Особливості інтелектуальної діяльності в релігії



Зміст релігійної діяльності виявляється в інтелектуальній та культовій (обрядовій) формах. Інтелектуальна діяльність являє собою процес понятійного оформлення. Відповідно й результати цього процесу продиктовані раціональними засновками й доведеннями. Основою інтелектуальної діяльності є цілковите покладання на людський розум, його здатність осягнути, пізнати, пояснити, з'ясувати будь-яке явище будь-якого соціального порядку. Відповідно, інтелектуальна діяльність в царині релігії зводиться до процесу раціоналізації релігійних положень та уявлень. Змістовно раціоналізацію доречно витлумачувати як процес виправдання релігійних феноменів.

Цей процес виражає себе в богословській творчості (аргументація догматів чи докази теологуменів), в релігійно-філософських пошуках, у викладанні богословських дисциплін, а також у культивуванні різноманітних форм релігійного знання. Характерними чинниками інтелектуальної діяльності в сфері релігії є: активність; більш-менш нагальна необхідність узгодження з авторитетом; прагнення до актуальності; елітарність.

В історичному контексті важливість інтелектуальної діяльності в межах релігійних традицій виявлялась не завжди. Так, у ранніх християн тривалий час домінувала віра в те, що зразковими, щирими віруючими є "злиденні духом", бо

Ренан Э. Очерки по истории религий // Классики мирового религиоведения. - М., 1996.-С. 278. 4 Рацингер Й. Введение в христианство. - Брюссель, 1988. - С. 154.


Тема 8. Праксеологія релігії


263


на них зійшла благодать, а не вчені, "книжники", хоча вже в біблійних сюжетах можна знайти своєрідне виправдання інтелектуальної діяльності. Як свідчення тому, інтенція: "Кожний книжник, навчений про Царство Небесне, подібний до того господаря, який із свого скарбу виймає нове і старе" (Мт 13:52). Більше того, в соборному посланні Якова визнається гріховною відмова від такої діяльністю. "Хто, отже, знає добро чинити, а його не чинить, - гріх тому" (Як. 4:17). Як наслідок, численні джерела з історії раннього християнства свідчать нам про високий інтелект проповідників, апостолів, отців та вчителів церкви. Зокрема в богословських студіях відзначається блискуча освіченість автора неканонічної "Книги Премудрості" Ісуса сина Сірахова. Інший приклад, - дивовижний інтелектуалізм ап. Павла, який особливо помітний в його "Посланні до римлян". Надто показовим є той факт, що отці та вчителі церкви, зусиллями яких було розроблено понятійний апарат християнського віровчення, одержали блискучу, як на той час, освіту. Зокрема Василій Великий широку богословську та наукову освіту здобув в християнській Кесарії Каппадокійській та язичницьких Афінах.

Ще з часів єгипетських жреців та іудейських книжників інтелектуальна діяльність зводилась переважно до виявлення угодної Богу освіченості. Так, священні знання жреців не обмежувались лише регламентаціями та настановами щодо виконання релігійних обрядів, а й виявлялись у формі оповідей й трансляції оповідей про богів тощо. В подальшому ченці-бенедиктинці розширили зміст інтелектуальної діяльності. В обсяг цього поняття вони включили, окрім книжної праці, ще й перелік та зберігання манускриптів та створення шкіл для християнського викладання. Проте основною функціональною ознакою інтелектуальної діяльності полишається праця з витлумачення релігійних положень та понятійного оформлення релігійних уявлень та інтуїцій. Саме ця праця призвела до появи системи богословських наук. Зауважимо також на тому, що інтелектуальна діяльність в царині релігії у своїй сутності не дозволяє віровченню залишатись в жорстких догматичних рамках. Вона слугує своєрідним стимулом для розгортання релігійно-філософських пошуків та пошуку більш витонченої аргументації догматичного потенціалу певної релігійної системи. Саме в такому значенні цілком правомірним є католицький принцип догматичного розвитку. Визнаємо, що зазначений принцип догматичного розвитку праксеологічно є цілком виправданим.

Однобічність в культивуванні релігійно забарвленої інтелектуальної діяльності виявляють, зокрема, прихильники вельми популярного в свій час руху під назвою раціоналістичної теології. Його репрезентують німецькі богослови XVI1I-XIX ст.ст. Г.Реймарус, Г.Паулюс, Д.Шульц та інші. Принципове положення чи навіть своєрідне раціоналістичне credo теології полягає в тому, що всі феномени релігійного змісту слід пояснювати суто природними причинами, спираючись виключно на аргументи від розуму. Вельми показовою для з'ясування ідей раціональної теології є праця німецького богослова XVIII ст.


264


РозділІІ. Філософське витлумачення Феномену релігії


Г.Реймаруса "Апологія або Твір на захист розумних шанувальників Бога".

Проведений аналіз інтелектуальної діяльності в царині релігії дозволяє сформулювати, як узагальнення, своєрідне credo такої форми релігійної діяльності. Його суть: розумове, тобто аргументоване від ratio тлумачення релігійних уявлень, понять міркувань і догматів не лише можливе, а й є необхідним.


Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 256;