ТЕМА 2.4. Правовий режим земель оздоровчого та рекреаційного призначення
Семінарське заняття
1. Поняття і склад земель оздоровчого призначення.
2. Особливості надання земель оздоровчого призначення.
3. Умови і порядок використання земель оздоровчого призначення.
4. Правовий режим округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони.
5. Поняття і склад земель рекреаційного призначення.
6. Правовий режим земель рекреаційного призначення.
Індивідуально-консультативна робота
1. Правовий режим округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони.
Самостійна робота
1. Поняття і склад земель рекреаційного призначення.
2. Правовий режим земель рекреаційного призначення.
При підготовці до зазначеної теми студенти повинні опрацювати Земельний кодекс України, закон України «Про курорти» та інші нормативно-правові акти національного законодавства. Згідно зі ст. 47 ЗК до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей. Це, зокрема, курорти, лікувально-оздоровчі місцевості та інші подібні території. Причому треба зазначити, що лікувальні властивості мають, як правило, не самі землі, а розташовані на них інші лікувальні ресурси (мінеральні й термальні води, лікувальні грязі й озокерит, ропа лиманів і озер, морська вода, природні об'єкти та комплекси зі сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань). Опрацювавши дану в переліку літературу, студенти мають з’ясувати особливості надання земель оздоровчого призначення, умови та порядок їх використання, як оголошуються дані території, як готуються та подаються клопотання про оголошення певних територій курортними, який орган приймає рішення про оголошення конкретних природних територій курортними територіями.
|
|
|
На окрему увагу заслуговує питання стосовно правового режиму округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, яке виноситься і на індивідуально-консультативну роботу. Згідно з Законом "Про курорти" округ санітарної охорони курорту — це територія земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з його межами.На цій території забороняється проведення будь-яких робіт, що призводять чи можуть призвести до забруднення ґрунту, повітря, води, заподіюють шкоду лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан даної території (ст. 28 Закону).
Для курортів, які використовують родовища корисних копалин, що належать до природних лікувальних ресурсів (підземні мінеральні води, лікувальні грязі тощо), встановлюються округи гірничо-санітарної охорони.
|
|
|
У разі використання пов'язаних між собою родовищ мінеральних вод, суміжних пляжів та інших природних лікувальних ресурсів кількома курортами, для них може встановлюватися єдиний округ санітарної охорони.
Межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення затверджуються Верховною Радою України одночасно з ухваленням рішень про оголошення конкретних природних територій курортними територіями державного значення, а межі округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів місцевого значення — Верховною Радою АРК, обласними, Київською і Севастопольською міськими радами одночасно з ухваленням рішень про оголошення певних природних територій курортними територіями місцевого значення.
Режими округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення затверджуються Кабінетом Міністрів України, а курортів місцевого значення — Радою міністрів АРК, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями відповідно до вимог законодавства про курорти.
|
|
|
Стосовно питання про поняття і склад земель рекреаційного призначення, можна сказати, що дане питання не є складним. Для вивчення питання студентам необхідно опрацювати Земельний кодекс України. Відповідно до ст. 50 ЗК землі рекреаційного призначення це землі, використовувані для організації відпочинку населення, туризму і проведення спортивних заходів.
Склад земель рекреаційного призначення визначено у ст. 51 ЗК. Відповідно до неї до цих земель належать: земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури й спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації. Необхідно звернути увагу на те, що у цій статті не наводиться вичерпного переліку земель рекреаційного призначення. До них можуть належати й інші землі, а саме: землі, що використовуються для здійснення туристичних походів і подорожей, відпочинку населення, проведення спортивних заходів, огляду мальовничих ландшафтів та історичних пам'яток, проведення спостережень за сезонними явищами у природі, для стаціонарного розміщення ігрових й розважальних центрів, тощо. Іншими словами, до складу земель рекреаційного призначення входять землі, на яких розташовані окультурені природні чи штучно створені об'єкти, призначені для відпочинку населення, а також здійснення спортивної та туристичної діяльності. Визначення зазначених об'єктів як рекреаційних здійснюється за матеріалами ініціаторів створення останніх під час передачі їм земельних ділянок.
|
|
|
Згідно зі ст. 51 ЗК землі рекреаційного призначення можна поділити на три групи:
1) земельні ділянки, на яких розташовані природні рекреаційні ресурси (зелені зони і зелені насадження міст та інших населених пунктів, навчально-туристські й екологічні стежки, мальовничі місця, що є об'єктами туризму, тощо);
2) землі, на яких розташовані штучно створені рекреаційні ресурси (будинки рибалок і мисливців тощо);
3) комплексні земельні ділянки, де розташовані як природні, так і штучні рекреаційні ресурси (дачі, туристичні бази, табори тощо). Ця класифікація визначає правовий режим зазначених земель.
Для вивчення питання стосовно правового режиму земель рекреаційного призначення, яке виноситься на самостійну роботу, необхідно володіти терміном «правовий режим земель рекреаційного призначення». Згідно теорії, правовий режим земель рекреаційного призначення являє собою порядок поведінки суб'єктів правовідносин з приводу їх використання. Він встановлюється крім земельного законодавства законодавством про рекреаційну діяльність, яке стало активно розвиватися у роки незалежності України. Останнє включає законодавство про рекреаційні зони, туризм, фізичну культуру і спорт, музеї і музейну справу, вільні економічні зони рекреаційного типу, положення лісового і водного законодавства, які стосуються здійснення рекреаційної діяльності. Проблемним видається питання про співвідношення земель рекреаційного призначення і рекреаційних зон. Аналіз законодавства України свідчить про те, що поняття рекреаційної зони ширше поняття земель рекреаційного призначення: рекреаційні зони можуть утворюватися не тільки на землях рекреаційного призначення, а й на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землях водного і лісового фонду. Однак їх переведення у категорію земель рекреаційного призначення обов'язково означає створення на конкретній земельній ділянці рекреаційної зони. Такий висновок випливає зі змісту ст. 63 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", відповідно до якої рекреаційними зонами є ділянки суші та водного простору, призначені для організованого масового відпочинку населення і туризму, а правовий режим цих зон визначається органами місцевого самоврядування. Оскільки землі рекреаційного призначення згідно з визначенням ст. 50 ЗК відповідають зазначеним вимогам, треба визнати, що на всі землі рекреаційного призначення поширюється правовий режим рекреаційних зон, встановлений екологічним законодавством.
Законодавство про рекреаційну діяльність дає підстави для виділення загального і спеціальних правових режимів земель рекреаційного призначення.
Загальний правовий режим рекреаційного призначення — це правовий режим, загальний для всіх земель зазначеної категорії, незалежно від того, які рекреаційні ресурси на них розташовані.
Спеціальні правові режими — це правові режими окремих видів земель рекреаційного призначення, які відзначаються специфікою правового регулювання.
Загальний правовий режим земель рекреаційного призначення не обов'язково передбачає їх безперервне використання для рекреаційних цілей. Проте повинна бути забезпечена можливість такого використання. Вона досягається або завдяки наявності на зазначених землях природних об'єктів і комплексів, що роблять їх придатними для організації відпочинку населення, або шляхом створення відповідних штучних об'єктів. Лише землі, придатні для організації відпочинку населення, можуть бути віднесені до категорії земель рекреаційного призначення. На радіоактивно забруднених землях законодавство України забороняє створювати рекреаційні зони. Генеральна схема планування території України, затверджена Законом України від 7 лютого 2002 р., передбачає переважне використання земель, на яких розташовані цінні рекреаційні ресурси, для рекреаційних цілей, а також збільшення загальної площі земель рекреаційного призначення.
Відповідно до ст. 162 ЗК землі рекреаційного призначення підлягають особливій охороні. Оскільки вони є складовою частиною національної екологічної мережі України, на них поширюється правовий режим, передбачений для її територій. Особливий правовий режим планується встановити для земель рекреаційного призначення прибережних зон Чорного й Азовського морів. Так, згідно з Загальнодержавною програмою охорони і відтворення довкілля Азовського і Чорного морів у цих зонах передбачається розширення територій земель рекреаційного призначення, створення кадастру природних рекреаційних ресурсів морського узбережжя, визначення нормативів рекреаційного навантаження на зони, а також розвиток екологічного (зеленого) туризму. Загальний правовий режим, характерний для усіх видів земель рекреаційного призначення, передбачає встановлення заборони щодо здійснення діяльності, яка перешкоджає або може перешкодити використанню цих земель за їх цільовим призначенням чи негативно впливає на природний стан зазначених земель. Ця вимога конкретизується у спеціальних законодавчих актах. Так, відповідно до ст. 13 Закону України від 2 березня 1995 р. "Про пестициди і агрохімікати" у разі доведення необхідності цього і за наявності позитивних висновків державних санітарно-епідеміологічної та екологічної експертиз на землях рекреаційного призначення можливе застосування обмеженого асортименту пестицидів і агрохімікатів з дозволу Мінекоресурсів України. А згідно зі ст. 33 Закону України від 5 березня 1998 р. "Про відходи" на цих землях забороняється несанкціоноване розміщення відходів і встановлено більш суворі правила поводження з наявними на них відходами. Відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону України від 12 липня 2001 р. "Про нафту і газ" проекти здійснення геологорозвідувальних робіт на землях рекреаційного призначення підлягають обов'язковій екологічній експертизі.
Особливістю правового режиму земель рекреаційного призначення є те, що він у багатьох випадках визначається локальними землевпорядними і проектними актами, а тому має певну специфіку при встановленні для кожної конкретної земельної ділянки.
Література: Земельне право [1; 3; 8; 17; 18; 33].
Дата добавления: 2021-01-20; просмотров: 183; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!