Види емоцій та почуттів. Їхня характеристика.
Без емоцій людство було б, як зазначав Амосов Н.М., світом бездушних роботів, які б не розуміли навіть значення власних вчинків, навіть більше, на нашу думку, це був би світ самотніх, нікому не потрібних (в тому числі і собі) одинаків. Недарма сучасні фантасти, зображуючи песимістичне майбутнє, досить часто відображають владарювання бездушних неемоційних істот, що підкоряються машинній логіці (наприклад, у таких фільмах, як „Матриця”, „Термінатор”, „Фортеця”, „Еквілібріум”).
Відсутність емоцій, на нашу думку, не штовхала б людей до нових звершень та подальшого розвитку, величних і благородних вчинків (хоч часом наші емоції можуть, і в цьому ми погоджуємось з Е. Клапаредом, призвести і до зворотно-го). Однак негативні емоції, так само як і позитивні, в той же час можуть підказу-вати людині, чого насправді вона прагне, мобілізувати її сили, корегувати та спрямовувати її діяльність. Нам тяжко переживати біль втрати близької люди-ни, та в той же час нас страшить можливість того, що ніхто ніколи не буде суму-вати за нами.
Емоції насправді людству дуже дорогі: як інакше пояснити, що у фантас-тичних оповіданнях та фільмах людина намагається перетворити роботів на собі подібних – змусити їх переживати. Так було з першим казковим роботом – Пінокіо (або Буратіно), який прагнув перетворитися на справжнього хлоп-чика, простежується ця тенденція і у сучасних фільмах, таких як „Електро-нік”, „Термінатор-2”, „Робокоп”, „Американський кіборг”, „Я, робот” тощо.
|
|
|
Польський вчений Я. Рейковський зазначає, що аж до теперішнього часу люди були здатні лише констатувати розходження між голосом розуму і голосом серця, але не могли його зрозуміти чи усунути. Емоція (від лат. переживаю, хвилююсь) – це безпосереднє відображення в психіці людині об’єктів та явищ дійсності, що оцінює їх значення для людини. Емоції завжди короткочасні і з’являються одразу після впливу подразника на людину, так, наприклад, якщо на Вас нагримають, у Вас одразу виникне емоція гніву чи страху, похвалять – емоція задоволення, радості. Емоції практично завжди виявляються людиною зовні через міміку, жести, позу, вокальні характеристики голосу (тон, тембр, гучність і т.п.).
На відміну від емоцій, почуття є стійким вибірковим ставленням людини до певних предметів або явищ дійсності, тобто це позначає, наприклад, що ми по-різному ставимось до різних людей чи явищ (вибірковість) і наше ставлення є постійним (дружні стосунки, як і прив’язаність та кохання, тривають не один-два дні, а роками). Почуття та емоції не взаємовиключають одне одне: так, кохаючи людину (почуття) ми можемо одночасно гніватись на неї через щось (емоція). За своєю спрямованістю почуття поділяються на моральні (ставлення до себе та інших людей), інтелектуальні (виявляються у пізнавальній діяльності) та естетичні (виявляються у оцінці витворів мис-тецтва, краєвидів природи тощо).
|
|
|
Емоції людини є складним психічним процесом і виконують ряд функцій:
• відображальна (оцінна) функція полягає у оцінці дійсності в особливих еталонах, оскільки під час протікання подій, що мають значення для людини, спостерігається додаткове емоційне тло: наростання збудливості, швидкості й інтенсивності протікання психічних, моторних і вегетативних процесів чи, навпаки, їх зменшення. Так, досліди вчених показують, що в середньому людина сміється 15 раз на день, а плаче – раз в три дні
• пристосувальна функція є взаємопов’язаною з попередньою, оскільки, на думку
Ч. Дарвіна, за допомогою емоцій живі істоти, в тому числі і люди, в результаті оцінки дійсності мають можливість ефективно пристосовуватися до нових умов
• мобілізуюча функція виявляється у тому, що одразу після сильної емоційної реакції відбувається активізація всіх сил організму людини. Так, наприклад, якщо за Вами поженеться злий пес, емоція страху надасть швидкості Вашим ногам, Ви навіть з легкістю перескочите через паркан, який у нормальному емоційному стані Вам подолати було б проблематично, а от емоція гніву є своєрідною підготовкою до нападу
|
|
|
• мотивуюча (стимулююча) функція виявляється у тому, що людина буде прагнути уникнути подій, які породжують негативні емоції, і включитися у події, які призведуть до позитивних переживань
• підкріплююча функція полягає у кращому запам’ятовуванні подій, які викликали емоційну реакцію. Позитивні або негативні емоції можуть також привити зацікавленість до навчання або назавжди згасити її
• стабілізуюча функція виявляється в їхній участі у прогнозуванні ситуації на основі слідів пам’яті: якщо уявлення про майбутній корисний результат, актуалізовані в пам’яті, збігаються з результатом зробленої дії, виникають позитивні емоції, а розбіжність викликає негативні емоції
• діагностична функція багато бажань людини не завжди усвідомлені нею, тому наявність певних емоцій може бути важливим засобом ідентифікації бажань та виявлення їхніх зв’язків з базовими життєвими потребами, цінностями людини
• комунікативна функція на думку Рогова Є.І., полягає у можливості передачі за допомогою зовнішнього виявлення емоцій нашого ставлення до оточуючих предметів і явищ дійсності, а також розуміння ставлення інших людей
|
|
|
При визначенні різновидів емоцій можна користуватися різними критеріями, наприклад:
за модальністю переживання – позитивні або негативні;
- за інтенсивністю протікання – повільні та вибухові;
- за характером впливу на організм: стенічні (від грец. сила), які покращують настрій людини, активізують організм та посилюють працездатність, та астенічні (впливають розслаблююче, знижу-ють працездатність людини, уповільнюють фізіологічні процеси
в організмі);
- за виконуваними функціями: стимулюючі, оцінюючі, мобілізуючі, мотивуючі, діагностичні тощо;
- за структурною будовою: однорідні емоції та комплексні емоційні пере-живання (КЕП).
Найбільш відомими класифікаціями емоцій є класифікація фундаменталь-них емоцій К.Є. Ізарда, який виділяє 10 видів (зацікавлення-хвилювання, радість, горе-страждання, відраза, презирство, гнів, страх, подив, сором та провина)
Існує значна кількість поглядів різних теоретиків психологічної науки щодо природи виникнення емоцій у людини, тому ми в даному пункті намагатимемося коротко розкрити сутність найбільш поширених з них.
Біхевіористична теорія – в 1872 році була опублікована книга Чарльза Дарвіна „Вияв емоцій у людини і тварин”, в якій автор звернув увагу на те, що в зовнішньому вираженні емоцій у людиноподібних мавп і людей (особливо сліпонароджених дітей) є багато спільного, на основі чого була висловлена гіпотеза, що емоції з’явилися в процесі еволюції живих істот як життєво важливі пристосувальні механізми, сприяючі успішній адаптації організму до умов існування. Тілесні зміни, які супроводжують різні емоції, почали розглядати як рудименти (від лат. початок, перший ступінь) реальних пристосувальних реакцій організму, пережитки раніше доцільних дій. Так, наприклад: потирання долоні в стані страху полегшу-вало мавпоподібним предкам людини хапання гілок під час втечі у разі небезпеки; вказівний жест є нереалізованою дією хапання, який поступово отримав додаткове значення; напруження м’язів, стискання кулаків, скрего-тіння зубами при гніві – це те ж саме, що і „погрожуючі” пози тварин, а ще раніше – передвісник активних агресивних дій стосовно супротивника („гнів – це загальмована бійка”, за виразом Ч. Дарвіна).
Наведемо такий простий приклад: припустимо, Ваш пра-пра-пра-пра-пра-пра… пращур в прадавні часи йшов собі лісом. Мозок у нього був ще маленьким і не настільки розвиненим, як Ваш, а тому й мислити він толком не вмів. Йдучи, він натрапляє на печеру, в який ховається саблезубий тигр. Чуючи його віддалений рик, ця істота переживає почуття страху, який змушує її тікати подалі від цього небезпечного місця, рятуючи життя собі, завдяки чому подальший розвиток її генеалогічного древа призвів до Вашої появи. Таким чином, як уже зазначалося, емоції в той час слугували своєрідним замінником мислення, сприяючі адаптації організму до зов-нішніх умов.
Теорія Джемса-Ланге – ці два науковці нарізно практично в один і той же час (1894-1895) звернули увагу на те, що емоції у кожної людини супроводжуються певними фізіологічними змінами, які відбуваються в організмі. На основі цього була висунута гіпотеза про те, що першо-причиною емоцій є органічні зміни, які суб’єктивно переживаються людиною як емоції. У своїй роботі „Що таке емоція?” У. Джемс пише: „Зазвичай вважають, що сприйняття деякого факту викликає щиросердне хвилювання, назване емоцією, і що цей психічний стан призводить до змін в організмі. Моя теза, навпроти, полягає у тому, що тілесні зміни, які відбуваються безпосередньо після сприйняття хвилюючого факту, і наше переживання цих змін, в міру того як вони відбуваються, і є емоцією...
Правильніше говорити: ми засмучені, тому що плачемо, розгнівані тому, що завдаємо удару, налякані тому, що тремтимо, а не навпаки...” [88; 6]. У. Джемс пов’язував емоції з широкою сферою периферичних змін (в усьому організмі людини), а Г. Ланге – зі змінами просвіту у судинах. Білоруський психолог Якоб Львович Коломінський дав дотепний коментар цій теорії, зазначивши, що відповідно до положень цих науковців традиційна розповідь типу „Я побачив у лісі ведмедя, злякався і побіг” є невірною, а потрібно казати: „Я побачив у лісі ведмедя, побіг і злякався”.
Теорія Кеннона-Барда є альтернативною попередній, оскільки цими нау-ковцями було експериментально доведено, що навіть штучне припинення над-ходження нервових імпульсів у головний мозок не припиняє виникнення емоцій, а тілесні зміни та емоційні переживання виникають майже одночасно. Тому була висунута гіпотеза про те, що емоції виникають в результаті фізіо-логічних змін у мозку людини, в першу чергу в результаті роботи таламусу
(У. Кеннон) та гіпоталамусу і центральних частин лімбічної системи (П. Бард).
Активаційна теорія Ліндсея-Хебба виникла на основі попередньої теорії. Ця теорія виникла на основі електрофізіологічних досліджень роботи мозку людини, в результаті чого було висунуте припущення, що емоційні стани у людини виникають внаслідок змін у певних структурах ЦНС, в першу чергу ретикулярної формації нижньої частини стовбура головного мозку.
Свого часу революційним відкриттям у психології виявилися досліди фізіолога Дельгадо, завдяки яким було виявлено, що в мозку живих істот (в тому числі у людини) є особливі зони – своєрідні центри емоцій задоволення і незадоволення.
Так, був проведений експеримент з двома пацюками, яким в мозок були вживлені електроди: одному в центр задоволення („раю”), а іншому – в центр незадоволення („пекла”). В першому випадку, натискаючи лапкою на важілець, пацюк замикав електричний ланцюг, посилаючи стимулюючий сигнал у відповідну зону мозку: сила задоволення, яку отримував в результаті цього гризун, була такою сильною, що пацюк годинами безупинно натискав на важіль (до 8000 натискань), ігноруючи їжу, питво, сон та самок, доки не падав від перевтоми. Якщо ж електрод було вживлено у центр незадоволення, то після випадкового натиску на важіль пацюк забивався в куток, а весь зовнішній вигляд тварини свідчив про пережитий жах. Аналогічні почуття можуть відчувати і люди, що було доведено під час операцій на мозку, які не потребують наркозу, а тому людина була у стані свідомості і коли скальпель хірурга торкався тієї чи іншої ділянки мозку, людина відчувала так звані „чис-ті” емоції (гнів, дружнє ставлення тощо): на даний момент відомі деякі емо-ційні центри, що відповідають за страх, гнів або дружнє ставлення.
Таким чином, фантастичні оповідання деяких авторів, наприклад, братів
Стругацьких „Шість сірників”, про щось на зразок наркозалежності людей у майбутньому від електростимуляції мозку мають під собою наукову основу, а таке можливе майбутнє стає вже й не таким далеким.
Вчення про динамічний стереотип І.П. Павлова пояснює природу людсь-ких емоцій як стереотипну систему реакцій-відповідей людини на певні комбінації зовнішніх сигналів, при цьому емоційні переживання виникають при порушенні стереотипу, наприклад, при виникненні перешкоди для виконання певної дії-реакції.
Теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера, відповідно до якої позитивні переживання у людини виникають в тому випадку, якщо її очікування, когнітивні уявлення підтверджуються і реалізуються в дійсності. Негативні емоції виника-ють, якщо цього не відбувається (дискомфорт в результаті виникнення дисонан-су між очікуваним та наявним).
Інформаційну концепцію емоцій П.В.Симонова, розроблену у 1964 році, також можна віднести до когнітивістських теорій. Згідно позиції цього науковця, емоційні стани людини визначаються якістю й інтенсивністю актуальної потреби індивіда і тією оцінкою, яка дається ним щодо імовірності її задоволення. Цей підхід реалізований у формулі: Е = П • (Ін – Іі),де: Е – сила та якість (позитивна або негативна) емоції; П – величина і специфіка актуальної потреби; Ін – інформація, необхідна для задоволення існуючої потреби та Іі – інформація існуюча (відомості, які людина має на даний момент).
Відповідно до цієї формули якщо в людини немає потреби (П=0), то й емоції вона не відчуває (Е=0) (так, наприклад, у дитини за відсутності потреб не виникають і емоції); емоція не виникає й у тому випадку, коли людина, яка відчуває потребу, має повну можливість для її реалізації (наприклад, якщо дитина щоразу одразу отримує іграшку, яку хотіла, то вона швидко втрачає до неї зацікавлення). Якщо суб’єктивна імовірність задоволення потреби велика, виникають позитивні почуття. Негативні емоції виникають в тому випадку, якщо людина негативно оцінює можливість задоволен-ня своєї потреби.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 65; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!