ІНТЕНСИВ «СТАН КУЛЬТУРИ У 30-ті РОКИ. РОЗСТРІЛЯНЕ ВІДРОДЖЕННЯ»



Ідеологізація культури. Найхарактернішою рисою, прита­манною культурі України в 30-і роки, була її всеосяжна Ідео­логізація. Культурні зрушення, що відбувалися в Радянському Союзі протягом довоєнних п'ятирічок, а саме: оволодіння грамотою мільйонами, формування нової генерації інтеліген­ції, розвиток науки, літератури, мистецтва - більшовицька партія розглядала як складові частини так званої «культурної революції», суть якої вона вбачала в утвердженні марксистсь­кого світогляду, подоланні впливу несумісних з ним ідеологій. Монополізувавши право на істину, сталінське керівництво нав'язувало суспільству надзвичайно убоге розуміння культу­ри, звівши все багатство й різноманітність її функцій до обслу­говування політичних цілей більшовизму. Ця обставина спра­вила негативний вплив на культурні процеси в Україні, усклад­нивши і спотворивши їх.

Освіта. У країні, де істотна частина населення не вміла чита­ти й писати, успішна модернізація була неможливою без лікві­дації неписьменності. Напередодні Другої світової війни масо­ву неписьменність на території УРСР було майже подолано. Перепис населення, проведений у січні 1939 р., засвідчив, що лише 15% дорослих людей в Україні залишаються неписьмен­ними. Досить швидко розвивалася шкільна освіта. Наприкінці другої п'ятирічки в Україні було здебільшого завершено пере­хід до обов'язкового початкового, а в містах - до загального семирічного навчання. Визрівали передумови для переходу до загальної середньої освіти в місті й семирічної в сільській місцевості.

Наприкінці 30-их років в українських школах стало обов'яз­ковим вивчення російської мови, змінювалися українська гра­фіка і граматика з метою наближення їх до російської. Ці змі­ни декретувалися вищим партійним керівництвом, були спрямовані на русифікацію населення і не мали нічого спільного з об'єктивними тенденціями розвитку культури.

Стан науки. У республіці в 30-і рр. дослідницьку діяльність вели відомі в СРСР і за кордоном наукові колективи. Вищою науковою установою була Академія наук УРСР, з 1930 р. очо­лювана О. Богомольцем. Наприкінці 30-их рр. у науково-дослідних установах України працювало майже 20 тис. наукових співробітників. У 1932 р. в Українському фізико-технічному інституті (УФТІ) уперше в Радянському Союзі було здійснене штучне розщеплення атома літію. У 1932 р. за ініціативою Є. Патона на базі електрозварювальної лабораторії було за­сновано Інститут електрозварювання АН УСРР. Колектив інс­титуту розробив ефективний спосіб автоматичного електро­зварювання під флюсом.

На 20-30-ті роки припадає наукова творчість талановитого вченого, винахідника Ю. Кондратюка. Його розробки з теорії космічних польотів були вже в 20-і роки використані спеціалі­стами радянського ракетобудування. Важливе значення для розвитку науки мали роботи біохіміка О. Палладіна, патологоанатома О. Богомольця, фізіолога Д. Воронцова, медиків В. ФІлатова, О. Корчак-Чепурківського, генетиків і селекціо­нерів М. Холодного, А. Сапєгіна і В. Юр'єва.

Як і інші категорії інтелігенції, вчені України (особливо ті, хто вів дослідницьку роботу ще з дореволюційних часів) за­знали жорстоких переслідувань. Жертвами сталінських репре­сій у 30-ті роки стали тисячі працівників наукових закладів і вишівських учених.

Література і мистецтво. 30-і роки були найтрагічнішими в новітній історії української літератури й мистецтва. Це деся­тиліття пройшло під знаком жорстокого переслідування діячів національної культури. їх незмінно зараховували до складу сфабрикованих органами ДПУ «контрреволюційних націоналі­стичних організацій». Зі 193 членів та кандидатів у члени спілки радянських письменників України, які були прийняті до неї під час першого письменницького з'їзду 1934 р., було репресо­вано 97. Загалом жертвами сталінських репресій стали близь­ко 500 письменників, які жили і працювали в Україні. Це - чет­верта частина всіх репресованих літераторів у СРСР у 20-50-і роки. «Розстріляним відродженням» назвали дослідники цей період в історії української літератури.

Усі письменники у своїй творчості мали беззастережно три­матися засад соціалістичного реалізму, що в практиці 30-их років означав художнє коментування сталінських «теоретич­них положень», прославляння радянської дійсності. До тих, хто не міг чи не бажав пристосовуватися, застосовували реп­ресії. Але незважаючи на величезний тиск репресивного апа­рату, українське художнє слово не вмерло. Подібні процеси відбувались і в театральному мистецтві, музиці, кіно, живопи­сі, графіці, скульптурі тощо. Зазнали переслідувань сотні новаторів, що не змогли пристосуватися до системи адміні­стративно-директивного керівництва мистецтвом або стали жертвами наклепів.

У своєму прагненні встановити тотальний контроль над культурним життям України ідеологічно-репресивна машина не обминула й народну творчість, яка завжди була підґрунтям національного мистецтва. 30-і роки виявилися особливо тра­гічними для українського кобзарства й лірництва. У грудні 1934 р. майже триста кобзарів і лірників, які приїхали до Хар­кова на Республіканську олімпіаду, були вивезені за місто та розстріляні. Розпустили більшість самодіяльних і професійних творчих колективів - капел і ансамблів бандуристів. Залиши­лись одиниці, «ідеологічні якості» котрих не викликали сумнівів.

Сотні керівників груп і найвизначніших професіоналів та ама­торів було репресовано. Та попри всю складність і супереч­ливість умов кінця 20-30-х років культурний процес в Україні не згас І тривав, зберігши українську літературу і мистецтво, забезпечуючи прогрес у народній освіті, підготовці кадрів, науці.


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 195;