Кримінологічна характеристика рецидивної злочинності.
Соціальне середовище, формуючи в раніше суджених осіб стійку систему антигромадських поглядів, позицій, породжує здійснення ними нових злочинів.
Причини й умови, що викликають рецидивну злочинність, можна розділити на наступні групи:
-обставини, що мають місце до першої судимості (або застосування мір, що заміняють покарання,), але які продовжують існувати й відновляються після від'їзду покарання;
-недоліки діяльності самих правоохоронних органів при розслідуванні кримінальних справ, призначенні й виконанні покарання відносно рецидивістів;
-труднощі соціальної адаптації осіб, звільнених від покарання (як правило, позбавлення волі).
Перша група - це повернення в негативне середовище (у тому числі й криміногенній родині), поновлення колишніх зв'язків з особами, що ведуть антигромадський спосіб життя. У той же час це встановлення нових контактів з особами, що роблять злочини, що відбули покарання й уже, що стали рецидивістами.
Друга група - це несвоєчасне реагування на зроблений злочин, повільність у рішенні питань порушення кримінальних справ, безпорадність при обранні заходів припинення, порушення вимог закону про всебічне, повне й об'єктивне дослідження обставин зробленого злочину, низьке розкривання злочинів. Широке застосування позбавлення волі, як виявилося, не сприяло успішній боротьбі c рецидивною злочинністю. Дослідження показали, що три чверті рецидиву падають на осіб, що раніше перебували у виправно-трудових колоніях.
|
|
|
Для третьої групи характерні насамперед негативні наслідки ізоляції засудженого від суспільства. До них належать: виключення засудженого з умов звичайного життя суспільства; ослаблення або руйнування соціально-корисних зв'язків; формування антисоціальних зв'язків; своєрідне звикання до режиму й обстановки місць позбавлення волі, пов'язані із цим труднощі соціальної адаптації після позбавлення волі, викликані тривалим висновком психічні порушення; поширення й нав'язування злочинцями один одному звичаїв, традицій, що існують у злочинному середовищі.
Здійсненню повторних злочинів сприяє незавершеність виконання карного покарання внаслідок передчасного умовно-дострокового й умовного звільнення осіб, що фактично не довели своє виправлення. Особливо це стосується осіб, що звільняються з місць позбавлення волі.
Державні й суспільні органи й організації працевлаштуванням колишніх ув'язнених практично не займаються.
До обставин, що обумовлюють рецидивну злочинність, належать й недоліки практики адміністративного нагляду. При цьому органи МВС найчастіше не одержують підтримки від місцевих органів влади, падає престиж правоохоронної системи в суспільстві, не дається відсічі спробам антигромадських сил перешкоджати виконанню органами карної юстиції своїх функцій. Не виконують роботу із профілактики правопорушень і злочинів трудові колективи, суспільно-політичні й самодіяльні організації. Робота ця в країні практично згорнута.
|
|
|
Поняття та види рецидиву. Особа рецидивіста.
Під кримінологічним рецидивом злочинів розуміється здійснення кримінально карних діянь як особами, до яких застосовувалося карне покарання або заходи, що його заміняють, незалежно від зняття або погашення судимості за колишні злочини, так і особами, до яких кримінально-правові заходи впливу по тим або інших причинах не застосовувалися.
По однорідності злочинів розрізняють спеціальний рецидив - здійснення однорідних (тотожних) злочинів і загальний рецидив - здійснення різнорідних (не тотожних) злочинів. Спеціальний рецидив, як правило, представляє більше значну суспільну небезпеку й свідчить про певну професіоналізацію рецидивістів.
Особистість злочинця-рецидивіста - цілісна сукупність взаємозалежних соціально значимих негативних властивостей і відносин, які у взаємодії із зовнішніми умовами й обставинами обумовлюють здійснення повторного злочину.
|
|
|
Характеристика особистості злочинця-рецидивіста проводиться стосовно до виділеного в кримінологічній літературі останнього років системі особистісних характеристик, що пояснюють злочинне поводження: 1) споживацько-мотиваційна сфера; 2) характеристика моральної й правової свідомості; 3) соціальні позиції й зв'язки; 4) соціально-важлива діяльність
У теорії різняться три основних типи рецидивістів:
А. Рецидивісти антисоціального типу являють собою групу найнебезпечніших, активних, злісних злочинців. Для них характерна висока кримінальна активність і найбільш стабільне (послідовне) поводження. Саме в цьому типі переважають особливо небезпечні рецидивісти, “професіонали”, рецидивісти-гастролери. Вони становлять приблизно 40% від загального числа рецидивістів.
Б. Рецидивістів ситуативного типу відрізняє нестійке відношення до соціальних цінностей, відсутність міцних моральних принципів, перевага соціально негативних якостей над позитивними. Сам характер злочинів цих осіб значною мірою залежить від тієї криміногенної життєвої ситуації, у якій вони виявилися. Їхня частка в загальній масі рецидивістів становить приблизно 30-35%.
В. Рецидивісти асоціального типу характеризуються фактичним “розпадом” особистості. До них ставляться особи, неодноразово суджені, найчастіше старшого покоління. Для рецидивістів цього типу характерні: обмежений інтелект, примітивізм мотивів і способів здійснення злочину, алкоголізм, наркоманія, психопатичні відхилення. Спостерігається майже повна втрата позитивних соціальних позицій, зв'язків, коло їхнього спілкування обмежений такими ж деморалізованими особистостями.
Дата добавления: 2019-09-13; просмотров: 112; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!