Розділ ІІ. Загальна характеристика системи цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах
Види цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах
Законодавство України гарантує цілу низку пільг і допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківської опіки. Разом з тим, соціальне сирітство набирає загрозливих масштабів. Діти України сиротіють, маючи живих батьків: щороку близько шести тисяч дітей залишаються без батьківської опіки. При цьому всиновити чи удочерити тих, хто опинився в інтернаті, можуть далеко не всі українські громадяни через низький рівень матеріального забезпечення.
Забезпечити оптимальні умови життєдіяльності дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, — це ті завдання, які ставлять перед собою дитячі соціально-виховні заклади. У справі виховання та утримання дітей в інтернатах наша держава має певні напрацювання: впроваджуються нові навчально-виховні технології; вихованці інтернату залучаються до навчання у загальноосвітніх школах; при інтернатах створюються міні-підприємства, цехи, міні-пекарні, що частково допомагає вирішити фінансові проблеми, відкриваються профорієнтаційні центри. Проте значна частина дитячих будинків та шкіл-інтернатів має слабку матеріально-технічну базу, потребує ремонту житлових та службових приміщень. Вихованці інтернатних закладів забезпечені одягом і взуттям на 60–70%. Матеріальні потреби дітей адміністрація дитячих закладів змушена вирішувати за рахунок спонсорських коштів, отримати які дуже непросто.
|
|
|
Існують також проблеми із влаштуванням дітей після закінчення навчання. Для більшості вихованців намір продовжити навчання означає передусім можливість отримати місце в гуртожитку, фінансову підтримку у вигляді стипендії, інші пільги, встановлені державою. Для 41% найголовнішим при працевлаштуванні є вирішення житлової проблеми [20, с.46].
Цивільно-правовий захист неповнолітніх у школах-інтернатах здійснюється у тих самих формах, які встановлені у ст.16 ЦК України. Проаналізуємо деякі з цих форм, що застосовуються до захисту саме неповнолітніх у школах-інтернатах.
Визнання права. Визнання права як спосіб захисту порушеного суб'єктивного права полягає у необхідності встановлення фактичної обставини і надання їй правового значення у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів, або якщо такі документи ставляться під сумнів іншими особами тощо [21, с.14]. У цивільно-правовому захисті неповнолітніх у школах-інтернатах такий вид цивільно-правового захисту може використовуватися, наприклад, у формі визнання батьків неповнолітнього безвісно відсутніми задля надання неповнолітньому більш повної державної допомоги.
|
|
|
Так, рішенням Петровського районного суду м. Донецька від 23 січня 2007 р. у справі № 2-0-29/2007 було визнано безвістньо відсутніми батьків неповнолітнього Ю.В.
Суть справи така. Петровський районний виконавчий комітет м. Донецька в інтересах неповнолітнього Ю.В., 1990 р. народження, звернувся до суду із заявою про визнання А.В. та С.В. безвісно відсутніми.
Заявлені вимоги були мотивовані тим, що неповнолітній Ю.В., 1990 р. народження залишився без батьківського піклування, на момент розгляду справи знаходився в Донецькому притулку № 1 та був учнем Донецької загальноосвітньої школи-інтернату № 4 для розумово відсталих дітей. Його батько – А.В., з сім'єю не проживає, його місцезнаходження невідоме. Мати – С.В., зловживає спиртними напоями, за місцем мешкання з грудня 2005 р. відсутня, а місцезнаходження невідомо, тому на підставі вищевикладеного, представник заявника просив суд, визнати А.В. та С.В. безвісно відсутніми.
В судовому засіданні представник заявника підтвердила свої вимоги та їх обґрунтування.
В судовому засіданні свідок Н.Г. суду пояснила, що вона працювала педагогом в загальноосвітньої школи-інтернаті № 4 для розумово-відсталих дітей. Ю.В. навчається у них з 01.09.2003 p., однак за увесь цей час його батьків вона не бачила. У 2004 р. він потратив у аварію, знаходився на стаціонарному лікуванні, однак батьки його не навідували.
|
|
|
В судовому засіданні свідок К.А. дала суду аналогічні свідчення.
В судовому засіданні свідок Ж.Б., суду пояснила, що вона працює райпедіатром ДМЛ № 4, сім’я Ю.В. раніше мешкала за відомою їй адресою, мати Ю.В. зловживала спиртними напоями, у грудні 2005 р. вона зовсім зникла і відомостей про її місце знаходження немає, а його батько пропав ще раніше.
Суд вирішив, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.
В судовому засіданні, згідно наданих документів, встановлено, що А.В. та С.В. є рідними батьками неповнолітнього Ю.В., 1990 р. народження.
Крім того в судовому засіданні встановлено, що А.В. та С.В. не мешкають за місцем свого постійного проживання з 2005 p., тобто більше одного року і місце їх перебування невідоме.
Вказаний висновок суду ґрунтується на наступних доказах.
За відомостями виписки з протоколу загальномісцевого рейду по неблагополучним сім'ям, неповнолітній Ю.В. залишився без батьків і знаходиться у приюті № 1, тому необхідно вирішити питання про надання йому статусу.
|
|
|
Сукупність приведених доказів свідчить про те, що протягом більш як одного року за місцем постійного мешкання А.В. та С.В. відсутні відомості про місце їх перебування, що згідно ст. 43 ЦК є підставою для визнання їх безвісно відсутніми [14].
Відновлення становища, яке існувало до порушення. Відповідно до статті 32. Закону України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, за дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, зберігається право на житло, в якому вони проживали з батьками, рідними тощо до влаштування у відповідні заклади.
Місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування (за місцем проживання дітей до їх влаштування у відповідні заклади) несуть відповідальність за збереження зазначеного житла і повернення його дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, після завершення їх перебування у відповідному закладі для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї.
Жилі приміщення, в яких проживали діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, до влаштування їх у сім'ї громадян України, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також щодо яких є рішення суду, не можуть бути відчужені без отримання згоди на таке від органів опіки та піклування, яка може надаватися лише в разі гарантування збереження права на житло таких дітей.
Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, мають право проживати в дитячих будинках сімейного типу до повернення їм зазначеного житла або надання житла місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування.
Тому, на наш погляд, невірним було рішення Коломийського міськрайонного суду від 9 лютого 2007 року у справі № 2-277/2007.
Суть справи така. Позивач Я. звернувся з даним позовом до суду, підтримуючи який пояснив, що він поселився в квартиру за адресою: бульвар Гоголя, д.11, кв.4 в 2001 році, після того як закінчив школу-інтернат. В спірній квартирі він проживав до 2002 року, а потім виписався з спірного житла, так як мав намір створити сім'ю. В тому ж році він придбав квартиру за іншою адресою. Оскільки його мати була інвалідом дитинства і потребувала догляду, то в 2005 році він знову проживав разом із нею.
Наприкінці 2006 року його мати О. померла, однак до дня смерті квартира не була приватизованою. Тому Я. просить визнати його членом сім'ї О. - його матері та визнати за ним право користування квартирою.
Представники відповідачів вважають, що позивач не проживав в спірній квартирі, як член сім'ї а тільки доглядав за матір'ю. Позивач є власником іншого житлового приміщення, тому у позові слід відмовити.
Заслухавши сторони, дослідивши надані ним докази, перевіривши матеріали справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.
Суд узяв до уваги пояснення свідків Д., І., які нібито не навели в судовому засіданні дійсних фактів, що позивач проживав як член сім'ї О. в спірній квартирі. Наведене стверджується: довідкою ЖЕД, технічним паспортом, свідоцтвом про народження, свідоцтвом про смерть, копією посвідчення [11].
У вказаному рішенні суд проігнорував показання свідків та законодавство, згідно з яким Я. мав право на частку квартири, бо вона належала йому на праві власності, як дитині, що навчалася в школі-інтернаті, і тому не мало значення, чи виписався він зі спірної квартири.
Проте інколи відновлення становища, яке існувало до порушення права, як не дивно, не є доцільним.
Так, вірним, на наш погляд, було рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим від 11 грудня 2006 р. у справі № 22-ц-7478/2006.
Суть справи така. Заступник прокурора АР Крим в інтересах неповнолітнього Ч.Р. звернувся до суду з позовом до Н.Р., А.П., В.П., про визнання договору купівлі-продажу частини будинку від 23 серпня 2005 року недійсним.
Свої вимоги мотивує тим, що Н.Р. та її неповнолітнім дітям – Ч.Р. і З.Р. належало на праві власності по 1/6 частині в 1/2 житлового будинку.
Рішенням Ялтинського міського суду від 18 березня 2003 року Н.Р. була позбавлена батьківських прав відносно неповнолітнього Ч.Р., після чого його було направлено на виховання в Джанкойський будинок-інтернат для дітей-сиріт, де він і знаходився до дати слухання справи. Не дивлячись на вказане, виконком Ялтинської міської Ради, своїм рішенням від 11 серпня 2005 року дозволив їй продаж 1/6 частки домоволодіння, що належить неповнолітньому Ч.Р., на підставі якого 23 серпня 2005 року було укладено договір купівлі-продажу, який оскаржується.
Прокурор вважає, що Н.Р., не будучи на момент укладення договору купівлі-продажу законним представником свого неповнолітнього сина, не мала права відчужувати від його імені майно, яке йому належить. Джанкойська школа-інтернат, здійснюючи опіку над Ч.Р., і є його законним представником, в укладенні договору купівлі-продажу не брала участь, у зв'язку з чим договір є незаконним та істотно порушує права неповнолітньої дитини.
Рішенням Ялтинського міського суду АР Крим від 04 вересня 2006 року постановлено: „Позов задовольнити. Визнати договір купівлі-продажу 1/2 частини житлового будинку від 23 серпня 2005року, укладений між Н.Р., яка діяла від свого імені та як законний представник від імені своїх малолітніх дітей Ч.Р., З.Р. і А.П., яка діяла на підставі доручення від імені В.П., засвідченого приватним нотаріусом І., зареєстрований в реєстрі за відповідним номером - недійсним з моменту його укладення.
Зобов'язати В.П. повернути у власність Н.Р., Ч.Р., З.Р. по 1/6 частині житлового будинку.
Стягнути з Н.Р. на користь В.П. 8392 грн."
В апеляційних скаргах В.П. та А.П. просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким в задоволені позовних вимог заступника прокурора АР Крим відмовити. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, рішення суду постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
До апеляційної скарги приєднався виконком Ялтинської міської ради своєю заявою від 8.11.2006 року, як третя особа по справі - служба зі справ неповнолітніх виконкому Ялтинської міської ради.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб приймаючих участь у справі, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду належить скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в позові.
Постановляючи рішення про задоволення позову та визнання договору купівлі-продажу недійсним в цілому, суд першої інстанції виходив з того, що він був виконаний особою, яка не мала повноважень на його здійснення, та він суперечить правам та інтересам неповнолітньої дитини.
З даними висновками суду першої інстанції не в повної мірі погоджується колегія суддів, оскільки має місце неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, і недоведеність обставин, які мають значення для справи, та які суд вважає встановленими. Отже, рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального права.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачці Н.Р. та її неповнолітнім дітям Ч.Р. та З.Р. на підставі свідоцтва про право власності, виданого Ялтинським міськвиконкомом 28 березня 2005 року, належало на праві спільної приватної власності 1/2 доля будинку, загальною площею 22,8 кв.м., в тому числі житловою площею 6,1 кв.м. в порядку приватизації. Таким чином, кожному з них належало по 1/6 долі в 1/2 долі будинку та по 2,03 кв.м. житлової площі.
Рішенням Ялтинського міського суду від 18.03.2003 року Н.Р. позбавлена батьківських прав відносно неповнолітнього сина Ч.Р., вказане рішення вступило в законну силу 21.04.2003 року.
Рішенням Ялтинського міськвиконкому від 26.06.2003 року неповнолітній Ч.Р. направлений в держустанову та за ним закріплено житло.
Ч.Р. перебуває в Джанкойський школі інтернаті з 26 червня 2003 року.
Відносно неповнолітньої З.Р., 2000 р.н., відповідачка Н.Р. не позбавлена батьківських прав.
Рішенням Ялтинського міськвиконкому від 11 серпня 2005 року Н.Р. дозволено від імені неповнолітніх дітей З.Р. і Ч.Р. здійснити продаж належних їм в рівних частках 2/6 часток домоволодіння. Та рішенням Ялтинського міськвиконкому від 11 серпня 2005 року дозволено Н.Р. від імені неповнолітніх дітей придбати 2/3 долі квартири у м.Симферополі.
Джанкойська школи-інтернат, в особі директора в листі від 10.08.2005 року, не заперечувала проти продажу 1/6 частки будинку в м. Ялта, що належить Ч.Р., та покупки для нього 1/3 частки квартири в м. Сімферополі для поліпшення житлових умов свого вихованця. Таким чином адміністрація, виконуючи функції опікуна, фактично дала згоду на здійснення цих двох правочинів.
Згідно договору купівлі-продажу від 23 серпня 2005 року Н.Р., яка діяла від свого мені і від імені малолітніх дітей З.Р. и Ч.Р. продала, а В.П., яка діяла на підставі довіреності, виданої для купівлі частки будинку на ім'я А.П., придбала 1/2 частки житлового будинку, загальною площею 22, 8 кв.м., в тому числі жилою площею 6.1 кв.м. Продаж об'єкту вчинено за 8392 грн.
02 вересня 2005 року Н.Р. яка діяла від свого імені та від імені малолітніх дітей З.Р. і Ч.Р., придбала для себе та неповнолітніх дітей в рівних частках за договором купівлі-продажу квартиру, що складається з однієї житлової кімнати житловою площею 12,1 кв.м., коридору, ванни, кухні, балкону, загальної площею 22,8 кв.м. Продаж квартири вчинено за 10000 грн.
З багаточисельних письмових доказів, які маються в матеріалах справи, встановлено, що 1/2 частка будинку є невпорядкованою, вимагає капітального ремонту. Крім того, з рішення Ялтинського міського суду від 18.03.2003 року про позбавлення батьківських прав витікає, що будинок приведений в непридатне для проживання неповнолітніх дітей становище.
Придбана квартира в республіканському центрі Автономної Республіки Крим в м. Сімферополі є впорядкованим житлом, та крім того розмір житлової площі, яка приходиться на долю неповнолітнього Ч.Р., значно більше, та складає 4,03 кв.м. замість 2,03 кв.м. які йому раніше належали.
Крім того, в даний час в провадженні Ялтинського міського суду знаходиться цивільна справа за позовом Н.Р. до служби зі справ неповнолітніх виконкому Ялтинської міської ради, третя особа прокурор м. Ялта про поновлення в батьківських правах. В своєму висновку від 29.09.2006 року служба зі справ неповнолітніх виконкому Ялтинської міської ради вважає необхідним та доцільним поновити в батьківських правах Н.Р. Вказаний висновок підтриманий опікунською радою Ялтинського міськвиконкому від 18.10.2006 року. Крім того з листа директора Джанкойської школи-інтернату від 08.12.2006 року випливає, що Н.Р. проявляє інтерес до свого сина Ч.Р., провідує його, та адміністрація не заперечує проти поновлення її в батьківських правах.
Таким чином, колегії суддів не представлено доказів, що оспорюваний договір купівлі-продажу суперечить правам та інтересам неповнолітньої дитини, а приймаючи до уваги технічних стан частки будинку, придбання впорядкованого житла в м. Сімферополі відповідає інтересам неповнолітньої дитини та захищає її права.
Колегія суддів також вважає, що формальні порушення, які мали місце при укладенні договору по продаж частки будинку в м. Ялта, не вплинули на права та інтереси неповнолітнього Ч.Р., мати якого придбала для нього через 10 днів впорядковане житло в м. Сімферополі та крім того вирішує питання про поновлення в батьківських правах.
Ураховуючи, що при ухваленні рішення суд першої інстанції неповно з'ясував обставини які мають значення для справи та має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, колегія суддів визнала за необхідне постановлене судове рішення скасувати та постановити нове рішення про відмову в позові [12].
Припинення правовідношення. Найчастіше цивільно-правовий захист неповнолітнього шляхом припинення правовідношення здійснюється шляхом позбавлення батьків батьківських прав та передачі неповнолітнього на повне державне утримання. При цьому неповнолітній вже проживає у школі-інтернаті, і батьки не приділяють дитині достатньої уваги.
Так, 15 лютого 2007 року Кіровський районний суд м. Кіровограда виніс рішення у справі №2-210/07. Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за позовом загальноосвітньої школи - інтернат І-ІІІ ступенів Кіровоградської місткої ради Кіровоградської області в інтересах Я.Ж. до В.Ж., Д.Ж., третя особа - орган опіки та піклування управління освіти Кіровоградської міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, суд встановив таке.
Позивач звернувся до суду з позовом , яким просить позбавити В.Ж., Д.Ж. батьківських прав відносно неповнолітнього Я.Ж., стягнути з В.Ж. та Д.Ж. аліменти у розмірі 1/3 частини з усіх видів доходів на користь загальноосвітньої школи-інтернату на утримання неповнолітнього Я.Ж.
Представник служби у справах неповнолітніх Кіровського райвиконкому , посилаючись на висновок органу опіки та піклування управління освіти Кіровоградської міської ради, вказала на доцільність позбавлення відповідачів батьківських прав відносно сина Я.Ж. Крім того, вказала, що вона особисто спілкувалась з хлопчиком, він перебуває на відповідному обліку, у зв'язку з тим, що був засудженим.
Відповідачі до суду не з'явилися, були неодноразово повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, по місцю відомого проживання, як зазначено в позові, сторона позивача посилалась на пояснення хлопчика про місце проживання батьків, про що є підтвердження в матеріалах справи.
За вказаних обставини, суд визнав за можливе за згодою позивача ухвалити заочне рішення.
Судом були встановлені наступні факти .
Відповідачі є батьками Я.Ж., підтвердженням цього є свідоцтва про народження.
В загальноосвітній школі-інтернаті м. Кіровограда навчається неповнолітній Я.Ж., який був зарахований до школи-інтернату за заявою родички і навчався у школі з 1998 р. по 1999р. В червні 1999 року мати Я.Ж. забрала документи з інтернату і зникла, Я.Ж. до школи не ходив , в цей час родичка оформила його до дитячого притулку. 05.12.2000 року за направленням управління освіти Кіровоградського міськвиконкому, було знову зараховано Я.Ж. до школи -інтернату в 3-й клас. Батьки Я.Ж. – В.Ж., Д.Ж. до школи не з'являються, вихованням дитини не займаються, здоров'ям і розвитком не цікавляться, матеріально дитину не утримують. На підтвердження цього суду були надані заява Я.Ж., щодо утримання його батьками, довідка вихователя, довідка відділу державної виконавчої служби Кіровоградського районного управління юстиції, щодо сплати аліментів, висновок Управління освіти Кіровоградської міської ради.
Орган опіки та піклування управління освіти Кіровоградської міської ради надав також висновок, за яким вважає доцільним позбавити В.Ж. та Д.Ж. батьківських прав відносно неповнолітнього Я.Ж.
Відповідно до ч.2 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. Невиконання відповідачами батьківських обов'язків, в суді було достовірно встановлено.
Згідно ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати своїх дітей до досягнення ними повноліття, проте відповідачі від виконання своїх батьківських обов'язків ухиляються і матеріальної допомоги на утримання своєї дитини не надають.
Згідно ч. 1ст. 183 СК України суд визнав за можливе стягнути з кожного з відповідачів аліменти у розмірі 1/4 частини з усіх видів їх заробітку (доходів), але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до повноліття хлопчика [10].
Також як приклад можна навести рішення Борзнянського районного суду Чернігівської області від 7 лютого 2007 року у справі №2-65/07.
Суть справи така. Прокурор Борзнянського району в інтересах неповнолітнього К.У. звернувся до суду з позовом про позбавлення батьківських прав Л.У., обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що відповідач на протязі тривалого часу не проявляє батьківського піклування щодо сина К.У. і ухиляється від виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини.
В судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити, зазначивши, що відповідач є батьком К.У., який на протязі тривалого часу не підтримував ніяких відносин з сином, не займався його вихованням, не забезпечував матеріально. Після смерті матері К.У. знаходиться на повному утриманні школи-інтернату і Л.У. жодного разу не провідував сина, не цікавився його навчанням, не надавав матеріальної допомоги. Прокурор вважав, що батько ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, а тому просить суд позбавити його батьківських прав.
Неповнолітній К.У. також позов, заявлений прокурором, підтримав і просив його задовольнити, так як на протязі більш ніж семи років батько з ним не підтримував ніяких відносин, не провідував його в школі-інтернаті, не надавав матеріальної допомоги, хоча він після смерті матері потребував такої допомоги.
Відповідач Л.У. позовні вимоги заявлені прокурором визнав частково, і пояснив, що дійсно після звільнення з місць позбавлення волі, він з дружиною перестав підтримувати відносини і вони спільно не проживали. Десь на протязі семи років він також не підтримував відносин з сином, спочатку це йому забороняла робити дружина, а після її смерті такого бажання не мав син. Л.У. вважав, що по відношенню до нього син налаштований вороже був його дружиною та її рідною сестрою. Л.У. не заперечував проти позбавлення його батьківських прав.
Представник органу опіки і піклування Борзнянської міської ради з негативної сторони охарактеризував відповідача, зазначивши, що останній будучи працездатним не працював, проживав на найманій квартирі, ніякої матеріальної допомоги сину не надавав, не займався його вихованням і не цікавився його життям. Зі сторони останнього ніяких спроб для спілкування з сином не вживалося.
Орган опіки і піклування вважав за доцільне позбавити батьківських прав Л.У., так як це буде тільки на користь дитини.
Заслухавши сторони по справі, представника органу опіки і піклування Борзнянської міської ради та вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Батьками неповнолітнього К.У. були - батьком Л.У., а матір'ю А.У. Остання померла у 1998 році. Як встановлено в судовому засіданні, відповідач по справі Л.У. зі своєю сім'єю не проживав на протязі семи років. Протягом цього часу він не займався вихованням сина, не надавав йому матеріальної допомоги, не підтримував з ним ніяких стосунків, не цікавився його життям. Зазначене не заперечувалося і самим відповідачем в судовому засіданні, а також підтвердилося показами свідків С.К. та Г.Н., які в судовому засіданні зазначили, що неповнолітній К.У. в школі-інтернаті навчається з 1999 року. Протягом всього цього часу батько жодного разу не відвідував школу, не цікавився навчанням сина, не забирав його на канікули, не надавав ніякої матеріальної допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи відповідач знаходиться на обліку в лікаря нарколога з приводу хронічного алкоголізму, не має власного житла, а проживає в винайманій квартирі. Не працює, проживає за рахунок тимчасових заробітків.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Л.У. ухиляється від виконання обов'язків по вихованню свого сина, не піклується про нього, не проявляє батьківської турботи, хоча має таку можливість, так як є працездатною особою.
Відповідно до ст.164 Сімейного Кодексу України - мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він, вона ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Виходячи з викладеного суд вирішив доцільним відповідача позбавити батьківських прав в відношенні сина К.У., так як це буде відповідати інтересам дитини [9].
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Найчастіше цивільно-правовий захист неповнолітнього в школі-інтернаті вказаним шляхом здійснюється через стягнення з батьків (які дуже часто вже позбавлені батьківських прав) аліментів на утримання дитини.
Так, Першотравенський міський суд Дніпропетровської області рішенням від 19 січня 2007 року у справі № 2-475/2007, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Першотравенську цивільну справу за позовом ОКЗО «Першотравенська загальноосвітня спеціальна школа - інтернат» в інтересах неповнолітнього Ф.І. до М.І. та К.І. про стягнення аліментів, встановив таке.
В ОКЗО «Першотравенська загальноосвітня спеціальна школа-інтернат» з 18.04.2001 року навчається неповнолітній вихованець Ф.І., який знаходиться на повному державному утриманні. Рішенням Юрівського районного суду Дніпропетровської області від 13.10.2005 року батьки неповнолітнього були позбавлені батьківських прав.
ОКЗО «Першотравенська загальноосвітня спеціальна школа-інтернат» просить суд стягти аліменти на утримання неповнолітньої дитини з М.І. та К.І. в сумі 300 грн на місяць.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги змінила, просячи суд стягти аліменти на утримання неповнолітньої дитини з М.І. та К.І. щомісячно по 1/4 частині всіх видів заробітку (доходу) відповідачів.
Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про день слухання справи були належним чином повідомлені, причини неявки суду невідомі.
Вислухавши пояснення позивача, вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст.166 СК України, особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дітей.
Копією свідоцтва про народження від 10.11.1993 року підтверджується, що М.І. та К.І. є батьками Ф.І.
Копією рішення Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області від 17.10.2005 року підтверджується, що відповідачі були позбавлені батьківських прав у відношенні Ф.І.
Суд вирішив, що доцільним є стягти аліменти на утримання неповнолітньої дитини щомісячно по 1/4 частині всіх видів заробітку (доходу) відповідачів, так як вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по утриманню дитини, а також судові витрати [13].
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Поняття моральної шкоди у ЦК не визначене. Це поняття було сформульоване у Постанові Пленуму Верховного Суду від 31 березня 1995р. № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди". Під моральною шкодою, відповідно до вказаної Постанови, слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб [6].
Так, вірне рішення прийняв Апеляційний суд Донецької області у справі № 7086-2006 від 10 жовтня 2006 року, який розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку апеляційну скаргу К. - представника позивачок А. і неповнолітньої Є. на рішення Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 01 червня 2006р. по справі за позовом К., який діє в інтересах А. і неповнолітньої Є. до Ясинуватської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату 1-2 ступенів, Донецької обласної ради про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров'я.
Суть справи така. У червні 2005 року позивачка А. звернулась до суду з позовом до Ясинуватської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату 1-2 ступенів. Вона посилалась на те, що її дочка Є з 2003 року навчалась в Ясинуватській загальноосвітній санаторній школі-інтернаті 1-2 ступеню. У ніч з 15 на 16 листопада 2004 року її дочка знаходилась в інтернаті і учні цього ж інтернату Л., О. і С. у туалетній кімнаті зібрали у пляшку сечу і напоїли нею її дочку, сказавши, що це ліки. Залишок сечі вони вилили їй у ліжко.
Потім їй стало відомо, що С. і О. з 2003 року знущались над Є.: били по обличчю руками, викручували руки, вимагаючи солодощі, залякували її, штовхали у туалет, перешкоджали виконувати домашнє завдання, заставляли виконувати завдання. Вони її душили, закриваючи ніс і рот. Вказані події відбувались неодноразово під час нічного і денного сну.
А. вважала, що такими діями неповнолітніх і їй і дочці завдано моральні страждання. Оскільки вказані дії відбувались у час знаходження неповнолітніх осіб під наглядом учбового закладу, позивачка просила стягнути з відповідачів заподіяну моральну шкоду в сумі 100 000 гривень.
Рішенням Ясинуватського міськрайонного суду Донецької області від 1 червня 2006 року в задоволені позовних вимог про відшкодування матеріальної і моральної шкоди відмовлено.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення позивачки А., яка діяла в своїх інтересах і інтересах малолітньої доньки Є., представників відповідачів, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду - в частині спору про відшкодування моральної шкоди скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а в іншій частині апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Рішення суду першої інстанції в частині спору про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню через те, що висновки суду, викладені в рішенні, не відповідають обставинам справи. Крім того, суд першої інстанції не застосував закон, що мав бути застосований і що відповідно до ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення.
Суд апеляційної інстанції Донецької області пояснив, що згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, заподіяна фізичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, що її заподіяла, при наявності її вини, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї, членів її сім’ї чи близьких родичів.
Пленум Верховного Суду України у п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду від 31 березня 1995р. № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз’яснив, що моральна шкода відшкодовується особі, права якої були порушені неправомірними діями (бездіяльністю) інших осіб. Близькі родичі особи, якій завдано моральну шкоду, права на відшкодування такої шкоди не мають, крім випадків, коли такими діями безпосередньо були порушені і їх права.
Судом встановлено, що права і інтереси неповнолітньої Є. були порушені неправомірними діями неповнолітніх вихованок школи-інтернату Л., О. і С., які у ніч з 15 на 16 листопада 2003 року напоїли дочку позивачки сечею.
Цей факт був підтверджений в суді наданими сторонами доказами : поясненнями сторін, постановами правоохоронних органів про відмову у порушенні кримінальної справи та іншими, наказами про притягнення вихователів до дисциплінарної відповідальності.
Відмовляючи в задоволені позовних вимог про відшкодування моральної шкоди заподіяної такими діями Є., суд першої інстанції виходив з того, що цей факт був одноразовим і не міг вплинути на стан здоров’я дитини. Тому підстав для відшкодування моральної шкоди немає. Але з таким висновком суду погодитися не можливо. Дії, які скоєні малолітніми вихованками щодо Є., є цинічними, аморальними і принизливими для потерпілої.
В судовому засідання позивачка пояснювала, що коли вона дізналася про вчинений щодо доньки вчинок, остання була засмучена, плакала, що свідчить про те, що дитина зазнала моральні страждання. І той факт, що розладу здоров’я після неправомірних дій вихованок Є. не зазнала, у даному випадку це має правового значення, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов’язана з розміром цього відшкодування.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції не врахував викладеного, неправильно застосував норми матеріального права, не застосував норми, що мали бути застосовані, зробив висновки, які не відповідають обставинам справи.
Тому в зазначеній частині рішення суду як незаконне підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 1178 ЦК України обов'язок по відшкодування моральної шкоди, заподіяної Є., має бути покладений на школу-інтернат – відповідача по справі.
Апеляційний суд не прийняв до уваги доводи відповідача про відсутністю його вини у вчиненні протиправних дій малолітніми вихованками щодо Є. Судом було встановлено, що вказаний негативний випадок мав місце внаслідок слабкого контролю вихователів 3 класу за дітьми у нічний час і внаслідок недостатнього контролю за діяльністю вихователів з питання охорони життя та здоров’я і поведінки учнів, про що свідчить наказ директора Ясинуватської загальноосвітньої школи-інтернату.
Тому підстав, передбачених ч. 2 ст. 1178 ЦК України для звільнення відповідача від цивільно-правової відповідальності за моральну шкоду, заподіяну неповнолітній Є., немає [8].
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 122; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!