Продуктивні сили і виробничі відносини.
Опорний конспект лекцій з курсу
"Основи економічної теорії"
Надвірна
2009
ЗМІСТ
Тема 1. Предмет і метод економічної теорії………………………………………………………...5
Тема 2. Основні етапи становлення і розвитку економічної теорії…………………………........19
Тема 3.Економічний прогрес та його рушійні сили……………………………………………....35
Тема 4.Основні форми економічного розвитку. Товарна організація
та її роль в еволюції суспільства………………………………………..……………….57
Тема 5. Теорія грошей і грошового обігу………………………………………………………..…70
Тема 6. Сутність, структура, механізм ринку і проблеми його розвитку……………………..… 83
Ринкова рівновага та механізм його її досягнення…………………………….…..….109
Тема 7. Монополії і конкуренція………………………………………………………….………..129
Тема 8.Підприємництво та акціонерна власність........………………………………….………..141
Тема 9. Витрати і доходи підприємства…………………………....................................………...153
Тема 10.Ринок праці і заробітна плата………………………………………………………….…163
Тема 11.Система управління підприємством……………………………………………..….......169
Тема 12. Фінанси в системі економічних відносин…………………………………………..….178
Тема 13.Капітал, кредитний ринок і процент………………………………………………..…..185
Тема 14.Народонаселення, зайнятість і соціальний захист населення………………………...193
Тема 15. Держава в ринковій економіці…………………………………………………….…….204
Тема 16. Економічний суверенітет України і шляхи його досягнення………………………....212
Тема 17. Розвиток світової економіки, або куди йде світ?...........................................................228
Лекція № 1
Тема: Предмет і метод економічної теорії
Навчальна мета: Розкрити поняття та суть предмету, його складові і методи дослідження економічної теорії].
Час: 80 хв.
Навчальні питання:
1. 20хв.
2. 10хв
3., 4., 7., 8., 5хв (самостійно)
5. 20хв
6. 20хв
9. Заключна частина – 5 хв.(підсумок лекції, відповіді на запитання).
Матеріально-технічне забезпечення: першоджерела, таблиці, схеми, малюнки.
Джерела і література:
1. Башнянин Г.І., Шевчик Є.С. Політична економія: Навч. посіб. 3-те вид., перероб. і випр. – Львів: "Новий світ– 2000". – 2004. – 480с.
2. Гальчинський А.С. Палкін Ю.І. Основи економічних знань. Київ. "Вища
школа", 1999.
3. Економіка. Навчальний посібник / за ред. доц.. С.Д.Степаненка. – К.: КНЕУ, 2006. – 246с.
4. Крупка М.І, Островерх П.І., Реверчук С.К.. Основи економічної теорії: Підручник. – К.:Анка. – 2001. – 344с.
5. Кулішов В.В.. Основи економічної теорії: Підручник для студентів ВНЗ 3-те вид. випр. і доп.. – Львів: "Магнолія 2006" 2007. – 516с.
6. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник. – Київ, "Видавництво центр", "Академія", 2003. – 656с.
7. Основи економічної теорії, (політичний аспект). Київ, "Вища школа", 1999.
План
Предмет економічної теорії.
2. Матеріальне виробництво – основа життя людського суспільства.
Продуктивні сили і виробничі відносини.
Власність і виробничі відносини.
Економічна система.
Економічні закони і категорії.
7. Методи економічної теорії та його складові елементи.
8. Обґрунтування системного визначення предмета економічної теорії.
Предмет економічної теорії.
Предмет цієї науки тісно пов'язаний із поняттям «економіка», яке похо-дить від грецького слова «oikonomia» («оікос» — дім, господарство, «номос» — вчення, закон), а тому економічна наука у первісному значенні — це наука про домашнє господарство або про управління домашнім господарством. Приблизно так предмет її вперше визначав давньогрецький філософ Ксенофонт (прибл. 430—355 pp. до н. е.). Через кілька десятиліть видатний давньогрецький філософ Аристотель (364—322 pp. до н. є.) поділив науку про багатство на економіку (під якою розумів виробництво благ для задоволення потреб людей) і хремастику («хрема» — майно, володіння: мистецтво наживати статок або діяльність, спрямована на накопичення багатства). Поняттям «економіка» він позначав організацію господарства в маєтку рабовласника.
У той час рабовласницькі господарства були здебільшого замкненими економічними одиницями: вироблені продукти переважно споживалися всередині господарства, а не продавалися за його межами. Свідченням цього є те, що кожне місто (поліс) Греції мало свою грошову одиницю. Рабовласницьке суспільство існувало до V ст. н. е. На зміну йому прийшов феодальний спосіб виробництва. Феодальні господарства також були переважно замкненими.
У XIV—XV ст. починається занепад феодального способу виробництва. Феодали замість панщини (оброку) запроваджують грошову ренту. Це змушує селян продавати частину виробленої продукції на ринку. Так поступово долається замкненість феодальних господарств і формується єдиний національний ринок, початковою формою якого було проведення ярмарків. Виникає потреба у широкому тлумаченні поняття «економіка».
У 1615 р. французький учений А. Монкретьєн запроваджує термін «політична економія» (від гріцьк. «politicos» — державний, суспільний та вже відомого «оісоnоmіа», який означає «мистецтво державного управління господарством»). В умовах подолання замкненості феодальних господарств, формування єдиного загальнонаціонального ринку термін «господарство» охоплює економіку всієї країни, національне господарство. Майже такого ж змісту набуло й поняття «економіка». Крім того, поява цього терміна зумовлена зростаючою роллю держави в процесі первісного нагромадження капіталу і розвитку торгівлі. Запровадження цього терміна А. Монкретьєном у той період означало його намагання зосередити увагу на державній економічній політиці, мистецтві державного управління економікою. В цьому полягає одна з відмінностей політичної економії від економічної теорії, яка не пов'язує (або недостатньо пов'язує розвиток народного господарства з основною діяльністю держави.
Термін "політична економія" був найуживанішим до початку XIX ст. У 1890 році після виходу в світ праці англійського економіста А. Маршала "Економікс" став витісняти термін "економіка". Предметом економікс А. Маршалл вважав дослідження нормальної життєдіяльності людського сус-пільства, зокрема, багатства і частково людини, точніше її стимулів до дії та мотивів протидії. Термін "економікс" він запровадив, щоб показати неефек-тивність державного регулювання економіки наприкінці XIX ст. і доцільність його обмеження в ринковій економіці. Українською мовою названа праця перекладається двояко: "Принципи економікс" і "Принципи політичної економіки". Тому ці два поняття науки часто ототожнюють.
Всесвітньо відомий американський економіст П. Самуельсон, якому за підручник "Економіка", що за ним навчається більшість студентів у західних країнах, присуджено Нобелівську премію, наголошує, що економіка, або по-літична економія, як її найбільш традиційно називають, пройшла багато ета-пів розвитку. Але це не означає цілковитого збігу предмета цих наук. Політична економія і економічна теорія є нині двома відносно самостійними ланками в системі економічних знань, яку виробило людство продовж століть.
З часу виникнення кожної з цих наук, які мало чим відрізняються одна від одної, ведеться полеміка, до речі і по сьогодні, що повинна вивчати і якими методами пізнання при цьому користуватися кожна з них.
Визначаючи предмет свого дослідження, П. Самуельсон стверджував, що економіка, або політекономія це:
- наука, що вивчає, як люди здійснюють організацію виробництва і споживання;
- наука про дії, які охоплюють обмінні операції між людьми;
- наука, що вивчає, як люди роблять вибір, щоб використати рідкісні ресурси для виробництва різних товарів та їх розподілу;
- наука, яка вивчає людей у їх діловому житті;
- наука, що вивчає, як можна вдосконалювати суспільство;
- наука про економічні системи.
Він запропонував також визначення предмета економіки, або політекономії: "Це наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти їх для споживання".
У підручнику П. Макконнелла і С. Брю дається таке визначення предмета економіки: "Економікс має справу з ефективним використанням обмежених виробничих ресурсів чи керуванням ними для макси-мального задоволення людських матеріальних потреб".
Наведені визначення предмета економічної науки можна синтезувати в наступне: "Економічна теорія вивчає, як суспільство, використовуючи обмежені ресурси, забезпечує найповніше задоволення потреб людей. Вона досліджує, як потрібно організувати виробництво, розподіл та споживання в умовах обмежених виробничих ресурсів".
Важливо зазначити, що хоч економічна наука вивчає проблеми вироб-ництва і розподілу життєвих благ, вона не є наукою про ці блага і ресурси. Економічна теорія повернута головним чином до людей, які беруть участь у виробництві і йдуть шляхом прогресу та змін незалежно від того, що останні з собою несуть. Іншими словами, економічна теорія вивчає не ресурси і багатство як такі, а економічну поведінку людей.
Отже предмет економічної теорії - дослідження виробничих відносин між людьми у процесі праці, виробництва товарів та послуг, а також у сфері їх обміну, розподілу та споживання.
За П. Самуельсоном економічна теорія повинна дати відповідь на три основні питання:
– що виробляти (які саме товари та послуги)?
– як виробляти (яким способом)?
– для кого виробляти (хто являється споживачем)?
Роль економічної теорії полягає у формуванні екомічного мислення; розкритті закономірностей розвитку суспільного виробництва; надання практичних рекомендацій в суспільному житті.
Функції економічної теорії. В загальній системі наук загальна еконо-мічна теорія здійснює певні функції.
Перш за все, вона виконує теоретико-пізнавальну функцію, так як повинна вивчати і пояснювати процеси і явища економічного життя суспільства. Будь-яке знання є цінним не само по собі, а тим, що служить практичним цілям суспільства. Економічна теорія не може обмежуватись простою констатацією фактів чи описувати певні економічні закономірності. Необхідно проникнути в їх суть, виявити закони руху, накреслити шляхи використання цих законів в практичній діяльності.
Тому друга функція економічної теорії - практична. Вона здійснює розробку принципів і методів раціонального господарювання, наукове обґрунтування економічної стратегії здійснення реформ економічного життя
тощо.
З теоретико-пізнавальною функцією пов'язана не тільки практична, а й виховна функція економічної теорії. Її реалізація в широкому розумінні ґрунтується на необхідності переходу від адміністративно організованого суспільства до цивілізованого, економічно організованого, що ґрунтується на консенсусі та гармонізації інтересів різних соціальних, національних, територіально-економічних утворень.
Змістом виховної функції є формування психології кожної людини, соціальної або професійної групи. Цю функцію ще називають прогнозно-прагматичною, яка припускає розробку і виявлення наукових прогнозів і перспектив суспільного розвитку.
Методи економічної теорії. Метод - це шлях, спосіб, знаряддя теоретичного дослідження предмета. За допомогою методу можна проникнути в природу економіки. Інакше кажучи, метод - це шлях до істини.
Науковий метод передбачає необхідність доказів, тому основою наукового методу є вчення про докази. Не володіючи доказами, людина не може розрізняти істину і неправду. Науковий метод - це метод висування гіпотез, які можна перевірити на практиці. Економічна теорія ґрунтується на фактах. Звідки ж беруться факти?
Першим джерелом економічного знання є спостереження і вивчення даних економічної історії. В такий спосіб виявляються і нагромаджуються факти про явища та процеси економічного життя суспільства. Основну суму фактів на сьогоднішній день дає статистика. Але безпосереднє спостережен-ня є мертве, фотографічне відтворення дійсності, воно тільки реєструє зовнішні форми прояву і тому може створити помилкові уявлення про явища.
Отже, спостереження і описування - це тільки підготовча робота. В ре-зультаті підбору фактів економічна діяльність стає відомою, але не пізнаною. Збирання фактів називають описовою або емпіричною наукою. А для пізнан-ня взаємозалежності економічних явищ, виведення теорії необхідний економічний аналіз.
Економічний аналіз передбачає систематизацію, тлумачення і узагаль-нення фактів. Він можливий двома шляхами: від фактів до теорії і від теорії до фактів. Звідси розрізняють і два методи економічного аналізу:
– індуктивний - розпочинається із збирання, систематизації і узагальнення фактів з конкретної проблеми. Результатом є виведення певних принципів, законів. Індукція іде від часткового до загального;
– дедуктивний - спираючись на випадкове спостереження, логіку дослідник може сформулювати попередню, неперевірену гіпотезу. І для її перевірки потрібно багаторазово дослідити окремі факти.
Досить поширеними в економічній науці є методи математичного моделювання, порівняння та інші.
2. Матеріальне виробництво – основа життя людського суспіль-ства
Матеріальне виробництво — основа життя людського суспільства. В основі розвитку людського суспільства — матеріальне виробництво, створення матеріальних благ. Тому першим історичним актом людини є виробництво засобів, необхідних для задоволення її життєвих потреб. Виробництво матеріальних благ у кожній суспільно-економічній формації має специфічні особливості, відбувається за допомогою різних знарядь праці тощо. Водночас йому властиві й деякі спільні риси. Так, у межах будь якого способу виробництва здійснюється взаємодія людини з природою, в якій суб'єктом є людство, а об'єктом — природа. У процесі цієї взаємодії людина видозмінює речовину природи і пристосовує її для задоволення своїх потреб. Так, з надр планети щороку добувають майже 25 т руди корисних копалин і будівельних матеріалів на кожного жителя. Така взаємодія означає процес праці, що складається з трьох основних моментів: 1) праці людини; 2) предметів праці; 3) засобів праці.
Праця — свідома, доцільна діяльність людей, у процесі якої вони видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють обмін речовин між людиною і природою і водночас змінюють, вдосконалюють себе.
При цьому людина досягає і власної свідомої мети, що визначає спосіб та характер її дій і якій вона підкоряє свою волю. Цим праця людини відрізняється від інстинктивних дій і операцій тварин. У західній економічній літературі в контексті позитивістського підходу дається спрощене тлумачення праці. Так, американський економіст Г. Манків визначає працю як «час, який люди присвячують роботі».
Предмет праці— речовина природи, на яку людина діє у процесі праці, піддаючи її обробці.
Предмети праці бувають двох видів: 1) надані самою природою (наприклад, риба, яку ловлять; дерево, яке рубають); 2) ті, що підлягають попередній обробці (видобута руда на металургійному заводі). Такий предмет праці називають сирим матеріалом, сировиною.
Засоби праці — річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.
Вирішальна роль з-поміж них належить механічним засобам праці (машини, устаткування), які є кістковою та мускульною системою виробництва й ознакою кожної епохи суспільного виробництва. З моменту виготовлення засобів праці починається власне людська праця. До засобів праці також належать усі матеріальні умови процесу праці — робочі будівлі, канали, дороги тощо. Загальним засобом праці є земля. Крім мускульної системи виробництва, слід виділяти й судинну систему — труби, бочки, посудини тощо. Залежно від функцій, які виконуються в процесі праці, певна річ може бути і предметом, і засобом праці. Так, функціонуючий токарний верстат належить до засобів праці, а той, що перебуває у ремонті, — до предметів праці.
У процесі еволюції економічної системи, зокрема переходу до комплексного автоматизованого виробництва та побудови інформаційної економіки (така характеристика відображає зв'язок останньої з розвитком продуктивних сил), категорії «предмети праці», «засоби праці» та інші наповнюються сутнісно новим змістом. Оскільки в такій економіці основним продуктом діяльності є інформаційні ресурси (інформація, знання тощо), то предметами праці є первинна інформація, а засобами праці — способи її перетворення, збереження і передачі. Проте це не заперечує ролі відносин власності на засоби виробництва як основи виробничих відносин, оскільки засоби праці в інформаційній економіці передбачають створення складних капітальних інформаційних систем, які перебуватимуть у чиїхось руках.
Процес праці є органічною єдністю трьох названих моментів, і визначальна роль у цьому належить людині.
Якщо процес праці розглядати з погляду його результату — продукту, то він є процесом виробництва, а засоби і предмети праці — засобами виробництва. При цьому праця, взята поза певною суспільною формою, є продуктивною працею. Деякі західні вчені (У. Ростоу, Т. Тоунвер та інші) також визнають провідну роль матеріального виробництва в житті суспільства, його зумовленість розвитком продуктивних сил.
Продуктивні сили і виробничі відносини.
Якщо розглядати загальну для всіх суспільно-економічних формацій структуру продуктивних сил, то до них належать засоби виробництва і люди, які мають виробничий досвід і приводять у рух засоби виробництва. Головною продуктивною силою є людина. Це зумовлено тим, що, по-перше, людина — творець усіх інших елементів продуктивних сил; по-друге, без праці людини вони не перетворюються на фактори виробництва (наприклад, найновіша техніка без дії людини стає купою металу); по-третє, потреби та інтереси людини — основна рушійна сила соціально-економічного прогресу суспільства. Зіставлення засобів праці, предметів праці і людини дає підставу для висновку про активну роль людини в процесі праці й пасивну роль засобів виробництва. Цей висновок, у свою чергу, свідчить про неспроможність теорії факторів виробництва, яка проголошує рівність капіталу (його ототожнюють із засобами праці) і людини. Предмети праці належать до продуктивних сил тією мірою, якою вони використовуються на продуктивне споживання і як джерело енергії. До структури продуктивних сил в усіх формаціях належать також використовувані людьми сили природи: вітер, сонце тощо.
В сучасних умовах до продуктивних сил відносять також науку (як специфічну продуктивну силу), форми і методи організації виробництва. Окремим елементом продуктивних сил стає інформація. Отже, сучасні продуктивні сили — це складна система, що містить матеріальні й духовні (за складом), об'єктивні і суб'єктивні (за характером відтворення і специфікою функцій), суспільні й природні елементи. В процесі історичного розвитку продуктивні сили загалом, як і окремі їх елементи, постійно збагачуються, наповнюються якісно новим змістом. На ранніх стадіях розвитку капіталізму потреби виробництва задовольняли робітники з низьким рівнем освіти і кваліфікації. Нині робітники переважно мають високий рівень освіти (середню загальну або середню спеціальну), кваліфікації, а в Японії вже постала проблема переходу до загальної вищої освіти. Сучасний етап автоматизації виробництва вимагає не лише більшого залучення фізичних і розумових здібностей робочої сили, а й творчих обдарувань особистості, її організаторських здібностей, духовних компонентів (схема 1).
Внаслідок постійно поновлюваного процесу взаємодії всіх елементів продуктивних сил вони перебувають між собою у діалектичній єдності, кількісній та якісній функціональній залежності. При цьому виникають такі суспільні продуктивні сили, як кооперація, поділ праці тощо.
Кооперація праці—така форма організації праці, виконання робіт, за якої значна кількість людей планомірно і спільно бере участь в одному або різних пов'язаних між собою трудових процесах.
Завдяки такій кооперації праці було побудовано гігантські піраміди, інші споруди ще в рабовласницькому суспільстві.
Поділ праці — процес відокремлення різних видів людської діяльності, що виявляється у спеціалізації працівника на виготовленні якогось одного продукту, окремих його деталей або на виконанні певної трудової операції.
Системі продуктивних сил властиві свої внутрішні закони та суперечності розвитку. Такими, зокрема, є закон переходу функцій від особистісних до матеріальних факторів виробництва, або закони випереджаючого зростання обсягу уречевленої праці в структурі сукупної праці, закони відповідності живої й уречевленої праці, переміни праці, закони зростання продуктивності праці тощо. Дія цих законів пронизана внутрішніми суперечностями, зумовлює зміни в розвитку продуктивних сил, якісні зрушення в їхньому змісті. Зокрема, між елементами продуктивних сил існують суперечності, які розв'язуються відносно незалежно від виробничих відносин. Продуктивні сили виражають ставлення людини до природи, процес праці, спільний для всіх суспільних способів виробництва.
Продуктивні сили — фактори (передусім людина), які забезпечують перетворення речовин природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні й духовні блага і визначають зростання продуктивності суспільної праці.
Оскільки продуктивні сили виражають ставлення людини до природи, то одним їх аспектом є сили природи, географічне середовище, а другим — система суспільних, насамперед економічних, відносин, у складі яких виділяють техніко-економічні, організаційно-економічні та соціально-економічні (тобто виробничі) відносини.
Виробничі відносини — суспільна форма розвитку продуктивних сил, змістом якої є відносини (зв'язки) між людьми у процесі виробництва, обміну, розподілу та споживання матеріальних і духовних благ.
Звідси випливає ще одна важлива відмінність предмета економічної теорії від політичної економії, а саме: якщо політична економія вивчає виробничі відносини у взаємодії з розвитком продуктивних сил, то пред-мет економічної теорії є повнішим. Крім виробничих відносин, економіч-на теорія приділяє значну увагу вивченню техніко-економічних відносин (відносин спеціалізації, кооперування, комбінування "виробництва, рів-ня концентрації його тощо), які разом з виробничими та організаційно-економічними (тобто менеджментом, маркетингом та ін.) становлять економічні відносини. Економічна теорія вивчає ефективність техніко-економічних відносин і тому більшою мірою, ніж політична економія, повинна узагальнювати результати дослідження галузевих економік.
Техніко-економічні відносини визначаються рівнем розвитку техніки, вдосконалюються паралельно з нею (звідси й їх назва) та іншими елементами продуктивних сил. До них належать відносини обміну діяльністю між людьми, спеціалізації, кооперування виробництва тощо, які у своїй діалектичній взаємодії формують суспільний характер виробництва, є матеріально-речовою формою розвитку системи продуктивних сил. Ця система — проміжна ланка між продуктивними силами і виробничими відносинами, надає цілісності системі продуктивних сил. У діалектичній єдності з продуктивними силами вона утворює технологічний спосіб виробництва, матеріальний зміст суспільного способу виробництва.
Відповідно до трьох етапів розвитку техніки розрізняють три технологічні способи виробництва:
1) заснований на ручній праці;
2) заснований на машинній праці;
3) заснований на автоматизованій праці.
Приділяючи більше уваги вивченню технологічного способу виробництва, економічна теорія значно менше використовує класовий або соціальний підхід, тобто оцінку певного економічного явища з погляду боротьби інтересів протилежних класів. Більше того, західні науковці свою теорію називають нейтральною щодо цих інтересів, що, звичайно, є перебільшенням. Водночас слід визнати, що низка економічних явищ і процесів, які розвиваються в межах технологічного способу виробництва, або не потребують для свого пояснення класового підходу, або потребують його набагато менше, ніж це робила політична економія, особливо у застійні часи в колишньому СРСР. Тому однією з передумов формування нового економічного мислення є запозичення всього раціонального, що створено в економікс, яка є більш прикладною і конкретною наукою, ніж політична економія.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 10; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!