Дослівний переклад Велесової Книги 4 страница. 3 Тут "Гординя" може бути у значенні не імені, а "героя", яким названо боярина Сегеню.
3 Тут "Гординя" може бути у значенні не імені, а "героя", яким названо боярина Сегеню.
4 У Яценка, Лозко, Гнатюків – Дарій Третій (перський цар, див. д.8). Але в тексті йде мова про готів, тому краще припустити, що це один із готських воєвод, можливо син Германаріха, якого убив Сегеня.
5 У Яценка – "до січі", у Лозко – "перед боєм", у Гнатюків – "десята".
6 Від "вину (въину)" – завжди, вовіки, у інших перекладачів – "вишнього".
Дошка 6е
Ті часє соутє вєлма прчєста, бо тє дєн жє смє такоу ясна а сушна бя на ни зуріва. Тако жітва сє нє урондє, а прєто ж ідяхом на зємє іну, а тамо смє удєржєхом.
Потлцєна бя русє одє гьрцє а рємє, а ти ідша по брєзах морєнстєх до Сурєнжє а тамо утворі Сурєнж. Крає бо тєн єсє сурєн, датє бо Києву. Сє та утврора нє добісє, а зєлє бо пртяша бяхо.
Та ту бо пєрвє ворєнзє прідша до Русє, а Асклд сілоу пограмлі кнєзє нашєму а потлцє того... Асклд, а поздє Дір, усєднєшєся на нє, яко нєпрошєн кнз. А ті то княжітє поча. Над она до іста бєндшєтє вутцє, а сємє го костирє хранящ го Огнбга дому тому. А одєвратє лік свєн од она, яко бяста она кнзє од грьцєх крщєна. Асклд єсє тємєн воєн, а тако днєсє од грьцєх освѣцєн, жє нікієх руси нєстє, а сєнтє врви. А тому можахом сє смаятє, яко бяста кіморіє такождє оцє нахшє, а ті то роми трясяі а грьцє розмєтшє, яко прасєтє устрашєни.
***
Ті часи суть вельми прячисті [*важкі], бо ті дні же саме такі ясні і сушні були на нас сурові. Так жита се не уродили, а тому ж пішли на землю іншу, і там ми утрималися.
|
|
|
Потовчена була русь од греків і роми, а та [русь] пішла по берегах морських до Суренжа і там утворила Суренж. Край бо той є сурен [*сонячний], підлягав бо Києву. З тої утвори [путнього] не добилися, і дуже бо билися були.
Та тут бо вперше варяги прийшли до Русі. І Аскольд силою погремів князю нашому і потовк того… Аскольд, а пізніше Дір, усівся на нас, яко непрошений князь. І ті то княжити почали. Над тим до цього часу були отці, і цейго костри1 хранив Огнебога дому тому. І одвратили лик свій од того, яко був той князь од греків крещений. Аскольд єсь темний воїн, і так днесь од греків освічений, що ніяких русів немає, а суть ворове. А тому можемо се сміятися, яко були кіморії також отці наші, а ті то роми трясли і греків розмітали, як поросят устрашених.
_____
1 Лозко "костирє" перекладає як ім’я Костиря. Насправді мова йде про Аскольда, над яким до цього часу були отці (правителі) і він був охоронцем кострів їхнього дому.
Дошка 6є
Ти вутцє прєдѣляшєт кажду на потрбє, а ту бяшєт інь сутє а інда тврга. А тоі Асклд пожєрє богом чіужєм, нєботє нашієм. Такоє бєндє оцовє нашє, а нєсьми битє інє. А грьцє хтяє насо крщашєтє, аби смє забіхом ста Бозє нашє а тако сєн обратіхомся до нь, яко стє одєрєнь битє. Постржєхом сє тоіго, яко прастирє, ажє прастрєшєша скуфія сва, а нє дашє влцѣм хснічітє об агнцѣх, коі бо сутє дятія од Сурє. Тому трва злєна єсє знак Божьск. А імємь ту бєрятє до глєкув, усуряті ю на сонма нашє, даби піятє о Бзѣх во Сврзѣ модєрѣа оця наша Дажба жрятву творяішє, а та бо на Нєбі таку жє свєсчєна єсє отоікратє.
|
|
|
***
Ті отці приділяли кожному на потребу, а тут була інша суть і інша зовнішність. А той Аскольд пожере богам чужим, не бить нашим. Такими були отці наші, і несміємо бути іншими. А греки хотіли нас крестити, аби ми забувати стали Богів наших і так се обратилися до них, яко стати одерень бути. Постережемося се того, яко пастирі, що пристрашили скотину свою, і не дають вовкам хищничати на агнців [*ягнят], які бо суть діти од Суре. Тому трава зелена є знак Божеський. І маємо ту брати до глеків, усуряти ту на сонма [*зібрання]1 наші, даби пити за Богів во Сварзі мудрій [*синій] і отця нашого Дажба жратву творячи, а та бо на Небі також свячена єсь многократно.
_____
1 У Яценка і Гнатюків – "на Сонці".
Дошка 7а
|
|
|
Слва Бзєм нашєм!Імємо істу віру, якова нє потрєбує чловєнєнска жєртва. А тая сє дѣє о ворязі, кіі убо вѣжди жрялі ю, імєновашє Пєруна Паркуна, а тому жряша. Ми жє смєхом польна жрєтва даятє а одо труди нашє – просо, млєка а туц. То бо покрпішєм о Коляді ягнчєм а о Русалієх, в дєнь Яров, такождє о Красна Гура. Ту бо то дяєхомо во спомінь Гурє Карпєнстє. А тон час сє імєнова род нашє карпєнє.Яко жє стахом смє бяшє во лѣсѣх, то імѣмо назов дрєвічє, а на полі смє бяшєхом – імєно імахом полєни.
Тако вшяко єжєєсє грьцє ущєкашєті на нє, іжє смє чловєнкожравцовє. А то лужєва рѣнчь єсь, яко нѣстє бо тако во іста, а імєяхом іна повикє. Но тотъ, кі жє хочашєть увранжідєтє іна, рєчє злая. А тому – глоупєн нє сє борє, а тако єсь, а іна рѣкоста такождє.
Долзє сє правіхом родьми.А староцовє вєнска рода ідша соудяті родіцє о Пєрунь-дрєви. А такождє імяі тон дєн ігріштія прєнд очєси старчє, а сілу юну указєншє. Юнащє ходяі борзє, спѣваяі і плясаваі о ти. Тон дєн огніщани ідяшєтє о міслєву а прнашєша дічєну строцєм, кіі дієляшє тую о прєнчє люди. І волсві жрятву дѣяі Бозєм, хвалєніцє а слву. Рѣкста о часє жє годє а о явєнє воріягу. Ізбряшєтє сєн кнєзє вутцовє, а тиі юнашє вєдєнша до сѣчє зурє. То бо роміє ни поглєндашє а замистляшєтє злая на нь. І пршєдша со возє свє а жєлзвѣна бронє а утцє на ни. А тому браніхомсє долзє о нєх а отрчахом смє тая од зємє нашє.
|
|
|
***
Слава Богам нашим!Маємо істину віру, яка не потребує чоловічеської жертви. А тая се діє у варягів, які бо завжди жряли її, іменувавши Перуна Паркуна, і тому жряли. Ми же саміпольову1 жертву даємо і од трудів наших – просо, молоко і тук. То бо2покропимо3 на Коляди ягням4 і на Русаліях, в день Ярів5, також на Красну Гору6. Ту бо то діємо7 во спомінь Гори Карпенської. А той час се іменувався рід наш карпени. Як стали ми бути в лісах, то маємо назву древичі, а на полі ми були – ім’я мали поляни.
Тако всяко же се греки наговорюють на нас, іже ми чоловікожерці. А то лжива річь [*мова] есь, яко не єсть бо так воістині, а маємо інший звичай. Но той, який же хоче вражити іншого, рече зле. А тому – глупий не бореться [з цим], а так єсть, і інший рече також [*теж саме].
Довго се правили родами. А старотцове венського [*венедського] роду ішли судити родичів біля Перунь-древа. А також мали [в] той день ігрища перед очима старців, і силу юну показували. Юнаки ходили борзо [*бігали], співали і плясали для тих. [В] той день огнищани ішли на мисливство і приносили дичину старотцям, які ділили тую прочим людям. І волхви жратву діяли Богам, хваленицю і славу. Рекли про часи ж годів і явлення варягів. Ізбирали се князів отцове, і ті юнаків вели до січі сурової. То бо ромеї нас поглядали і замислили зле на нас. І пришли з возами своїми і желізною бронею і пішли на нас. І тому боронилися довго від них і відкинулими тих од землі нашої.
_____
1У Лозко – "з мішком повну".
2"Бо" Лозко переклала як "Боги" і в інших місцях, але це, вважаємо, є помилка.
3 У Лозко – "підкріпимо".
4 Напевне, мова йде про кроплення кров’ю ягняти аналогічно біблійним обрядам.
5 У Яценка – "весняний".
6 Непослідовний перелік свят, адже Коляди святкують з 25 грудня до 6 січня, Русалії – з 1 травня до 13 травня (Проводи Русалок), день Ярила – або 25 березня – рівнодення, або 23 квітня – День Ярила (Юрія), Красна Гора (Радуниця, Проводи) – 1 квітня. Можливо в давнину під цими святами могли розуміти щось інше.
7 У Лозко – "Богам даємо".
Дошка 7б
А роміє, вєндє, яко дрзі смє о жівотє нашєм а понєхъша ни на то. Тако грьціє хотяй одєрєнєтє ни о Хорсунє, а прящєхомсє зурє протіборства нашієго. А бя борія а пря вєлка трдєсєнтє ляти, а та понєхъшія сєн о ни.
Тєм бо грьціє ідша о тржіща нашє а рєкоста намо омѣнєтє кравє нашє на масть а србло, то бо потрєбущє на жєни а дєтє.А тако смє мѣнєхомсє скоро до днєс. Нєди послєдєщє грьціє іскашєтє да ослабі ни, а то іскашашє одєрєнь взєнтє. А тому нє ослабіхомсєа нє дахом смє зємлє нашє, яко З(є)мє Трояню смє нє дахом сєн ромієма.
А да нє встанє Обідєносчє Дажбовєм внуцєм, кіє жє во ярузєх вразі дбаша, а тако днєсь нє по хулєсємо такождє оцє нашє. Сє бо у Сінє морє стятша до бєрзє годь тую а одєржаша на нь побѣдєну піснє хвали.
А Матиря спѣвашє, тоя Красна Птиція, яква нєсє Пращурєм нашєм огнь до доми я. А такождє ягніцє прєздрємо до тодь, а було стє на ни, одєржєша силу.А імахом врязі ростятєшєтє а гоньбу псіну іма нєхатє.
То глєндь, народє моє, яков єсє обєзпєчєн а нардєв, а тото нє ошібєшєсє од рани твоая, а нє вржєшєсє до рядь, абостє смє вразєма погонєлє, а біду сєн позбавяцє.А жітнє інако іматє,бо смє бяшєхом ста грда а нєодєлєгла од є. А тягчає поразє бєндє по ни, а смє по тєм.
Тисєнщ пєнтєсєт ляти, яко смє сє хом многая борія а пря імяхом, а такождє смє жівє дієкє жрєтвє юнащєя а вєвонцє.
***
А ромеї, відаючи, як держимося ми о животі нашем і знехтували нас на то. Так греки хотіли поневолити нас біля Хорсуна, і прящемося сурово протиборства [*тут – проти рабства] нашого. І була борня і пря велика тридцять літ, і ті знехтували се нами.
Тоді бо греки ішли на торжища наші і рекли нам обміняти корови наші на масть [*мазь] і срібло, то бо потрібно на жони і діти. І так ми міняємося скоро до днесь. Хоч послідуще греки іскали, як ослабити нас, і то іскали в одерень взяти. А тому не ослабімося і не дамо ми землі нашої, яко і Землі Трояні ми не дали се ромеям.
А да не встане Обідоносиця Дажбовим внукам, які же в яругах [про] ворогів дбали, і так днесь не по хулі саме також отці наші. Се бо у Синє море стяли до берега годь тую і одержали над ними побідену пісню хвали.
І Матиря співала, тая Красна Птиця, яка несе Пращурам нашим огонь до домів їх. І також ягницю1 призримо [*придивимося, доглянемо] до того, і було те на нас, одержали силу. І мали ворогів розтяти і ганьбу псину їхнюнехтували.
То глянь, народе мій, який єсе обезпечений [*захищений] і родючий, і тото не збочив од рани твоєї, і не вержешся до ряду, аби ми ворогами погонили, і біди цієї позбавилися.А життя інакше мати,бо ми залишилися горді і неодолимі од них. І тяжка поразка буде по них, а ми є по тому.
Тисяча п’ятсот літ, як ми се многії борні і прі маємо, а таки ми живі дякуючи жертві юнацькій і воєвод2.
_______
1"Ягніце" – Лозко пояснює як жертовницю і пов’язує з вогнем. Слова ягня і огонь мають спільне походження. Ягня – жертовна тварина: "покропимо на Коляди ягням" [д. 7а].
2 У Лозко – "дівочій".
Дошка 7в
Тогдяшє нє бя інакостє, а днєсє прєбєндє достяйни. А мєжахом смє сє одразітє сєн од вразєх, а дєньмо тако сє– одразєньмє! І яхом свє сєва а ова, пєрвѣ зовєнхом на стєнгє вутцє нашє, яквє нє суть щє збабнєна а грдє. Пріхождахом сє во істѣ на стогна свє а рєчємо жє інѣ нє будє то, а смє імамє іті та грьцє, якова ста бєншє мълвіхом. Бо Ясна а Інтра ідє за нє, яко шєд за отцє наша на роміє до Троянє Зємє. А суть нємо бєндє, колібва варєнзє вєдлє нашє воє на то, яко самє смє можахом вдєнтє. Тєнсєцє лятє смєхом білі од ромє і годє, а Сурянта, якова бєндє со ни. Ніжє нє опомєнємо, яко годь соєднєсєшє со єгунштє на ни. А Галарєкє сє вєрзє од полнщє, а єгунштє– ополднє. А ту плакала русколанє, боруся,єліцє жєєгунштє оброяшєша годь. Ту русь сє вєнздвєгла сва сила а єгунштіє оразіша.Утворяі КраєОнтов а Скуфь Києву.
А днєсє засєчє срєдьцє нашє сє крві. Од ітра до вчєржє ходястєхомо а ізроняшєхомо слзи осудовє нашєя. Жівотатісє нѣми в час тонє, а тако вѣхом ста: іжє час прідє, яко позасєнчє смє ходяшєтє імахом на врзі – а чі бо ту грьці, чі бо єнгуштяни – тєбто імахом хомитатє а стрнъжєтє, абонь нє ста намо врза я, яко мрзєнсть прєнд очєси нашія. Галарєк бо за(п)латі за ть, а імамє пронудєннє Хорсунє заплатєнтє за слзи дцєрє нашіа уточєна а сини одрєня взято. Плать бо та нє србрна ані злата, понєнжє одсєнть главє я, на щєпоту стрчємо.
***
Тоді не було інакше, і днесь прибудемо достойні. І могли ми се одразитися од ворогів, і діємо так се – одразимо! І брали своїх тут і там, перво звали на стяги отців наших, які не суть ще збабнені і горді. Приходили се во істину на площі свої і речемо же інакше не буде то, і ми маємо іти на греків, [про] яких уже були молвили. Бо Ясна й Інтра ідуть за нами, яко йшли за отцями нашими на ромеїв до Трояні Землі. А суть не могло бути, коли б варяги вели наших воїв на то, яко самі ми можемо вдіяти. Тисячу літ ми відбивалися од ромів і годі, і Сурянта, яка була з нами. Невже не опом’янемо [*не згадаємо], яко годь з’єдналася з гунами на нас. А Галарек се верже з полуночі, а гуни – з полудня. І тут плакала русколань, борючись, допоки же гуни оброїли [*оточили] годь. Тоді русь се воздвигла свої сили і гунів уразила. Утворили Край Онтів і Скуфь Києву.
А днесь засіче сердце наше се кров’ю. Од утра до вечора ходимо і ізроняємо сльози осуду нашого. Животіли німими в час той, і так відати стали: іже час прийде, яко поза січі1 ми ходити маємо на ворогів – і чи бо то греки, чи бо єнгуштяни [*гуни] – тих то маємо хомутати і стриножити,аби не стало нам ворога того, яко мерзості перед очима нашими. Галаріх бо заплатив за те, і маємо принудити Хорсун заплатити за сльози дочок наших уточених [*уведених] і синів одерень взятих. Плата бо та не срібна, ані злата, бо одсічемо голови їхні, на щепоту [*палю] стирчемо [*настромимо]2.
_____
1 Яценко і Лозко позбавляються слова "поза" і залишають "в січі(у)". Попереднє"засече средьце наше се крві", можна розглядати як серце залите горем, журбою і долаючи цей тягар маємо йти на ворогів. Другий варіант, можна припустити, що й на той час укріплене місце могло мати назву січ, тоді: вийти поза січ на ворогів – зробити вилазку з городища.
2 Взято варіант Лозко, у Яценка – "у друзки строщимо". Пор. "ощеп" – спис, рогатина.
Дошка 7г
А тако бєндємо рди ота, бо брєшє псіцья грьєцкя, а ліс хітрощєма одврнє насо од трви нашєя. А то імяхом ясєтє, яко щє Сунє врдятє, то бє нашє мєта – оуцєшєшєтє сія а нє збртє сєма.
Ту бо за тєнсєнц тріє сти ляти од ісхъду Карпєньстє Асклд зли прєндє на ни. Ту зєгнєнсє народє моіє од лада а, твряшє люби, ідь дє стнгє наша.А захцєнь тота од вразєх на Русє могутьєн Сврг наш, ані Бзі інє. А простє Сврга нє імахом ніщє, кроміє смртє. А та то нє стршнєва єсь, колі жє Щєхом сєн рьєчєні. Сє бо Сврга зовє ни а ідєхом до нь. То бо то ідєхом, яко Матиря Сва спѣва пісєнь ратьну, а імяхом ста послєхнутє до нь, аби сва нє ястє трави а скуфє нашє грьціом даяшєтє.А тиє намо – камєніє во єжє, грєнзєтіє я, а то бо то зєнби імущє твєрда а остра. Ті то нам рѣкшє, жє сьми звржєнци а рикахом в ноцє стрх на люді, іжє сути гьрці.
Вопрошащуть насє народи: что єсьми? А єсва одповєндєхом: жє сми– людє нєумуца крає а правяхуть нямо грьці а врязі. То іш что оповєдєнмо дєтєм нашєм, яковє намо будє рєкнуть плєновєніємя до очіта і іста імуть.
Сє бо дружина собірхом ста до стєнга нашя.А рцємо всяко: нє імами ястви а жітва – сєн бєндєхомь на полі брат. А інда обєрєхом от грьцє – ядєхом, і нє обєрєхом – ані ядиймо.
Бо Матирь Сва спѣва надо ни, а ідємо стєнгє нашє даті вятром трєпатє,а комоньства ступи скакашєтє, да прах подиймо воєнь за ни, а вразєм дахом дихєнть є.Тон то дєн пєрва бітва єсь од ни, а імєхом двасти убієна за Русь. Вѣчна слва іма єста! А ідє до ни народь а нє імяхоми болярі. Да прідєть до ни!
***
І так будемо родами тими, бо бреше псина грецька, і лис хитрощами одвернув нас од трави нашої. А то маємо вживати, яко ще Суне вертиться, то бо наша мета – вчитися цьому і не зруйнувати його.
Тут бо за тисячу триста літ од ісходу Карпенського Аскольд злий прийде на нас. То стрепенися народ мій од лада [*сну] і, творячи люби,іди до стягів наших.1 І захистить тих од ворогів на Русі могутній Сварог наш, ані Боги інші. І без Сварога не маємо нічого, крім смерті. А та то не страшна єсь, коли же Щехом се речені2. Се бо Сварга3 зове нас і ідемо до неї. То бо то ідемо, яко Матиря Сва співа пісню ратну, і маємо послухати до неї, аби самим не їсти трави і скотину4 нашу грекам [не] давати. А ті нам – каміння в їжі, гриземо його, а то бо то зуби маємо тверді і острі.Ті то нам рекли, що ми звірі5 і рикаємо вночі страх на людей, іже суть греки.
Вопрошають нас народи: хто ми? А ми відповідаємо: що ми – люди неумного краю і правлять нами греки і варяги. То ж що оповідатимемо дітям нашим, які нам будуть рекнуть [*відповідати] плюновіннями6 до очей і істину ймуть.
Се бо дружину збиремо до стягів наших. І речемо всяко: не ймемо їжі і житва – се будемо на полі брати. А інде відберемо од греків – їстимемо, а не відберемо – не їстимемо.
Бо Матирь Сва співає над нами, і ідемо стяги наші дати вітрам тріпати,і кінноті степи скакати, да прах підіймемо воєнь7 за нами, а ворогам дамо дихати ним. У той день перва битва єсь од нас, і маємо двісті убієнних за Русь. Вічна слава їм єсть! І йде до нас народ, а не маємо боляр. Да прийдуть до нас!
_____
1Тут може бути мітологічний образ, див. в Словнику ВК Аскольд.
2 Тут йдеться про чеські племена, що походять від Щека.
3 У Лозко –"Сварог", але при даному закінченні маємо Сваргу-Небо.
4 У Лозко – "Скіфію".
5 В оригіналі "звржєнци", що близьке до "звергути".У порівнянні звергнутий (зверженець) з Небес Сатана є також Звірем.
6 У Лозко – "поля жнемо", у Яценка – "полон", і від цього далі змінюють зміст речення. Треба розуміти, що діти відповідатимуть плюванням в очі, і вони будуть праві.
7 У Лозко – "віявся". Яценко залишає незмінним слово, яке треба розуміти як "воєнний порох".
Дошка 7д
А да справєхом трізну славну по врзєх. А налєтьмо соколи на Хорсунє, да бєрєхом ядь, а добра, а скотія, ніжє полоняхом грьці. Ті бо то нас вѣдяй, яко злих, а сєма добрі на Русь? А тьма нє бєндє с ни, но о ти, кіє чіужє бєряшє, рѣкуть, жє добро дяють. А нє будєхом, яко она.
Єдін єсь вовєндє нашо Ясунь, а тому птщєхомся на труд наш, а побѣдятє вразі до єдіна. Яко соколовє нападьнємо на она а вржєхомся до борія сильна. То бо Матирє Сва спѣвашєть вє Сврзє о подвіги ратни. А одєймо од доми сва а тєцєхом до врзі, абєхом вѣдяшєтє імо о руськ мєча сєчєнє. Яснунє рѣчє, жє нє махом ста іна дѣятє, яко ітє допрєда наспєть нє імяхом. Рцєтє, яко нє імяхом спєтє, нєботь пєрєди сва а борзє ідєхом. А кіє борзо ідє– борзо іма славу. А киє потіха ідє, то сє враніє на нє крячуть, а куровє клєнчуть. Нєсьма говяди, нєботь смє русічі ста. А то є іним научєнє, абоста знатє, акі Правь єсь соз ни, а Навє сє нє бояхом ста, яко Навь нє іма сили протє ни. Тому бо імєхом молітє Бозє о помоцє в трудєх ратнєх нашєх а тщатєсє.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 443; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!