Основні теорії походження релігії.
· Теологічні (релігійні)-«изнутри».
· Наукові «ззовні».
Теологічні (релігійні) теорії (тео - бог, логос - учення) засновані на твердженні про надприродне походження релігії.
1. Традиціоналістична теорія свідчить про те, що релігію відкрив сам Бог (Адаму, Єві; Мойсеєві, Мухаммеду та ін. пророкам). Розвивали цю теорію:Афанасій Александрійський (295-373), Іоанн Златоуст (350-407), Іоанн Дамаскін (675-753), Августин Блаженний (354-430), Хома Аквінський (1225-1274).
2. Теістична теорія - Бог принципово відрізняється від світу речей і явищ. Він вищий за людину, є джерелом всього, в т.ч. і релігії (схожа з №1).
3. Концепція народжених ідей - ідея існування Бога властива людині з самого народження. Якщо б ніхто не сказав, людина все одно б знала це. (Рене Декарт 1569-1650, фр. Математик).
4. Містичні теорії - людина бачить бога внутрішнім поглядом, спостерігає не тілесно, а духовно. Це спостереження вимагає не розуму, а віри (Фрідрих-Генріх Якобі 1743-1819. німец.писатель, філософ-ірраціоналіст.
Наукові теорії походження релігії.
Головна їх особливість полягає в старанні пояснити релігію як результат реалізації певних потреб, інтересів або нездатності людини подолати свою залежність від зовнішніх сил.
1. Політико-державна теорія. Запропонована вона в V ст. до н.е. старогрецьким філософом Крітієм (460-403 до н.е.), який висловив допущення, що релігія є вигадкою законодавців. Її ділив Лактацій (250-225 до н.е.), який вважав засновником релігії римського царя Помпілія. Цю гіпотезу розвинули гуманісти (ідейний напрям в культурі Відродження), які відстоювали право на існування незалежної від релігії світської культури і енциклопедисти (французькі мислителі - Дідро, Монтеськ'є, Вольтер, Руссо і ін.), які брали участь в створенні «Енциклопедії» першого твору, який систематизував тодішні наукові знання XVII-XVIII ст. Релігію вони вважали обманом, вигадкою, результатом неуцтва, свідомої нечесної змови для досягнення чиїхсь інтересів або загального спокою.
|
|
|
2. Евгемерізм. Його автором був грецький філософ Евгемер (340-260 до н.е.), який вважав, що релігія веде початок з надання почестей і обожнювання стародавніх царів.
3. Натуралістична (матеріалістична) концепція виникла синхронно з эвгемеризмом, вона базувалася на твердженнях, що сфера духовного, зокрема релігія, є похідною від матеріального світу. її прихильники вважали релігію фантастичним відображенням миру в свідомості людей. Серед мислителів цього напряму грецький філософ-матеріаліст Епікур (342-270 до н.е.), який висунув гіпотезу про атомістичну будову миру, що є вічним і нескінченним, і тому не міг бути створеним богами. Лукрецій Кар (прибл. 99-55 до н.е.) писав, що уявлення про богів відбулося із спостережень за природою, а страх людей перед її могутніми силами спонукав споруджувати богам капища. Одному з послідовників Епікура - римському письменникові Петронію (прибл. 66 н.е.) належить вислів: «Перших богів на Землі створив страх». Так думав і засновник матеріалістичної лінії у філософії Демокріт (460-361 до н.е.), за часів якого було поширено твердження, що релігія виникла в давньому Єгипті від страху перед природою, її запозичили інші народи. Про це писали і історик Діодор Сицилійський (прибл. 90-21 до н.е.). Натуралістична концепція походження релігії прижилася в численних теоріях як матеріалістів, так і нематериалистов. Серед її прихильників англійські філософи Д. Юм, Т Гоббс, представники німецької класичної філософії - Г.В.Ф Гегель, Ф.Ніцше, засновник «філософії життя» Л. Фейєрбах, представник марксистської філософії Ф. Енгельс і ін.
|
|
|
4.Міфологічна теорія. Її дотримувався англійський лінгвіст Макс Мюллер (1823-1900), вивчаючи мови стародавніх народів, зробив припущення, що релігія веде початок з міфу про Сонце, з обожнювання Сонця. Це було ударом по теологічній концепції, бо певною мірою заперечувало надприродне походження релігії. Концепція Мюллера мала хитку наукову основу, оскільки міфи про Сонце відображали перехід окремих племен до землеробства, а релігійні уявлення існували задовго до цього.
|
|
|
Міфологічну теорію походження релігій підтримували брати Грімм, О.Потебня і ін. Вона є своєрідним продовженням астральної теорії походження релігії, представники якої вважали її виникнення наслідком старань стародавніх людей пояснити метеорологічні, астральні явища.
5. Анімістична теорія. Розповсюдилася в кінці XIX на початку XX ст. Засновником її був англійський етнограф, религиєзнавець Е.Тайлор. Він вважав, що релігія сформувалася від віри в духів і в душу. Цю віру він назвав анімізмом (лат. анима, анимуз - душа, дух). Англійський філософ і соціолог Г. Спенсер виводить походження анімізму з ідеї «двійника»: первісна людина бачила свого двійника або двійника іншої людини уві сні або в мріяннях, і у нього з'являлася думка про подвійну суть людини. За іншими твердженнями, анімізм відбувся завдяки прагненню первісної людини до самопізнання. Анімістична теорія спонукала до визнання розумових здібностей первісної людини.
6. Психологічна теорія. У її основу узята теза, що зародження релігії обумовлене особливостями природи людини. Її засновник австрійський психолог, автор теорії психоаналізу 3. Фрейд. Релігія, згідно його учення, є наслідок психічних переживань людини в стресовій ситуації. Психічне передує соціальному, визначає його, а значить, психічне сприйняття миру первісною людиною є джерелом його релігійного світобачення.
|
|
|
Структура релігії
Релігія є складним соціально-історичним явищем, всі елементи її структури - релігійні погляди, уявлення, відчуття, інтуїція, обряди, свята, ритуальні церемонії, моральні і канонічні розпорядження, культові споруди, релігійні організації, учбові заклади, служителі культу, знаходяться в тісній єдності і взаємозалежності.
Проблема структури релігії має декілька аспектів. Перший з них пов'язаний з релігійною свідомістю - особливістю поглядів, уявлень, відчуттів і переживань віруючих;другий - з культовою діяльністю; третій - з релігійними організаціями.
Релігійна свідомість. Охоплюючи міфи, концепції, ідеї, теорії, уявлення про надприроднє, догмати, зміст священних книг, легенд, молитов і тому подібне представляє концептуальний аспект релігії.
Релігійна свідомість - відношення віруючих до світу, виражене в системі поглядів, відчуттів, сенс яких - віра в надприродне. Істотними ознаками релігійної свідомості є образність, символічність, інтимність, таємничість, об'єднання ілюзорного і реалістичного.
Найважливішими аспектами релігійної свідомості є:
· релігійні погляди, які існують у формі уявлень, понять, думок. Головною особливістю їх є віра в надприродне;
· релігійні відчуття, які виражають емоційне відношення до світу і його явищ. Особливих релігійних відчуттів не існує, це звичайні людські відчуття, зосереджені в релігійній сфері. Вони бувають позитивними (любов, благоговіння, радість) і негативними (страх, розгубленість, відчай);
· релігійний сенс, стосується сенсу буття, життя і смерті, добра і зла, охоплює взаємозв'язок людини і миру.
Віра - стан релігійної свідомості, яка виявляється в бездоказовому визнанні істинності релігійного учення, існування надприродних сил, абсолюту.
Вера в надприродне є істотною ознакою будь-якої релігії: це віра в єдиного Бога. А поширена в ранніх формах религии - віра в духів, богів, дияволів і інші потойбічні сили.
Релігія не існує в незмінній формі. У ній відбуваються процеси зародження, розвитку, зміни, в деяких випадках, припинення існування. Сучасні релігії вбирають в себе моменти стародавніх вірувань. У релігієзнавстві, як і в деяких ін. науках існує таке поняття, як преформізм.
Преформізм(лат. ргеfогmо- «створюю заздалегідь») учення, яке стверджує, що всі вищі форми, яких досягають вищі явища в процесі свого розвитку, зароджуються і черпають енергію в нижчих формах.
Богослів'я (теологія) - система обгрунтування і захисту релігійних вчень про Бога, сукупність доказів істинності догматизму конкретної релігії, релігійній моралі, правил і норм життя духівництва і віруючих. До його складу відносяться теоретичні і практичні дисципліни - апологетика, догматизм, пастирське богослів'я і ін.
Апологетика (греч. що захищає) - розділ богослів'я, який виправдовує і захищає певну релігійну систему, її догмати за допомогою апелювання до розуму.
Догматизм(греч.- думка, учення) - віровчення релігійної конфесії, які признаються як встановлені Богом, вічні, незмінні Істини. Релігійні догмати признаються як абсолютні істини, недосяжні для критики. Будь-які спроби узяти їх під сумнів засуджуються як єресь, вдаються до анафеми (греч. - прокляття) від імені Бога.
Існування релігійного культу (від лат. Поклоніння). відрізняє релігію від інших форм суспільної свідомості.
Релігійний культ - це реалізація віри в предметах, символах, діях індивідів або груп віруючих.
Предметомкультової діяльності. можуть бути різні об'єкти: матеріальні предмети, тварини, ліси, гори, сонце, місяць; сили: духи, боги, Бог Всевишній; засобами культу є культові споруди (храми, молитовні будинки, капища), релігійне мистецтво (архітектура, живопис, музика); релігійні предмети (хрест, свічки, церковне устаткування).
Важливим аспектом релігійного культу є релігійний обряд.
Релігійний обряд – це обумовлені звичаями, традиціями символічні індивідуальні або колективні дії, що утілюють певні ідеї, норми, ідеали і уявлення і направлені на встановлення взаємин людини з надприродними об'єктами.
Складові обряду: знаки – рухи, які мають певне смислове навантаження, і символи – умовні позначення сенсу предмету, явища.
Молитва- вербальне звернення людини до об'єкту своєї віри. Буває індивідуальна і колективна. Може супроводжуватися хоровим співом, читанням священних книг, проповідями.
Значну роль в культовій системі грає емоційно-естетичний чинник, під впливом якого нейтральні або негативні емоції трансформуються в позитивні.
Релігійні організації. Культові дії не можуть відбуватися спонтанно, а вимагають організованості, що є основною передумовою формування релігії як соціального інституту, тобто формування релігійних організацій.
Релігійна група - нечисленна релігійна організація, створена для задоволення релігійних потреб; сукупність віруючих усередині релігійної спільності, об'єднаних певним інтересом; моно-, поліконфесійні об'єднання, створені для проведення релігійних заходів.
У первісних суспільствах до релігійної організації відносилися всі члени роду, племені. У культових діях брали участь всі члени первісної общини. То був стан так званої «примітивної релігії», якой була властива міфологічна свідомість, ще не здатна відокремити природне від сакрального (священного).
Релігійна організація є складним соціальним інститутом. Релігійні організації поділяються на такі типи: церква, секта, харизматичний культ і деномінація.
Церква - релігійна організація з складною, строго централізованою і ієрархізованою системою взаємодій священнослужителів і віруючих.
Вона відіграє важливу роль в регламентації відносин усередині релігійних співтовариств, їх взаємозв'язків зі світськими соціальними системами, властями. До атрибутів церкви відносяться віровчення, догматизм, релігійна культова діяльність, заснована на ієрархічному принципі системи управління. Відносини у неї будуються на основі канонічного права - сукупності правових норм, які грунтуються на церковних правилах (канонах). Людина з народження завдяки спеціальним обрядам (наприклад, хрещення) стає членом церкви.
До основних функцій церкви відносяться винахід, збереження і передача релігійної інформації, організація, координація релігійної діяльності, контроль за поведінкою людей.
Секта - течія, об'єднання віруючих, опозиційне певним релігіям.
Виникає секта унаслідок відособлення від церкви частини віруючих і священнослужителів. Їй властиве специфічне тлумачення традиційних догматів пануючого або найпоширеного віровчення, відмова від традиційних обрядів, проповідь винятковості своєї релігійної доктрини (дійсної дороги до порятунку).Сектантство супроводжує всі релігії, протестуючи проти консерватизму внутрішньоконфесійного життя, разом з тим стимулюючи його оновлення.
Одним з різновидів секти є харизматичний культ, який виникає навколо особи, проголошеної носієм благодаті Божої (харизми).
Харизматичний (греч.-дар) культ - різновид секти, учасники якої вважають, що завдяки дотриманню певного морально-етичного кодексу і ритуальних розпоряджень вони отримають харизму (особливу силу, дар Божий).
Часто харизматичні культи виникають в лоні православ'я, католицизму. Засновники і керівники їх оповістилися Богом або посланцем Бога або іншою надприродною силою. Такі організації в більшості своїй нечисленні, їх прихильники схильні до надмірної екзальтованості, містицизму, фанатичній відданості лідерові. Безплідність їх старань змінити мир часто породжує явище ескапізму (англ. - рятуватися, тікати) - старання втекти від суспільства, знецінює для них вартість земного життя, породжує надію на отримання благ в потойбічному житті.
Сектою, яка примирилася зі своїми супротивниками, вважають деномінацію.
Деноменація (лат. - заміна імені) - перехідний тип релігійної організації, залежно від характеру виникнення і спрямованості еволюції має риси церкви і секти.
Вона ще зберігає в собі риси секти (суворий контроль за поведінкою своїх членів, віддаленість від світського життя), але дух бунтарства і ізоляції їй менш властиві. З церквою її зближує централізація, ієрархічний принцип управління, визнання можливості духовного відродження і порятунку всіх віруючих.
Основні функції релігії
Функції релігії - способи, рівні, напрями впливу релігії на соціум, його структурні елементи, особу.
Функції релігії тісно пов'язані із структурою релігії. Вони проявляють себе явним чином або приховано (латентно), постійно або тільки на певних етапах історії. Роль релігії є наслідком реалізації релігією своїх функцій.
1. Компенсаційна функціяце своєрідна реакція на різноманітні переживання людини, Релігія психологічно компенсує обмеженість, безсилля, залежність людей від об'єктивних умов існування, наповнює змістом сенс їх життя, впливає на ціннісні орієнтації, систему ідеалів, цілеспрямованість.
2. Терапевтична (утішлива) функція тісно пов'язана з компенсаційною, оскільки забезпечує зняття психологічної напруги, відчуття невизначеності і тривоги, збереження внутрішньої рівноваги, душевного спокою, емоційного, соціального оптимізму. Забезпечується вона унаслідок спілкування між віруючими, між віруючими і священнослужителями в процесі культових церемоній і тому подібне.
3. Світоглядна функція. Її особливість полягає у виробленні своєрідної системи поглядів, оцінок, норм, установок, які визначають розуміння людиною миру, орієнтують і регулюють поведінку. Залежно від способів і аргументів, завдяки яким чоловік пояснює мир, його світогляд може бути філософським, міфологічним або релігійним. Відповідно цьому він розглядає і сенс життя, усвідомлення якого додає людині сили в подоланні життєвих проблем, навіть і в сприйнятті смерті. Кожна релігія по-своєму тлумачить цю проблему, але всі визнають те, що земне життя людини є лише фрагментом її буття, яке після смерті триває у потойбічному світі.
4. Регулятивна функція. Виявляється ця функція в регулюванні соціальних відносин, вчинків віруючих через систему заборон, табу, санкцій, стосуючись не тільки їх поведінки в суспільстві, але і в сім'ї, інтимній сфері. З цієї точки зору релігія є ціннісно-орієнтованою і нормативною системою. Разом з тим кожна релігія має свою систему цінностей, які грунтуються на особливостях її віровчення.
Норми бувають позитивними, спонукаючими до дій, або негативними, які забороняють певні вчинки, відносини. Торкатися можуть всіх послідовників віровчення, або конкретної групи (мирян або священнослужителів - визначають порядок культових обрядів, церемоній, визначають структуру релігійних організацій, порядок виборів керівних органів, регламентують їх діяльність, а також відносини між віруючими і священнослужителями і тому подібне).
5. Комунікативна функціянаправлена на забезпечення спілкування віруючих з Богом (молитва, інші культові дії) і між собою (під час богослужіння і тому подібне). Релігійна комунікація охоплює різні процеси взаємодії: спілкування, соціалізацію, передачу релігійного досвіду, розвиток зв'язків між окремими віруючими, між віруючими і релігійною общиною, духівництвом, між релігійними організаціями різного віросповідання. Вона передбачає передачу, обмін інформацією, її засвоєння, оцінку, що сприяє інтеграції (об'єднанню) або дезинтеграції (роз'єднанню) релігійних груп.
6. Інтегруюча функція. Реалізація її надає сприяння забезпеченню стабільності в суспільстві. На думку французького філософа, соціолога Е. Дюркгейма, релігія діє в суспільстві як клей, допомагаючи людям усвідомити свою моральну приналежність до соціуму, самовизначитися в суспільстві, а внаслідок цього об'єднатися з людьми близькими по поглядах, моральних установках, віруваннях, разом з ними брати участь в культових церемоніях. Це сприяє твердженню в суспільстві згоди, солідарності, згуртованості, знижує конфліктність, коли система релігійних цінностей відповідає фундаментальним потребам суспільства.
7. Дезинтегруюча функція. Суть її полягає в тому, що, об'єднавшись на основі певного віровчення, групи людей протиставляють себе іншим соціальним групам, з іншим віросповіданням. Це може бути джерелом конфлікту між представниками різних віросповідань, конфесій. Часто такі конфлікти свідомо провокуються, оскільки вони сприяють зміцненню релігійних груп, посиленню авторитету їх лідерів.
Існують конфлікти і усередині релігійних об'єднань, наприклад, між консерваторами і реформаторами. Нерідко вони стають передумовою церковних, конфесійних розколів, виникненню сектантських утворень. Часто на чолі кута релігійних конфліктів фігурують політичні, економічні інтереси. Нерідко під релігійними гаслами розгортаються соціальні конфлікти.
Одним з таких конфліктів був розкол в християнстві, який привів в 1054г. до ділення його на православ'я і католицизм, реформація в католицизмі (XVI-XVII ст.), рух старообрядності в Російській православній церкві (XVII ст.).
8. Ідеологічна функція. Суть її полягає в тому, що релігія як форма суспільної свідомості може відображати суспільні відносини - виправдовувати, схвалювати або засуджувати. Все це відповідно позначається на свідомості мас і на їх участі в суспільно-політичних процесах. Під впливом релігії в суспільстві можуть домінувати конформістські (примиренські) настрої або розгортатися соціально-політичні конфлікти.
9. Політична, правова функції. Значною мірою вони взаємозв'язані з ідеологічною. Історія свідчить про те, що більшість церков не уникнули актуальних суспільних проблем, активно втручалися в їх рішення. Нерідко церква бере на себе управління суспільними, державними справами (теократичні держави), у тому числі і законодавчі і арбітражні повноваження.
10. Культуроформуюча функція. Реалізується у впливі релігії на розвиток писемності, книгодрукування, живопис, музики, архітектуру, збереження цінностей релігійного культу, накопичення і трансформацію культурного досвіду. Все це впливає на формування і розвиток естетичних цінностей, на етичні традиції віруючих і суспільства.
11. Легітимна (лат. - законний, узаконений) функція. Проявляється в узаконенні певних громадських порядків, державних інститутів, політичних, правових відносин, норм або визнанні їх неправомірними.
Класифікація релігій.
Зібрати вичерпну інформацію про всі релігії миру, які зафіксовано ще не вдалося нікому, відповідно ще не вироблено оптимальну класифікацію. Релігії ділять на групи, беручи за основу етнічні ознаки, час виникнення, рівень організації, державний статус. Така модель класифікації базується на загальних принципах.
Одним з перших типологизував релігії Гегель, виділивши релігію природи, релігію духовної індивідуальності, абсолютну релігію.
По рівнях розвитку релігії ділять на такі види: ранні вірування. політеїстичні релігії, монотеістичні релігії, синкретичні релігії.
Релігію можна розглядати як систему, яка складається з конкретних релігій, релігійних течій, сект, які займають в ній певні місця. Класифікуючи релігії, застосовують і такі критерії:
Статистичний (по кількості віруючих і їх процентному відношенню до чисельності населення).
Час виникнення: релігії, історія розвитку яких налічує багато сторіч, буддизм, християнство, іслам і пр.; «нові релігійні течії», що виникли протягом новітньої історії або виникають в даний час.
Рівень організації: жорстко централізовані (християнство, буддизм); нежорстко централізовані (іслам); децентралізовані.
Державний статус: державні релігії (іслам в країнах Західної Азії); релігії, статус яких не закріплений відповідними державними документами (конфуціанство і даосизм в Китаї, індуїзм в Індії); релігії національних меншин (іудаїзм за межами Ізраїлю).
Правовий статус: релігії, підтримувані державою (християнство, індуїзм, іслам, синтоизм); релігії, які держава не підтримує і навіть переслідує (свідки Єгови, бахаизм в Ірані); релігії, до яких відношення держави нейтральне (джайнізм в Індії).
Форми розповсюдження: континуальні (безперервні, суцільні): іслам, християнство, буддизм; дискретні (роздільні, перервані): іудаїзм, кришнаіти.
Поширеною є схема, яка охоплює всі існуючі релігії, виділяючи:
I. Ранні форми релігії (родоплеменні): тотемізм, фетишизм, магія, анімізм, аниматизм, шаманство, культ природи, культ предків.
II. Національні релігії:
1. Ранні національні релігії: релігія Давнього Єгипту, релігія народів Межиріччя, релігії Стародавньої Індії (веди, брахманізм), релігія Стародавньої Греції, релігія Стародавнього Риму, релігії доколумбової Америки і ін.
2. Пізні національні релігії: іудаїзм, індуїзм, джайнізм, сикхизм, конфуціантство, даосизм, синтоизм, зороастризм.
III. Світові релігії: буддизм, християнство, іслам.
IV. Нетрадиційні релігії, нові релігійні рухи:
1. Неохрістіянство (охоплює релігійні утворення, які прагнуть пристосувати традиційне християнство до особливостей часу): Богородічная церква, церква Ісуса Христа, святих останніх днів (мормони), Новоапостольськая церква.
2. Релігії орієнтованого напряму (зорієнтовані на культуру, духовність, релігії народів Сходу): Суспільство Свідомості Крішни, послідовники Саї Баби.
3. Синтетичні релігії (об'єднують в себе декілька релігійних систем): Велике Біле братерство; церква Єднання;
4. Саєнтологічні рухи (зорієнтовані на об'єднання науки і практики психоаналізу): діанетика, наука розуму, християнська наука.
5. Сатанізм.
Контрольні питання:
1. Коли та у зв′язку з чим виникає наука релігієзнавство?
2. Які науки складають структуру релігієзнавства?
3. Дайте визначення понять: релігія, релігійний культ, релігійне почуття.
4. Які функції релігії Вам відомі? Охарактеризуйте їх.
5. Охарактеризуйте типи релігійних організацій.
Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 999; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!