Синтез реальності, вигаданого й символіки у мистецтві мініатюри арабо-мусульманського Сходу

⇐ ПредыдущаяСтр 9 из 9

В ХІV-XVI століттях сягає найвищих своїх вершин мистецтво книжкової мініатюри Середнього Сходу. В цей час вирізняються своєрідною манерою живописні школи Ірану, Азербайджану, Афганістану та Середньої Азії.

Мистецтво мініатюри було глибоко співзвучним витонченій поезії Сходу. Сюжетами мініатюр слугували подвиги легендарних героїв, битви, урочисті бенкети, ліричні сцени, які оспівували високі почуття вірності й кохання. Мистецтво мініатюри умовне й декоративне. Це живопис без світлотіні. Зображення давалося на основі тонкого лінійного малюнка й поєднання чистих і соковитих кольорових плям. Мініатюра не знає перспективи. Фігури й предмети розташовані без зменшення розмірів угору на площині аркуша і схожі на елементи барвистого візерунка. Умовні прийоми обмежують зображення людини: її пози, жести, змалювання почуттів підпорядковані канонові.

Та світський характер мініатюри зумовлював переростання нею вузьких рамок канону, поступове наближення її до реальних форм. Ілюстрації зображали різні споруди, пейзажі, предмети побуту. Саме змалювання людини набуло вперше в мініатюрі порівняно більшої самостійності й активності.

Великий інтерес викликають твори мініатюри першої половини ХІІІ століття, що дійшли до нас у вигляді книжкових ілюстрацій, які були виконані майстрами багдадської або арабо-месопотамської школи. Сюди відносяться мініатюри, котрі прикрашають одну з популярних книг того часу “Маками” ал Харирі, а також ілюстрації до наукових трактатів.

Серед рукописів природознавчого змісту можна назвати “Фармокологію” Діоскорида, яку ілюстрував художник Абдалла ібн Фадлем. Не зважаючи на те, що художник передає достовірно зовнішній вид людей, їх одяг, створені їм образи мають умовно-символічний характер.

Інтерес у художньому відношенні мають ілюстрації к “Макамам” ал Харирі, де сюжетом стали розповіді про мандрівки й пригоди Аб у Зайда із Саруджа, авантюриста і поета. Численні сюжетні колізії, живі сценки з народного побуту відкривали художникам широкі можливості для ілюстрування. Мініатюри представляють парадний прийом у халіфа, зібрання вчених, відпочинок каравану, святкову процесію тощо. Ілюстрації Ібн Фадлея до “Макам” за образним рішенням складні, сповнені символіки.

У Музеї ісламського мистецтва в Каїрі зібрані книжкові мініатюри, що відносяться до Х-ХІІ століть. Ці мініатюри насичені космологічною символікою.

Розквіт турецької мініатюри припадає на ХVІ століття. Хайдар і Валі-джан заснували школу в Тебрізі. Турецька мініатюра за характером оповідна, розсудлива. Композиція побудована на чіткому лінійному й кольоровому ритмі, фігури розташовано фрізоподібними рядами, контури зображень жорсткі та вугловаті. Турецьким художникам не притаманна пластичність і лірика тебризської мініатюри.

Стиль турецької мініатюри проявився в мініатюрах рукопису “Історія султана Сулеймана”. Двадцять мінатюр зображують походи султана, урочисті прийоми, форти та міста, захоплені Сулейманом, мечеті побудовані за його наказом. Художник цих мініатюр – невідомий, але він зміг передати яскравий ритм, експресію, дію. Умовна мова живопису дозволяла художнику лише у загальній формі стверджувати життя в його багатстві [42; 49].

Мистецтво оформлення книги досягло в країнах Середнього Сходу виключної майстерності. Все вражає: віртуозність каліграфа – переписувача з його точним відчуттям лінії, витончені візерунки заставок титульних сторінок, мініатюри, що ілюструють текст. Книга сприймається як єдиний художній організм, всі частини якого – від розкішної обкладинки до орнаменту – взаємно доповнюють один одного. Створення таких шедеврів вимагало багато часу та професіоналізму.

Високу художню цінність східних манускриптів визначала мініатюра, яка не лише ілюструє текст, але урівноважує композицію сторінки та розвороту, взаємодіє з смугами тексту, вносить в книгу вишуканий ритм декоративних плям, наповнює її сяйвом прекрасних фарб.

Мистецтво мініатюри суголосне патетичному змісту, образності, метафоричній поетиці мови класичної літератури середньовічного Сходу. Художники увічнювали подвиги легендарних героїв, битви, урочисті вечірки, ліричні сцени, високі почуття кохання та вірності.

Значний внесок в еволюцію мініатюри зробила азербайджанська школа ХIV століття. Азербайджанська мініатюра відрізняється декоративністю, фігури розташовуються часто як узор у “ковровій композиції”.

Мініатюра – це живопис без світлотіні. В цьому мистецтві почуття кольору – один із головних естетичних компонентів.

Світ в мініатюрі постає у своєму святково-символічному аспекті. Часто – це розкішний сад. Його символіка викликає образ раю, квітучі галявини, сріблясті струмки, яскраві хмаринки – все це дарував людям Аллах. Образ цього прекрасного світу статичний і в той же час надзвичайно прекрасний.

В сюжетах деяких мініатюр, в їх складній символіці відчуваються містичні тенденції ісламу. Інколи містичний зміст сприймається розумом без емоційно-образної оцінки [48; 39].

Таким чином, можна зробити висновок, що в цілому, догми ісламу лише ледь торкнулися мініатюри, яка залишилася по суті світським мистецтвом. В історії мінатюри, поруч з умовно-декоративною тенденцією розвивалася й образотворча тенденція, для якої характерно розширення тематичного і сюжетного кола, переконливість реального зображення, передача побутових подробиць, інтерес до конкретної натури, до людини.

В єдності традиційного і нового, фантастичного та реального, ідеально-відволікаючого і конкретно-життєвого, розвивалося мистецтво мініатюри ісламського Сходу.

Світ східної мініатюри – це поєднання реальності, вигаданого й символіки. Її образи передають святкову атмосферу, сповнені радощів життя. Найчастіше трапляється зображення прекрасного казкового саду. Красиві будівлі, оздоблені кахлями, відкривають глядачеві внутрішні двори й розкішні покої. Все зображене – люди, будівлі, звірі, предмети, виготовлені з почуттям витонченого смаку, - об’єднане композиційним й кольоровим ритмом і створює образ чарівної краси.

Мистецтво мініатюри допомагало віднайти матеріальну форму натхненному відтворенню природи. Жанр пейзажу, започаткований у ХІІІ столітті майстрами багдадської мініатюри, набуває особливого значення в живописі Середнього Сходу. В мініатюрах школи міста Шираза з’являються унікальні зображення рафінованого пейзажу. Так, на одинадцяти мініатюрах “Антології перської поезії” (1398 р.) зображена фантастична країна з горами, вкритими квітучими деревами, стрункими кипарисами, пальмами різних видів, з річкою, яка сріблястою змійкою тече між різнобарвними горами [73; 57].

У ХV столітті центром мистецтва книги Середнього Сходу став Герат. Правителі Герата мали прекрасну бібліотеку-майстерню, де переписувалися та ілюструвалися нові манускрипти. Серед уславлених каліграфів і живописців найвідомішим художником став Камаледдін Бехзад (1450-ті роки – 1533/34 або 1535/36). Сирота з дитинства, Бехзад навчався в гератській придворній майстерні. Його яскравий талант помітив Алішер Навої, котрий відіграв велику роль у духовному формуванні маляра.

Високу майстерність і здатність передавати тонкі нюанси реальності виявив Бехзад в ілюстраціях до поеми Сааді “Бустан” (1487-1488 рр.). Одна з цих мініатюр зображає перського царя Дарія й пастухів на фоні чудового пейзажу. Раптова поява вершника лише на хвильку привернула увагу пастухів, не порушивши гармонії буття, не зупинивши спокійної течії їхнього життя.

Притаманне Бехзадові почуття гармонії віддзеркалилося в мініатюрі “Бесіда вчених у медресе”. Організовуючу роль тут відіграє будова з високим прямокутним, укритим дорогоцінними кахлями і двором, вимощеним мармуровими плитками. Суворі, ясні, чіткі лінії архітектури, витончена краса візерунків немовби переносять глядача, відповідно до сюжету, у світ піднесених і абстрактних понять. Разом з тим Бехзад зображає вчених за бесідою, брамника, смиренного жебрака, котрий потрапив до медресе, з тією природністю, яка виокремлює його мистецтво. Помістивши фігури у дворі медресе, художник зображає на дальньому плані двері, відчинені в квітучий сад, чим створює враження об’ємності [73; 61].

Новації, якими збагатив Бехзад мистецтво мініатюри, яскраво втілені в його ілюстраціях 1490-х років до рукопису Шарафаддіна Алі Йєзді “Зафарнаме” (“Книга перемог Тімура”). Книга розповідала про події реальної історії. В ній описані походи Тімура, сцени битв і облог міст, придворні церемонії, будівельні роботи. Тому й кожна мініатюра сповнена рухом, змальовує динамічне життя.

На двох аркушах показані різні періоди будівництва мечеті в Самарканді. Важкі матеріали підвозять на слонах. Фігури робітників охоплені живим ритмом праці. Композиція вміло побудована в кількох планах. Рухи людей реально відтворюють життєву ситуацію: негр і вантажник з бородою пригнуті до землі тягарем мармурової плити, яку вони несуть; один з робітників перелякано втягнув голову в плечі, чекаючи удару наглядача, котрий уже замахнувся нагаєм. Сучасники підкреслювали вражаючий вплив робіт Бехзада. “Воловинки його пензля завдяки його майстерності дають життя неживим предметам”, - писав історик ХV століття Хондемир.

З часів Бехзада дедалі частіше стали з’являтися аркуші (не пов’язані з книгою), на яких зображалися жанрові сцени чи портрети. Портрет у мусульманському мистецтві середніх віків мав специфічні риси. Художники країн мусульманського Сходу прагнули передати не стільки точну схожість та індивідуальність людини, скільки створити певні типи: знатного вельможі, могутнього правителя, мудреця, філософа, поета, юнака царської подоби – ідеального героя східної любовної лірики, Не випадково ці портрети продовжують візуальний ряд персонажів мініатюр, тільки збільшених у масштабі. В них усе відповідає канонові: пози, жести, атрибути, нарешті, ті якості, що відрізняють один тип від іншого. Зображаючи правителя, треба було підкреслити риси величності й парадності, в образі мудреця головними були його поважний вік, фізична неміч, аскетизм, в образі юнака, навпаки, - розніженість і привабливість.

Бехзад – найвідоміший портретист мусульманського Середньовіччя. Один з його портретів зображає Шейбаніхана – засновника узбецької держави Шейбанідів. Шейбан-хан у зеленій і блякло-синій гладенькій одежі сидить, схрестивши ноги, на червоному килимі на тлі великої чорної диванної подушки. Традиційною є нерухома, спокійно-величава поза; атрибути письма – чорнильниця, перо, книга підкреслюють державний розум правителя, його захопленість поезією. Бехзад зобразив і характерні риси Шейбані-хана: повне обличчя з трохи розкосими очима, широкі плечі, важкий корпус, владний жест сильних рук. Образ грізного узбецького завойовника сповнений внутрішньою силою [73; 70].

Майстерність мистецтва Бехзада вплинула на пізніший розвиток мініатюри Середнього Сходу. Значне місце в її історії належить творам представників школи Тебриза (ХVI ст.). Майстри цієї школи мають щедру палітру фарб. Великі багатофігурні композиції розгорнуті на всій площині аркуша й починають жити самостійним життям.

Головою школи й найвидатнішим її представником був Султан Мухаммад. Він брав участь (1539-1543 рр.) в ілюструванні рукопису Нізамі “Хамсе” (“П’ять поем”). У цьому манускрипті – одному з шедеврів східної рукописної книги – справжньою окрасою є мініатюра, що ілюструє поему “Хосров і Ширін”. Художник зображає царевича Хосрова, котрий милується царівною Ширін під час її купання в озері. Картина оповідає про першу зустріч закоханих і сповнення світлого й високого почуття. Митець зумів передати дух поеми Нізамі, де, як і в усій класичній поезії Сходу, любов, оспівування коханої зливаються з відчуттям краси природи.

Султан Мухаммад був автором оповідних, своєрідних батальних сцен з великою кількістю фігур і деталей, які стали типовими для школи Тебриза. Такою була унікальна, виконана на розвороті, мініатюра “Шахське полювання” до рукопису поеми Джамі “Золотий ланцюг”. У складній композиції все охоплене стрімким, живим рухом. На тлі синього неба й золотавої землі яскраві фігури мисливців, придворних і танцюристів, коней, верблюдів і ланей сплітаються в яскравому візерункові.

У подальшому розвиткові мініатюри домінував новий тип зображень, не пов’язаних з текстом рукопису. Зв’язок із книгою був порушений, яскраві картини поступилися місцем монохромним малюнкам. На окремих аркушах відтворювалися побутові сцени, умовні портрети. Найобдарованішим художником у ХVІІ столітті був Реза Аббасі – керівник ісфаханської школи. Він уславився як віртуозний рисувальник тушшю. Цікаві його замальовки простих людей, начерки та ескізи.

В умовах застійного пізньофеодального суспільства проникнення в мініатюру прийомів західноєвропейського живопису призвело до руйнування цього тендітного й витонченого мистецтва.

Отже, мистецтво мініатюри арабо-мусульманського Сходу надзвичайно багатобарвне явище завдяки синтезу реальності, вигаданого й симвоілки. Живописні школи Ірану, Азербайджану, Афганістану та Середньої Азії створили високомистецькі зразки мініатюри де все вражає: віртуозність каліграфа, витончені візерунки заставок титульних сторінок, мініатюри, що ілюструють текст.

Таким чином, книга стає єдиним художнім організмом. Святково-символічний аспект мініатюри викликає образ раю, що дарував людям Аллах. Мистецтво мініатюри допомогло мусульманським митцям віднайти матеріальну форму натхненному відтворенню природи.

Висновки

1. Іслам – наймолодша світова релігія, яка виникла на початку VІІ ст. у південно-західній частині Аравійського півострова в період розпаду родоплемінного ладу і формування там централізованої держави. Одним з засновників цієї релігії був Мухаммед (570-632 рр.), який 610 р. оголосив себе посланцем єдиного Бога.

Термін “іслам” у перекладі з арабської означає “покірність”, а того, хто прийняв цю релігію, називають відданим (з араб.: мусульманин). Звідси – друга назва цієї релігії: мусульманство. У Європі її називають ще “магометанство” (від зміненого імені Мухаммед – Магомет).

З Аравії іслам поширився на сусідні країни Середнього Сходу, Єгипет, Північну Африку, Індію, Індонезію, Середню та Малу Азію, Закавказзя, Європу.

Як культурно-релігійна система іслам склався на межі давніх європейської та близькосхідної цивілізацій, творчо використав елементи християнства та іудаїзму, грецької філософії та римського права, адміністративної структури давньоперських імперій і містико-метафізичних уявлень індуїзму й буддизму. Іслам став складним духовним феноменом багатогранного синтезу, де основою була арабська культура, арабський етнос, арабська державність.

2. Коран як світоглядне джерело мусульманської культури відбиває віру в єдиного бога – Аллаха, його ангелів, пророцтва, судний день, обраність. Аллах уявляється як істота з суто людськими якостями, але у рафінованому вигляді. Його характерні риси – абсолютна могутність, велич, справедливість, милосердя.

Коран вчить: існує божественна визначеність, кожній людині Аллах сформував долю – одним праведне життя та майбутнє блаженство, іншим муки.

3. Культурно-релігійні домінанти ісламу не вміщують вимог, що їх не можна виконати. Мусульманин повинен бути справедливим, допомагати бідним, платити за добро – добром, за зло – злом. До обов’язкових вчинків відносяться п’ятикратні молитви щодня, закят (мито) на користь бідних, піст (ураза), паломництво (хадж).

Одним із обов’язків в ісламі є джихад – використання різних засобів для розповсюдження та зміцнення ісламу.

Священне писання в ісламі – Коран, який був посланий Мухаммеду Богом у формі одкровень, які він повинен був донести до людей.

Істотним елементом арабо-мусульманської культури є арабська мова, яка нерозривно пов’язана з Кораном. Адже священна книга ісламу була дана пророку Мухаммеду в “одкровенні” арабською мовою, а вже потім її відредагували, використавши арабську писемність. З цього почалася немов би взаємодія цих двох істотних складових арабо-мусульманської культури. Так, під впливом необхідності коментувати Коран досить сильно розвинулися філологічні дослідження арабської мови. В свою чергу, Коран сприяв розширенню сфери використання та посилення позицій арабської мови скрізь, де з’являлися араби та навернені ними до ісламу представники інших народів.

Коран санкціонував зорієнтовність на активну, раціонально-вольову позицію людини у ставленні до зовнішнього світую. Високозначущість соціальної поведінки забезпечувала перспективність існування цілісного соціально організованого ісламського світу.

Принципи ісламського віровчення складають основу його обрядових та символічних дій і правил. Вони зв’язані з основними догматичними положеннями, а саме: з догматом про однобожність (таухід) – “Немає Бога, крім Аллаха”; догматом про віру в справедливість і правосуддя Аллаха (адл); догматом про визначення пророчої місії Мухаммеда і пророків, які жили до нього (нубуєва); догматом про віру у воскресіння, судний день і потойбічний світ; п’ятий догмат пов’язаний із вченням про імамат-халіфат.

Ще на ранньому етапі існування мусульманської общини склалися п’ять “стовпів” мусульманського віровчення, із яких чотири містять обрядові і моральні приписи. Перший обов’язок мусульманина, який об’єднує два основоположні догмати ісламу, отримав назву шахади (араб. – свідоцтво) – сповідання віри – і виражається у формулі “немає божества, крім Аллаха, і Мухаммед – посланник Аллаха”.

Другий “стовп” (моральний припис ісламу) – обов’язкова п’ятиразова щоденна молитва (салат). Третій “стовп” ісламу – дотримання посту (саум) упродовж місяця рамадан. Четвертим обов’язком за вимогами Корану є податок (зак’ят) на користь бідних. П’ятий “стовп” – паломництво до Мекки (хадж), яке хоча б один раз у житті повинен здійснити мусульманин, який має для цього фізичні й матеріальні умови.

Східна культура зберігала свою прихильність авторитарному деспотизму. Арабо-мусульманська культура як типово традиційна не надавала індивіду права вибору. Ісламська традиція схильна розглядати людину як таку, що не має цінності. Мислителі мусульманського Сходу у своєму погляді на людину як на “громадську істоту” трактують особистість як засіб гармонійного розвитку всього суспільства.

4. Шедеври арабо-мусульманського мистецтва по праву займають одне з чільних місць у художній скарбниці людства. Своєрідністю художньої культури ісламського світу була відсутність у ній пластики, оскільки релігія заборонила зображати Аллаха й усе, що належало до сфери божественного.

Отже, мусульманське мистецтво звільнене від візуалізації предметів і поклоніння образам. Позбавлення мінливих форм життєвої достовірності мало на меті зникнення їх і знищення в нас на очах задля того, щоб довести неможливість для людини вдихнути в речі життя, яким вони зобов’язані тільки Аллахові.

Як образ райського саду на землі сприймалася мусульманська мечеть, оповита рослинним орнаментом. Її купол символізував божественну красу, велична прямовисність мінаретів – божественну велич. Вигадливі письмена на стінах символізували божественне ім’я. Домінування відтінків зеленого означало вічне процвітання ідеї Аллаха.

Нехтування цілісним світом прочитувалося в непластичності архітектурного простору, в якому головними елементами були закритий двір та інтер’єр як знаки духовності, порожність, деяка бідність інтер’єру знаменували присутність незримого.

5. Оскільки в ісламі, згідно з приписами Корану, Бога не дозволялося зображати, то все ж таки можна було його позначати буквами та знаками. Тому в мистецтві, особливо в оздобленні культових споруд, дістав розвиток геометричний орнамент, який у своїй основі мав знаки й мотиви із символічним релігійним змістом.

Під впливом образотворчих традицій інших народів орнамент розвивався, ставав складнішим. Поряд із геометричними візерунками й написами почали широко застосовуватися рослинні мотиви. Орнамент, як “музика для очей”, слугував художникам головною сферою прикладання творчих зусиль, компенсував небаченим розвитком існуючи обмеження художньої творчості.

Каліграфія, найблагородніша візуальне мистецтво ісламу, має функцію, аналогічну іконам у християнському мистецтві, оскільки являє видиме тіло божественного Слова. Арабські слова у священних письменах зіставляються з арабесками, насамперед із рослинним орнаментом пов’язаним із арабським символом дерева миру, листя якого відповідає словам священної книги.

6. Мистецтво мініатюри арабо-мусульманського Сходу надзвичайно багатобарвне явище завдяки синтезу реальності, вигаданого й симвоілки. Живописні школи Ірану, Азербайджану, Афганістану та Середньої Азії створили високомистецькі зразки мініатюри де все вражає: віртуозність каліграфа, витончені візерунки заставок титульних сторінок, мініатюри, що ілюструють текст.

Релігійно-художня символіка мусульманського світу – важливий компонент художньої культури.

Ця проблема на наш погляд до кінця не вичерпана. Є ще багато “білих плям” які чекають майбутніх наукових зусиль, тим більше, що іслам на сучасній культурній арені виступає як могутня духовна сила, що спирається на стабільні культурно-релігійні джерела.

Література

1. Абу-ль-Фарадж аль-Исфахани. Книга песен. – М., 1980.

2. Абу Аля Ал Маудуді. Життєва місія пророка. – Львів, 1995.

3. Абу Аля Ал Маудуді. Принципи ісламу. – Львів, 1995.

4. Абу Аля Ал Маудуді. Способ життя в ісламі. – Львів, 1995.

5. Академічне релігієзнавство: Підручник / За ред.А.М.Колодного. – К., 2000.

6. Актуальные проблемы культуры ХХ века. – М., 1993.

7. Арабская литература // Литература Востока в Средние века. – М., 1970.

8. Артановский С.Н. На перекрестке идей и цивилизаций. – СПб., 1994.

9. Аширов Н. Ислам и нация. – М., 1975.

10. Аширов Н. Мусульманская проповедь. – М., 1978.

11. Бартольдт В.В. Ислам и культура мусульманства. – М., 1992.

12. Бенедикт Р. Образы культуры // Человек и социокультурная среда. – М., 1992. – Вып.2.

13. Бернштейн Б.М. Искусствоведение и художественная культура. – М., 1994. Вопросы теории и исторического описания. – М., 1993.

14. Буркхардт Т. Сакральное искусство Востока и Запада. – М., 1999.

15. Васильев Л.С. История религий Востока. – М., 1983.

16. Васильев В.Н. Культ святых в исламе. – М., 1980.

17. Введение в культурологию / Отв.ред. Е.Попов. – М., 1995.

18. Взаимодействие культур Востока и Запада. – М., 1987.

19. Вебер Г.М. Избранные произведения. – М., 1990.

20. Всеобщая история архитектуры. В 12-ти т. – М., 1966.

21. Всеобщая история искусств. В 6-ти т. – М., 1966.

22. Гачев Г. Национальные образы мира. – М., 1987.

23. Гегель. Философия религии. – М., 1975., Т.1-2.

24. Геворкян А.Р. Пессимизм и религия // Вопроси философии. – 1998. – № 1.

25. Гримингем Д. Суфийские ордена в исламе. – М., 1969.

26. Грюнебаум Г.Э. Основные черты арабо-мусульманской культуры. – М., 1981.

27. Грюнебаум Г.Э. Классический ислам. – М., 1988.

28. Гуревич П. Культурология. – М., 1996.

29. Джейм В. Многообразие религиозного опыта. – СПб., 1993.

30. Джадалла М.А. Течения в исламе. – М., 1992.

31. Еремеев Д.Е. Ислам: образ жизни и стиль мышления. – М., 1990.

32. Журавский А.В. Христианство и ислам. – М., 1990.

33. Игнатенко А.А. В поисках счастья. – М., 1989.

34. Ирвинг В. Жизнь Магомета. – М., 1991.

35. Історія релігії в Україні: Навчальний посібник / За ред. А.М.Колодного і П.Л.Яроцкого. – К., 1999.

36. Історія світової культури. Культурні регіони. – К., 1997.

37. Історія світової та української культури / В.А.Греченко, І.В.Чорний та ін. – К., 2002.

38. Искусство стран и народов мира. Краткая художественная энциклопедия. – М., 1981, Т.І-V.

39. Ислам: традиции и новации. – М., 1991.

40. Ислам: Энциклопедический словарь. – М., 1991.

41. Ислам. Словарь. – М., 1991.

42. Ислам в истории народов Востока. – М., 1981.

43. Історія української та зарубіжної культури: Навчальний посібник // За ред.С.Клапчука, В.Остафійчука. – К., 2000.

44. Калінін Ю.А., Харьковщенко Е.А. Релігієзнавство. – К., 2002.

45. Кармин О.С. Культурология. – СПб., 2000.

46. Керимов Г.М. Ислам: происхождение, история и современность. – М., 1984.

47. Керимов Г.М. Шариат и его социальная сущность. – М., 1988.

48. Конрад Н.И. Запад и Восток. – М., 1972.

49. Коран / Перекл.з араб. Я.Плотнюка // Всесвіт. – 1990. – № 6.

50. Коран / Пер.с араб.акад. И.Ю.Крачковского. – М., 1990.

51. Кузьмина М.Г., Мальцева Н.Л. История зарубежного искусства. – М., 1983.

52. Культурология / Сост.А.Радугин. – М., 1996.

53. Культурология ХХ век. Словарь. – СПб., 1997.

54. Крывлев И.А. История религий. – М., 1986. – Т.1-2.

55. Леви – Брюль Л. Мистический опыт и символы первобытных людей // Мистика. Религия. Наука. – М., 1998.

56. Линдсей Дж. Краткая история культуры. В 2-х т. – К., 1994.

57. Лирика Востока. – М., 1983.

58. Лубоцький В.І., Теремко В.І., Лубська М.М. Релігієзнавство: підручник. – К., 2002.

59. Лубський В.И. Священные книги мусульман как историко-литературный памятник. – К., 1992.

60. Лубський В.М. Мусульманське право. – К., 1997.

61. Лубський В.М. Коран, шаріат, їх соціальна суть. – К., 1990.

62. Мавлютов Р.Р. Ислам. – М., 1984.

63. Массэ А. Ислам. – М., 1982.

64. Махлина С.Г. Язык искусства в контексте культуры. – СПб., 1995.

65. Мец А. Мусульманский Ренессанс. – М., 1973.

66. Миропольська Н.Є., Белкіна Е.В., Масол Л.М., Оніщенко О.І., Владимирова Н.В. Художня культура світу. – К., 2003.

67. Немировская Л.З. Культурология. История и теория культуры. – М., 1992.

68. Основы религиоведения / Под ред. И.Н.Яблокова. – М., 1998.

69. Панова В.Ф., Вахтин Ю.Б. Жизнь Мухаммеда. – М., 1991.

70. Павленко Ю. Історія світової цивілізації. – К., 2000.

71. Панова В.Ф. Жизнь Мухаммеда. – М., 1990.

72. Поликарпов В.С. История религий. Лекции и хрестоматия. – М., 1997.

73. Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. – К., 2000.

74. Піча В.М. Культурологія. – Львів, 2003.

75. Пиотровский М.Б. Коранические сказания. – М., 1991.

76. Пономарёва Г.М., Немировская Л.З., Тюляева Т.И. Основы культурологии: Учеб.пособие. – М., 1998.

77. Релігієзнавство: Навчальний посібник / За ред. М.Ф.Рибачука. – К., 1997.

78. Рукайя М. Ислам. – М., 1999.

79. Савичева Е.М. Возникновение и распространение ислама. – М., 1996.

80. Сандбаев Т.С. Ислам. – М., 1993.

81. Смирнов Н.А. Современный ислам. – М., 1960.

82. Соколов-Ремизов С. Литература, каллиграфия, живопись. – М., 1985.

83. Суфизм в контексте мусульманской культуры. – М., 1989.

84. Токарев С.А. Религия в истории народов мира. – М., 1985.

85. Тримингем Дж.С. Суфийские ордена в исламе. – М., 1989.

86. Тэнасе А. Культура и религия. – М., 1975.

87. Фрейд З. Психоанализ, религия, культура. – М., 1992.

88. Фромм Э. Психоанализ и религия // Сумерки богов. – М., 1990.

89. Фрезер Д.Ф. Золотая ветвь. Исследование магии и религии. – М., 1980.

90. Человек в мире художественной культуры. – М., 1998.

91. Чизхолм Дж. Мухаммед и возвышение ислама. – М., 1995.

92. Уотт У.М. Влияние ислама на средневековую Европу. – М., 1976.

93. Шевнюк О.Л. Українська та зарубіжна культура. / Навч.посібник. – К., 2002.

94. Щёкин Г.В. Религии мира. – К., 1995.

95. Фан Динь Ган. Проблема Восток-Запад: Рефлексия и синкретизм. – М., 1998.

96. Юнг К.-Г. Архетип и Символ. – М., 1992.

97. Яковлев Е.Г. Искусство и мировые религии. – М., 1985.

98. Яроцький П.Л. Релігієзнавство. – К., 2004.

Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 119; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 5 6 7 89

Мы поможем в написании ваших работ!