Дослівний переклад Велесової Книги 5 страница. То б то Ма(т)ирьє Сва біяшєть кридлєма о труди ратнє а славє воіом, яковє іспіяхша ВодєЖівє од Пєрунцє в сєчє укрутнєі
То б то Ма(т)ирьє Сва біяшєть кридлєма о труди ратнє а славє воіом, яковє іспіяхша ВодєЖівє од Пєрунцє в сєчє укрутнєі. А тая Пєр(у)ніца лєтє до ни,а тая роуг двашєть плнєн Водє Жівє о жівот вѣцєнь гордінє нашєму, іжє мєча вразія одоста, а главу стрцєну утратє. Тако смртє нє імяхом одо ова, ніжє бо жівот вѣчєн,а вожди братрє а братрє трудяєся.
***
І да справимо тризну славну по ворогам. І налетімо соколами на Хоросун, да братимемо їжу, і добро, і скотину, ніж полонимо греків. Ті бо то нас видять, яко злих, а самі добрі на Русь? А тьма не буде з нами, но з тими, які чуже беручи, рекуть, що добро діють. А не будемо, як вони.
Єдиний єсть воєвода наш Ясунь, а тому постараємося на труд наш, і побідити ворогів до єдиного. Як соколи нападемо на них і вержемося до борні сильної. То бо Матирь Сва співає в Сварзі про подвиги ратні. І одійдемо од домів своїх і течемо [*підемо] до ворогів, аби відати їм від руського меча січене. Ясунь рече, що не маємо інакше діяти, як іти до переду і наспять не маємо. Рече, яко не маємо спять [*заду, тилу], оскільки перед наш і борзо ідемо. А хто борзо іде – борзо отримає славу. А хто потиху іде, то се ворони на нього крячуть, а кури кленчуть. Не є ми говяди, оскільки є ми русичі. А то є іншим навчення, аби знали, що Правь єсь з нами, а Нави се не боїмося, яко Навь не має сили проти нас. Тому бо маємо молити Богів про поміч в трудах ратніх наших і старатися.
|
|
|
То бо Матирь Сва б’є крилами про труди ратні і славу воїнам, які іспили Води Живої од Перуниці в січі укрутній [*жорстокій]. А тая Перуниця летить до нас, і тая ріг дава повний Води Живої о живот вічен гордині нашому, іже меча вражого дістав, а главу страчену утратив. Так смерті не маємо од того, ніже бо живот вічен, і завжди брат за брата трудиться [*стоять у бою].
Дошка 7е
І умрє, а до Луцє Свргова ідє. А тамо Пєруніца рѣчє: "Тиє бо нікіє ін, ніжє рус-гордін, ані грьць, ані вряг, анмо славєн роду славна".А тонідє по спѣвєх Матирєвєх.
А Матирє сванщєх до ЛуцєТвєх, СваржєВлікє. А рѣчє му Сварг: "Ідє синє миє до тє красє вѣчни.А тамо зрящєшє тва дєндє а бабє, а ті то о радощєх і вєс(є)лях тє зрящєтє плакота зєла до днєсє.А тєдо іма бяшєть возрядовастє ся о Жівотє твєм Вѣчнєм до конца конєц, а вокращєся там інє."
Вємєє, яко воє Ясунє, імяхом іна мєта, ніжє грьці, а імяхом славу іну.А такождє дозрєдємо до Рає нашє а узржєхом квєнтє краснє, а дрєва, а луці.А імємо вяну вянітє одо поль тєх, жітву трудіті а яшєнь пълотє, а пшєно просово сбіряшєтє до закутє Сврожіа.То бо т' богочєнства іна, яко зємна вє праховє, а боляствє, а страднєх.
І да бєндє мірна дєнє го вѣчна. А смє стахом на мість го а пряхомста зурѣ. А бєндє паднємо зє славоу тамо, ідьмє, яко ов.
|
|
|
То бо Матирє Сва біяшєть кридляма о боцє сва, обапол якова возгєна сяшє свєнтєм до ни.А вшяко пєро інє краснє: чєрмєно, сінє, мондрє, жолутє а стрбрнє, златє а бєлє. А та бо сящєть, яко Сунє-Сарумє, а во коли ідє посунь. Та б то свєтяшєть о сєдьма краси, іжє завєщь о Бозєх ста нашє. А Пєрунь ю зряшє грмєть в нєбі ясні. Та бо то нашє чєства а сіць імяхом ста сва сила датє, да узріємо такожь. А одсєнчєхом стар жівот наш од нова, якова єсь сєчєна врубє дрва домі огніщан прость. Матєрє Слава біє кридлєма о пали. А ідьмо до стєгі нашєнствє,а тє бо стєнгі Ясунє.
***
І умре, і до Луки Сварогова іде. А там Перуниця рече: "То бо ніхто інший, ніж рус-гордин, ані грек, ані варяг, це славен [*слов’янин] роду славного".І той іде по співах Матиревих.
А Матир зве до Лук Твоїх, Свароже Великий. І рече йому Сварог: "Іди, сине мій до тієї краси вічної. А там зрітимеш твоїх дідів і бабів, а ті то на радощах і весіллях те зріючи плакали гірко до днесь. А зараз вони будуть возрадуватися о Животі твоєму Вічному до кінця кінців, і воскресне там іне1."
Знаємо, яко воїни Ясуня, маємо іншу мету, ніж греки, і маємо славу іну. А також дістанемося до Раю нашого і узріємо квіти красні, і дерева, і луки. І маємо в’яну в’янити од полів тих, житву трудити і яшень полоти, і пшоно просяне збирати до закутів [*комори] Сварожих. То бо ті богочинства2 інші, яко земні в прахові, і болях, і стражданнях.
|
|
|
І да будуть мирні дні його вічні. І ми станемо на місце його і [будемо] прятися сурово. А буде, [що] падемо за славу там, ідемо, яко він.
То бо Матире Сва б’є крилами о боки свої, обаполи яких вогненним сяє світлом до нас. І всяке перо іне красне [*іншої барви]: червоне, синє, мондре [*блакитне], жовте і срібне, золоте і біле. І та бо сяє, яко Суне-Саруме, і колами іде посунь. Та бо то світилася сімома красотами, іже завіщано Богами нашими. І Перунь її зріючи гримить в небі яснім. Та бо то наше честь і так маємо свої сили дати, да узріємо також. І одсічемо стар живот наш од нового, яко єсь січені врубані дрова [в] домі огнищан простих. Матир Слава б’є крилами о поли. І ідемо до стягів наших, а ті бо стяги Ясуні.
_____
1 У Яценка – "що продовжилося там з ними".
2 У Яценка і Лозко – "багатства".
Дошка 7є
Тамо Пєрунь ідє а, главу златоу трсєщє, молинє посєвахшєть до Сврзє сіняє,і та тврдєсє одо тиє.А МатирєСлава спѣвашєть о трудѣах свакєх ратнєх, а мамєхом ста послєнхатє а хотяшєті бранє зурівє за Русь нашє а прасвнтоцє наша. Матирь Слва сящєть до облцєва, яко Сунь, а вѣщашєть ни побѣди а згєнбєль. Ані сє бояхом ста, яко то єсь жівот зємєн, а віць єсь жівот вѣчєн. А тому імяхом ста дибатє вѣщє, яко зємно проть жє – ніцє.Смє на зємє, яко згі, а то зъгмізєхом ву тьмє, яко нє бяхом ста іста нікда на ні. Тако слва нашє отєцє до Матирь Слвє а прєбєндє во нь до конца конєць зємстєх а інєх жітвє. То бє сва со стєн бояшєті сєн смртє, яко смє хом потоміцєславнє!
|
|
|
А Дажбо нас родівє крєнз краву Замунь, а то бєдєхшємо кравєнцє: а скуфє, антівє, руси, борусєнь а сурєнжєци. Тако смє стахом дєдь русовє.
А с Пєндєбє ідьєма досє до нєбі Сварзє синєя.За стар час рибьяни остасє нє хотицє ідяшєтє до зємє нашєя а рцєхша, жє бо стє імяй добля. А тако ста ізгібоста сва, а нєдплодшєтє сєн з ни, а змржє яко нєплодьва. Нісчо одє нь нє збєндє.
А нє вѣхом стє обцє о тєх костобцєва, суть она? Оні жда помоцє од Нєби, самова нє стахва сє трєндєтєсє, а тако ждє. Сє іна сташя: од іліроум поглцєна стахва. Ту бо рцєхом вшяко єсть право жє нєдє сєн статє о добє тєя – а тако іліровє ста поглщна од ни.
А нє імахом тодє нікіх, тако дулєбова стахва одо ни, поврєнцєва на борусь. Мало збишашє ілєрува, нєботь рєчєни ілмєрстіє, а тє сє бо сєднєшє вєндлє ієзєра.А ту вєдєштіі усєшєдша даль, а ілмєстє осташє сєн тамо, і тако збєндє мало, а рєчє сва полєншє, і бяша.
Біє то кридлєма Матирь Сва і спєвашєт пєсєн до сєчє. А та Птиця Сунє-Сарє нєєсь, а тая єсь од она ова ста бяша.
***
Там Перун іде і, главу златую трясучи, молнії посіває до Сварги синьої, і та твердіє од тих. А Матир Слава співає о трудах наші ратних, і маємо послухати і хотіти брані сурової за Русь нашу і прасвятотців наших.Матир Слава сяє до облаків, як Сунь, і віщуєнам побіди і загибель. Ані се боятися, яко то єсь живот земен,а вище єсь живот вічен. А тому маємо дибати віще, як земне проти нього – нице. Ми на землі, як згі [*іскри], і то згинемо во тьмі, як ніби [не] існували ніколи на ній. Так слава наша потече до Матирі Слави і пребуде в ній до кінця кінців земних і іних життів. То бо нам з тим боятися смерті, яко ми потомки славних!
І Дажбог нас родив крізь корову Замунь, і то будемо кравенці: і скуфи, анти, руси, борусень і сурожці. Тако ми стали діди русове.
А з Пендеба1 йдемо досі до неба Сварги синьої. За старі часи риб’яни осталися, не хотіли іти до землі нашої і рекли, же бо мають доблесті. І так стали ізгибатися [*гинути] самі, і не плодилися з нами, і вмерли, як неплідні. Нічого од них не лишилося.
І не відаємо зв’язку о тих костобцях, [чи] суть вони? Вони ждали помочі од Неба, самі не стали се трудитися, і так ждали. Се інше сталося: од ілірійців поглинуті стали. Тут бо речемо всяко єсть, право же ніде се уставити про добу ту – і так ілірійці поглинені од нас.
І не мали тоді нікого, так дуліби стали од нас, повернулися на борусь. Мало залишилося ілерів, що речені ільмерцями, а ті се бо сіли біля озера. А ті венеди усілися далі, а ільмери осталися там, і так залишилося [їх] мало, і рекли себе полянами2, і були.
Б’є то крилами Матирь Сва і співає пісню до січі. А та Птиця Сунь-Сар3 не єсь, атая єсь од нього та була.
_____
1 Більшість перекладачів вважає, що "Пендебе"– це індійський Пенджаб. Припускаємо, щомова йде про нижній світ. Див. Словник ВК.
2 У Яценка – "і мову свою полишили".
3 У Яценка – "Зоря Сонця", у Лозко – "Сонце-Цар".
Дошка 7ж
А ту хом вєдѣтє імахом, да сєн збіряє род руськ до дєсѣнцє, а дєсѣнцє – до сти. А да тая напдяшєть о врзєх а пімєть є главєєва одтрчєца а тамо злая полєншєть – да звєжє хісніци та ядшя создєнхноуть.
Тєчашуть рієцє вєлкє на Русь. А многа вода є журшєсть спѣва стародавніа о ти болярі, якви нє сєн бояша до поль годє ідшіа а ляти многа сєн прящіа о волнєсть руську.Ті то славнє ніщо бєрьгшіа, ані жівоти сва, –тако рцє оньє Брєгинья.
А бієть кридлєма Матирьсва Слва а жєчєть о тиє потоміцѣ, яквє ні грьціом, ні врянзєм нє пода. Жєчєть тая Птиця о грдинієх борусєньштєх, яквє од роміє падша коли Данаєвє вєндлє Троянь-Валу. А тоє простъ трзни лєгьшя. А Стрібвє ієнвє плясащуть об онє, плакашє сія за Овсѣнє.
А в зіміє студієнѣ гурлихашєть обо нь жє рєв ступєнь.А голомбє-дівонка а тацє жєкочуть, яко погібъша тиє о славіє, ані оставє зємє свє врзѣма. Нєбо сьма – синовє такождє потоміцє, а ні лєншєнхом смє тако зємє нашє варєнзєм, ні грьцєм.
Ту Зорія Красна ідє до нь, яко жєна благва, а млєка даяшєть ни в сілоу нашіу а крєнпосць двужіла. Та бо Заринє Сунє вѣстща. А такождє слєнхшємо: сєн хом віѣстєцє комоньска скакшєтє до закату Сунє, абостє управєнствє бяш го члн злат ку ночі, а бяш бѣх воуз со волєма смірнама влєкуцєша по ступє синєа. Тамо бо лєгнь Сунє спатє во ночь. А то ж колібва дєн пшішєд ста до вєчєжѣ а другє скакашєць у Явє пршєдь вєчєрє.А тако рцє Сунє, жє воуз о влиєсь тамо а ждє го на Млєчєнє Стєзѣ. Ащє Зорія проліша в ступьѣ, позвана Матє, аби сва поспьѣшєндла.
***
А тут відати маємо, до се збирається род руський до десятків, а десятки – до сотень. І да ті нападуть на ворогів і поімуть їх голови одторчені [*відрубані] і там злих полишать – да звірі хижаки те з’ївши поздихають.
Течуть ріки великі на Русь. І многоводдя їх журчить співами стародавніми про тих боляр, які не боялися до полів годі іти і літа многі прятися за вольність руську. Ті то славні ніщо [не] берегли, ані живота свого, – так рече їм Берегиня.
І б’є крилами Матирсва Слава і рече про тих потомкам, які ні грекам, ні варягам не піддалися. Рече тая Птиця про гриднів борусенських, які од ромів пали коло Данаю біля Троянь-Валу. І ті без тризни полягли. І Стрибове лише плясали над ними, оплакуючи їх за Овсеня1.
А в зими студені гурлихав над ними же рев степовий. А голубки-дівоньки також рекочуть, яко погибли ті у славі, ані оставили землі своєї ворогам.Але ми – синове такожпотомки, і не лишемо ми також землі нашої варягам, ні грекам.
Тут Зоря Красна іде до нас, яко жона блага, і молока дає нам в силу нашу і кріпость двожилу. Та бо Зориня Суне вістяща. А також слухаємо: се вісники комонні скачуть до закату Суне, аби управити його човен злат до ночі, аби віз із волами смирними волокти по степу синьому. Там бо ляже Суне спати в ніч. А то ж коли день прийде до вечора і вдруге скакатиме у Яві перед вечором.І так рече Суне, що віз з волами єсть там і жде його на Молочній Стезі. Як тільки Зоря проллється в степи, позве Мати, аби воно поспішило.
_____
1 Овсень мав опікуватися переходом до сна, смерті.
Дошка 7з
Тако рцѣмо смє, жє імахом красная вѣнцє Вірє нашє а нє імахом цизіа добіратєсє. Ту кнєз нашє рєчєшє, жє імахом ітє до Ясунє- боляривє, абєхом смє то ухраняли одо вразє по бєнсть рано, а поздѣнь час будє оконція поздѣ.
І да імєхом сила нашія по ступьѣ – Матирь, Сунє сва строянія: а кридлєва обаполє розєрщєна і тѣла вє срєдьці, а глава Ясунє– на рамєна го.Во(є)вєндцє славнє, яковє нє лєншєшуть в сєнчіѣ главє своя Ясунє а убрєготь ю до ова днє, колі би Щєху ідє до закату Сунє со воє сва, а Хрвать бєріяй свє воя. Тодь іна часть і Щєху сє лєншє з русєва: а тако з нєодѣлєнція зємє, а с ніхма утворє Русколанє.
Кій бо усєндєсє о Києвє, а тому смє хом подлєгцє, а з нім доцєлє сєн Русє стрящєм сєн. А тако будьва ни іна сила, нє ідєхом о ні, а со Русь, понєждє тая єсь Мать нашє, а тако смє– дѣцшті єіє, а бєдєхом до коньци о ню.
***
Так речемо ми, що маємо красне вінце Віри нашої і не маємо чужої добиратися. Тут князь наш рече, що маємо іти до Ясуні-болярина, аби ми то охраняли од ворогів якомога раніше, а пізніший час буде оконче пізно.
І да маємо силу нашу по степах – Матирь, Суненашимвишикувану: а крила обаполи роз'єрщені [*розпростерті] і тіло в середині, а голова Ясуні – на раменах його1. Воєводи славні, які не лишають у січі голови своєї Ясуні і убережуть її до того дня, коли би Щех іде до закату Суні з воями своїми, а Хорват брав своїх воїв. Тоді інша частина Щехова лишилася з русами: і так з неподіленням землі, а з ними утворили Русколань.
Кий бо усівся в Києві, і тому ми підлягли, і з ним до цього Русь будуємо. І так буде нам інша сила, не ідемо з нею, а з Руссю, оскільки тая єсь Мать наша, і так ми – діти її, і будемо до кінця з нею.
_____
1 Тут описується бойовий стрій русів у вигляді Матері-Птиці: ударний полк – Ясун і бокові допоміжні полки – крила.
Дошка 8
А тако ста мєрзє руси распрє а оусобіціа, а Жалє ста мєжє они. А почашє плакатє а виріѣкатє іма. Да нє гряднємо за они, яко тамо ста бєндє погєнбєль нашє, а дєпчємохомся до та поріа, якождіа нє збудє од ни ніщо.
Оспоминьмо о тѣ, яко об оцє Орєі єдін род славєнє, а п(о) оцє Оріє синовє го роздієлєнщєся на тріціу, а тако ста, о русколаніє а вієньціє,єжє сєн роздієлшєсє надвоі, та бо тва об боросієх, яквє бяшєтє рострждєна надвіє,а тогдіє імахомь скоро дєсєнтѣ.
А пощо гріяді грядяшєтє а грєндєє оустрояшієтє, колібва імахомь ста боляріна Огдєндѣ. А тиі болярін Оглєндя рѣчє: "Якождє імяхомь сєн дієляшєтєсє до бєзконцья. Та бо Русь єдіна можашєть, а нє дєсѣнцє?" А то родцє а родічі сєн дієльяшєсє а пот(є)чашє. А то крато врг налзє на ни. Імами бранітєсє о рцєнь, а нє жєчєтє, якова оцє іматє. Ащє бо іматє дєсєнть кравє а згінєшєші од враг, мала оущьчта ієсь. А прєбодєші в родіє до конціа, тва дєсѣнцѣ іма оутворяшєті тисѣнцє.Онѣгди тиє Оглєндіа кравє водія по ступієх. А ти, крато рцє словєси многая о родцієх свєх а почтієсє сам од сєбє вищіє пращурє а Орєа оцє, то то врдная твріяшє. Нє будєхомь смє іма настєнжєтє –сіцє бо сліда свє нє ідіємо.
По Галаррєхіє збєндє годє до полоунощіє а тамо ісчзніє. І Д(є)тєрєх вєдє ю, і посліє о ніх жє нє віхомь нісчо. А бєрєндіє ідьша до ни а рієкста намо, яко вєльмє вєлька утснієніа імаі од ягє, яквє поста на слієд ієгунштіі. А тако Болоярь ієма рціє: пождіатє. А прєшєдє до нь, а ходіє с пєнти тьми до нь нєожданіє, а біяі ягіє, кіє бо рострщє на всшє страни,яко влія жєнієє а бєрє кравиєіє, і говіадіа, а дщєри, юнашє,а старьчє побіє наскрсь.Ми сьміє русічіє, іміяхомь грдітєсє походіу нашіу а држашєсєєдін одна, пріятєсє до смєртіє правіє.
На то єщє поминьмо Доріє Парцішьтєго, іжє на ни оуточєсє а побіє ни за нашіє роздієліани і оусобіцѣ. Тото бо врязієЄрєк а Аськ оусієста сє на крєнкє наша а мрзяшєтє намо до кроміє ти.
Сьмє потоміци родоу Слвунє, кі прідє до Ілма-ріціє а оусієднєшєсє до годіа і ту будіє тисѣнцє ляти. Потчашє на ни кълтовє со жєлязва свє, а, поткяшіа ни, повратьшєсє до заходоу Суніє. Яква єсьва тврдіє роука држіащіа ни і того од рієла до ізмчєніа. А страхи му навєндіє на чріясли го одтрщє од зєміє нашієя. А ілморшті на то глєндієшіа, нє сєн бранішасіа доциєла а загиніє. Ніщо смєнє могощіа то оутвортіатє іна, яко ілмє нє хочяшєтє жєлізва братє до рєнки сва, ані сєн бранєтє од врзѣх. Такова роді ізсхнєт імяшоуть або я іни наслієндѣли.
Грм грмищаєть в Сврзіє синіа. А іміахомь лієтєтє на врзі,яко ластіцє борзі а грьмавіє. А та бєнстрщь ієсє мєча нова а роуська. А мєта імахомь днєсє ініа, аби ста стоупа скоуфиня бола за ни, а вшіяка бродщіє в оніє защєзліє ста.
А єнмє нашє кравє тамо ходшєтє імоуть, а нашіє родіціє жітє імоуть. І бо колотвє вчєрєнщієіє соутє днєсє варєнзє і грьціє, іжє рієкома єланєєсь. А тиє, ко нє домислієва сєн до то, соутє іхьва буднсцє отроква і (о)дєрєнцє.
Бранісє, Зєміє Русє, а брань сєбіє, а тоб іна нє бєндла на тиі крчє, а то б то вразієма нє нєдла сєн охомитана а до воза правяждєна, яби тєнгла тєі, до камо хочьашєть цужєі владѣ, а нєбо то ти хошчашєшь ітє сама. Жалє вєлка с Каріноу тому, кіє нє дорозумієшєть словєси тає, а грм ієму нєб(є)стєнь, аби пврг сєн доліє а нє воста віщь.
Владь нашєєдінєєсє Хорс а Пєрунь, Яро, Купалва, Лад а Дажбо. А коліждє Купалва прідє вє вієнчіє, кіє жє взлєжі на главіє го, сєтщєна од вієтвія злєна а цвѣтіє, а плди, тєн час імієхомь далєціє о Нієпріє а до Русє скакашєтє. О смртє нашіє нє мисліхомь ста, а жівот нашє на полі єсь красєнь.
Біє кридлієма Матирє Сва Слва а жєчєть намо ітє до сієчіє, а махомь ітє. І нам ні до піру, ні до ядьва бряшна туки смащєна нєботь.Імяхомь спатє на сиріє зєміє а ястє трву зєлєноу, докудє нє бєндє Русє волна і силна.
За тєє часє, колібва годь ідє на ни од полунощє, Ієрмєнрєх сє(п)отоєжє ієгунштє а тако сє пдоржє о она. А смє імяхомь два вразі на два конція зєміє нашия.
А та Болорєв прєдо труди вєлкє а усумнєсє о то. Ту Матирь, лєтшіа, рєчє му, яко смієяі паднутє на ієгунштіа а пєрвієіє а рострщітє ю, а сєн повртатітєсє на годь. А тиі тако дієяшє: розбіє ієгуншти, а сє повієртє на годє. Тамо бо увржє синє Ієрмєнрєхє а замртвє.
***
І так стали між русами распрі і усобиця, і Жаля стала між ними. І почали плакати і вирікати їм. Да не грядемо за ними, яко там буде погибель наша, і допечемося до тої пори, коли не збуде од нас ніщо.
Спом’янемо про те, яко об отці Орії єдин рід славян, а по отцю Орію сини його розділилися на трійцю, і так стало, про русколань і венедів, єже се розділилися надвоє, та бо тих об борусах, які були розторжені надвоє, а тоді мали скоро десять.
А пощо гради городити і напади устроювати, коли маємо болярина Оглендю. А той болярин Оглендя рече: "Якож маємо се ділитися до безкінця. Та бо Русь єдина можеть [бути], а не десять?" А то родці і родичі се ділилися і розтікалися. І то кратно ворог налізав на нас. Маємо боронитися о своїм, а не речити, яких отців маємо. Якщо бо маєш десяток корів і згинеш од ворога, мала учта єсь. А пребудеш в роді до кінця, твоя десятка має утворити тисячу. Колись той Оглендя корови водив по степах. А ті, [що] кратно речуть словеса многая о родичах своїх і почтують самі од себе вище пращурів і Орія отця, то ті вредно творять. Не будемо ми їм настежувати – тому бо сліду свого не ідемо.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 465; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!