідного вольового зусилля для подолання зовнішніх перепон або внутрішніх спокус задля досягнення обраної мети. Ця властивість волі виявляється на всіх етапах вольового процесу
- цілеспрямованість як свідома та активна направленість особистості на певний заздалегідь визначений результат. Зокрема, Рогов Є.І. вважає цілеспрямованість найважливішою мотиваційно-вольовою якістю особистості, яка визначає рівень розвитку всіх інших якостей
- наполегливість як уміння мобілізувати всі сили, здатності для тривалого подолання труднощів
- витримка уміння людини стримувати почуття, думки та дії, що заважають впровадженню прийнятого рішення. Особливо витримка виявляється в здатності втриматися від імпульсивних дій в емоційно напружених умовах, під впливом афективних переживань
- енергійність здатність людини сконцентрувати всі сили на досягнення поставленої мети. Енергійність як вольова якість невіддільна від наполегливості.
Вторинні якості
- рішучість як здатність швидко приймати і втілювати в життя обґрунтовані правильні (при всебічному аналізі умов та засобів досягнення) рішення
- сміливість як уміння подолати страх і йти на виправданий ризик заради досягнення мети, не зважаючи на небезпеку для особистого благополуччя
- самовладання як уміння контролювати почуттєву сторону своєї психіки і підпорядковувати свою поведінку рішенню свідомо поставлених завдань
- відповідальність як внутрішній контроль людиною виконання прийнятих нею норм та правил
Третинні якості
- обов’язковість як здатність людини добровільно покласти на себе певні зобов’язання і потім неодмінно виконати їх
- ініціативність як здатність людини творчо діяти, самостійно обираючи стратегію дій
- організованість як здатність планувати свою подальшу активність та дотримуватися виробленого плану
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 15; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!