Б) Експериментальне дослідження за допомогою спеціально розробленого устаткування.
Тема VІ I , Лекція 10: РУХИ ЛЮДИНИ ТА ЇХ ДОСЛІДЖЕННЯ.
ПЛАН
1. Види рухів у людини, їх класифікація. Поняття психомоторики.
2. Поняття про сенсомоторні зв’язки
3. Методи дослідження психомоторної сфери в різних вікових групах.
1. ВИДИ РУХІВ У ЛЮДИНИ, ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ. ПОНЯТТЯ ПСИХОМОТОРИКИ
У цій лекції мова піде про рухову активність людини (а не про мотивацію дій). Оскільки рухи (особливо довільні) нерозривно зв’язані з психічними процесами, а розвиток психіки у дітей проходить паралельно з набуттям рухових навичок, весь комплекс м’язової активності людини, зв’язаної з організуючими її психічними процесами, часто називають психомоторикою, а розвиток дитини, особливо в ранньому віці – психомоторним розвитком.
Існують різні класифікації рухів людини, і вибір конкретної класифікації залежить від мети дослідження (неврологічний огляд, психологічне дослідження).
Класик радянської психології С.Л. Рубінштейн (1946, 1998) ділив всі рухи на довільні і не довільні. Той же автор виділяв наступні форми рухової активності:
1) Рухи пози – статичні рефлекси, що забезпечують та змінюють позу тіла завдяки активній тонічній напрузі м’язів.
2) Локомоція – рухи, спрямовані на переміщення тіла у просторі; їх особливості проявляються в ході, осанці і можуть виражати деякі риси і стан особистості.
3) Виразні рухи лиця і всього тіла (міміка, пантоміміка) – є безпосереднім проявленням емоцій людини, відображають їх складну та напружену гру.
|
|
|
4) Семантичні рухи – носії певного значення, смислу, наприклад стверджуючі або заперечуючі рухи головою, рукостискання, оплески, тощо. Кожен подібний жест є опосередкованим і узагальненим виразником певного, характерного для даної культури, смислового змісту.
5) Мова як моторна функція. Динамічна сторона мови, її ритміка, інтонація, голосове підкреслення, виражає думки і почуття людини.
6) Робочі рухи – різні в залежності від виконуваної трудової операції і професійної діяльності робітника.
Рухам притаманні наступні основні властивості:
1) швидкість (проходження траєкторій); 2) сила; 3) темп (кількість рухів за певний проміжок часу, яка залежить не тільки від швидкості, але й від інтервалів між окремими рухами); 4) ритм (часовий, просторовий і силовий); 5) координованість; 6) точність і влучність; 7) пластичність і спритність. (С.Л. Рубинштейн, стор. 447-454).
Рухові навички освоюються шляхом практичного тренування. Саме тренування сприяє поліпшенню якостей рухів (набуттю більшої сили, координованості, точності, тощо). Це особливо торкається робочих рухів, які слід вважати самими тонкими та складними із всіх рухів людини.
|
|
|
2. ПОНЯТТЯ ПРО СЕНСОМОТОРНІ ЗВ’ЯЗКИ
Рухи завжди виконуються під контролем відчуттів, між ними існує нерозривний зв’язок. Навіть при здійсненні рухових актів усліпу (з закритими очима) людина для регуляції рухів користується відчуттями, а саме – даними, отриманими від рецепторів м’язів, сухожиль, шкіри, вестибулярного апарату. Саме завдяки існуванню кінестетичного почуття людина освоює такі складні рухові навички, як танці, їзда на велосипеді, різноманітні трудові навички.
Зв’язки між відчуттями і рухами називаються сенсомоторними, їх дослідження має велике значення для рішення практичних задач праці.
Нижче приведені приклади основних аспектів сенсомоторних зв’язків, результати вивчення яких було докладно описано Ж. Фресс і П. Піаже:
I. Задачі з дискретним поєднанням:
1) праця “усліпу”;
2) вплив зорового контролю;
II. Задачі з безперервним поєднанням:
1) задачі на стеження.
Задачі з дискретним поєднанням – це ті, у яких сенсорний стимул і реакція на нього одиничні, тобто увага дослідників спрямована на кожну окрему реакцію випробуваного на кожен окремий стимул; при їх рішенні виникають проблеми, пов’язані з природою перцептивного (сенсорного) контролю і його точністю.
|
|
|
Прикладом задачі з дискретним поєднанням можуть бути сенсомоторне поєднання без зорового контролю (робота всліпу), що дуже важливо для виконання операцій на станках з великою кількістю важелів, для печаті на машинці, для користування клавіатурою, “мишкою” або “джойстиіком” комп’ютеру, тощо. Для якісної роботи потрібні важелі або клавіші необхідно знаходити рукою, без допомоги зору. Для вивчення закономірностей роботи “всліпу” використовують експерименти, в ході яких випробуваним дають завдання виконати певні рухи (операції) без контролю зору і реєструють результат (точність, швидкість та інші характеристики діяльності). Наприклад, випробуваним пропонували відтворити (тобто позначити руками) чотири відстані, не глядячи. Рухи здійснювались у горизонтальній плоскості (до себе, від себе, від центра вправо чи вліво), або у вертикальній плоскості (знизу вверх, зверху вниз). В цьому експерименті у випробуваних були виявлені певні загальні тенденції: до переоцінки коротких відстаней, недооцінки довгих відстаней, підвищення точності реакцій при більших відстанях. Як було сказано вище, при виконанні завдань “усліпу” людина орієнтується на подразнення рецепторів м’язів, сухожиль та шкіри, тобто сенсорний контроль здійснюється на кінестетичному і тактильному рівні.
|
|
|
Слід додати, що сліпі люди при пересуванні і виконанні дій орієнтуються, в першу чергу, на кінестетичну модальність відчуттів. Разом з тим, їм допомагають і інші відчуття (тактильні і слухові), які у сліпих загострені. Наприклад, в експерименті сліпим випробуваним пропонували ходити по великому приміщенні, в декількох місцях перегородженому ширмами. Виявилося, що вони скоріше орієнтувались і рідше натикались на ширми, коли вуха у них були відкриті. При заткнутих вухах орієнтація в просторі погіршувалась. Дослідники це пояснили так: через великий об’єм приміщення, де проводився експеримент, кроки і звуки голосу викликали луну. При цьому, звуки луни дещо мінялись біля перешкод. Люди, що мали зір, не сприймали цих відмінностей (для них зміни звуку знаходились нижче розпізнавального порогу). Проте сліпі випробувані, у яких пороги слуху нижче, могли орієнтуватись на цю ледь помітну зміну відголосів луни, щоб не натикатись на ширми.
Зоровий контроль, звісно, підвищує точність і швидкість рухів. Роль зорового контролю вивчається в експериментах з завданнями на виконання певних дій під контролем зору, і реєструють якості рухів. Прикладом таких експериментів може бути завдання на суміщення (П. Саймон, 1959 р.), див. мал. 1. Випробуваному пропонують встановити два диска із темними та білими секторами на спеціальному пульті в певну позицію. Випробуваний обертає диски правою рукою в одному напрямку, доки вони не займуть потрібне положення (проти покажчика мусить опинитись біла зона диска). Швидкість і влучність рухів фіксується спеціальною апаратурою.
Малюнок 1. Схема експерименту на суміщення (Б.П. Саймон, 1959)
Задачі з безперервним поєднанням – це ті, в яких зв’язок встановлюється між системами стимулів і реакцією, при виконанні таких завдань виникають проблемі, пов’язані із організацією дії і правильністю реакції.
Прикладами завдань з безперервним поєднанням можуть послужити завдання на стеження. Для проведення експериментів на стеження користуються спеціальними приладами, а у наш час – комп’ютером. Випробуваний стежить за переміщенням мішені і намагається постійно суміщати з нею спеціальну відмітку (наприклад, по екрану комп’ютера переміщується риска чи інша мішень, а випробуваний за допомогою “мишки” чи клавіатури постійно суміщає з нею курсор). В більш легких завданнях на рухи відмітки (курсору) впливають тільки дії випробуваного, в більш складних – рух відмітки залежить як від випробуваного, так і від інших факторів (програми комп’ютера), і випробуваному приходиться постійно компенсувати рухи курсору, який “сам” відхиляється від мішені. Критерієм для оцінки успіху у виконанні завдання на стеження частіше всього буває час, протягом якого відмітка (курсор) співпадає з мішенню чи знаходиться безпосередньо біля неї.
Подібні завдання постійно виконують на практиці водії транспорту, закрійники, що виконують викройку за лекалом, та фахівці багатьох інших професій, не говорячи вже про людей, що працюють на комп’ютері і любителів комп’ютерних ігор.
3. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОМОТОРНОЇ СФЕРИ В РІЗНИХ ВІКОВИХ ГРУПАХ.
В прикладній психології використовуються наступні основні методи дослідження рухової активності людини:
А) Спостереження
Б) Експериментальне дослідження за допомогою спеціально розробленого устаткування.
В) Психодіагностичне дослідження (тестування).
Вибір способу залежить від мети і задач дослідження.
А) Спостереження
Для загальної оцінки якості рухів (їх швидкості, амплітуди, координованості, тощо) в деяких випадках буває достатньо спостереження. Наприклад, в клінічних умовах саме спостереження дозволяє виявити загальмованість або збудження хворих, а психологу спостереження за виразом обличчя і позою (тобто за експресивними рухами) клієнта допомагає зрозуміти його емоційний стан. Рухові навички немовлят є важливим показником їх психомоторного розвитку, отож спостереження є одним з основних методів дослідження дітей молодшого віку (адже завдань виконувати вони ще не здібні).
Б) Експериментальне дослідження за допомогою спеціально розробленого устаткування.
Вище вже йшла мова про використання спеціальних приладів для дослідження рухів і дій людини. Сьогодні, як вже було сказано, частіше за інше устаткування застосовується комп’ютерна техніка із спеціальним програмним забезпеченням. Апаратурою звичайно користуються при проведенні фундаментальних досліджень.
Дата добавления: 2022-01-22; просмотров: 13; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!