Найменша поділка графіка масштабу
Найменша поділка графіка поперечного масштабу є відрізок, який дорівнює 0.01 частині основи поперечного масштабу тобто 0.2 мм.
Для чисельних масштабів 1:5000, 1:10000, 1:25000 відповідно одержимо 1.0 м, 2.0 м, 5.0 м. Цi величини свідчать, що в таких масштабах ми не маємо можливості окремо показати окремі предмети, якщо віддаль на натурі менша приведених величин.
§10. Точність та гранична точність масштабу.
Масштаби топографічних карт i планів
Найменша поділка поперечного масштабу дорівнює 0.2 мм, таку величину око людини легко розрізняє. Цю величину наше око ще в змозі поділити навпіл, але кожна половина буде сприйматись не озброєним оком у вигляді крапки.
Тому прийнято вважати 0.1 мм найменшою відстанню, яку можна відрізнити простим оком на карті, або граничною графічною точністю.
Віддаль на місцевості, яка відповідає 0.1 мм на карті того чи іншого масштабу називається граничною точністю цього масштабу, тобто найбільшою точністю з якою можна виміряти віддаль на тій чи іншій карті. Точність визначення віддалі на плані або карті дорівнює подвійній граничній точності масштабу, плану або карти.
| масштаб | гранична точність | точність |
| 1:5000 1:10000 1:25000 | 0.5 м 1.0 м 2.5 м | 1.0 м 2.0 м 5.0 м |
Топографічні карти складають в масштабах: 1:1000000; 1:500000; 1:200000; 1:100000; 1:50000; 1:25000; 1:10000, а плани 1:100; 1:200; 1:500; 1:1000; 1:2000; 1:5000.
Розділ III
Орієнтування ліній на місцевості
|
|
|
§11. Поняття про орієнтування ліній на місцевості. Азимут лінії
При зображенні ліній земної поверхні на планах і картах, а також при виносі на натуру проектів споруд, виникає необхідність визначення положення ліній відносно сторін світу. Таке визначення положення ліній називається орієнтуванням ліній на місцевості. В кожній точці земної поверхні географічний меридіан має цілком визначений напрям. Тому для визначення положення лінії МN (Рис.14) відносно сторін світу користуються кутом між цією лінією і напрямом географічного меридіана ПНПД, який проходить через одну із точок лінії.
Цей кут називають азимутом. Азимутом лінії місцевості в даній її точці називається кут відрахований за ходом годинникової стрілки від північного напряму географічного меридіана, який проходить через цю точку, до напряму даної лінії місцевості.
Кут ПНМN=А – азимут лінії МN.
Величина азимута змінюється від 0° до 360° за годинниковою стрілкою. Азимут лінії МN в точці М, на
початку лінії називають прямим, а в
Рис.14 точці N, зворотним азимутом лінії МN (Рис.15).
§12. Зближення меридіанів
В зв’язку з тим, що всі меридіани на полюсах сходяться і не паралельні між собою, прямий азимут не дорівнює зворотному.
|
|
|
Різниця між зворотнім і прямим азимутами лінії дорівнює А1-А=180°+g. Кут g між меридіаном ПН1ПД1 точки N і лінією ПН2ПД2 паралельною меридіану в точці М (Рис.15) – називають зближенням меридіанів.
Рис.15
В східній половині зони зближення меридіанів називається східним і супроводжується знаком плюс, а в західній половині зони зближення меридіанів називається західним і супроводжується знаком мінус. Величину g обчислюють за формулою: g=Dlsinj; Dl=l-l0 – різниця довгот осьового меридіана l0 і довготи l точки, в якій обчислюють g; l0=6°n-3°; n – номер зони; j – географічна широта точки в якій обчислюють g.
На екваторі j=0° і g=0°. Найбільшезначення g має на полюсі і збігається з різницею довгот.
§13. Дирекційний кут
Візьмемо лінію РQ і побудуємо в точках К і В її азимути. Для цього проведемо меридіани КПн і ВПн які перетнуться на полюсі.
 |
На рисунку (16) азимут лінії PQ, в точці К буде зображений кутом ПнКQ=A, а в точці В – кутом ПнВQ=А1.
Рис.16 Рис.17
Цілком очевидно, що ці кути не рівні між собою. Таким чином, одна і та лінія в різних своїх точках має різні азимути, отже при орієнтуванні Її за азимутом необхідно точно указати точку, в якій береться азимут. Було б набагато краще і зручніше для орієнтування лінії в кожній її точці брати кут не від меридіанів точок, а від напрямів паралельних одному меридіану, тобто паралельних між собою. В такому випадку всі кути орієнтування одної і тієї ж лінії були б рівні між собою і кожна лінія буде мати тільки один кут орієнтування.
|
|
|
На практиці так і поступають. З цією метою для зони земної поверхні шириною в 6° за довготою вибирають один, так званий, осьовий меридіан і орієнтування всіх ліній розташованих в цій зоні виконують кутами утвореними цими лініями з напрямами паралельними осьовому меридіану. Якщо, наприклад, на рисунку 16 меридіан точки К вважати осьовим то в точці В для орієнтування лінії РQ – береться кут не від меридіана ВПн, а від напряму паралельного меридіану КПн, тобто кут Пн1ВQ=a.
Кут утворений даною лінією з напрямом паралельним осьовому меридіану, називається дирикційним кутом. Дирекційний кут відраховують від північного напряму осьового меридіана або лінії паралельної до осьового меридіана, за ходом годинникової стрілки від 0° до 360° (Рис.17).
§14. Зв’язок між азимутом і дирекційним кутом напряму
|
|
|
Для зони земної поверхні за довготою 6° або 3° (Рис.16) видно, що на осьовому меридіані дирекційний кут лінії збігається з її азимутом, тобто А=a. В точці В дирекційний кут відрізняється від азимута ПНВQ, рівного “А1” на кут ПНВПН1,=g. Кут g, який є різницю між азимутом лінії в якій-небудь точці і дирикційним кутом цієї лінії, називається зближанням меридіанів.
g=A-a; a=A-g; A=a+g
На практиці зближення меридіанів відіграє важливу роль, тому що за допомогою зближення меридіанів можна переходити від азимутів до дирекційних кутів і навпаки.
§15. Прямий та обернений дирекційні кути і зв’язок між ними
Дирекційний кут лінії МN називається прямим, а лінії NМ – оберненими.
З рисунка (18) випливає, що прямий дирекційний кут відрізняється від оберненого на 180°.
Якщо відомі дирекційні кути двох суміжних ліній (Рис.19) то можна вирахувати кут b=aОД-aОВ, а також: aОВ=aОД-b; aОД=aОВ+b
Рис.18 Рис.19
§16. Поняття про румби
Азимути і дерекційні кути можуть мати значення від 0° до 360°, то при обчисленнях, коли вони більші за 90°, необхідно приводити їх до гострих кутів (до кутів в першій чверті), тому в геодезії часто саме орієнтування ліній проводиться тільки гострими кутами. Це досягається тим, що кути орієнтування відраховують не обов’язково від північного напряму меридіана, а від будь-якого найближчого його напряму і збільшення їх приймається, як за годинниковою стрілкою, так і проти неї. Кут, утворений даною лінією з найближчим напрямом осьового меридіана (або лінії, паралельної осьовому меридіану), називається румбом.(Рис.20)
Рис.20
Назва напряму лінії, яка проходить в середині якої-небудь чверті складаються з назв двох напрямів, які відділяють цю чверть, при цьому, першим називається назва відповідного напряму меридіана (Північ або Південь), а потім лінії Схід-Захід.
I. Північний схід ...... ПнСх
II. Південний схід ..... ПдСх
III. Південний захід ... ПдЗх
IV. Північний захід .... ПнЗх
Рис.21
Величина румба обов’язково повинна супроводжуватись назвою відповідного напряму. Назва румба і його величина пишуться разом.
Наприклад: r=ПнСх: 21°30¢
Румби бувають прямі і обернені, (Рис.21). Прямий і обернений румби рівні за величиною, але протилежні за напрямом. Румб більше 90° не буває.
§17. Зв’язок дирекційних кутів та азимутів з
румбами
Зв’язок дирекційних кутів та азимутів з румбами можна установити користуючись (Рис.22).
| N і назва чверті | за дирикційним кутом румб | за румбом дирикційний кут |
| I ПнСх II ПдСх III ПдЗх IV ПнЗх | r=a r=180°-a r=a+180° r=360°-a | a=r a=180°-r a=r+180° a=360°-r |
Рис.22
§18. Поняття про земний магнетизм. Властивість магнітної стрілки. Магнітний азимут
Магнітні полюси на земній кулі не збігаються з географічними. Вільно підвішена магнітна стрілка одним кінцем завжди спрямовується до північного магніт-
Рис.23 ного плюса,
а другим – до південного полюса. Центри зосередження магнетизму стрілки знаходяться на її кінцях в точках N і S (Рис.23). Ці точки називаються магнітними полюсами стрілки, а лінія, яка з’єднує магнітні полюси стрілки, називається магнітною віссю стрілки. Магнітна вісь стрілки в кожній точці на земній поверхні збігається з дотичною до магнітного меридіана в даній точці, проекцію якої приймають за магнітний меридіан.
В зв’язку з тим, що географічні полюси Землі не збігаються з її магнітними полюсами, тому географічний меридіан не збігається з магнітним.
Кут d (Рис.23) на який відхиляється магнітна вісь стрілки від географічного меридіана називається схиленням магнітної стрілки. Якщо північний кінець стрілки відхиляється від географічного меридіана направо, тобто на схід, то схилення називається східним і супроводжується знаком плюс, а якщо наліво, тобто на захід, то схилення називається західним і супроводжується знаком мінус.
Магнітним азимутом називається кут Ам, утворений північним напрямом магнітного меридіана і напрямком на дану точку. Магнітний азимут відраховують від північного напряму магнітного меридіана за ходом годинникової стрілки.
§19. Зв’язок між азимутом, магнітним азимутом і дирекційним кутом
На топографічних картах прийнято позначати: (Рис.24)
Перехід від магнітного азимута до азимута і дирекційного кута (Рис.25) виконують за формулами:
А=Ам+d
Ам=a-(d-g)
a=Ам+(d-g)
Рис.24 Рис.25
Величина (d-g) називається поправкою в напрям.
Величина g і d можуть бути додатними або відємними. Тому в приведених формулах необхідно враховувати їх знаки.
§20. Бусоль
Для визначення магнітних азимутів ліній на місцевості застосовується бусоль (Рис.26), яка складається з таких частин: металевої ко робки 5 закритої зверху
Рис.26
склом, гострого шпиля 6, установленого в центрі коробки; магнітної стрілки 3, яка вільно обертається на шпилі 6 і бусольного кільця (лімба) 2, на якому нанесені поділки через 30¢ або 1°. Поділки на кільці бусолі підписують через 10°. Підписи поділок збільшуються від 0° до 360° проти ходу годинникової стрілки. Для
зменшення тертя магнітної стрілки при обертанні на шпилі 6, посередині стрілки встановлюються добре відшліфований камінь – агат 1. Стрілку бусолі закріплюють за допомогою аретира 4.
В наш час при виконанні геодезичних робіт бусоль, головним чином, застосовується як допоміжний прилад.
Перевірки бусолі
1. Стрілка бусолі повинна бути достатньо намагніченою.
Для перевірки цієї умови звільняють за допомогою аретира стрілку бусолі і коли вона заспокоїться беруть відлік по кінцю стрілки. Підносять до стрілки який-небудь залізний предмет, відводять її в бік і дочекавшись поки вона заспокоїться, беруть відлік на тому ж кінці стрілки. Якщо відліки не збігаються то стрілка недостатньо чутлива і її слід намагнітити.
2. Стрілка бусолі повинна бути урівноваженою.
Стрілка повинна знаходитися в площині кільця бусолі, установленою горизонтально. Якщо один з кінців стрілки трохи піднятий, тоді муфту 7 на південному кінці стрілки пересувають до цілковитого урівноваження стрілки.
3. Центр обертання стрілки повинен збігатися з центром градусного кільця.
Невиконання цієї умови називається ексцентриситетом магнітної стрілки. Для зменшення впливу ексцентриситету на результати вимірювань відліки беруть по двох кінцях стрілки і за остаточне значення беруть середнє.
Розділ IV
Топографічні карти та плани
§21. Карти, плани та аерознімок
Картою називається зменшене і узагальнене зображення всієї або окремої частини земної поверхні в вибраній проекції на площині в умовних Рис.27 знаках.
Планом називається подібне і зменшене зображення невеликих ділянок земної поверхні (»40 км2), на яких сферичну поверхню Землі можна вважати площиною.
Аерознімок. На аерознімку, одержаному з літака, зображуються ріки, дороги, будинки тощо, але не дивлячись на це, аерознімок не план місцевості тому, що в різних напрямках має різний масштаб (a1b1>ab; b1c1>bc; c1a1>ca). (Рис.27).
Аерознімок – центральна проекція, її центром є центр об’єктива аерофотоапарата.
§22. 3агальногеографічні топографічні і тематичні карти
Географічні карти за своїм призначенням, масштабом і змістом поділяють на загальногеографічні і тематичні.
На загальногеографічних картах зображують, як фізико-географічні елементи місцевості в вигляді рельєфу, гідрографії, грунтово-рослинного покриття, так і соціально-економічні елементи, як населені пункти, кордони, дороги тощо.
До тематичних карт відносяться:
1. Карти, на яких один із елементів загальногеографічної карти (наприклад рельєф) зображується з особливою повнотою і детальністю, порівняно з іншими елементами, частина яких може бути навіть пропущена.
2. Карти, на яких всі елементи загальногеографічної карти зображені не повно і спрощено, але додатково нанесені дані, які характеризують, наприклад клімат, ґрунти, рослинність або які-небудь економічні відомості.
Загальногеографічні карти масштабу 1:1000000 і більших масштабів називають топографічними.
Карти масштабу 1:1000000 і 1:500000 називаються оглядово-топографічними. За масштабом топографічні карти поділяють на
великомасштабні (1:2000, 1:5000, 1:10000),
середньомасштабні (1:25000, 1:50000, 1:100000),
дрібномасштабні (1:200000, 1:500000, 1:1000000).
§23. Міжнародне розграфлення і номенклатура
аркушів карти масштабу 1:1000000
Рис.28
В основі номенклатур топографічних карт всіх масштабів лежить номенклатура карти масштабу 1:1000000 її називають Міжнародною картою світу.
Поверхню землі, поділяють меридіанами на смуги, які проводяться за довготою через 6°. Ці смуги називають колонами. Початок відліку колон-меридіан з довготою 180° і нумерація їх збільшується з заходу на схід від 1 до 60. Крім цього поверхню Землі поділяють на ряди паралелями через 4° за широтою, починаючи від екватора, в обидві сторони. Кожний ряд позначають великою літерою латинської азбуки від А до V.
Номенклатура окремих аркушів складається з літери ряду і номера колони. Наприклад N-37 (Рис.28). Це означає, що даний аркуш карти знаходиться в ряду N і в 37 колоні. Система позначення окремих аркушів карт називається номенклатурою карт, а поділ аркуша карти одного масштабу на аркуші карти більш великого масштабу називається розграфленням топографічних карт.
§24. Номенклатура і розміри аркушів
топографічних карт
При переході до аркушів карт більш великих масштабів поділ аркуша карти масштабу 1:1000000 здійснюється в такій послідовності:
Аркуш карти масштабу 1:500000 одержують діленням аркуша карти масштабу 1:1000000 на 4 частини і кожна частина позначається великими літерами А, Б, В, Г (Рис.29). Розміри аркуша карти 2° за широтою і 3° за довготою. Номенклатура аркуша карти складається з
Рис.29 номенклатури аркуша карти
1:1000000 і літери аркуша карти масштабу 1:500000. N-37-А.
|
карти за широтою 0°40¢ і довготою 1°.
Аркуш карти масштабу 1:100000 одержують діленням аркуша карти масштабу 1:1000000 на 144 частини (Рис.31). Кожна частина нумерується порядковим номером від 1 до 144. Номенклатура аркуша карти масштабу 1:100000 складається з номенклатури
|
1:100000 N-37-2. Розміри аркуша карти за широтою 20¢ і за довготою 30¢.
|
Аркуш карти масштабу 1:50000 одержують діленням аркуша карти масштабу 1:100000 на 4 частини (Рис. 32). Кожна частина позначається великими літерами А, Б, В, Г. Номенклатура аркуша карти масштабу 1:50000 складається з номенклатури аркуша карти масштабу 1:100000 і літери аркуша карти масштабу
1:50000 N-37-2-Б. Розміри аркуша карти за широтою 10¢ і за довготою 15¢.
|
Аркуш карти масштабу 1:25000 одержують діленням аркуша карти масштабу 1:50000 на 4 частини (Рис.33). Кожна частина позначається літерами а, б, в, г. Номенклатура аркуша карти масштабу 1:25000 складається з номенклатури карти масштабу 1:50000 і літери аркуша карти масштабу 1:25000 N-37-2-Б-а.
Розміри аркуша карти за широтою 5¢ і за довготою 7¢30².
|
Аркуш карти масштабу 1:10000 одержують діленням аркуша карти масштабу 1:25000 на 4 частини. Кожна частина нумерується порядковим номером 1, 2, 3, 4 (Рис.34). номенклатура аркуша карти масштабу 1:10000 складається з номенклатури
аркуша карти масштабу 1:25000 і відповідного номера аркуша карти масштабу 1:10000. N-37-2-Б-а-4. Розміри аркуша карти за широтою 2¢30² і за довготою 3¢45².
|
Для утворення номенклатури карти масштабу 1:5000 за основу беруть аркуш карти масштабу 1:100000, який ділять на 256 (Рис.35). номенклатура аркуша карти масштабу 1:5000 складається з номенклатури аркуша карти масштабу 1:100000 і відповідного номера від 1 до 256 аркуша кар-
ти масштабу 1:5000, який підписується в дужках. Наприклад N-37-2-(60). Розміри аркуша карти за широтою 1¢15² і за довготою 1¢52,5².
|
Аркуш карти масштабу 1:2000 одержують діленням аркуша карти масштабу 1:5000 на 9 частин (Рис.36).Кожна частина позначається малими літерами а, б, в, г, д, є, ж, з, і. Номенклатура аркуша карти масштабу 1:2000 складається з номенкла
тури аркуша масштабу 1:5000 і відповідної літери аркуша карти масштабу 1:2000, які підписують в дужках N-37-2-(60-з). Розміри аркуша карти за широтою 25² і за довготою 37,5².
§25. Квадратне розграфлення планів
Розграфлення планів масштабу 1:5000 і більших масштабів можна складати на планшеті в квадратному розграфленні. В даному випадку за основу приймають планшет масштабу 1:5000 з розмірами рамок 40х40см і кожний квадрат нумерують арабськими цифрами (Рис.37). Наприклад, 15.
Аркуш плану масштабу 1:2000 одержують діленням аркуша плану масштабу 1:5000 на 4 частини. Кожна частина позначається великими літерами азбуки А, Б, В,Г. (Рис.37). Номенклатура складається з номера квадрата аркуша плану масштабу 1:5000 і відповідної літери аркуша плану масштабу 1:2000. Наприклад, 15-Г. Роз-
|
Аркуш плану масштабу 1:1000 одержують діленням аркуша плану масштабу 1:2000 на 4 частини. Кожна частина нумерується римськими цифрами від 1 до ІV. (Рис.37). Номенклатура складається з номенклатури аркуша плану масштабу 1:2000 і відповідного номера аркуша плану масштабу 1:1000. Наприклад. 15-Б-ІV. Розміри квадрата 50х50 см.
Аркуш плану масштабу 1:500 одержують діленням аркуша плану масштабу 1:2000 на 16 частин.
Кожна частина нумерується арабськими цифрами від 1 до 16 (Рис.37). Номенклатура складається з номенклатури аркуша плану масштабу 1:2000 і відповідного номера аркуша плану масштабу 1:500. Наприклад, 15-В-10. Розміри аркуша плану 50х50 см.
§26. Сітка географічних координат
Кожний аркуш топографічної карти обмежений з заходу і сходу меридіанами, а з півночі і півдня – паралелями. Щоб за допомогою карти можна було визначити географічні координати зображених на ній предметів і контурів місцевості, на карту наносять градусну рамку. Східна і західна сторони рамки поділені на мінути широти, а північна і південна на мінути довготи.
Крім цього кожна мінута поділена крапками на інтервали, які відповідають 10". З’єднавши прямими відповідні точки на протилежних сторонах рамки 3 (Рис.38) можна одержати картографічну сітку – паралелі і меридіани через кожну мінуту або через кожні 10² широти і довготи на всій площі карти.
Для графічного визначення, за допомогою карти, довготи якої-небудь точки необхідно провести через цю точку меридіан так, щоб він перетинав однойменні поділки мінут (або відповідні частини однойменних поділок) на північній і південній сторонах рамок і відрахувати число поділок між точкою перетину і кутом рамки. (Рис.38.I). lB=ln+d lB=18°28¢29².
Аналогічно визначають на східній або західній сторонах рамки карти широту точки jB=jn+c jB=54°42¢19².
Рис.38
§27. Сітка прямокутних координат
Щоб за допомогою карти можна було визначати і указувати місце знаходження будь-якої точки місцевості, аркуші топографічних карт видаються з нанесеною на них сіткою прямокутних координат .Ця сітка зображає собою систему взаємноперпендикулярних ліній, паралельних прийнятим осям прямокутних координат. Кожну зону поділяють на дві рівні частини: вздовж – середнім, так званим осьовим меридіаном, а впоперек – екватором. Якщо прийняти осьовий меридіан і екватор за осі, а точку їх перетину за початок координат, то можна визначити прямокутні координати будь-якої точки в межах цієї зони. Для зручно
|
Щоб за підписаними ординатами можна було визначити, в якій зоні знаходиться точка до значення ординати зліва від неї дописують номер зони. Наприклад: YA=7642 км YБ=7358 км.
Кілометрові лінії, які утворюють сітку координат, підписують біля виходу їх за рамку (Рис.38).
Якщо необхідно приблизно указати координати якої-небудь точки місцевості, тоді досить назвати квадрат кілометрової сітки в якому, вона знаходиться. В цьому випадку прийнято задавати скорочені координати, тобто дві останні цифри підпису південно-західного кута квадрата 94-36 (Рис.38.II). Спочатку називають значення “X”, а потім “Y”. Якщо необхідно більш точно визначити координати якої-небудь точки місцевості, то з цієї точки опускають перпендикуляри на південну і західну сторони квадрата (Рис.38.III), і в масштабі карти визначають довжини цих перпендикулярів і одержані величини додають відповідно до абсциси і ординати південної і західної сторін квадрата
XА=Xn+а YА=Yn+b.
§28. Сітка прямокутних координат на межі зон
В межах кожної зони прямокутних координат всі вертикальні кілометрові лінії паралельні до осьового меридіана але всі осьові меридіани різних зон не паралельні між собою тому, що вони сходяться на полюсах, отже на стиках зон кілометрові лінії однієї зони розташовуються під певним кутом до кілометрових ліній суміжної зони. Це створює незручності при користуванні сусідніми аркушами карти. Щоб позбутись цих незручностей на аркуші карти, яка прилягає до межового меридіана між зонами, крім основної кілометрової сітки наносять виходи допоміжної кілометрової сітки суміжної зони. Виходи кілометрової сітки суміжної зони наносять на схід і на захід від межового меридіана в межах смуги шириною 2°. Виходи і підписи допоміжної сітки наносять за зовнішньою рамкою (Рис.40). По цих виходах можна побудувати саму сітку координат, якщо потрібно користуватись єдиною системою координат.
Рис.40
§29. Загальні вимоги до зображення місцевості на топокартах
1. Карта повинна бути точною.
2. Карта повинна бути наочною і зрозумілою, тобто повинна легко читатись.
3. Умовні знаки повинні бути однаковими і обов’язковими для всіх відомств, які займаються складанням карт.
4. Карта повинна відображувати дійсну картину місцевості.
5. Необхідно правильно узагальнювати карту (генералізувати).
§30. Умовні знаки топографічних карт та їх
класифікація
На топографічних картах зображують гідрографію (ріки, моря, озера, тощо), елементи грунтово-рослинного покриття (ліси, сади, піски, болота), населені пункти, дороги, адміністративні межі, засоби зв’язку, окремі орієнтири і т.д. Як бачимо, навантаження топографічної карти дуже складне і різноманітне, але не дивлячись на це карта повинна бути наочною і зрозумілою, щоб вона безпомилково читалась.
Читати карту – означає розуміти, що представляє собою на місцевості кожний знак, контур, кожна лінія, показана на карті, до чого відноситься географічні назви, що означають чисельні і скорочені пояснювальні словесні написи.
Читаність карти досягається за допомогою зображення ситуації місцевості умовними знаками.
Умовні знаки повинні добре запам’ятовуватись і чітко читатися, вони повинні за своїм обрисом, виглядом в перспективі або зверху нагадувати місцеві предмети. Предмети, які за точністю масштабу, в масштабі карти не зображуються, але мають важливе значення їх зображують на картах перебільшеними умовними знаками порівняно з їх дійсними розмірами.
Для того, щоб у всіх відомствах, які займаються топографічним роботами, умовні знаки були однакові існують спеціальні таблиці умовних знаків.
Умовні знаки поділяють на:
1. Контурні; 2. Позамасштабні; 3. Лінійні; 4. Площові; 5. Пояснювальні.
Якщо зображення на карті якого-небудь контура або предмета подібне до його обрису на місцевості, то таке зображення називається контурним умовним знаком (межі об’єктів, межі сільськогосподарських угідь).
Якщо розміри предметів малі, тобто вони не можуть бути зображені в масштабі карти (геодезичні знаки, криниці, кілометрові стовпи і т.д.), але вони мають значення орієнтирів, то їх зображують без збереження масштабу – поза масштабними умовними знаками. Позамасштабні знаки орієнтують на карті за сторонами світу.
Умовні знаки для характеристик сільськогосподарських угідь, трав’яної або іншої рослинності, а також боліт, солончаків, пісків і т.д. називаються площовими умовними знаками.
Умовні знаки предметів лінійного протягу (дороги, лінії зв’язку і т.д.) довжина яких зображується в масштабі карти, а ширина здебільшого зображується збільшено – називаються лінійними умовними знаками.
Пояснювальні умовні знаки –різні підписи, які пояснюють інші умовні знаки – порода лісу, густота, висота, підписи глибин, вантажність мостів і т.д. Крім умовних знаків на карті є підписи назв рік, озер і населених пунктів.
§31. Умовні знаки населених пунктів і
промислових об’єктів
До населених пунктів відносяться міста, селища міського типу, села, окремі фабрики і заводи – їх зображують на картах по різному, в залежності від масштабу карти, числа мешканців, політикоадміністративного значення, характеру планування і забудови.
Так, наприклад, на карті масштабу 1:10000 показують усі будівлі, будинки і споруди з усіма подробицями, які можна зобразити в цьому масштабі.
На картах зображують особливими умовними знаками – радіостанції, трансформаторні будки, споруди, будівлі баштового типу, монументи, братські могили, пам’ятники, церкви і т.д.
Таким чином населені пункти зображують на топографічних картах у вигляді сполучення умовних знаків, кожний з яких означає той чи інший предмет місцевості або її ділянку.
Біля населеного пункту підписують його назву – характер шрифту, розмір літер підпису указує на тип, адміністративне значення і величину населеного пункту. Крім цього, під назвою населеного пункту сільського типу, підписують кількість господарств, якщо в селі знаходиться сільська-рада, то біля кількості господарств підписується С.Р.
Промислові об’єкти в залежності від площі, яку вони займають на місцевості і масштабу карти зображують контурними, або позамасштабними умовними знаками.
Біля умовного знаку ставлять підпис, який пояснює характер виробництва або вид об’єкта.
§32. Умовні знаки доріг, ліній зв’язку і ліній
електропередач
Залізниці зображують на карті лінійними умовними знаками з розподілом їх за кількістю і шириною колій (триколійні, двоколійні, одноколійні і вузькоколійні) за станом колій (діючі, дороги, які будуються, покинуті), за видом тяги (електрифіковані і на паровій тязі). Розташовані біля залізниці будинки і споруди (залізничні станції, платформи, будки і т.д.) зображують на картах і супроводжують скороченими пояснювальними написами (Б-будка, ст – станція).
Автогужові дороги – на топографічних картах поділяють на:
автостради, удосконалені шосе, шосе, профільовані ґрунтові дороги, путівці , польові і лісові дороги, зимові дороги, гаті, греблі, в’ючні і пішохідні стежки.
На дорогах зображених у дві лінії підписується ширина її в метрах. На усіх дорогах зображують мости відповідно до їх розмірів, конструкцією і матеріалу, з якого вони збудовані, а біля найбільш важливих, підписують довжину і вантажність в тонах. На всіх дорогах показують матеріал покриття, ширину покриття і ширину всієї дороги.
Лінії зв’язку: телеграфні, телефонні і радіотрансляційні – зображують на картах одним умовним знаком. Лінії зв’язку, які проходять паралельно до залізниць і шосейних доріг, а також ті, які проходять у середині населених пунктів на картах не зображують.
Підводний кабель зображують особливим умовним знаком.
Лінії електропередач зображують скрізь, крім населених пунктів.
§33. Гідрографія і гідротехнічні споруди
Береговою лінією моря, озер і ставків вважається лінія, яка відповідає середньому рівню води. Береговою лінією рік вважається лінія рівня води в межень (середній стійкий рівень води протягом літа). Якщо на морському побережжі спостерігаються припливи і відпливи, то береговою лінією вважається лінія води під час припливу. На картах всіх масштабів канали і каналізовані ріки зображуються двома лініями, якщо ширина ріки більше 3 м і однією лінією, якщо ширина менше 3 м.
Ширину і глибину рік, зображених на картах двома лініями, підписують у вигляді дробу в місцях зручних для з’їзду і переправ. У чисельнику пишуть ширину ріки з точністю до 1 м, а у знаменнику глибина у цьому місці з точністю до 0.1 м. Напрями течій рік показують стрілками, у розриві яких пишуть середню швидкість течії м/сек з точністю 0.1 м. Щоб відрізняти на картах суднопланвну ріку від несудноплавної потрібно звернути увагу на шрифт яким підписана назва ріки. Назви судноплавних рік підписують великими літерами. На карті наносять переправи, пароми, броди, пристані, греблі, шлюзи, гідроелектростанції, млини, маяки, буї, бакени, знаки берегової річкової сигналізації, водопади, пороги, перекати і т.д.
§34. Умовні знаки кордонів, огорож і орієнтирів
На топографічних картах показують державні кордони, кордони автономних республік, країв і областей, кордони національних округів, а також кордони державних заповідників.
На великомасштабних картах показують міські межі і межі сільских рад. Якщо кордон не збігається з яким-небудь контуром, зображеним своїм умовним знаками, то кордон на карті зображують своїм умовним знаком.
Якщо кордон проходить вздовж ріки, каналу, дороги і т.д. то умовний знак кордону показують в місцях різких поворотів цих контурів і між поворотами через 4-5 см групами з 4-5 ланок, щоб можна було простежити положення кордону на карті.
Огорожі бувають: камяні, цегляні, глинобитні, деревяні, плоти, штучні вали – їх на топографічних картах зображують своїми умовними знаками. Паркани, плоти показують переважно за межами населених пунктів. Всі інші огорожі, в межах населених пунктів, показують тільки ті, які відділяють подвіря від вулиць, провулків і майданів.
Предмети, які помагають орієнтуватись на місцевості, називаються орієнтирами. До орієнтирів відносяться: дороговкази, кілометрові стовпи, вітряки, окремі дерева, ями, кургани і т.д.
Їх зображують позамасштабними умовними знаками.
§35. Умовні знаки сільськогосподарських угідь і грунтово-рослинного покриття
Сільськогосподарські угіддя – рілля, городи, теплиці, сади, виноградники зображують своїми умовними знаками.
Ліси, чагарники, лісонасадження, ділянки вирубаного лісу, лісорозсадники зображують своїми умовними знаками. При зображені на картах лісів і рідколісся породи дерев показують умовними знаками і підписами. Якщо яка-небудь порода складає 80% то ставлять знак цієї породи, а в іншому випадку ліс показують, як мішаний і знак переважаючої породи ставлять зліва. Крім цього ставиться підпис у вигляді дробу – в чисельнику висота лісу в метрах, в знаменнику його товщина в метрах на рівні грудей, а з правої сторони цього дробу підписується віддаль в метрах між деревами.
Ширину лісних просік зображують на карті однією пунктирною лінією, якщо їхня ширина не перевищує 5 м, і двома – якщо просіка ширше 5 м.
Якщо по просіці проходить дорога, то показують тільки дорогу, крім цього показують номера лісних кварталів. Лісосмуги зображують своїм умовним знаком.
Болота на картах зображують по ступені прохідності і за характером рослинного покриття.
По ступені прохідності болота поділяють на: прохідні, важко-прохідні і непрохідні.
Прохідні болота – глибина до 0.5 м.
Важкопрохідні – глибина до 0.8 м. з твердим дном.
Непрохідні болота – болота на яких просування пішохода неможливе.
За характером рослинного покриття болота поділяють на: мохові, трав’янисті і осокові.
§36. Рельєф місцевості і його форми
Рельєф місцевості утворився внаслідок тисячолітньої діяльності різних фізико-географічних умов і зображає собою сукупність висот і впадин на земній поверхні різної форми. Для характеристики рельєфу необхідно знати абсолютні висоти точок місцевості, різницю висот, стрімкість схилів.
Висоти називають додатними формами рельєфу, а впадини від’ємними.
Додатні форми рельєфу: гора, горб (пагорб) хребет, сідло (Рис.41).
Гора – відокремлена куполоподібна або конусоподібна висота, яка має чітко виражену основу, яку називають підошвою. Найвища точка гори називається вершиною. Бокові поверхні гори називаються схилами.
Горб – невеличка гора з висотою до 200 м від підошви. Конусоподібна гора з гострою вершиною називається піком. Гори з плоскими вершинами і крутими схилами називаються столоподібними, або столовими горами.
|
двома суміжними вершинами хребта. В горах сідловина часто збігається з перевалами.
Від’ємні форми рельєфу: улоговина, лощина, долина (Рис.42).
Улоговина – замкнута впадина у якій виділяють дно, стінки і край. Улоговину з стрімкими стінками часто називають ямою.
Лощина – витягнуте жолобоподібне заглиблення, яке знижується в одному напрямку. В залежності від розмірів і характеру схилів називається долиною, балкою, ущелиною, яром, вимоїною (водорий).
В лощині розрізнюють схили, а на дні лінію якою стікає вода, її називають, лінією водостоку, водозливу або тальвег.
|
ною, тісниною (міжгір’я) або каньйоном.
В рівнинній місцевості або на схилах гір, лощини з схилами розсипчастих порід називають яром, а з зарослими схилами балкою (байрак). Невеликий яр з прямовисними схилами з розсипчастих порід називають вимоїною.
В залежності від ступені стрімкості схилу відрізняють – пологий схил, стрімкий і обривистий. Дуже стрімкий схил називають обривом (круча).
Тераса – різкий перехід від стрімкого схилу до пологого, лінію, яка відділяє стрімкий схил від пологого називають брівкою.
В залежності від висоти над рівнем моря, коливання висот і стрімкості схилів, місцевість ділять на рівнинну, горбисту і гірську.
Рівнини характеризуються невеликим коливанням висота
Горбиста місцевість – рівнини з горбами до 200 м від підніжжя.
Гори поділяють на:
високі – 2000-3000 м і більше
середні– 700-2000 м
низькі– 700-800 м
§37. Зображення рельєфу горизонталями
Рельєф місцевості зображують на топографічних картах горизонталями в поєднанні з умовними знаками, які застосовують для окремих його елементів (скелі, вічні сніги, обриви і т.д.) і доповнюється підписами висот деяких точок місцевості.
Горизонталлю називається лінія, яка з’єднує точки однакової висоти. Горизонталь можна уявити собі, як лінію, яка утвориться при перетині місцевості рівневими поверхнями різних висот (Рис.43).
|
жують рельєф з схилами до 35°-40°, а далі умовними знаками.
Віддаль між горизонталями змінюється в залежності від стрімкості схилу – там де схил стрімкіший, там
горизонталі розташовуються ближче одна до одної, а там, де схил пологий горизонталі розташовуються рідше.
Горб від улоговини відрізняють за спрямованістю бергштрихів.(Рис.41, 42).
§38. Висота перерізу рельєфу
При зображенні рельєфу горизонталями, горизонталі проводять через певні віддалі за висотою для кожного масштабу. Віддаль за висотою між двома рівневими поверхнями, називається висотою перерізу рельєфу (Рис.43). Висота перерізу рельєфу залежить від призначення і масштабу карти, а також від характеру рельєфу місцевості.
Для сучасних карт встановлені такі основні висоти перерізу рельєфу:
Масштаб 1:2000 – 0.5 м, 1.0 м, 2,0 м
1:5000 – 0.5 м. 1.0 м, 2.0 м
1:10000 – 1.0 м, 2.0 м
1:25000 – 5.0 м, 10,0 м
Дрібні, але важливі форми рельєфу, які горизонталями зобразити неможливо, зображують пів горизонталями, їх проводять на висоті рівній половині основного перерізу.
Для наочності зображення рельєфу і полегшення рахунку горизонталей, в залежності від перерізу рельєфу, деякі з них потовщуються:
| висота перерізу в м. | потовщена горизонталь | порядковий номер горизонталі |
| 0.5 1.0 2.0 5.0 | 2.5, 5.0, 7.5, 10.0... 5, 10, 15, 20... 10, 20, 30, 40... 25, 50, 75, 100... | кожна п’ята (кратна 2.5м) кожна п’ята (кратна 5м) кожна п’ята (кратна 10м) кожна п’ята (кратна 25м) |
Крім цього на картах підписують висоти деяких горизонталей.
§39. Визначення стрімкості і форми схилів за
горизонталями
Віддаль між горизонталями на карті характеризує стрімкість схилу – чим частіше горизонталі тим стрімкіші схили на місцевості. Якщо горизонталі на карті розташовані на однаковій віддалі то схил має рівномірній спуск (Рис.44,а).
|
Якщо горизонталі до підошви схилу густішають, то схил випуклий (Рис.44,б), а якщо угнутий, тоді горизонталі будуть з верху густіше, а знизу рідше (Рис.44,в). За цими властивос
тями горизонталей визначають форму схилів місцевості на карті. Віддаль між горизонталями на плані називається закладенням.
Закладення характеризує стрімкість схилу. На практиці часто необхідно знати стрімкість схилу в градусах. Стрімкістьвизначають за горизонталями, використовуючи закладення і відомий переріз рельєфу, користуючись формулою: 
, де h-висота основного перерізу рельєфу, а – закладення, тобто віддаль між горизонталями, яку знімають з карти. Найменша віддаль між горизонталями є віддаль за перпендикуляром до горизонталей. Цей напрям називають напрямом найбільшої стрімкості.
§40. Графік закладень.
Щоб уникнути підрахунків при визначені стрімкості схилів, на карті будують графік, який називається графіком закладень (Рис.45).
|
Закладення “а” відкладають в масштабі карти перпендикулярно до основи графіка, на який через рівні відрізки відкладають градуси. Закладення підрахо
вують за формулою: 
, де h– величина основного перерізу для даного масштабу відома, а кут u–кожний раз беруть інший – 0°, 1°, 2° ... Кінці перпендикулярів з’єднують плавною лінією і одержують графік закладень.
§41. Написи на топографічних картах
Для доповнення змісту карт застосовують написи. Написи поділяють на три категорії:
1. Написи географічних назв – назви населених пунктів, рік, гір, тощо
2. Пояснювальні словесні написи, які пояснюють суть предмета, або його особливості (Б – будка, мук – млин, пл. – платформа)
3. Числові написи, які дають додаткові відомості про предмет (відмітки горизонталей, глибини ям, характеристики мостів).
§42. Розв’язування задач на топографічних картах
Крім визначення географічних і прямокутних координат точок місцевості на топографічних картах можна розв’язувати такі задачі:
1. Визначення дирекційних кутів напрямків на карті та обчислення азимутів і азимутів магнітних цих напрямів.
На карті траноспортиром міряють дирекційний кут (Рис.38,IV) і користуючись схемою розташування географічного, осьового і магнітного меридіанів і величинами “d” і “g” за формулами А=a+g і Ам=a-(d-g) вираховують значення азимутів і азимутів магнітних.
2. Визначення на карті висоти основного перерізу рельєфу.
Висоту основного перерізу рельєфу підписують внизу на кожному аркуші топографічної карти під лінійним масштабом. Але в деяких випадках виникає необхідність визначенння висоти основного перерізу рельєфу. В такому випадку висоту основного перерізу рельєфу можна визначити двома методами:
а) за підписами горизонталей
б) за відмітками точок.
а) На карті на одному схилі хребта (Рис.46) підписані горизонталі 175 і 150 утворюють різницю цих відміток h=175-150=25м і підраховують кількість проміжків між горизонталями n=5;
|
Ділять різницю відміток горизонталей “h” на кількість проміжків “n” і одержують висоту основного перерізу рельєфу
м.
б) Знаходять на карті дві точки, відмітки яких підписані і знаходяться на одному схилі хребта, горба (Рис.46, А,В). Віднімають одну відмітку від другої і знаходять різницю відміток цих точок h=25.6 м. Підраховують скільки проміжків між суцільними горизонталями знаходиться між цими точками, оцінюючи приблизно частини проміжків, які знаходяться між точкою і горизонталлю n=5 і обчислюють висоту основного перерізу рельєфу 
м.
3. Визначення висот точок місцевості за горизонталями.
Користуючись картою, часто приходиться визначати абсолютні відмітки яких-небудь точок місцевості.
При розв’язанні цієї задачі може бути два випадки:
а) Точка знаходиться точно на горизонталі, тоді її відмітка дорівнює відмітці горизонталі.
б) Коли точка знаходиться між горизонталями, які мають різні відмітки. Тоді її відмітка знаходиться методом інтерполювання. Наприклад, необхідно визначити відмітку точки А між горизонталями Н1 і Н2 (Рис.47). Проводять лінію через т.А перпендикулярно до горизонталей Н1 і Н2 і визначають перевищення точки А над точкою N — Dh.
Для цього складають пропорцію 
; 
; 
; 
; h- висота перерізу рельєфу 
; 
.
4. Визначення стрімкості схилу за допомогою графіка закладення.
Для визначення стрімкості схилу користуються графіком закладень. З цією метою на карті між горизонталями (Рис.45) за певним напрямком вимірником беруть віддаль між ними і вимірник прикладають до графіка закладень. Там де збігається розхил вимірника за перпендикуляром на основі графіка і кривою графіка відраховують градуси на основі графіка які відповідають стрімкості схилу.
5. Проведення на карті ліній за заданим кутом нахилу. За допомогою вимірника і графіка закладення на карті між горизонталями прокладають лінію з заданим кутом нахилу. З цією метою вимірник прикладають до графіка закладення так, щоб одна ніжка вимірника збігалася з значенням градусів, підписаних на основі, а друга за перпендикуляром збігалася з кривою графіка.
Розхилом вимірника, який відповідає заданому кутові нахилу відмічають лінію на карті між горизонталями (Рис.49, a, б, с, d, e), яка має однаковий кут нахилу.
6. Побудова, профілю за заданим напрямком на карті.
Рис.48
Для побудови профілю з’єднують прямою лінією на карті дві точки К і L, між якими потрібно побудувати профіль (Рис.48). Прикладають міліметровий папір до цієї лінії і відмічають всі горизонталі, які перетинаються з цією лінією. Біля кожної мітки підписують висоти горизонталей. По вертикалі через рівні проміжки підписують відмітки горизонталей так, щоб нижня лінія мала відмітку найменшої горизонталі, а верхня найбільшої. Із усіх міток проводять перпендикуляри до перетину їх з відповідними відмітками горизонтальних ліній. Точки перетину з’єднують плавною кривою, яка є профілем місцевості.
7. Визначення взаємної видимості між точками на карті.
Для визначення на топографічних картах видимості між точками необхідно нанести на карту ці точки, з’єднати їх лінією і побудувати скорочений профіль. Побудова скороченого профілю полягає в тому, що на профілі не відмічають всі відмітки горизонталей, а тільки відмітки початку і кінця лінії, а також .найвищу точку між ними. К, С, Д. Якщо лінія КД проходить на профілі над точкою С, то видимість є, а якщо нижче, то видимості немає (Рис.48).
8. Визначення полів невидимості на карті.
Якщо на топографічній карті потрібно відмітити ділянку, яку з даної точки А не видно (Рис.48,а), то необхідно з точки А спостерігача провести на карті прямі до цієї ділянки.
Рис.48,а
На кожний напрям будують скорочений профіль і на них проводять промені зору з точки А і відмічають на цих профілях ділянки, які невидимі з точки А. Точки на профілі, які є кінцями невидимих ділянок, переносять на топографічну карту. З’єднавши ці точки на карті плавними кривими, відповідно до форми рельєфу, одержують невидиму ділянку на місцевості, якщо спостерігач знаходиться в точці А.
9. Визначення зон затоплення і водозбірної площі.
|
Якщо при проектуванні греблі висотою 5.0 м в точці С по лінії АВ (Рис.49) необхідно визначити зону затоплення, то для цього необхідно визначити відмітку горизонталі, до якої підніметься вода і вся територія, яка знаходиться нижче цього рівня буде затоплена. Для визначення водозбірної площі необхідно провести лінії водорозділу АNМВ (Рис.49) в середині яких утворюється водозбірна площа.
§43. Зарамкове оформлення карти
Кожна топографічна карта має зарамкове оформлення. Посередині аркуша над верхньою рамкою вказується назва підприємства, яке склало цю карту, (Рис.38), а нижче назва аркуша карти (Борове). З правої сторони зверху карти пишуть номенклатуру аркуша карти, наприклад, N-34-37, а лівіше номенклатури шифр для автоматизованого обліку картматеріалів (14-38-001). З лівої сторони зверху карти пишуть прийняту для неї систему координат, назву країни і назву області.
Під нижньою рамкою по середині аркуша розташовують чисельний масштаб, а під ним лінійний, масштаб, який відповідає чисельному масштабові, вказується висота основного перерізу рельєфу і система висот. Правіше масштабу розташовується рік видання карти і графік закладень.
Лівіше масштабу поміщають схему розташування географічного, магнітного і осьового меридіанів і виписують значення схилення магнітної стрілки та зближення меридіанів для середини карти.
§44. Орієнтування на місцевості за допомогою
карти
Орієнтування за допомогою карти складається з орієнтування карти, визначення на ній точки свого місцезнаходження і порівняння карти з місцевістю.
Орієнтування карти полягає в наданні їй такого положення в горизонтальній площині в якому всі напрями на ній були б паралельними до відповідних напрямків на місцевості.
Орієнтування карти в переважній більшості виконується по лініях місцевості і орієнтирах, а там де немає орієнтирів, або їх не видно, карту орієнтують компасом.
Точку місцезнаходження на карті визначають за місцевими предметами, характерними формами і деталях рельєфу, позначених на карті. Визначивши точку місцезнаходження на карті, карту орієнтують по навколишніх предметах або контурах і звіряють карту з місцевістю.
При орієнтуванні карти за допомогою компаса, на карту розташовану горизонтально кладуть компас так, щоб його діаметр, кінці якого відмічені Пн і Пд, збігався з північним напрямком кілометрової сітки, звільняють стрілку.
Користуючись значеннями схилення магнітної стрілки “d” зближення меридіанів “g”, обчислюють поправку в напрям D=d-g з урахуванням знаків.
Після цього повертають карту разом з компасом до того часу, поки північний кінець магнітної стрілки стане на поділці, яка відповідає величині поправки “D”. Якщо поправка “D” має знак плюс, то. північний кінець магнітної стрілки компаса повинен бути правіше лінії кілометрової сітки, з якою суміщали діаметр Пн-Пд, а якщо поправка “D” має знак мінус, то лівіше, тобто на захід від нього.
Розділ V
Дата добавления: 2018-02-18; просмотров: 472; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!