Питання походження світу в релігії.
Будь-яка релігія пропонує віруючим систему узагальнених поглядів на світ, його походження і місце людини в ньому, тобто формує власну релігійну картину світу. До того ж, кожна з релігій формує власне бачення світу, акцентуючи при цьому увагу на тих чи інших аспектах. Вони описані у "священних книгах" різних релігій, зокрема в Біблії, Корані, книзі Танак, Трипітаці, Ведах тощо. Саме в цих книгах подаються різноманітні версії походження світу. За одними релігійними традиціями він був створений Божим словом, за іншими - волею якогось Абсолютного Начала. Деякі релігійні вчення стверджують, що світ був створений з нічого, розмежовуючи відтак особу Творця і його творіння. Інші ж релігійні вчення доводять, що світ виник як еманація Абсолюту, який існує сам по собі і поза світом. В таких релігіях як буддизм і джайнізм взагалі відсутня уява про походження світу, оскільки ці релігії відкидають існування Бога-Творця. Спільним для всіх релігійних концепцій є погляд, що світ створений якоюсь надприродною силою, обумовлений рамками простору і часу, а його розвиток відбувається завдяки втручанню певних зовнішніх сил. Найбільш повно релігійна картина світу
Тема 6. Онтологія релкШ
217
представлена в таких розвинутих релігійних системах як іудаїзм, християнство та іслам.
У християнстві релігійна картина світу склалася на основі синтезу біблійних ідей про творіння світу з "ніщо" і Божого промислу, космологічних елементів стародавньої грецької і римської філософії, поглядів, що ввійшли в геоцентричну систему Птолемея. Сутність християнської концепції походження світу полягає в тому, що світ створений Богом з нічого і є обмеженим у просторі і часі. Бог керує його розвитком, все відбувається в ньому та з його волі: еволюція явищ і предметів, послідовність історичних подій, походження життя й людини. Бог - першопричина всього. Християнство вимагає вірити в ці ідеї.
|
|
|
Що стосується питання, яким був створений світ - незмінним чи змінним, тобто таким, яким ми його тепер бачимо, то його різні релігійні системи так і не розв'язують. Щодо питання про те настільки давно створено світ, то християнство нікого не спонукає вірити в той чи інший чітко визначений час творіння світу, оскільки до створення світу час як такий взагалі не існував. Християнин, повчають богослови, повинен просто вірити, що до виникнення світу існував Бог без світу. Питання ж, яким чином відбувся креативний акт і в якій формі, а також про час його походження, християнські богослови відносять до компетенції науки.
Питання про те, що знаходиться в центрі Всесвіту - Земля чи Сонце -більше не є предметом дискусій між наукою і релігією. Будова і закономірності розвитку Всесвіту повністю перейшли до компетенції науки. Здобуті наукою знання про навколишній світ не розглядаються як абсолютні. В процесі пізнання вони уточнюються і переглядаються. Релігія ж претендує на абсолютну істину, особливо у розв'язанні таких питань як походження світу, людини, сенсу й цінності її життя.
|
|
|
Наука досліджує навколишній світ і вивчає процеси, які відбуваються у ньому. На основі пізнання вона з'ясовує причини його виникнення, виводить закони розвитку світу, формулює основні концепції і гіпотези. У поглядах на світ до XVI сторіччя панувала концепція Птолемея, згідно якої Землю уявляли плоскою і знаходилась вона у центрі Всесвіту. Така концепція була названа геоцентричною картиною світу і освячена християнською церквою.
У XVI сторіччі польський вчений Микола Коперник сформулював геліоцентричну концепцію поглядів на світ. Він переконливо довів, що Земля має круглу форму і рухається навколо Сонця, а воно, на думку вченого, є центром Всесвіту. Незважаючи на те, що твори МКоперника католицька Церква занесла до "Індексу заборонених книг", геліоцентрична система світу швидко поширювалась серед природознавців. Відкриті у XVII сторіччі закони небесної механіки і закон всесвітнього тяжіння вже не сприймались християнською церквою як єресі.
|
|
|
На основі відкриттів у природознавстві, зокрема в математиці, фізиці,
218
Розділ //. Філософське витлумачення Феномену релігії
астрономії, І.Кант і ПЛаплас ще в XVIII ст. сформулювали гіпотезу про походження Сонячної системи. Згідно неї, вона утворилася з розжареної газової хмари, яка поступово охолоджувалась і стискалась від впливу сил гравітації. Затверділі частки її спочатку утворили кільця, а потім, внаслідок дії доцентрових сил, сформували планети. Сонце - це залишок розжареної газової хмари. Ця гіпотеза не викликала різкої реакції з боку християнської церкви і була мовчазно сприйнята богословами.
В класичному природознавстві протягом XVII-XVIII століть утверджува лася думка, що природа є царством причинно-наслідкових зв'язків і в ній відсутні будь-які смислові зв'язки. Було сконцентровано головну увагу на вивчення руху тіл і законів динаміки. Проте такий підхід вимагав вже повного звільнення природознавства від теології.
Революційний переворот у природознавстві, який стався в XIX ст., привів до створення нової картини виникнення світу. Важливу роль в цьому відіграло відкриття закону збереження енергії, її переходу з одного виду в інший J Цей закон стверджував незнищуваність енергії, вічність матерії. У дослідженні живої природи визначним досягненням стало відкриття клітинної будови живих тіл. Було доведено, що саме клітина є структурним елементом живого світу - тварин, рослин, різних мікроорганізмів.
|
|
|
Хімічний синтез сечовини, яка властива лише високоорганізованим живим організмам, показав, що не існує якоїсь непрохідної прірва між живою і неживою природою. Еволюційна теорія Ч.Дарвіна довела, що всі види рослин і тварин не сталі, а змінні. Принцип природного відбору вказував на здатність живих організмів пристосовуватись до умов свого існування, виявляв'доцільність їх побудови й поведінки. Проте еволюційна теорія суперечила ідеї про божественну доцільність в живій природі, оскільки утверджувала думку про природне виникнення життя на Землі.
Еволюційна теорія значного розвитку набула в XX ст. Синтез класичного дарвінізму з сучасною молекулярною генетикою призвів до створення синтетичної теорії еволюції. Виявлено дарвіністський відбір на рівні молекулярних структур (М.Ейген), сформульована концепція еволюції Всесвіту (А.А.Фрідман, Г.А.Гамов), ідея самоорганізації (Н.Вінер, У.Р.Ешбі). Виникла така галузь знань як синергетика (Г.Хакен) та ін. Все це є виявом ідеї еволюціонізму в сучасних умовах. Не випадково папа Іван Павло II дав високу оцінку еволюційній теорії у посланні до конференції Папської академії наук 1996 р. Сьогодні, за словами папи, "нові знання приводять нас до думки, що теорія еволюції - більше, ніж гіпотеза". Понтифік закликав вчених зосередити увагу на дослідженні проблем походження світу і людини із врахуванням досягнень сучасної науки з метою узгодження еволюційної теорії і концепції католицької церкви з цих питань.
XX сторіччя ознаменувалося новими геніальними відкриттями: виникла
Тема 6. Онтологія релігії
219
теорія ядерної фізики, були відкриті раніше невідомі елементарні частки і вивчені їх властивості. Це привело до практичного використання атомної енергії і широкомасштабних експериментів в галузі термоядерного синтезу. Астрономія відкрила Мегасвіт і активно стала вивчати його властивості. Доведено існування чисельних величезних скупчень зірок, які відрізняються своїми масами, розмірами, джерелами внутрішньої енергії, характером випромінювання. Відкрито також величезну кількість Галактик різних розмірів і форм, які сприймаються із Землі як туманності. Встановлено, що ці зоряні туманності розлітаються у Космосі в різні боки від єдиної точки.
Теорія Всесвіту, що розширюється - це останнє слово науки про його розвиток з часу виникнення. Математичні основи її розроблені О.Фрідманом. В 1922 році, на основі аналізу рівнянь загальної теорії відносності А.Ейнштейна, які описують поведінку Всесвіту, він прийшов до висновку, що Всесвіт не залишається незмінним у часі, а уявлення про його стаціонарність, тобто незмінність у просторі й часі, є необгрунтованими. Він повинен розширюватися або стискуватися.
О.Фрідманом було створено дві моделі Всесвіту - "відкриту" і "закриту". Згідно "відкритої-" моделі, Всесвіт в далекому минулому був стиснутий в дивовижно щільну "грудочку". Надто високі тиски, які існували в ній, могли викликати ядерні реакції, виділення колосальної кількості енергії і вибух з розлітанням величезної маси речовини. Процес цього розлітання, який одержав назву "розширення Всесвіту", продовжується і зараз. Вчений допускав вічність процесу розширення.
"Закрита" модель Всесвіту також визнає існування в минулому надщільного Протовсесвіту, який, вибухнувши, дав початок розлітанню речовини, утворенню відомих нам форм матерії. Проте, згідно цієї моделі, розширення Всесвіту колись зупиниться і почнеться зворотній процес -стискання, зближення космічних об'єктів, а в кінцевому підсумку - утворення нового надщільного згустку матерії. Ця нова "грудочка" матерії з часом знову вибухне, почнеться новий процес розширення і т. д.
Стрижень гіпотези про розширення Всесвіту становила ідея взаємного розбігання Галактик. Ще в 1914 році американський астроном В.Спайфер помітив, що промені світла, які приходять на Землю від далеких Галактик, викликають "червоне зміщення" ліній у спектрі. Наукове з'ясування явища взаємного розбігання Галактик дав у 1929 році американський астрофізик Е.Хаббл, використавши для цього т. зв. ефект Доплера: якщо освітлене джерело наближається до спостерігача, то лінії на спектрі зміщуються в фіолетовий його бік, а якщо це джерело віддаляється від нього, то відбувається зміщення ліній в червоний бік.
Явище розбігання галактик свідчило про те, що всі вони з величезною швидкістю (в сотні, тисячі, десятки тисяч кілометрів за секунду) віддаляються від
220
Розділ П. Філософське витлумачення Феномену релігії
Землі. Висновок Е.Хаббла суперечив поглядам на Всесвіт як кінечну, замкнуту систему. На основі цих відкриттів вчені дають нове пояснення походження світу, яке є більш достовірним у порівнянні з попередніми гіпотезами.
Принципово новий етап у розвитку космології пов'язаний з ім'ям фізика-теоретика Г.А.Гамова (1904 - 1968 pp.), який ввів в науку поняття "гарячого Всесвіту" і "великого вибуху". Згідно запропонованої вченням моделі "початку Всесвіту", той "першоатом", з якого виник останній, складався із надто ущільнених нейтронів. Один кубічний сантиметр цієї первісної речовини, на думку ГТамова, важив мільярди тонн. Вибух цього "першоатому" призвів до утворення своєрідного космічного котла з величезною температурою. В міру розширення матерії і простору відбувалося охолодження первісного гарячого Всесвіту. Десь близько трьох мільярдів градусів була його температура на 20-й секунді. Проте з самого початку розширення вона була набагато вищою.
В цей час відбувся також складний природний синтез хімічних елементів. Окремі нейтрони "першоатому" розпадалися на такі елементарні частки як електрони і протони; останні ж, в свою чергу, поєднувалися з тими нейтронами, які не розпалися. Внаслідок цієї взаємодії виникли ядра атомів дейтерію, трітію і ряду інших хімічних елементів. З них потім виникали газові туманності, зірки, галактики. Г.А.Гамов передбачив існування навіть в наш час залишків теплового випромінювання первинної гарячої плазми. Так поступово формувалася наукова теорія походження і розвитку Всесвіту. Основними її положеннями є визнання того, що, по-перше, колись матерія Всесвіту була зосереджена в якомусь надщільному "першоатомі"; по-друге, вибух його призвів до явища, яке називається "розширення Всесвіту"; по-третє, під час цього розширення виникали ті хімічні елементи, на основі яких потім виникли різні космічні об'єкти - туманності, зірки, галактики. Більшість астрофізиків величину 18 мільярдів років вважає найбільш обгрунтованим віком нашого Всесвіту.
Особливо високу активність в пронагавді теорії "вибухового" походження Всесвіту, виявив Ватикан, називаючи її природничонауковим підтвердженням буття Бога. Теологів привабило в цій теорії те, що, згідно Леметру, вибух "першоатому" був спричинений якоюсь зовнішньою щодо нього силою, а нею був Бог-Творець.
Проте "першовибух", реальність якого сьогодні важко заперечити, не є якимсь початком всіх речей. Перед наукою зараз стоїть завдання віднайти природні причини процесу розширення Всесвіту. Академік В.А.Абмарцум'ян вважав, що можливість "великого вибуху" Метагалактики засвідчують ті вибухові процеси, які астрономами спостерігаються в ядрах деяких великих галактик. Саме внаслідок таких вибухів в наш час із викидів ядерної речовини утворюються Галактики менших розмірів.
Якщо групи Галактик виникають із матеріальних утворень, речовина яких знаходиться у надто щільному стані, а сам цей процес пов'язаний із грандіозними
Тема 6. Онтологія релігії
221
вибухами, внаслідок яких Галактики, що виникають, одержують більшу кінетичну енергію і розлітаються в різні боки, то і явище розширення Метагалактики, на думку вченого, також може бути зумовлене аналогічними причинами.
Що стосується вихідного стану, від якого, власне, після вибуху почалося розширення Всесвіту, то сучасна наука доводить, що колись вся речовина останнього була так щільно спресована, як і ядра тих Галактик, що вибухають в наш час. Такий стан Метагалактики є однією із ланок складного ланцюгу постійних змін у Всесвіті. Перехід від нього до галактичних і зіркових утворень відбувся внаслідок величезного вибуху. Останній надав Галактикам таку енергію, яка розширила і продовжує в наш час розширювати Всесвіт.
Аргументом на користь допущення думки про наявність в минулому надщільного стану речовини Метагалактики стало відкриття в 1963 році квазарів, які знаходяться від нашої Галактики на відстані декількох мільярдів світлових років і віддаляються від нас із швидкістю в десятки тисяч кілометрів за секунду. Саме вони існували десь в початковий період "великого вибуху" Всесвіту (приблизно 8 мільярдів років тому) і є осколками того надщільного згустку, який колись включав в себе всю метагалактичну речовину.
На основі теорії "великого вибуху" ще в 1948 році було зроблене припущення про повсемісну наявність у Всесвіті залишкових, або як їх ще називають - реліктових випромінювань. Це випромінювання, на думку вчених, виникло через декілька сот тисяч, а то й мільйон років після початку розширення Всесвіту. Саме на цей час метагалактична речовина зробилася настільки розрідженою, що порції її електромагнітного випромінювання - фотони - могли вільно поширюватися в просторі і не поглинатися речовиною. Той факт, що це випромінювання надходить до спостерігача рівномірно із всіх боків, засвідчує те, що воно не має в наш час якогось конкретного джерела, а "відірвалося" в початковий період розширення Всесвіту від речовини і дожило до наших днів.
Саме тому дослідження властивостей "реліктового" випромінювання дає можливість ніби-то подивитися на ті фізичні процеси, які відбувалися у Всесвіті на початкових етапах його виникнення. Відкриття його є вагомим аргументом на користь концепції про початковий гарячий стан і розширення Всесвіту.
Теорія "великого вибуху" зтикається з труднощами в дослідженні того первинного стану Всесвіту, після якого почався етап його розширення. Зокрема є припущення ряду вчених, що ті елементарні частки, які утворювали той "вихідний", надзвичайно щільний згусток матерії, від вибуху якого виник Всесвіт, могли виникнути із фізичного вакууму (від лат. vacuum - пустота). На думку теологів, він і є тим "ніщо", з якого Бог створив світ.
Сучасна наука переконливо доводить те, що вакуум є щось, а не нічого. Він не є якоюсь "абсолютною порожнечею". Вакуум насамперед є системою різних полів. Для всякого поля характерним є хитання, тобто порушення стану
222
Розділ II. Філософське витлумачення Феномену релігії
рівноваги. Оскільки у вакуумі відсутні частки речовини, то хитання його полів називають нульовими.
Сучасна фізика доводить, що при хитанні електромагнітних полів вакууму кожне з них все таки породжує відповідні їм частки. Так, піонне поле породжує пі-мезони, електро-позитронне поле - електрони і позитрони і т.д. Але ці частки існують незначний проміжок часу. Вони, як зауважив один фізик, ведуть себе так, як той касир-шахрай, який встигає повернути в касу взяті з неї гроші до того, як його викриють. Частки полів вакууму народжуються і тут же зникають. Із-за цієї швидкоплинності їх назвали віртуальними. В перекладі з латинської мови це означає "можливі". Проте це не слід розуміти так, що ці частки взагалі не існують. Те, чого немає, не може впливати на навколишні явища і процеси. А ось вакуум діє на оточуюче його середовище. Це засвідчує те, що він не є абсолютне ніщо, а щось.
Фізикам Р.Фейнману і Д.Чіперу пощастило вирахувати енергетичний потенціал вакууму в порожнині звичайної електричної лампочки. Виявилося, що його достатньо для того, щоб закипіла вода у всіх океанах на Землі. Саме вакуум є сферою прояву наймогутніших фізичних процесів. В ньому існують покищо невідомі науці елементарні частки. Вони виникають парами. Це випливає із закону збереження кількості руху.
Таким чином, коли вчені інколи говорять, що світ виник з "нічого", то вони не даремно при цьому додають "в певному розумінні". При цьому мається на увазі, що вихідним станом нашого Всесвіту був гравітаційний вакуум, який є колискою різних елементарних часток. Вакуум оточує ядра і електрони, які є складовими частками атомів, з яких в свою чергу складаються всі небесні тіла. Останні ж також є невеликими острівцями в океані міжзіркового "майже вакууму". А це тому, що в одному кубічному сантиметрі міжзіркового простору знаходиться всього 1-2 атоми.
Проте вакуум - це не просто вмістилище для речовини. Він впливає на те, що його оточує і що знаходиться в ньому. Багато законів Всесвіту в кінцевому рахунку зумовлені тим, що в науці називають симетріями вакууму.
Відомі астрономи Ф.Хайл і Т.Голд висунули концепцію, згідно якої Всесвіт є вічним, ніколи не мав початку і перебуває у стані "безперервного творення". У космічних просторах постійно утворюються атоми водню, з яких формуються нові Зірки і Галактики на зміну тим, що зникають за межами доступного для спостережень Всесвіту.
Сонце - одна із мільйонів зірок нашої Галактики, в надрах яких проходять постійні ядерні вибухи, внаслідок чого відбувається випромінювання величезної кількості енергії. Цим пояснюється не лише випромінювання, а й світіння Сонця й мільярдів інших подібних зірок, яке через мільйони літ, як припускають вчені, може припинитися. Зорі перестануть світити, охолонуть і перетворяться у темні космічні тіла, що літають у безмежних просторах Всесвіту. Астрономи останнім
Тема 6. Онтологія релігії
223
часом відкрили темні космічні об'єкти і їх скупчення, що дістали назву "чорних дірок". Таким чином, сучасна наука значно розширила наші уявлення про світ, його походження і будову. Вона змальовує картину світу як складну цілісну систему взаємопов'язаних частин і процесів, які відбуваються в ньому.
Нові гіпотези походження світу породили ряд проблем світоглядного характеру. Так, з'являються питання щодо розширення Всесвіту: чи буде цей процес нескінченним, а чи ж він буде обмеженим в часі? Чи можливим є те, що на якомусь етапі гравітаційні сили стануть переважати сили розширення і почнеться стискання Всесвіту? Все це є свідченням того, що Всесвіт зберігає багато таємниць, які ще належить розкрити науці.
Сьогодні наука має можливість досліджувати не лише макросвіт, а й глибоко проникати у вивчення таємниць мікросвіту й мегасвіту. Бурхливий розвиток наукових знань, величезні здобутки науково-технічного прогресу поступово формують нове ставлення до навколишнього світу, новий тип культури і розуміння пізнавальних можливосте^ людини, яке, в поясненні незрозумілого, не завжди потребує звертання до Бога.
Розвиток науки поставив і ставить перед теологією ряд принципових питань, на які вимагає від неї обґрунтованих відповідей. Серед богословів нині немає єдності в поясненні основоположних релігійних положень з врахуванням досягнень сучасної науки. Відзначимо, що адаптація релігійного світогляду до умов сучасної науково-технічної реальності проявляється переважно в межах фундаменталізму і модернізму.
Одні богослови, використовуючи природничо-наукові теорії про теплову смерть Всесвіту, концепцію "великого вибуху", генних мутацій тощо, відстоюють ідею створення світу. Деякі з них вдаються до переоцінки креаціонізму. Так, в США у 1970 р. було видано працю "Науковий креаціонізм" під керівництвом богослова Г.Морріса. Під креаціонізмом, як відомо, розуміється напрямок у природничих науках, який пояснює походження світу актом надприродного сотворіння і заперечує еволюцію. Морріс вважає, що креаціоністська модель сотворіння світу, на відміну від еволюційної, виділяє особливий початковий період. Саме в цей період були створені найважливіші системи природи в завершеному і стабільному вигляді. Оскільки сучасні природні процеси самі по собі не призводять до появи чогось, то акти творіння повинні мати надприродний характер і потребувати втручання всемогутнього Творця. Коли Творець завершив акт сотворіння, то процеси творіння були завершені й замінені процесами збереження, тобто еволюцією, зорієнтованою на підтримання функціонування Всесвіту і забезпечення йому можливості виконувати своє призначення. Серед фундаменталістів теорія креаціонізму нині є надто популярною.
Якщо ж звернутися до думок прихильників модернізму релігії, тут досить поширеною є теорія, згідно з якою ідея акту творіння світу Богом розглядається
224
Розділ II. Філософське витлумачення Феномену релігії
як міф, а біблійна історія творіння як така, що не відображає реальний стан речей. На думку богословів, біблійні оповіді про творіння необхідно розглядати як відображення певного етапу розвитку людського досвіду, стилю мислення і мови людини, її знань про навколишній світ. Так, протестантський богослов Дж. Хік вважає, що біблійні історії про сотворіння світу за своїм характером є міфологічними. Сучасна теологія не повинна підтримувати думки, що цей міф є справжня історія. Оцінюючи біблійну уяву про сотворіння світу, Хік відзначає, що "абсурдно наполягати на тому, що вони є наукою або справжньою історією".
В наш час роль науки як засобу пізнання світу зростає. Саме науці людство зобов'язане своїм проникненням у таємниці макро- і мікросвіту. Здобуті знання істотно розширили горизонти бачення людиною природи, творчого її освоєння. Зростання знань про навколишній світ не призвело до автоматичного відмирання релігії, як це вважалося в часи Просвітництва. Взаємодія науки та релігії у з'ясуванні загадок довкілля виявилась значно складнішою.
4. Релігійне витлумачення людини
Релігійне і наукове пояснення походження людини мають свої особливості і в минулому відрізнялися одне від одного. Релігійні концепції виходять з того, що людина створена Богом, тобто спираються на ідею креаціонізму. Наукове пояснення виходить переважно з ідеї еволюції, теорії антропогенезу, тобто появу людини пояснює тривалим процесом розвитку органічного світу, становлення і функціонування суспільства.
Історія поглядів на походження і сутність людини налічує безліч варіантів. Первісні уявлення містяться у міфологічній свідомості. Людина розглядається нею як прямий нащадок тварин тих чи інших видів, які є її безпосередніми пращурами. Такі погляди відповідно орієнтували систему релігійних вірувань, обрядові дії і поведінку людей, їх світосприймання в цілому.
Одним із варіантів пояснення походження людини виступають стародавні грецькі міфи. Пантеон богів, їх життя і воля передують появі людей. Існування богів і людей здійснюється у двох паралельних світах, які пов'язані між собою. Цей зв'язок між ними, за міфами, відбувається через шлюбні угоди та дітонародження. Людина походить від Бога, але природне її походження залишається таємницею.
В історії світоглядної думки тисячоліттями панував погляд про органічну належність людини до природного світу, про її природне існування. Вона розглядалася як складова природи, що підвладна природним закономірностям. У первісних філософських системах людина поставала часткою всесвітнього логосу, що залежить від циклів його розвитку.
Проблема походження людини в найбільш категоричній формі вперше
Тема 6. Онтологія релігії___________________________________________ 225
була поставлена релігією. В релігійних творах різних народів зафіксовані уявлення про походження людини, її місце та призначення у світі, і співвідношення в ній тілесного і духовного. Спільною у різноманітних конфесійних поглядах є теза, що людина - істота розумна. Згодом склалася специфічна галузь знань про людину, яка дістала назву релігійна антропологія.
В різних релігіях, зокрема в іудаїзмі, християнстві, ісламі, надприродна сила (Бог) має здатність творити світ і людину з нічого за власною волею. Схожі уявлення притаманні й багатьом східним релігіям, в яких інтерпретація походження людини різниться лише деталями, а в головному - співпадає: людина - продукт творіння.
Класична модель появи людини подається у священних книгах різних релігій. Так, Біблія має свій опис процесу творіння Богом людини. "І сотворив Господь Бог людину із пороху земного, - сказано у ній, - дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею" (Бут. 2:7). Далі розповідається, що Бог поселив першу людину по імені Адам в Едемському саду, щоб порала вона та доглядала його (Бут. 2:8-15). Був Адам в раю самотнім, бо серед створених Богом живих істот не мав помічників. З метою усунення цієї самотності Господь вирішив створити жінку. Біблія про це розповідає так: "І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, - і заснув він. І він узяв одно із ребер його, і тілом закрив його місце. І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку і привів її до Адама" (Бут. 2:21-22).
В цих найдавніших релігійних текстах (IX - VIII ст. до н.е.) існує спроба осмислити не лише проблему походження людини, але й розкрити її сутність. Відмінні елементи людської природи, а саме тіло, душа і дух, християнська теологія розглядає як такі складові, які створені різним способом в процесі творіння. Християнство та іудаїзм твердять, що людина зобов'язана Богу не лише за створіння її тіла з праху земного, але й за той особливий творчий акт Всевишнього, який чудесним способом наділив людину життям. Цим самим підкреслюється наявність в людині надприродного аспекту, а саме духовності і моральності. В релігійній свідомості людина роздвоюється на матеріальне земне і духовне надприродне начала.
З релігійної точки зору духовне начало - дух, душа, атман, має надприродне походження і є вищим началом. Воно має сакральні функції і відображає зв'язок людини з Богом. Теза про те, що Бог дав життя людині через своє дихання, засвідчує, на думку богословів, що людина розумна істота і є втіленням Бога. Згідно християнської антропології, людина є доказом буття Бога, оскільки він наділив її життям і безсмертною душею. Відомий богослов Іван Дамаскін писав, що людина володіє задатками богопізнання, оскільки знання про буття Бога сам Господь заклав у природу людини.
Матеріальне начало в багатьох релігіях розрізнюється як недосконале і гріховне, що виступає джерелом зла. В розвинутих релігіях, зокрема у
226____________________ РозділІІ. Філософське витлумачення феномену релігії
християнстві, іудаїзмі та ісламі, підкреслюється значення тілесного існування людини, наголошується на її цілісності, прославляється й обожнюється чесна людина, форсується концепція воскресіння плоті. Це вчення досягло кульмінаційної точки в християнських догматах про боговтілення і влюднення. Зрештою теологія віддає Богові базові засади в розумінні походження та існування людини.
Намагаючись розв'язати проблему співвідношення в людині біологічного і соціального, теологія зустрічається з багатьма труднощами, зокрема в інтерпретації матеріального і духовного. З точки зору релігії, людина походить з праху земного; її тіло смертне, воно розкладається і перетворюється на земний прах, тобто в недосконало матеріальне начало. Виходить, що людина не може бути образом і подобою Бога. Намагаючись подолати цю суперечність богослови вдаються до модернізації, вважаючи, що біблійний вираз "земний прах" є досить туманним. В Біблії не вказано, яку матерію Бог використав в процесі творіння людини - глину чи якісь прості тіла. Це питання, на думку богословів, виходить за межі релігії і є прерогативою наукового пізнання.
Що стосується духовного начала людини, то, на думку богословів, - це життєвий принцип, символ душі, і вона, як і сам Бог, невидима. Згідно Біблії, душа створена Богом і є його відображенням та подобою. В теологічній інтерпретації божественна подібність душі - це розум, здатність пізнавати і розкривати таємниці світу, свобода вибору, дотримання принципів моралі і норм соціальної поведінки. Всі ці якості людини, як відомо, соціально й історично обумовлені, а відтак змінюються. Якщо б вони були встановлені Богом, то тоді б повинні були б мати характер абсолютних істин.
Вихід із суперечливої ситуації, богослови вбачають в символічному розумінні Біблії, посилаючись на авторитет отців християнства. Уже в IV ст., підкреслюють вони, Августин Блаженний радив християнам не сприймати буквально біблійну розповідь про створення світу, яка багата алегоричними образами і символами. "Я розумію, - писав він, - що було б наївно уявляти, що Бог займався виліплюванням людського тіла. Бог - чистий дух, він не має ані пальців, ані рота". До того ж, в період творення нікого не існувало, хто б зміг зафіксувати дії Бога.
Ми маємо справу, підкреслюють богослови, з образною мовою, притчами, алегоричними порівняннями, які відображають спрощену уяву стародавніх народів про походження і структуру людини. Це стосується й біблійної розповіді про створення жінки з ребра Адама. Доведено, що в чоловіка і жінки однакова кількість ребер. Біблійний образ "ребра" - це своєрідний символ, що вказує на взаємне притяжіння людської статі. Чоловік і жінка створені для того, щоб доповнювати одне одного в їх повсякденному житті. З точки зору християнства, природа чоловіка і жінки однакова. Жінка теж є особистістю, її гідність рівна з чоловічою.
Тема 6. Онтологія релігії
227
Сучасна наука, попри всі розбіжності та суперечності існуючих наукових уявлень про виникнення людини, на основі фактичних даних подає таку картину поетапного походження людства:
- стадія австралопітеків-мавполюдей, здатних до діяльності за допомогою
знарядь. Вони жили десь 5-2,5 млн. років до н.е.;
-стадія пітекантропів і синантропів, здатних до використання мови як регулятора початкових виробничих відносин. Вони жили 1,5 млн. років до н.е.;
-стадія неандертальців, яким притаманний розвиток мови, як засобу обміну інформацією, здатність формування логіко - понятійної форми відображення дійсності. Вони жили від 200 тис. до 40 тис. років до н.е.;
- стадія кроманьйонців як прообраз сучасної людини, в яких розвивались
предметна свідомість, родова спільність, власне господарювання.
Ця схема задовольняє певною мірою наукову допитливість, хоч, без сумніву, потребує ще подальших уточнень.
В "священних книгах" людина розглядається як вінець Божого творіння, його образ і подоба. Вона дістала від Бога настанову панувати над усією землею, тваринним і рослинним світом, покликана турбуватись про них, обробляти землю і нести відповідальність за життя на ній (Буг. 1:26-28; 2:15; 8:7-9). Для християнської антропології зразковим вважається визначення людини, яке дав Василь Кесарійський (330-379 pp.). "Людина, - писав він, - є розумне творіння Бога, створене за образом його Творця, тварь, що дістала вказівку стати Богом". В цьому визначенні зроблена одна з перших спроб усвідомити волю людини, її совість і відповідальність, прагнення до вищих духовних цінностей. Аналогічна уява характерна й для інших релігій. Так, в Корані, людина осмислена як "намісник" Бога на Землі (Аят 2:8). Вона обдарована розумом і вищими знаннями (Аят 2:29). В буддизмі людина посідає найвище місце в ієрархії інших живих
істот. Лише їй належить здатність розірвати кайдани сансари і досягти нірвани, тобто злитися з Буддою. В християнській, буддистській, мусульманських релігіях в сакральній формі описується стан людини в суспільстві, визначаються її роль і міра відповідальності, висловлюються ідеї щодо єдності людського роду.
В різних релігійних вченнях робиться спроба зняти суперечність між сутністю та існуванням людини. В християнстві, зокрема, людина виступає суб'єктом гріхопадіння і об'єктом спасіння. Соціальне відчуження особи інтерпретується як порушення єдності людини з Богом, виводиться на основі її відходу від божественної першооснови. Порушення зв'язку людини з сакральним сприймається релігійною свідомістю як моральна деградація особи, її абсолютна духовна спустошеність. Людина, яка відпала від Бога, на думку богословів, позбавлена Божої благодаті і спасіння. Все це приводить до тяжких наслідків у житті людства - хвороб, ворожнечі, вбивств, воєн, тяжкої праці, а зрештою - до смерті.
228
Розділ II. Філософське витлумачення Феномену релігії
Людина, яка відпала від Бога і втратила можливість спілкування з ним, перебуває у постійній гріховності. В неї порушена гармонія внутрішніх сил і плоть бунтує проти душі, емоції протестують проти розуму. Відновлення сакральної єдності з надприродним стає ідеалом людського вдосконалення, усвідомлюється в релігії як призначення людини. Примирення з Богом, здобуття милості і спасіння, завоювання Божої любові, стають покликанням і смислом людського існування. Соціальне витісняється релігійним, а суспільна діяльність людини відходить на задній план. Зразок досягнення такого ідеалу в різних релігіях відмінний. В буддизмі, наприклад, він подається через образ Будди і бодхисаттви, в християнстві - через образ Ісуса Христа, який терпить і страждає, вказуючи віруючим шлях до спасіння. Християнство вважає Ісуса Христа досконалою людиною, другим Адамом. Через нього, на думку богословів, люди вступають у патерналістичні (лат. paternus - батьківський) стосунки з Богом і прилучаються до сакрального.
Наріжним каменем релігійної антропології є вчення про душу, сенс і цінність життя. Згідно релігійних уявлень, душа розглядається як нематеріальна надприродна сила, що тимчасово перебуває в тілі людини і є джерелом її життя. Вона має надприродні властивості, зокрема таку як безсмертя, яке дарується людині Богом. З вченням про душу пов'язані релігійні погляди про безсмертя, загробну відплату і блаженство в царстві небесному. Релігійна концепція душі роздвоює природу людини, поділяючи її на грішне тіло і праведну душу. Це вчення не зовсім узгоджується з науковою концепцією онтогенезу людини як цілісної особистості.
Деякі теологи-модерністи намагаються усунути цю суперечність, розглядаючи людину як цілісну істоту, не роздвоєну особистість. Так, німецький богослов К.Ранер трактує онтогенез особистості як природний процес, в якому творча воля Бога проявляється через вторинні причини, тобто діє опосередковано. Родичі, на його думку, є первинною причиною цілісної особистості, включаючи і її думку. Але це не безпосереднє породження або передача дитині душі. Відтворення душі у тілі дитини відбувається з допомогою сили Божої ще в утробі матері і цей процес обумовлений впливом біологічних, психологічних й соціокультурних чинників.
В теології зустрічаються різні погляди на природу душі. В переважній більшості релігій душа вважається, як правило, безсмертною, але це не виключає інших поглядів. Так, богослов раннього християнства Арнобій вважав, що душа має невизначену природу: якщо людина не знає Бога, то її душа смертна, якщо ж вона звертається до Божого милосердя, таїї душа стає безсмертною.
Деякі християнські богослови вважали, що душа вмирає разом з тілом. Так, античний богослов Титіан (II ст. н.е.) доводив, що душа має земне походження. В ній немає нічого світлого, за своєю природою вона темна й здатна до руйнування. Аналогічної точки зору дотримувався один із перших християнських святих
Тема 6. Онтологія релігії
229
Іреней Ліонський (кін. II - поч. III ст.), вважаючи, що душа вмирає.
В сучасному християнстві не існує єдиної точки зору на природу душі. Якщо католицькі і православні богослови вважають душу безсмертною, то деякі протестантські богослови дотримуються думки, що душа вмирає разом з тілом. Так, єговістський теолог Дж.Руттерфорд вважає, що ідея про безсмертя душі зародилась у диявола. Якби справді людина мала безсмертну душу, то вона не змогла б померти. "Тоді Бог, - пише Дж.Руттерфорд, - не зміг би привести у виконання свій вирок, винесений грішникам, і Божа справедливість зазнала б невдачі". Погляди на смертність душі формально поділяють Адвентисти сьомого дня. Згідно їх поглядів, душа вмирає разом з тілом і перебуває в могилі до страшного суду, коли вирішиться остаточно її доля.
Людина, на думку християнських богословів, завжди балансує на грані двох світів - матеріального та духовного. Тому вона втрачає внутрішню рівновагу й перебуває у стані постійного роздвоєння і тривожних переживань за свою майбутню долю. Лише віра у безсмертя і здобуття Божої благодаті робить людину внутрішньо гармонійною і цілісною.
Безсмертя душі у релігійній свідомості пов'язується з концепцією гріха. Гріх - це провина людей перед Богом, невиконання його настанов і вимог. На перших сторінках Біблії сказано, що Бог створив людину за своїм образом і подобою, внаслідок чого вона стала в певному розумінні співучасником божественного життя й жила вільно в Едемському саду, перебуваючи у тісному спілкуванні з Богом. Всевишній наказав першій людині користуватися всіма благами, але заборонив споживати плоди з дерева знання добра і зла. "Не їж від нього, бо в день їди твоєї від нього ти помреш" (Буг. 2:17). Отже, за порушення людиною вимог Божих належить жорстока кара - смерть.
Перші люди допустити зловживання свободою, дарованою їм Богом. Вони вкусили забороненого плода з дерева добра і зла, порушивши цим гармонійні стосунки з Творцем, стали противитись його волі. Сутність первородного гріха в трактуванні християнських теологів полягає в тому, що через свою гріховність людина сама вимушена визначати свою долю, домагатися життєвих успіхів без допомоги будь-яких надприродних сил. Крім того, вона сама здатна вирішувати, що є добро і зло. Ось як описується людське гріхопадіння в Душпастирській Конституції про церкву в сучасному світі, прийнятій II Ватиканським Собором: "Одначе людина, створена Богом у праведності, за намовою лихого, вже з самого початку історії зловживала своєю свободою, повставши проти Бога й забажавши досягти успіхів у пізнанні, освоєнні і перетворенні навколишнього світу власними зусиллями без надії на Божественне провидіння".1 Саме це становить сутність первородного гріха й обтяжує життя людини. Основним джерелом усіх
Второй Ватиканський Собор. Конституции. Декреты. Декларации. - Брюссель, 1992. -С. 340.
230
Розділ II. Філософське витлумачення Феномену релігії
бід людства, вважають богослови, є гординя, бунтівний дух і нездоланний гріх, що існують до цього часу. При переході від покоління до покоління гріховність людей, на думку богословів, не слабне, а навпаки, разом з розвитком соціального і науково-технічного прогресу, з прагненням людини розширити межі пізнання довкілля, зростає. Постійне покаяння в гріхах, вимолювання прощення й милості Божої складає мету і сенс життя людини, оскільки це, з точки зору християнства, запорука спасіння, здобуття блаженства і вічного життя в царстві Божому.
Проблема смерті і безсмертя багатовимірна. Вона має біологічні, соціально-культурні й світоглядні виміри. З біологічної точки зору смерть трактується як природний кінець будь-якої живої істоти, припиненням життєдіяльності організму. Проте біологічна смерть не є абсолютним запереченням життя. Існування і розвиток кожного живого організму відбувається як безперервний процес народження, розквіту та індивідуальної смерті. Смертний індивід відтворюється у своєму потомстві, продовжує життя в людському роді.
Соціально-культурні виміри життя і смерті не співпадають з біологічними. Людина як соціальний індивід формується в процесі праці і спілкування з іншими людьми, під час освоєння матеріальної і духовної культури, створення нових цінностей. Найдовше людина продовжує жити в тому, що вона зробила для інших людей, у творіннях своїх рук, свого розуму. І чим більше людина встигне зробити за життя, тим довше житиме пам'ять про неї. Давньокитайський філософ Лао-Цзи писав: "Хто вмер, але не забутий, той безсмертний."
Світоглядний аспект розуміння життя і смерті є найбільш актуальним. Усвідомлення скінченності земного життя окремої людини є світоглядною основою для особистого самовизначення, тобто осмислення власних потреб, цінностей буття, мети і сенсу життя. Це - фундаментальні засади орієнтації особистості на соціальні цінності земного світу або цінності надприродного, потойбічного світу.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 805; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!