Відмивання доходів, одержаних злочинним шляхом: проблеми протидії
Основною метою злочинних організацій є одержання надприбутків, які слід якось легалізувати (відмити). Інакше зникає сенс у їх діяльності. Визначення поняття відмивання коштів запропоновано спеціальною групою фінансової дії (ОАРІ) на Конгресі ООН у Гавані в 1990 році. Воно зводиться до: зміни чи передачі власності, якщо при цьому відомо, що вона
виникла в результаті злочинної діяльності з метою приховування її незаконного походження або надання допомоги будь-якій особі, втягнутій у вчинення таких злочинів, з тим щоб уникнути правових наслідків її дій; приховування або маскування справжнього характеру, джерела й місцезнаходження власності або права на неї, якщо відомо, що така власність виникла внаслідок злочинної діяльності; придбання и використання власності, якщо на момент її одержання відомо, що вона виникла в результаті злочину або участі в такому злочині.
У процесі відмивання грошей виділяють кілька стадій. На першій прибутки у вигляді наявних коштів запускаються у фінансову систему через банки або інші фінансові установи. У тих країнах, де потрібно подавати декларації про доходи, процес відмивання, як правило, здійснюється за допомогою численних дрібних угод, тобто шляхом так званого "роздрібнення" грошових сум. Застосовується також вивіз контрабандним шляхом значних коштів у ті країни, де вимоги до декларування прибутків є не такими жорсткими. Друга стадія відмивання грошей — "відшарування". Тут кошти відокремлюються від їхнього джерела, з тим щоб приховати їх походження та ускладнити проведення аудиторської перевірки. Третя стадія знаменує собою легалізацію, тобто вкладення отриманих злочинним шляхом прибутків у легальну економіку із наданням деякої видимості їхнього законного походження.
|
|
|
У матеріалах ООН вказуються стадії відмивання грошей.
Перша стадія — це звільнення готівки і перерахування її на рахунки підставних осіб. Зустрічаються випадки, коли роль таких осіб відіграють родичі винних. При цьому посередники повинні мати власні рахунки в банках. Друга стадія — розподіл наявних коштів. Вони реалізуються за допомогою скупки банківських платіжних документів та інших цінних паперів. На цій стадії слід створювати мережу інформаторів, які можуть повідомляти про незаконний обіг грошової маси. Як показує досвід, розподіл коштів здійснюється часто в пунктах обміну валют, казино та нічних клубах. Третя стадія — "замітання слідів" злочину. Це може бути відкриття рахунків у банках, розташованих далеко від місця знаходження злочинців; переказ грошей за кордон на рахунки підставних фірм, або використання нелегальних конвертаційних центрів тощо. Четверта стадія — інтеграція грошової маси. Відомо, що злочинці в бізнесі діють дуже витончено. Якщо ринки збуту тієї або іншої країни можуть бути джерелами високих прибутків, злочинці вкладають значні суми коштів у відповідні структури. Для цього зручні, наприклад, спільні підприємства. У такі фірми влаштовують на роботу своїх довірених осіб, які вже легальне переправляють гроші за кордон. Йдеться насамперед про офшорні зони, які вважаються нині досить прибутковим вкладенням капіталу. Офшорні зони привертають до себе увагу з двох причин: з одного боку, тут сприятливіший податковий режим, а з іншого, — правова система забезпечує конфіденційність походження капіталів.
|
|
|
Соціальні наслідки відмивання "брудних" грошей у сконцентрованому вигляді були викладені на Конференції країн — членів Ради Європи з проблем відмивання грошей у країнах перехідного періоду (Страсбург, 1 грудня 1994 року). Зокрема, воно призводить до виникнення таких небезпек: невдалі спроби щодо припинення відмивання грошей створюють у злочинців відчуття безкарності. Це робить злочини привабливим заняттям, що підриває засади цивілізованого суспільства; недоліки в боротьбі з відмиванням грошей дають можливість злочинним організаціям фінансувати свою подальшу діяльність; не контрольоване використання злочинцями банківських установ завдає шкоди усій фінансовій системі, особливо в країнах, що розвиваються; зосередження фінансової влади в руках злочинних організацій у кінцевому результаті може підірвати економіку цих країн і основи демократії, оскільки гроші, отримані злочинним шляхом, не йдуть на розвиток виробництва та задоволення соціальних потреб, а використовуються для вчинення нових злочинів і збагачення олігархів.
|
|
|
Боротьба з легалізацією “брудних” коштів – це усунення сприятливих економічних умов існування організованої злочинності. Саме організовані злочинні угрупування прагнуть вкласти злочинні кошти у високоприбуткові легальні підприємства, маючи на меті поступово поставити під свій контроль цілі галузі чи види підприємницької діяльності, засоби масової інформації, політичні інститути, органи влади. На нашу думку, власне у зв’язку з організованою злочинністю і посиленням її впливу полягає головна небезпека такого явища, яке визначається зазначеним поняттям. Боротьба з легалізацією злочинно отриманого майна має на меті, перш за все, позбавлення економічного сенсу організованої злочинності – неможливості відкритого і безперешкодного використання такого майна. Для цього повинно бути створене виважене законодавство і чітко визначене коло осіб, які несуть відповідальність за його порушення.
|
|
|
28 листопада 2002 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом» [1].
10 січня 2002 р. постановою Кабінету Міністрів України було утворено у складі Міністерства фінансів України Державний департамент фінансового моніторингу [2].
Важливо, що система протидії відмиванню грошей в Україні передбачає наявність адміністративної відповідальності, встановленою, зокрема, статтею 166-9 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом». Кримінальний кодекс України передбачає кримінальну відповідальність за діяльність, пов’язану з відмиванням грошей, у вигляді позбавлення волі на строк три і більше років.
Державну політику у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом з 2005 р. здійснює Державний комітет фінансового моніторингу України.
Однією з проблем ефективного проведення фінансового моніторингу по попередженню, виявленню легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, є недосконала організація взаємодії з цього питання між органами загального державного фінансового контролю та спеціальними органами, які його здійснюють [3, с. 71].
Науковці подають різні трактування поняття «фінансовий моніторинг», та відбита в них сутність істотно не різниться. Так, А. Клименко вважає, що фінансовим моніторингом є особлива форма фінансового контролю, який здійснюється уповноваженими державними органами та суб’єктами первинного фінансового моніторингу та спрямований на виявлення операцій, пов’язаних з легалізацією доходів, здобутих злочинним шляхом [4, с. 104].
Не можна не погодитись із Д. Охрімовським, який зазначає, що державне регулювання фінансового контролю в Україні власне виражається лише наданням різним органам (міністерствам, відомствам та установам) значного обсягу прав (завдань, функцій) щодо здійснення ними контрольної діяльності. Тобто, значна кількість законодавчих і правових актів не тільки не забезпечують системності державного фінансового контролю, а навпаки, неефективні дублювання і паралелізм [5].
Таким чином, дослідження вчених та практиків показують, що в організації протидії легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, мають місце ряд недоліків. Існують складнощі щодо правильної юридичної кваліфікації злочинів цього типу; немає широкої вітчизняної практики щодо виявлення і розслідування таких злочинів та притягнення до відповідальності за їх скоєння; відсутня ефективна стабільна система підготовки спеціалістів, які володіють технологіями розслідування злочинів, пов’язаних з легалізацією незаконних доходів, включаючи навички пошуку та ідентифікації грошей, розміщених в офшорних зонах; немає єдиного науково обґрунтованого підходу до аналізу та оцінки обсягів незаконного обігу валютних коштів; бракує відкритої і доступної статистики злочинів з відмивання грошей, без чого дуже важко виробити адекватні заходи реагування.
Також одним із негативних суспільних явищ, що заважає ефективно здійснювати організацію фінансового моніторингу в державі є корупція.
Отже, на підставі вищевикладеного, можна зробити висновки, що легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, в Україні є однією з серйозних загроз національній безпеці держави та одним з найпоширеніших правопорушень у сфері економіки вчинюваних організованими злочинними формуваннями.
Організація та проведення фінансового моніторингу щодо легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, має ряд недоліків. Серед них: не удосконалено нормативно-правове забезпечення та державне регулювання; слабка взаємодія між державними та спеціальними органами в вирішенні цього питання, корумпованість чиновників різних рівнів тощо.
З метою поліпшення ефективності функціонування системи запобігання та боротьби з відмиванням грошей в Україні потрібно використовувати при розробці законодавчих основ протидії легалізації незаконних доходів в Україні визнаних на міжнародному рівні норм і процедур; запровадити практику міжвідомчої розробки пропозицій щодо удосконалення чи зміни законодавчих або нормативних актів, які забезпечують боротьбу з відмиванням брудних грошей; створити єдиний державний інформаційно-аналітичний центр зі збирання та обробки даних про підозрілі фінансові операції; запобігати надходженню «брудних» грошей із-за кордону під виглядом великих інвестицій.
Також доцільно використовувати дієві заходи боротьби з корупцією та організованою злочинністю в органах управління; поєднати зусилля правоохоронних і контролюючих органів у протидії відмиванню грошей; укласти угоди із провідними країнами, в яких регламентовано процедуру повернення коштів, здобутих незаконним шляхом і переказаних за кордон.
Необхідно також запровадити практику навчання (стажування) співробітників українських правоохоронних органів у країнах, які мають адекватне законодавство й досвід слідчої та судової практики у сфері боротьби з відмиванням грошей; поліпшити аудит коштів, що надходять до статутних фондів різних суб’єктів господарювання тощо.
Усунення визначених вище недоліків стане запорукою успішної боротьби з «відмиванням» грошей, одержаних незаконним шляхом.
Дата добавления: 2019-09-13; просмотров: 135; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!