Софісти. Сократ і сократичні школи
Філософський рух епохи зрілих рабов. демократій. (5 - 6 ст. до н.е.) У 5 ст. до н.е. на зміну политий влади аристократії і тиранії в мн. містах Г. прийшла влада демокр. Розвиток створених нею нових виборних установ - нар. збори і судна, що грало б. роль у боротьбі партій і класів своб. населення, породило потребу в підготовці людей, влад. мистецтвом судового і политий красномовства, що вміють переконувати. Деякі з найбільш видатних в цій обл. людей ставали вчителями риторики, политий знань... Однак нерозчленованість тодішнього знання і б. роль, яку придбала в той час філ., привели до того, що ці нові мислителі зазвичай вчили не тільки політ. і юр. мудрості, але зв'язували її з загальними пит. філ. і світогляду. Їх стали називати "софістами" тобто мудрецями, учителями мудрості. Пізніше софістами стали називатися ті, хто у своїх мовах прагнув до доказ. упередж., інший раз свідомо помилкової, точки зору.
Така хар. спиралася на те, що ност. учителі ф. стали доводити до крайності думка про відносність усякого знання.
Ф. плин соф. неоднорідно. Найбільше характерно ля всіх представників С. явл. теза про відносність усіх люд. понять, етичних норм і оцінок. Протагор: "Людина є міра всіх речей, що існують що вони існ.., і не існ.., що вони не існ.." Старша група: Протагор (481 - 411днэ), Горгій, Гіппій і Продик. Протагор був матеріалістом і учив про плинність матерії і про відносність всіх сприйнять, Він доводив, начебто кожному твердженню може бути з рівною підставою протипоставлена суперечне йому твердження.
|
|
|
Горгій. Ніщо не існує. Якщо і є щось існуюче, то воно не може бути осягнуте. Якщо воно осягнуте, то воно невимовне.
Старш. соф. були великими спецами у питаннях права й заг.-політ. питаннях.
Молодші софісти. (6 ст. до н.е.) У їхніх навчаннях особливо виділяються етичні і соц ідеї. Ликофрон і Алкидам заперечували необхідність класів (знатність це вимисел. Природа нікого не створила рабами і люди народжуються вільними) Фразимах розповсюдив навчання про відносн. усякого знання на соц. етичні відносини і затверджував, що справедливість це те, що корисно сильному.
СОКРАТ. Афінянин (469-399днэ).С. зібрав навколо себе багаточисельн. учнів, велика частина, яка виявилася ворогами раб. демократії. Це а також виступи самого С. проти дем. ладу відновили проти нього народ. Він був притягнутий до суду й отруївся.
Сам С. нічого не писав. Про його навчання відомо за повідомленнями учнів: Ксилофонт, Платон, Аристофана а так само Аристотеля. Для С. характерна логічність мови, іронія, викриття плутаності понять своїх співрозмовників і майстерне розчленовування питання, составл. предмет обговорення. Виступав проти Софістіст.
|
|
|
Філ. по С. - навчання про тім як варто жити. С. виступає проти натур. філ., емпіричного вивчення природи, невисоко оцінює пізнавши знач. органів почуттів. Головна задача пізнання - пізн. самого себе. (самопізнання) Знання це виявлення загального для цілого ряду речей. Т.ч. знання є поняття про предмет і досягається за допомогою визначення поняття. Повинна ім. єдина загальна і вища мета, яка підкоряє усі приватні цілі і є безумовне вище благо.
В етиці С. ототожнює чеснота зі знанням. Ні людини, яка знаючи, що він може зробити щось краще, став би навпроти робити гірше. Дурна дія є незнання, а мудрість - зроблене знання.
Сократичні школи: мегарська, елідоеритрийська, кінічна, кіренська.
КІРЕНАЇКИ. благо люд. - це його насолодження. У цьому і зміст і ціль життя. Реально тільки сьогодення, коштовно тільки те, що ти одержуєш у наст. момент. Засновник цієї галузі Гедоніп - облагороджував ці принципи, вважаючи, що люд. повинно панувати над насолодами. Однак його послідовники на це наплювали. Федір атеїст: " заради насолоди всі засоби гарні". Гигезій: "насолода скороминуща, його важко одержати, воно не вічне, але якщо сенс життя в насол. яке так важко одержати, те чи варто жити?"
|
|
|
КІНІКИ. Діоген, Антисфен. Люд повинний звільнити себе від залежностей, прив’яз. до задоволень людини. Єдино реальні одиничні речі, загального не істот. Немає заг. норм і законів природи. Кожен сам по собі.
МЕГАРСЬКА: З'єднали Сокр. чеснота з Парменідовським буттям. Загальне й неділиме буття носить хар. загального блага. Все одиничне _ позбавляється статусу самостійної реальності. Тобто реально тільки загальне. Існ.. тільки необхідне, можливості немає.
Філософія Платона
(Федон, Софіст, Бенкет, Федр - на вибір) До кінця 5 ст. до н.е. основним типом древнєгр філ був матеріалізм.
Платон (427-347днэ). Афінянин, був супротивником аф демократії. Філ розвиток почався в школі Сократа. У містах ю. Італії і Сицилії він продовжив ознайомлення з філ елійців і піфагорійців. У 387м він повернувся в Афіни і заснував школу (академія).
Очевидно свою літ діяльн. почав з невеликих діалогів по питань етики. У зрілий період їм був написаний трактат Держава, потім діалоги Бенкет, Теетет, Федон. До пізніх праць належить діалог "Закони". Ф. навчання П охоплює шир коло питань - про буття, світ і його походження, душі і пізнанні, суспільстві, роздягнув праці, вихованню в мистецтві.
|
|
|
Світ речей не є світ справді існ.ого: почуттів речі виник і гинуть, змінюються і рухаються, у них немає нічого щирого. Справжньою сутністю речей їхніми причинами є безтілесні не відчуття форми (ідеї або види), що осягаються розумом. По відн. до чувст. речей ідеї і причини і зразки і мети, кіт прагнуть речі, і поняття про загальну основу речей кожного класу.
Т. к. чувст речі минущі те вони повинні бути обумовлені не тільки буттям, але і небуттям. Це небуття є матерія. (обл. невпин. руху, виникнення і зміни) Матер. приймає на себе ідеї і перетв. їхній у безліч ч. речей, розділених простором.
Область ідей являє собою піраміду, на вершині кіт ідея блага. Вона обумовлює пізнаванність, існ. предметів, від неї вони получ свою сутність. Ідея блага явл не тільки верховною причиною буття, але і його метою (телеологія - навчання про доцільність) Ідеї вічні, низмінні, тотожні, не зав від умов простору і часу. Світ год речей - мир вічного виникн. і загибелі, рух і мінливості, у ньому усі властивості відносні, обмежені усл простору і часу.
Знання є пригадування. До свого вселення в оболочку душу перебувала на небі і споглядала там істинно існ.е. З'єднавшись з тілом душу забуває те, що знала, але в глибині ці знання залишаються. Сприйняття мат предметів нагадують душі позабуті їй знання.
Ідеї пізнаються шляхом інтуїції, незалежної від чувст сприйняття, почуттів речі відбивають лише в думках, кіт не дають справжнього знання. Середину між мн і справжнім знанням займають математ знання. Вони мають щось родинне чувст речам і ідеям.
Буття - тотожних і незмінне, однак у діалогах Софіст і Парменид П. прих до висновку, що вищі пологи існ.ого - Буття, рух., спокій, тотожність і зміну - можуть мислиться тільки таким способом, що кожний з них і є і не є, і праве самому собі і не дорівнює., і тотожний собі і переходить в інше. Так буття оскільки воно розгл. саме по собі - єдине, вічно, тотожно, незмінно, нерухомо, але воно ж оскільки воно розгл. по відн. до іншому, містить у собі розходження, мінливо, рухливо. Тому буття містить у собі протиріччя: воно єдино і множинне, вічно і минуще, незмінно і мінливо.
Протиріччя тут необх. умова для спонуканню душі до мислення. Мистецтво спонукати до міркування за допомогою виявлення протиріч, що таяться в повсякденних думках, є, по П., мистецтво діалектики.
У космогонічному вченні затверджує, що останніми ел-тами всіх речей явл неподільні трикутники або геометричне безтілесні атоми.
Люд душу незалежна від тіла і безсмертна. Душа складається з 3 частин: розумної, кіт створюється самим творцем, афективної і що жадає, кіт створюються нижчими богами. Перемога розумної частини над пристрастями і прагненнями мож при відп вихованні. Т.к. люди не можуть особистими зусиллями прибл до досконалості те необхідні держава і закони. Держава засновано на поділі праці між розрядами вільн. громадян.
В вч. про розподіл громадян на розряди П керується своєї класиф. частин душі. Раз частини повинний відпов. розряд правителів-філософів, афектної - воїнів, жаданої - ремісників. Кожен розряд повинний бути обмежений викон. своїх обов'язків і утрим. від втруч. у справи інших.
Приватна власність і родина - підривають умови суспільства. Тому П розробив план гуртожитку, заснованого на усуненні для править і воїнів - особистої власності, а також навчання про спільність дружин і держ. вихованні дітей.
БЕНКЕТ. Федр: Ерот - найдавніший бог., першоджерело найбільших благ. Любов повинна учити цуратися ганебного та прагнути до прекрасного. Невартий учинок... сором перед коханим. Військо або гос-во з закоханих. Якщо Гомер говорить, що некіт героям відвагу вселяє бог, то її вселяє Ерот. Люблячі готові вмерти друг за друга (Алкестида зважилася вмерти за свого чоловіка) Боги теж високо цін. відданість і самовіддан. у любові.
Павсаній: Еротів 2 - небесний і вульгарний. Будь-яка справа саме по собі не буває прип. або потворним, а дивлячись по тому як воно робиться. Той ерот прекрасний, кіт спонукує прекрасно любити. Вульгарний ерот: це та любов кіт люблять люди пересічні - люблять жінок більше чим юнаків і більше тіло, чим душу.
Піднебіння ерот - одержимі цим еротом звертаються до юнаків, віддаючи перевагу тому, що сильніше від природи і наділено великим розумом. Тому що будь-яка справа мб і прип. і потворним, то піднебіння любов виникає, коли шанувальник вважає справедливим надавати юнаку, що уступив, будь-які послуги, а юнак вважає справ ні в чому не відмовляти люд, що робить його мудрим і добрим., розумним і доблесним.
Ериксимах (лікар): Двоїстий ерот укладений у самій природі тіла (хворий початок і здорове) догоджати початкові гарному - добре, погано. Гармонія Лікування, музика, погода, землеробство.
Аристофан: Люди не знають найбільшої сили ерота, інакше йому б спорудили храми. Дещо про люд природі. Було 3 статі. Один з'єднував і чоловічий і жіночий початок. Люди були розсічені навпіл богами. З цього часу властиво людям любовний потяг, що з'єднуючи половини, намагається зробити з 2 одне і тем самим зцілити люд. природу. Любов це спрага цілісності і прагнення до неї.
Агафон. Хоче величати самого Ерота, а не його дарунки як робили колишні оратори. Ерот наймолодший, тому що він обходить старість і нерозлучний з молодими. Він ніжний. Гомер - ніжні стопи в неї: не стосується ними Пороху земного; вона по главах людським ходить. (про богиню Ата) Він гнучкий. Справедливий, ніколи не кривдить ні богів ні людей. Розсудливий. Хоробрий і т.д.
Сократ: Ерот - це любов до кого-небудь. Любов жадає до свого предмета. Жадає, коли не володіє (спірне питання). Прагнення викликає те, чого бракує. Якщо здорова людина хоче бути здоровим, то він хоче бути здоровим у майбутньому. А це означає любити те, чого ще ні, якщо хочеш зберегти на майбутнє те, що маєш тепер. Ерот - любов до краси. Значить він не має краси і має потребу в ній.
Мова, почута від афінянки. Між мудрістю і неуцтвом є щось середнє. Вірне, але не підкріпл. доводами представлення - не тут знання. Якщо немає пояснення, яке ж це знання. (але і не неуцтво) Ерот отже по середині між крайностями. Ерот не бог, тому що обділено красою. Він не смертний і не безсмертний. - він демон, посередник між людьми і богами. Він заповнює проміж між ними і зв'язує світ внутрішнім зв'язком.
Ерот - філософ тому що він любить прекрасне, а мудрість прекрасна. Філософ займає проміж положення між мудрецем і невігласом.
Усі люблять благо і хочуть бути щасливими, але ми говоримо не про усіх, що вони люблять. Ми беремо тільки один різновид любові і закріплюємо за нею загальне поняття, а ін різновиду іменуємо інакше.
Любов - це любов до вічного володіння благом. Щоб прагнення до блага можна було назвати любов'ю необхідно родити в прекрасному як тілесно так і духовно. Народження - це частка безсмертя і вічності, кіт відпущений смертній істоті. Любов це і прагнення до безсмертя.
Смертна природа може стати безсмертної тільки дітородінням, залишаючи щораз нове замість старого. Людина від народження до старості вважається одною особою, але він ніколи не буває тим самим. Усе смертне зберігається застаріваючи й ідучи, але в той же час залишаючи свою нову подобу.
Доблесть - заради безсмертної слави.
Вищі таїнства любові. Спочатку людина повинна полюбити прекрасне тіло і родити про нього прекрасні думки. Потім він стане любити всі прип. тіла, а до одному охолоне тому що рахує таку любов дрібної. Після цього він почне цінувати красу душі вище чим кр тіла. осягне красу справ і звичаїв. Від. справ він повинний перейти до наук, щоб побачити їхню красу і прагнучи до краси уже у всьому її різноманітті не бути рабом привабливості когось або чогось, а повернути до відкритого моря краси і споглядаючи його в неухильному прагненні до мудрості, рясно народжувати чудові мови і думки., поки він не побачить тієї єдиної науки, кіт стосується краси.
КРАСА: Той хто пройде весь шлях побачить наприкінці цього шляху щось дивно прекрасне, щось, по-перше вічне, тобто не знаючого ні народження ні смерті, ні росту, ні збідніння, по-друге не в чомусь прекрасне, а в чомусь потворне. Краса стане перед ним сама по собі, через себе саме, завжди однакова, всі інші різновиди прекрасного причетні до неї таким чином, що вони виникають і гинуть, а її не стає більше або менше. Він побачить її чистої, без домішок, без перекручувань, не обтяжену люд плоттю. Це божественна краса.
Люд., що побачила цю красу зуміє родити не ознаки досконалості, а зовсім щире, тому що осягає він істину, а не примара.
Філософія Аристотеля
Народився у Фракійскому місті Стагир, навчався в платонівської академії. (384-322 до н.е.). Після смерті Платона проживав в Атарнеї (острів Лесбос) а потім при дворі македонського царя Пилипа як вихователя його сина - Олександра. У 335 році повернувся в Афіни, де заснував школу - гімнасії (Ликей).
До нас дійшли не всі тексти А. Багато не явл. текстами самого А. Наприклад "Метафізика" очевидно представляє складені слухачами зводи різних за часом курсів А. Дуже важливі для розум.. А. його твори: "Про душ", "Фізика", "категорії". Ф. А. охоплює питання логіки, психології теорії пізнання, Навчання про буття, космологію, фізики, зоології, політ. економії, політики, етики, педагогіки, риторики, естетики. Він обговорює і критикує окремі положення П., атомістів, піфагорійців, ранніх матеріалістів. Ці крит. уведення представляють б. цінність.
Критика П. теорії "ідей", Логіка. Навчання А. - об'єктивний ідеалізм. Воно склалося в рез. критики вчений. П. про ідеї. Ця теор. (про ідеї) несостоят. з ряду причин:
1. Ідеї П суть прості копії, або двійники, почуттєвих речей і не відрізняються від них по своєму змісті.
2. Тому що П. відокремив світ ідей від світу речей, то ідеї нічого не можуть дати існуванню речей. І хоча П. затверджують, начебто речі причетні до ідей, ця їхня причетність просто метафора. Навчання П не може пояснити відн. ідей до речей ще і тому, що П. заперечує здатність ідей бути безпосеред. сутностями речей.
3. Затверджуючи, начебто ідеї відносяться до ін. ідей, як загальне до частки П. впадає в протиріччя. При такому розумінні кожна ідея є одночасно і сутність, тому що будучи загальної, вона присутня в менш загальної, і несутність, тому що сама вона у свою чергу причетна до більш загальної ідеї, що коштує над нею, яка і буде її сутністю.
4. П. навчання про ім. ідей незалежних по відн. до речей почуттів світу приводить до безглуздого висновку: тому що між ідеями і речами є подібність і тому що по П., для всього подібного повинна існ. едея, те крім ідеї, напирклад люд. і крім відповідн. їй речей, повинна існ. ідея того подібного, що існ. між ними. Далі для цієї нової ідеї люд і для них під нею першої ідеї і її речей повинна існ. ще одна - третя - ідея...
5. Відокремивши ідеї у світ вічних сутностей, відмінний від мінливого чувств. світу, П. позбавив себе можл. пояснити факти народження, загибелі і руху.
По А. кожна єдин. річ є єдність матерії і форми. Форма нематеріальна, але вона не є і потойбічна сутність. Так мідна куля є єдність речовини - міді - і форми - шаровидності, яка додана міді майстром, але в реально ім. кулі вона складає одне з речовиною.
Протилеж. матерії і форми не безумовна. Мідь є матерія стосовно кулі, але вона ж і форма по віднош. до фіз. елементів, з'єднанням кіт., по А. є мідь. Мідь позбавлена форму тому що ще не явл. кулею й у той же час вона є можливість форми. Форма є дійсність того можливістю чого явл. матерія. Згідно. у межах світу чувств. речей можливий послідов. перехід від матерії до співвідносній їй формі і навпаки. Категорії ці таким чином стають текучими.
Кожна форма може розгл. і як матерія для якої повинна існ. відповідн. їй вища форма. Наприклад якщо цегла, явл. формою глини, розгл. як матерію, то формою цієї мат. буде будинок. Однак так ми піднімаємося до форми, яку уже не можна розгл. як матерію. Такою граничною формою явл. першодвигун або бог. - ідеалізм. Але взагалі по А. почуттєво-сприйн. речі є єдність матерії і форми.
Теорія пізнання. Вихідна точка – існ. незалежно від суб'єкта об'єктивної дійсності. Ощущ. люд. є відображеннями, копіями предметів вн. світу. Т.ч. джерелом пізнання явл. почуттів досвід, а ощущ. припускає незалежний від свідомості предмет сприйняття. І хоча він думає, що в розумі немає нічого, що е було б раніш в ощущ., твердження це він не розповсюджує на останні аксіоми науки, кіт на його думку не можуть бути виведені з вищих стосовно них положень і які повинні бути визнані умоглядними, а не досвідченими передумовами знань.
Логіка по А. - наука про доказ, а також про форми мислення, необх. для пізнання. Зв'язку думок явл. по А. відображеннями об’єкт. існ. зв'язків. А. розгл. лог. будівля суджень, питання про терміни, про визначення будівлі і про прав умовиводів і ст. У центрі всіх цих досл. лежить теорія умови водів. У відпов. зі специфікою античного знання, обмеж. прямим спостереженням і побудовою умозрит. гіпотез, А. головне знач. додає достовірним і необхідним висновкам, а не висновкам імовірності і можливості. Тому він на перший план висуває рух думки від загального до частки (дедукція) а на індукцію звертає мало уваги.
Космологія і фізика. Космологія - геоцентрична. Земля - куля. Джерело руху - бог (першодвигун).
Фізика. Одним з найважливіших принципів явл. навчання про доцільно у природі. Цей принцип розпов. на все буття і навіть на бога. Ця доцільність є внутрішньою і несвідомою доцільн. природи. Приклади доцільно бачив у росту організмів.
Суспільно політ. теорії А. Наукове споглядання є вища доблесть, найбільше доверш. вид блаженства. Спостереж. діяльність розуму ім. заради себе самої, не прагне ні до якої зовнішньої мети і закл. у собі їй одна властива насолода. Найкращий із усіх класів - землеробський., однак вони в силу свого способу життя і територ. розпорошеності не можуть активно втручатися у пит. керування, Цією справою повинні заїм середньо забезпеч. класи суспільства.
А розрізняє 3 хор. і 3 погані форми керування державою. Гарними він вважає форми, при як. виключена можливість корисливого використання влади, а сама влада служить суспільству в цілому - такі монархія, аристократія і полиття (влада середнього класу, заснов. на змішанні олігархії і демократії). Погані або звироднілі форми - це тиранія, олігархія і крайня демократія.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 301; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!