Дослівний переклад Велесової Книги 2 страница. Ото убо годь, грабуючи, налізли на Русь около Скотеня, а тії ізмечилися, і пращури наші потяглися на них
Ото убо годь, грабуючи, налізли на Русь около Скотеня, а тії ізмечилися, і пращури наші потяглися на них. Тоді кіннота іронців утирче [*вступила в бій] і розбила годь. Розтрощені були годці і бігли з поля.
То бо кров бо руська се лила, і чермна [*червона] земля була. Перунами розтрощила Русь землю годську і мечами знищила всякого, і землю їх, відомо ся, до своєї приточила. А тут бо хозари взяли нас в час ратний і налізли на нас. І тут бо руси утвердилися до брані, яко леви, і рекли: "Пропадемо, бо яко же Перун до нас не дба". І той їм поміг: і годь була уражена, а хозари перші укусили праху, були перші розтрощені.
І то Русь зітхнула до них і рече: "А що, ще буде?" Хозари бо утікали до Волги од Дону і Дінця, там, сором маючи, розбіглися вої їхні, вергнучи (на) землю мечі свої, тікаючи около наших очей кратно. Годь змістилася і одійдедополуночі, і там зникли, йдучи далі.
Русь бо устрися [*направилася] до цієї землі, взятої до Русі до рук, руки свої утерла і рекла: "Прийдеубо милостинь Божеська! Хвалімо Дажьба нашого і Перуна-Златуса, іже були з нами". І так уперше заспівали славу Богам на землі чужинській. І рекла Русколунь: "Та є земля, і тамо се постараємося вельми, і бути утворитися землі нашій". Хозари у боїщах до землі потяті іншої, коло Києва і Волги Русколунь боясь, утвердилися на Донці по годі.
Дошка 4б
Многая ємшці ідша со ніа такожді потрждаяісє. А от тиа бяшєті вольна а зуровєнє о пращурі. Влєсо бо научі тиа зємѣ раті а зърно сѣяті. Тако оубиша тиі пращурі огніщанама статі а биті зємєтрудіці. Рцѣмо бо, яко сє рѣчє в наші зємѣ, а нєно, яко грьці, жадішасє о руштѣ ієнзєку оростіті, булгарщі по(д)чіняті і нужє сва скъті вьдішіє сва во полѣх злачнѣх. А ізобряі тії маі од свє старотцє, од роду до роду – тако сє праві.
|
|
За дєсєнтє вєкоу забіша ова єсва, а тако роді жіяті особіцѣ плємєни... Сє зиват тє поляні, свєрєдзі а дрєвляни: тоу бо сутє вші русшті од роскоулунянє імаі. Одѣлєн єсті яко сумь, вєсє а чудь, а отудє прідє на Русь усобіца.
За другу тинсєнцє лєти подпадьшє раздялу а убудєсє самотносчє. А ста одєрєнь чюжім робіті: напєрвѣ годі, якова крѣпцѣ іу дєрща, а на друзѣ– хъзяріном, яко тиє зобіявішася с кагном... А тон є радѣнєм нашіім, по пєрвѣістоу гостѣма на Русі. О началу бяста вєлрѣціва, а потудѣ сташа зліє а рушіті утлущіті ста... Рѣкоста ти: "Камо грядьмо од оная? Камо жівот вольн обрящємо? Єсьми вліцѣ сірота, рєнка божьска од насє отвраті". А тако на двадєсєнтѣ тисєнцѣ лѣтѣх нє могоша соутворяшітєсє до Русь. А тамо прідє върязі а бєрє ту...
Бѣста она синовє влцію. Русь бо твъріся од полуночє, засє жє нє імахом можєності в лѣсѣх ілмєрштѣх соутвърі а тамо єсь. Кієві жє дана часть мала, тамо бо усѣдшєся ворязі, іжє соутє хіщніці. Повѣнстє Свєнтояржі, да узрѣмо зрацітѣльні того ту боляра, гордіну нашєго, які поразі годь со Скотіцєм. А бя тая слвная дѣяня од прєнходу слвєнстві людє на Русє дєсєнтє ста трєтшіго лѣта, бо наглѣ а грябѣ налѣзѣ на ни.
|
|
Тєндє Свєнторє бя єдіно то кнѣзі, іжєозборша борусічі на Рузколуні. А тиє взєньшє рузколунє а борусєн, ізмєчіша я, ідє на годь од Воронжєнца. Бія тамо дєсєнт тємє ізборня боянув комоньстѣ,ніколіжє пѣша. А тако сє вържєшєся на нь. Стѣча бя зла а крєнтка, а тая сє узуржіла до вчєрє. А бя по годі.
***
Многі ємшці1 ішли з ними також потруждаяся. І от того були вільні і зуровані [*гартовані]2 як пращури. Влесо бо навчив тих землю орати і зерно сіяти. Такопрагнули3ті пращури огнищанами стати і бути зємлетрудичами. Речемо бо, яко речеться в нашій землі, а не так, яко греки, жадаючи за [рахунок] руського язика [*народу] зростати, булгарам підчинити і нужити [*примушувати] собі скотину водити свою во полях злачних. І ізбирати тих мали од своїх старотців, од роду до роду – так се правили.
|
|
За десять віків забули своє єство, і так роди жили особими племенами. Се зовуться ті поляни, свередзі і древляни: тому бо суть всі руські од руськолунян мають [*походять]. Отділено єсть яко сумь, весь і чудь, і оттуда прийшла на Русь усобиця.
За другу тисячу літ підпали розділу і убудеся самотності [*лишилися самотніми]. І стали одерень чужим робити: наперво годі, які кріпко їх держали, і другим – хозарам, як ті об'явилися з каганом... А той є приятелем нашим, по первісту гостями на Русі. Сначала були велеречиві, а потім стали злі і русів гнітити стали. Рекли ті: "Куди грядемо од них? Де живот вільний обретемо? Єсть ми вовки сірі, рука божеська од нас отвратилася". І тако на двадцяти тисячах літах не можемо соутворитися до Русі. А там прийдуть варяги і беруть ту...
Були вони синами волчими. Русь бо творилась од полуночі, зась же не мала можливості в лісах ільмерських соутворитися і там єсь. Києву ж дана часть мала, там бо усілися варяги, іже суть хищники. Повинуємося Свентояргу, да узрімо зрачительно4 того то боляра, гординю5 нашого, який поразив годь із Скотичем. І було то славне діяння од приходу слов'янського люду на Русь десять сот третього літа, бо наглі грабіжники налізли на нас.
|
|
Тоді Свентор був єдиним то князем, іже ізбрали борусичі на Руськолуні. А той взяв руськолунь і борусів, ізмечів [*озброїв] їх, іде на годь од Воронженця. Було там десять тем ізбраних боянів кінних, ніколи піших. І так се вержеся на них. Січа була зла і коротка, і та се відіржала до вечора. І були по годі.
_____
1Напевне походить від слова "іємешь", "лемешь" – сошник, леміш, тобто ємшці – це землепашці, що співпадає з подальшим текстом. У Яценка – "викрадачі", у Лозко – "збирачі данини" або "крадії худоби", у Гнатюків – "полонені".
2 "Зуровані" від слова "зуріве" – суворий.
3 В оригіналі Миролюбова – "оубоіща", виправлено на "оубиша" – "биша" на інших дошках перекладається як "бути", замінено за змістом, як в Гнатюків, – "прагнули". У Яценка, Лозко – "побоялися".
4 З дбайливістю, з прихильністю (пор. заст. рачитель – дбайливець, прихильник, коханець). У Яценка – "навіч", у Лозко – "зримо образ".
5"Гординя" у Лозко є власним ім’ям, Яценко перекладає як "герой".
Дошка 4в
Русь бо устріся на Зємє тую до сь. О тоі час ідша до Кііву върязі со гостє а біяху хъзярі. А каганъ хъзярьсштіі рѣчє до Скотєнѣ, помоцє помоляі. Одвъргнє тая Скотєнь а рѣчє: "Убо сі поможєштє самі свє". Вєчо русколуньє імалша дѣяті колі сва, то врожіца сіла ідє до зємѣ Воржєнцє.
Воронжєнєц бя дрєвєль, за многая вѣці уставєна, окрємлєн от налєзєніа на около. А та връяжіна ідє до Вронжєнцѣ а поя тиі, тако сусѣндла. Сє Русь огрождєна одє западу Сунѣ а шєд іні до Сурі на полдєнє а Суражьград утвржаша у морія, іжє грьці імяі. Тамо кряпіша гряд Суражь Білоярь.
Кріворг, бя тиі час конѣзь руштіа, бѣл голомбь пущашєт: камо тиі лѣтє – тамо іті. А тоі лѣті на грьцє. Кріврог налѣзѣ на нь а ростьрща тая. Ту бо грьці, яко лісі, осцастєм вртѣвяі даяшє Крівргу зълъто руно а комоньцє стрєбнѣ. А тѣ Кріврг сє удржі на Сурожі. Оні жє, грьці, бяшті наколунѣх. Кріврг догодіся, абистє русє отворжщєна тамо. А такождє грьці навѣржгоша на нь бояноув во жєлѣзѣх а побящі я. Вєлька вѣржєна єсь крєв руштіа до пауди, а нѣсць стєньга бія русіцом. Ілірмощє рѣчаша ж: "Єстѣ глупіці, а сьмє прітѣцѣмо до ви поможяшєті".
Потщємося на памєт іхо, яко свє ЗємѣРуську удобіша, а єсвє нашє староцство, які бо стратіті сіли Русь, на тѣхмо запасіщах со врзі наша. А крявє іх оудобіша зємѣ нашє. Сущі бо Богуні, які со Пєруном дѣляшуща, накувєндла мєчі сва до враг ініх. Ми жє імо помоліхомо сє намо у помоці...
***
Русь бо устроїлася на Землю тую досього. О той час ішли до Києва варяги з гостями і побили хозарів. А каган хозарський рече до Скотеня, помочі вимолював. Одвергнув те Скотень і рече: "Ібо сі поможете самі собі". Віче руськолуні веліло діяти кола [*оборону] свої, то ворожа сила іде до землі Воронженця.
Воронженець був древній, за многі віки уставлений, окремлений [*огорожений] от налізення [*нападів] навколо. А та врожина іде до Воронженця і взяла той, так осіла. Се Русь огорожена од западу Суні1, а ішли інші до Сури на полдень і Сурожград утвердили у моря, іже греки мали. Там кріпив град Сурож Білояр.
Криворіг, був той час князь русів, білого голуба пускав: куди той летить – тамо іти. А той полетів на греків. Криворіг наліз на них і розтирзав тих. Тут бо греки, як лиси, хвостом вертячи, дали Криворогові золоте руно і комонце [*збрую] срібну. І те Криворіг се удержав на Сурожі. Вони же, греки, були навколо них. Криворіг догодився, аби руси одкрилися там. А потім греки навергли на них боянів у залізах і побили їх. Багато вержено єсь крові руської до пауди2, і не єсть стягу [*поблажливості] було русичам. Ілірійці рекли ж: "Єсть глупці, і самі прийдемо до вас помагати".
Подбаємося на пам'ять їх, яко свою Землю Руську удобили, і всіх наших старотців, які бо стратили сили Русі, на тих запасищах [*бойовищах] з ворогами нашими. А кров їхня удобила землю нашу. Сущі бо Богуни3, які, з Перуном ділячись, накували мечі свої до ворогів іних. Ми ж їм помолимося нам у помочі...
_____
1 Тут і далі "Сун(і,є,ь)" означає "Сонце". Кінцева літера може не читатися. "Сун" є також складовою слів "Хорсун", "Ясун", "посунь", "асунє".
2Можна перекласти як "до низу, додолу" (пор. на д. 18б: "руська кров на ту землю лилася до поду (подє)",на д. 17б - "поудє"). Яценко і Лозко перекладають довільно: "пролилося на тій землі". Ще можливий варіант: "до паводи", тобто кров лилася рікою.
3 Під Богунами треба вважати воїнів, що загинули і потрапили до Полку Перунового. У Яценка і Лозко – "Боги", але зміст у такому випадку неправильний, і втрачається частка "ні".
Дошка 4г
Соурожіу бо святоу биті над ни. А ідємо камо віждємо: зємѣ горіа а луцѣ морія.
А і то всєнко дєн ко Бозѣм зрящємо, якові єсь Свѣт, єго жє рѣчємо Пєрун, Дажбо, Хор а Яр і іно імєни. Тако спѣвахом слву Бзѣм а жівєхом мілостіу Божьску до нєждѣ жівота.
Сє гонзімо Сурож, а біє вразі наша, іжє соутє на тємѣзі ямі ползщімі а гръзящє сутє намо болѣм а Маръм-Марою а концєм жівота всєнщскім. Явітісє Бгу сілну а біяті тєм мєчєм-молніім, а та іздхнє. Суріа свѣті на нь а до нь а відімо всящская. Пєрвѣ бо слва Суріу-Стлудіду є, тєнь іждєнє злая. Із тєя тємѣ іздися, іздибшєсє зло плємєно дасуво. А то зло плємєно на Пращурі наша натєцѣ і налѣзє. І яся мнозѣ утщєні а умаржєні. А тоі Оріє-старотєць рѣчє: "Ідємо од зємѣ тоя, ідѣжє хуніє наша братчі забіуть. То бо то крвіві ощасті звѣрші скоті наша крадщі а дѣці збіящі".
А то бо то староцєць рѣк: "А тєчахом до інія зємѣ, якова тєчє мєди і млєціма, а ієсь та зємѣ". А тєчаху всі і синовє тріє од Орію. Бяшє ті Кіє, Пащєк а Горовато, окудь тріє слвні плємєни істкша. Синовє бяші хьробріє, водчі дроужіном. А тако сє сѣдщє на комонія а тѣчєху. За нь ѣдє дружіни мландєнчі, скоті – краві, повєнзи бищі а овцщі; тѣчашєті дѣцкі, староці, матєрє, жєні, якожє маръніє людіа. Тако ідѣша до плоуднѣ, до морѣя, мєчєма разіша врзі. Ідша до Горє вълікія а до пуді травнія, ідѣжє бяшєті злакоум мнозѣма. Тамо сє усєвсє Кіє, іжє бяш строіщєм Кііву. Та то бя Стл Русєк.
Многія крвѣ стіоіща тиі оход слвяном. Антіє нє брєгоша злом а тѣкъшя, камо Оріє рѣкстє. Ібо крвєнь є сьватая. А крявь нашє про то рчєшє, жє сьми всі єсьмѣ русічі. Нє слоухатєсє вразѣм, іжє рєкут: "нѣстє доблія". Од оцє Оріє ідѣмо, а тоі час од часу сє нарждаєця срєдє ни. Свіяжєсь ськ, бо єсь по самия смьртє...
Назазбєнджємо сьми такожє ільмці, якові насо храніша. Нє ідінѣ а с нама сосліяхусє а крявь свє даяі намо. Дрівѣ бя на Русі хзаріє, днєс єсва върязі. Ми ж єсьмі русічі ніколі нє врязі...
Оставхом на сурю млєки нашя во травѣх за ночі, утлчємо до нь щалю а іні трвія, яко жє рѣкша прастароці, а даімо сє сурітіся.Я пімо трічі во слву Богом пєнтокрт дєннѣ. Та бо то нашя стара потчіна Бозѣм, длюжна єсь потрєбіті, а трєбь та буді повязом мєзі ни.
Ані Мара, ні Морока нє сміѣмо славіті. Ті бо то діви соутє нашє нєщасть... НашєДідо єсь вє Сврзѣ...
***
Сурожу1 бо святому бути над нами. А ідемо куди відомо: землі горні і лукомор’я.
А і то всякий день ко Богам зрімо, які єсь Світ, його же речемо Перун, Дажбо, Хор і Яр і іншими іменами. Так співаємо славу Богам і живемо милістю Божою до утрати живота.
Се втрачаємо Сурож2, і там вороги наші, іже суть на темезі ями3 повзаючими і грозять суть нам болем і Маром-Марою4 і кінцем живота всячеським. Явитися Богові сильному і бити тьму мечем-молнією, і та іздохне. Сурія світить на нас і до нас і видимо всячеська. Перва бо слава Сурію-Світлодіду є, тінь ізжене злу. Із тієї темені ізійшло, іздибилося зле племено дасуво. А то зле племено на Пращурів наших натече і налізло. І взято многихув’язнених і убитих. А той Ор-старотець рече: "Ідемо од землі тої, деж хуни наших братів забивають. То бо то криваві хвостаті звірі скотину нашу крадуть і дітей забивають"5.
І то бо той старотець рік: "А течемо до іншої землі, яка тече медами і молоком, і єсь та земля". І течуть [*пішли] всі і синів троє од Орія. Були ті Кий, Пащек і Горовато, откуди три славні племена істекли. Сини були хоробрі, вожді дружинам. І так се сіли на коней і течуть. За ними ідуть дружини молодші, скотина – корови, пов’язані бики і вівці; тече дітки, старотці, матері, жони, якож мирні люди. Так ішли до полудня, до моря, мечами разячи ворогів. Ішли до Гори великої і до долини травної, де бути злакам многим. Там се усівся Кий, іже був строїщим [*будівничим] Києва. Та то був Стол Руський.
Много крові стоїв той похід слов’янам. Анти не брегли злом і текли, куди Ор указував. Ібо кровність є свята. А кров наша6 про то рече, що ми всі самі русичі. Не слухайте ворогів, іже рекуть: "не єсть [у вас] доблесті". Од отця Орія ідемо, і той час од часу се нарождається серед нас.Зв'язано се сяк, бо єсь по самої смерті...
Не забудемо ми також ільмерців, які нас охороняли. Не єдині, а з нами злилися і кров свою давали нам. Древно були на Русі хозари, днесь єсь варяги. Ми ж єсь русичі, ніколи не варяги...
Оставимо на сурю молоко наше в травах заночі, утолчемо до нього щалю7 й іних трав, яко же рекли прастаротці, і даймо се суритися. Її пиймо тричі во славу Богам п'ятикратно денно. Та бо то наша стара потчина [*пригощання] Богам, повинні єсь потребити, а треба та буде пов'язом межі нас.
Ані Мара, ні Морока не сміємо славити. Ті бо то диви суть наше нещастя. Наші Дідо єсь в Сварзі...
_____
1 Тут "Сурож" треба розуміти як Сонце.
2 Мова йде про захід Сонця. Можливе порівняння: захід Сонця тотожний захопленню ворогами міста Сурожа, про яке згадується в попередній дошці 4в.
3 Яценко і Лозко перекладають "у темній ямі", можливо треба вислів розуміти як"на дні ями".
4 Ім’я цього дева можна порівняти з назвою каменю –марму(о)ру, з якого виготовляли для знаті гроби: "Вложиша (тіло Володимира) в корьсту мороморяну".
5 Виходячи із загального тексту, мова йде про потойбічний світ із злими силами, і отець Орій, який тотожний Ярилу, виводить людей із того страшного місця.
6 Тотожний вислів був на початку дощечки 3б: "Ін бо кървєнь є сьватая а крявь нашє".
7 Яценко перекладає як "щавлю", а Лозко – "шавлію" (лікарськарослина).
Дошка 5а
С пондрєбєнцє сє зачаті намо ти а околи. Рчємо такиждє ляти до Діроу за тєнсєнцє пєнтє ста ідоша Пради наши до Гурє Карпанєскє а тамо сє осѣднєша, а жівя кладно. То бо роді сєн правіша ся од оці-родці. А старєнцє родоу бя Щ(є)к, од оріян тоі боущє. Паркун бо ни сєн благоволяшлєн, бо то утщєхомси. А тако сєц бяш жівут пєнтє ста ляти, а тамо (у)тчєхомсєн до восхдяцу Сунє а ідєхом до Ньпрє. Та бо рієка єсє до морнжє тєцяі. А то полуноцє сядшє на нє. А сєн імєнова Нєпрє Прєпєнтє, яко бо вутцє сєн імєнова Нєпрє Прєпєнтє. А тамо осєндєшіа пєнто сєнт ляти. В(ѣ)чє сєн правіша сєн, а тако Бозєма хранівєн одо многіа, рьчєсиязєнцє.
Ілєрув бяща мностє, тамо осєдіци огніщани. А тако бо скотіа сєн вєндєнцє во ступиа. І тамо тако Бозєма сєн храніті можяшєт. Ако рцєві одєхнє а пєнжіяшєті многа злато а богацє жівхоста.
***
З підкорення1 се зачаті нами ті і около. Речемо також літ до Діра за тисячу п’ятсот ішли Прадіди наші до Гори Карпенської і тамосе осілися, і живякладно. То бо роди се правили ся од отці-родці. А старцем роду був Щек, од оріян2 той був. Паркун бо нам се благоволив, бо то устаралися. І так се був живіт п'ятсот літ, а там подалися до восходячого Суне і ідемо до Непра [*Дніпра]. Та бо ріка єсь до моря тече. І то полуночі сіли на ній. І се іменовали Непро Прип’яттю, яко бо отці се іменовали Непро Прип’яттю. І там осідалися п'ятсот літ. Віче се правило сім, і так Богами хранимі од многих, [що] речуться язичниками3.
Ілерів було множество, там осілися огнищанами. І так бо скотина се водилася в степах. І там тільки Богами се хранитися могла. Як речено, оддохнули [*відпочили] і нажили4 много золота і багато жили.
_____
1 У Гнатюків – "подробиці".
2 Від отця Орія.
3 Нарікаються язичниками. У Яценка "які звалися язиги". Лозко перебудувала речення на "називаючи себе язичниками".
4 Гнатюки розбивають це слово на "Пєнжі" та "ящєті" і пов'язують з Пенджабом, що є недоречним (див. з цього приводу д. 7є і пояснення слова "Пендеб" в словнику ВК).
Дошка 5б
Сіцє сє ієзєнцє одовратішасє до полудєнє а само нєхая іни. А тако ідша навєднє скотіа – говада своє і бєща. Ту птіци сріяща мноства, тєчіящєті до нє. А ті то галча і врані од яді лєтіяі, а бястє ядє вєліка в ступіях. То б ти плємєни о костобцє налязяі, а сіцѣ отвєрєжіті рани многая, а крвє ліяша ту. Внєзапи главє сякша врзіям свєма, а тия сутє врани ядла.
А тако Стріби свіщащутє во стпіях, а Боряє гундяшєтє до полунщє нєбєспєнцєтєса ни. Бія ту сѣча вєліка: єнзіцє а кустобцє сє разіті со злиє утєчєцє а вори говіяд нашєх. А тако бяшєт уборіца тая о дваста ляти. А нашє родічє тєчяшєті до ляші, прєбєндєни сутє а тамо сядша.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 387; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!