ТЕМА 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Кременецький лісотехнічний коледж

 

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З філософії

 

  

 

Викладач : Каленюк С.М.

 

 

 

2012р.

ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ, КОЛО ЇЇ ПРОБЛЕМ І РОЛЬ У СУСПІЛЬСТВІ

ПЛАН

1. Світогляд і його історичні типи.

2. Філософія і наука. Об'єкт і предмет філософії.

3. Функції філософії.

    

Мета: сформувати у студентів наукове уявлення про особливості філософського знання. Дати визначення сутності і структури світогляду. Дати визначення предмету, методів, функцій, основне питання філософії. Ознайомити студентів з структурою курсу.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ

Світогляд, загальна картина світу, світовідчуття, світосприйняття, світорозу­міння, переконання, ідеал, міфологія, релігія, філософія, ідеалізм, матеріалізм, скептицизм, агностицизм.

ПИТАННЯ 1. Крім фахових навичок, знань, ерудиції, необ­хідних при вирішенні конкретних завдань, кожній людині потрібні широкий кругозір, уміння бачити тенденції, перс­пективи розвитку світу, розуміння того, що відбувається, сен­су і змісту наших дій, нашого життя, тобто світогляд. Світог­ляд - сукупність поглядів, оцінок, принципів, що визначають найзагальніше бачення світу, місця людини в ньому і водночас життєві позиції, програми поведінки, дій людей.

Емоційно-психологічну сторону світогляду на рівні настроїв, почуттів складає світовідчуття. Досвід формування пізнаваль­них образів світу з використанням наочних уявлень відносять до світосприйняття. Понятійний, інтелектуальний аспект світо­гляду утворює світорозуміння. Синтез знань людей про приро­ду і соціальну реальність утворює загальну картину світу. Сукупність природничих наук утворює природничо-наукову картину світу, а суспільних - соціально-історичну картину дійсності. Створення загальної картини світу - завдання всіх галузей знання.

Основним засобом, методом общинно-родового мислення була міфолоіія (від грецьк. myxhos - переказ, оповідка і logos -слово, вчення) - тип світогляду, що містить у своїй основі міф - вигадану розповідь, витвір народної фантазії, в якому яви­ща природи або культури подаються в наївно-антропоморфній формі.

Релігія (від лат. Reiigio - благочестя, набожність, святиня, предмет культу) - така форма світогляду, у якому освоєння світу здійснюється через його подвоєння на поцейбічний, «зем­ний», що сприймається органами відчуттів і потойбічний -«небесний», надприродний, надчуттєвий.

Становлення і розвиток науки, якісні зміни в діяльності людей, оточуючій людину реальності обумовили формування третього типу світогляду - філософії.

Філософія (від грець, phileo - люблю і sophia - мудрість) -теоретично сформульований світогляд, система найзагальніших теоретичних поглядів на світ, місце в ньому людини, з'ясування різноманітних форм ставлення людини до світу, що виступають у понятійній, категоріальній формі, спира­ються на досягнення наук про природу і суспільство й демон­струють певну міру логічної доведеності.

ПИТАННЯ 2 . На відміну від таких типів світогляду, як міфо­логія і релігія, філософія нерозривно пов'язана з наукою, спира­ючись тією чи іншою мірою на її досягнення. Це обумовлює складність взаємозв'язку філософії та науки, розходжень у тлу­маченні обьєкта ї предмета філософи. Не претендуючи на істину в останній інстанції, як це роблять декотрі автори, вважаємо за потрібне висловити деякі міркування з цього приводу.

Філософія і наука подібні за своїми структурами. Філософсь­ке й наукове знання складається з елементів (понять, суджень, умовиводів, принципів, законів та ін.), організованих у систе­му, що підпорядковується законам логіки і утворює певний теоретично сконструйований світ, якому можна приписати характеристики істинності або хибності, співвіднісши цей світ через людську практику зі світом реальних об'єктів. У такому розумінні філософія дійсно постає перед нами як наука. Проте за своїми об'єктами та предметами дослідження, а також ос­новними функціями філософія і наука відмінні між собою як дві різні форми суспільної свідомості.

Об'єктом філософії виступають не природно-історичні фе­номени, як це має місце в науці, а уявні, теоретичні моделі, що презентують світ не інакше як у його ставленні до людини або людини у її ставленні до світу.

ПИТАННЯ 3.

Наступна з функцій філософії - функція раціоналізації, переведення в логічну, поняттєву форму, а також систематиза­цію й теоретичне вираження сумарних результатів людського досвіду в усіх його формах.

Важливу роль у суспільно-історичному житті відіграють і такі функції філософії, як:

- критична функція - руйнації, розхитування догм, зас­тарілих поглядів, уявлень і «селекції», акумуляції світогляд­ного досвіду, а також його передача (передача наступним пе­ріодам історії);

- функція асиміляції невідомого, творчого формування принципово нових ідей, світоглядних уяв, ідеалів;

- функція узгодження, інтеграції усіх форм людського дос­віду - практичного, пізнавального, ціннісного.

Такі основні функції філософії, що визначають особливу роль її як форми суспільної свідомості в житті суспільства.

ТЕМА 2. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ

ПЛАН

1. Зародження філософської думки, її культурно – історичні передумови.

2. Антична філософія.

3. Філософія середньовіччя.

4. Філософія Відродження.

5. Філософія Нового часу.

6. Німецька класична філософія.

        

    Мета: визначити закономірності зародження філософської думки; своєрідність філософії стародавнього Сходу; натурфілософські ідеї давньогрецької філософії, філософії елліністичного періоду. Проаналізувати релігійний характер середньовічного світогляду і філософії Відродження, особливості філософії Нового часу: його раціоналізм та емпіризм; особливості та значення німецької класичної філософії, теоритичної розробки діалектики: особливості української філософської думки.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ

Діалектика, схоластика, монізм, дуалізм, космізм, теїзм, номіналізм, реалізм, ато­містика, гуманізм, теоцентризм, пантеїзм, субстанція, емпіризм, деїзм, раціо­налізм, сенсуалізм, монада, метафізика, антропоцентризм, апріоризм, трансцен­дентальність, феномен, ноумен, «річ-у-собі», антиномія, категоричний імпера­тив, абсолютна ідея, антропологія, вульгарний мате­ріалізм, антропологічний матеріалізм.

ПИТАННЯ 1 . Філософія, що має багатовікову історію, ви­никає у вигляді окремих філософських ідей у період форму­вання рабовласницьких відносин, коли відбувається відокрем­лення розумової праці від фізичної.

Наприкінці III – початок II тис. До н.е. у Єгипті та Вавилоні у таких пам’ятках давньої культури, як «Пісня арфіста», «Бе­сіда зневіреного зі своєю душею», «Бесіда пана з рабом», вис­ловлюється ряд думок, що відбивають факти соціального гноб­лення, відверто звучить мотив сумніву в істинності релігійного відображення світу. Зустрічаються також спроби виокремити матеріальний первінь світу, у вигляді якого виступає вода.

Значно пізніше, на початку 1 тис. До н.е. уперше оформля­тися філософські течії. Так, у VIII – VII ст. до н.е. в Індії формується філософський напрямок, відомий під назвою Локаята (тобто погляди людей, що шукають тільки цей світ локу). Найбільш послідовними серед них були Чарваки. Деякі дослідники вважають,- що даний термін являє собою з’єднання двох давньоіндійских слів - «чар» (чотири) і «вак» (слово) і означає «чотири слова». Послідовники цього напрямку вва­жали, що світ складається з чотирьох основних елементів землі, води, повітря і вогню.

У Китаї в VII-VI ст. До н.е. філософи намагаються виділити вічну, абсолютно рухому субстанцію – ці. У VI ст. До н.е. з являється ідея вічного руху матеріального світу у філософії дао­сизму, що вбачає причину руху у так званому «дао», тобто єдності протилежностей.

Спробу пояснення виникнення світу – космогонію – знахо­димо й у працях Гесіода, відповідно до поглядів якого основою усього є хаос – безмежна, безформна маса, що містить у собі усі можливі потенції. З хаосу виникають і прависхідні форми буття – з одного боку, Гея (Земля) і Ерос (певна життєва сила), а з іншого, - Еретем (темрява) та Нікс (ніч) як визначальна, правляча сила. Від них потім виникає Уран (зоряне небо), Етер (ефір), світло і поступово всі інші божества.

Розглянуті «дофілософські» погляди, будучи однією з мож­ливих спроб відповісти на питання про те, що є основним прин­ципом світу (або космосу), які принципи і сили визначають його розвиток, так і не вийшли за межі міфологічних поглядів.

ПИТАННЯ 2. Античною філософією прийнято називати су­купність філософських вчень, що розвивалися в старогрецько­му і староримському суспільствах з кінця VII ст. До н.е. аж до VI ст. Н.е. *. Антична філософія постає як певна єдність світог­лядних ідей, породжена тими специфічними особливостями перехідної епохи, коли відбувається занепад міфологічного сприйняття, характерного для родового і ранньокласового сус­пільного ладу. За тисячу років свого існування антична філософія пройшла складний шлях розвитку, маючи ряд загаль­них рис, що об’єднують всі її складники у певну цілісність.

Перша особливість античної філософії полягає в її універ­сальному космізмі.

Друга особливість античної філософії – це спроби об’єднати матеріалізм і діалектику. Ця особливість яскраво проявилася у вченні Геракліта Ефесського (530 – 470 р. До н.е.), який вважав загальною закономірністю світу боротьбу протилежностей

V ст. До н.е. характеризується в Греції формуванням най­більш зрілої форми давнього матеріалізму – атомістичного вчення, створеного Левкіппом (540 – 460 р. До н.е.) і Демокрітом з Абдерр (460 – 370 до н.е.).

«Лінії Демокріта» протистоїть «лінія Платона» - ідеалі­стична традиція античної філософії. За Платоном (427 – 347 p. До н.е.), матеріальний світ є лише «тінню», блідим відблиском світу вічних і незмінних ідей.

У піфагорійській школі (VI ст. До н.е.) цей ідеальний світ зводиться до царства чисел, чим завершується відхід від за­лишків матеріалістичного космізму, який у піфагорійців ос­таточно перероджується у космічне містичне вчення, що про­повідує безсмертя і переселення душ.

Найвидатнішим мислителем Давньої Греції був Арістотель (384 – 322 р. До н.е.). Він немовби підбив підсумок розвитку античної філософії. Будучи енциклопедистом, Арістотель на­писав багато творів, у яких упорядкував філософські та природничонаукові знання античного світу. Для позиції Арістотеля характерне коливання між матеріалізмом та ідеалізмом: з одного боку, він різко критикував Платона за визнання ідей першоосновою речей, а з іншого, вважав матерію лише пасив­ною можливістю буття.

ПИТАННЯ 3. Філософія середньовіччя охоплює тривалий період – від розпаду Римської імперії до епохи Відродження, тобто майже 1000 років.

Філософія була проголошена «служницею богослов»я» (форму­ла Петра Доміані і повинна була використовувати міць свого рац­іонального апарату для підтвердження догматів християнства. Ця філософія одержала назву «схоластики» (від лат. Scholastica –шкільний, учений). Вважалося, що істина вже дана людям в біблійних текстах і, щоб аналізувати її, виводячи всю повноту її логічних слідувань, необхідно застосувати систему правильно побу­дованих силогізмів.

Систематизатором ортодоксальної схоластики вважається чернець-домініканець Фома Аквінський (1225\26 – 1274 p.).

ПИТАННЯ 4 . Епоха Відродження (фр. – Ренесанс) загалом починається в XIV – XV ст. Та завершується в XVI – XVII ст. Приходом періоду подолання тривалого застою продуктивних сил. На зміну характерному для попереднього періоду теоцентризму приходять антропологічні, гуманістичні мотиви.

«Батьком гуманізму» вважається Франческо Петрарка (1304 – 1374 p.).

Серед зачинателів гуманістичних традицій слід назвати дру­га Петрарки, флорентійця Джовавні оккаччо (1313 – 1375 p.), який у своєму «Декамероні» висміяв дурне й брехливе духів­ництво, вихваляв розум, енергію, повноту життя нових міських прошарків, що зароджувалися.

Висловлюючи зміст ранньобуржуазного гуманізму, Микола Кузавський (1401 – 1464 p.), розглядає природу як тотожну Бо­гові, вважаючи, що названа тотожність втілюється у людині як носії творчої могутності, осередком якої постає перш за все інте­лект. Така установка на природність призводить в епоху Відрод­ження до певної «натуралізації» філософії, науки, естетики, пра­ва, що перебудовуються «за подобою» природознавства.

ПИТАННЯ 5 . Філософія Нового часу, охоплюючи період XVII – XVIII ст., обумовлюється розвитком капіталізму, роз­витком експериментально-математичного природознавства, по­слабленням впливу церкви. На перший план виходять про­блеми теорії пізнання. Розум утверджується як визнаний «тлу­мач природи». Тому одним із головних питань філософії Но­вого часу стає пошук методів цього тлумачення.

Англійський філософ Френсіс Бекон (1561 – 1626 р.) усі знан­ня, усі науки підрозділяє на теологію і філософію. Перша з них має небесне, а друга – земне походження. У своєму головному творі «Новий органон» він говорить про те, що існують три шля­хи пізнання: «шлях павука», що являє собою спробу виведення істин із чистої свідомості, «шлях мурашки», що являє собою збір розрізнених фактів при відсутності уміння їх узагальнювати і створювати повну теорію, і «шлях бджоли» - єдино істинний шлях наукового пізнання, що поєднує в собі переваги перших двох шляхів і в той же час позбавлений обмеженості кожного з них. Емпіричне тлумачення знання Ф. Беконом було продовже­не Томасом Гоббсом (1583 -1679 pp.) і Джоном Локком (1632 -1704 р.).

Соціальні протиріччя і конфлікти, що починали виявляти­ся в XVIII ст. У Франції, у 1769 році призводять до буржуазної революції. Прогресивно мислячі представники «третього стану» (філософи, юристи, натуралісти та ін.) утворили потуж­ний рух, що увійшов в історію під назвою Просвітництво. Найвидатнішими мислителями Просвітництва є Франсуа Марі Вольтер (1694 – 778 р.), Жан-Жак Руссо (1712 -1778 рр.) Жан Антуан Кондорсе (1743 - 1794 р.).

ПИТАННЯ 6. Важливе місце в розвитку філософської дум­ки займає німецька класична філософія. Родоначальником її є творець першої завершеної системи класичного німецького ідеалізму, видатний мислитель і вчений свого часу Іммалуїл Кант (1724 – 1804 р.)

Розробляючи теорію пізнання, І. Кант вводить так звану трансцендентальну логіку, завданням якої, заявляє він, і є ви­роблення визначеної системи апріорних понять та істин, що спри­яють переходові пізнання від «речі-в-собі» до пізнання «речі-для-нас».

Ідеалістичним є і етичне вчення Канта. Основним законом етики він проголошує категоричний імператив – формальне внутрішнє повеління, що, нібито, існує у свідомості людини як вічний, незмінний закон і ідеал поведінки людини.

Найбільш повне завершення німецький класичний ідеалізм одержав у філософській системі Георга Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770 – 18Р1 р.). Гегель робить спробу створити таку теоретичну систему, що була б здатна вирішити проблему то­тожності мислення і буття. Він розробляє філософію історії, філософію мистецтва, історію філософії, діалектичну логіку. Вперше представивши весь природний історичний і духовний світ у вигляді процесів, тобто в безперервному русі, зміні, пе­ретворенні і розвитку, Гегель зробив спробу розкрити внут­рішній зв’язок цього руху, дав загальний діалектичний аналіз найважливіших категорій філософії, а також сформулював три основні закони діалектики.

Піддавши критиці ідеалізм Гегеля з позицій метафізичного матеріалізму, Людвіг Авдреас Фейербах (1804 – 1872 p.) відки­дає і гегелівське вчення про людину як діяльну істоту. Будучи представником споглядального матеріалізму, він в основному підкреслює активний вплив природи на людину, об’єкта на суб’єкт.

ТЕМА 3. СУЧАСНА фІЛОСОФІЯ

ПЛАН

1. Діалектико-матеріалістична філософія.

2. Екзистенціалізм.

3. Релігійна філософія.

4. Психоаналіз.

5. Позитивізм, неопозитивізм, постпозитивізм.

6. Структуралізм.

7. Герменевтика.

    

      Мета: розповісти про сучасну світову філософію XXст. Допомогти студентам оволодіти категоріальним апаратом філософських напрямків. На широкому проблемному матеріалі показати процес формування та функціонування напрямків.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ

Класична філософія, некласична філософія, матеріалістична діалектика, марксизм-ленінізм, екзистенціалізм, релігійний екзистенціалізм, атеїстичний екзистенціалізм, антропологія, «філософія жит­тя», «феноменологія», протестантизм, томізм, модернізм, традиціонізм, психо­аналіз, неофрейдизм, неомарксизм, неотомізм, позитивізм, неопозитивізм, пост­позитивізм, логічний позитивізм, герменевтика.

ПИТАННЯ 1 . Діалектико-матеріалістична філософія - і в цьому одна з її відмінностей - виникла як складова частина більш широкого вчення - марксизму.

Виникнення марксизму було обумовлене, насамперед, кон­кретними соціально-економічними і політичними чинниками кінця XIX - початку XX сторіччя.

Великий вплив на формування філософських поглядів К.Мар­кса і Ф. Енгельса мала німецька класична філософія й особли­во роботи Г. Гегеля й Л. Фейербаха.

Крім найзагальніших закономірностей природи, суспільного життя й пізнання, К. Маркс і Ф. Енгельс включають у предмет філософії також людину, практику і відносини «людина - світ».

Марксизм розглядає людину не тільки як продукт природи, але й як соціальний феномен. Проблема людини в марксизмі органічно пов'язана з теоретичним осмисленням такого феноме­на як відчуження, змістом якого є перетворення самого процесу людської діяльності та її результатів у силу, що панує над людь­ми.

Глибоко вплинувши і на розвиток філософської думки, і на життя суспільства, ідеї діалектико-матеріалістичної філософії продовжують функціонувати у духовній культурі кінця XX ст.

ПИТАННЯ 2 . Екзистенціалізм - філософська течія, що ви­суває на передній план абсолютну унікальність людського бут­тя, що не припускає адекватного вираження людських понять засобами мови. Екзистенція (лат.) означає існування. Філосо­фія екзистенціалізму - філософія людського існування.

 Його головними представниками є: у Німеччині - Мартін Хайдеггер (1889 - 1976 р.), Карл Ясперс (1883 - 1969 р.). у Франції - Жан-Поль Сартр (1905 - 1980 p.), Альбер Kaмю (1913 - 1960 p.), Габріель Марсель (1889 - 1973 p.),

ПИТАННЯ 3. Сучасна релігійна філософія подана різнома­нітними течіями, що мають спільні риси й ознаки, грунтують­ся на різноманітних філософських ідеях. Найбільш пошире­ним напрямком у католицькій філософії є неотомізм. Він ба­зується на вченні Фоми Аквінського, центральним принципом якого є принцип гармонії віри і розуму. Послідовники цього вчення розглядають його через призму сучасності, намагають­ся довести, ще доктрині, яку вони захищають, властиві уні­версальні можливості піднятися над полярністю матеріалізму й ідеалізму, сцієнтизму й антисцієнтизму.

Головними представниками неотомізму є Е. Жільсон (1884 - 1978 p.), Ж.Марітен (1882 - 1972 р.) ^: у Франції, К Корет (народ. 1919) - в Австрії, . Бохеньский (народ. 1902) у Швей­царії, К. Раяер (1904 - 1984 р.), Ф. Ван-Станберген (народ. 1904) у Бельгії, К.Войтила (народ. 1920) - у Польщі (теперішній Папа Римський Іоанн-Павло II).

ПИТАННЯ 4 . Однією із впливових філософських течій XX сторіччя став психоаналіз. Його основоположник - австрійсь­кий психолог, невропатолог, психіатр Зігмунд Фрейд (1856 -1939 p.). Головним у психоаналізі було відкриття несвідомого, його спеціальне вивчення і широке філософське тлумачення.

Центральна ланка психоаналізу - лібідо - психічна енергія, що нібито лежить в основі всіх сексуальних проявів індивіда, сила, яка кількісно змінюється і якою можна вимірювати всі процеси і перетворення в сфері сексуального збудження. Пси­хічна енергія інтегрується Фрейдом як енергія лібідо, а також як субстанція, що кількісно змінюється. Інстинктивний ім­пульс, лібідо, може бути реалізований трояким засобом. По-перше, дозволений у дії «тут» і «тепер». По-друге, недозволений, витиснутий назад в несвідоме. По-третє, позбавлений своєї енергії за допомогою реактивних утворень (сором, мораль) і сублімації у процесу заміщення сексуального об'єкта на не сексуальний через якісь суспільно-корисні дії.

ПИТАННЯ 5 . Позитивізм виник у XIX сторіччі як філосо­фія без «метафізики», тобто як така, що цікавиться не фунда­ментальними засадами всього існуючого, а як філософія так званого «позитивного», тобто в першу чергу природничо-наукового знання, знання, підтвердженого досвідом, експериментом.

Фундатор позитивізму французький філософ Огюст Конт (1798 - 1857 р.) розділив історію пізнання природи на три стадії, кожна з яких відповідала певному типу світогляду: те­ологічному, метафізичному й позитивному.

1. Філософія лінгвістичного аналізу подана такими імена­ми, як Д. Мур (1873 - 1958 р.), Л. Вітгенштейн (1889 - 1951 р.), Г. Райл (1900 - 1976 р.), П. Стросон (народ. 1919), Д. Остін (1911 - 1960 р.). Відмовляючись від жорстких логічних ви­мог, вони вважали, що об'єктом аналізу повинна виступати повсякденна мова, а основне завдання філософії вбачали у роз­робці систематичної теорії значень мовних виразів, що одно­часно є і теорією розуміння.

2. Загальна семантика, основні представники - С.Чейз і С.Хайякава. Основна ідея цього напрямку: філософія повинна пояснювати життя людини, спираючись на структуру мови.

Четверта історична форма позитивізму - постпозитивізм, що формується в 1960 - 1970 p., під впливом ідей К. Поппера. Його характерна риса - значна розмаїтість методологічних концепцій і їхньої взаємної критики.

ПИТАННЯ 6 . У середині XX ст. у європейській філософії сформувався напрямок, що об'єднує ряд напрямків у соціогуманітарному пізнанні, пов'язаних із виявленням структури, тобто сукупності відношень між елементами цілого, що зберігають свою сталість у ході різноманітних перетворень і змін, який одержав назву структуралізм. Пошук структур його представ­никами, основними з яких є К. Леві-Строс (народ. 1908), Ж. Лакан (1901 - 1981 р.), М. Фуко (1926 - 1984 р.),

ПИТАННЯ 7 . Герменевтика одержала свою назву від імені одного з богів старогрецької міфології Гермеса - «служника богів», одна з функцій якого - бути посередником між богами і людьми, тлумачити волю богів - людям, а бажання людей -богам. Герменевтика, з одного боку, - це теорія і практика тлумачення, розуміння й інтерпретації документів, що містять у собі значеннєві зв'язки, вчення про передумови й засоби та­кого розуміння. У такому вигляді вона розроблялася в рамках історико-філологічної науки XVIII ст., хоча коренями своїми сягає в глибоку давнину. З іншого (що цікавить нас) боку, герменевтика постає як одна з течій сучасної філософії.

Об'єктом дослідження в герменевтиці найчастіше виступає текст. Основна проблема - проблема розуміння, тлумачення, інтерпретації тексту.

 

ТЕМА 4. ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА В УКРАЇНІ

ПЛАН

1. Філософська думка часів Київської Русі

2. Філософія Відродження і Просвітництва на Україні

3. Формування і розвиток українського романтизму

4. Філософська думка України в II половині XIX - XX ст.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ТЕМИ

Українське Відродження, українське Просвітництво, український предроантизм, український романтизм, філософія серця

 

Мета: обгрунтувати основні особливості української філософії(гуманістична та антигуманістична спрямованості. Визначити зміст українського Відродження, українського романтизму. Дати визначення поняття «філософія серця».

ПИТАННЯ 1 . Характер філософської думки Київської Русі в період X - XIII ст. був обумовлений специфікою соціально-економічного розвитку суспільства, системою традиційних феодальних економічних зв'язків. Після невдалої спроби ство­рення «своєї релігії» з використанням традиційних уявлень східних слов'ян, пошуку такої релігії, яка дала б можливість вписатися в канву європейської культури, - результатом цьо­го пошуку стало Хрещення Київської Русі - пануючою світо­глядною парадигмою утверджується християнство.

Основним джерелом філософських ідей Київської Русі були уявлення давніх слов'ян, їхня народна культура, а також вчен­ня давнього християнства, елліністична філософія, освоєння Духовної культури Візантії та Болгарії, де головне місце займала Біблія. Всесвітня історія, роль і місце, що займає в ній Київ­ська Русь - ось тема та зміст шукань філософів.

ПИТАННЯ 2 . У XVI-XVII ст. культурне життя України значно пожвавлюється, що пов'язано з міжнародним обміном культурними цінностями. Набувають значного поширення ідеї гуманістів епохи Передренесансу, оскільки після падіння іта­лійських колоній у Криму під ударами Туреччини частина генуезьких купців переселяється у Львів і Київ. З ними при­їжджають промисловці, архітектори, діячі мистецтва. Чима­ло українців вчаться в європейських університетах.

Відродження в Україну прийшло з півночі Європи, де про­ходило у формі Реформації. Остання спочатку поширилася на Річ Посполиту, а звідти - на Україну. Протестантський рух вимагав обмеження привілеїв духівництва. Поширився каль­вінізм, зокрема, заклики до невибагливого життя й ощадли­вості, вимоги секуляризації земель духівництва, встановлен­ня контролю за його діяльністю.

Одним з перших білорусько-українських мислителів епохи Відродження був Франциск Скорина (1490 - біля 1541 р.).

На початку XVIII сторіччя в Україні вже існували елемен­ти капіталістичних відносин, що позначилося й на духовному життя суспільства, сприяючи розвитку ідей Просвітництва. Просвітництво - антифеодальна ідеологія періоду становлен­ня капіталізму, відповідно до якої подолання феодальних відно­син і встановлення нового суспільного ладу можливе за допо­могою реформи та освіти.

Головним центром науки й культури на той час була Києво-Могилянська Академія.

Найяскравішою особистістю серед українських просвітителів був Фєофян Прокопович (1677-1736 p.).

ПИТАННЯ 3 . Період XVII - другої половини XVIII ст. харак­теризується посиленням боротьби монархічної Росії за ліквіда­цію автономії України й Запорозької Січі, яка виконувала функції української державності.

Посилення соціального гноблення викликало загострення на­ціонально-визвольної боротьби, що знайшло відбиток у гайдама­цькому русі 30-50 років XVIII ст. і коліївщині 1768 р. Ці рухи, будучи стихійними, сприяли поширенню соціально-національ­них ідей мислителів-просвітителів, найвидатнішим серед яких був Григорій Савович Сковорода (1722 - 1794 p.).

В центрі уваги Сковороди - релігійна й моральна проблема­тика. Він створює практичну філософію, не приділяючи вели­кої уваги теоретичній довершеності, формальній систематизації своїх ідей. Філософію Сковорода розуміє як науку про людське щастя, тобто як засіб самоусвідомлення і самовизначення люди­ни у світі. При всій повазі до науки філософія його носить пан­теїстичний характер. До того ж сковородянський пантеїзм тяжіє до ідеалізму - стверджується первинність внутрішньої, духов­ної, «божественної» природи всього матеріального. Одночасно проголошується вічність, нескінченність і несотворимість цього світу. Бог же тлумачиться Сковородою як закон, внутрішня закономірність всього існуючого. Проблема єднання людини, світу і Бога в філософії Сковороди знаходить свою специфіку у формі типових рис передромантичної свідомості і стає внутрішнім рушієм філософсько-теологічної думки, яка веде до формування Українського романтичного світогляду.

Основні риси філософії серця Сковороди, одержали розвиток і остаточно сформувалися в ро­ботах Памфіла Даниловича Юркєвича (1826-1874р.). В центрі вчення Юркєвича, як і Сковороди, стоїть людина - малий світ. Він також звертається до поняття серця, позначаючи цим понят­тям сферу духовного життя. До неї входить те, що витиснуте «за поріг свідомості». Як і в Сковороди, у Юркєвича символ «серце» багатозначний.

Інший представник українського й російського романтизму Микола Васильович Гоголь (1809-1852 p.). Його шукання прав­ди - це поглиблення в себе, у свою душу, тому що саме через неї лежить шлях у світ.

ПИТАННЯ 4 . У IIполовині XIX - на початку XX ст. в Ук­раїні поширюються ідеї позитивізму, які підтримує та розвиває В. Лесевич, доповнюючи їх ідеями І. Канта. «Спеціалісти» по­ставили філософію на позиції служниці окремих наук. З цих позицій, зокрема, О. Потебня розробляє проблеми філософії мови. Ряд українських учених - таких, наприклад, як політеконом М. Туган-Барановский, юрист Б. Кістяковський - розробляють проблеми методології, від яких дехто підійшов і до загальних проблем філософії. Зокрема, мінералог В.І. Вернадський розроб­ляв питання про роль живої природи в геологічних процесах, історик В. Липинський перейшов від історії до філософії історії.

 

---

Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 22; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!