ІНТЕНСИВ «КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА»

Історія України, 10 клас

Тема 5 «Сталінська модернізація України (1928-1939)

«25» лютого 2013 р.

ІНТЕНСИВ «ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ»

1. ЗМІНА ПОЛІТИЧНОГО КУРСУ І ЗГОРТАННЯ НЕПУ

1.1.Вибір моделі модернізації. Після успішної відбудови на­родного господарства в партійно-державному керівництві СРСР розгорнулася гостра боротьба навколо питань подаль­шого розвитку країни. Розташований географічно між відста­лою Азією і розвинутою Європою, Радянський Союз прагнув піднятися до рівня останньої. Це було можливо лише за допомогою модернізації (осучаснення), тобто прискорення економічного роз­витку, створення новітніх галузей промисловості, осучаснення сільського господарства були об'єктивною необхідністю, з якою в керівництві ВКП(б) погоджувалися всі.

Розбіжності виникли лише щодо темпів розвитку, джерел індустріалізації, пріоритетів різних галузей народного господарства. Зрештою мова йшла про вибір мо­делі модернізації: буде вона відбуватися на базі багатоуклад­ної економіки з використанням ринкових механізмів (непу) чи партія знову повернеться до воєнно-комуністичної політики.

Навколо цих питань розгорнулася гостра боротьба, якою Сталін і його прибічники скористалися для усунення від керів­ництва своїх конкурентів і встановлення повного і необмеже­ного контролю над партією та державою:

На XV з'їзді ВКП(б) (1927 р.) з партії був виключений Троцький, якого звинувачу­вали в «підкопі під неп» і спробах нав'язати партії «форсовану індустріалізацію».

Проти репресив­них методів «воєнного комунізму» виступав М. Бухарін та його прихильники. Вони звинувачували сталінське керівництво у «воєнно-феодальних» методах експлуатації селянства. На боці Й. Сталіна виступили К. Ворошилов, М. Калінін, В. Молотов. Листопадовий (1929 р.) Пленум ЦК ВКП(б) вивів М. Бухаріна зі складу політбюро. Останні перепони на шляху до повної відмови від нової економічної політики були ліквідовані. У керівництві України послідовників Л. Троцького і М. Бухарі- на було мало і серйозної небезпеки для Сталіна та його при­бічників вони не становили. Разом з іншими республіками СРСР Україна наприкінці 20-их рр. вступила в довгу смугу де­спотичного самовладдя.

1.2. Початок згортання непу. Та, позбавившись небезпечного конкурента, Сталін став робити те, у чому звинувачував Троцького. Приводом для цього стала хлібозаготівельна криза взимку 1927\1928 року(селяни притримали зерно через низькі ціни).  Урожай 1927 р. був невисокий. Ціни на хліб, установ­лені державою, не задовольняли селян, тому вони не погоди­лися звозити зерно на заготівельні пункти. Подібна ситуація мала місце взимку 1925-1926 рр. Тоді для оздоровлення об­становки довелося підвищити закупівельні ціни і «заморозити» деякі новобудови.

Однак 1928 р. події розгорталися за іншим сценарієм. Сталін звинуватив заможні верстви селянства в саботажі хлі­бозаготівель і закликав працівників судів та прокуратури застосувати до них 107-у статтю Кримінального кодексу РСФРР про спекуляцію. Це був перший крок до згортання непу. Еко­номічні методи здійснення хлібозаготівель було замінено адміністративно-судовими.

2. СТАЛІНСЬКА ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ УКРАЇНИ

У цілому у 1925\1926 р. обсяг виробництва склав 90% від довоєнного. Співвідношення секторів за валовою продукцією складав: -державний сектор – 86,4%, - кооперативний – 7%, - приватновласницький сектор – 5,7%.

Індустріалізація – процес розбудови великої, переважно важкої промисловості, як основи розвитку економіки, перетворення країни з аграрної на індустріальну (таку, яка сама виробляє знаряддя та засоби виробництва).

Різні підходи, щодо темпів модернізації, джерел індустріалізації, пріоритетів галузей народного господарства.

Джерела індустріалізації:

- «п’яні гроші”

- «паперові гроші»

- «ножиці цін»

- торгівля національними, культурними цінностями

- використання дешевої сили ув’язнених

- примусові державні позики.

Особливості капіталістичної та соціалістичної індустріалізації.

Капіталістична індустріалізація	Соціалістична індустріалізація
Стихійний характер	Плановий характер
Починалася з легкої та харчової промисловості	Починалася з важкої промисловості

Економічна стратегія 30-их рр. Від кінця 20-их рр. XX ст. радянське керівництво перейшло до п'ятирічного планування розвитку народного господарства. Основну увагу в ці роки зосереджено на важкій промисловості - вугіллі, металах, важкому машинобудуванні тощо, тобто на так званій «гру­пі А».

Першу та другу п'ятирічки (1929-1933; 1933-1937) розгля­дали як вирішальний етап побудови соціалістичного суспільс­твав СРСР. Його основою вважалася модернізована про­мисловість, яка розвивається на планових засадах. Непівська модель економічного життя, зокрема старий госпрозрахун­ковий народногосподарський механізм, був відки­нутий. Відбувалася централізація управління підприємствами. Українська СРРбула позбавлена навіть об­меженої економічної самостійності.

Грудень 1927 р. - ХІУ з’їзд ВКП(б)курс на індустріалізацію.

Жовтень 1926 р. - Перша Всеукраїнська партконференція підтримала курс на індустріалізацію.

 

Грудень 1927 р.- ХУ з’їзд ВКП(б) курс на прискорену індустріалізацію країни, виключили з партії Л. Троїцького; прийняв контрольні цифри І п’ятирічки (капіталовкладення 13 млрд крб. із 64 млрд крб.; виробництво електроенергії збільшити у 2,5 рази, машинобудування – у 3 рази, хімічної промисловості – у 3,5 рази).

Травень 1929 р - План І п’ятирічки був затверджений ІХ Всеукраїнським з’їздом рад.

Рр.- І п’ятирічка

У перший рік п'ятирічки еко­номіка УСРР ще відчувала імпульси непу, які забезпечили їй високий темп розвитку - 20 % (загалом по СРСР - 23 %). Цей успіх створив ілюзію можливості швидко, «одним махом» вирватися з економічної відсталості, перейти до розряду еко­номічно розвинутих держав. На другий рік по СРСР було за­плановано 32 % приросту, на третій - 45%, на четвертий - 36%. Багато більшовиків, особливо працівників партійного та державно-господарського апарату, схилялося до курсу мак­симального напруження сил, здійснення економічного «стриб­ка», щоб завдяки цьому побудувати соціалізм за декілька років.

20.01.1929 р. стаття В. Леніна «Як організувати змагання?»

Листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б) взяв курс на форсовану (прискорену) індустріалізацію

Липень 1930 р. ХУІ з’їзд ВКП(б) – надіндустріалізація (на 1930 р. приріст промислової продукції збільшити на 45 %.

Основні підприємства: Дніпрогес (1932р.),Криворізька, Київська, Харківська ГЕС, ХТЗ, Дніпроспецсталь.

Ось чому, коли настав час підбивати підсумки п'ятирічки, політбюро ЦК ВКП(б) своїм рішенням від 1 лютого 1933 р. заборонило всім відомствам друкувати будь-які цифрові дані з цього приводу. Країні запропонували узагальнювальну версію, сформульовану Й. Сталіним: за ви­пуском валової продукції, обчисленої в карбованцях, про­мисловість виконала п'ятирічний план за 4 роки і З місяці, при­чому важка промисловість виконала його на 108 %. Натураль­них показників (у кілограмах, тоннах, метрах, штуках), як правило, не наводили. Такий підхід мав на меті створити ілюзію безперервних успіхів і приховати справжній стан справ. Для п'ятирічки була характерною поява нових виробництв, яких раніше не було. Це давало змогу за допомогою цін нарощу­вати «вал». Крім того, у ці роки в умовах інфляції стрімко підвищувалися ціни на всі види промислової продукції. На­справді ж досягти намічених Сталіним рубежів не вдалося.

Так, п'ятирічний план України передбачав збільшення виплавки чавуну з 2,4 млн т у 1928 р. до 6,6 - у 1933 р. Потім план переглянули, й металургії України було поставлено за­вдання збільшити обсяги виробництва чавуну втроє. Фактично у 1933 р. було виплавлено тільки 4,3 млн т. Подібна ситуація склалась і в інших галузях.

Ознаки: П’ятирічне планування.Директивне керівництво.Централізація управління.

Репресії проти інженерних кадрів.Організація соцзмагання. Перехід до форсованої індустріалізації та штурмівщини.Показники виконані не були, хоча було заявлено про виконання за 4 роки та 3 місяці.

Рр. ІІ п’ятирічка

Плани були більш-менш виважені. Середній приріст промислової продукції повинен був складати 16,5%.1935 р. – початок стаханівського руху. О. Стаханов за зміну вирубив 102 тони вугілля, що було у 14,5 разів більше норми. Стахановці: І. Гудов, О. Бусигін, сестри Виноградови.Підприємства: Новокраматорський завод важкого будування, Запоріжсталь, Азовсталь, Криворіжсталь. Розвиток важкої промисловості. Увага була приділена також розвитку легкої та харчової промисловості.Виконана за 4 роки, 3 місяці. Реальне виконання завдань п’ятирічки було на межі 70-77%.Сталінське керівництво фальсифікувало підсумки розвитку країни в 1933-1937 рр. так само, як і результати першої п'яти­річки. Було оголошено, що промисловість СРСР (як і УСРР) справилася із завданням п'ятирічки 1 квітня 1937 р., тобто за 4 роки і З місяці. Це не відповідало дійсності. Насправді, про­цент виконання плану п'ятирічки не перевищував 70-77 %.

Рр. ІІІ п’ятирічка

План було прийнято на ХУІІІ з’їзді ВКП(б) у березні 1939 р. Увага воєнно-промисловим галузям. Запроваджено трудові книжки (1938 р.), прийнято постанову про 8 годинний робочий день та 7 денний робочий тиждень (1940 р.).

Промисловість України напередодні Другої світової війни.

Незважаючи на провал політики форсованого розвитку, Україна в 30-і рр. зробила великий крок уперед. У республіці з'явилися сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій. Серед них сім промислових гігантів-новобудов: Запоріжсталь, Криворіжсталь, Азовсталь, Дніпрогес, Дніпровський алюмінієвий завод у Запоріжжі, Краматорський машинобудівний і Харківський тракторний заводи. На вели­чезні підприємства перетворилися п'ять реконструйованих об'єктів — Луганський паровозобудівний завод, Макіївський, Дніпродзержинський, Дніпропетровський і Комунарський ме­талургійні заводи. 0днак цей Індустріальна потужність України була зорієнтована на первинну переробку сировини й «виготовлення машин для виробництва машин».

Життєвий рівень міського населення. Життєвий рівень народних мас було принесено в жертву форсованому еко­номічному розвитку. Максимальна концентрація засобів на розвитку важкої промисловості загострила й без того важку ситуацію в легкій промисловості. Це негативно позначилося на становищі трудящих. З осені 1928 р. у містах почалося вве­дення карток на хліб для робітників і службовців. У вересні 1930 р. Сталін дав вказівку «відкрито піти на максимальне збільшення виробництва горіл­ки...». Приватна промисловість і приватна торгівля були знищені. Ця обставина посилювала товарний го­лод на ринку предметів повсякденного вжитку. Сотні тисяч людей, які виїхали з села й стали робітниками, не могли одержати житла.

Загальний підсумок. Позитивний: 1. Україна перетворилася в індустріальну державу. За виплавкою чавуну -2 місце у Європі, за видобутком вугілля – 4 місце у світі.2. Машинобудування, металургія, вугільна промисловість. 3. Побудована велика кількість підприємств і шахт. Істотні зрушення відбулися в традиційних про­мислових центрах - на Донбасі, в Придніпров'ї, а також у Харкові, Одесі, Києві, деяких інших великих містах республіки. Негативний. 1. Штурмівщина. 2. Надмірна централізація управління.3. Форсована індустріалізація.4. Відставання легкої та харчової промисловості. Перші п'ятирічки закріплювали традиційну структуру на­родного господарства, усталену ще до революції: домінували видобувні галузі та первинна обробка сировини. о того ж, важкою промисловістю розпоряджалися центральні відомства. прогрес не супроводжувався відповідним приростом продукції легкої і харчової промисло­вості, розвитком соціально-культурної сфери. Ве­лика промисловість України перейшла в підпорядкування загальносоюзних наркоматів. Республіканські відомства керу­вали лише місцевою промисловістю. Ця обставина звужувала і без того незначні владні повноваження українського партійно-державного керівництва.

 

Історія України, 10 клас

Тема 5 «Радянська модернізація України (1928-1939)

«22» квітня 2014 р.

ІНТЕНСИВ «КОЛЕКТИВІЗАЦІЯ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА»

План кооперації передбачав ряд форм:

- споживчі кооперативи

- кредитні кооперативи

- кредитно – сбутові кооперативи

- ТСОЗ (колективізувалися лише посіви)

- колективні господарства: артілі (колективізувалися посіви і майно, залишався реманент та присадибна ділянка) та комуни (колективізувалося усе).

У результаті НЕПу на 1926\1927 рік відбудова с\г була успішно завершена. НЕП забезпечив існування на селі як індивідуальних (приватних) та і кооперативних (групових) та колективних форм ведення господарства:

а) приватні: 70 тис. дрбних підприємств з переробки с\г продукції,

б) кооперативні: 11300 виробничих с\г кооперативів, які охоплювали 1,5 млн. господарств (30 %), 6700 споживчих товариств,

в) колективні (ТОЗ, артілі, комуни) – 1,2% господарств.

Хлібозаготівельна криза взимку 1927\1928 року (селяни притримали зерно через низькі ціни).

Від кооперування до колективізації. У роки непу селянство СРСР вело індивідуальне господарство. Лише незначна части­на землеробів колективізувалася - об'єднувалася в комуни й виробничі кооперативи. Охочіше селяни приєднувалися до не­виробничих кооперативів, зберігаючи за собою землю та зна­ряддя виробництва.

Таке становище зберігалося до «кризи хлібозаготівель» 1928 р. Розпочалася індустріалізація і держава шукала додат­кові фінансові ресурси. Колгоспи виявилися зручною формою господарювання на селі, оскільки давали можливість легко «перекачувати» ресурси з села в державний бюджет. Саме цим вони привернули увагу Сталіна, який на початку 1928 р.

висунув лозунг суцільної колективізації в умовах надзвичайних заходів з ліквідації «кризи хлібозаготівель». Від самого почат­ку колективізацію розглядали як засіб для прискорення індус­тріалізації.

Дата	Події	Значення
Січень 1928 р.	Поїздка Й. Сталіна у Сибір: звинувачення заможних селян у саботажі хлібозаготівлі, керівництва у м’якотілості (знято 1000 керівників).	Перехід від економічних методів хлібозаготівлі до адміністративно-судових.
Квітень, липень 1928 р.	Пленуми ЦК ВКП(б) розглянули питання кризи хлібозаготівель.	Точка зору Й. Сталіна про посилення опору класових ворогів по мірі успіхів соціалізму перемогла.
1928-1929 рр.	До суду через звинувачення у спекуляції притягнуто 33 тисячі селян	Повернення до репресій часів воєнного комунізму та продрозкладки. Піднесення продуктивності с\г роздивлялося лише через створення колективних господарств.
1928-1932 рр.- І п’ятирічка	Висунуто гасло суцільної колективізації.
	1928 р. –перша МТС у радгоспі ім. Т. Шевченка на Одещині.	Посилювали вплив держави на селян.
	Листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б) висловився за форсовану колективізацію. Постанова ЦК ВКП(б) «Про темпи колективізації і заходи допомоги держави колгоспному будівництву» (05.01. 1930 р.) – в Україні завершити суцільну колективізацію восени 1931 р., або навесні 1932 р.	Перехід до форсованої колективізації. Перший п’ятирічний план було оцінено як важливий крок на шляху до суцільної ко­лективізації. В Україні передбачали об'єднати в колгоспи ЗО % селянських господарств. У 1929 р. у партії визрівають настрої на користь суцільної колективізації. Переломним у цьому сенсі був листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б). Серед ініціаторів прискорення колективізації був і генеральний сек­ретар КП(б)У С. Косіор, який підтримав пропозицію Й. Сталі­на, В. Молотова і Л. Кагановича завершити суцільну колективі­зацію протягом року. Перегини: «паперові колгоспи», гігантоманія, надвисокий рівень усуспільнення, насильницьке залучення у колгоспи. Опір, у тому числі і збройний темпам колективізації.
	Березень 1930 р. стаття Й. Сталіна «Запаморочення від успіхів»: критика перегинів, покладання відповідальності на місцевих керівників.	Відтік селян із колгоспів, певне заспокоєння на селі. Таємна постанова ЦК про дотримання попередніх темпів. Курс на ліквідацію куркульства як класу. Прискорено темпи колективізації: 01.01.1931- 34,4% господарств об’єднано у колгоспи, то на 01.11.1931 р. – 69,3%. Розкуркулювання». У ході колективізації постало питання про долю заможних селян. Офіційна ідеологія зображувала їх як куркулів, лютих ворогів радянської влади, жорстоких екс­плуататорів. Насправді, лише невелика частка їх використову­вала найманих селян. Здебільшого основою їхнього добробу­ту була праця всіх членів родини, ощадливість, хазяйновитість. За даними статистики, в Україні 1927 р. заможні селянські гос­подарства становили 3,8 % загальної кількості, або 200 тис. в абсолютному обчисленні. В умовах суцільної колективізації, на початку 1930 р., було ухвалено рішення про ліквідацію куркульства як класу. Харак­терно, що лід «розкуркулення» потрапляли не лише заможні господарства, а й ті, які не погоджувалися йти до колгоспів. їх оголошували «підкуркульниками». По суті, кампанія «ліквідації куркульства як класу» була формою репресій щодо всього селянства. Загроза «розкуркулення» висіла над селянами й примушувала їх вступати у колгоспи. Всього в Україні за роки колективізації було експропрійо­вано близько 200 000 селянських господарств. Разом з усіма членами сімей це становило приблизно 1,2-1,4 млн чол. По­над половину з них - близько 860 тис. чол. - виселили на Пів­ніч і до Сибіру. Цю безправну категорію населення називали «спецпереселенцями». Вони зазнавали нелюдських страж­дань, їх часто використовували на найважчих роботах. Багато з них загинуло, особливо дітей, жінок, людей похилого віку.
1933-1937 рр. ІІ п’ятирічка	Введення політвідділів при МТС	Перемога колгоспного ладу. Колгоспи в радянській системі. У наступні роки становище дещо поліпшилося. Відбулася істотна модернізація сільського господарства. Якщо на початку 20-их років основними знаряд­дями праці були плуг, серп і ціп, то наприкінці 30-их механізми виконували 3/4 операцій з обробітку ґрунту, збирали зерно з 40% посівних площ. Але, створивши колгоспи, держава вста­новила над селом всеохопний контроль. За свою продукцію колгоспи одержували від держави чисто символічну плату. Колгоспники покладалися здебільшого на свою присадибну ді­лянку. Вони перетворювалися на людей «нижчого ґатунку», головне суспільне призначення яких - забезпечення індуст­ріалізації дешевим хлібом. Запровадивши з 1932 р. в місті пас­портну систему, держава фактично прикріпила селян до зем­лі, зробила їх державними кріпаками. Примусова праця була малоефективною. Обсяг сільсько­господарської продукції зростав повільно. Та все ж село пос­тупово забезпечило послаблення продовольчої кризи в місті. У 1934 р. було ліквідовано карткову систему розподілу про­дуктів для робітників і службовців. За надзвичайно несприят­ливих соціально-економічних І політичних умов селянство відроджувало підірване насильницькою колективізацією і го­лодом 1932-1933 рр. сільське господарство України. Як підведення підсумків учитель пропонує учням
	На 1937 р. у колгоспах було об’єднано 96,1% селянських господарств, 99,7% землі, існувало 30 тисяч колгоспів
Загальний підсумок	1.Розкуркулено 200 тис. селянських господарств. 2. Знищено найбільш професійну групу сільськогосподарських працівників. 3. Значні людські втрати. 4. Повне руйнування сільськогосподарського виробництва. 5. Перемога колгоспного ладу. 6. Голод 1932-1933 років

Голодомор 1932—1933 рр. Одним із найжорстокіших зло­чинів сталінізму проти українського народу був організований режимом голод 1932-1933 рр., який став геноцидом україн­ського народу. До голоду держава штовхала село від початку колективізації. У багатьох селян у 1931 р. вилучили все зерно, у тому числі посівний фонд. Фізично ослаблене селянство не могло ефективно провести весняну посівну кампанію 1932 р. Ускладнювали ситуацію й безгосподарність у колгоспах, пов­на незацікавленість селян у продуктивній роботі в них. Унаслі­док неякісного обробітку просапних культур частина посівів загинула. І все ж не природні фактори були причиною трагедії українського селянства. Врожай 1932 р. лише на 12% був менший середнього врожаю за 1926-1930 рр. і міг би забез­печити населення України мінімумом продовольства.

Але цього не сталося. Наближення катастрофи відчувалося вже в середині 1932 р. Саме в цей період на полях ночами по­чали з'являтися селяни - переважно жінки, яким нічим було годувати дітей. Цих нещасних у чиновних кабінетах називали «перукарями»: вони ножицями зрізали колоски на тих полях, де ще рік-два тому працювали як повноправні господарі. Не­забаром явище набуло масового характеру. У серпні селяни почули про реакцію на це Й. Сталіна: 7 серпня він власноруч написав закон про охорону соціалістичної власності, який за крадіжку колгоспної чи кооперативної власності передбачав розстріл з конфіскацією майна або позбавлення волі строком не менше 10 років з конфіскацією. Сучасники назвали його «законом про п'ять колосків».

Інформація про голод, що надходила з багатьох джерел, у деталях була відома вищому керівництву партії й держави. Але замість того щоб рятувати селян, держава посилила тиск на них, прагнучи за будь-яку ціну виконати план хлібозаготі­вель. На місця були направлені надзвичайні комісії ЦК ВКП(б). В Україні таку комісію очолював В. Молотов, який діяв особ­ливо жорстоко. У районах, занесених на «чорну дошку», кон­фіскувалися продовольчі й посівів і фонди, припинялося поста­чання товарів, до місцевих керівників і колгоспників застосову­вали репресії. Наприкінці грудня 1932 р., коли щоденно від голоду вмирали тисячі селян, в Україну прибув Л. Каганович. Він привіз директиву Сталіна про вилучення насіннєвих фондів у разі невиконання плану хлібозаготівель. Обласні керівники одержали телеграму за підписом вищого керівництва УСРР з категоричною вимогою в найкоротші строки «ліквідувати са­ботаж» . цілком свідомо прирікав їх на смерть. Ті з його представників, які відмовлялися від ропі катів свого наро­ду, самі ставали жертвами режиму. Було виключено з партії і репресовано десятки тисяч чиновників.

Поставлені в безвихідь, селяни кидали домівки й пробували діставатися до міста. Не всім це вдавалося. Багато гинуло просто неба на дорогах. Інших зупиняли міліцейські кордони. У міста потрапляло порівняно мало людей. Але порятунку не було й тут. Прагнучи врятувати хоча б дітей, батьки залишали їх у лікарнях, державних установах, у під'їздах будинків і прос­то на вулицях.

Дослідження Голодомору 1932-1933 рр. в Україні розпо­чалося наприкінці 80-их років XX ст. Автори називають різні цифри кількості жертв геноциду в Україні, які істотно відрізня­ються - від 3,5 до 8-9 млн осіб. Терор голодомором , організова­ний сталінським керівництвом, був однією з найжахливіших за останні декілька століть трагедій україЙ2Ккого народу. Ще не розвіявся трупний сморід в опустілих українських хатах, як з інших республік СРСР (особливо з Росії) попрямували ешело­ни з переселенцями.

Голодомор 1932—1933 рр. належить до числа трагедій, на­слідки яких відчувалися багато десятиліть. Умирали від голоду здебільшого селяни-українці. Трагедія 1932-1933 рр. оста­точно зламала їхній опір колгоспно-феодальній системі, сут­тєво підірвала сили у відстоюванні споконвічних національних прав. Саме цього прагнув тоталітарний режим і його ставле­ники в Україні. Сьогодні історики називають українське сус­пільство «постголодоморним».

 

---

Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 412; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!