Та учнівської молоді в україні

⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 146Следующая ⇒

Національна програма виховання дітей

та учнівської молоді в україні................................................................................... 288

Частина ІV

Самоосвіта класних керівників. інноваційні виховні технології.

Теорія, досвід, практика

До питання психолого-педагогічної компетентності

класного керівника........................................................................................ 327

Цільова програма підвищення рівня психолого-педагогічної

компетентності класних керівників.............................................................................. 359

Положення про обласний конкурс педагогічної майстерності

класних керівників «Класний керівник року».......................................................................... 363

Програма підвищення рівня психолого-педагогічної

компетентності класних керівників «Спілкування»...................................................................... 367

Про посилення уваги до морально-статевого виховання дітей

і підлітків У загальноосвітніх,позашкільних та професійно-

технічних навчальних закладах

Методичні поради................................................................................... 386

Методичні рекомендації щодо організації та проведення

у загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах

заходів у зв’язку з Роком боротьби зі СНІДом.......................................................................... 390

Батькам про особливості морально-статевого виховання дітей

підліткового віку......................................................................................... 402

Технологія організації та проведення особистісно- орієнтованого

виховного заходу......................................................................................... 417

Програма федерації дитячих організацій України «Я — родина — батьківщина»................................................... 421

Профілактика бездоглядності, бродяжництва і правопорушень

серед учнів

(з досвіду роботи педагогічного колективу загальноосвітнього

навчального закладу №47 міста Донецька)..................................................................... 432

Програма морально-етичного виховання учнів

«12 сходинок до щастя»(для учнів 5—7 класів)........................................................................ 435

Програма виховання учнів «Ключі до успіху» (для учнів 5—7 класів)............................................................. 440

Про посилення уваги до морально-статевого виховання дітей

і підлітків в загальноосвітніх, позашкільних

та професійно-технічних навчальних закладах....................................................................... 454

Про проведення тематичних лекцій, практичних занять,

психологічних тренінгів з питань здорового способу життя

серед дітей та учнівської молоді у загальноосвітніх

та позашкільних навчальних закладАХ

Методичні рекомендації................................................................................ 471

Про організацію роботи з питань збереження репродуктивного

здоров’я у загальноосвітніх навчальних закладах

Методичні рекомендації для заступників директорів з виховної роботи,

класних керівників, психологів, соціальних педагогів................................................................. 479

Цільова творча програмапревентивного виховання учнів................................................................... 487

(З досвіду роботи Городищенського експериментального загальноосвітнього

навчального закладу І—Ш ступенів Рівненської області).............................................................. 487

Частина V

На допомогу класному керівникові: планування,

Цільові програми виховання і державні документи

Планування роботи класного керівника..................................................................... 505

Схема аналізу виховної роботи у класі.............................................................................. 517

Творчі програми класних керівників

(за матеріалами кафедри класних керівників Корецького ліцею

Рівненської області)................................................................................... 523

Творча програма «Я-ліцеїст».................................................................................. 529

Творча програма «Я і національна культура»......................................................................... 533

Творча програма «Ми — корчани».............................................................................. 536

Творча програма «Екологія природи — екологія душі».................................................................... 540

Творча програма «Я і колектив»................................................................................. 543

Творча програма«Ми і прекрасне»............................................................................... 545

Творча програма «Я — лідер».................................................................................. 548

Методика вивчення класного колективу............................................................................ 552

Орієнтовна форма педагогічної взаємодії класного керівника

та учнів

(на допомогу в плануванні творчих справ з учнівським колективом)........................................................ 554

Нетрадиційні форми роботи з батьківською громадськістю................................................................ 557

Ч а с т и н а І ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ І ДЕРЖАВНІ ДОКУМЕНТИ

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ДИТИНИ

ПРЕАМБУЛА Беручи до уваги,що народи Об’єднаних Націй знову підтвер-

дили в Статуті свою віру в основні права людини, в гідність і цін-ність людської особи і сповнені рішучості сприяти соціальному прогресу та поліпшенню умов життя при більшій свободі;

беручи до уваги,що Організація Об’єднаних Націй у Загаль-ній декларації прав людини проголосила, що кожна людина по-винна володіти всіма зазначеними в ній правами і свободами без будь-яких відмінностей за такими ознаками, як раса, колір шкі-ри, стать, мова, релігія, політичні або інші переконання, націо-нальне чи соціальне походження, майновий стан, народження чи інша обставина;

беручи до уваги, що дитина внаслідок її фізичної і розумовоїнезрілості потребує спеціальної охорони і піклування, включаю-чи і належний правовий захист, — як до, так і після народження; беручи до уваги, що необхідність у такій спеціальній охоронібула вказана в Женевській декларації прав дитини 1924 року і вказана у Загальній декларації прав людини, а також статутах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займа-

ються питаннями добробуту дітей; беручи до уваги, що людство зобов’язане давати дитині най-

краще з того, що воно має.

ГЕНЕРАЛЬНА АСАМБЛЕЯ

проголошує цю Декларацію прав дитини з метою забезпечи-ти дітям щасливе дитинство і користування для їх власного бла-га і блага суспільства правами і свободами, які тут передбачені, і закликає батьків, чоловіків і жінок як окремих осіб, так і доб-ровільні організації, місцеву владу та національні уряди до того, щоб вони визнали і намагалися дотримуватися цих прав шляхом

законодавчих та інших заходів, поступово застосовуваних від-повідно до таких принципів:

При н ц и п 1 .Дитині повинні належати всі зазначені в ційДекларації права. Ці права мають визнаватися за всіма дітьми без будь-яких винятків і без відмінностей чи дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або інших обставин, що стосують-ся самої дитини чи її сім’ї.

При н ц и п 2 .Дитині законом або іншими засобами повиненбути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розу-мово, морально, духовно та в соціальному відношенні здоровим

і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним завданням має бути найкраще за-безпечення інтересів дитини.

При н ц и п 3 .Дитині має належати від її народження правона ім’я і громадянство.

Принцип 4 .Дитина повинна користуватися благами соціаль-ного забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання

і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері включаючи належний дополого-вий і післяпологовий догляд. Дитині має належати право на від-повідне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

Пр и н ц и п 5 .Дитині, яка є неповноцінною у фізичному,психічному або соціальному відношенні, повинні забезпечувати-ся спеціальні режим, освіта і піклування, необхідні з огляду на її особливий стан.

Принцип 6 .Дитина для повного і гармонійного розвитку їїособистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків, в ат-мосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; мало-літню дитину не слід, окрім тих випадків, коли є виняткові об-ставини, розлучати зі своєю матір’ю. На суспільстві і на органах публічної влади повинен лежати обов’язок здійснювати особливе піклування про дітей, що не мають достатніх засобів до існуван-ня. Бажано, щоб багатодітним сім’ям надавалась державна або інша допомога на утримання дітей.

При н ц и п 7.Дитина має право на здобуття освіти, яка маєбути безкоштовною і обов’язковою, принаймні на початкових стадіях. Їй має надаватися освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвиткові і завдяки якій вона могла б на основі рів-ності можливостей розвинути свої здібності і особисте мислення,

а також усвідомлення моральної та соціальної відповідальності, і, врешті, стати корисним членом суспільства.

Якнайкраще забезпечити інтереси дитини — це керівний принцип відповідальних за її освіту і навчання; ця відповідаль-ність лежить насамперед на батьках дитини.

Дитині повинні бути надані можливості для ігор та розваг, що спрямовані на цілі освіти; суспільство й органи публічної влади повинні докладати зусилля з тим, щоб сприяти здійсненню вка-заного права.

Принцип 8 .Дитина повинна за всіх обставин бути серед тих,хто першим одержує захист і допомогу.

При н ц и п 9.Дитина повинна бути захищена від усіх формнедбалого ставлення, жорстокості, експлуатації. Вона не повин-на бути об’єктом торгівлі в будь-якій формі.

Дитину не слід приймати на роботу до досягнення належно-го вікового мінімуму; їй ні в якому разі не повинні доручатися чи дозволятися роботи або заняття, які були б шкідливі для її здоров’я чи освіти або перешкоджали її фізичному, розумовому чи моральному розвиткові.

Принцип 10.Дитина має бути захищена від практики, якаможе заохочувати расову, релігійну або будь-яку іншу форму дис-кримінації. Вона повинна виховуватися в дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами, миру і загального братерства,

а також у повному усвідомленні, що її енергія та здібності мають бути присвячені служінню на користь інших людей.

КОНВЕНЦІЯ ПРО ПРАВА ДИТИНИ

Схвалена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. і ратифікована Верховною Радою України 27 лютого 1991 р.

ПРЕАМБУЛА

Держави-учасниці цієї Конвенції, вважаючи,що відповідно до принципів, проголошених у Ста-

туті Організації Об’єднаних Націй, визнання притаманної гід-ності, рівних і невід’ємних прав усіх членів суспільства є основою забезпечення свободи, справедливості та миру на землі;

беручи до уваги, що народи Об’єднаних Націй підтвердили уСтатуті свою віру в основні права людини, у гідність і цінність людської особистості і сповнені рішучості сприяти соціальному прогресові та поліпшенню умов життя за більшої свободи;

визнаючи,що Організація Об’єднаних Націй у Загальній де-кларації прав людини і в Міжнародних пактах про права людини проголосила і погодилася з тим, що кожна людина повинна мати всі зазначені в них права і свободи без будь-якої різниці за таки-ми ознаками, як раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політич-ні чи інші переконання, національне чи соціальне походження, майновий стан, народження чи інші обставини;

нагадуючи,що Організація Об’єднаних Націй у Загальній де-кларації прав людини проголосила, що діти мають право на особ-ливе піклування і допомогу;

переконані в тому, що сім’ї як основній ланці суспільстваі природному середовищу для зростання і благополуччя всіх її членів і особливо дітей має бути надано необхідні захист і допо-мога, щоб вона могла повністю покласти на себе обов’язки в рам-ках суспільства;

визначаючи,що дитині для повного і гармонійного розвиткуїї особистості потрібно рости в сімейному оточенні, в атмосфері щастя, любові і розуміння;

визначаючи, що дитина має бути повністю підготовлена досамостійного життя в суспільстві і вихована в дусі ідеалів, про-голошених у Статуті Організації Об’єднаних Націй, і, особливо, в дусі миру, гідності, терпимості, свободи, рівності й солідар-ності;

беручи до уваги, що необхідність такого захисту дитини булапередбачена Женевською декларацією прав дитини 1924 року та Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамб-леєю 20 листопада 1959 року, і визнана Загальною декларацією прав людини, Міжнародним пактом про громадянські і політич-ні права (зокрема, статтями 23 і 24), Міжнародним пактом про економічні, соціальні та культурні права (зокрема, статтею 10), а також статутами і відповідними документами спеціалізованих установ і міжнародних організацій, які займаються проблемами добробуту дітей;

беручи до уваги, що, як зазначено в Декларації прав дитини,«дитина з огляду на її фізичну та розумову незрілість потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи і належний пра-вовий захист, — як до, так і після народження»;

посилаючисьна положення Декларації про соціальні та пра-вові принципи, які стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо для передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному та міжнародних рівнях, Мінімальних стандарт-них правил Організації Об’єднаних Націй, які стосуються вико-нання правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») та

Декларації про захист жінок і дітей у надзвичайних обставинах та в період збройних конфліктів;

визнаючи,що в усіх країнах світу є діти, які живуть у винят-ково важких умовах, і що такі діти потребують особливої уваги; враховуючиналежним чином важливість традицій і культур-них цінностей кожного народу для захисту і гармонійного роз-

витку дитини; визнаючиважливість міжнародного співробітництва для

поліпшення умов життя дітей у кожній країні, зокрема в краї-нах, що розвиваються;

домовилисяпро нижченаведене:

ЧАСТИНА І Стаття 1

Для цілей цієї Конвенції дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до цієї дитини, вона не досягає повноліття раніше.

Стаття 2

1. Держави-учасниці поважають і забезпечують усі права, пе-редбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває

в межах їхньої юрисдикції, без будь-якої дискримінації, незалеж-но від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи ін-ших переконань, національного, етнічного чи соціального поход-ження, майнового стану, стану здоров’я і народження дитини, її батьків або її законних опікунів чи якихось інших обставин.

2. Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або по-карання на основі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини, батьків дитини, законних опікунів або інших членів сім’ї.

Стаття 3

1. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, чиняться вони державними чи приватними установами, які займаються питан-нями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як-найкращому забезпеченню інтересів дитини.

2. Держави-учасниці зобов’язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які є необхідними для її благополуччя, беру-чи до уваги права та обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які несуть за неї відповідальність за законом, і з цією метою вжи-вають усіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

3. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби й органи, які відповідають за піклування про дітей або їх захист,

відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема в галузі безпеки й охорони здоров’я і з погляду чисель-ності та придатності їхнього персоналу, а також компетентності нагляду.

Стаття 4

Держави-учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних та інших заходів для здійснення прав, визна-них у цій Конвенції. Щодо економічних, соціальних і культурних прав держави-учасниці вживають таких заходів у максимальних рамках наявних у них ресурсів і, в разі потреби, в рамках міжна-родного співробітництва.

Стаття 5

Держави-учасниці поважають відповідальність, права та обов’язки батьків і, у відповідних випадках, членів розширеної родини або громади, як це передбачено місцевим звичаєм, опі-кунів чи інших осіб, які несуть за законом відповідальність за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною у здійс-ненні нею визнаних цією Конвенцією прав і робити це відповідно із здібностей дитини, що розвиваються.

Стаття 6

1. Держави-учасниці визнають, що кожна дитина має невід’ємне право на життя.

2. Держави-учасниці забезпечують максимально можливою мірою виживання і здоровий розвиток дитини.

Стаття 7

1. Дитина реєструється відразу ж після народження, і з цього моменту має право на ім’я і громадянство, а також, на-скільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їхнє піклування.

2. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав від-повідно до їхнього національного законодавства і виконання їх-ніх зобов’язань згідно з відповідними міжнародними докумен-тами, зокрема, у випадку, коли б іншим чином дитина не мала громадянства.

Стаття 8

1. Держави-учасниці зобов’язуються поважати право дитини на збереження своєї індивідуальності, включаючи громадянство, ім’я і родинні зв’язки, як це передбачено законом, не допускаючи протизаконного втручання.

2. Якщо дитина незаконно позбавляється частини або всіх еле-ментів своєї індивідуальності, держави-учасниці забезпечують їй необхідну допомогу і захист для якнайшвидшого поновлення

її індивідуальності.

Стаття 9

1. Держави-учасниці створюють такі умови, аби дитина не розлучалася зі своїми батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи, згідно із судовим рішенням, визначають, відповідно до закону і процедури, що таке розлучення необхідно в інтересах дитини. Таке визначення може виявитися необхідним у тому чи іншому конкретному ви-падку, наприклад, коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

2. У ході будь-якого розгляду відповідно до пункту 1 цієї статті всім зацікавленим сторонам надається можливість брати участь

у розгляді і викладати свої точки зору.

3. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлу-чається з одним або з обома батьками, підтримувати на регуляр-ній основі особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадку, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

4. У тих випадках, коли таке розлучення випливає з рішен-ня, прийнятого державою-учасницею, наприклад, при арешті, ув’язненні, висланні, депортації або смерті (включаючи смерть, яка настала з будь-якої причини під час перебування даної осо-би у віданні держави) одного або обох батьків чи дитини, така держава-учасниця надає батькам, дитині або, коли це необхідно, іншому членові родини на їхнє прохання необхідну інформацію щодо місцезнаходження відсутнього члена (членів) сім’ї, якщо надання цієї інформації не завдасть шкоди добробуту дитини. Держави-учасниці в подальшому створюють умови, аби подан-ня такого прохання не призвело до несприятливих наслідків для відповідної особи (осіб).

Стаття 10

1. Відповідно до зобов’язань держав-учасниць за пунктом 1 статті 9 заява дитини або її батьків на в’їзд у державу-учасницю або виїзд з неї з метою возз’єднання сім’ї повинні розглядатися державами-учасницями у позитивний, гуманний та оперативний спосіб. Держави-учасниці далі забезпечують умови, аби подання такого прохання не призводило до несприятливих наслідків для заявників та членів їхньої сім’ї.

2. Дитина, батьки якої живуть у різних державах, має пра-во підтримувати на регулярній основі, за винятком особливих обставин, особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. З цією метою і відповідно до зобов’язання держав-учасниць за пунктом 2 статті 9 держави-учасниці поважають право дитини та її батьків покидати будь-яку країну, включаючи свою власну, і по-

вертатися до своєї країни. Щодо права покидати будь-яку країну діють лише такі обмеження, які встановлено законом і якї є необ-хідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров’я або моральності населення чи прав і свобод інших осіб,

і є спільними з визнаними у цій Конвенції іншими правами.

Стаття 11

1. Держави-учасниці вживають заходів для боротьби з неза-конним переміщенням і неповерненням дітей з-за кордону.

2. З цією метою держави-учасниці сприяють укладенню дво-сторонніх або багатосторонніх угод або приєднанню до чинних угод.

Стаття 12

1. Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулю-вати свої власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, які стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага відповідно до її віку і зрілості.

2. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного роз-гляду, що торкається дитини, або безпосередньо, або через пред-ставника чи відповідальний орган у порядку, передбаченому про-цесуальними нормами національного законодавства.

Стаття 13

1. Дитина має право вільно висловлювати свою думку; це пра-во включає свободу шукати, одержувати і передавати інформа-цію та ідеї будь-якого змісту, незалежно від кордонів, в усній, письмовій чи друкованій формах, у формі творів мистецтва або за допомогою інших засобів на вибір дитини.

2. Здійснення цього права може бути піддано деяким обме-женням, проте цими обмеженнями можуть бути тільки ті, які передбачені законом і які необхідні:

а) для поваги прав і репутації інших осіб; б) для охорони державної безпеки чи громадського порядку,

здоров’я чи моралі населення.

Стаття 14

1. Держави-учасниці поважають право дитини на свободу думки, совісті і релігії.

2. Держави-учасниці поважають права та обов’язки батьків

і у відповідних випадках — законних опікунів керувати дити-ною у здійсненні її прав методом, який узгоджується із здібнос-тями дитини, що розвиваються.

3. Свобода сповідувати свою релігію або віру може підлягати лише таким обмеженням, які встановлено законом і які є необ-хідними для охорони державної безпеки, громадського порядку,

моралі і здоров’я населення або захисту основних прав і свобод інших осіб.

Стаття 15

1. Держави-учасниці визнають право дитини на свободу асо-ціацій і свободу мирних зборів.

2. Відносно здійснення цього права не можуть застосовуватися будь-які обмеження, окрім тих, які застосовуються відповідно до закону і які є необхідними в демократичному суспільстві в інте-ресах державної безпеки, громадського порядку, охорони здоров’я або моралі населення чи захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 16

1. Жодна дитина не може бути об’єктом свавільного або неза-конного втручання у здійснення її права на особисте життя, сі-мейне життя, недоторканість житла, таємницю кореспонденції, незаконного посягання на її честь і репутацію.

2. Дитина має право на захист з боку закону від такого втру-чання або посягання.

Стаття 17

Держави-учасниці визнають важливу роль засобів масової ін-формації і забезпечують дитині вільний доступ до інформації та матеріалів з різних національних і міжнародних джерел, особ-ливо до таких джерел інформації та матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному і моральному добробутові,

а також здоровому фізичному і психічному розвиткові дитини. З цією метою держави-учасниці:

а) заохочують засоби масової інформації до поширення інфор-мації та матеріалів, корисних для дитини з соціального і куль-турного поглядів і в дусі статті 29;

б) заохочують міжнародне співробітництво в галузі підготов-ки, обміну і поширення такої інформації та матеріалів з різних культурних, національних і міжнародних джерел;

в) заохочують випуск і розповсюдження дитячої літератури; г) заохочують засоби масової інформації приділяти особливу

увагу мовним потребам дитини, яка належить до певної групи меншин або корінного населення;

д) заохочують розробку відповідних принципів захисту дити-ни від інформації та матеріалів, які завдають шкоди її добробуту, враховуючи положення статей 13 і 18.

Стаття 18

1. Держави-учасниці докладають усіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу спільної й однакової відповідальності обох з батьків за виховання та розвиток дитини. Батьки або, у відповідних випадках, законні опікуни несуть рів-

ну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Якнайкра-щі інтереси дитини є предметом їхньої головної турботи.

2. З метою гарантії і сприяння здійсненню прав, викладених

у цій Конвенції, держави-учасниці подають батькам і законним опі-кунам належну допомогу у виконанні ними своїх обов’язків щодо виховання дітей і забезпечують розвиток мережі дитячих закладів.

3. Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб діти, батьки яких працюють, мали пра-во користуватися призначеними для них службами і закладами догляду за дітьми.

Стаття 19

1. Держави-учасниці вживають усіх необхідних законодав-чих, адміністративних, соціальних та освітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насил-ля, образи чи зловживання, відсутності піклування або недбало-го ставлення, грубого поводження або експлуатації, включаючи сексуальне зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка піклується про дитину.

2. Такі заходи захисту, в разі потреби, включають ефектив-ні процедури розробки соціальних програм з метою надання необхідної підтримки дитині й особам, які про неї турбуються, а також для здійснення інших форм запобігання і виявлення, повідомлення, передачі на розгляд, розслідування, лікування і подальших заходів у зв’язку з випадками жорстокого поводжен-ня з дитиною, зазначеними вище, а також, у разі потреби, для порушення судової процедури.

Стаття 2 0

1. Дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її якнайкращих інтересах не може залишати-ся в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, які надаються державою.

2. Держави-учасниці відповідно до своїх національних законів забезпечують заміну догляду за такою дитиною.

3. Такий догляд може включати, зокрема, передачу на вихо-вання, «кафала» за ісламським правом, усиновлення або, в разі потреби, влаштування у відповідні заклади догляду за дітьми. При розгляді варіантів заміни необхідно належним чином врахо-вувати бажаність наступності виховання дитини та її етнічне по-ходження, релігійну і культурну приналежність та рідну мову.

Стаття 21

Держави-учасниці, які визнають і (або) дозволяють існування системи всиновлення, забезпечують, щоб першочергово врахову-валися якнайкращі інтереси дитини, при цьому вони:

а) забезпечують, щоб усиновлення дитини дозволялось лише компетентними органами, які діють відповідно до закону і про-цедури і на основі всієї інформації, яка відноситься до справи і є достовірною, що всиновлення є допустимим з огляду на статус дитини відносно батьків, родичів і законних опікунів і що, коли потрібно, зацікавлені особи дали свою усвідомлену згоду на вси-новлення на основі можливої консультації;

б) визнають, що всиновлення може розглядатися як альтерна-тивний спосіб догляду за дитиною, якщо дитину не можна пере-дати на виховання або віддати до сім’ї, яка забезпечить їй вихо-вання або всиновлення, і якщо забезпечення належного догляду в країні походження дитини є неможливим;

в) забезпечують, щоб у разі всиновлення дитини в іншій країні застосовувалися такі ж гарантії і норми, які застосовуються щодо всиновлення всередині країни;

г) вживають всіх необхідних заходів з метою забезпечення того, щоб у разі всиновлення в іншій країні влаштування дитини не призводило до одержання невиправданих фінансових вигод особам, що з цим пов’язані;

д) сприяють у необхідних випадках досягненню цілей цієї статті шляхом укладання двосторонніх і багатосторонніх домо-вленостей чи угод і прагнуть на цій основі забезпечити, щоб вла-штування дитини в іншій країні здійснювалося компетентними органами чи владою.

Стаття 22

1. Держави-учасниці вживають необхідних заходів, щоб за-безпечити дитині, яка бажає отримати статус біженця або вва-жається біженцем відповідно до застосованого міжнародного або внутрішнього права та процедур, як тій, що супроводжуються, так і тій, що не супроводиться її батьками чи будь-якою іншою особою, належний захист і гуманітарну допомогу у користуванні застосовуваними правами, викладеними в цій Конвенції та ін-ших міжнародних документах у галузі прав людини або гумані-тарних документах, учасниками яких є зазначені держави.

2. З цією метою держави-учасниці допомагають у разі, коли вони вважають за необхідне, будь-яким зусиллям Організації Об’єднаних Націй та інших компетентних міжурядових органі-зацій або неурядових організацій, які співпрацюють з Організа-цією Об’єднаних Націй, щодо захисту такої дитини та надання їй допомоги і пошуку батьків чи інших членів сім’ї усякої дити-ни-біженця, з тим, щоб одержати інформацію, необхідну для її возз’єднання зі своєю сім’єю. У тих випадках, коли батьків чи інших членів сім’ї не можна знайти, дитині надається такий же

захист, як і будь-якій іншій дитині, котра з якоїсь причини пос-тійно або тимчасово позбавлена сімейного оточення, як це перед-бачено цією Конвенцією.

Стаття 23

1. Держави-учасниці визнають, що розумово чи фізично не-повноцінна дитина повинна провадити повноцінне і достойне життя в умовах, які сприяють її упевненості в собі та полегшують

її активну участь у житті суспільства.

2. Держави-учасниці визнають право неповноцінної дитини на особливу турботу; заохочують та забезпечують тих, хто, за умови наявності ресурсів, відповідає за дитину; надають допомогу, яка відповідає станові дитини та становищу її батьків чи інших осіб, які забезпечують піклування про дитину.

3. На визнання особливих потреб неповноцінної дитини допо-мога, відповідно до пункту 2 цієї статті, надається у разі можли-вості безкоштовно, з урахуванням фінансових ресурсів батьків чи інших осіб, які піклуються про дитину, забезпечують непов-ноцінній дитині ефективний доступ до послуг у галузі освіти, професійної підготовки, медичного обслуговування, відновлення здоров’я, підготовки до трудової діяльності та доступу до засобів відпочинку у спосіб, який сприяє найбільш повному, наскільки це можливо, залученню дитини до соціального життя та досяг-нення розвитку її особистості, враховуючи культурний і духов-ний розвиток дитини.

4. Держави-учасниці сприяють, у дусі міжнародного співробіт-ництва, обмінові відповідною інформацією в галузі профілактич-ної охорони здоров’я та медичного, психологічного і функціональ-ного лікування неповноцінних дітей, включаючи поширення інформації про методи реабілітації, загальноосвітньої і професій-ної підготовки, а також доступ до цієї інформації, з тим, щоб на-дати змогу державам-учасницям поліпшити можливості й знан-ня, розширити досвід у цій галузі. У зв’язку з цим особлива увага повинна приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 24

1. Держави-учасниці визнають право дитини на користуван-ня найбільш досконалими послугами системи охорони здоров’я і засобами лікування хвороб та відновлення здоров’я. Держави-учасниці прагнуть забезпечити умови, за яких жодна дитина не буде позбавлена права на доступ до відповідних послуг системи охорони здоров’я.

2. Держави-учасниці домагаються повного здійснення цього права і, зокрема, вживають необхідних заходів для:

а) зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;

б) забезпечення подання необхідної медичної допомоги та охо-рони здоров’я всіх дітей з наданням першочергової уваги розвит-кові первинної медико-санітарної допомоги;

в) боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі в рамках первинної медико-санітарної допомоги, шляхом, окрім інших, застосування легкодоступної технології і надання достатньо по-живного продовольства та чистої питної води, беручи до уваги небезпеку й ризик забруднення навколишнього середовища;

г) надання належних послуг у галузі охорони здоров’я жінкам у допологовий і післяпологовий періоди;

д) забезпечення поінформованості суспільства, зокрема бать-ків і дітей, про здоров’я і харчування дітей, переваги грудного вигодовування, гігієну, санітарію життєвого середовища дитини і запобігання нещасним випадкам, а також їх доступ до освіти та їх підтримку у використанні таких знань;

е) розвиток освітньої роботи та послуг у сфері профілактичної медичної допомоги і планування розмірів сім’ї.

3. Держави-учасниці вживають будь-яких ефективних заходів

з метою ліквідації традиційної практики, яка негативно впливає на здоров’я дітей.

4. Держави-учасниці зобов’язуються заохочувати міжнародне співробітництво і розвивати його з метою поступового здійснення права, яке визнається цією статтею. У зв’язку з цим особлива ува-га повинна приділятися потребам країн, що розвиваються.

Стаття 25

Держави-учасниці визнають право дитини, переданої ком-петентними органами на піклування з метою догляду за нею, її захисту або фізичного чи психічного лікування, на періодичну оцінку лікування, яке надається дитині, та всіх інших умов, пов’язаних з таким піклуванням про дитину.

Стаття 2 6

1. Держави-учасниці визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, і вживають необхідних заходів для до-сягнення повного здійснення цього права відповідно до націо-нального законодавства.

2. Ці блага, в силу потреби, надаються з урахуванням наяв-них ресурсів і можливостей дитини та осіб, які несуть відпові-дальність за утримання дитини, а також будь-яких міркувань, пов’язаних з отриманням благ дитиною або від її імені.

Стаття 27

1. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, мо-рального і соціального розвитку дитини.

2. Батько (и) або інші особи, які виховують дитину, несуть ос-новну відповідальність за забезпечення (у межах своїх здібностей

і фінансових можливостей) умов життя, необхідних для розвит-ку дитини.

3. Держави-учасниці відповідно до національних умов і в ме-жах своїх можливостей вживають необхідних заходів щодо на-дання допомоги батькам та іншим особам, які виховують дітей, у здійсненні цього права і, в разі потреби, надають матеріальну допомогу і підтримують програми, особливо щодо забезпечення харчуванням, одягом і житлом.

4. Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів щодо забезпечення поновлення утримання дитини батьками або інши-ми особами, які несуть фінансову відповідальність за дитину, як усередині держави-учасниці, так і з-за кордону. Зокрема, якщо особа, яка несе фінансову відповідальність за дитину, і дитина проживають у різних країнах, держави-учасниці сприяють при-єднанню до міжнародних угод або укладенню таких угод, а та-кож досягненню інших відповідних домовленостей.

Стаття 2 8

1. Держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з ме-тою поступового здійснення цього права, на основі однакових можливостей, вони, зокрема:

а) запроваджують безкоштовну і обов’язкову початкову ос-віту;

б) заохочують розвиток різних форм середньої освіти, як за-гальної так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей і вживають таких необхідних заходів, як запровадження безкоштовної освіти та надання, в разі потреби, фінансової допо-моги;

в) забезпечують доступність вищої освіти для всіх на основі здібностей кожного за допомогою відповідних засобів;

г) забезпечують доступність інформації та матеріалів у галузі освіти і професійної підготовки для всіх дітей;

д) вживають заходів для сприяння регулярному відвідуванню шкіл і зниженню кількості учнів, що залишили школу.

2. Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів для забезпечення того, аби шкільна дисципліна підтримувалася за допомогою методів, які поважають гідність дитини, і відповідно до цієї Конвенції.

3. Держави-учасниці заохочують і розвивають міжнародне співробітництво у питаннях освіти, зокрема з метою сприяння ліквідації невігластва й безграмотності в усьому світі, доступ-ності науково-технічних знань і сучасних методів навчання.

У зв’язку з цим особливу увагу необхідно надавати потребам країн, що розвиваються.

Стаття 29

1. Держави-учасниці погоджуються з тим, що освіта повинна спрямовуватися на:

а) розвиток особи, талантів і розумових та фізичних здібнос-тей дитини в їх найповнішому обсязі;

б) виховання поваги до прав дитини і основних свобод, а та-кож принципів, проголошених у Статуті Організації Об’єднаних Націй;

в) виховання поваги до батьків дитини, її культурної самобут-ності, мови і цінностей, до національних цінностей країни, в якій дитина проживає, країни її походження та до цивілізацій, від-мінних від її власної;

г) підготовку дитини до свідомого життя у вільному суспіль-стві в дусі розуміння, миру, терпимості, рівноправності чоловіків

і жінок, дружби між народами, етнічними і релігійними група-ми, а також особами з числа корінного населення;

д) виховання поваги до навколишнього середовища.

2. Жодна частина цієї статті або статті 28 не тлумачиться як така, що обмежує свободу окремих осіб та органів щодо створен-ня навчальних закладів і керівництво ними за умови постійно-го дотримання принципів, викладених у пункті 1 цієї статті, та виконання вимоги про те, щоб освіта, яка надається у таких на-вчальних закладах, відповідала мінімальним нормам, які вста-новлюються державою.

Стаття 30

У тих державах, де існують етнічні, релігійні або мовні мен-шини чи особи з числа корінного населення, дитині, яка нале-жить до таких меншин або корінного населення, не може бути відмовлено у праві разом з іншими членами своєї групи користу-ватися культурними надбаннями, сповідувати свою релігію і ви-конувати її обряди, а також користуватися рідною мовою.

Стаття 31

1. Держави-учасниці визнають право дитини на відпочинок

і дозвілля, право брати участь в іграх та розвагах, які відповіда-ють її вікові, вільно брати участь у культурному житті та займа-тися мистецтвом.

2. Держави-учасниці поважають і заохочують право дитини на всебічну участь у культурному і творчому житті, сприяють на-данню відповідних можливостей для культурної і творчої діяль-ності, дозвілля й відпочинку.

Стаття 32

1. Держави-учасниці визнають право дитини на захист від економічної експлуатації та від виконання будь-яких робіт, що становлять небезпеку для її здоров’я або перешкоджати у здо-бутті нею освіти, або завдавати шкоди її здоров’ю, фізичному, розумовому, духовному, моральному та соціальному розвит-кові.

2. Держави-учасниці вживають законодавчих, адміністратив-них, соціальних заходів, а також заходів у галузі освіти, з тим, щоб забезпечити виконання цієї статті. З цією метою, керуючись відповідними положеннями інших міжнародних документів, держави-учасниці:

а) встановлюють мінімальний вік або мінімальні рівні віку для прийняття на роботу;

б) визначають вимоги щодо тривалості робочого дня і умови праці;

в) передбачають відповідні види покарання або інші санкції щодо забезпечення ефективного здійснення цієї статті.

Стаття 33

Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів, вклю-чаючи законодавчі, адміністративні й соціальні, а також захо-ди в галузі освіти, з тим, щоб захистити дітей від незаконного вживання наркотичних засобів і психотропних речовин, як це визначено у відповідних міжнародних договорах, і не допускати використання дітей у протизаконному виробництві таких речо-вин та торгівлі ними.

Стаття 34

Держави-учасниці зобов’язуються захищати дитину від усіх форм сексуальної експлуатації і сексуальної розбещеності. З цією метою держави-учасниці, зокрема, вживають на національному, двосторонньому і багатосторонньому рівнях усіх необхідних за-ходів для запобігання:

а) схилянню або примусу дитини до будь-якої незаконної сек-суальної діяльності;

б) використанню з метою експлуатації дітей у проституції або

в іншій незаконній сексуальній практиці;

в) використанню з метою експлуатації дітей у порнографії та порнографічних матеріалах.

Стаття 35

Держави-учасниці вживають на національному, двосторон-ньому та багатосторонньому рівнях усіх необхідних заходів щодо запобігання викраденню дітей, торгівлі дітьми або їх контрабан-ді з будь-якою метою і в будь-якій формі.

Стаття 36

Держави-учасниці захищають дитину від усіх інших форм ек-сплуатації, які завдають шкоди будь-якому аспектові добробуту дитини.

Стаття 37

Держави-учасниці забезпечують, щоб:

а) жодна дитина не піддавалася катуванню чи іншим жорсто-ким, нелюдським або таким, що принижують гідність, видам по-водження або покарання. Ні смертна кара, ні довічне ув’язнення, яке не передбачає можливості звільнення, не призначаються за злочини, вчинені особами віком менше 18 років;

б) жодна дитина не була позбавлена свободи незаконним або свавільним шляхом. Арешт, затримання або ув’язнення дитини здійснюються відповідно до закону і використовуються лише як винятковий захід і протягом якомога коротшого періоду часу;

в) кожна позбавлена волі дитина користувалася гуманним поводженням і поважанням невід’ємної гідності її особи з ура-хуванням потреб осіб її віку. Зокрема, кожна позбавлена волі дитина повинна бути віддалена від дорослих, якщо тільки не вва-жається, що в якнайкращих інтересах цього робити не слід; мати право підтримувати зв’язок зі своєю сім’єю шляхом листування і побачень, за винятком особливих обставин;

г) кожна позбавлена волі дитина має право на негайний доступ до правової та іншої допомоги, а також право заперечувати закон-ність позбавлення її волі перед судом чи іншим компетентним, незалежним і безстороннім органом та право на невідкладне при-йняття ними рішення щодо будь-якої такої процесуальної дії.

Стаття 38

1. Держави-учасниці зобов’язуються поважати норми міжна-родного гуманітарного права, які є застосовуваними до них у разі збройних конфліктів і мають відношення до дітей, та забезпечу-вати їх виконання.

2. Держави-учасниці вживають усіх можливих заходів для забезпечення того, щоб діти, які не досягли 15-річного віку, не брали участі у воєнних діях.

3. Держави-учасниці утримуються від призову осіб, які не досягли 15-річного віку, на службу до збройних сил. При вербу-ванні осіб, які досягли 15-річного віку, але яким не виповнилося 18 років, держави-учасниці прагнуть надавати перевагу особам старшого віку.

4. Відповідно до своїх зобов’язань за міжнародним гуманітар-ним правом, пов’язаним із захистом цивільного населення під час збройних конфліктів, держави-учасниці зобов’язуються вживати

всіх можливих заходів з метою забезпечення захисту дітей, які знаходяться у зоні збройного конфлікту, та догляд за ними.

Стаття 39

Держави-учасниці вживають усіх необхідних заходів з тим, щоб сприяти фізичному і психологічному відновленню та со-ціальній реінтеграції дитини, яка є жертвою будь-яких видів зневаги, експлуатації або зловживання, катувань чи інших жор-стоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поведінки, покарання або збройних конфліктів. Таке відновлен-ня і реінтеграція повинні здійснюватися за умов, які забезпечу-вали б здоров’я, самоповагу і гідність дитини.

Стаття 40

1. Держави-учасниці визнають право кожної дитини, котра, як вважається, порушила кримінальне законодавство, звинувачуєть-ся або визнається винною в його порушенні, на таке поводження, яке сприяло б розвиткові у дитини почуття гідності, значущості, зміцнювало б у ній повагу до прав людини та основних свобод ін-ших, і при цьому враховувався б вік дитини та бажаність сприян-ня її реінтеграції і виконання нею корисної ролі в суспільстві.

2. З цією метою і беручи до уваги відповідні положення між-народних документів, держави-учасниці, зокрема, забезпечують, щоб:

а) жодна дитина не вважалася такою, що порушила кримі-нальне законодавство, не звинувачувалася і не визнавалася вин-ною в його порушенні з причини дії або бездіяльності, які не були заборонені національним або міжнародним правом під час їх вчинення;

б) кожна дитина, котра, як вважається, порушила криміналь-не законодавство або звинувачується в його порушенні, мала, принаймні, такі гарантії:

І) презумпція невинності, доки її вину не доведено згідно із законом;

II) негайне і безпосереднє інформування її про звинувачення проти неї і, в разі потреби, через її батьків або законних опікунів та одержання правової й іншої необхідної допомоги при підготов-ці і здійсненні свого захисту;

III) невідкладне прийняття рішення у питанні, яке розгля-дається, компетентним, незалежним і безстороннім органом або судовим органом у ході справедливого слухання відповідно до закону у присутності адвоката чи іншої особи, і якщо це не вва-жається таким, що суперечить найкращим інтересам дитини, зокрема, з урахуванням її віку чи становища її батьків або закон-них опікунів;

IV) свобода від примусу давати свідчення або визнавати про-вину; вивчати показання свідків звинувачення самостійно або за допомогою інших осіб, забезпечити рівноправну участь свідків захисту та вивчати їхні свідчення;

V) якщо вважається, що дитина порушила кримінальне зако-нодавство, забезпечити повторний розгляд вищестоящим компе-тентним, незалежним і безстороннім органом або судовим орга-ном згідно з законом відповідного рішення та будь-яких вжитих у зв’язку з цим заходів;

VI) безплатна допомога перекладача, якщо дитина не розуміє мови, яка використовується, або не говорить нею;

VII) повна повага до її особистого життя на всіх стадіях роз-гляду.

3. Держави-учасниці прагнуть сприяти встановленню законів, процедур, органів та установ, які безпосередньо відносяться до дітей, котрі, як вважається, порушили кримінальне законодавство, звину-вачуються або визнаються винними в його порушенні, зокрема:

а) встановити мінімальний вік, нижче від якого діти вважа-ються неспроможними порушити кримінальне законодавство;

б) у разі потреби і бажаності, вжити заходів щодо поводжен-ня з такими дітьми без використання судового розгляду за умови повного дотримання прав людини і правових гарантій.

4. Необхідною є наявність таких заходів, як догляд, положен-ня про опіку і нагляд, консультативні послуги, призначення тер-міну випробування, виховання, програми навчання і професійної підготовки, інші форми догляду, які замінюють догляд у закла-дах, з метою забезпечення такого поводження з дитиною, яке від-повідало б її добробуту, а також становищу і характеру злочину.

Стаття 41

Ніщо в цій Конвенції не порушує будь-яких положень, які більшою мірою сприяють здійсненню прав дитини і можуть бути викладені:

а) у законі держави-учасниці; б) у нормах міжнародного права, які діють щодо даної держави.

ЧАСТИНА II

Стаття 42

Держави-учасниці зобов’язуються, використовуючи належні і дієві засоби, широко інформувати про принципи та положення Конвенції як дорослих, так і дітей.

Стаття 43

1. З метою прогресу, досягнутого державами-учасницями

у виконанні зобов’язань, прийнятих відповідно до цієї Конвен-

ції, засновується Комітет з прав дитини, який виконує функції, передбачувані нижче.

2. Комітет складається з 10 експертів, які характеризуються високими моральними якостями і визнаються компетентними

у питаннях, які охоплюються цією Конвенцією. Члени Комітету обираються державами-учасницями з числа своїх громадян. При цьому важливо дотримуватися справедливого географічного роз-поділу, а також головних правових систем.

3. Члени Комітету обираються таємним голосуванням з чис-ла внесених до списку осіб, висунутих державами-учасницями. Кожна держава-учасниця може висунути одну особу з числа своїх громадян.

4. Перші вибори до Комітету проводяться не пізніше як через шість місяців з дня набрання чинності Конвенцією, а потім раз на два роки. Принаймні за чотири місяці до дня кожних виборів Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй звертаєть-ся до держав-учасниць з листом, пропонуючи їм подати свої кан-дидатури протягом двох місяців. Генеральний секретар складає в алфавітному порядку список усіх висунутих осіб із зазначен-ням держав-учасниць, які висунули цих осіб, і подає список державам-учасницям Конвенції.

5. Вибори проводяться на нарадах держав-учасниць, які скликаються Генеральним секретарем у Центральних устано-вах Організації Об’єднаних Націй. На нарадах, де дві третини держав-учасниць складають кворум, обраними до Комітету є ті кандидати, які здобули найбільшу кількість голосів і абсолютну більшість голосів представників держав-учасниць, присутніх під час голосування.

6. Члени Комітету обираються на чотирирічний термін. Вони мають право бути переобраними у разі повторного висунення їхніх кандидатур. Термін повноважень п’яти членів, які обира-ються на перших виборах, закінчується наприкінці дворічного періоду; негайно після перших виборів імена цих п’яти членів визначає жеребкуванням Голова наради.

7. У разі смерті або виходу у відставку члена Комітету, або за умови, коли він чи вона з певних причин не можуть виконувати обов’язки члена Комітету, держава-учасниця, яка висунула цього члена Комітету, призначає іншого експерта з числа своїх грома-дян на решту строку за умови схвалення Комітетом.

8. Комітет встановлює свої правила процедури.

9. Комітет обирає своїх службових осіб на дворічний термін.

10. Сесії Комітету, як правило, проводяться у Центральних ус-тановах Організації Об’єднаних Націй або в будь-якому іншому

місці, визначеному Комітетом. Комітет, як правило, проводить свої сесії щороку. Тривалість сесії Комітету визначається і, при потребі, переглядається на нараді держав-учасниць цієї Конвен-ції за умови схвалення Генеральною Асамблеєю.

11. Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй надає необхідний персонал і матеріальні засоби для ефективного здійс-нення Комітетом своїх функцій відповідно до цієї Конвенції.

12. Члени Комітету, заснованого відповідно до цієї Конвенції, одержують затверджувану Генеральною Асамблеєю винагороду

з коштів Організації Об’єднаних Націй у порядку і на умовах, що встановлюються Генеральною Асамблеєю.

Стаття 44

1. Держави-учасниці зобов’язуються подавати Комітетові че-рез Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй до-повіді про вжиті ними заходи щодо закріплення визнаних у Кон-венції прав та про прогрес, досягнутий у здійсненні цих прав:

а) протягом двох років після набрання Конвенцією чинності для відповідної держави-учасниці;

б) надалі — кожні п’ять років.

2. У доповідях, що подаються відповідно до цієї статті, зазна-чаються фактори й проблеми (якщо вони є), що впливають на ступінь виконання зобов’язань за цією Конвенцією. Доповіді та-кож містять достатню інформацію, з тим, щоб забезпечити Комі-тетові повне розуміння дії Конвенції в даній країні.

3. Державі-учасниці, яка подала Комітетові першу доповідь, не має потреби повторювати в наступних доповідях, які подава-тимуться відповідно до п. 1 цієї статті, раніше викладену основну інформацію.

4. Комітет може просити у держав-учасниць додаткову інфор-мацію, яка стосується здійснення цієї Конвенції.

5. Доповіді про діяльність Комітету двічі на рік подаються Ге-неральній Асамблеї за посередництвом Економічної і Соціальної Ради.

6. Держави-учасниці забезпечують широку гласність своїх до-повідей у своїх країнах.

Стаття 45

З метою сприяння ефективному здійсненню Конвенції та за-охочення міжнародного співробітництва в галузі, що охоплюєть-ся Конвенцією:

а) спеціальні установи, Дитячий фонд Організації Об’єднаних Націй та інші органи Організації Об’єднаних Націй представля-ються при розгляді питань про здійснення положень цієї Кон-венції, які входять до сфери їхніх повноважень. Комітет може

запропонувати спеціалізованим установам, Дитячому фондові Організації Об’єднаних Націй та іншим компетентним органам, коли вважає це за доцільне, подати висновок експертів щодо здійснення Конвенції в тих сферах, які входять до компетенції їх повноважень. Комітет може запропонувати спеціалізованим установам, Дитячому фондові Організації Об’єднаних Націй та іншим органам Організації Об’єднаних Націй подати доповіді про виконання положень Конвенції у сферах, які входять до їх компетенції;

б) Комітет надсилає, коли вважає це за доцільне, у спеціалізо-вані установи, Дитячий фонд Організації Об’єднаних Націй до-повіді держав-учасниць, які містять прохання про технічну кон-сультацію або допомогу чи вказується на потребу цього, а також зауваження і пропозиції Комітету, якщо такі є, відносно певних прохань або вказівок;

в) Комітет може рекомендувати Генеральній Асамблеї запро-понувати Генеральному секретареві провести від її імені дослід-ження з певних питань, які стосуються прав дитини;

г) Комітет може вносити пропозиції та рекомендації загально-го характеру, що засновані на інформації, одержаній відповідно до статей 44 і 45 цієї Конвенції. Такі пропозиції та рекомендації загального характеру надсилаються зацікавленій державі-учас-ниці і повідомляються Генеральній Асамблеї поряд із зауважен-нями держав-учасниць, якщо такі є.

ЧАСТИНА III

Стаття 46

Ця Конвенція відкрита для підписання всіма державами.

Стаття 47

Ця Конвенція підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй.

Стаття 48

Ця Конвенція відкрита для приєднання до неї будь-якої де-ржави. Документи про приєднання здаються на зберігання Гене-ральному секретареві Організації Об’єднаних Націй.

Стаття 49

1. Ця Конвенція набирає чинності на тридцятий день після дня здачі на зберігання Генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй двадцятої ратифікаційної грамоти або доку-мента про приєднання.

2. Для кожної держави, яка ратифікує цю Конвенцію або при-єднується до неї після здачі на зберігання двадцятої ратифіка-

ційної грамоти або документа про приєднання, ця Конвенція на-бирає чинності на тридцятий день після здачі такою державою на зберігання її ратифікаційної грамоти або документа про при-єднання.

Стаття 50

1. Будь-яка держава-учасниця може запропонувати поправ-ку і подати її Генеральному секретареві Організації Об’єднаних Націй. Генеральний секретар надсилає запропоновану поправку державам-учасницям з проханням вказати, чи висловлюються вони за скликання Конвенції держав-учасниць з метою розгляду цих пропозицій і проведення щодо них голосування. Якщо про-тягом чотирьох місяців, починаючи з дати такого повідомлення, принаймні третина держав-учасниць висловиться за таку кон-ференцію, Генеральний секретар скликає цю конференцію під егідою Організації Об’єднаних Націй. Будь-яка поправка, прий-нята більшістю голосів держав-учасниць, присутніх на цій кон-ференції і які брали участь у голосуванні, подається Генеральній Асамблеї на затвердження.

2. Поправка, прийнята відповідно до п. 1 цієї статті, набирає чинності після затвердження її Генеральною Асамблеєю Органі-зації Об’єднаних Націй і прийняття її більшістю у дві третини держав-учасниць.

3. Коли поправка набирає чинності, вона стає обов’язковою для тих держав-учасниць, які її прийняли, а для інших держав-учасниць залишаються обов’язковими положення цієї Конвенції та будь-які попередні поправки, що були ними прийняті.

Стаття 51

1. Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй одер-жує і розсилає всім державам текст застережень, зроблених державами в момент ратифікації або приєднання.

2. Застереження, не сумісне з цілями і завданнями цієї Кон-венції, не допускається.

3. Застереження можуть бути знятими в будь-який час шля-хом відповідного повідомлення, надісланого Генеральному сек-ретареві Організації Об’єднаних Націй, який повідомляє про це всім державам. Таке повідомлення набирає чинності з дня його одержання Генеральним секретарем.

Стаття 52

Будь-яка держава-учасниця може денонсувати цю Конвен-цію шляхом письмового повідомлення Генерального секретаря Організації Об’єднаних Націй. Денонсація набирає чинності через 1 рік після одержання повідомлення Генеральним сек-ретарем.

Стаття 53

Генеральний секретар Організації Об’єднаних Націй призна-чається депозитарієм цієї Конвенції.

Стаття 54

Оригінал цієї Конвенції, англійський, арабський, іспанський, китайський, російський і французький тексти якої є автентич-ними, здається на зберігання Генеральному секретареві Органі-зації Об’єднаних Націй. На посвідчення цього нижче підписали-ся уповноважені співробітники, що отримали ці повноваження від урядів, які підписали цю Конвенцію.

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року

(Витяг)

Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 446; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 123 4 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!