Особливості впливу держави на процес соціалізації.
Держава - ланка політичної системи суспільства, яка володіє владними функціями. Державу у країні представляє сукупність установ та організацій, об'єднаних функцією управління суспільством. До них належить урядовий апарат, адміністративні та фінансові органи, силові структури й ін.
Вона є чинником стихійної соціалізації, оскільки її громадяни, живучи у створених нею умовах, засвоюють декларовані на державному рівні норми та цінності, хоч ці цінності не завжди співпадають з уподобаннями кожної окремої особистості.
Держава створює власну систему щодо цілеспрямованої соціалізації своїх громадян. Визначає суспільно значимі вікові норми (початок обов'язкового навчання, його терміни, повноліття, час виходу на пенсію тощо). Законодавчо забезпечує соціальну та соціально-педагогічну роботу з населенням. Створює систему виховання та розробляє політику в його сфері. На основі цього й формуються конкретні умови для соціалізації та самореалізації кожного окремого громадянина.
У філософській словниковій літературі, що розглядає соціальні терміни, висвітлюється поняття «соціальна держава». Її визначено як «тип організації державного й суспільного життя, заснованого на пріоритеті соціальних цінностей, найвищим із яких є право людини на «гідне життя.
У сучасній суспільно-політичній думці ідея побудови соціальної держави визнається як пріоритетна. Як теорія, так і практика її набули поширення в Німеччині, Швеції, Франції, Англії, Австрії, Швейцарії, Норвегії, Фінляндії. Ідеологами соціальної держави стали Г.Ріттер, К.Хессе, А.Браун, Д.Ролс, Д.Янкелович, М.Годе. Свою теорію вони розробляли на основі соціально-філософських та політологічних ідей підвищення статусу людини, правової держави, «людського виміру суспільства», демократії та гуманізму. Суспільство у цій теорії розглядається як соціальний простір, що забезпечує розвиток і самореалізацію людини як вищої мети та цінності суспільного буття. Проблема утворення соціальної держави генетично пов'язана із вченням про християнську общину, з нормативними цінностями римського права, гуманістичними ідеалами епохи Відродження і Просвітництва, ідеями античного і Нового часів про демократію, суспільний договір та громадянський мир. Основні атрибути соціальної держави знайшли своє визначення у Великій хартії вільностей (1215), Декларації прав людини й громадянина (1789), документах Паризької Комуни (1871), Веймарської конституції (1919). Головна проблема державного забезпечення соціальних цінностей є предметом соціальної філософії й політології соціал-демократичного спрямування, складі зокрема української.
|
|
|
Ядром теорії соціальної держави є положення про переорієнтацію правової держави на особистість. Через це соціальна функція державних структур ураховує весь спектр соціальних вимог і потреб людини. У господарстві опора робиться на «солідарну ринкову економіку», яка, крім приватної власності, широко використовує й інші форми господарювання, які покликані коригувати дію ринкових законів.
|
|
|
Ознакою зрілої соціальної держави є децентралізація й розподіл адміністративних функцій управління, розгалужена соціальна мережа громадських об'єднань, практика «олюднення» обставин людського буття на принципах взаємодопомоги та толерантності.
Держава здійснює законодавче забезпечення соціальної роботи та соціально-педагогічної діяльності в Україні. Насамперед, вона бере участь у розробці та прийнятті міжнародних правових документів, які певним чином регламентують згадані сфери діяльності.
Наприклад, сьогодні Україна - учасниця міжнародних договорів і угод, які спрямовані на захист і гарантування прав та інтересів дитини. У законотворчій діяльності з метою захисту і допомоги дітям держава керується принципами та вимогами Конвенції ООН про права дитини. У зв'язку з цим в останні роки прийнято низку відповідних документів. Зокрема, новий «Сімейний кодекс України» (10.01.2002 р.), в якому як особливий суб'єкт права розглядається дитина. Ще раніше 15.12.1992 року підписано Декларацію про загальні засади державної молодіжної політики в Україні. Згодом прийнято закони України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді України» (05.02.1993 р.); «Про охорону дитинства» (26.04.2001 р.); «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю» (21.06.2001 р.).
|
|
|
Захисту молодших вікових груп суспільства є частково державна система виховання, яка, крім законодавчих актів, включає в себе низку відповідних виховних організацій, як-от: навчально-виховні заклади різного типу; установи для дітей, підлітків, юнаків із психосоматичними і соціальними відхиленнями, і дефектами; установи для обдарованих у певних сферах навчання чи діяльності, а також для тих, хто, маючи яскраво виражені здібності, сформував стійкий інтерес; установи для дітей, підлітків та юнаків із ослабленим здоров'ям; організації, що займаються соціально-культурним та іншими видами оздоровлення мікросередовища, індивідуальною та груповою опікою дітей, підлітків, юнацтва; організації, зайняті перевихованням та реабілітацією.
|
|
|
Держава виділяє відповідні матеріальні та фінансові засоби для успішного функціонування створеної нею системи виховання. Визначає набір соціальних ролей для реалізації функцій виховання на державному, регіональному та місцевому рівнях. А також ті цінності, які культивуються державною системою виховання і є адекватними типу економічної та соціально-політичної системи суспільства. Формує органи управління вихованням на всіх згаданих рівнях з метою забезпечення функціонування та розвитку державної системи виховання і виконання завдяки цьому соціального замовлення суспільства.
Державна політика у сфері виховання спрямована на підготовку підростаючих поколінь до розв'язання перспективних соціальних, соціально-політичних та економічних завдань, які ставить перед кожним суспільством прийдешній час.
Питання і завдання для самоконтролю.
Дата добавления: 2019-07-15; просмотров: 144; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!