Сусідство та мікросоціум як фактори соціалізації особистості.
Семінар 1.Виховання у контексті мікрофакторів соціалізації
1. Сім’я і сімейне виховання:
Типи сімей.
Функції сім’ї у процесі соціалізації.
Сімейне виховання, його стилі.
Насильство в сім’ї.
Вплив житлово-побутових умов проживання сім’ї на процес соціалізації.
Сусідство та мікросоціум як фактори соціалізації особистості.
Групи однолітків як мікрофактор соціалізації.
Релігійні організації та релігійне виховання.
Виховні організації та соціальне виховання.
Контркультурні організації та диссоціальне виховання.
1. Сім’я і сімейне виховання:
Типи сімей.
Функції сім’ї у процесі соціалізації.
Сімейне виховання, його стилі.
Насильство в сім’ї.
Вплив житлово-побутових умов проживання сім’ї на процес соціалізації.
Сім`я - це мала соціальна група, що ґрунтується на шлюбі чи кровно-родинних зв`язках. Її члени пов`язані спільним побутом, взаємними зобов`язаннями емоційною близькістю.
Головними агентами соціалізації для дітей є батьки.Взаємини, що складаються між батьками (матір'ю і батьком) і дітьми, є вирішальним моментом соціалізації. Вони виявляють себе в самий відповідальний момент - коли людина найбільш сприйнятлива до добра і зла, коли вона найбільш довірлива і відкрита усьому новому, а саме в період дитинства. Друга характерна риса - взаємини продовжуються все життя і, отже, роблять найбільш тривалий вплив. Третя риса - батьківсько-дитячі відносини є самими тісними і близькими відносинами, які тільки можуть існувати в людському суспільстві.
|
|
|
Головні функції соціально-педагогічної діяльності у сім`ї: діагностична; прогностична; організаційно-комунікативна; правозахисна; превентивна; соціально-побутова; соціально-психологічна; організаторська.
Типи сім'ї.
Існують два найпоширеніших типи сім'ї: нуклеарна та розширена.
Нуклеарна сім'я є найбільш поширеним типом сім'ї в сучасному індустріальному суспільстві. Вона складається із дружини, чоловіка та їхніх дітей. Протягом життя індивід, як правило, буває членом двох нуклеарних сімей: спершу сім'ї своїх батьків, а після власного одруження — сім'ї, яка складається з нього, його дружини та їхніх дітей.
Розширена сім'я — це сім'я, яка складається із кількох поколінь родичів. Вона становить клан (чоловіків разом із їх дружинами і дітьми). Якщо основою нуклеарної сім'ї є подружня пара, то основою розширеної сім'ї є брати і сестри, разом із їх дружинами, чоловіками і дітьми. Розрізняють різні форми розширеної сім'ї: патрілокальну (коли молоді переходять жити у сім'ю чоловіка) і матрілокальну (молоді після одруження переходять жити до сім'ї дружини).
|
|
|
Стилі сімейного виховання.
Стиль сімейного виховання - найбільш характерні способи ставлення батьків до дитини, які застосовують певні засоби і методи педагогічного впливу; типова стратегія поведінки батьків з дитиною.
Стилі сімейного виховання визначаються на основі наступних критеріїв:
• ступінь протекції та контролю;
• задоволеність потреб дитини;
• запропоновані вимоги і способи спілкування з ним;
• застосовувані санкції по відношенню до дитини;
• ступінь емоційної чуйності та виховної впевненості батьків.
Виділяють два стилю сімейного виховання.
Демократичний стиль сімейного виховання визначається: високим рівнем вербального (мовного) спілкування між дітьми і батьками; включеністю дітей в обговорення сімейних проблем, урахуванням їх думки; готовністю батьків прийти на допомогу, якщо це буде потрібно, одночасно вірою в успіх самостійної діяльності дитини; обмеженням власної суб'єктивності в баченні дитини.
Контролюючий стиль включає значні обмеження поведінки дітей: чітке і ясне роз'яснення дитині сенсу обмежень, відсутність розбіжностей між батьками і дітьми з приводу дисциплінарних заходів.
|
|
|
У сім'ях з демократичним стилем виховання діти мають помірно виражену здатність до лідерства, помірну агресивність, прагнення контролювати інших дітей, але самі насилу піддаються зовнішньому контролю. Діти мають хороший фізичний розвиток, соціально активні, легко вступають у контакти з однолітками, проте їм не дуже притаманні альтруїзм, сензитивность і емпатія.
Діти батьків з контролюючим типом виховання слухняні, сугестивності, полохливі, не надто наполегливі в досягненні власних цілей, неагресивні.
Насильство в сім’ї.
Насильство над дитиною — це дії, що завдають шкоди дитині з боку людей, на яких покладено догляд та опіку над ним. До нього відноситься фізичне насильство, занедбаність й нехтування потребами дитини.
Як правило більшість батьків, яких жорстоко карали в дитинстві, самі карають своїх дітей. Не кожен із батьків розуміє, що покарання це психологічна травма. Батьки часто можуть завдати дитині психологічної травми без злого умислу яка може створити проблеми в дорослому житті.
Фізичне, емоційне та психологічні види насильства батьків над дітьми у сукупності підсилює дію кожного з них, зумовлюючи виникнення в дитини певних ознак, що характеризують її переживання і поведінку. Наукові дослідження показують, що сімейне насильство із різноманітними факторами, негативно впливає на фізичний розвиток дитини, включаючи загальний стан здоров'я, координацію, силу, зір, слух дитини, її здатність набувати знання, необхідні для нормального життя. В таких дітей занижена самооцінка, вони вважають себе не вартими любові, виникають проблеми у співробітництві з іншими та вміння відрізняти добро від зла.
|
|
|
Якщо між дітьми та батьками немає взаємозв'язку, панує постійна атмосфера напруженості між самими батьками, то приводить до того, що дитина прагне якомога менше перебувати вдома, втрачає емоційний контакт з батьками, виходить з-під соціального контролю дорослих. У таких дітей розвиваються соціально-психологічні якості потенційного правопорушника. Значна кількість конфліктів та форм соціально неадекватної поведінки як дома, так і в школі, провокується самими дорослими. Підлітки, які стають жертвами фізичного та психічного насильства в сім'ї — в школі поповнюють категорію «важких учнів»
Вплив житлово-побутових умов проживання сім’ї на процес соціалізації.
Сім'я як соціальний інститут перебуває у стані гострої кризи, що, звичайно, негативно впливає на виконання нею основних функцій, тобто на життєдіяльність сім'ї: матеріально-економічне забезпечення, житлово-побутові умови. Це, в свою чергу, створює певний морально-психологічний клімат, який впливає на духовність сім'ї, виховання дітей, організацію вільного часу членів сім'ї.
Перед молодою сім'єю стоять особливо гострі проблеми матеріально-економічного та житлово-побутового характеру. Невизначеність майбутнього, незайнятість у сфері суспільного виробництва, нестабільність заробітків, непідготовленість до сімейного життя та виживання у таких умовах негативно позначаються не лише на демографічній ситуації в Україні, а й на внутрісімейних процесах, характері взаємостосунків членів сім'ї, сім'ї з оточуючим середовищем, вихованні дітей, організації вільного часу сім'ї.
Тому для підтримки та розвитку нормальної життєдіяльності сім'ї необхідна державна політика, яка має бути спрямована на постійне удосконалення умов для реалізації економічного та духовного потенціалу сім'ї, і має прагнути до того, щоб найменша кількість сімей потребувала допомоги, пільг, безкоштовних послуг тощо. Для цього слід постійно стимулювати внутрішні резерви сім'ї (економічні, демографічні, виховні, рекреативні), а також допомагати реалізувати їх.
Сусідство та мікросоціум як фактори соціалізації особистості.
Під поняттям «сусідство» розуміють певну групу людей, які проживають територіально близько і другими після сім'ї розширюють територію соціального розвитку дитини. У місті сусіди живуть в одному під'їзді або в одному будинку. В селі - в одному кінці його, на одній вулиці або на хуторі, розташованому неподалік села. Таких людей часто об'єднують не тільки господарські турботи: облаштування подвір'я, ремонт доріг, газифікація в селі, господарська взаємовиручка, а й спільне святкування свят, моральна і матеріальна підтримка в дні горя. Тут, як співається у відомій пісні, «...без спроса ходят в гости», і «всім будинком» не тільки зустрічають дні народження, а й проводжають в останню дорогу.
Діти-дошкільнята, молодші школярі і, як правило, молодші підлітки досить інтенсивно спілкуються з сусідами-однолітками. Для них це спілкування - вихід за рамки сім'ї, освоєння нових соціальних ролей, придбання нового соціального досвіду, ступінь адаптації до соціуму.
У відносинах з сусідами-однолітками вони дізнаються і засвоюють нову лексику, нові, нерідко інші в порівнянні з сімейними норми, стереотипи і забобони. У цьому спілкуванні вони отримують уявлення про життєві цінності, стилі життя, відмінних від засвоєних в сім'ї, засвоюють норми і стиль статеворольової поведінки. Вони долучаються до певного пласту культури, а також до дитячої субкультури, обмінюючись з сусідами-однолітками новою інформацією, дитячим (і не тільки дитячим) фольклором.
Спілкуючись з сусідами-однолітками, діти засвоюють нові види позитивних і негативних соціальних санкцій, пізнаючи в соціальній практиці, за які особистісні та поведінкові прояви ці санкції застосовуються суспільством однолітків.
Чим старше стає дитина, тим більшу роль в його соціалізації грають міжособові відносини з однолітками. Так, п'ятирічний малюк на пропозицію матері замінити йому в грі відсутніх однолітків, рішуче відповів: «Мені треба дітки, а ти не дитина».
Для дітей сусідське спілкування має великий об'єктивний і суб'єктивний сенс, бо дає їм почуття приналежності до суспільства однолітків, відчуття своєї прийняття соціумом (який для них в основному обмежений місцем безпосереднього проживання). Відсутність однолітків-сусідів або складнощі у взаємодії з ними можуть негативно позначитися на соціалізації людини в цьому віці або дати відстрочений негативний ефект.
Таким чином, інтенсивні сусідські зв'язки грають важливу соціалізуючу роль в дитинстві і отроцтві як позитивного, так, природно, і негативного характеру. Але це - об'єктивний фактор, вплив якого залежить багато в чому від співвідношення з сімейним впливом, а також із впливом інших життєвих обставин і чинників, соціалізуючих зростаючу людину. Зокрема, велике значення має те, в які групи однолітків входить дитина, підліток, юнак. У дитинстві вони зазвичай складаються з сусідів, але вже в отроцтві, а в юності тим більше, ці групи можуть вельми слабо або зовсім ніяк не «перетинатися» з сусідськими зв'язками.
Здійснюючи соціальне виховання, педагогам дуже важливо знати характер сусідського оточення своїх вихованців, особливо коли мова йде про дошкільників, молодших школярів і підлітків.
Знання особливостей сусідських відносин вихованців дозволяє педагогам мати на увазі і враховувати позитивні і негативні впливи, які здійснюють на підлітків як сусіди-однолітки і старші за віком юнаки, так і сусіди-дорослі.
Прийняття в розрахунок впливу сусідства може виявитися корисним для визначення необхідності та напрямку індивідуальної допомоги дітям і підліткам. Крім того, враховуючи особливості сусідства, педагоги визначають необхідність і можливість використовувати його позитивні потенції і хоча б частково нівелювати і компенсувати вплив негативних потенцій.
Сусідські стосунки дорослих у місті виражені значно слабше, ніж у селі чи селищі. Вони більш персоналізовані та значним чином залежать від соціально-культурної однорідності-неоднорідності сусідів. Об'єктивно значимими вони залишаються для престарілих пенсіонерів, неповних та багатодітних сімей.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 558; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!