Контрольні завдання і запитання. 1. Як розуміли сутність людини представники філософської думки?
1. Як розуміли сутність людини представники філософської думки?
2. Розкрийте зміст теорії походження людини з релігійної точки зору.
3. Що таке свобода в філософському та релігійному розумінні?
4. В чому сенс буття людини як вищого служіння Богу?
Тематика рефератів
1. Свобода людини як сутнісно людська риса.
2. Людина як культурно-історичний феномен.
3. Теорія теодицеї: вчення і розвиток.
4. Проблема сенсу буття: філософське і релігійне осмислення.
5. Релігійна антропологія: минуле і сучасне.
Рекомендована література
1. Pannenborg W. Was ist der Mensch. - Cottingen, 1976.
2. КимелевЮ.А. Современная буржуазная философско-религиозная антропология. - М, 1985.
3. Мартинетти Дж. Человек. Бог. Вселенная. - Москва-Милан, 1991.
4. Никонов К.И. Современная христианская антропология (Опыт философского критического анализа). - М., 1983.
5. Философская антропология XX в. - М., 1989.
РОЗДІЛ III
ІСТОРИЧНЕ ВИТЛУМАЧЕННЯ
ФЕНОМЕНУ РЕЛІГІЇ
ТемаХ РЕЛІГІЯ ЯК ІСТОРИЧНЕ ЯВИЩЕ
Домінуюча тривалий час в українському релігієзнавстві марксистська ідеологічна оцінка сутності релігії заперечувала власну історичну природу релігійного феномену. Тут спрацьовувала думка, що в релігії, як і в моралі, "немає історії, у них немає розвитку".1 Це пояснювалося тим, що історичний розвиток релігії не є самостійним процесом, а лише відображенням змін Суспільного, зокрема соціально-економічного життя. Поруч з цим поширювалися й богословські викладки проблем історії релігії. Розглядаючи останню як "самобутній фактор в існуванні людини", в них обстоюється думка про її "надісторичний характер". Понад двісті років тому аббат Берж'є писав, що людство зобов'язане знанням Бога і релігії не природному зусиллю свого розуму, а виключно Божественному одкровенню. "Створивши нашого прабатька й праматір, Бог... їм відкрив, що він є єдиним творцем світу і, зокрема, людини, а тому він є єдиним благодійником і верховним законодавцем".2 Відтак, відповідно богословському баченню, в розуміння історії слід включати позалюдське начало, в контакті з яким вона виникає.
|
|
|
Історична природа релігії
В науковому вивченні природи та еволюції релігії є два підходи -конкретно-фактологічний і теоретичний. Перший з них зорієнтований на збір фактів про минуле релігії, описання й аналіз їх, з'ясування особливостей функціонування релігійних феноменів в конкретних умовах суспільного буття. Це, власне, і є історія релігії. Дослідженням процесу становлення релігії як в іманентних їй історично-релігійних зв'язках, так і в загальному суспільно-історичному та історико-культурному контексті, через порівняння і класифікації релігійних феноменів, встановлення загальних закономірностей релігійного процесу займається історіософія релігії. На відміну від історії релігії, яка займається конфесійно-хронологічною конкретикою, історіософія релігії має
|
|
|
1 Маркс К., Енгельс Ф. Німецька ідеологія // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т.З - С.25. Рейнак С. Орфей. Всеобщая история. - М., 1919. - С.20.
296
Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії
осягнути загальну логіку релігійного процесу, виокремити ті закономірності, які характеризують еволюцію релігійного феномену від примітивних природних його форм до розвинутих релігійних систем світового масштабу.
Власне, лише історіософія релігії дає повне і достовірне знання розвитку цього феномену, бо ж, як влучно зауважив М.Мюллер, якщо хтось знає лише одну релігію, той не знає жодної. Доповнюючи німецького релігієзнавця, його французький колега П.Шантені да ла Соссе писав: "Лише той вірно зрозуміє історію християнства, хто пізнає і зрозуміє історію нехристиянських релігій, з яких воно багато дечого запозичило, або з якими ворогувало".1
Важливо враховувати й те, що релігія існує в контексті складної структури суспільства, яка постійно змінюється, впливаючи цими своїми змінами і на релігійний феномен, складові якого по-своєму реагують на це. Процес взаємодії релігії з іншими суспільними явищами призводить не лише до змін релігії взагалі, а й окремих її елементів - віровчення, почуттів, культу, організації.
|
|
|
Все це засвідчує те, що релігію як суспільне явище можна вивчати в різних аспектах - в історичному (діахронному) й у системно-структурному (синхронному), а також на різних рівнях -загально-історичному та конкретно-віросповідному, спільнотному (груповому) та індивідуальному.
Порівняльне дослідження релігії засвідчує насамперед її історичну природу. Вона постає як складне суспільне явище, сліди якого входять в глибоку давнину існування людства. Тому, аналізуючи той чи інший релігійний феномен, як і релігію в цілому, слід враховувати при цьому той факт, що наявні релігійні комплекси, як і релігійні відносини, цінності, функціональні зв'язки релігії із суспільними утвореннями й духовними виявами, є історично сформованими, що вони по-різному виявляли себе на різних етапах людської історії.
Історичність релігії виражається через історію еволюції її конкретних форм, в зумовленості наявних релігій раніше існуючими релігійними уявленнями і формами, включенні (прямому чи дещо модифікованому) минулого релігійного "матеріалу" в нові релігійні утворення, історичній зумовленості самого існування релігійних вірувань в свідомості людей та ін.
|
|
|
Виявом історичної природи релігії є й те, що з кожним новим поколінням людей не з'являються обов'язково наново якісь конфесії, системи релігійних вірувань, обрядових форм, а чи ж загальні принципи релігійного світобачення. Все це передається у спадщину від покоління до покоління, лише дещо видозмінюючись під впливом умов життя і соціальних особливостей своїх нових носіїв. Історія релігії відтак постає як складний процес еволюції релігійних форм, що виникли раніше і схильні до усталеності й традиціоналізації. Нові покоління
1 Шантені да ла Соссе П. Учебник по истории религий // Класики мирового
религиеведения. - С. 201. '
Тема 10. Релігія як історичне явище
297
тому засвоюють релігію як історичну давність, спадщину батьків, узаконений часом звичай або певний тип світорозуміння і світоставлення.
Зазначене вище засвідчує те, що релігія є не просто історичний, а суспільно-історичний феномен. Суспільність її виражається в тому, що вона з'явилася лише з появою людини й існує серед людей, включається, зокрема через свої інституції в систему різних суспільних відносин - економічних, соціальних, політичних, побутових, в світ духовного життя. Релігія виконує низку суспільних функції - інтегративну, комунікативну, культурно-творчу та ін. й використовується певними суспільними, зокрема політичними, силами з метою реалізації своїх інтересів.
Релігія - це не якась суб'єктивна вигадка чи витвір якогось духовного діяча, а вираження ірраціональної сторони духовності людини. Вона орієнтує не на втечу від життя, а формує такі практичні рецепти, які дають можливість пом'якшити негативні наслідки ірраціональних впливів іннатурального щодо активно діючої людини, компенсувати їх. Навіть той же К.Маркс не обмежував релігію лише опійною функцією, а відзначав, що релігія - це не просто вияв безсилля людини, а й протест її проти свого становища як стражденної істоти, своєрідний енциклопедичний компендіум, логіка світу в популярній формі, моральна санкція життя людини в ньому.
Релігія не є відображенням якоїсь гостевості чи випадковості буття людини в світі, відходу її від нього, а навпаки - підтвердженням входження людини у світ, самоусвідомлення себе як його невід'ємної часточки. Саме тому вона не забирає, а утверджує в людині людське. Об'єктом відображення релігії є саме процес самоутвердження людини в світі через віру у свою причетність до світу надприродного, ірраціонального. Відтак Бог у свідомості віруючого постає як сила, що розчинилася в потоці самого життя і є для людини свого роду орієнтиром, моральним еталоном життєдіяльності, а догмати релігійних систем, зміст "священних книг" - символічним текстом-аналогом бажаної і водночас відповідної волі Всевишнього діяльності - пізнавальної і практичної.
Отже, суспільно-історична природа релігії виражається не лише в тому, як збереглися, затрималися в нових її виявах передуючі їм релігійні форми, айв історичній зумовленості самого існування релігійних уявлень в свідомості людей.
Прагнення до з'ясування сутності феномену релігії зумовлює також звернення до її історії. І це тим більше, що вона в релігії надто тривала (десь біля 40-50 тис. років), хоч і постає як певна усталеність деяких її концептів і компонентів в їх конфесійних вираженнях. Важливо при цьому не лише визнавати змінюваність релігії в часі, переходи її від одного якісного стану до іншого, від старого до нового, не лише зміни в функціональності релігії, її зв'язках з різними сферами суспільного життя, а й зміни в середині релігійних систем, що пов'язані з модифікацією і модернізацією складових компонентів релігії, змінами або зникненням тих обставин і причин, які зумовлювали
298
Розділ III. Історичне витлумачення феномену релігії
існування саме таких її духовних форм, певних конфесій чи їх різновидів, інституційних оформлень.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 585; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!