Розділ 2. Аналіз податкової системи України



Особливості податкового регулювання сталого економічного розвитку держави

Останнім часом з'явилося чимало фундаментальних праць, присвячених результатам дослідження особливостей становлення податкової системи України, раціоналізації її структури, профілактики податкових правопорушень, взаємодії податкових та інших регуляторів економічного.

Слід визнати, що податкову систему України останніми роками вдалося дещо модернізувати. Запроваджено спрощене оподаткування малого та середнього бізнесу, скасовано збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, удосконалено механізм розрахунків між бюджетом і платниками. Поліпшено роботу з платниками, кількість обгрунтованих скарг на дії працівників державної податкової служби скорочується. Щороку обсяги податкових надходжень збільшуються.

Проте податкова система України має низку недоліків. Витрати платників на виконання вимог податкового законодавства лишаються високими (підприємства змушені вести подвійний облік — бухгалтерський і податковий, щомісяця готувати численні звіти, впроваджувати нові та дорогі засоби автоматизації облікової роботи, відстежувати часті зміни нормативної бази). Податковий тягар розподілений між платниками різних галузей нерівномірно, а практику надання податкових пільг не можна визнати справедливою та суспільне корисною. Відсутня стабільність правового регулювання оподаткування, а чинна нормативно-правова база непрозора та заплутана.

Окремі дані про доходи зведеного бюджету і податкові надходження України подано у додатку А.

Абсолютний обсяг податкових надходжень протягом останніх років невпинно зростав. Найбільші податкові надходження — від податку на прибуток підприємств, прибуткового податку з громадян, податку на додану вартість, акцизного збору, плати за землю. До 2004 року найбільший відсоток надходжень давав ПДВ, а у 2004 році за обсягом надходжень він посів третє місце після податку на прибуток підприємств і прибуткового податку з громадян. Це є свідченням поступового наближення структури податкових надходжень до такої, як склалася у розвинених країнах. Тобто в умовах домінуючої фіскальної ролі прямих податків держава має бути зацікавленою у поліпшенні фінансового становища платників і зниженні інфляції.

Крім цього, упродовж 1998—2004 років фіскальний тиск на економіку посилювався (темпи зростання податкових надходжень перевищували темпи зростання ВВП і доходів бюджету). Частка податкових надходжень у ВВП коливається у межах 18—22%, частка ж податкових надходжень у доходах бюджету — від 63 до 75%.

Низькою залишається частка податків на власність (серед яких основне місце посідає плата за землю) — майже 1 % (хоча в країнах з ринковою економікою податки на власність забезпечують до 5—10% надходжень). Неприпустимо низькою залишається частка місцевих податків і зборів — у межах 1 %, через що переважна більшість районів, міст і областей є дотаційними. Це свідчить про намагання центральних органів влади "акумулювати" і "розподіляти", що зашкоджує податковій дисципліні.

Простежується тенденція до зростання питомої ваги основних податків. Фактично три чверті податкових надходжень забезпечуються за рахунок податку на прибуток підприємств, податку на додану вартість і прибуткового податку з громадян. Майже десять податків і зборів (податок на промисел, плата за використання лісових ресурсів, плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, єдиний податок на підприємницьку діяльність юридичних осіб тощо) не забезпечують надходження навіть на рівні 0,5% від загальної суми податкових коштів. На шляху подальшого удосконалення та спрощення податкової системи України податки з мінімальними доходами мають бути реформовані або скасовані. Можна об'єднати кілька податків (наприклад, за реєстрацію суб'єктів підприємництва стягувати не окрему плату, а державне мито, замість кількох ресурсних платежів запровадити один тощо).

Серед прямих податків найвагомішим є податок на доходи (прибуток) підприємств і організацій. Порядок нарахування та сплати податку на прибуток підприємств регулюється Законом України "Про податок на прибуток підприємств", чинний з 1 липня 1997 року. Згідно з цим законом об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу платника на суму валових витрат і нарахованих амортизаційних відрахувань [16, c.93].

Нині чинна ставка податку на прибуток — 25%. У положеннях проекту Податкового кодексу України передбачено зберегти ставку податку на рівні 25%. Зауважу, шо в інших країнах ставка цього податку значно більша: у Бельгії — 39%, Німеччині й Іспанії — 35%, Австрії — 34%, Франції — 33%.

Система оподаткування прибутків підприємств і організацій істотно впливає на прийняття багатьох фінансових рішень на мікрорівні. Абсолютні обсяги надходжень податку на доходи (прибуток) підприємств і організацій (у тому числі податку на збільшення ринкової вартості) щорічно збільшуються, причому досить високими темпами, що є свідченням зростання прибутковості економіки. До позитивної динаміки приєднався і такий чинник, як зменшення тіньового сектору економіки (за експертними оцінками, з 40—45% у 2001 році до 35% у 2004 році).

База оподаткування податком на прибуток украй звужена через, по-перше, наявність великої кількості збиткових підприємств, по-друге, індивідуальні пільги, по-третє, встановлені законом преференції щодо умов нарахування податку.

Додає негативу й недосконале адміністрування податку на прибуток. Про це свідчить, зокрема, той факт, що обсяги фактичних надходжень від сплати податку на прибуток нижчі від планових (у 2001 році — на 5%, у 2002 році — на 25%).

Серед непрямих податків чільне місце відводиться податку на додану вартість. Так, абсолютні обсяги надходжень ПДВ протягом 2000—2002 років зростали, причому прискореними темпами, а у 2003 році знизилися порівняно з 2002 роком на 873,1 млн. грн. Тим часом фіскальна ефективність того чи іншого податку визначається не лише абсолютним чи відносним приростом надходжень порівняно з попереднім періодом, а й виконанням плану надходжень, коефіцієнтом ефективності, кількістю і обсягом ухилень, витратами на адміністрування тощо [17, c.85].

Середнє значення коефіцієнта фіскальної ефективності ПДВ упродовж 1998—2004 років становило в Україні 26,1%, тоді як середнє значення у країнах ЄС — 38%. Зниження в окремі роки частки ПДВ у структурі доходів бюджету і податкових надходжень пояснюється наявністю значних податкових пільг і численними фактами ухилення від оподаткування.

На практиці податкового адміністрування важливо правильно спланувати, яка сума ПДВ має бути відшкодована платникам відповідно до вимог закону. Адже своєчасне та повне відшкодування стимулює зростання обсягів виробництва й інвестицій в експортних гапузях. Трапляється, що в окремому регіоні сума заявленого відшкодування з ПДВ перевищує суму надходжень. Це пояснюється або широким використанням нульової ставки ПДВ на відповідній території і, як наслідок, зниженням доходів бюджету, або фактами зловживання платників. У більшості областей сума недоплати з ПДВ перевищує суму відшкодування.

Регулююча і стимулювальна роль оподаткування гальмується недосконалістю механізму стягнення ПДВ (недосконалість законодавства про ПДВ, несвоєчасність бюджетного відшкодування ПДВ, відсутність ефективної процедури банкрутства боржників тощо). Кількість платників, яким надано пільги зі сплати ПДВ, зростає вчетверо-вп'ятеро швидше, ніж кількість уперше зареєстрованих платників.

Питання про доцільність зниження ставок податку на додану вартість є одним із найдискусійніших. Слід пам'ятати, що ПДВ фактично сплачує і споживач, і виробник. Тому теоретично зниження ставки ПДВ не сприяє автоматичному і адекватному зниженню цін на споживчі товари. Слід удосконалювати чинну нормативно-правову базу та впроваджувати ефективніший механізм адміністрування.

Серед ресурсних платежів найбільший обсяг надходжень від плати за землю. Цей податок має стимулювальну дію, оскільки не лише акумулює кошти до бюджету, а й стимулює раціональне використання земельних ресурсів (брати в оренду землю та не обробляти її невигідно). Кошти, отримані від плати за землю, спрямовуються на фінансування заходів шодо раціонального використання й охорони земель, підвищення родючості фунтів, здійснення землеустрою й кадастру.

Абсолютні дані надходжень від плати за землю в умовах збереження наявного земельного фонду щорічно збільшуються. Це сталося завдяки розширенню бази оподаткування, удосконаленню механізму адміністрування та зменшенню рівня девіації серед платників податків. Здебільшого кошти надходять від юридичних осіб. Темпи змін обсягів надходжень плати за землю переважно відповідають темпам розвитку економіки, що є позитивним явищем.

Система екологічного оподаткування має сприяти й підвищенню якості продукції. Приміром, у низці держав оподатковується збільшення вмісту свинцю в пальному, сірки в нафті, стягуються податки за порушення норм використання пестицидів, міндобрив. Ці важелі змушують підприємства постійно дбати про виконання стандартів та екологічних обмежень у процесі виробництва, фінансувати заходи із упровадження екологічних інновацій.

Щодо податкових пільг, то вони — одна із форм податкового регулювання розвитку економіки (в тому числі промисловості) і за змістом є законодавчим обмеженням ставок та (або) бази оподаткування на окремих платників. З метою забезпечення сталого економічного розвитку доцільно надавати пільги саме тим видам діяльності, що забезпечують розширення відтворення економічних ресурсів (інноваційна діяльність, людський розвиток, енергозбереження, відтворення природо-ресурсного потенціалу тощо).

У 2004 році в цілому по Україні пільги в оподаткуванні було надано 129,9 тис. платників — юридичним особам, тобто пільгами користувалися 18,6% від загальної кількості зареєстрованих платників, або на 3% більше, ніж у 2002 році. Загальна оцінка суми фактично отриманих пільг зросла на 10,1%, або на 5,1 млрд. грн. — з 51,2 млрд. грн. у 2002 році до 56,3 млрд. грн. у 2002 році.

Протягом 6 років (1998—2004) обсяги надходжень зведеного бюджету, що контролюються ДПА, зросли в 1,7 разу (з 24,1 млрд. грн. до 40,6 млрд: грн.), а обсяги пільг — у 2,9 разу (з 19,7 млрд. грн. до 56,3 млрд. грн.). Неважко помітити — обсяг наданих пільг зі сплати податків за цей період перевищив обсяг податкових надходжень, що є переконливим свідченням нераціональної побудови вітчизняної податкової системи. Найвагоміші пільги використали платники регіонів, де забезпечуються і найбільші суми надходжень до бюджету: міста Києва — 14,7 млрд. грн. (або 26,2% від загальної суми пільг по Україні), Дніпропетровської області — 11,1 млрд. грн. (19,7%), Донецької області — 7,1 млрд. грн. (12,6% від загальної суми). Скоротилася сума пільг, наданих місцевими органами влади (з 5,1 млрд. грн. у 1998 році до 2,2 млрд. грн. у 2003 році). Частка пільг зі сплати місцевих податків і зборів у загальній сумі пільг скоротилася з 25,9% у 1998 році до 4% у 2003 році.

Зважаючи на те, що деякі закони не передбачають обов'язкового для платників окремого обліку пільг, а також цільового їх використання і відповідальності за нецільове використання, здебільшого визначити обгрунтованість користування законодавче встановленими пільгами можна лише документальними та зустрічними перевірками. Визначення ефективності запровадження пільг в оподаткуванні ускладнюється відсутністю методичних і прогнозно-аналітичних наукових напрацювань з цих питань.

Тож податкові пільги мають надаватися підприємствам, які дотримуються державних умов щодо пріоритетного розвитку промисловості, а саме: реалізують продукцію на експорт, упроваджують інновації, демонструють кращі показники ефективності господарювання, забезпечують високу якість виготовленої продукції [20, c.164].

В Україні діє спрощена система оподаткування суб'єктів малого підприємництва. Аналізуючи зміст нормативно-правових актів щодо запровадження спрощеної системи оподаткування, можна дійти висновку, що така система є стимулом для розвитку малого підприємництва за рахунок двох чинників: по-перше, поліпшення фінансового стану суб'єктів малого підприємництва внаслідок зменшення податкового навантаження, по-друге, економії обігових коштів через зменшення облікових процедур. Розраховано, що єдиний 6% податок не має стимулювальної дії, тому що при сплаті ПДВ і 6% податку на прибуток його сумарний абсолютний розмір за будь-якого поєднання змінних перевищує обсяг єдиного 10% податку. А от єдиний 10% податок має подвійну стимулювальну дію. Загальне податкове навантаження на доходи таких суб'єктів коливається у межах від 10 до 30%. Тож оподаткування діяльності малих підприємств потребує реформування, зокрема запровадження пільгових умов нарахування амортизації, що зазвичай сприяє Зниженню податкової бази та підвищенню рівня окупності інвестицій.

Загалом впровадження в Україні спрощеної системи оподаткування малого бізнесу справило помітний позитивний вплив на стан надходжень до бюджету та розвиток малого бізнесу. Водночас ця система дестимулює підвищення технологічного рівня продукції та надає пріоритет розвитку дрібних торговельних підприємств. Показово, що за час дії спрощеної системи в Україні спостерігається зниження темпів зростання кількості малих підприємств. Натомість відбувається випереджальне зростання кількості підприємців-фізичних осіб. Якісний аналіз розвитку малого й середнього бізнесу в Україні також засвідчує наявність істотних системних вад. Зростання економічної активності у 2000—2002 роках адекватно не позначилося на малому та середньому бізнесі, а підприємства цієї сфери поки що не посіли належного місця у структурі національної економіки. Втрачається важлива інституційна роль малого бізнесу у формуванні дієздатної ефективної конкурентоспроможної ринкової економіки.

Отже, обтяжливість податкової системи України визначається насамперед не лише величиною податкових ставок, а складністю й нестабільністю системи податкового адміністрування, вузькістю господарських оборотів, деформаціями грошової сфери та фінансів підприємств. Відтак зниження ставок оподаткування сприятиме насамперед переорієнтації вивільнених коштів підприємств на фінансування цих витрат та відновлення прийнятного рівня рентабельності бізнесу. Перспективи децентралізованого фінансування завдань розвитку, що забезпечать зростання бази оподаткування в довгостроковому періоді, видаються за таких умов вельми сумнівними.

 


Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 63;