Тi самi без Жандарм а i Анни. Перша жiнка. Та й справдi пiшла з ним.



Перша жiнка. Та й справдi пiшла з ним.

Друга жiнка. Видно, що їй зразу нiяково було. Троха противилась.

Настя. Ще не привикла, кумо. Але привикне швидко. Вiн її привчить.

Друга жiнка. Та й страшний же! А найстрашнiший, як усмiхається. Так тi зубищi бiлi та великi виставить, що, здається чоловiковi, ось-ось укусить.

Музика, танцi. По хвилi Жандарм i Анна виходять iз шинку, беруться за руки i пускаються також у танець.

 

 

ЯВА ОДИНАДЦЯТА

 

 

Тi самi, Жандарм i Анна танцюють. Помалу танцюючi пари розступаються. На всiх лицях обурення. Жандарм i Анна лишаються самi.

 

Жандарм (побачивши се, зупиняється, грiзно). А се що? (Обертається кругом.) Чому не танцюєте?

Парубки (кланяються, лукаво). Нам досить.

Жандарм. Як то? Не хочете бiльше?

Один парубок. Нi. Помучились.

Жандарм. Хлопцi, се ви задля мене?

Парубок. Може, й так.

Жандарм. Що? Ви смiєте менi такий стид робити?

Парубок (смiлiше). А пан смiють нам такий стид робити?

Жандарм. Який?

Парубок. Танцювати з такою жiнкою. -

Жандарм. З якою?

Парубок. Самi то лiпше знаєте, з якою. Ми з нею не танцюємо.

Жандарм. Але я з нею танцюю. Ви менi не смiєте стиду робити. Я цiсарський слуга.

Парубок. Ми всi цiсарськi. А до танцю ви нас не присилуєте.

Жандарм (м'якше). А може, й присилую. (Кричить.) Жиде! Гей, Шльомо!

 

 

ЯВА ДВАНАДЦЯТА

 

 

Тi самi i Шльома, за ним вiйт.

 

Шльома (з лiваром у руцi). Чого вам треба, пане постенфiрер?

Жандарм. Вiдро горiвки i пiвбочiвки пива для всеї громади, на мiй рахунок, розумiєш? А зараз!

Парубок. Ви, пане шандаре, дармо не експенсуйтеся! Ми вашої горiвки анi вашого пива пити не будемо i в танець з отсею кобiтою не пiдемо. Ми анi вам, анi їй честi не уймаємо. Що собi маєте, то собi майте, але танцювати з вами не можемо. Вiльно пану начальниковi заборонити нам дальше бавитися, то ми розiйдемося. Гей, хлопцi, дiвчата, ходiмо домiв!

Вiйт (стає на серединi). Гов, гов! А тут що таке сталося?

Парубок (кланяється). Нiчого, пане начальнику. Потанцювали та й додому йдемо.

Вiйт. Ба, та так живо?

Парубок. Адже єгомость остро заказували.

Вiйт. Ти, блазню один! Менi тото будеш пригадувати? Кади тому, що носа не має, а не менi. Ти думаєш,,що я такий дурень i не бачу, що тут дiється?

Парубок. Ну, то чого ж пан начальник питаються?

Вiйт. Мовчи, дурню! Хлопцi, стид вам таке робити! Пан шандар нинi ваш гiсть, самi ви його запросили - не бiйтеся, я бачив через вiкно! Ну, а тепер такий бешкет йому робите? Фе, так негарно.

Парубок. А нам випадає з такою разом танцювати?

Вiйт. Анна порядна господиня! Чого ви вiд неї хочете?

Парубок. Чоловiка вiшати мають, а вона тут буде танцювати. То так порядна господиня робить?

Вiйт. Не слухайте, дiти! Се брехня, її чоловiка ще не судили, ще не знати, чи вiн що винен, а без суду нiкого не вiшають. А коли пан шандар не цурається вести її в танець, то ви не маєте права нею цуратися. Ну, ну, не фиркайтеся, а будьте радi, що вам дозволено бавитися. А ви, пане шандаре, не противтеся дiтвакам. Самi бачите, вони то не з злого серця. Ну, музики, ну, грайте!

Музики грають; звiльна, мляво починаються танцi. По якiмсь часi Жандарм з Анною знов пускаються в танець. Нараз на пiвтактi музика уриває, пари, крiм Жандарм а i Анни, стають мов вкопанi.

 

 

ЯВА ТРИНАДЦЯТА

 

 

Тi самi, по хвилi Микола.

 

Музики i часть танцюючих бачать Миколу, ще заким вiн появився на сценi. Жандарм i Анна оберненi до нього плечима.

Жандарм (тупає ногою). До стосот кадукiв! А се що знов? Чого ви урвали? Гей, музики! Ви хочете…

Музика мовчки показує смиком.

Жандарм (обертається, побачив Миколу). Га, а се що?

Микола (в кожусi, оброслий бородою, з вузликом на плечах входить i кланяється народовi). Слава Iсусу Христу!

Всi. Слава навiки!

Анна (побачивши його, скрикує). Господи! Пропала я! Микола!

Микола (всмiхається сумовито). А що бачу, i моя жiнка тут. Ото добре. I ви тут, пане шандаре? Та, бачу, я вам забаву перервав!

Жандарм. Ну, як ся маєш, Миколо? Що з тобою чувати? Пустили тебе?

Микола. Та, богу дякувати, пустили.

Жандарм. Дуже мене то тiшить. (Пiдходить i подає йому руку.) А знаєш, кому за се маєш подякувати?

Микола. Та вiдки менi знати? Хiба менi там скажуть? Прийшли, створили казню, казали забиратися, та й по всьому.

Жандарм. Менi маєш подякувати.

Микола. Тобi? А то як?

Жандарм. Бо я таки вiднайшов правдивого убiйцю. Та й то не одного, а цiлу кумпанiю. Не нинi, то завтра їх арештую. Коштувало се мене труду, то певно. Був чоловiк i в такiм, що мало сам головою не наложив, ну, але, знаєш, як я тебе арештував, то так мене щось коло серця почало нудити. Все менi здавалося, що ти не винен i будеш думати, що я тебе доброхiть у бiду ввалив. I я не мiг спочити, поки не натрафив на слiд убiйникiв.

Микола (кланяється йому). Най тобi бог заплатить за все добре, а за зло… (Глядить з докором на Анну.) Злого най вам бог не пам'ятає!

Жандарм (смiється). Ну, злого! Так багато злого я нiкому не зробив. Менi, може, дехто бiльше зробив злого, а я нiкому не випоминаю.

Микола (поспiшно). Я також нi, також нi! Хорони господи! Що там випоминати!

Жандарм. А я от нинi твою господиню ледво витягнув силомiць iз дому, аби троха провiтрилася та м'iж людей показалася.

Микола. Спасибi, спасибi тобi, що хоч ти за неї дбав. Чув я там, у тiм пеклi, чув, як ти її дозирав. Спасибi! (Кланяється.) Ну, Анно, а ти що так стала, мов осуджена? Чому не вiтаєшся зi мною?

Анна. Будемо ще мати час вiтатися. Що тут, перед усiми людьми?

Микола. Правда, правда. Се домашнє дiло, нiщо його перед людьми показувати. Ну, так ходiмо додому. В ласцi божiй оставайтеся, добрi люди! (Кланяється i пускається йти. Анна за ним.)

Жандарм. Миколо, гов! А постiй-но!

Микола (озирається). А чого тобi?

Жандарм. Ба, а мене не кличеш до себе? Адже ж нинi празничний день, треба його якось обiлляти. Го, го, не думай, що се тобi так увiйдеться!

Микола (заклопотаний). Що ж, коли твоя ласка… А я, правду кажучи, не думав…

Жандарм. Де ти в своїм життi коли що думав! Усе другi за тебе думали. Так чекай же, не знаєш ти честi, то я тебе погощу. Гей, жиде!

Шльома (вибiгає з порожнiми склянками). Чого вам потрiбно?

Жандарм. фляшку горiвки, вишняку, що там ще маєш доброго, спакуй у кошик, а зараз! Плачу готовими.

Шльома. Ни, ни, чи я вiд пана постенфiрера домагаюся? А куди тото вiдiслати?

Жандарм. До Миколи. А живо!

Шльома. Добре, добре! (Вiдходить до коршми.)

Жандарм (махає шапкою). Ну, люди, бувайте здоровi! (Вiдходить.)

Настя (воркоче за ним). На зламану голову!

Музика. Парубки i дiвчата знов лагодяться до танцю. Заслона спадає

 

 

ДIЯ ЧЕТВЕРТА

 

Хата Миколи.

ЯВА ПЕРША

 

Анна сама.

Анна (пiд вiкном мотає пряжу на мотовило i числить нитки). Одинадцять, дванадцять, тринадцять, чотирнадцять, п'ятнадцять. (Зупиняється.) Семий день уже його нема. Чень нинi прийде. I боюсь його, i жити без нього не можу. (Мотає далi.) Шiстнадцять, сiмнадцять, вiсiмнадцять, дев'ятнадцять, двадцять. (Зупиняється, зажмурює очi i задумується.) Який страшний! Який грiзний! А що за сила! Здається, якби хотiв, то так би i роздавив Мене i того… мойого… халяпу. Поглядом одним прошиб би. I чим страшнiший, чим острiше до мене говорить, тим, здається, я бiльше люблю його. Вся тремчу, а так i здається, що тону в нiм, роблюсь частиною його. I нема у мене тодi своєї волi, анi своєї думки, анi сили, анi застанови, нiчого. Все менi тодi байдуже, все готова вiддати йому, кинути в болото, коли вiн того схоче! Ах! (Мотає далi.) Двадцять i одна, i двi, i три, i чотири. (Зав'язує пасмо.) Та й чи ж не вiддала я йому все, все, що може вiддати жiнка любому чоловiковi? Навiть душу свою, честь жiночу, свою добру славу. Присягу для нього зламала. Сама себе на людський посмiх вiддала. Ну, i що жi Менi байдуже! Вiн для мене все: i свiт, i люди, i честь, i присяга. (Мотає.) Одна, двi, три, чотири, п'ять, шiсть…

 

 

ЯВА ДРУГА

 

Жандарм i Анна.

Жандарм (входить). Добрий день, Анно! Ти сама?

Анна (випускає з рук мотовило i веретено). Ах! То ти? Де ж се ти так довго? Чому не приходив тiлький час?

Жандарм. Де чоловiк?

Анна. Аж у стодолi молотить.

Жандарм. Ну, що ж вiн?

Анна. Як то що?

Жандарм. Не дорiкає тобi, не б'є, не сварить?

Анна. Вiн? Анi словечка. Навiть не питався, чому я не приходила до нього до арешту. Крутиться по хатi, нишпорить по господарствi по-давньому.

Жандарм. Ну, а ти не почала з ним розмову?

Анна. Про що ж я буду з ним говорити? Обрид вiн менi. Лучче б був гнив собi в кримiналi.

Жандарм. Ну, а як гадаєш, знає вiн про те, що зайшло мiж нами?

Анна. А хто його знає? Менi навiть натяком одним не дав сього пiзнати.

Жандарм. Ну, але, може, сусiди наговорили йому?

Анна. Може бути. Та що се мене обходить? Я тепер спокiйна, нiчого не боюся, нi про що не думаю, нiчого не знаю, тiлько тебе одного. (Приближається до нього, боязно.) Михаиле, можна тебе обняти?

Жандарм обiймає її. Анна. I поцiлувати? Цiлуються.

Знаєш, давнiше я, здається, була б умерла зi стиду, якби була подумала навiть, що яко шлюбна жiнка можу так цiлувати другого. А тепер! (Цiлує його без пам'ятi.) Любий мiй! Тепер у мене анi крихiточки нiякого неспокою, нiякого сорому нема!

Микола вiдчиняє дверi, але, побачивши, що Михайло з Анною цiлуються, цофається назад i запирає злегка дверi.

Жандарм (шепотом). Вiн був.

Анна. Нехай собi! Не боюсь я його.

Жандарм. Ну, я також пс страшкiв сип. Але тепер я не хочу з ним балакати. Я так тiльки на хвильку забiг. Мушу ще пiти до вiйта вiддати йому письмо, а вiдтак прийду до вас на кiлька годин. Прощавай! (Забирає карабiн i вiдходить.)

Анна. А приходи! Ждатиму з пiдвечiрком! (Береться знов мотати.) Так, вiн бачив нас. Ну, i що ж з того? Коли досi очi не повилазили, то мусив бачити. Не тепер, то в четвер був би побачив. Я ховатися вiд нього не думаю. Нехай робить зi мною, що хоче! (Рахує потихо нитки, зав'язує пасмо.)

 

 

ЯВА ТРЕТЯ

 

Микола i Анна.

Микола (входить з цiпом у руцi). Ти сама, Анно?

Анна. Сама.

Микола. А той… шандар… пiшов уже?

Анна. Пiшов до вiйта, але за годинку, казав, що прийде. Або що, ти хотiв з ним що побесiдувати?

Микола. Я?.. Ну, нi… Хiба так… пару слiв… Але нi! Що менi з ним бесiдувати?.. От, бачиш, свiрка в цiпi урвалася, то я прийшов зв'язати. Не маєш де мотузка?

Анна. Не маю. От на тобi прядива та виплети собi.

Микола. Та хiба вже так зробити. (Бере прядиво, вбиває в стiл шило, робить з прядива космики, наслинює їх i починає плести. Анна мотає далi, шепотом числячи нитки. Микола по хвилi.) Анно!

Анна. Чого тобi?

Микола. Так сей шандар, сей Михайло ГурманАнна. Ну, чого тобi вiд нього треба?

Микола. Я знаю, ти ще дiвкою любила його… i тепер любиш.

Анна (перестає мотати i глядить на нього). Ну, i що ж з того?

Микола (понуривши голову). Та нiчого. Хiба я тобi що-небудь кажу? (Хвилю мовчить, а вiдтак починає плакати i клонить голову до стола.)

Анна. Так чого ж плачеш? Чого рвеш моє серце?

Микола. Бо… бо… моє рветься. (Встає i наближається швидко до неї.) Анно! Невже ж ти мене так… так анi крихiтки не любиш?

Анна. Нi.

Микола. I нiколи не любила?

Анна. Нi.

Микола. I не можеш присилувати себе, щоб хоч жити зi мною по-давньому?

Анна. Нi. (Звiшує голову.) Пропало вже.

Микола (вiдвертається). Га, видко, божа воля така. Господи, пощо ти вивiв мене з кримiналу? Чому не дав менi там зiгнити? Я думав, що нема гiршої муки над неволю. А як прийшли пани i сказали менi: "Миколо, ти вiльний, бачимо твою невиннiсть" - господи, то менi троха серце не трiсло з великої утiхи. Я крил у бога просив, щоб додому якнайскорше залетiти, а тут застав таке… таке, що й язик не повертається сказати! Таке, що неволя в кримiналi против того видається менi раєм! (Ридає.) I за яку се провину мене господь так тяжко карає? Чим я його образив, чим прогнiвав?

Анна. Цить, Миколо, не плач! I на мене вини не звертай. Ти ж знаєш добре, що й моєї вини тут мало. Силою вiддали мене за тебе. Доки сила моя була, я була тобi вiрною, хоч iншого любила. Але тепер не стало моєї сили.

Микола. Так що ж нам робити? Як жити?

Анна. Роби, що знаєш, що тобi сумлiння каже. Вбий мене, чи прожени мене, чи лиши мене при собi, - менi все одно.

Микола. Слухай, Анно! Я тебе розумiю. Я люблю тебе. Менi жаль тебе, як власної душi. Я не хочу бути твоїм катом, бо знаю, що ти й без мене багато витерпiла. Тiлько одно тебе прошу: вважай на людей! Не на мене - нехай уже я так i буду нiчим для тебе, - але на людей. Щоб люди з нас не смiялися!

Анна. Хiба ж я їм забороню смiятися? Нехай смiються, коли їм смiшно.

Микола. А все ж таки… Не показуйся прилюдно… з ним. Не топчи в болото моєї бiдної голови. А нi, то вбий мене, щоб я не дивився на те!

Анна. Се не вiд мене залежить, Миколо. Я тепер одного пана знаю - його, так, як досi знала тебе. Що вiн менi скаже, те й зроблю, а бiльше нi на що не оглядаюся. Ганьба, то ганьба; смерть, то смерть. З ним менi нiчого не страшно. А ти роби, що знаєш.

Микола (хапається руками за голову). Господи, господи, вона зовсiм одурiла! Говорить, мов у гарячцi. Се вiн, проклятий, дав їй якiсь чари, якесь дання, вiн її з розуму звiв, щоб насмiятися надi мноюi (Ходить по хатi з виразом важкого болю. Анна мотає далi.)

 

 

ЯВА ЧЕТВЕРТА

 

Тi самi i Жандарм.

Жандарм (входить). Слава богуi Здоров був, Миколо!

Микола (понуро). Здоров був, Михаиле!

Жандарм (смiючись, б'є його долонею по плечi). А прецiнь хоч раз ти заговорив до мене, як до старого знайомого.

Микола. Лiпше б нам було не знатися нiколи.

Жандарм. Чому? Тьфу, Миколо, як ти насовився! Немовби я тобi батька зарiзав.

Микола. Ти менi ще гiрше зробив.

Жандарм. Ет, iди, не плети дурницi! От лiпше сiдай тут! (Садить його силомiць кiнець столу, кладе карабiн i шапку на другiм кiнцi стола, а вiдтак виймає з торби фляшку горiлки.) Ади, з сею ворожкою ми порадимось, як у свiтi жити. Анно, ану-но найди там який наперсток!

Анна встає i ставить на стiл чарку, хлiб i сир. '

Микола. Спасибi тобi, я не п'ю.

Жандарм. Як то не п'єш? Що се ти видумуєш, Миколо? Нинi тиждень пив, а тепер не п'єш! Ну, се ти пусте видумав! (Наливає.) На твоє здоровля, Миколо! (П'є.) А!.. Бачиш, я сам п'ю. (Наливає.) На, випий! I не журися! Вдар лихом об землю! Нехай Мошкова кобила журиться, що велику голову має.

Микола (бере чарку). Га, виджу, з тобою нема iншої ради. Здох бись, Михаиле! (П'є.)

Жандарм (смiється). Ха, ха, ха! Здох би-сь! Гарно ти менi здоровля зичиш! Ха, ха, ха! Смiхованець з тебе, Миколо, бiгме, смiхованець! (Плеще його по плечах.)

Микола. Що ж, Михаиле, що кому належиться! Жандарм. Так ти думаєш, що менi належалось би здохнути?

Микола. Думаю, що се було б лiпше i для мене, i для тебе, i для отсеї. (Показує на Анну.)

Жандарм. I для отсеї! А, ми й забули про господиню! (Наливає.) Ну, Анно, випий за здоровля свого чоловiка!

Анна. За твоє здоровля, Михаиле! (П'є.-)

Жандарм. Ха, ха, ха! Бачиш, Миколо, твоя жiнка менi троха iнакше бажає, нiж ти! Ну, випиймо ж тепер за її здоровля! (П'ють.)

Микола. Та й мiцний же твiй вишняк, Михаиле. Вiд двох чарок вже й у голову б'є.

Жандарм. Не слухай того, синку мiй! Се тiлько твоя голова слаба, ось що! Мiцної голови вiн i по десяти чарках не хапається.

Микола (опирає голову на лiкоть). Слаба голова, кажеш. Правду кажеш! I без твого вишняку вона менi ходором ходила, а тепер ще гiрше. Знаєш, Михаиле, що я тобi скажу, так, по приязнi, по старiй знайомостi?

Жандарм. Ну, що?

Микола. Може би ти перестав у мене бувати?

Жандарм. А то чому, Миколо? Надоїли тобi мої вiдвiдини?

Микола. Надоїли, не надоїли, а так. Менi здається, що воно б було лiпше, якби ти не показувався.

Жандарм. Не можу, братчику, їй-богу, не можу. Служба моя така, що все попри вашу хату моя дорога йде. А при тiм, серденько моє, ще одна рiч припутана.

Микола. Яка?

Жандарм. Хоч то нiби урядова тайна, але що вже робити, скажу тобi. Але насамперед випиймо! Най усе зле минає! (Наливає, п'ють.) Так ось яка рiч, небоже. Тебе нiбито пустили з кримiналу…

Микола (сканується). Нiбито?.. Як то нiбито?

Жандарм. Ну, ну, ти бо зараз усе так береш на правду, мовби ти справдi почувався до вини! Е, Миколо! Адже ж ти сам почуваєш себе невинним, правда? (З притиском.) Власне сумлiння каже тобi, що ти невинний? Правда? (Глядить йому просто в очi.)

Микола (змiшаний, крикливо). Богом небесним свiдчуся, що правда!

Жандарм (насмiшливо). Ну, ну, Миколо! Так не говори! Особливо перед шандарем з такими словами не вихапуйся. Бо мiж нами, шандарями, брате, така думка, що як на кого пiдозрiння паде, а вiн починає бога на свiдка кликати, то значить, що у нього сумлiння не зовсiм чисте. Щось там у нього негарно.

Микола (переляканий). Так… значить… ти думаєш, що я…?

Жандарм (смiється i клепле його по плечах). Ха, ха, ха! Дитина ти, Миколо, ось що я думаю! Леда чим тебе застрашити можна. Не бiйся! Не такий чорт страшний, як його малюють. Те, що тобi тепер видається таким страшним, також не таке. До всього чоловiк привикне!

Микола. Ти се про що закидаєш? Якось не зовсiм я розумiю тебе.

Жандарм. Порозумiєш, братчику, порозумiєш, як на те час прийде. А тепер знаєш, що я би тобi радив?

Микола. Ну, що?

Жандарм. Будь спокiйний. Не роби нiякого галасу. Жий собi тихо, смирно, як бог приказав, i нi про що не дбай, що довкола тебе твориться.

Микола. Нi про що не дбати? А думаєш, що се можна?

Жандарм. А чому би не можна? Певно, що можна. Повiр менi, друже! Я багато свiту сходив, багато дечого видiв i знаю. Так ось що я тобi скажу: тисячi людей живуть от так, як ти, i не питають навiть, як воно склалося, вiдки пiшло, хто тому винен? Де би чоловiковi голови стало, щоби се все розiбрати? Сталося, склалося - що порадиш? Треба брати життя, яке є, треба жити, як можна.

Микола. Iз розбитим серцем?

Жандарм. Дурниця серце. У кого воно цiле?

Микола. I на людськiм посмiховищу?

Жандарм. Наплюй ти на людей! Чого тобi вiд них потрiбно? А як ти з них будеш смiятися, то вони з тебе не будуть. Ще самi до тебе прийдуть.

Микола (в задумi). Що ж, мудра рада. Тiлько, мабуть, замiцна на мою слабу голову. (Хапає себе руками за голову i починає ридати.) Ой, замiцна, замiцна! Не видержить моя голова!

Жандарм. Не бiйся, видержить. Я тобi поможу. Я кождому голову скручу, хто би посмiв з тебе смiятися.

Микола. Багато буде скручених голiв.

Жандарм. Не бiйся, се вже моє дiло! А тепер, друже мiй, Миколо, знаєш що?

Микола. А що таке?

Жандарм. Я бачу, що ти дуже ослаб. Сон тебе клонить. Пiди собi на тiк та засни.

Микола. А ти?

Жандарм. Про мене не турбуїйся. Я також троха вiдпочину, а потiм пiду додому.

Микола. То, може би, Михаиле, ти сам пiшов на тiк i там заснув?

Жандарм. Ну, ну, не роби комедiї! На тобi кожух (бере з жердки кожух i кладе йому на плечi), подушку i верету. (Стягає з постелi подушку i верету i також кладе на його.) Iди! (Випихає його за дверi. Мовчанка. За сценою чути важке зiтхання i повiльнi кроки Миколи).

 

 

ЯВА П'ЯТА

 

Жандарм i Анна.

Жандарм (обнiмає Анну). Ну, тепер ми самi.

Анна. Цить! Я боюсь, щоб вiн там собi якого лиха не заподiяв.

Жандарм. Не бiйся! Вiн тепер занадто ослаб, розкис! Зариється в солому i засне.

Анна (припадає до нього). Михаиле, Михаиле! Що буде з нами? До чого воно дiйде? Чим воно скiнчиться?

Жандарм. Дурна! Ось вона чим турбується! Нiбито хтось у свiтi знає, чим що скiнчиться i до чого дiйде? Жий та дихай, доки жиєш! Зле тобi? А коли не зле, то дякуй богу. Як буде зле, тодi час буде думати про те зле! Чим скiнчиться! Нiчим не скiнчиться. Будемо жити, доки можна. Будемо любитися, доки можна. Будемо людям в пику смiятися, доки можна, доки вони нас пiд ноги не вiзьмуть. А потому? Потому один кiнець: всi помремо i чорту в зуби пiдемо. Ось чим воно скiнчиться, коли хочеш знати. (Обiймає її.)

Заслона спадає

 

 

ДIЯ П'ЯТА

 

 

Хата Миколи. День. Стiл вiдсунеiiпй, за столом i на ослонi селяни i жiнки, мiж ними Бабич i Настя. Микола, пiдпитий, з келишком у руцi, серед хати. На столi велика пляшка горiлки i хлiб та сiль.

 

 

ЯВА ПЕРША

 


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 175; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ