Особливості середньовічної філософії
Виникло феод. суспільство (кріпосне право). Знач. роль грало духівництво. Монастирі минулого і фортецями і центрами землеробства й осередками освіти і культури. Церква стала охоронницею писемності й освіченості в Європі. Раннє середньовіччя характер. становленням христ. догматики в умов. формування евр. гоуд. у р-те падіння Римської імперії. В умовах твердого диктату церкви і держ. влади ф. була оголошена служницею богослов'я, яка повинна була використовувати свій раціон. апарат для підтвердження догматів християнства. Ця філ. одержала назву "схоластики". (спиралася на форм. логікові Аристотеля) Ще в 5 ст. (християнство вже держ. релігія в Греції і Римі) було сильне вплив філ. неоплатонізму, ворожого християнству. (Нехрист. ф. школи були закриті по декреті імп. Юстіана в 529р) При цьому одні хр. ідеологи схилялися до заперечення, інші до використання навчань ф. ідеалістів стародавності. Так виникла літ-ра апологетів (захисників) християнства, а за нею вин. патристика - твори батьків церкви, письм., що заклала основи ф. християнства.
З 2 ст. гр. апологети зверт. до імператорів, що переслідували хр. Вони прагнули довести, що хр. піднімає такі питання, які ставила і попередня гр. філ., але дає більш доверш. їхній дозвіл. Видний апологет - Тертуліан (з Карфагена, 2 ст.) - ім. непримиренна розбіжність між релігією, бож. одкровенням, свящ. писанням і люд. мудрістю. Не створивши ф. систем ап. однак намітили коло питань, які стали основними для хр. ф. (про бога, про утвір світу, про прир. люд. і його цілях).
|
|
|
Найбільше впливовий з батьків церкви - це Августин (354 - 430, род. у Тагесті - африк. Нумідія) Доводив, що бог явл. вищим буттям, Бог створив світ з нічого по своїй добрій волі, а не по необхідності. Світ є безперерв. сходи істот, що йде до творця. Особливе місце займає люд., кіт з'єднує прир. мат тіла і володіє розумн. душа і своб. волі. Душу нематер, безсмертна. Суб'єктивно люд. діє вільно, але насправді усе, що він спраст., робить через нього бог.
Схоластика. гол. напрямок у розв ф. среднест. Вона давши в школах і університетах. 3 періоди:
1. рання схол. (9-12в) 2. період хрелости (13в) 3. занепад (14-15в) Центр. питання - про відношення знання до віри. Вважалося, що істина вже дана в бібл. текстах і необхідно правильно витлумачити їх. Т.як б. тексти відрізнялися алегоричним хар., те для їхнього тлумачення вимагало витонченої логіки.
Одним з важливих ф. питань, було питання про відношення загального до одиничного. Суперечка по цьому пост. відомий як суперечка про універсаліях, тобто про прир. загальних пологів і понять. Існ. 2 основні рішення цього питання.
1. загальні пологи (унив) ім. реально, незалежно від люд. - реалізм. (Іоанн Худоба Еріугена, Хома Аквінський) 3 види ім. універсалій: (троякість існування)"до речей" у бож. розумі, "у самих речах" як їхня сутність або форми і "після речей" - у люд. розумі як р-т абстракції. - помірний реалізм (існ. і крайній реал. - загальне ім. тільки поза речей - Ансельм).П. Абеляр - ім. тільки єдин. речі. Але вони можуть бути подібні між собою, на цьому сх. і основ. можливість універсалій. Коли ми затверджуємо щось по віднош. до багатьох речей, наше ствердж. відноситься не до вещ., а до слова (це номіналізм). Але поряд з цим він передбач. реальність загальних понять у розумі бога. Це зразки по кіт бог діє речі.
|
|
|
2. Універсалії не ім. реально, незав від люд. Вони суть тільки імена. (Росцелин). Існ.. тільки індивідуальне і тільки воно може бути предм. пізнання. - номіналізм. Представник Вільям Оккам. Задача знання - збагнення частки, одиничного. Загальне ім. тільки в розумі люд. У самих речах немає ні загального ні одиничного. І те й ін. властиво тільки нашому способові разгляду однієї і тієї ж речі. Для пояснення переходу думки до загального О. уводить поняття інтенції, тобто про спрямованість думки, про лог. і псих. акти або знаки. Усі загальні поняття - це знаки, що логічно позначають багато об'єктів.
|
|
|
Головні представники схол. Альберт Больштедський, Хома Аквінський, Дунс Худоба і Раймунд Луллій.
А.Б. - 13ст. Проводив досл. у науках про прир., захищ. ф. проти богослов'я. У питаннях про універс. - помірний реаліст (дист. п.1) Відношення між вірою і розумом – деякі догмати незбагненні для розуму, наприклад про 3 особах бога.
Ф.А. (1225-1274). Осн. ціль відпрацьовування основних догматів хр. віровчення у формах здорового глузду. Спираючи на пізнього Арист. канонізував хр. розум. співвідношення ідеального і матер. як співідн. споконвічного принципу форми з невстановл. принципом матерії. (слабішим видом буття). Злиття першопринципів форми і матер. народжує світ індист. явищ. Душу люд. к-сть формообраз принцип, однак своє повне індист. утілення вона одержує тільки при з’єдн. з тілом.
Так був дозволений один із самих гострих питань хр схол. Схол повинна була витлумачувати своє віднош. до матерії тому що Ісус Христос був виявлений у виді людст., т. е об'єднав у собі бож. (ідеал) і люд. (матер) природу. Цей факт не давав можливості трактувати мат. як ніщо (чого вимагав догмат про утвір світу з нічого). Тому кваліф матерії Ф.А. з пом. цілої системи витончених роздумів у якості "слабішого виду буття" була сприйнята церквою як вихід з тупика.
Важл значення мало навчання про розходження сутності й існування. Вони збігаються тільки в богу. Існування вище сутності, відноситься до неї як дійсність до можливості.
В ім. бога. Кожне явище має причину. Піднімаючи по сходам причин ми приходимо до необхідності ім. бога - верховної причини.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 202; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!