Характеристика законодавства України, яке забезпечує цивільно-правовий захист неповнолітніх в школах-інтернатах
У силу наявності в неповнолітнього певних вікових особливостей він не в змозі самостійно захистити свої права так само ефективно, як дорослий, що є головною причиною створення й дії в Україні спеціальних правових засобів по захисту дитини.
Під правовим захистом неповнолітніх варто розуміти систему нормативних правових актів, що встановлюють правовий статус неповнолітніх як учасників суспільних правовідносин (права, обов'язки, гарантії дотримання прав і обов'язків) і закріпляючі основи організації діяльності системи органів по роботі з неповнолітніми й захисту їхніх прав і законних інтересів [35, с.21].
Правовий захист охоплює усі сфери життєдіяльності неповнолітнього: виховання, освіту, медичне обслуговування, трудову зайнятість, соціальне забезпечення, дозвілля та ін.
Перш, ніж характеризувати спеціалізоване законодавство України з питань цивільно-правового захисту неповнолітніх в школах-інтернатах, слід вказати на законодавство, яке надає підґрунтя для цивільно-правового захисту взагалі.
Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства [4].
Можливість примусового захисту цивільних прав та інтересів суттєво відрізняє юридичні норми від інших соціальних норм, оскільки забезпечує виконання їх регулятивної та охоронної функцій. Тому важливим елементом правової держави є не тільки якнайширше закріплення суб'єктивних прав людини (особи), а й забезпечення їх реальної охорони та захисту.
|
|
|
Порушене суб'єктивне право підлягає примусовому захисту способами, передбаченими ч.2 ст.16 ЦК, органами і у порядку, що встановлені Конституцією, Цивільним процесуальним кодексом (ЦПК) України, Господарським процесуальним кодексом (ГПК) України, законами України від 12 травня 1991 р. "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 15 грудня 1993 p.), від 24 лютого 1994 р. "Про міжнародний комерційний арбітраж", Положенням про третейський суд для вирішення господарських спорів між об'єднаннями, підприємствами, організаціями і установами, затвердженим постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 30 грудня 1975 р. №121, та іншими, нормативними актами. У зв'язку з цим необхідно розрізняти матеріально-правові (матеріальне право) та процесуально-правові (процесуальне право) засоби захисту. Матеріально-правові засоби полягають у визначенні способів захисту права і охоронюваного інтересу з метою усунення перешкод на шляху їх здійснення через відновлення чи визнання, встановлення правового стану особи або певних фактів тощо. Процесуально-правові засоби полягають у визначенні кола суб'єктів та порядку розгляду справи і виконанні рішень і є формою захисту цивільних прав. Які суб'єкти і які категорії справ вони мають право розглядати, визначається ЦПК, ГПК та іншими нормативними актами. Це є компетенцією або підвідомчістю.
|
|
|
Право на судовий захист в Україні нічим не обмежене і гарантується державою.
Захист прав та інтересів здійснюється судами (загальними та господарськими), третейськими судами, Президентом України, органами державної влади або органами місцевого самоврядування, нотаріусами. Захист може здійснюватись безпосередньо особою (право на самозахист) у випадках, передбачених законом.
Крім захисту цивільного права, ч.2 ст.15 ЦК передбачає право на захист інтересу. В такому випадку спір про право відсутній. Тобто суб'єктивне право не порушене чиїмось протиправними діями чи бездіяльністю, його неможливо реалізувати через відсутність правовстановлювальних документів, правову невизначеність фактичного стану особи тощо. Наприклад, спадкоємці для одержання спадщини за законом повинні подати до державної нотаріальної контори документ, який підтверджує родинні відносини із спадкодавцем. В разі його втрати через неможливість одержати дублікат в силу відсутності книг реєстрації актів громадянського стану оформлення права на спадщину неможливе. Отже, для того, щоб реалізувати своє право на спадщину, такі особи мають звернутися до суду із заявою про встановлення факту родинних відносин.
|
|
|
Цивільний кодекс України (далі – ЦК) також у ст.16 вказує, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Ст.16 ЦК у ч.2 вказує також на способи захисту цивільних прав та інтересів. Це можуть бути:
1) визнання права;
2) визнання правочину недійсним;
3) припинення дії, яка порушує право;
4) відновлення становища, яке існувало до порушення;
5) примусове виконання обов’язку в натурі;
6) зміна правовідношення;
7) припинення правовідношення;
8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
|
|
|
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом [4].
Відповідно до законодавства, захист цивільних прав або інтересів неповнолітніх здійснюють їх законні представники. Згідно із ст.245 Сімейного кодексу України (далі – СК), функції законних представників дитини, яка постійно мешкає у школі-інтернаті та позбавлена батьківського піклування, виконує адміністрація шкіл-інтернатів. Це саме правило закріплене у Правилах опіки та піклування, затверджених Наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26.05.99 № 34/166/131/88 [7]
В Законі України „Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” від 13.01.2005р., зокрема, зазначено: "... право на повне державне забезпечення в навчальних закладах мають діти-сироти та діти, позбавлені батьківської опіки, віком до 18 років та особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, при продовженні навчання до 23 років. Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, крім повного державного забезпечення, виплачується стипендія в розмірі, який на 50 відсотків перевищує розмір стипендії у відповідному навчальному закладі, а також виплачується 100 відсотків заробітної плати, нарахованої за період виробничого навчання та виробничої практики. Особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, до завершення навчання виплачується щорічна допомога для придбання навчальної літератури в розмірі трьох місячних стипендій. Виплата зазначеної допомоги здійснюється протягом 30 днів після початку навчального року за рахунок коштів, що передбачаються для навчальних закладів у відповідних бюджетах. При наданні особам із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, які навчаються, академічної відпустки за медичним висновком за ними зберігається на весь період академічної відпустки повне державне забезпечення та виплачується стипендія. Навчальний заклад сприяє організації їх лікування. Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, забезпечуються за рахунок навчального закладу одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі двох прожиткових мінімумів. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів їм може бути видана грошова компенсація в розмірі, необхідному для придбання одягу і взуття. Вартість повного державного забезпечення у грошовому еквіваленті для дітей віком від народження до трьох років, від трьох до семи років, від семи до десяти років, від 10 до 14 років, від 14 до 18 років та осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, до 23 років визначається відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум". Державні соціальні стандарти, нормативи споживання, нормативи забезпечення є однаковими для всіх дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, незалежно від форми їх влаштування та утримання, і затверджуються відповідно до законодавства".
Тим самим законом встановлено основні засади державної політики щодо соціального захисту дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Ними є:
- створення умов для реалізації права кожної дитини на виховання в сім'ї;
- виховання та утримання дітей за принципом родинності;
- сприяння усиновленню дітей, створення системи заохочення та підтримки усиновлювачів;
- забезпечення пріоритету форм влаштування;
- захист майнових, житлових та інших прав та інтересів таких дітей;
- створення належних умов для їх фізичного, інтелектуального і духовного розвитку, підготовки дітей до самостійного життя;
- забезпечення права на здоровий розвиток;
- забезпечення соціально-правових гарантій;
- створення умов для надання психологічної, медичної та педагогічної допомоги;
- формування системи соціальної адаптації;
- забезпечення вільним вибором сфери професійної діяльності, яка б оптимально відповідала потребам та бажанням особистості цих дітей та запитам ринку праці;
- належне матеріально-технічне забезпечення незалежно від форми влаштування та утримання таких дітей, сприяння в наданні реальної допомоги і підтримки підприємствами, установами та організаціями різних форм власності, банківськими установами, культурно-освітніми, громадськими, спортивними та іншими організаціями [5].
Останнім часом Україною узято курс на реформування великих шкіл-інтернатів. За декілька років великих інтернатів в Україні практично не залишиться, натомість на їх місці з’являтимуться малокомплексні сиротинці.
Такі нововедення зумовлені тим, що з першого серпня 2007 року Кабмін зобов’язує затвердити національну програму реформування інтернатних закладів на 2007-2017 роки, яка й передбачає видозміну інтернатів.
З першого серпня Кабмін зобов’язує затвердити національну програму реформування інтернатних закладів на 2007- 2017 роки, яку буде поділено на три етапи. Ця програма передбачає перезакриття великих інтернатів і створення на їх базі малокомплектних будинків-сиротинців. У таких сиротинцях перебуватиме не більше 50 дітей. Інтернати ж залишаться тільки для дітей з особливими потребами. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2005 р. № 878 вже затверджене Типове положення про соціальний гуртожиток для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування [15].
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 220; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!