ІНТЕНСИВ «КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА»
Історія України, 10 клас
Тема 5 «Сталінська модернізація України (1928-1939)
«25» лютого 2013 р.
ІНТЕНСИВ «ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ»
1. ЗМІНА ПОЛІТИЧНОГО КУРСУ І ЗГОРТАННЯ НЕПУ
1.1.Вибір моделі модернізації. Після успішної відбудови народного господарства в партійно-державному керівництві СРСР розгорнулася гостра боротьба навколо питань подальшого розвитку країни. Розташований географічно між відсталою Азією і розвинутою Європою, Радянський Союз прагнув піднятися до рівня останньої. Це було можливо лише за допомогою модернізації (осучаснення), тобто прискорення економічного розвитку, створення новітніх галузей промисловості, осучаснення сільського господарства були об'єктивною необхідністю, з якою в керівництві ВКП(б) погоджувалися всі.
Розбіжності виникли лише щодо темпів розвитку, джерел індустріалізації, пріоритетів різних галузей народного господарства. Зрештою мова йшла про вибір моделі модернізації: буде вона відбуватися на базі багатоукладної економіки з використанням ринкових механізмів (непу) чи партія знову повернеться до воєнно-комуністичної політики.
Навколо цих питань розгорнулася гостра боротьба, якою Сталін і його прибічники скористалися для усунення від керівництва своїх конкурентів і встановлення повного і необмеженого контролю над партією та державою:
На XV з'їзді ВКП(б) (1927 р.) з партії був виключений Троцький, якого звинувачували в «підкопі під неп» і спробах нав'язати партії «форсовану індустріалізацію».
|
|
Проти репресивних методів «воєнного комунізму» виступав М. Бухарін та його прихильники. Вони звинувачували сталінське керівництво у «воєнно-феодальних» методах експлуатації селянства. На боці Й. Сталіна виступили К. Ворошилов, М. Калінін, В. Молотов. Листопадовий (1929 р.) Пленум ЦК ВКП(б) вивів М. Бухаріна зі складу політбюро. Останні перепони на шляху до повної відмови від нової економічної політики були ліквідовані. У керівництві України послідовників Л. Троцького і М. Бухарі- на було мало і серйозної небезпеки для Сталіна та його прибічників вони не становили. Разом з іншими республіками СРСР Україна наприкінці 20-их рр. вступила в довгу смугу деспотичного самовладдя.
1.2. Початок згортання непу. Та, позбавившись небезпечного конкурента, Сталін став робити те, у чому звинувачував Троцького. Приводом для цього стала хлібозаготівельна криза взимку 1927\1928 року(селяни притримали зерно через низькі ціни). Урожай 1927 р. був невисокий. Ціни на хліб, установлені державою, не задовольняли селян, тому вони не погодилися звозити зерно на заготівельні пункти. Подібна ситуація мала місце взимку 1925-1926 рр. Тоді для оздоровлення обстановки довелося підвищити закупівельні ціни і «заморозити» деякі новобудови.
|
|
Однак 1928 р. події розгорталися за іншим сценарієм. Сталін звинуватив заможні верстви селянства в саботажі хлібозаготівель і закликав працівників судів та прокуратури застосувати до них 107-у статтю Кримінального кодексу РСФРР про спекуляцію. Це був перший крок до згортання непу. Економічні методи здійснення хлібозаготівель було замінено адміністративно-судовими.
2. СТАЛІНСЬКА ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ УКРАЇНИ
У цілому у 1925\1926 р. обсяг виробництва склав 90% від довоєнного. Співвідношення секторів за валовою продукцією складав: -державний сектор – 86,4%, - кооперативний – 7%, - приватновласницький сектор – 5,7%.
Індустріалізація – процес розбудови великої, переважно важкої промисловості, як основи розвитку економіки, перетворення країни з аграрної на індустріальну (таку, яка сама виробляє знаряддя та засоби виробництва).
Різні підходи, щодо темпів модернізації, джерел індустріалізації, пріоритетів галузей народного господарства.
Джерела індустріалізації:
- «п’яні гроші”
- «паперові гроші»
- «ножиці цін»
- торгівля національними, культурними цінностями
|
|
- використання дешевої сили ув’язнених
- примусові державні позики.
Особливості капіталістичної та соціалістичної індустріалізації.
Капіталістична індустріалізація | Соціалістична індустріалізація |
Стихійний характер | Плановий характер |
Починалася з легкої та харчової промисловості | Починалася з важкої промисловості |
Економічна стратегія 30-их рр. Від кінця 20-их рр. XX ст. радянське керівництво перейшло до п'ятирічного планування розвитку народного господарства. Основну увагу в ці роки зосереджено на важкій промисловості - вугіллі, металах, важкому машинобудуванні тощо, тобто на так званій «групі А».
Першу та другу п'ятирічки (1929-1933; 1933-1937) розглядали як вирішальний етап побудови соціалістичного суспільствав СРСР. Його основою вважалася модернізована промисловість, яка розвивається на планових засадах. Непівська модель економічного життя, зокрема старий госпрозрахунковий народногосподарський механізм, був відкинутий. Відбувалася централізація управління підприємствами. Українська СРРбула позбавлена навіть обмеженої економічної самостійності.
Грудень 1927 р. - ХІУ з’їзд ВКП(б)курс на індустріалізацію.
Жовтень 1926 р. - Перша Всеукраїнська партконференція підтримала курс на індустріалізацію.
|
|
Грудень 1927 р.- ХУ з’їзд ВКП(б) курс на прискорену індустріалізацію країни, виключили з партії Л. Троїцького; прийняв контрольні цифри І п’ятирічки (капіталовкладення 13 млрд крб. із 64 млрд крб.; виробництво електроенергії збільшити у 2,5 рази, машинобудування – у 3 рази, хімічної промисловості – у 3,5 рази).
Травень 1929 р - План І п’ятирічки був затверджений ІХ Всеукраїнським з’їздом рад.
Рр.- І п’ятирічка
У перший рік п'ятирічки економіка УСРР ще відчувала імпульси непу, які забезпечили їй високий темп розвитку - 20 % (загалом по СРСР - 23 %). Цей успіх створив ілюзію можливості швидко, «одним махом» вирватися з економічної відсталості, перейти до розряду економічно розвинутих держав. На другий рік по СРСР було заплановано 32 % приросту, на третій - 45%, на четвертий - 36%. Багато більшовиків, особливо працівників партійного та державно-господарського апарату, схилялося до курсу максимального напруження сил, здійснення економічного «стрибка», щоб завдяки цьому побудувати соціалізм за декілька років.
20.01.1929 р. стаття В. Леніна «Як організувати змагання?»
Листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б) взяв курс на форсовану (прискорену) індустріалізацію
Липень 1930 р. ХУІ з’їзд ВКП(б) – надіндустріалізація (на 1930 р. приріст промислової продукції збільшити на 45 %.
Основні підприємства: Дніпрогес (1932р.),Криворізька, Київська, Харківська ГЕС, ХТЗ, Дніпроспецсталь.
Ось чому, коли настав час підбивати підсумки п'ятирічки, політбюро ЦК ВКП(б) своїм рішенням від 1 лютого 1933 р. заборонило всім відомствам друкувати будь-які цифрові дані з цього приводу. Країні запропонували узагальнювальну версію, сформульовану Й. Сталіним: за випуском валової продукції, обчисленої в карбованцях, промисловість виконала п'ятирічний план за 4 роки і З місяці, причому важка промисловість виконала його на 108 %. Натуральних показників (у кілограмах, тоннах, метрах, штуках), як правило, не наводили. Такий підхід мав на меті створити ілюзію безперервних успіхів і приховати справжній стан справ. Для п'ятирічки була характерною поява нових виробництв, яких раніше не було. Це давало змогу за допомогою цін нарощувати «вал». Крім того, у ці роки в умовах інфляції стрімко підвищувалися ціни на всі види промислової продукції. Насправді ж досягти намічених Сталіним рубежів не вдалося.
Так, п'ятирічний план України передбачав збільшення виплавки чавуну з 2,4 млн т у 1928 р. до 6,6 - у 1933 р. Потім план переглянули, й металургії України було поставлено завдання збільшити обсяги виробництва чавуну втроє. Фактично у 1933 р. було виплавлено тільки 4,3 млн т. Подібна ситуація склалась і в інших галузях.
Ознаки: П’ятирічне планування.Директивне керівництво.Централізація управління.
Репресії проти інженерних кадрів.Організація соцзмагання. Перехід до форсованої індустріалізації та штурмівщини.Показники виконані не були, хоча було заявлено про виконання за 4 роки та 3 місяці.
Рр. ІІ п’ятирічка
Плани були більш-менш виважені. Середній приріст промислової продукції повинен був складати 16,5%.1935 р. – початок стаханівського руху. О. Стаханов за зміну вирубив 102 тони вугілля, що було у 14,5 разів більше норми. Стахановці: І. Гудов, О. Бусигін, сестри Виноградови.Підприємства: Новокраматорський завод важкого будування, Запоріжсталь, Азовсталь, Криворіжсталь. Розвиток важкої промисловості. Увага була приділена також розвитку легкої та харчової промисловості.Виконана за 4 роки, 3 місяці. Реальне виконання завдань п’ятирічки було на межі 70-77%.Сталінське керівництво фальсифікувало підсумки розвитку країни в 1933-1937 рр. так само, як і результати першої п'ятирічки. Було оголошено, що промисловість СРСР (як і УСРР) справилася із завданням п'ятирічки 1 квітня 1937 р., тобто за 4 роки і З місяці. Це не відповідало дійсності. Насправді, процент виконання плану п'ятирічки не перевищував 70-77 %.
Рр. ІІІ п’ятирічка
План було прийнято на ХУІІІ з’їзді ВКП(б) у березні 1939 р. Увага воєнно-промисловим галузям. Запроваджено трудові книжки (1938 р.), прийнято постанову про 8 годинний робочий день та 7 денний робочий тиждень (1940 р.).
Промисловість України напередодні Другої світової війни.
Незважаючи на провал політики форсованого розвитку, Україна в 30-і рр. зробила великий крок уперед. У республіці з'явилися сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій. Серед них сім промислових гігантів-новобудов: Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь, Дніпрогес, Дніпровський алюмінієвий завод у Запоріжжі, Краматорський машинобудівний і Харківський тракторний заводи. На величезні підприємства перетворилися п'ять реконструйованих об'єктів — Луганський паровозобудівний завод, Макіївський, Дніпродзержинський, Дніпропетровський і Комунарський металургійні заводи. 0днак цей Індустріальна потужність України була зорієнтована на первинну переробку сировини й «виготовлення машин для виробництва машин».
Життєвий рівень міського населення. Життєвий рівень народних мас було принесено в жертву форсованому економічному розвитку. Максимальна концентрація засобів на розвитку важкої промисловості загострила й без того важку ситуацію в легкій промисловості. Це негативно позначилося на становищі трудящих. З осені 1928 р. у містах почалося введення карток на хліб для робітників і службовців. У вересні 1930 р. Сталін дав вказівку «відкрито піти на максимальне збільшення виробництва горілки...». Приватна промисловість і приватна торгівля були знищені. Ця обставина посилювала товарний голод на ринку предметів повсякденного вжитку. Сотні тисяч людей, які виїхали з села й стали робітниками, не могли одержати житла.
Загальний підсумок. Позитивний: 1. Україна перетворилася в індустріальну державу. За виплавкою чавуну -2 місце у Європі, за видобутком вугілля – 4 місце у світі.2. Машинобудування, металургія, вугільна промисловість. 3. Побудована велика кількість підприємств і шахт. Істотні зрушення відбулися в традиційних промислових центрах - на Донбасі, в Придніпров'ї, а також у Харкові, Одесі, Києві, деяких інших великих містах республіки. Негативний. 1. Штурмівщина. 2. Надмірна централізація управління.3. Форсована індустріалізація.4. Відставання легкої та харчової промисловості. Перші п'ятирічки закріплювали традиційну структуру народного господарства, усталену ще до революції: домінували видобувні галузі та первинна обробка сировини. о того ж, важкою промисловістю розпоряджалися центральні відомства. прогрес не супроводжувався відповідним приростом продукції легкої і харчової промисловості, розвитком соціально-культурної сфери. Велика промисловість України перейшла в підпорядкування загальносоюзних наркоматів. Республіканські відомства керували лише місцевою промисловістю. Ця обставина звужувала і без того незначні владні повноваження українського партійно-державного керівництва.
Історія України, 10 клас
Тема 5 «Радянська модернізація України (1928-1939)
«22» квітня 2014 р.
ІНТЕНСИВ «КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА»
План кооперації передбачав ряд форм:
- споживчі кооперативи
- кредитні кооперативи
- кредитно – сбутові кооперативи
- ТСОЗ (колективізувалися лише посіви)
- колективні господарства: артілі (колективізувалися посіви і майно, залишався реманент та присадибна ділянка) та комуни (колективізувалося усе).
У результаті НЕПу на 1926\1927 рік відбудова с\г була успішно завершена. НЕП забезпечив існування на селі як індивідуальних (приватних) та і кооперативних (групових) та колективних форм ведення господарства:
а) приватні: 70 тис. дрбних підприємств з переробки с\г продукції,
б) кооперативні: 11300 виробничих с\г кооперативів, які охоплювали 1,5 млн. господарств (30 %), 6700 споживчих товариств,
в) колективні (ТОЗ, артілі, комуни) – 1,2% господарств.
Хлібозаготівельна криза взимку 1927\1928 року (селяни притримали зерно через низькі ціни).
Від кооперування до колективізації. У роки непу селянство СРСР вело індивідуальне господарство. Лише незначна частина землеробів колективізувалася - об'єднувалася в комуни й виробничі кооперативи. Охочіше селяни приєднувалися до невиробничих кооперативів, зберігаючи за собою землю та знаряддя виробництва.
Таке становище зберігалося до «кризи хлібозаготівель» 1928 р. Розпочалася індустріалізація і держава шукала додаткові фінансові ресурси. Колгоспи виявилися зручною формою господарювання на селі, оскільки давали можливість легко «перекачувати» ресурси з села в державний бюджет. Саме цим вони привернули увагу Сталіна, який на початку 1928 р.
висунув лозунг суцільної колективізації в умовах надзвичайних заходів з ліквідації «кризи хлібозаготівель». Від самого початку колективізацію розглядали як засіб для прискорення індустріалізації.
Дата | Події | Значення |
Січень 1928 р. | Поїздка Й. Сталіна у Сибір: звинувачення заможних селян у саботажі хлібозаготівлі, керівництва у м’якотілості (знято 1000 керівників). | Перехід від економічних методів хлібозаготівлі до адміністративно-судових. |
Квітень, липень 1928 р. | Пленуми ЦК ВКП(б) розглянули питання кризи хлібозаготівель. | Точка зору Й. Сталіна про посилення опору класових ворогів по мірі успіхів соціалізму перемогла. |
1928-1929 рр. | До суду через звинувачення у спекуляції притягнуто 33 тисячі селян | Повернення до репресій часів воєнного комунізму та продрозкладки. Піднесення продуктивності с\г роздивлялося лише через створення колективних господарств. |
1928-1932 рр.- І п’ятирічка | Висунуто гасло суцільної колективізації. | |
1928 р. –перша МТС у радгоспі ім. Т. Шевченка на Одещині. | Посилювали вплив держави на селян. | |
Листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б) висловився за форсовану колективізацію. Постанова ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву» (05.01. 1930 р.) – в Україні завершити суцільну колективізацію восени 1931 р., або навесні 1932 р. | Перехід до форсованої колективізації. Перший п’ятирічний план було оцінено як важливий крок на шляху до суцільної колективізації. В Україні передбачали об'єднати в колгоспи ЗО % селянських господарств. У 1929 р. у партії визрівають настрої на користь суцільної колективізації. Переломним у цьому сенсі був листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б). Серед ініціаторів прискорення колективізації був і генеральний секретар КП(б)У С. Косіор, який підтримав пропозицію Й. Сталіна, В. Молотова і Л. Кагановича завершити суцільну колективізацію протягом року. Перегини: «паперові колгоспи», гігантоманія, надвисокий рівень усуспільнення, насильницьке залучення у колгоспи. Опір, у тому числі і збройний темпам колективізації. | |
| Березень 1930 р. стаття Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів»: критика перегинів, покладання відповідальності на місцевих керівників. | Відтік селян із колгоспів, певне заспокоєння на селі. Таємна постанова ЦК про дотримання попередніх темпів. Курс на ліквідацію куркульства як класу. Прискорено темпи колективізації: 01.01.1931- 34,4% господарств об’єднано у колгоспи, то на 01.11.1931 р. – 69,3%. Розкуркулювання». У ході колективізації постало питання про долю заможних селян. Офіційна ідеологія зображувала їх як куркулів, лютих ворогів радянської влади, жорстоких експлуататорів. Насправді, лише невелика частка їх використовувала найманих селян. Здебільшого основою їхнього добробуту була праця всіх членів родини, ощадливість, хазяйновитість. За даними статистики, в Україні 1927 р. заможні селянські господарства становили 3,8 % загальної кількості, або 200 тис. в абсолютному обчисленні. В умовах суцільної колективізації, на початку 1930 р., було ухвалено рішення про ліквідацію куркульства як класу. Характерно, що лід «розкуркулення» потрапляли не лише заможні господарства, а й ті, які не погоджувалися йти до колгоспів. їх оголошували «підкуркульниками». По суті, кампанія «ліквідації куркульства як класу» була формою репресій щодо всього селянства. Загроза «розкуркулення» висіла над селянами й примушувала їх вступати у колгоспи. Всього в Україні за роки колективізації було експропрійовано близько 200 000 селянських господарств. Разом з усіма членами сімей це становило приблизно 1,2-1,4 млн чол. Понад половину з них - близько 860 тис. чол. - виселили на Північ і до Сибіру. Цю безправну категорію населення називали «спецпереселенцями». Вони зазнавали нелюдських страждань, їх часто використовували на найважчих роботах. Багато з них загинуло, особливо дітей, жінок, людей похилого віку. |
| ||
1933-1937 рр. ІІ п’ятирічка | Введення політвідділів при МТС | Перемога колгоспного ладу. Колгоспи в радянській системі. У наступні роки становище дещо поліпшилося. Відбулася істотна модернізація сільського господарства. Якщо на початку 20-их років основними знаряддями праці були плуг, серп і ціп, то наприкінці 30-их механізми виконували 3/4 операцій з обробітку ґрунту, збирали зерно з 40% посівних площ. Але, створивши колгоспи, держава встановила над селом всеохопний контроль. За свою продукцію колгоспи одержували від держави чисто символічну плату. Колгоспники покладалися здебільшого на свою присадибну ділянку. Вони перетворювалися на людей «нижчого ґатунку», головне суспільне призначення яких - забезпечення індустріалізації дешевим хлібом. Запровадивши з 1932 р. в місті паспортну систему, держава фактично прикріпила селян до землі, зробила їх державними кріпаками. Примусова праця була малоефективною. Обсяг сільськогосподарської продукції зростав повільно. Та все ж село поступово забезпечило послаблення продовольчої кризи в місті. У 1934 р. було ліквідовано карткову систему розподілу продуктів для робітників і службовців. За надзвичайно несприятливих соціально-економічних І політичних умов селянство відроджувало підірване насильницькою колективізацією і голодом 1932-1933 рр. сільське господарство України. Як підведення підсумків учитель пропонує учням |
На 1937 р. у колгоспах було об’єднано 96,1% селянських господарств, 99,7% землі, існувало 30 тисяч колгоспів | ||
Загальний підсумок | 1.Розкуркулено 200 тис. селянських господарств. 2. Знищено найбільш професійну групу сільськогосподарських працівників. 3. Значні людські втрати. 4. Повне руйнування сільськогосподарського виробництва. 5. Перемога колгоспного ладу. 6. Голод 1932-1933 років |
Голодомор 1932—1933 рр. Одним із найжорстокіших злочинів сталінізму проти українського народу був організований режимом голод 1932-1933 рр., який став геноцидом українського народу. До голоду держава штовхала село від початку колективізації. У багатьох селян у 1931 р. вилучили все зерно, у тому числі посівний фонд. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію 1932 р. Ускладнювали ситуацію й безгосподарність у колгоспах, повна незацікавленість селян у продуктивній роботі в них. Унаслідок неякісного обробітку просапних культур частина посівів загинула. І все ж не природні фактори були причиною трагедії українського селянства. Врожай 1932 р. лише на 12% був менший середнього врожаю за 1926-1930 рр. і міг би забезпечити населення України мінімумом продовольства.
Але цього не сталося. Наближення катастрофи відчувалося вже в середині 1932 р. Саме в цей період на полях ночами почали з'являтися селяни - переважно жінки, яким нічим було годувати дітей. Цих нещасних у чиновних кабінетах називали «перукарями»: вони ножицями зрізали колоски на тих полях, де ще рік-два тому працювали як повноправні господарі. Незабаром явище набуло масового характеру. У серпні селяни почули про реакцію на це Й. Сталіна: 7 серпня він власноруч написав закон про охорону соціалістичної власності, який за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності передбачав розстріл з конфіскацією майна або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією. Сучасники назвали його «законом про п'ять колосків».
Інформація про голод, що надходила з багатьох джерел, у деталях була відома вищому керівництву партії й держави. Але замість того щоб рятувати селян, держава посилила тиск на них, прагнучи за будь-яку ціну виконати план хлібозаготівель. На місця були направлені надзвичайні комісії ЦК ВКП(б). В Україні таку комісію очолював В. Молотов, який діяв особливо жорстоко. У районах, занесених на «чорну дошку», конфіскувалися продовольчі й посівів і фонди, припинялося постачання товарів, до місцевих керівників і колгоспників застосовували репресії. Наприкінці грудня 1932 р., коли щоденно від голоду вмирали тисячі селян, в Україну прибув Л. Каганович. Він привіз директиву Сталіна про вилучення насіннєвих фондів у разі невиконання плану хлібозаготівель. Обласні керівники одержали телеграму за підписом вищого керівництва УСРР з категоричною вимогою в найкоротші строки «ліквідувати саботаж» . цілком свідомо прирікав їх на смерть. Ті з його представників, які відмовлялися від ропі катів свого народу, самі ставали жертвами режиму. Було виключено з партії і репресовано десятки тисяч чиновників.
Поставлені в безвихідь, селяни кидали домівки й пробували діставатися до міста. Не всім це вдавалося. Багато гинуло просто неба на дорогах. Інших зупиняли міліцейські кордони. У міста потрапляло порівняно мало людей. Але порятунку не було й тут. Прагнучи врятувати хоча б дітей, батьки залишали їх у лікарнях, державних установах, у під'їздах будинків і просто на вулицях.
Дослідження Голодомору 1932-1933 рр. в Україні розпочалося наприкінці 80-их років XX ст. Автори називають різні цифри кількості жертв геноциду в Україні, які істотно відрізняються - від 3,5 до 8-9 млн осіб. Терор голодомором , організований сталінським керівництвом, був однією з найжахливіших за останні декілька століть трагедій україЙ2Ккого народу. Ще не розвіявся трупний сморід в опустілих українських хатах, як з інших республік СРСР (особливо з Росії) попрямували ешелони з переселенцями.
Голодомор 1932—1933 рр. належить до числа трагедій, наслідки яких відчувалися багато десятиліть. Умирали від голоду здебільшого селяни-українці. Трагедія 1932-1933 рр. остаточно зламала їхній опір колгоспно-феодальній системі, суттєво підірвала сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Саме цього прагнув тоталітарний режим і його ставленики в Україні. Сьогодні історики називають українське суспільство «постголодоморним».
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 412; Мы поможем в написании вашей работы! |

Мы поможем в написании ваших работ!