Етапи спілкування. Стратегія і тактика спілкування.
ЛЕКЦІЯ № 4
Спілкування як інструмент професійної діяльності
План
1. Спілкування і комунікація. Функції спілкування.
2. Види, типи і форми професійного спілкування.
3.Етапи спілкування. Стратегія і тактика спілкування.
4. Невербальні компоненти спілкування.
5. Гендерні аспекти спілкування.
6. Поняття ділового спілкування.
Спілкування і комунікація. Функції спілкування.
Уся система ставлення людини до інших людей реалізується у спілкуванні. Соціальна функція спілкування полягає в тому, що воно виступає засобом передачі суспільного досвіду. Його специфіка визначається тим, що в процесі спілкування суб'єктивний світ однієї людини розкривається для іншої, відбувається взаємний обмін діяльністю, інтересами, почуттями тощо. У спілкуванні людина формується і самовизначається, виявляючи свої індивідуальні особливості. Результат спілкування – налагодження певних стосунків з іншими людьми. Завдяки спілкуванню здійснюється інтеграція людей, виробляються норми поведінки, взаємодії. Зв'язок людей у процесі спілкування є умовою існування групи як цілісної системи. Спілкування координує спільні дії людей і задовольняє потребу в психологічному контакті.
Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного.
Суб'єктами спілкування є живі істоти, люди.
|
|
|
Функції спілкування – це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивідума у соціумі.
Виділяють три групи таких функцій:
· інформаційно-комунікативну (функція охоплює процеси формування, передачі та прийому інформації);
· регулятивно-комунікативну (функція полягає в регуляції поведінки;
· афективно-комунікативну (функція характеризує емоційну сферу людини).
Відомий фахівець з теорії та практики спілкування Ф.С. Бацевич виокремлює такі функції спілкування:
контактну — встановлення контакту як стану взаємної готовності до прийому й передавання повідомлення та підтримки зв'язку під час акту спілкування;
інформаційну — обмін інформацією, думками, рішеннями, задумами;
спонукальну — заохочення до виконання тих чи інших дій;
координаційну — взаємне узгодження дій для організації спільної діяльності;
пізнавальну — адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень;
емотивну — виклик у партнера зі спілкування потрібних емоційних переживань і станів;
налагодження стосунків — усвідомлення свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших стосунків;
регулятивну (дотримання певної стратегії і тактики).
|
|
|
Професійне спілкування репрезентує й інші функції:
- інструментальну (отримання і передавання інформації, необхідної, наприклад, для прийняття певного рішення);
інтегративну (засіб об’єднання ділових партнерів для спільного обговорення питань);
функцію самовираження (демонстрування особистісного інтелекту);
функцію соціального контролю (регламентування мовної поведінки учасників ділової взаємодії) тощо.
Види, типи і форми професійного спілкування.
Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно породжує значну кількість його видів.
Види спілкування:
1. За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава, хода) спілкування.
2. За характером: безпосереднє (контакт партнерів) і опосередковане (відбувається між людьми, що розділені простором або часом і користуються такими засобами, як телефон, факс, комп'ютер);
3. За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське.
4 За мірою офіційності: офіційне (формальне) і неофіційне (побутові, сімейні, товариські стосунки).
5. Залежно від форми втілення мовних засобів – діалогічне (бесіда з одним співрозмовником), монологічне, полілогічне.
|
|
|
6. Залежно від кількості партнерів: міжособистісне (людина – людина); групове (3 – 5 учасників); публічне (20 і більше); масове (спрямоване на великі маси людей).
7. За свободою вибору партнера: ініціативне (вибір співрозмовника) і вимушене (спілкування незалежно від своїх бажань).
8. За тривалістю: постійне (у колективі, сім’ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, магазині) і довготривале (із друзями, родичами).
9. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне, бажане, нейтральне,небажане.
10. За додержанням норм: нормативне, ненормативне, етикетне, не етикетне.
Виокремлюють такі форми спілкування:
бесіди, ділові наради, телефонні розмови, конференції, збори, дискусії, переговори; прес-конференції; інтерв’ю; допити; іспити.
Етапи спілкування. Стратегія і тактика спілкування.
Будь-який акт спілкування, як правило, складається з кількох етапів:
1. Підготовка до спілкування. Цей етап передбачає:
- складання робочого плану майбутнього акту спілкування;
- збирання матеріалів з предмета спілкування, їх відбору та систематизації;
- добору аргументів на користь своєї позиції та контраргументів іншої сторони;
|
|
|
- обґрунтування свого варіанта рішення та розгляду позиції співрозмовника.
2. Орієнтація в ситуації і встановлення контакту. Це початок спілкування. Якщо проігнорувати цей етап, зустріч може закінчитися і не розпочавшись (через образу, брак часу тощо). На початку спілкування важливо уникати:
- вибачень (це прояв невпевненості);
- критики (це змусить співрозмовника захищатися);
- зверхності та оцінювання (це спричинить у співрозмовника обурення).
Важливо дбати про:
- створення доброзичливої атмосфери спілкування (посмішка, доброзичливий погляд допомагають встановити контакт з потенційним співрозмовником).
3. Обговорення питання (проблеми). На цьому етапі доцільно дотримуватися деяких правил, які полегшують розуміння співрозмовника і допоможуть отримати повну інформацію:
- лаконічно й дохідливо викладати думку;
- уважно слухати співрозмовника і намагатись адекватно сприйняти те, про що він говорить, тобто чути його;
- намагатися використовувати діалог, а не монолог;
- давати співрозмовникові можливість спокійно викласти свою думку;
- добирати способи аргументування залежно від індивідуальних особливостей співрозмовника (рівня його мислення, віку, статі, типу темпераменту тощо);
Найбільший вплив на співрозмовника має аргументація. Це спосіб переконання за допомогою значущих логічних доказів.
4. Прийняття рішення. Приймаючи рішення, доцільно керуватися такими рекомендаціями:
- запропонувати кілька варіантів вирішення проблеми;
- заздалегідь сформулювати мінімальну мету, обміркувати альтернативні варіанти вирішення проблеми і кращий з них запропонувати для розгляду;
- виявляти повагу до пропозиції співрозмовника, уважно вислухати його аргументи щодо рішення;
- спостерігаючи за співрозмовником, визначити момент для закінчення зустрічі;
- демонструвати впевненість, навіть якщо мети не було досягнуто.
5. Вихід із контакту. Вихід із контакту не менш важливий, ніж його початок, бо від цього може залежати продовження співробітництва у майбутньому. Якщо співрозмовник не вирішив своє питання позитивно, то слід дати йому можливість зберегти "добрий вираз обличчя за поганої гри". Наприкінці спілкування треба підсумувати результати зустрічі, попрощатися і висловити надії на подальші взаємини і спільну діяльність.
Щоб правильно спілкуватися і досягти мети спілкування, треба виробити певну стратегію і тактику (загальну схему дій, загальний план досягнення мети).
У процесі спілкування можна вдаватися до таких стратегій та тактик:
1. Співробітництво. Така стратегія сприяє організації спільної діяльності, забезпечує її успішність, узгодженість, ефективність. Цей вид взаємодії позначають також поняттями "кооперація", "згода", "пристосування", "асоціація".
2. Суперництво. Вибір такої стратегії певною мірою розхитує спільну діяльність, створює перепони на шляху до порозуміння, її позначають також поняттями "конкуренція", "конфлікт", "опозиція", "дисоціація".
3. Компроміс. Ця стратегія здатна врегулювати шляхом взаємних поступок: обидві сторони поступаються чимось, що забезпечує спільне розв'язання проблеми.
4. Пристосування. Супроводжується поступками інтересів однієї зі сторін: людина не намагається відстоювати своїх інтересів і погоджується робити те, що хоче інший.
5. Уникання. Така тактика супроводжується ухилянням, втечею, намаганням людини вийти із конфліктної ситуації, не вирішуючи її, не поступаючись своїми поглядами та інтересами але й не наполягаючи на них. Людина не відстоює своїх прав, не співпрацює з партнером.
Моральна культура спілкування передбачає вміння адекватно обирати й реалізувати ефективні стратегії та тактики спілкування відповідно до ситуації і психологічних особливостей співрозмовників.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 20; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!