Галацька В.Л. Жанрові модифікації сучасної театральної критики в епоху глобалізаційних змін // Держава та регіони. Серія: Соціальні комунікації. – 2010. - № 2. - С. 120-124
The article under consideration deals with the genres of the critical articles on the theatre matters
included in the journal “Кіно-Театр”, “Просценіум”, “Український театр”, and outlines such ways of the
genre diffusion as connotation, agglutination, fusion.
Key words: genre, theatre, information, correspondence, agglutination, verbal-performance interaction
(diffusion).
В статье охарактеризованы жанровые разновидности театрально-критических статей на
страницах всеукраинских изданий “Кіно-Театр”, “Просценіум”, “Український театр”. Рассматрива-
ются такие средства жанровой диффузии, как коннотация, агглютинация, фузия.
Ключевые слова: жанр, театр, информация, корреспонденция, вербально-перформансное взаи-
модействие (диффузия).
Культура постмодернізму в період так зва-
ної “другої сучасності”, стадія руйнації звичай-
ної форми мистецьких актів охарактеризова-
на багатьма дослідниками як “час знаку, коли
медіаобрази, види та способи інформації, ес-
тетизація повсякденного життя стали голо-
вною рисою сучасного досвіду” [1, с. 15].
Сучасне суспільство – це соціальний
перформанс, суспільство “видовищ та ви-
став (the society of the spectacle)” [2, c. 176].
Виникненню цього явища сприяли такі куль-
турні трансформації, як “глобалізація, інтен-
сифікація способу життя, зміна парадигми
соціального пізнання та раціональності” [3,
с. 25]. Це зумовило сьогодні особливий фік-
ційний статус існування театрального мис-
тецтва, яке розглядається як мистецька ме-
дія [4, c. 214]. Останнім островом автентич-
|
|
ної комунікації називає мистецтво Мельпо-
мени швейцарський теоретик Андреас Кот-
те [5, c. 219], підкреслюючи при цьому синк-
ретизм вербально-візуально-
перформансної взаємодії в його структурі.
Заглиблення у внутрішній світ людини, у
тайни її підсвідомості, переосмислення сут-
ності людської природи уявляється сьогодні
покликанням сучасного театру. Багато тео-
ретиків та істориків цього виду мистецтва
(В. Заболотна, Н. Єрмакова, Н. Корнієнко)
зазначають, що головною естетичною домі-
нантою в ньому виступає безпосередній ес-
тетично-смисловий обмін між глядачем та
актором.
У цьому аспекті театральну комунікацію
недоцільно розглядати як простий процес
передавання інформації [4, c. 213], що під-
тверджується кордоцентричністю менталь-
ної природи українців. У європейській теат-
рознавчій традиції зараз по-новому інтер-
претується театральна система “пере-
живання” відомого режисера і педагога
К. Станіславського, виявляються особливо
актуальними творчі здобутки системи пси-
хологічного театру Леся Курбаса, новітні
театральні форми зарубіжних теоретиків
театру Єжи Гротовського та Пітера Брука.
У контексті глобалізаційних змін викона-
|
|
вець ролі розглядається як комунікатор,
відбувається його ототожнення з “медіу-
мом”. Цю комунікацію або інтеракцію з теат-
ральною публікою у визначеному сценічно-
му просторі дослідники характеризують як
питання медійності. На цьому наголошує
відомий німецький теоретик, професор Кріс-
тофер Бальме у праці “Вступ до театро-
знавства”, чи не вперше обґрунтовуючи по-
няття театру як комунікативної системи. Її
вивчення вимагає релевантного міждисцип-
лінарного підходу, своєрідного “метафо-
ричного способу виявлення” [4, c. 165], ви-
раженого у вербально реалізованих аналі-
тичних журналістських жанрах, які нерідко
ототожнюються з аналогічними жанрами
театральної критики: рецензії, огляду, ін-
терв’ю. При цьому варто зауважити, що в
сучасному журналістикознавстві не існує
чіткої диференціації подібних дифузних жа-
нрів, природа яких усталена в театрознав-
чому та літературознавчому підходах.
Театральна критика сьогодні являє со-
бою розвинуту модель соціокультурної ко-
мунікації, продукуючи, у свою чергу, інфор-
маційні журналістські жанри (інтерв’ю – діа-
лог, портретне інтерв’ю, біографічне лейт-
мотивне інтерв’ю), аналітичні жанри (рецен-
|
|
зія, кореспонденція, огляд), художньо-
публіцистичні жанри (нарис). Тому дослі-
дження жанрових особливостей театраль-
но-критичних публікацій, представлених на
сторінках найвідоміших в Україні спеціалізо-
ваних театральних часописів “Кіно – Театр”,
“Український театр”, “Просценіум”, уявля-
ється актуальним з огляду на засади жур-
налістської інтерпретації.
В Україні сьогодні не існує цілісного до-
слідження публіцистичної комунікації, одним
з видів якої є театральна критика, а також її
жанрової природи. Окремі театрознавчі
праці Г. Веселовської, І. Волицької, В. Гай-
дабури, В. Заболотної, О. Клековкіна, Н. Кор-
нієнко, Г. Липківської, Л. Шевченко аналізу-
ють проблему жанрової інтерпретації літе-
ратурного твору на сцені. Як зазначає
Н. Корнієнко, віртуальні медіареальності і
глобалізація “загострили процес специфіка-
ції предмета дослідження – театру – по
всьому спектру… Театрознавство пережи-
ває інерцію консервативності – особливої
довіри до методів, які багато в чому себе
вичерпали” [6, с.13].
Посилаючись на положення семіотичної
моделі комунікації Р. Якобсона, візуальної
комунікації Ю. Лотмана, театральної комуні-
кації П. Єршова та М. Євреїнова, художньої
|
|
комунікації Б. Томашевського та Леся Кур-
баса, на засадах яких органічно побудова-
ний український театр, ми прагнемо про-
аналізувати театрально-критичний масив
публікацій у часописах “Кіно – Театр”, “Укра-
їнський театр”, “Просценіум” за останні п’ять
років в жанровому діапазоні, що дасть змогу
диференціювати рівні публіцистично-худож-
нього освоєння мистецької дійсності.
Об’єктом дослідження виступає театра-
льна критика як особливий семантичний
концепт мистецької реальності, що існує на
межі двох самостійних типів словесності:
художньої та масової комунікації. Це зумов-
лює предмет дослідження – виявлення жа-
нрових особливостей театральної критики
(на матеріалі спеціалізованих вищеозначе-
них видань).
Специфіка обраного предмета аналізу
зумовила вибір таких методів дослідження
наукового матеріалу: типологічний, герме-
невтичний, дискурсивний, конвент-аналіз,
індуктивно-дедуктивний, міждисциплінар-
ний, неструктурованого та систематичного
спостереження.
Головні дефініції жанрології, безумовно,
мають літературознавчу основу, у якій вза-
ємодіють проблеми традицій і новаторства,
співвідношення _____змісту та форми, творчої
індивідуальності, композиції, мовно-стильо-
вих особливостей. Останнім часом спостері-
гається “тенденція до розширення меж ге-
нологічної проблематики до глобально-
соціокультурних, інформаційно-комунікатив-
них масштабів” [4, с. 170]. Це дає змогу роз-
глядати жанр як форму художнього структу-
рування і перетворення інформації, тип ху-
дожнього та журналістського твору, основне
поняття соціології мистецтва.
Різні аспекти функціонування журналіст-
ських жанрів досліджували Вальтер Ля Рош
(“Вступ до практичної журналістики”), В. Вла-
димиров (“Основи журналістики в поняттях
та коментарях”), О. Гриценко, Г. Кривошея,
В. Шкляр (“Основи теорії журналістської ді-
яльності”), А. Москаленко (“Основи журналі-
стики”), М. Шостак (“Репортер: профессио-
нализм и этика”), П. Павлюк (“Практическая
журналистика”) та ін.
Літературознавчі жанрові теорії інтер-
претувалися в характеристиці друкованих
ЗМІ. Це питання порушували у своїх працях
Г. Вартанов (“Система жанрів журналісти-
ки”), В. Ворошилов (“Журналістика”), М. Кім
(“Жанры современной журналистики”), В. Здо-
ровега (“Теорія й методика журналістської тво-
рчості”), Д. Розенталь (“Стилистика газетных
жанров”), А. Тепляшина (“Методологические
основы жанрообразования в масс-медиа”).
Деякі дослідники (В. Антонова, М. Кім,
Л. Кройчик, А. Тертичний) вказують на не-
досконалу типологію журналістських жанрів,
недостатню розробку методологічних та
онтологічних проблем жанротворення. Опи-
совість цієї типології не спроможна відобра-
зити жанрову палітру сучасної журналісти-
ки, для якої сьогодні характерні “дві взаємо-
залежні тенденції – активна еволюція жан-
рів і вільна комбінація ознак різних жанрів в
одному тексті” [7, с 105].
Для характеристики сучасної театральної
дійсності на сторінках всеукраїнських теат-
ральних часописів “Кіно – Театр”, “Україн-
ський театр”, “Просценіум” активно викорис-
товуються інформаційні жанри журналістики,
яким притаманний фактографічний метод
відображення реальності. Замітка (розшире-
на інформація) посідає незначне місце у
структурі цих друкованих видань, що пояс-
нюється розташуванням матеріалів на
останніх сторінках, наприклад, у рубриці
“Мистецька хроніка” у часописі “Кіно – Театр”.
Зазначимо, що цей жанр будується за
класичними канонами “перевернутої пірамі-
ди”, коли головний факт виноситься на по-
чаток, а другорядні розташовуються в мате-
ріалі залежно від ступеня їх значущості
(“Приз за кращу режисуру”, “Солодка Дару-
ся” на сцені”, “Ювілеї “Сузір’я”, “IV фести-
валь “Марія”). Варто зазначити, що жанрова
манера відзначається об’єктивністю подачі
інформації з елементами аналітики: “Подією
стала лекція головного промовця конфере-
нції Санте Грачотті “Життєвий шлях Гоголя:
від батьківщини крові до батьківщини душі”
(“Кіно – Театр”. – 2009. – № 6. – С. 64).
Для манери інтерпретації театральної
реальності у поданих часописах характерні
лаконічність, фактографічна новизна, яка
формує основні семантичні блоки: категорії
театру (найзагальніші поняття цього синте-
тичного виду мистецтва), характеристику
театральних форм і сценічних жанрів (акція,
антимаска, бурлеск, водевіль, буфонада
тощо), елементи структури вистави (акт,
архетип, архітектоніка, діалог, експозиція,
зав'язка), аналіз окремих прийомів та засо-
бів сценічної виразності (алегорія, витіснен-
ня, гротеск, ексцентризм) [8, с. 25].
Автори демонструють скупість зобража-
льних засобів, підкреслену логічність викла-
ду матеріалу, декодуючи театральні поняття
в жанр замітки (розширеної інформації). Як і
в класичній журналістиці, театральні репор-
тери вдаються до викладу головної думки в
ліді, який на сторінках часопису “Кіно – Те-
атр” можна диференціювати як лід “одного
елемента” [9, с.140], який варто виділити:
“2008 р. для Київської академічної майстер-
ні театрального мистецтва “Сузір'я” став
знаменний двома датами, адже цього року
виповнилося 20 років театру і 100 років бу-
динку, у якому він розташований” (“Кіно –
Театр”. – 2009. – № 1. – С. 64).
Такий жанровий підвид, як розширена
інформація, на відміну від часопису ”Кіно –
Театр”, не продукується на сторінках жур-
налів “Просценіум” та “Український театр”. У
своїй вербально-візуальній практиці емо-
ційного впливу на інтелектуального адреса-
та в них актуалізований жанр інтерв’ю. За
частотністю вживання він є найбільш поши-
реним у різних модифікаціях для відтворен-
ня сучасної театральної картини світу.
Інтерв’ю органічно трактується сьогодні
як об’єкт-суб’єктний комунікативний акт,
“синкретичний варіант ментальнокультурно-
го простору” [10, с. 20]. Героями театраль-
них інтерв’ю постають відомі режисери, ак-
тори, драматурги, які формують сьогодні
національний соціокультурний простір, тво-
рчі досягнення яких є класичними з погляду
художньої довершеності та гідними насліду-
вання.
До найпоширеніших жанрових модифіка-
цій слід віднести інтерв’ю-замальовку, у
якому вектор інформативності матеріалу
посилюється публіцистичністю викладу, а
також наявні елементи інтерв’ю-діалогу.
Цей, здавалося б, усталений інформаційний
жанр театральної журналістики не зазнає
трансформації завдяки явищам фузії (взає-
мопроникнення характерних рис різних жа-
нрів) та аглютинації (механічного приєднан-
ня типового елемента одного жанру до ціло-
го) [4, с. 107].
Цікаво й логічно вмотивовано це виявля-
ється у матеріалах постійної рубрики “Кри-
тика” часопису “Просценіум”, авторами якої
є відомі театрознавці (що трапляється час-
тіше) чи журналісти. Для матеріалів подіб-
ного типу характерне емоційно-оцінне ба-
чення предмета зображення через інтер-
претацію життєвої події відомої театральної
особистості. Високий рівень інтелектуально-
го наповнення матеріалу підтверджує струк-
тура емпіричної авторської аргументації:
“Мабуть, уже час нам окремо зупинитись на
особистості керівника “Колеса” – адже саме
їй, заслуженій артистці України Ірині Клі-
щевській, мініатюрній граційній жінці вияви-
лося до снаги створення й утримання “на
плаву” театрального корабля – у часи дале-
ко не найкращі для подібного подвигу.” (Ма-
зур Н. “Колесо” на Узвозі. – Просценіум. –
2001. – № 1. – С. 62.)
Виходячи з особливостей жанрової при-
роди, інтерв’ю-діалог провокує діалектич-
ність мислення автора й героя, перетворю-
ючись в емоційно-експресивну субстанцію.
Нерідко в бесіді на театральні теми журна-
ліст не обмежується лаконічними запитан-
нями, а полемізує зі співрозмовником, ко-
ментує його відповіді, демонструючи власну
позицію й обізнаність у порушеному питанні:
“Тобто творчі відрядження, огляди, конкур-
си, конференції, фахове рецензування, під-
тримка ініціатив – усе це можна вважати
прекрасним минулим?” (Оверчук М. Твор-
чість чи виживання? Інтерв’ю з художнім
керівником Львівського академічного театру
ім. М. Заньковецької Федором Стригуном. –
Просценіум. – 2001. – № 1. – С. 64.)
Майже не зустрічається в театральній жу-
рналістиці такий різновид інтерв’ю, як ін-
терв’ю-монолог. Виняток становлять окремі
публікації в часописі “Український театр”, у
якому у постійних рубриках “Штрихи до порт-
рета”, “Ювілеї” розвивається ця жанрова мо-
дифікація. Вона вимагає за законами жанру
монтажності інформаційно-публіцистичного
мислення, драматургічності викладу матері-
алу, насиченості емоційного темпоритму
фрази. Головною дійовою особою у даному
типі інтерв’ю виступає непересічна творча
особистість, яка фокусує увагу на небуден-
ному характері своєї діяльності: “Ми всі тоді
перебували під впливом концептуалізму Да-
нила Лідера, його теорії пластичного конфлі-
кту “перетворення”. І я почав шукати власне
перетворення з приводу “Вишневого саду”.
(Александрович-Дочевський А. Якби ви зна-
ли, із якого бруду росте “Вишневий сад”. –
Український театр. – 2007. – № 2. – С. 21)
У структурі аналітичних жанрів журналісти-
ки рецензія посідає головне місце, оскільки
здійснює детальний аналіз театрального тво-
ру з метою встановлення його мистецтвозна-
вчої й загальнолюдської цінності, формування
у читача високих естетичних ідеалів. Притому
автор повинен оцінити витвір театрального
мистецтва як соціокультурне явище, застосо-
вуючи аналітичний метод пізнання, який від-
повідно продукує манеру викладу думки.
Притаманним для рецензії є індивідуа-
льний авторський стиль, полемічність дум-
ки, яка фокусується у риторичних запитан-
нях та окликах, наявність образних деталей,
що дієво формує манеру публіцистичного
мислення автора: “Сценографія являє со-
бою образ лісу, який виник з самої п’єси.
Хіба не вгадав сценограф у цьому поєднан-
ні побуту та метафори сутність всієї чехов-
ської природи, коли за побутовими деталя-
ми ховається рухливе й витончене життя
людини?” (Малікова Д. Вистава-привид. –
Український театр. – 2007. – № 2. – С. 3.)
В епоху постмодернізму для жанрової
трансформації рецензії актуальні конотати-
вність, що виявляє нові змістовно-мор-
фологічні характеристики в означеному ме-
діатексті. Це виражено синкретизмом форм
рецензії, авторського монологу, інтерв’ю
“потоку свідомості”. Актуалізованими в цьо-
му ракурсі виступають матеріали часопису
“Кіно – Театр” (рубрика “На сценах”), які
окреслюють стан розвитку національного
театрального процесу, представляють ши-
року географію творчих пошуків митців.
Жанровий різновид рецензії відзначаєть-
ся особистісним емоційно-образним осяг-
ненням проблеми розуміння сценічного дій-
ства, інтелектуальним наповненням і разом
з тим “ефектом відчуження” в об’єктивному
сприйнятті вистави: “Режисерка творчо піді-
йшла до специфічної структури тексту, з
одного боку, зберігаючи її ретроспектив-
ність, з іншого ж – додаючи такі собі ліричні
відступи, які мають передати травматичні
спогади Дарусі”. (Погрібна А., Велимчани-
ця О. “Солодка Даруся”: парадокси інсцені-
зації. – Кіно – Театр. – 2009. – № 1. – С. 5.)
Театральна рецензія як особлива форма
бачення та відтворення фікційного буття
інколи синтезує елементи споріднених ана-
літичних жанрів: кореспонденції-роздуму,
статті, що виявляється у масштабності
осмислення проблеми, характері образно-
зображальних засобів.
На сторінках провідних українських часо-
писів медійний аспект театрального мистец-
тва репрезентується сьогодні специфічними
інформаційними (замітка, інтерв’ю-діалог,
інтерв’ю-замальовка) та аналітичними (ре-
цензія) журналістськими жанрами. Модифі-
ковані аналітичні жанрові форми журналіс-
тики текстуалізуються в театральній критиці
шляхом конотації, фузії, аглютинації, таким
чином доводячи активність комунікативних
процесів у глобалізованому інформаційному
просторі України.
Література
1. Simon W. Postmodern Sexualities / W. Simon.
– London and New York : Rowtledge,
1996. – 178 p.
2. Agger B. Cultural Studies as Critical Theory
/ B. Agger. – London : The Falmer
Press, 1998. – 217 p.
3. Пелагеша Н. Україна у смислових війнах
постмодернізму: трансформація націо-
нальної ідентичності в умовах глобалі-
зації / Н. Пелагеша. – К. : Нац. ін-т стра-
тегіч. досл., 2008. – 288 с.
4. Бальме К. Вступ до театрознавства /
Б. Крістофер – Л. : ВНТЛ-Класика, 2008.
– 270 с.
5. Kotte A. Theater der Region – Theater
Europas. Kongress der Gesellschaft fur
Theaterwissenschaft / А. Kotte. – Basel,
1995. – 250 s.
6. Корнієнко Н.М. Запрошення до хаосу.
Театр (художня культура) і синергетика.
Спроба нелінійності. / Н.М. Корнієнко. –
К. : Національний центр театр. мистецт-
ва ім. Леся Курбаса, 2008. – 246 с.
7. Поліщук А.І. Жанрові модифікації на шпа-
льтах сучасного щотижневого видання (на
прикладі суспільно-політичної газети “Кіе-
вскій телеграфъ”) / А.І. Поліщук // Вісник
Київського міжнародного університету
(журналістика, медіалінгвістика, кінотеле-
мистецтво). – 2008. – С. 105–110.
8. Клековкін О.Ю. Межі театру (проблеми
термінології) / О.Ю. Клековкін // Укр. те-
атр. – 2008. – № 4. – С. 20–25.
9. Ворошилов В.В. Журналистика : учеб-
ник / В.В. Ворошилов ; 3-е изд. – СПб. :
Изд-во Михайлова В.А., 2001. – 446 с.
10. Пелипенко А.А. Культура как система:
структурная морфология культуры. /
А.А. Пелипенко, И.Г. Яковенко. – М. :
Языки русской культуры, 1998. – 371 с.__
Дата добавления: 2020-01-07; просмотров: 85; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!