Еволюція інтелектуальної власності в Україні



До 1991 року в Україні, як і у всьому колишньому Радянському Союзі, в силу переваги суспільної форми власності та пануючої соціалістичної ідеології були відсутні спеціальні закони про охорону інтелектуальної власності, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося в основному підзаконними актами. Виключеннями були розділ IV - „Авторське право“ і розділ VI „Винахідницьке право“ Цивільного кодексу УРСР, а також „Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції“, затверджене постановою РМ СРСР від 21.03.1973 року.

Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства. Наприклад, основною формою охорони винаходів був не патент, а авторське свідоцтво, що давало виключне право на використання об’єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а державі. Авторське законодавство містило істотне вилучення зі сфери виняткових авторських прав. Воно дозволяло вільно використовувати випущені у світ твори на телебаченні, радіо, у кіно і газетах. І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб’єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість видачі примусових дозволів на їхнє використання.

У той же час механізм захисту порушених прав не був ефективним. Передбачені законодавством санкції були незначні, а судова процедура – складною. У результаті при масових порушеннях прав кількість судових справ була мізерною. Після проголошення незалежності й державотворення України почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності.

Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність вважається день прийняття Закону України від 7 лютого 1991 року „Про власність“. Цим Законом результати інтелектуальної власності вперше були визнані об’єктами права власності. Деякі норми, що відносяться до інтелектуальної власності, знайшли своє відображення в інших законах України.

Першим нормативним актом на шляху створення спеціального законодавства про промислову власність було „Тимчасове положення про правовий захист об’єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій“, затверджене Указом Президента України 18 вересня 1992 року. Відтепер ця дата стала професійним святом винахідників і раціоналізаторів України.

Однак основними джерелами права промислової власності, що складали основу спеціального законодавства про інтелектуальну власність, стали закони України: „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі“, „Про охорону прав на промислові зразки“, „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг“, які набули чинності 15 грудня 1993 року.

Одним із основних джерел авторського права став Закон України „Про авторське право і суміжні права“ від 23 грудня 1993 року. Норми з питань авторського права і суміжних прав містять галузеві закони, які були прийняті для регулювання творчої діяльності. 11 липня 2001 року Верховна Рада України прийняла Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про авторське право і суміжні права“, з новою редакцією Закону. Це було викликане необхідністю приведення законодавства України з авторського права і суміжних прав у відповідність до норм міжнародних договорів прийнятих Всесвітньою організацією інтелектуальної власності, учасницею якої Україна являється.

Отже, для розвитку зазначеного законодавства про інтелектуальну власність було розроблено і прийнято достатньо законів і підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття та захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності.


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 107; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!