Культурно-релігійні домінанти ісламу
Характерна особливість мусульманської релігії полягає в тому, що вона енергійно втручається у всі сфери життя людей. І особисте, і родинне життя віруючих мусульман, і все суспільне життя, політика, правові відносини, суд, культурний устрій – все це повинно бути підпорядковано цілком релігійним законам. У колишні часи в мусульманських країнах мало місце повне зрощення державної і церковної влади: глава держави (халіф, падишах) вважався спадкоємцем пророка, вище духовенство складало штат його радників, суд перебував цілком в руках духовних осіб. І кримінальне, і цивільне право було побудовано цілком на релігійному законі – шаріаті. Стежили за виконанням норм шаріату і тлумачили їх мусульманські богослови.
Тому і мусульманське духівництво виконувало і виконує більше світські, чим чисто релігійні функції. Мулла, який знаходиться при мечеті, - це, власне, вчитель в церковній школі. Каді – це суддя, знавець шаріату. Муфтій – вищий духовний чин – головний авторитет в питаннях шаріату. Улем – вчений богослов, викладач у вищій релігійній школі; рада улемів давала свої висновки з питань релігії і права. На чолі мусульманського духовенства в окремих країнах стояв шейх-уль-іслам – видний богослов, він же радник государя. Роз’яснення, що даються шейх-ульісламом, по тих або інших спірних питаннях догматики або політики, права вважалися незаперечним законом.
|
|
|
Навчання молоді в мусульманських країнах раніше було теж суто релігійним. Нижчі школи – мектеби – перебували при мечетях. Вищі школи – медресе – були свого роду духовні академії, де студенти вивчали Коран та іншу релігійну літературу, богословські питання. Мова викладання, мова церковної літератури була арабська. До речі, арабська система була прийнята і в тюркських, і в іранських мовах, хоча вона для них і мало пристосована.
Мусульманська церква в станах ісламу була звичайно і значною економічною силою. Згідно шаріату, церква може володіти майном, і це майно вважається невідчужуваним (вакф, множина – вакуф). Вакуфні землі складалися з тих, що подарували від халіфів (у епоху завоювань), з пожертвувань і ін. Вони були дуже великі: наприклад, в країнах Середньої Азії до половини всіх оброблюваних земель належала церкві, і вони приносили величезні доходи; за рахунок вакуфного майна і годувалося багаточисельне духовенство.
Хоча правовірний іслам не йде ні на які компроміси з іншими релігіями (на відміну, наприклад, від буддизму), але в народних масах мусульманські вірування дуже часто переплітаються із древніми, домусульманськими. Майже повсюдно, особливо в слаборозвинутих країнах, поширений культ місцевих святих. Мусульманські святі часто виявляються не чим іншим, як древніми місцевими божествами-заступниками, яким дані мусульманські імена. У багатьох місцях, особливо в Середній Азії, культ святих пов’язаний з культом мазарів – нібито гробниць цих святих, а насправді древніх місцевих святилищ. Більш того, останнім часом в ісламі виявлено (особливо у народів Середньої Азії) цілий пласт глибоко архаїчних вірувань і обрядів, що відносяться до культу землеробських божеств родючості, до родового культу предків, до шаманізму. Всюди в середовищі мусульман поширені також віра в магію, носіння амулетів (часто з текстом з Корану). Багато мулл виконують функції заклинателів, знахарів [29; 25].
|
|
|
Цікаво відзначити, що в багатовікових сутичках ісламу з християнством (точно так, як і з маздеїзмом і іншими релігіями) іслам майже завжди виходив переможцем. У більшості країн Середземномор’я, де зараз панує іслам, він витіснив те, що переважало тут раніше християнство (Північна Африка, Єгипет, Сирія, Мала Азія). На Кавказі більшість народів до поширення ісламу дотримувалися християнства, пізніше багато з них були ісламізовані (черкеси, кабардинці, аджарці, частина осетин і абхазів). На Балканському півострові в іслам обернуті були деякі групи болгар, македонців, боснійців, албанців, що були раніше християнами. Зворотніх випадків масового звернення якого-небудь мусульманського народу в християнство історія не знає. Правда, з Пірінейського півострова (Іспанія, Португалія) мусульмани в результаті християнської Реконкисти (ХІІ-ХV ст) були витіснені, але це відбулося в результаті процесу насильницького вигнання тих, що сповідають іслам, а не ідейної перемоги однієї релігії над іншою.
|
|
|
Релігійна догматика ісламу не дуже складна. Мусульманин мусить вірити в Аллаха і Пророка Його Мухаммеда, який передав людям божественне об’явлення. Аллах, як його змальовує Коран, дуже нагадує людину, а точніше, араба VІІ ст. Але всі людські якості Аллаха доведені до неперевершеності. Коран наділяє його різними епітетами, яких богослови налічують 99. Ці епітети, що характеризують особливості (атрибути) Аллаха, є досить різноманітними, іноді вони заперечують один одного. Аллах постає милосердним, всепрощальним, милостивим. Він же – мстивий, грізний у гніві. Він і великодушний – і безпощадний. Він творець – і руйнівник. Але головні якості Аллаха – його велич, могутність і сила. Мусульмани мають беззаперечно і повністю підкорятись Аллахові. Отже, людина, яка вирішила наслідувати Аллаха, спроможна здійснювати практично будь-які вчинки. Тому, мабуть, історія мусульманської релігії знає приклади добра і милосердя поряд з проявами невиправданої жорстокості у ставленні до тих, кого проголошували ворогами ісламу. В усіх цих випадках вірні були впевнені, що діють за духом ісламу, тим більше, що взірцем для них є милосердний і жорстокий, всепрощальний і мстивий творець [29; 31].
|
|
|
Окрім віри в Аллаха мусульманин мусить вірити в існування ангелів і диявола – Ібліса (або шайтана), котрий, відмовився скоритися Аллаху і був ним проклятий. Завдання диявола – збивати людей з істинного шляху. Поряд з ангелами і дияволом, за Кораном, існують також демони (джини). Крім того, мусульмани мають вірити у вічність Корану і пророків – посланців Аллаха, які передали людям слово Боже, головними пророками, які навернулися з християнства до ісламу, є Адам, Ной (Нух), Авраам (Ібрагім), Мойсей (Муса), Ісус (Іса), а також “Печать Пророків”, тобто найвищий з них – Мухаммед.
Існує ще один догмат ісламу – віра в кінець світу і Страшний Суд. Передвісником кінця світу повинен стати магді (месія). Він нібито встановить справедливість на землі. Деякі вожді мусульманських політичних рухів не тільки вірили і вірять у месію, а й проголошують себе магді. Це нерідко забезпечує їм широку народну підтримку. Месією оголосив себе, наприклад, Убейдала, який заснував династію Фатимідів у Північній Африці в Х ст. Магді називав себе також Мухаммед ібн Ахмед – вождь відомого повстання в Судані наприкінці ХІХ ст.
Страшний суд, згідно з ісламською догматикою, чекає не на всіх, дехто з вірних може потрапити одразу в рай. Це стосується насамперед тих, хто свідомо віддає своє життя в священній війні – джихаду – за ісламську віру.
Крім уже згаданих догматів ісламська релігія вимагає від своїх послідовників вірити в Божественне пророцтво. Згідно з цим догматом, усе, що відбувається в світі, визначене волею Аллаха, а справи людські нібито зафіксовані ще до створення світу. Водночас у Корані є аяти (вірші), які допускають певну свободу волі людини. Стверджується, зокрема, що від Аллаха йдуть тільки добрі справи, а погані – від людини.
Ця суперечність була викликана конкретними історичними причинами. Так, у мекканський період діяльності Мухаммеда пророкові було політично вигідніше обстоювати тезу про свободу волі. В подальшому ця обставина змусила його перейти до проповіді фаталізму. З часом це питання розв’язувалося по-різному. Пропагувати фаталізм, загальноприреченість завжди було вигідно представникам консервативних сил, які намагалися посіяти серед людей пасивність і покірність, непротивлення соціальному злу, зберегти соціальну нерівність, несправедливість і експлуатацію, як певний порядок, боротьба проти якого нібито суперечить волі Аллаха і зрештою є безуспішною.
Іслам не тільки вимагає від своїх послідовників віри у названі догмати, а й пропонує їм досить сталі принципи і правила поведінки, дотримування яких вважається богоугодною справою. Сукупність цих норм одержала назву “шариат” (араб.шаріа – правильний шлях до мети).
Мусульманський культ ґрунтується на п’ятьох головних обов’язках мусульманина: по-перше, повторення формули віри (шахаду): “Немає бога, крім Аллаха, а Мухаммед – Пророк його”; щоденна п’ятиразова молитва (намаз) – на світанку, в обід, о третій годині дня, при західі сонця і перед настанням ночі. В сучасному ісламі прийняті дво- і одно- разові молитви. Перед намазом – ритуальне обмивання (водою). У п’ятницю, крім цього, буває проповідь у мечеті. Цей день взагалі святий для східних народів, як день, у який була створена людина. Мухаммед прийняв п’ятницю як святий день, частково за давнішньою звичкою, частково для того, щоб відрізнити його від суботи євреїв і неділі християн.
Важливим обов’язком мусульманина є сплата податку (закят) на користь бідним (цим іслам завоював симпатії пригноблених). Зараз цей податок нерідко сплачують на користь мусульманського духовенства. Закят доповнюється садаком – добровільною пожертвою.
Протягом дев’ятого місяця за місячним календарем (рік місячний коротший від сонячного на 11 днів) мусульманин зі світанку й до настання темряви не має права їсти й пити – це він мусть робити тільки вночі. Дотримання мусульманського посту (урази) – також один із обов’язків. Останній з основних обов’язків правовірного мусульманина – хадж у Мекку [39; 37].
Відносна простота мусульманського культу і можливість прямого “спілкування” з Богом, безумовно, сприяли наверненню до ісламу нових послідовників, зокрема, з інших релігій.
На відміну від мусульманського культу система шаріатських настанов старанно розроблена і є досить складною. Настанови стосуються практично всіх сторін життя мусульманської громади. Вони визначають сімейно-побутові, майнові, морально-правові та інші людські стосунки.
Із настанов Корану мусульманські богослови виводять і основні принципи, що регулюють життя мусульманської громади. Одним із таких принципів вважають братство. Серед вірних існує навіть звернення “брате мій”. Братські стосунки передбачають взаємодопомогу, взаємопідтримку і солідарність усіх членів мусульманської громади. Цей принцип ґрунтується також на одному з обов’язків мусульманина – закяті.
Ще один принцип, який проголошується шаріатом, передбачає рівність. Усі мусульмани, твердять мусульманські богослови, рівні як зубці гребеня. Але цей принцип на практиці виявляється досить абстрактним, бо багаті й бідні інтерпретують його по-різному. Консервативні богослови, захищаючи інтереси панівних класів, тлумачать рівність як рівність усіх мусульман перед Аллахом. Проґресивні ж сили і трудящі мусульмани схильні вбачати в цьому принципі насамперед заклик до ліквідації майнової нерівності. Водночас цей принцип не є універсальним. Він поширюється лише на мусульман, та й то не на всіх: жінка-мусульманка, згідно з шаріатом, має меньше прав, ніж чоловік.
По-різному трактується і принцип справедливості в ісламі. Богослови вважають, що справедливість має здійснюватися за допомогою ісламського суду, який виконує волю Аллаха. Справедливим має бути і сам повелитель правовірних – халіф, імам, султан тощо. Насправді ж шаріатські суди, які залежать від волі можновладців, вирішують усі питання в їхніх інтересах. Характерна риса законодавства Корану – надзвичайне опікування правом власності і явно недостатня увага до прав особистості [26; 41].
Мусульманські богослови особливо пишаються принципом свободи, яку, нібито, стверджує істинний іслам. Він включає різні види свобод – особисту, політичну, громадську, соціальну, морально-релігійну. Ретельне вивчення історії мусульманського суспільства дає змогу переконатися в тому, що всі ці “свободи” не раз порушувалися. Теза про особисту свободу, наприклад, заперечується положеннями Корану, які санкціонують рабство і залежність між людьми. Релігійна свобода, тобто свобода віросповідання, не передбачає свободи совісті, а отже, свободи віри. Та й віротерпимість у ставленні до “людей писання” – іудеїв і християн, а також до зороастрійців і представників інших релігій у халіфаті – не означала їхньої повної свободи. Фактично представники інших релігій перебували в залежності від мусульман, оскільки мусили сплачувати їм великі податки.
З питань трактування всіх цих принципів між різними течіями в ісламі протягом усієї його історії велась і ведеться гостра боротьба. Але корені релігійних суперечок полягають не стільки у правильному або перекрученому прочитанні тих чи інших ісламських положень, скільки в соціально-економічних і політичних інтересах різних сил і течій у мусульманському світі. Розходження в підході до мусульманської догматики шаріату зберігатимуться доти, доки існують ці земні суперечності.
Як і всі релігії, іслам має кілька течій, найпоширенішими з яких є суннітська та шиїтська, що відрізняються одна від одної деякими догматами і обрядами. Основні визначення ісламу викладено у “святій” книзі мусульман – Корані (у перекладі з араб.означає “читання”). Написаний він у VІІ ст., але протягом тривалого часу в нього вносилися доповнення й зміни.
Другим після Корану джерелом віри мусульман-суннітів є Сунна (араб.: поведінка, приклад). У Корані й Сунні поряд з релігійними догматами і переказами про всесилля Аллаха містяться різні моральні повчання, викладено принципи взаємостосунків з іншими народами, ставлення до жінки, до власності тощо. Положення Корану і Сунни покладено в основу феодального мусульманського права – шаріату, в якому чітко виявлено суть ісламу.
Варто звернути увагу на такі особливості віровчення ісламу:
· віра в одного бога Аллаха і його посланців – Мухаммеда і Алі. Аллах - один, невіддільний і єдиний. “Доповнюють” Аллаха пророки, ангели, демони;
· шанування “священного писання” (Корану), в якому розповідається про створення світу, страшний суд, містяться ворожбитські заклинання, міфи, стародавньоарабський фольклор, сказання про пророків, вказівки, які регулюють суспільні й сімейні стосунки. Коран створювався майже 100 років, роботу над ним було завершено у VІІІ ст.;
· шанування “священного писання” (Сунни) – зведення оповідей про діяння, вчинки Мухаммеда, його висловлювання з різних приводів, його автобіографії. Сунна є основою фікха – мусульманського правознавства – і шаріату – зведення законів мусульман;
· щоденна п’ятиразова молитва (намаз): на світанку, в обід, о третій годині дня, при заході сонця і перед настанням ночі. У сучасному ісламі є дво- і одноразова молитви – намази. Перед намазом – ритуальне обмивання (водою або піском);
· сплата податку (закят); у давньому ісламі – на користь бідних (чим іслам завоював симпатії пригноблених), а нині – на користь мусульманського духовенства. Закят доповнюється садаком – добровільним пожертвуванням;
· дотримання посту (уразу). Протягом дев’ятого місяця (рамазан) за місячним календарем (рік місячний коротший від сонячного на 11 днів) мусульманин від світанку і до настання темряви не їсть і не п’є, а з настанням ночі й до світанку може їсти й пити. Зараз цю вимогу спрощено. Духовенство не вимагає строгого дотримання посту від людей, які працюють на виробництві, у сульськогосподарських місцевостях, від вагітних жінок та деяких інших категорій віруючих;
· ходіння на молитви до Мекки (хадж) – покаяння у гріхах і прилучення до святих;
· священна війна з невірними (джихад, або газават). З давніх часів цей елемент ісламського символу віри насаджував ненависть і ворожнечу серед віруючих різних релігій. Зараз цей догмат не висувається, замовчується, але духовенство звертається до нього залежно від політичної ситуації [26; 46].
У ісламі велику роль відіграє складна релігійна обрядовість. Мусульманин повинен п’ять разів на день здійснити молитву, дотримуватись релігійних свят, постів, обрядів та звичаїв, здійснювати паломництво.
Відомо, що мусульманські легенди про Мухаммеда повторюють багато чого з релігійних переказів інших релігій про їхніх пророків і посланців. Цікаво зазначити й те, що ранні мусульманські богослови дуже докладно розповідають про понеділок, коли народився Мухаммед, і про чудеса, пов’язані з цією подією, але замовчують або сперечаються між собою з приводу того, коли саме був той понеділок. З часом він був віднесений до 12 числа місяця рабі аль аваль.
В ісламі, як і в інших монотеїстичних релігіях (іудаїзм, християнство), поряд з культом єдиного Бога збереглися у вигляді культу святих пережитки стародавніх вірувань. Засвоєння культів доісламських богів розпочалося ще в ранньому ісламі, яке зазнало впливу більш давніх іудейських і християнських учень про пророків. Приміром, функції старих богів-покровителів були перенесені на запозичених ісламом з іудаїзму і християнства пророків Сулеймана (Соломона), Дауда (Давида) та ін. Пізніше цей процес не обмежувався запозиченнями тільки з релігій стародавніх арабів, християнства та іудаїзму. В Центральній Азії і Казахстані ісламом було перейнято ряд старих богів-заступників. Наприклад, від божеств – заступників худоби в ісламі пішли культи Чупан-Ати (Отця-пастуха) і Зангі-Ати. З’явилися в ісламі й святі – заступники шовкоробства (шейх Мухтар у Хорезмі), рибальства (Токмак-Ата в гирлі Амудар’ї) та ін.
Пов’язані з культом святих мусульманські мавзолеї навіть за зовнішнім виглядом часто нагадували доісламські храми. Так, у середньовічному Ірані найдавніші з таких мавзолеїв були збудовані на зразок старих вогнепоклонницьких храмів або будинків вогню. У Північному Туркменистані, в районі Куня-Ургенча, зберігся мавзолей, відомий під назвою Кари-Алау, тобто “місце старого вогню”.
Про обожнювання ісламом влади експлуататорів свідчить те, що серед мусульманських святих багато султанів, халіфів, ханів, беків. Культ феодалів активно пропагувався духовенством і їхні могили виявлялися у різних місцях. Наприклад, святі могили халіфа Алі (656-661) вшановуються в Ен-Наджфарі (Ірак) і в Мазарі-Шарифі (північний Афганістан); до недавнього часу ще одна могила Алі була у Ферганській долині. В Чарджоу (Туркменістан) і на Памірі мала місце проща до місць, оголошених “слідом ступні” Алі.
Отже, іслам – це не лише релігійні погляди, правила, рекомендації, але – це спосіб життя, частина ментальності арабо-мусульманського світу.
Культурно-релігійні домінанти ісламу ґрунтуються на його п’яти основних обов’язках: намаз, закят, ритуальне обмивання, повторення формули віри (шахаду): “Немає Бога крім Аллаха, а Мухаммед – Пророк його”, вшанування п’ятниці як святого дня. Відносна простота мусульманських обов’язків відкривала прямий шлях спілкування з Богом.
Дата добавления: 2019-09-02; просмотров: 151; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!