Тема 6. Причини та умови конкретного злочину. Віктимологія
План
1. Поняття причин та умов конкретного злочину.
2. Механізм злочинної поведінки.
3. Мотивація злочину. Класифікація мотивів злочинної поведінки.
4. Ситуація злочину.
5. Кримінологічна віктимологія. Віктимна поведінка.
! Терміни та поняття:
Соціалізація; алкоголізм; віктимність; віктимологія; віктимізація; віктимна поведінка; причини конкретного злочину; умови конкретного злочину; криміногенна ситуація; механізм транзитивної поведінки; мотивація злочинної поведінки; віктимологічний аспект; криміногенна віктимологія.
¨1. Злочин, як і будь-яка інша поведінка людини, є наслідком певної взаємодії людини і соціального середовища. Щодо злочинної поведінки мають на увазі, як правило, не суспільство взагалі, а конкретне мікросередовище, в якому людина проживає та під впливом якого формуються її соціальні позиції, моральні цінності, відбуваються становлення і розвиток її особистості. Це середовище часто відрізняється тим чи іншим неблагополуччям: у ньому трапляються деформації буденної свідомості, існують стереотипи ганебної поведінки.
Причини і умови конкретного злочину – це криміногенні фактори, втілені в конкретні життєві обставини і в конкретні життєві ситуації, в яких опиняється людина.Вчені називають деякі з таких обставин:
1. Родина. Сім'ї первинно належить вирішальна роль у становленні особи, формуванні її потреб, моральних цінностей, звичок, поглядів, її оцінок про навколишній світ, людей, про дозволене і недозволене, добро і зло, про оцінку власних вчинків.
|
|
|
Утім, у деяких сім'ях відбуваються певні негативні явища і процеси, що заважають їм правильно виконувати свою соціальну функцію з виховання дітей. Серед таких явищ і процесів можна назвати: ранні психологічно непідготовлені шлюби між особами, які не досягли соціальної зрілості; необдуманий підхід і невиправдану поспішність, що проявляють молоді люди при утворенні сім'ї, і це часто робить її незабезпеченою і неповноцінною; неміцність сімейних зв'язків і нездорові стосунки між подружжям; нездорові взаємовідносини між батьками і дітьми; розпад сім'ї; відсутність обстановки ефективного осуду різного роду неблагополуччя в сім'ї громадськості; невміння або небажання з боку окремих батьків виховувати дітей, відсутність у багатьох (особливо в матерів) вільного часу для цього; застосування неправильних методів і прийомів виховання; аморальна, протиправна поведінка батьків або дорослих членів сім'ї, які дають поганий приклад дітям (пияцтво, прояв злоби, жорстокості, вульгарності, систематичне здійснення протиправних вчинків, порушення правил спільного проживання); притягнення батьків або дорослих членів сім'ї (іноді неодноразове) до кримінальної відповідальності тощо.
|
|
|
Виховання у таких сім'ях, природно, здійснюється ненормально. У них часто виростають закоренілі циніки, жорстокі, немилосердні, безпринципові, розбещені індивіди, люди з перекрученими потребами, шкідливими звичками.
Певна кількість таких сімей, як свідчить практика, належить до так званих неблагополучних сімей, що «постачають» неповнолітніх злочинців. Більше однієї третини засуджених підлітків і неповнолітніх виховувалися саме у таких сім'ях.
Однак випадки несприятливого формування особи трапляються й у сім'ях зовні цілком респектабельних. Утім у деяких з них панують бездуховність, споживча психологія, прагнення до накопичення; у них дітям дають уроки крайнього індивідуалізму, егоїзму, неповаги до людей і різного роду соціальних заборон тощо. Є чимало прикладів учинення злочинів вихідцями з подібних сімей.
2. Школа. Школа – це те середовище, яке суттєво впливає на вироблення підґрунтя світогляду неповнолітніх, їх життєвої позиції; закладає правильне уявлення про честь, гідність, порядність. Вона покликана здійснювати моральне і трудове виховання учнів, виховувати в них повагу до старших, культуру поведінки в суспільстві, організованість, дисципліну, вимогливість один до одного, доброту і принциповість, правдивість, повагу до закону. Її обов'язок полягає в тому, щоб зміцнювати зв'язок з батьками, поширювати серед них педагогічні знання, добиватися єдності вимог сім'ї і школи у вихованні дітей.
|
|
|
Однак на цьому етапі становлення особи трапляються певні недоліки і упущення, які не дають можливості шкільним колективам досягати поставлених цілей. Зокрема, у багатьох школах неналежно проводиться виховна робота, не практикується при цьому індивідуальний підхід до учнів; відзначається велика наповненість класів; на низькому рівні знаходиться шкільна дисципліна; спостерігається невдалий підбір педагогічних кадрів (у деяких школах працюють вчителями особи, позбавлені педагогічних здібностей, і які не мають достатнього обсягу знань); слабка матеріально-технічна база; відсутні тісні контакти з батьками; формально і беззмістовно організується дозвілля учнів.
Перелічені та інші негативні обставини у своїй сукупності не сприяють правильному розвиткові і становленню особи школярів, особливо з числа вже соціально запущених підлітків, і «виштовхують» їх з кола нормальних відносин усередині класу, породжують бездоглядність, орієнтують їх на контакти з вуличними делінквентами, готують до протиправної поведінки.
|
|
|
3. Побутове оточення часто відіграє негативну роль у формуванні особи. Побутове оточення – це один з різновидів мікросередовища (поза межами сім'ї, школи, трудового колективу), в якому людина тривалий час перебуває, взаємодіє з її членами, спільно переслідує недозволені цілі, підкоряючись відповідним звичкам і нормам, навіть іноді всупереч власним поглядам і оцінкам на такі цілеспрямування. Нездорове найближче оточення, безумовно, спотворено впливає на особу. Адже буває так: становище в сім'ї, школі, трудовому колективі було і залишається благополучним, але найближче оточення згубно впливає на індивіда.
Криміногенними обставинами у цьому випадку можуть бути: вибір небажаних товаришів, осудливих форм розваг і аморального проведення вільного часу (наприклад, систематичні спільні випивки, азартні ігри, безглузді зборища у дворах, під'їздах, підворіттях, грубе порушення громадського порядку і т. ін.); тривала участь у неформальних групах з антисоціальним ухиленням (наприклад, вуличних компаніях), в яких склалися специфічні норми і зразки поведінки, самоствердження в них, засвоєння негативної групової психології, що неминуче ослаблює вплив позитивного середовища.
Особливо це проявляється стосовно неповнолітніх, оскільки в ранньому, юнацькому віці відбувається найбільш інтенсивне криміногенне зараження.
4. Певне негативне значення в несприятливому моральному формуванні людей мають і обставини матеріального порядку, матеріальна незабезпеченість окремих верств населення, їх незадовільний побутовий устрій; низькі заробітки та пенсії, відсутність постійної роботи, дорожнеча ліків і медичної допомоги, неможливість задоволення елементарних потреб; істотна відмінність матеріального становища громадян; надмірна зайнятість жінки за місцем роботи та її обтяженість домашнім господарством, що шкодить вихованню дітей; тимчасовий збіг складних життєвих обставин матеріального порядку і т. ін.
Розкриваючи характер і роль обставин матеріального порядку в учиненні суспільно небезпечних діянь, необхідно підкреслити, що вони діють непрямо. Вони впливають на злочинця опосередковано лише через систему його моральних властивостей, негативно відбиваються на його свідомості і відповідно на поведінці.
5. Прорахунки у роботі і упущення в окремих засобах масової інформації (телебачення, радіо, кіно, естрада, книжкова продукція), які зараз є масовою формою виховання багатьох людей.
З екранів кіно і телебачення, з естрадних підмостків, на радіопередачах, у літературних публікаціях ще й досі широко пропагуються жорстокість, культ сили, неповага до особи та її гідності, порнографія, цинізм, екстремізм, вандалізм, міжнаціональна ворожнеча, «блатна» субкультура. Усе це справляє безпосередньо провокуючий вплив на окремих індивідів.
Перелічені та інші несприятливі обставини (явища і процеси) у своїй сукупності, яка розтягнута у часі, породжують в окремих людей антигромадські погляди, звички, норови, що зумовлюють їх антисоціальну спрямованість. Ці погляди і звички у конкретних індивідів стають глибокими і стійкими під впливом складної психологічної діяльності, яка відбувається в них. У результаті складається внутрішня готовність особи до вчинення суспільно небезпечних діянь, виникає висока ймовірність їх вчинення.
Таким чином, безпосередня причина вчинення конкретного (одиничного) злочину – це ті негативні соціальні явища і процеси, під впливом яких у винної особи виникають глибокі і стійкі антигромадські погляди, звички, що зумовлюють внаслідок криміногенної мотивації її внутрішню готовність вчинити злочинне посягання.
Умови вчинення окремого (конкретного) злочину – це зовнішні об'єктивні негативні факти реальної дійсності, які полегшили його вчинення і сприяли досягненню злочинного результату.
Умови самі по собі безпосередньо не можуть спричинити злочин. Однак без їх наявності він не відбудеться. Тільки внаслідок їхнього впливу в людини виникає намір вчинити злочинний акт. Умови, що супроводять причини, надають їм певного розвитку, полегшують їх формування і реалізацію.
Якщо причини окремого злочину пов'язані з глибинними процесами формування психологічного і морального складу людини, викликаючи готовність вчинити злочинне посягання, то умови створюють сприятливу обстановку для цього. Вони пов'язані не стільки з суб'єктами, скільки з об'єктом злочинного діяння і обстановкою його вчинення.
Умови за своїм змістом є не що інше, як певні прояви, факти реальної дійсності, які мають економічний, організаційний, правовий, конкретно-виховний, кадровий характер (наприклад, недоліки господарської діяльності різних управлінських ланок; становище безконтрольності у зберіганні, обліку і використанні матеріальних цінностей; неправильний підбір і помилки при висуненні кадрів на керівні посади; нереагування вищих посадових осіб на неправомірні дії підлеглих; правовий нігілізм з боку деяких керівників; недосконалість чи суперечність чинного законодавства, наявність прогалин у ньому; недоліки в діяльності тих або інших контролюючих органів; упущення в роботі правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю в даному регіоні; терпимість, байдуже ставлення населення до фактів учинення злочинів і т. ін).
2. Для протидії злочинним діянням необхідно знати не лише причини і умови конкретних злочинів, а й те, як саме ці криміногенні фактори діють у процесі породження злочинного діяння.Процес породження злочинного діяння називають механізмом злочинної поведінки. Механізм злочинної поведінки складається з наступних 4-х етапів:І етап – Під дією життєвих обставин, в яких втілені криміногенні фактори, у людини формується особистість злочинця, тобто комплекс сваволі і ілюзій.II етап – Під впливом комплексу сваволі і ілюзій людина вибирає саме злочинний спосіб задоволення своїх потреб, в результаті чого у неї виникає злочинний мотив. III етап – Під впливом комплексу сваволі і ілюзій людина ставить собі ціль – виконати певні дії, необхідні для задоволення її потреб саме злочинним способом.IV етап – Під впливом злочинного мотиву і злочинної цілі людина вчиняє злочинне діяння в умовах конкретної життєвої ситуації, що сприяє злочинному прояву.Для того, щоб не дати спрацювати механізму злочинної поведінки, слід діяти певним чином на конкретні життєві обставини, в яких втілені криміногенні фактори, а також на конкретну життєву ситуацію, яка містить умови, сприятливі для злочинних проявів.3. Мотив злочину – це внутрішнє спонукання особи на вчинення злочину.
В юридичній літературі є різні підходи до класифікації мотивів злочинів.
П. Дагель розрізняв три групи мотивів злочинів: 1) суспільно небезпечні (низькі); 2) суспільно нейтральні мотиви (образа у зв'язку з неправильною поведінкою потерпілого; сором; жалощі; співчуття тощо); 3) суспільно корисні мотиви. Мотиви першої групи впливають на кваліфікацію злочинів і призначення покарання, мотиви другої групи не впливають, а мотиви третьої – тільки пом'якшують відповідальність.
С. Тарарухін, розподіляв всі мотиви на дві головні групи (суспільні і особисті). Серед особистісних мотивів він виділив мотиви, породжені потребами та інтересами предметного характеру (відносинами власності, прагненням до здійснення своїх прав тощо), і мотиви, викликані емоціями, почуттями і станами, що не мають предметного змісту.
В. Трухачов виділяє три групи мотивів злочинів: 1) мотиви, що детермінують діяння злочинця на стадії готування до злочину; 2) мотиви, що детермінують діяння злочинця на стадії вчинення злочину; 3) мотиви, що детермінують діяння злочинця на стадії приховування злочину тощо.
Кримінологічним дослідженням мотивів злочинів дорослих осіб займався В. Лунєєв, який виділив шість груп мотивів: 1) політичні; 2) корисливі; 3) насильницько-егоїстичні; 4) анархістсько-індивідуалістичні; 5) легковажно-безвідповідальні; 6) боязливо-малодушні.
А. Савченко виділив шість груп мотивів злочинів у кримінологічному плані.
Група мотивів злочинів, пов'язана з найважливішими сферами суспільства за критерієм їх змісту: 1) ідейні (пов'язані зі світоглядом особи); 2) політичні (пов'язані з позицією особи у ставленні до політики, як зовнішньої так і внутрішньої); 3) релігійні (пов'язані з належністю особи до тієї чи іншої конфесії); 4) націоналістичні (пов'язані з крайньою формою у ставленні особи до інших націй і народів) тощо.
За часом виявлення у злочинах можуть бути виділені: 1) мотиви постійного виявлення; 2) мотиви тривалого виявлення; 3) мотиви короткочасного виявлення. Перші виявляються протягом майже всього життя особи і мають своє втілення, як правило, в злочинній діяльності; інші – протягом багатьох років, проте до чи після цього періоду виявляються інші мотиви; треті – протягом обмеженого часового інтервалу (можуть мати місце при вчиненні особою навіть одного злочину).
За силою вияву (тобто за показником виразності непереборного бажання особи вчинити злочин) мотиви злочину бувають: 1) сильні (мають особливо впливовий характер на поведінку особи); 2) помірні (мають середню силу впливу); 3) слабкі (впливають на поведінку особи незначним чином).
За мірою сталості (тобто за наявністю у всіх інших видах поведінки особи та збереженням у складних умовах існування) мотиви злочину є: 1) сильноусталеними; 2) середньоусталеними; 3) слабоусталеними.
За безпосереднім виявом у злочині мотиви бувають: 1) реальні або актуальні (фактично спонукають особу до злочину); 2) потенційні (які сформувалися у особи, але не виявились при вчиненні злочину).
Мотиви злочинів за мірою їх домінування: 1) домінуючі (основні); 2) факультативні (додаткові) [11].
4. Кожна людина постійно перебуває в певній життєвій ситуації, яка впливає на її стосунки з іншими людьми, зачіпає його інтереси і тим самим обумовлює його поведінку в даний момент. Роль ситуації в різних випадках є неоднаковою.
У зв'язку з цим з позиції кримінології вбачається необхідним за характером впливу на людину поділяти їх на сприятливі (некриміногенні) і несприятливі (криміногенні).
До сприятливих належать ті ситуації, які або позитивно впливають на поведінку особи, або не завдають ніякого впливу на її намір вчинити суспільно небезпечне діяння, усувають появу злочинних мотивів і цілей.
Несприятлива (криміногенна) ситуація – це та конкретна життєва ситуація, яка склалася в момент вчинення злочину або незадовго до цього, і у взаємодії з його причинами та умовами викликає остаточну рішучість особи вчинити даний злочин.
Серед криміногенних ситуацій, як приклад, можна навести наступне: ситуація, яка виникла внаслідок дій самого винного (довів себе до стану сильного сп'яніння, затіяв сварку і т. ін.); ситуації, що склалися внаслідок неправомірних дій інших осіб (обман з їхнього боку, загрози, знущання і т. ін.); інтенсивні сімейні скандали і конфлікти; фізіологічні і емоційні багатоденні біоцикли, внаслідок яких настають неуважність, депресія та ін.; екстремальні стани особи через хворобу, втому; ситуації, викликані стихійними лихами (повені, пожежі); проблемні, конфліктні ситуації тощо.
Проблемні ситуації – це ті, у межах яких існують перешкоди, труднощі на шляху до поставленої винним мети. При вирішенні подібних ситуацій деякі люди ігнорують засоби і правила, вироблені для цих випадків суспільством, і віддають перевагу неправомірним способам подолання перешкод.
Конфліктні ситуації передбачають зіткнення інтересів, позицій, прагнень винного та інших осіб, внаслідок чого виникають серйозні суперечності сторін, що спричиняють складні форми боротьби для досягнення бажаного.
Криміногенні ситуації за джерелами виникнення поділяються на:1) створені самим злочинцем;2) такі, що виникли з волі інших осіб;3) створені стихійними подіями (пожежі, аварії, повені, епідемії і т.п.) та інші.Криміногенна ситуація не належить ні до поняття причини, ні до поняття умови вчинення злочину. Вона у деяких випадках відповідно впливає на них, відіграючи при цьому роль мотиву до вчинення злочину, виступає своєрідним «поштовхом», який викликає остаточну рішучість вчинити злочинне посягання.
Таким чином, окремий (конкретний) злочин є наслідком впливу на індивіда криміногенних причин, умов і криміногенної ситуації. Причина проявляється в тому, що під її дією в нього виникають готовність, високий ступінь імовірності вчинити злочинне посягання. Умова сприяє розвитку причини і внаслідок цього в особи виникає намір вчинити суспільно небезпечне діяння. Криміногенна ситуація викликає остаточну рішучість вчинити злочин.
5. Вчинення значної кількості злочинів залежить не тільки від злочинця, але і від потерпілої особи внаслідок їх взаємодії. Причому потерпілий відіграє не останню роль у процесі зародження, розвитку і вирішення криміногенної ситуації.
В останні десятиліття проблеми особи і поведінки потерпілих від злочинів стали предметом кримінальної віктимології. Віктимологія у буквальному перекладі з латинської (victima – жертва) і грецької (logos – вчення) означає вчення про жертву.
Жертва злочину з точки зору кримінальної віктимології – це потерпіла фізична особа незалежно від того, чи визнана вона потерпілою у кримінально-процесуальному порядку і чи оцінює себе такою суб'єктивно.
Поняття жертви аналогічне поняттю потерпілого. Головне міститься тут у тому, щоб потерпілий був одним з елементів криміногенної ситуації і своєю поведінкою певною мірою сприяв злочину. Віктимність – це підвищений ступінь схильності тієї або іншої особи до того, щоб стати потерпілою, жертвою злочину внаслідок притаманних їй властивостей.Це поняття означає одночасно і певне явище, і спосіб дій людини.
Загальна разова віктимність властива будь-якому громадянинові. У принципі, у суспільстві, в якому існує злочинність, потерпілим від злочину може стати будь-яка людина внаслідок різних обставин. Втім кримінологію цікавить постійна підвищена віктимність (так би мовити, супервіктимність) окремих осіб як соціально зумовлена властивість їх особистості. Мається на увазі їх «здатність» стати жертвою злочину в обстановці, коли такий вихід міг бути об'єктивно відвернутий. Чим більшою є ймовірність людини стати жертвою злочину, тим більшою віктимністю вона наділена. Така людина постійно створює віктимологічні ситуації.
За своїм характером віктимна поведінка може бути:- конфліктною, коли потерпілий створює конфліктну ситуацію або активно бере участь у конфлікті (наприклад, виступає ініціатором бійки), особлива різновидність – необхідна оборона, затримання злочинця.- провокуючою (демонстрація багатства, кокетливість, екстравагантна зовнішність і відкритий одяг жінки, що створює враження її доступності, двозначна поведінка і т.п.). - легковажною (довірливість, безтурботність, наївність неповнолітніх і т.п.).Ступінь віктимізації особи залежить від статі, віку, освіти, професійної зайнятості, її морально-психологічних особливостей і характеру злочинів, що вчиняються при цьому.
Наприклад, більш віктимними є чоловіки, ніж жінки. Причому особи чоловічої статі частіше виявляються потерпілими від хуліганства і злочинів проти особи; а потерпілими від шахрайства та інших корисливих злочинів – жінки. Особливу віктимну групу становлять неповнолітні. У цьому віці люди відрізняються емоційною нестійкістю, відсутністю життєвого досвіду, що ускладнює їм вибір належного варіанта поведінки в складних і неординарних життєвих ситуаціях. Підвищена віктимність характерна і для осіб похилого віку, що обумовлюється віковими, фізичними і психічними змінами в ці роки (фізична слабкість і немічність, хворобливі явища, пов'язані з віком, погіршенням пам'яті і т. ін.). Значною віктимністю відрізняються особи певних професій, пов'язаних з ризиком посягання на них (наприклад, інкасатори, водії таксі, касири торговельних підприємств, особи, які виконують обов'язки з охорони громадського порядку, суб'єкти індивідуальної трудової діяльності тощо).
Кримінальну відповідальність за вчинений злочин несе тільки суб'єкт злочину.
Вивчення особи і поведінки потерпілих, по-перше, має на меті пояснити вплив віктимності на «механізм» конкретного злочину і, по-друге, запропонувати ефективні та диференційовані заходи щодо віктимологічної профілактики. Останні дозволяють вести боротьбу зі злочинністю одночасно двома способами, а саме: шляхом зменшення злочинців і шляхом зменшення кількості осіб, які внаслідок індивідуальних особливостей можуть за наявності вказаних вище обставин стати жертвами злочинів.
s Контрольні питання:
1. Що таке причини і умови конкретного злочину?
2. Назвіть етапи механізму злочинної поведінки.
3. Що таке мотив злочину? Назвіть види мотивів злочину.
4. Назвіть види криміногенних ситуацій.
5. Що таке віктимна поведінка та як вона впливає на здійснення злочину?
? Тестові завдання:
1. За джерелами утворення мотиви злочинної поведінки можна поділити на декілька груп:
а) особистого характеру та суспільного характеру.
б) особистого характеру; неособистого характеру; зумовлені віктимогенною поведінкою потерпілого.
в) особистого характеру; такі, що не мають особистісного значення; зумовлені протиправною поведінкою потерпілого чи ситуацією.
г) правильної відповіді немає.
2. Віктимологія – це вчення про:
а) жертву злочину.
б) особу злочинця.
в) віктимогенну поведінку.
г) причини та передумови вчинення злочинів.
3. Позиція жертви – це:
а) особливості поведінки жертви і відносин між "спів-потерпілими", між ними і третіми особами або спостерігачами, злочинцем і жертвою.
б) особливості поведінки жертви і відносин між злочинцем і жертвою.
в) особливості поведінки жертви і злочинця, між жертвою і третіми особами або спостерігачами.
г) особливості поведінки потерпілого і відносин між "спів-потерпілими".
4. Активні фактори, які викликають у певної особи інтереси, мотиви для його вчинення – це:
а) передумови вчинення конкретного злочину.
б) причини конкретного злочину.
в) мотиви вчинення конкретного злочину.
г) мета вчинення конкретного злочину.
5. До основних положень кримінологічної віктимології відносять:
а) соціологічні, психологічні, правові, моральні та інші характеристики потерпілих, знання яких дає змогу зрозуміти, через які особистісні, соціально-рольові або інші причини ці особи стали жертвами злочинів.
б) відносини, що пов'язували злочинця і жертву, що передують злочинному діянню.
в) поведінка жертви після вчинення злочину.
г) усі відповіді правильні.
& Додаткова література
1. Бовть О.В. Віктимна поведінка як психологічна проблема / О.В.Бовть //Право. - 2008. - №10. - С.152-159.
2. Вакуліч Т.М. Психологія віктимної поведінки: навч. посібник / Т.М. Вакуліч // К.: Наук. світ. – 2009. – 152 с.
3. Гончарова Н.І. Інституалізація феноменів віктимності та віктимної поведінки в українському законодавстві: досвід поразки / Н.І. Гончарова // Форум права. – 2012. - № 2. – С. 140-148.
4. Гужва О.О. Віктимологія: Навчально-методичний комплекс / О.О. Гужва // Х.: ХНУ імені В. Н. Каразіна. - 2009. – 40 с.
5. Ігнатов О.М. Роль факторів природного середовища у детермінації злочинності / О.М. Ігнатов // Держава та регіони. Серія: Право. – 2009. - № 3. – С. 52-56.
6. Конопельський В.Я. Віктимогення ситуація небезпечного стану в Україні та деякі шляхи вирішення данної проблеми / В.Я. Конопельський // Південноукр. правничий часопис. – 2008. - № 3. – С. 28-32.
7. Мусієнко А.П. Причини та умови вчинення злочинів / А.П. Мусієнко // Вісник прокуратури. – 2011. - № 5. – С. 102-107.
8. Тарасенко Н.В. Проблеми профілактики віктимної поведінки студентів / Н.В. Тарасенко // Проблеми сучасної психології. – 2013. – № 21. – С. 681-691.
Тема 7. Попередження злочинності. Прогнозування і планування боротьби зі злочинністю
План
1. Поняття попередження злочинності. Система заходів впливу на злочинність, їх класифікація.
2. Вимоги, що пред’являються до заходів попередження злочинності.
3. Поняття кримінологічного прогнозування, його цілі та завдання.
4. Види і терміни кримінологічного прогнозування. Методи прогнозування.
5. Поняття планування боротьби зі злочинністю.
6. Види кримінологічних планів.
! Терміни та поняття:
Попередження злочинності; профілактика злочинності; запобігання злочинності; превенція; кримінологічне прогнозування; види кримінологічного прогнозування; методи кримінологічного прогнозування; моделювання; екстраполяція; метод експертних оцінок; метод висування гіпотез; порівняльний метод; планування боротьби із злочинністю.
1. Боротьба зі злочинністю здійснюється в двох напрямках. Перший – виявлення злочинів, встановлення злочинців та їх покарання. Проте це реакція вже на скоєний злочин. Другий напрям боротьби зі злочинністю – її попередження.
Попередження злочинності – це система державних і суспільних заходів по усуненню причин та умов злочинності або блокуючих їх дію і тим самим забезпечуючих зниження, а в перспективі й остаточне викорінення злочинності.
При наявності великої кількості класифікацій попереджувальних заходів основною являється класифікація за наступними підставами:
- за рівнем попереджувальної діяльності;
- за її обсягом і територіальним масштабом;
- за характером попереджувальних заходів;
- за об’єктом впливу і суб’єктом виконання.
Виділяють два основні рівня попередження злочинів: загальносоціальний і спеціально-кримінологічний.
Попередження злочинів на загальносоціальному рівні здійснюється в результаті сукупності економічних, ідеологічних, правових та інших заходів. Це підвищення життєвого рівня громадян, розвиток демократії, прозорість, гласність діяльності державних інституцій, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, громадських організацій, підприємств різних форм власності, суспільної активності населення (а не тільки політичної), підвищення рівня освіти і культури, правової свідомості.
Подібні заходи не мають безпосередньої спрямованості на боротьбу зі злочинністю, але вони створюють передумови, які протистоять появі причин і умов злочинності. Проблема підвищення рівня навчання в школі має і кримінологічний аспект, оскільки більшість злочинців погано навчались у школі, не мають середньої освіти.
Спеціально-кримінологічне попередження злочинності складається із заходів, які безпосередньо направлені на усунення причин і умов вчинення злочинів.
Специфіка таких заходів попередження злочинності полягає (на відміну від загальносоціальної профілактики) в їх спеціальному призначенні і цілеспрямованості на усунення конкретних криміногенних факторів. Спеціально-кримінологічні заходи цілком обумовлені наявністю злочинності (загальносоціальні заходи будуть здійснюватись незалежно від криміногенних факторів), її станом, характером діючих криміногенних факторів.
Одночасно загальносоціальні та спеціально-кримінологічні фактори тісно пов’язані.
Особливе місце у сфері спеціально-кримінологічного попередження займає кримінально-правова боротьба зі злочинністю– виявлення осіб, що вчиняють злочини, їх покарання, виправлення і перевиховання.Така діяльність здійснюється з приводу уже вчиненого злочину, однак, її соціальне призначення полягає в попередженні нових злочинів, утримання від вчинення злочинів інших нестійких членів суспільства. Інколи притягнення до кримінальної відповідальності за деякі злочини (незаконне виготовлення, носіння зброї) є способом попередження більш тяжких злочинів.
Спеціально-профілактичне значення мають і деякі види додаткових покарань, які дозволяють усувати криміногенні ситуації (позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю).
За об’ємом застосування попереджувальні заходи поділяються на такі, що здійснюються:
а) в межах усього суспільства;
б) в межах певних соціальних груп (наприклад, неповнолітніх);
в) відносно визначеного контингенту осіб (наприклад, рецидивність);
г) відносно причин і умов, що сприяють вчиненню злочину певною особою (індивідуальна профілактика).
Індивідуальна профілактика часто містить у собі елементи морально-суспільного або державного примусу, тому важливо правильно визначити, по відношенню до кого, в яких випадках і які саме заходи індивідуальної профілактики можуть застосовуватись.
З урахуванням цього необхідно диференціювати:
– заходи по відношенню до тих, хто вже скоїв злочин, з метою виправлення, перевиховання і недопущення рецидиву;
– заходи по відношенню до тих, хто злочину не вчинив, але характеризується антисоціальною поведінкою (порушує громадський порядок, пиячить, безхатченко);
– заходи по відношенню до тих, хто не проявив себе негативно, але опинився в ситуації, яка може вплинути на його поведінку (наприклад, несприятлива обстановка в сім’ї).
За територіальним масштабом застосування попереджувальні заходи можуть бути:
а) загальнодержавними;
б) регіональними (область);
в) місцевими (місто, село, регіон).
За характером профілактичні заходи класифікуються:
- на господарсько-економічні – полягають в усуненні криміногенних факторів за допомогою економічних засобів (підвищення життєвого рівня населення, житлово-побутових умов, розширення матеріальної бази, організації дозвілля);
- соціально-політичні – полягають в удосконаленні суспільних відносин, розширенні демократії, підвищення суспільної активності членів суспільства;
- ідеологічні – полягають у формуванні життєвої позиції, що втілює моральні вимоги суспільства;
- організаційно-управлінські – пов’язані головним чином із вдосконаленням діяльності різних інститутів громадських організацій з метою своєчасного попередження і усунення появи криміногенних факторів, використання максимальних можливостей відповідного органу і організації для профілактичної роботи;
- технічні – заходи, що містять різні засоби і пристосування, які ускладнюють скоєння злочинів (сигналізації, охоронні пристрої);
- правові заходи – полягають у встановленні нормативними актами певних заборон і обмежень (придбання, носіння зброї), прав і обов’язків організацій, установ, посадових осіб щодо участі в попередженні злочинності взагалі або конкретних злочинів, зокрема.
Важливими видами класифікації попереджувальних заходів є їх розмежування за об’єктом впливу, тобто за видами злочинів і специфікою їх причин і умов, на які цей вплив направлено, а також за суб’єктом профілактичної діяльності.
Суб’єктами діяльності з попередження злочинності є юридичні й фізичні особи, які здійснюють таку діяльність (органи виконавчої влади, адміністрації державних, колективних та приватних підприємств, установ, організацій, громадські організації й утворення, приватні особи, приватні розшукові та охоронні установи).
Суб’єктів попередження злочинності поділяють на три основні групи. До першої групи належать суб'єкти загальносоціальної профілактики — державні, регіональні та місцеві органи влади й управління, а також громадські формування, які не виконують безпосередньо правоохоронних завдань (міністерства, департаменти, органи місцевого самоврядування, партії, профспілки, церква та ін.).
До другої групи належать суб’єкти спеціально-кримінологічної профілактики:
- державні органи, що виконують правоохоронні функції (Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки України, прокуратура, Державна податкова адміністрація, суд та ін.);
- державно-громадські органи, що виконують правоохоронні функції (служби у справах неповнолітніх, комісії у справах молоді, спостережні, адміністративні комісії та ін.);
- приватні й громадські структури та організації, що сприяють виконанню правоохоронних завдань (загони самооборони, добровільні народні дружини, товариські суди, приватні розшукові й охоронні підприємства).
Третя групаоб’єднує суб’єктів, які здійснюють індивідуальну профілактику – працівники державних правоохоронних органів та інших державних установ і організацій (наприклад, спеціальних навчальних закладів для неповнолітніх правопорушників), а також окремі громадяни.
2. Принципи організації і діяльності системи попередження злочинності – це вихідні положення, які забезпечують її відповідність вимогам, інтересам суспільства, врахування закономірностей його розвитку, повне використання його профілактичного потенціалу:
1. Законність діяльності з попередження злочинності означає здійснення її на правовій основі.
2. Демократизм – широка участь у профілактичній роботі населення, громадських організацій.
3. Гуманізм – цілеспрямованість профілактичної діяльності на недопущення морального падіння. Профілактичні заходи не повинні принижувати честь і гідність осіб, спричиняти фізичні страждання, без необхідності не обмежувати права і законні інтереси. При здійсненні профілактичних заходів до однієї особи враховувати інтереси інших людей, сім’ї, колективу.
4. Науковість – це відповідність профілактичних заходів сучасному стану кримінології та інших наук. Це стосується господарсько-економічних, організаційно-управлінських, виховних заходів.
5. Реальність – це економічна, ідеологічна доцільність, можливість фактичного здійснення заходів при даному забезпеченні, в даних умовах місця і часу і при конкретних обставинах. Прогнозується реакція суспільної думки.
6. Комплексний підхід і диференціація попереджувальної діяльності – взаємодія зусиль різних суб’єктів профілактики з урахуванням їх компетенції і можливості.
7. Направлення профілактичної діяльності повинні передбачати:
– специфіку причин і умов окремих видів злочинів;
– сфери суспільного життя, в яких формується особа морально;
– специфіку криміногенних факторів у галузях народного господарства.
3. Кримінологічне прогнозування – поки одне з найменш розроблених напрямів у кримінології.
Кримінологічний прогноз – це оцінка майбутнього стану злочинності та інших кримінологічних значущих наслідків тих чи інших управлінських рішень.
Кримінологічне прогнозування – процес пізнання майбутнього стану злочинності, факторів, що впливають на її зміни, і розробки кримінологічного прогнозу. Таке прогнозування орієнтоване на оцінку ймовірного (при дотриманні спостережуваних тенденцій) і бажаного (за умови заздалегідь заданих норм) стану злочинності, з метою оптимізації, підвищення ступеня наукової обґрунтованості прийнятих рішень, спрямованих на протидію їй.
Кримінологічний прогноз – це засноване на аналізі та даних розрахунку ймовірне судження про варіанти майбутнього стану злочинності з урахуванням здійснення передбачуваних заходів боротьби з нею і профілактики злочинів.
Основною метою кримінологічного прогнозування є встановлення найбільш загальних показників, що характеризують розвиток (зміни) злочинності в перспективі, виявлення на цій основі небажаних тенденцій і закономірностей, пошук способів їх зміни в потрібному напрямку.
Специфічними цілями і завданнями можуть виступати всі обставини, здатні вплинути на злочинність в майбутньому.
Значення кримінологічного прогнозу полягає в тому, що він є однією з найважливіших частин управління з попередження та профілактики злочинів.
Найбільш всебічною та повною інформацією повинні володіти правоохоронні органи та структури законодавчої і виконавчої влади, що координують і організують профілактику злочинів.
Ефективність їх діяльності багато в чому визначається рівнем інформаційної забезпеченості і в тому числі кримінологічним прогнозуванням.
Для попередження окремих різних видів злочинів, злочинів певного контингенту осіб (неповнолітніх, рецидивістів, осіб, що зловживають алкоголем наркотиками, тощо) необхідно мати інформацію про найбільш типові недоліки умов їх життя і виховання, наявності осіб і груп, що негативно впливають на їх поведінку, а також даними про те, які заходи профілактики дали позитивний результат, а які такого не принесли. Інформація повинна бути диференційованою з урахуванням конкретних завдань і компетенції суб'єкта попереджувальної діяльності.
Прогноз злочинності спирається на облік загальних причин злочинності, причин, що детермінують злочинність у досліджуваному регіоні, причин, які обумовлюють окремі види злочинів.
Поряд з економічними, політичними, соціально-демографічними, соціально-психологічними, організаційно-управлінськими чинниками у прогнозуванні злочинності важливу роль відіграє зміни у законодавстві та кримінальної політики держави, які важко передбачити заздалегідь.
Найважливішою передумовою реального кримінологічного прогнозування є обґрунтована оцінка стану злочинності в даний момент, яка береться за основу прогнозу.
Головні особливості, які лежать в основі кримінологічного прогнозування:
1. Знання закономірностей розвитку суспільства, вивчення причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, знання тенденцій, які властиві економічним і соціальним явищам.
2. Конкретне вивчення економічних, побутових, культурних та інших особливостей життя тієї чи іншої території.
3. Аналіз майбутніх змін рівня життя населення, демографічних показників (народжуваність, смертність, міграція, зайнятість і т.д.).
4. На сьогодні виділяються три основні види кримінологічного прогнозування:
- прогнозування розвитку науки кримінології;
- прогнозування злочинності;
- прогнозування індивідуальної злочинної поведінки.
Прогнозування розвитку науки кримінології включає прогнозування кримінологічних досліджень і визначення перспективи розвитку конкретних напрямків науки кримінології.
Прогнозування злочинності і прогнозування індивідуальної злочинної поведінки розрізняються за цілями і методами.
Прогнозування злочинності складається з прогнозування (з визначенням конкретних показників) її стану в цілому та окремих її видів: первинної і рецидивної; злочинності дорослих і неповнолітніх; чоловіків і жінок; окремих груп злочинів; сільської та міської злочинності; злочинності в окремих регіонах та адміністративно-територіальних утвореннях, на різних об'єктах і в галузях народного господарства і т.п.
При прогнозуванні злочинності як явища в якості мети виступає визначення вірогідності зміни тих чи інших її показників у майбутньому.
Метою прогнозування індивідуальної злочинної поведінки є визначення ймовірності вчинення злочинів у майбутньому конкретними особами.
Передумовами для постановки та вирішення завдань такого прогнозування є характеристики конкретних суб'єктів, наукове типологічне угруповання цих кримінологічно-значущих характеристик, існуючий зв'язок між цими характеристиками особистості злочинця з фактом скоєного злочину.
Кінцевим завданням прогнозування індивідуальної злочинної поведінки виступає визначення з усієї маси осіб, які підлягають вивченню тих, з боку яких обґрунтовано можна очікувати вчинення злочину, з тим, щоб вжитими профілактичними заходами не допустити такого результату.
Прогноз індивідуальної злочинної поведінки можна розділити на два види:
1. Прогноз злочинної рецидивної поведінки.
2. Прогноз первинного вчинення злочинного діяння.
При цьому враховується, що характеристики осіб, які вже скоїли злочини і відбули покарання, істотно відрізняються від характеристик осіб, що не здійснювали злочинів. Тому, в основу кримінологічної оцінки для прогнозування поведінки осіб цих двох груп беруться, як правило, ознаки, що розрізняються між собою і кількісно і якісно.
Додаткові труднощі виникають при прогнозуванні поведінки особи, яка хоча раніше і не вчиняла злочинів, але криміногенна спрямованість якої не викликає сумнівів. У цьому випадку обсяг прогностичної роботи значно збільшується, а сама вона ускладнюється.
Кримінологами розробляються типові моделі ознак, за якими можна було б судити про поведінку особи в майбутньому для раніше судимих, осіб, які перебувають під адміністративним наглядом або підлягають адміністративному нагляду, неповнолітніх правопорушників, осіб, які вчиняють злочини в сімейно - побутовому середовищі і т.д.
У залежності від строків кримінологічне прогнозування може бути:
- короткостроковим;
- середньостроковим;
- довгостроковим.
Мета короткострокового прогнозування полягає, перш за все, в тому, щоб науково передбачити тенденції, закономірності, а також конкретні варіанти зміни злочинності в найближчому майбутньому (від 1 місяця до 1 року) по деталізованим показниками. Для досягнення цієї мети розробляються короткострокові прогнози, що дозволяють визначати спрямованість попередження злочинності.
У практичній діяльності все більше застосування знаходять також надкороткострокові прогнози, що охоплюють досить невеликі відрізки часу (доба, тиждень, місяць). Вони отримали назву "оперативних прогнозів". Такий прогноз дуже зручний у роботі міських і районних органів внутрішніх справ, особливо у зв'язку з проведенням масових заходів (наприклад, мітингів, свят, спортивних заходів тощо).
Середньострокове прогнозування охоплює період від 1 до 5 років. На відміну від короткострокових прогнозів воно спрямоване на більш віддалену перспективу і дозволяє визначати стратегію боротьби зі злочинністю.
Довгострокове прогнозування розраховане на термін від 5 до 15 років, базується на аналізі загальних закономірностей розвитку суспільства в цілому, зв'язків рівня і структури злочинності з соціально-економічним і культурним розвитком суспільства. Воно є основою для вибору перспективних напрямів діяльності по боротьбі зі злочинністю.
За спрямованістю прогнозування виділяються прогнози:
- пошуковий, що базується на умовному продовженні в майбутньому тенденцій злочинності (наприклад, обсягу злочинності);
- нормативний, заснований на заздалегідь визначених цілях, нормах, ідеалах (наприклад, зниження злочинності, позитивних змін в її структурі при здійсненні тих чи інших заходів).
За масштабами прогнози поділяються на такі як:
- загальнодержавні;
- регіональні;
- територіальні.
Методи кримінологічного прогнозування:
Залежно від обсягу інформації, термінів та інших даних використовуються три методи прогнозу: екстраполяція, експертна оцінка і моделювання.
Екстраполяція – метод, який застосовується найчастіше при порівняно короткострокових прогнозах, коли очевидно, що в основному будуть діяти причини, які визначають і сучасну кримінологічну ситуацію.
Суть екстраполювання полягає в тому, що майбутні зміни визначаються на основі показників, що характеризують злочинність в минулому і сьогоденні.
На основі вихідних даних формуються статистичні ряди, які поширюються на майбутнє. Ступінь точності екстраполюючих прогнозів залежить від часу попередження і стабільності кримінологічної ситуації.
Екстраполювання – кількісна оцінка зміни злочинності, і воно застосовується в тому випадку, коли фактори, що впливають на зміни злочинності, є стійкими. На практиці цей метод застосовується частіше для короткострокових прогнозів. Точність таких прогнозів тим вище, чим менше період прогнозування і ступінь стабільності вихідних даних. В середньострокових прогнозах цей метод дає менш точні результати. Недолік даного методу полягає в тому, що до теперішнього часу не визначені точно терміни, протягом яких прогнозовані показники виявляють високий рівень достовірності. Крім того, в даний час в умовах нестабільної економічної і політичної обстановки в країні викликають труднощі припущення про те, наскільки довго і стабільно будуть діяти ті фактори дійсності, які лягли в основу прогнозу методом екстраполювання.
Метод експертної оцінки. Цей метод використовується при довгостроковому прогнозуванні. Суть його полягає у з’ясуванні думок досвідчених науковців та практичних працівників про майбутнє злочинності, окремих її видах. Думки цих людей систематизуються, обробляються за спеціальними шкалами, а отримані дані служать вихідним матеріалом для складання прогнозу.
Робота експертів організується у вигляді опитування за відповідною програмою. Корисно також провести відповідну дискусію експертів, обмінятися думками. Важливий правильний підбір експертів, їхній науковий потенціал і практичний досвід. Певне значення має і кількісний склад.
Для того щоб цей метод дав надійні результати, необхідно в якості експертів залучати фахівців, які добре знають об’єкт експертизи, тобто злочинність. Число експертів, що беруть участь в оцінці, має бути достатнім для подальшої статистичної обробки даних.
У США, наприклад, отримав широке поширення «дельфійський метод» експертної оцінки. Суть його полягає в тому, що опитування експертів проводяться в кілька турів, в ході яких питання і відповіді уточнюються. При відхиленні прогнозів від думки більшості експерти докладно обґрунтовують свою точку зору. При цьому можливе залучення додаткових експертів.
Метод моделювання. Це найбільш точний метод прогнозування. Він заснований на розробці за допомогою комп'ютерної техніки системи математичних формул, що характеризують комплекс процесів і явищ, які суттєво впливають на злочинність. На відміну від технічного моделювання, де в якості моделі служить виготовлений або в натуральну величину, або в певному масштабі зразок того чи іншого виробу (або його частини), кримінологічне моделювання описує модель злочинності за допомогою знакової системи, передусім математичних символів.
Метод моделювання дозволяє використовувати економічну, соціальну, демографічну та інші види інформації. Можна при цьому врахувати і розрахунки за прогнозами індивідуальної поведінки – ступінь можливості вчинення злочинів особами, що ведуть антигромадський спосіб життя.
Складність цього методу полягає у недостатності знання чинників злочинності і механізму їх дії. Проте, з ряду значущих чинників такі моделі побудувати можна, і вони є досить ефективними.
В даний час для нашої країни актуальне застосування порівняльного методу, заснованого на відносній повторюваності явищ і процесів при наявності загальних причин і умов. При цьому проводиться порівняння з тим, як розвивалося таке явище в минулій історії країни й в інших країнах.
До методів кримінологічного прогнозування можна віднести і метод висування гіпотез. Для вирішення нового завдання висувається певна гіпотеза, яка застосовується як метод пізнання ще невідомого в теорії та практиці прогнозування злочинності. Тут простежується зв’язок гіпотези з моделюванням. Проте гіпотеза не вимагає обов’язкового доказування. Вона призводить лише до припущення про існування тих чи інших фактів, подій, процесів явищ, тобто в процесі прогнозування служить орієнтиром, що вказує шлях для виконання поставлених завдань і мети.
5. Кримінологічне планування (програмування) – це цілеспрямований процес розробки плану, в якому на основі цілей і завдань боротьби зі злочинністю визначаються шляхи та засоби їх вирішення, нормативне, інформаційне, організаційне, методичне й ресурсне його забезпечення на визначений період часу.
У широкому значенні слова терміни "планування" та "програмування" використовують як тотожні. Однак у сфері кримінологічного планування доцільно розмежовувати термінологію.
Програми розробляються на стратегічному рівні управління боротьби зі злочинністю. Вони передбачають мету та завдання на порівняно тривалий період, їхні пріоритети та зв’язок з іншою метою спеціального управління, систему суб’єктів і засобів боротьби зі злочинністю, ресурси, котрі може виділити суспільство, та ін.
Плани деталізують програми за завданнями, напрямками, функціями певних суб'єктів боротьби зі злочинністю, організацією цієї боротьби, передбачаючи конкретні заходи, порядок, послідовність, терміни виконання та відповідальних виконавців.
Якщо прогнозування рекомендує те чи інше коло заходів, засобів і методів, то планування визначає точний і конкретний їх перелік щодо боротьби зі злочинністю для досягнення конкретних цілей. Прогноз визначає те, що може відбутися з певним ступенем імовірності в майбутньому, а план – те, що слід зробити.
Планування є однією з форм координації запобіжної діяльності як в окремому регіоні, так і в державі загалом.
Базою кримінологічного планування є прогноз, дані про злочинність, процеси, що впливають на неї та стан боротьби зі злочинністю. При цьому спеціалісти оцінюють наявні можливості впливу на прогнозовані несприятливі тенденції злочинності й закладають у план (програму) відповідні заходи, прагнучи зруйнувати чи пом’якшити їх і, навпаки, стимулювати позитивні для суспільства тенденції.
До кримінологічного планування всіх рівнів висувають такі основні вимоги:
- планування має бути колективним як за колом учасників складання плану, так і за колом його виконавців;
- виконавці плану повинні мати необхідні повноваження;
- намічені заходи обов’язково мають взаємоузгоджуватись
і не суперечити один одному;
- заходи слід планувати, зважаючи на конкретну ситуацію
в регіоні (відомстві), та своєчасно коригувати з огляду її змін.
Етапи планування профілактики злочинів:
1. Передплановий аналіз злочинності (аналітико-прогностичний);
2. Вироблення заходів;
3. Реалізація планових завдань.
На першому етапі планування вихідну інформацію для нього дає аналіз таких явищ, як: злочинності й особи злочинця; інших правопорушень та «фонових явищ»; вплив загально соціальних заходів на злочинність; вплив спеціальних кримінологічних заходів, в т.ч. результативність роботи правоохоронних органів.
Другий етап планування (розроблення програми-директиви з виконання поставлених завдань) – виокремлення провідних напрямів у попереджувальній діяльності. Він включає в себе також узгодження та затвердження плану.
Третій етап планування (організація виконання комплексного кримінологічного плану) полягає в доведенні планових завдань до виконавців, визначенні строків подання звітності, встановленні контролю за виконанням плану, коригуванні планових завдань, проведенні нарад з виконавцями [5, с. 195-196].
6. Види кримінологічних планів:
1. За рівнем і масштабом:
- регіональне;
- місцеве;
- на певному об'єкті.
2. За органом влади, що затверджує план (програму):
- загальнодержавне;
- місцеве.
3. За складом учасників і їхньою роллю:
- комплексне;
- міжвідомче;
- відомче.
4. За спрямованістю:
- територіальне;
- галузеве.
5. За предметом:
- які містять боротьбу зі злочинністю загалом і за видами;
- які містять тільки боротьбу з конкретними видами злочинів.
6. За термінами:
- довгострокове;
- середньострокове;
- короткострокове.
Комплексне та міжвідомче кримінологічне планування охоплюють, відповідно, розробку комплексу завдань і засобів боротьби зі злочинністю на визначеній території, у визначеній сфері соціального життя чи галузі народного господарства.
Основне завдання полягає в об'єднанні зусиль різних суб’єктів запобігання злочинам і в спрямовуванні їх у єдине русло для ефективного використання своїх можливостей у сфері боротьби зі злочинністю.
Комплексне планування охоплює розробку міжвідомчих завдань і засобів боротьби зі злочинністю на певній території чи у сфері суспільного життя.
Відомче планування передбачає розробку завдань і засобів участі в боротьбі зі злочинністю певного відомства, організації, відповідно до його функціональної характеристики. Відомче кримінологічне планування здійснюють у межах своїх завдань і компетенції органи внутрішніх справ, прокуратури, Служби безпеки, інші органи, що виконують спеціалізовані функції по боротьбі зі злочинністю [5, с. 198-199].
s Контрольні питання
1. Що таке кримінологічне прогнозування злочинності?
2. Які види кримінологічних прогнозів одержали найбільше поширення в практиці боротьби із злочинністю?
3. Назвіть методи, які застосовуються при кримінологічному прогнозуванні.
4. Яке співвідношення між кримінологічним прогнозуванням і плануванням боротьби із злочинністю?
5. Назвіть вимоги, які висуваються до кримінологічного планування.
? Тестові завдання
1. До принципів організації і діяльності системи попередження злочинності належать:
а) законність, верховенство права, верховенство закону.
б) законність, демократизм, гуманізм, науковість, реальність.
в) демократизм та гуманізм.
г) науковість, правова регламентація, співвідношення матеріальних та процесуальних норм.
2. Суб’єктами попередження злочинності є:
а) державні органи, громадські організації, громадяни, приватні структури, органи внутрішніх справ, прокуратура, адвокатура, суд.
б) державні органи, громадські організації, громадяни, органи внутрішніх справ, прокуратура, суд.
в) державні органи, громадські організації, громадяни, приватні структури, органи внутрішніх справ, прокуратура, суд.
г) правильної відповіді немає.
3. Залежно від строків розрізняють такі види кримінологічних прогнозів:
а) короткострокові, довгострокові, індивідуальні, середньострокові.
б) короткострокові, середньострокові, довгострокові.
в) короткострокові та довгострокові.
г) індивідуальні та загальні.
4. За методами кримінологічні прогнози можна класифікувати на:
а) метод моделювання, метод оцінювання, математичний метод.
б) метод екстраполяції, метод експертних оцінок, математичний метод.
в) загальнонаукові та спеціалізовані кримінологічні методи.
г) метод експертних оцінок та прогностичне анкетування.
5. За територіальним масштабом застосування попереджувальні заходи можуть бути:
а) загальнодержавними.
б) регіональними (область).
в) місцевими (місто, село, регіон).
г) усі відповіді правильні.
& Додаткова література
1. Алфьоров С.М. Попередження злочинності: загальна характеристика та певні пріоритетні напрями вдосконалення / С.М. Алфьоров // Держава та регіони. Серія: Право. – 2010. - № 2. – С. 57-61.
2. Блажівський Є.М. Моніторинг протидії злочинності / Є.М. Блажівський // Право та держ. управління: Зб. наук. праць. – Запоріжжя. – 2013. - № 1. – С. 98-101.
3. Голіна В.В. Кримінологічна політика України як ресурс у протидії злочинності (реалії і можливості) / В.В. Голіна // Вісник національної академії правових наук України. – 2013. - № 2. – С. 193-201.
4. Голіна В.В. Зменшення можливостей вчинення злочинів як стратегія запобігання злочинності / В.В. Голіна // Вісник національної академії правових наук України. – 2012. - № 3. –С. 204-213.
5. Голіна В.В. Запобігання злочинності (теорія і практика) : навч. посібник / М-во освіти і науки України, Нац. юр. акад. України ім. Ярослава Мудрого; / В.В. Голіна // Х.: Право. – 2011. – 120 с.
6. Голіна В.В. Запобігання злочинності: проблеми оптимізації соціальної активності / В.В. Голіна // Вісник акад. прав. наук України. – 2006. - № 3. – С. 206-214.
7. Закалюк А.Л. Теоретична характеристика та обґрунтування системи державної протидії проявам злочинності / А.Л. Закалюк // Право України. – 2012. – №1-2. – С. 216-227.
8. Клюєв М.М. Засади формування структури та змісту програми запобігання злочинності / М.М. Клюєв // Науковий вісник КНУВС України. – 2010. - № 1(68). – С. 9-17.
9. Мінченко С.І. Основні напрями загально-соціальної профілактики злочинності в Україні / С.І. Мінченко // Наук. вісник Київ. нац. ун-ту. внутріш. справ. – 2009. - № 5. – С. 102-110.
10.Питання боротьби зі злочинністю: зб. наук. праць. Вип. 19 / Нац. акад. правових наук України, Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого, Ін-т вивчення проблем злочинності. – Х.: Право. – 2010. – 332 с.
11.Теоретичні основи запобігання злочинності та боротьби з нею в Україні // Правова система України: історія, стан та перспективи. – Х. – 2008. – т. 5. – С. 139-219.
12.Юрасов А.В. Гармонізація суспільного життя як напрям діяльності із запобігання злочинності / А.В. Юрасов // Вісн. ЗНХ. Юридичні науки. – 2011. - № 3. – С. 214-218.
13.Шепітько В. Ю. Використання сучасних досягнень наук і техніки у боротьби зі злочинністю: здобутки та перспективи діяльності наукової Лабораторії / В. Ю. Шепітько, Г. К. Авдєєва // Вісник Національної академії правових наук України. – 2013. – № 2. – С. 308 – 313.
14.Голіна В. Зменшення можливостей вчинення злочинів як стратегія запобігання злочинності / В.Голіна // Вісник Академії правових наук України. – 2012. - №3. – С.204-213.
15.Головкін Б. Превентативний вплив системи антикримінального законодавства на злочинність / Б. Головкін // Вісник Академії правових наук України. – 2012. - №4. – С.308-317
Богатирьов І.Г. Профілактика злочинів : підручник / М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. акад. внутрішніх справ / І.Г. Богатирьов. – К. : Атіка. – 2011. – 720 с.
Дата добавления: 2019-07-17; просмотров: 565; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!