Поняття морфеми. Види морфем.
Морфема — найменша частина слова, що має певне значення (за визначенням американського лінгвіста Леонарда Блумфілда, 1933). Членування морфем на частини призводить лише до виділення елементів, що не мають значення — фонем.
Вивченням морфем займається наука морфеміка.
Морфема є абстрактною одиницею мови, і тому є не знаком, а класом знаків. Конкретна реалізація морфеми в тексті називається морфою або (останнім часом все частіше) морфом.
При цьому, морфи, що представляють одну і ту ж морфему, можуть мати різну фонетичну структуру в залежності від свого положення в словоформі. Сукупність морф однієї морфеми, що мають однаковий фонемний склад, має назву алломорф.
Співвідношення між морфою, аломорфом та морфемою приблизно таке саме, як між фоном (звуком мови), алофоном та фонемою. Важливо розуміти, що аби дві морфи відносилися до одного аломорфу, вони не обов’язково повинні мати абсолютно однакове звучання: вони повинні мати лише однаковий фонемний склад та наголос.
Корені та афікси
Морфеми поділяються на два основних типи — кореневі (корені, або основи), та афіксальні (афікси).
Корінь — основна значуща частина слова. Корінь є обов’язковою частиною будь-якого слова — не існує слів без кореня. Кореневі морфеми можуть утворювати слово як разом з афіксами, так і без них.
Афікс — допоміжна частина слова, що приєднується до кореня, та служить для словотвору та вираженню граматичних значень. Афікси не можуть самостійно утворювати слово, а лише з коренями. На відміну від коренів, афікси не бувають одиничними (тобто, зустрічаються в багатьох словах, а не якомусь одному).
|
|
|
Класифікація афіксів
Афікси поділяються на типи в залежності від їхнього положення в слові. Найбільш поширені в мовах світу два типи афіксів — префікси, що стоять перед коренем, та постфікси, що стоять після кореня.
Префікс уточнює смисл кореня, передає лексичне значення, інколи виражає і граматичне значення (наприклад, вид у дієслів).
В залежності від значення, що виражається постфіксами, вони розділяються на суфікси (що мають дериваційне, або словотвірне значення) і флексії або закінчення (що мають реляційне значення, тобто вказують на зв’язок з іншими членами речення). Суфікс передає лексичне та (частіше) граматичне значення.
Є мови, в яких не вживаються префікси (тюркські, угро-фінські), а всю граматику виражають постфіксами. В деяких інших мовах, наприклад, суахілі (родина банту, Центральна Африка), використовуються префікси і майже не використовуються постфікси. Індоєвропейські мови, до яких належить і українська мова, використовують і префікси і постфікси, але з перевагою останніх.
|
|
|
Окрім префіксів та постфіксів зустрічаються й інші типи афіксів. Інтерфікси — службові морфеми, що не мають власного значення, і слугують для зв’язування коренів у складних словах (наприклад, вод-о-спад). Конфікси — комбінації префікса з постфіксом, які завжди вживаються спільно, оточуючи корінь (як, наприклад, в німецькій мові ge-lob-t — «хвалений»). Інфікси — афікси, що вставляються в середину кореня, і служать для вираження нового граматичного значення; зустрічаються в індонезійських мовах (наприклад, ta-n-go) . Трансфікси — афікси, які, розривають корінь, що складається лише з приголосних, і визначають граматичне значення слова (характерні для семітських мов, наприклад, для арабської).
Частини мови. Критерії виділення частин мови.
Частини мови — це основні лексико-граматичні розряди (категорії, класи, групи) слів; це великі за обсягом класи слів, об'єднаних спільністю загального граматичного значення і його формальних показників.
Принципи поділу на частини мови
1. Смисловий (сематичний, лексичний) — характеризує лексичне значення слова або його відсутність; що слово називає: предмет, його ознаку, кількість, дію чи стан тощо.
|
|
|
2. Морфологічний — своєрідність граматичної (морфологічної) форми слова: носієм яких граматичних значень є слово.
3. Синтаксичний — типова синтаксична функція слова: у ролі якого члена речення воно найчастіше виступає.
4. Словотворчий — специфічні для певної групи слів способи творення та словотворчі засоби.
Отже в основу поділу слів на частини мови покладено принцип єдності лексичного і граматичного значень слова, тобто найістотніші ознаки, що характеризують слово як одиницю мови.
Класифікація
Неповнозначні частини мови — лексично несамостійні, службові слова (прийменник, сполучник, частка, артикль).
Вигуки здебільшого не зараховують до частин мови.
Повнозначні частини мови — лексично самостійні, повнозначні слова (іменник, прикметник, дієслово, числівник, прислівник, займенник).
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 333; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!