Референдум – форма безпосередньої демократії народовладдя, його правове регулювання
План
1.Поняття, види та соціальне призначення референдуму. Законодавство України про референдуми.
2.Предмет всеукраїнського референдуму, учасники та їх конституційно-правовий статус. Відповідальність за порушення порядку проведення референдуму.
3.Місцеві референдуми в Україні: поняття, види, основні засади організації та проведення.
Література
1.Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 2-го скликання // ВВР. – 1996. - № 30, розділ 3
2.Закон України „Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004 // ВВР. – 2005. - № 2.
3.Закон України „Про Всеукраїнський та місцевий референдуми” від 3 липня 1991 р.
4.Коментар до Конституції України / Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2006.
5.Конституційне законодавство України: законодавчі акти, коментар. – К.: Атіка, 2006.
6.Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 2006. – с. 163-174
7.Кравченко В.В. Конституційне право України. – К.: Атіка, 2006. – с. 220-232
8.Фрицький О.Ф. Конституційне право України. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – с. 218-224
9.Конституційне право України: Інтерактивний курс. – Х.: Одісей, 2004. – с. 99-106
10.Шляхтун П.П. Конституційне право: словник термінів. – К.: Либідь, 2005.
11.Юридична енциклопедія: в 6-ти т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Укр.. енцикл., 1998-2003.
1.У перекладі з латині термін „референдум” означає „те, що має бути повідомлене”. Сучасна наука конституційного права розглядає референдум як одну з форм безпосередньої демократії, соціальне призначення якої полягає в тому, що громадяни отримують право висловити свою точку зору з того чи іншого питання в сфері управління державою. Виходячи з цього можна стверджувати, що демократичний потенціал референдуму як форми народовладдя є надзвичайно великим. Але необхідно пам’ятати і про те, що державна влада завжди має можливості щодо маніпуляції референдумом та його результатами. Наприклад, з історії конституціоналізму відомо, що найменш демократична Конституція Франції – Конституція 1799р. – була ухвалена саме референдумом. Удавався до допомоги референдуму і тоталітарний нацистський режим.
|
|
|
У сучасному світі прикладами маніпулювання референдумом є винесення на референдум питань, які є незрозумілими для громадян, висвітлювання ЗМІ лише провладної точки зору, що має негативний вплив на формування суспільної думки. Особливу увагу також слід приділяти спробам глави держави використати референдум як противагу представницькій демократії. Якщо у державі існує конфлікт між виконавчою та законодавчою владами, а право на призначення референдуму має глава держави, то фактично протиставляються дві форми демократії – безпосередня (референдум) та представницька (парламент). Використання референдуму у такій ситуації для того, щоб обійти парламент та уникнути політичної конфронтації із ним, навряд чи є демократичним.
|
|
|
Правовою основою інституту референдумів у нашій країні виступає розділ 3 Конституції України та ЗУ „Про всеукраїнські та місцеві референдуми” від 3 липня 1991р. Він визначає референдум як спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих питань загальнодержавного і місцевого значення. На сьогодні у нашій державі було проведено два всеукраїнських референдуми – 1 грудня 1991р. та 17 квітня 2000р.
Референдуми можна класифікувати за різними ознаками. Виходячи з положень статті 1 вищевказаного закону за територією проведення виділяють такі референдуми:
· всеукраїнський;
· референдум Автономної Республіки Крим;
· місцевий.
За юридичною силою рішень, що прийняті референдумом виділяють:
· імперативний – рішення мають найвищу юридичну силу та є обов’язковими для виконання;
· консультативний – проводиться лише з метою отримання думки народу стосовно питання, яке вирішує державна влада, а тому не має вищої юридичної сили та обов’язкового характеру.
|
|
|
За ініціатором проведення виділяють:
· петиційний референдум – проводиться на вимогу громадян;
· референдум з ініціативи органу державної влади чи місцевого самоврядування.
За юридичними підставами проведення виділяють:
· обов’язковий референдум – проводиться при вирішенні питань про зміну території України та при внесенні змін до 1,3 і 13 розділів Конституції;
· факультативний – проводиться з питання, яке згідно із законами України може бути вирішене як шляхом референдуму, так і законодавчим шляхом.
За часом проведення всеукраїнський референдум може бути:
· допарламентський – проводиться для визначення ставлення громадян до рішення, що збирається прийняти відповідний державний орган;
· післяпарламентський – проводиться для затвердження закону, прийнятого парламентом;
· позапарламентський – закон приймається на референдумі в обхід парламенту.
Принципи референдуму є аналогічними до принципів виборчого права. Стаття 7 ЗУ „Про всеукраїнський та місцеві референдуми” закріплює такі принципи участі громадян у референдумах:
· принцип загальності. У всеукраїнському та місцевому референдумах мають право брати участь громадяни України, які на день проведення референдуму досягли 18-ти років і постійно проживають відповідно на території України або області, району, міста, району в місті, селища, сільради. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав громадян України на участь у референдумі залежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних поглядів, роду і характеру занять забороняються. У референдумах не беруть участі психічно хворі громадяни, визнані судом недієздатними;
|
|
|
· принцип рівності. Громадяни беруть участь у референдумі на рівних засадах. Кожний громадянин має один голос;
· принцип прямої подачі голосів. Референдум є прямим – громадяни беруть участь у референдумі безпосередньо;
· принцип таємної подачі голосів. Голосування під час референдуму є тайним – контроль за волевиявленням громадян не допускається.
Закони, інші рішення, прийняті референдумом, обнародуються у встановленому законодавством України порядку опублікування правових актів Верховної Ради України та місцевих рад і вводяться в дію з моменту їх опублікування, якщо у самому законі, рішенні не визначено інший строк. Датою прийняття закону, рішення вважається день проведення референдуму.
Підготовка і проведення всеукраїнського референдуму здійснюється за рахунок Державного бюджету, місцевих референдумів – за рахунок відповідних місцевих бюджетів. Порядок фінансування, підготовки і проведення референдумів визначається КМУ та відповідними місцевими радами.
2.Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, установлених Конституцією. Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Предметом всеукраїнського референдуму можуть бути:
· затвердження Конституції України, її окремих положень та внесення до Конституції України змін і доповнень;
· прийняття, зміна або скасування законів України або їх окремих положень;
· прийняття рішень, які визначають основний зміст Конституції України, законів України та інших правових актів;
· інші питання, віднесені Конституцією України до відання України.
Відповідно до Конституції України виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України. Відповідно до ЗУ „Про всеукраїнський та місцеві референдуми” виключно всеукраїнським референдумом вирішується питання про реалізацію права народу України на самовизначення та входження України до державних федеративних і конфедеративних утворень або вихід з них.
Конституція України не допускає проведення референдуму щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Відповідно до ЗУ „Про всеукраїнський та місцеві референдуми” на всеукраїнський референдум не виносяться:
· питання, віднесені законодавством України до відання органів суду і прокуратури;
· питання амністії та помилування;
· питання про вжиття державними органами України надзвичайних і невідкладних заходів щодо охорони громадського порядку, захисту здоров’я та безпеки громадян;
· питання, пов’язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції Верховної Ради України, Президента України та КМУ.
У разі порушення чинного законодавства про референдум наступає юридична відповідальність за порушення законодавства про референдуми, що передбачає негативну реакцію держави на порушення права громадянина на участь у референдумі, чи на невиконання або неналежне виконання суб’єктами референдуму своїх юридичних обов’язків, виражену у відповідній правовій формі.
На сьогодні юридична відповідальність за порушення чинного законодавства про референдуми має комплексний характер і поділяється на такі види: конституційно-правова, адміністративно-правова, кримінально-правова, дисциплінарна відповідальність.
Конституційно-правова відповідальність за порушення права громадянина на участь у всеукраїнському референдумі діє у вигляді узагальнених фундаментальних принципів. Конституція України не містить переліку прямих правових санкцій щодо порушення конституційних положень, які закріплюють право громадянина України на участь у всеукраїнському референдумі, за винятком статті 43 ЗУ „Про всеукраїнський та місцеві референдуми”, що передбачає проведення у 15-денний строк повторного всеукраїнського референдуму у разі грубих порушень закону під час голосування, але не визначає об’єктивну сторону цього правопорушення.
Водночас, сутність і зміст конституційно-правової відповідальності, а також конституційна практика застосування виборчого законодавства України в цілому дають можливість зробити припущення, що численні порушення прав громадян на участь у референдумі, а також порушення встановленого законом порядку організації та проведення референдуму є підставою для судового оскарження результатів референдуму.
Кодекс України про адміністративні правопорушення в статті 186 (глава 15 „Адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління”) встановлює адміністративну відповідальність у вигляді накладання штрафу за публічні заклики або агітацію до бойкотування референдуму, перешкоджання членам ініціативної групи у збиранні підписів громадян під вимогою про проведення голосування, будь-яку агітацію в день проведення референдуму, видачу членами дільничної комісії з референдуму бюлетенів для голосування за інших осіб, втручання у роботу комісій з референдуму, що перешкоджає виконанню ними обов’язків, пов’язаних з підрахунком голосів або визначенням результатів референдуму.
Порушення чинного референтного законодавства передбачає й кримінальну юридичну відповідальність. Зокрема, стаття 160 „Порушення законодавства про референдум” Кримінального кодексу України визначає:
· перешкоджання насильством, обманом, погрозою, підкупом або іншим чином вільному здійсненню громадянином права брати або не брати участь у референдумі, вести агітацію до дня проведення референдуму – карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років;
· ті самі дії, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою, або за попередньою змовою групою осіб, караються штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до п’яти років;
· підроблення документів референдуму, приписування, за відомо неправдивий підрахунок голосів, порушення таємниці голосування, вчинені членом комісії з проведення референдуму або іншою службовою особою, караються штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від одного до п’яти років.
Дисциплінарна відповідальність за порушення законодавства про референдуми поширюється на членів ЦВК та комісій з референдуму, а також інших службових осіб за дії, пов’язані з бездіяльністю чи неналежним виконанням своїх обов’язків, у разі, якщо такі дії не можуть бути кваліфіковані як адміністративні проступки або кримінальні злочини.
Як правило, юридична відповідальність за порушення чинного законодавства про всеукраїнський та місцеві референдуми має солідарний характер і може передбачати застосування як конституційної, так і адміністративної, кримінальної чи дисциплінарної відповідальності одночасно.
3.Місцевий референдум призначає Верховна Рада Автономної Республіки Крим та місцеві ради усіх рівнів.
Предметом референдуму Автономної Республіки Крим може бути прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання Автономної Республіки Крим. Предмет місцевого референдуму в Автономній Республіці Крим визначається законодавством Автономної Республіки Крим.
Предметом місцевого референдуму може бути:
· прийняття, зміна або скасування рішень з питань, віднесених законодавством України до відання місцевого самоврядування відповідних адміністративно-територіальних одиниць;
· прийняття рішень, які визначають зміст постанов місцевих рад та їх виконавчих і розпорядчих органів.
Виключно місцевими референдумами у відповідних адміністративно-територіальних одиницях вирішуються:
· питання про найменування або перейменування сільрад, селищ, міст, районів, областей;
· питання про об’єднання в одну однойменних адміністративно-територіальних одиниць, які мають спільний адміністративний центр;
· питання про зміну базового рівня місцевого самоврядування у сільських районах;
· питання про реорганізацію або ліквідацію комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами.
На місцеві референдуми не виносяться:
· питання про скасування законних рішень вищестоящих органів державної влади і самоврядування;
· питання, віднесені до відання органів суду і прокуратури;
· питання, пов’язані з обранням, призначенням і звільненням посадових осіб, що належать до компетенції відповідної місцевої ради та її виконавчих і розпорядчих органів.
Запитання для самоконтролю
1.Розкрийте поняття референдуму.
2.Дайте характеристику видам референдумів.
3.Проаналізуйте законодавство України про референдуми.
4.Що є предметом Всеукраїнського референдуму?
5.Охарактерихуйте конституційно-правовий статус учасників всеукраїнського референдуму.
6.Визначте міри відповідальності за порушення порядку проведення референдумів.
Виборча система
План
1.Сутність народовладдя і народного суверенітету. Форми демократії.
2.Виборчі системи сучасного світу: поняття та види.
3.Характеристика та особливості виборчої системи України.
4.Класифікація виборів в Україні.
5.Поняття та характеристика принципів виборчого права України.
6.Конституційно-правова характеристика виборчого процесу в Україні. Поняття та сутність абсентеїзму.
Література
1.Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії ВРУ 2-го скликання // ВВР. – 1996. - № 30, розділ 3
2.Закон України „Про внесення змін до Конституції України” від 08.12.2004 // ВВР. – 2005. - № 2.
3.Закон України „Про вибори народних депутатів України” від 25 березня 2004 р.
4.Закон України „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” від 6 квітня 2004 р.
5.Закон України „Про вибори Президента України”
6.Закон України „Про Центральну виборчу комісію”
3.Коментар до Конституції України / Інститут законодавства Верховної Ради України. – К., 2006.
4.Конституційне законодавство України: законодавчі акти, коментар. – К.: Атіка, 2006.
5.Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К.: Наукова думка, 2006. – с. 145-163
7.Кравченко В.В. Конституційне право України. – К.: Атіка, 2006. – с. 174-220
8.Фрицький О.Ф. Конституційне право України. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – с. 212-218
9.Конституційне право України: Інтерактивний курс. – Х.: Одісей, 2004. – с. 77-99
10.Шляхтун П.П. Конституційне право: словник термінів. – К.: Либідь, 2005.
13.Юридична енциклопедія: в 6-ти т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (відп. ред.) та ін. – К.: Укр.. енцикл., 1998-2003.
1.Народовладдя означає належність усієї повно вати влади у державі народу. Народовладдя закріплюється в конституціях як принцип народного суверенітету, що означає визнання народу єдиним джерелом і верховним носієм влади в державі. Належну йому владу народ здійснює як безпосередньо через референдум, вибори та інші форми прямої демократії, так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Суб’єктами народовладдя є: народ у цілому; частина народу, об’єднана за організаційною або територіальною ознакою; обрані народом представники; сформовані безпосередньо народом або його представниками органи.
Залежно від суб’єктів народовладдя розрізняються три основні формивлади: державна влада, громадська влада, громадсько-державна влада.
Специфіка державної влади полягає в тому, що вона поширюється на всю територію держави і на всіх громадян та наділена монополією на встановлення загальнообов’язкових правил поведінки (правових норм) і застосування примусу для забезпечення їх додержання. Державна влада здійснюється безпосередньо народом або органами державної влади.
Громадська влада – це влада політичних партій і громадських організацій. Вона поширюється тільки на членів цих організацій, а її приписи виконуються ними добровільно, без примусу.
Змішана громадсько-державна форма влади – це влада місцевого самоврядування, суб’єктом якого є територіальна громада – спільність жителів окремої адміністративно-територіальної одиниці. Органи місцевого самоврядування формуються безпосередньо населенням, представники якого на громадських засадах беруть участь у їх роботі. Нормативні приписи органів місцевого самоврядування є обов’язковими до виконання тільки на певній території.
Сутність народовладдя розкривається, насамперед, в понятті „народнийсуверенітет”, яке означає повновладдя народу, тобто володіння народом, який є єдиним джерелом влади, політичними та соціально-економічними засобами для реальної участі у здійснення публічної, політичної влади (державної влади та місцевого самоврядування), в управлінні державними та суспільними справами. Тлумачення конституційного положення щодо повновладдя народу дається в Рішенні КСУ від 5 жовтня 2005 року № 6-рп/2005 (справа про здійснення влади народом): „ в Україні вся влада належить народові. Влада народу є первинною, єдиною і невідчужуваною та здійснюється народом шляхом вільного волевиявлення через вибори, в референдум, інші форми безпосередньої демократії у порядку, визначеному Конституцією та законами України, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, сформовані відповідно до Конституції та законів України.
Результати народного волевиявлення у визначених Конституцією та законами України формах безпосередньої демократії є обов’язковими”.
У співвідношенні „суверенітет народу – державний суверенітет” пріоритет належить суверенітетові народу, він здійснює установчу владу і визначає конституційний лад держави та форму державної влади, його воля є обов’язковою для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Так, згідно з частиною 2 статті 5 Конституції України виключно народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні. Належне виключно народові право визначати і змінювати конституційний лад в Україні не може бути привласнене у будь-який спосіб державою, її органами або посадовими особами.
Важливою гарантією народного суверенітету є заборона узурпації державної влади (частина 4 статті 5 Конституції України), під якою слід розуміти захоплення державної влади шляхом насилля або в інший неконституційний чи незаконний спосіб органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, громадянами чи їх об’єднаннями.
Таким чином, народний суверенітет слід розглядати як природне право народу самостійно розпоряджатися своєю долею, створювати такий суспільний і конституційний лад, який відповідає його волі. Водночас народний суверенітет у площині конституційної доктрини повинен мати певні обмеження, мета яких – захистити конституційні цінності. Необхідність таких обмежень пов’язана з особливостями механізмів волевиявлення народу. І референдум, і вибори – це такі форми волевиявлення, які забезпечують ухвалення відповідного рішення чи обрання депутатського корпусу певною більшістю виборців. Таким чином, здійснення влади народом фактично підміняється владою більшості і відкидає пошук соціального компромісу, що можливе в рамках представницького органу.
Аналіз Конституції України дозволяє підтвердити висновок про встановлення окремих обмежень народного суверенітету. Такі обмеження можуть мати формальний або змістовний характер. Формальне обмеження народного суверенітету знаходить свій прояв у тім, що Конституція чітко визначає форми народного волевиявлення – вибори, референдум, інші форми безпосередньої демократії ( стаття 69), а також процедуру їх застосування (наприклад, згідно зі статтею 74 Конституції України не допускається проведення референдуму щодо законопроектів з питань податків, бюджету і амністії), що в літературі слушно розглядається як гарантія від спонтанних проявів народовладдя.
За змістом народний суверенітет обмежується правами людини: „Конституція України не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина” (стаття 157 Конституції України). Ця заборона має абсолютний характер і не належить від способу зміни Конституції України – Верховною Радою України чи всеукраїнським референдумом.
Можливе також і добровільне самообмеження народного суверенітету – вступаючи у відносини з іншими народами, створюючи міжнародні об’єднання (зазвичай це відбувається через посередництво держави), народ використовує свою владу з дотриманням положень міжнародних договорів, загальновизнаних принципів міжнародного права.
Здійснення народовладдя відбувається у двох формах: безпосередньо ічерез органи державної влади та органи місцевого самоврядування (безпосередня (пряма) і представницька демократія).
Безпосередня (пряма) демократія – це пряме здійснення влади народом у загальнодержавному або місцевих масштабах (народне волевиявлення). Демократія є безпосередньою, якщо народ править сам, на своїх зборах, якщо немає різниці між тими, хто управляє, і тими, ким управляють. Найважливішими формами безпосередньої демократії є вибори та референдум.
Представницька демократія – це здійснення влади через вільно обрані народом представницькі органи. Концепція народного представництва, розроблена в 18-19 ст., базується на таких вихідних положеннях:
· Конституцією держави засновується народне представництво;
· орган народного представництва (парламент) здійснює законодавчу владу від імені народу – носія суверенітету – за його уповноваженням;
· парламент складається з депутатів, які вільно обрані народом (представників народу);
· депутат парламенту представляє весь народ, а не лише тих, хто його обрав (принцип вільного депутатського мандата);
· для парламенту характерні специфічні організаційні форми роботи;
· рішення парламенту (закони) мають визначальний характер.
2.Виборча система – це інститут конституційного права, що регулює суспільні відносини, які пов’язані із способом розподілу представницьких мандатів залежно від результатів голосування. Наука конституційного права виділяє три основні виборчі системи, що існують у сучасному світі:
· мажоритарна (система більшості);
· пропорційна (система пропорційного представництва);
· мажоритарно-пропорційна (змішана система).
Мажоритарна виборча система полягає в такому. Уся територія країни поділяється на приблизно рівні за кількістю виборців виборчі округи, в кожному з яких обирається однакова кількість депутатів (зазвичай – 1 депутат). Усі мандати у виборчому окрузі отримує той кандидат, який отримав установлену більшість голосів виборців. Ця виборча система має три різновиди – абсолютної, відносної та кваліфікованої більшості. Мажоритарна система абсолютної більшості передбачає, що переможцем на виборах стає кандидат, який набирає більше половини голосів виборців, що взяли участь у голосування по відповідному округу. Мажоритарна система відносної більшості передбачає, що переможцем по відповідному округу стає той кандидат, що набирає більше голосів, ніж будь-який інший кандидат. Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що для обрання кандидат повинен набрати певну кількість голосів, що є значно більшою за половину голосів виборців (2/3, ¾ тощо). Останній варіант виборчої системи є найменш ефективним, оскільки має найнижчу результативність у першому турі. Треба мати дуже високу особисту популярність, щоб набрати 2/3 голосів виборців. Саме тому вона застосовується лише в поодиноких країнах.
Пропорційна виборча система – це система, за якої представницькі мандати розподіляються між партіями (або їх виборчими блоками) пропорційно отриманим голосам виборців. Пропорційна виборча система можлива лише у багатомандатних округах, зокрема в загальнодержавному. Виборці голосують не за певного кандидата, а за список кандидатів від партії (блоку), тому чим більше голосів виборців отримує партія, тим більше її представників отримують представницькі мандати. Для того, щоб уникнути швидкого росту кількості дрібних партій, які можуть потрапити до парламенту, законодавством України встановлено трьохвідсотковий загороджувальний бар’єр (виборчий поріг), згідно з яким до розподілу депутатських мандатів під час парламентських виборів допускаються лише ті партії та виборчі блоки, які набрали більше 3% від загальної кількості виборців, що взяли участь у голосуванні.
Змішана виборча система – це система, яка поєднує в собі елементи мажоритарної та пропорційної системи, з метою використання їх переваг. Така система, як правило, використовується у країнах, які шукають політичного компромісу між різними політичними силами або у країнах, де відбувається становлення власної виборчої системи. Зокрема, одна половина складу Державної Думи Росії обирається за мажоритарною системою відносної більшості, а друга – за партійними списками відповідно до пропорційної виборчої системи. Аналогічний закон про вибори народних депутатів України діяв донедавна в нашій країні.
Особливість національної виборчої системи полягає у тому, що залежно від виду виборів використовуються різні виборчі системи. Зокрема, для виборів Президента України використовують мажоритарну систему абсолютної більшості. Для виборів депутатів до сільських та селищних рад та виборів сільських, селищних, міських голів використовують мажоритарну систему відносної більшості. Для виборів депутатів до Верховної Ради України, Верховної Ради АРК та виборів до районних у містах, міських, обласних, районних рад використовують пропорційну виборчу систему.
3.Термін „виборча система” в науці конституційного права використовується у двох значенням – широкому і вузькому.
У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.
Виборча система у вузькому значенні – це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виокремлюють три основні види виборчих систем, які різняться порядком установлення результатів голосування:
· система більшості – мажоритарна;
· система пропорційного представництва – пропорційна;
· змішана система – пропорційно-мажоритарна.
Так, мажоритарна виборча система базується на принципі: обраним вважається кандидат, який отримав установлену більшість голосів виборців на виборчому окрузі, в якому він балотувався, або в цілому по країні (у разі президентських виборів). Подібна система може бути застосована як в одномандатних, так і в багатомандатних округах. В останньому випадку від округу обирається визначена кількість депутатів (якщо голосування відбувається по окремих кандидатах) або ж виборці голосують за список політичної партії, і всі депутатські мандати по округу забирає список партії, який набирає більшість голосів.
Мажоритарна система має кілька різновидів – відносної, абсолютної або кваліфікованої більшості. Мажоритарна система абсолютної більшості (або французька модель) передбачає, що переможцем на виборах стає кандидат, який набирає більше половини (50% плюс 1 голос) голосів у відповідному окрузі. Подібна система застосовується сьогодні досить рідко, оскільки здебільшого вимагає проведення другого туру голосування, до участі в якому допускаються два кандидати, які набирають найбільшу кількість голосів у першому турі. Поширенішою є мажоритарна система відносної більшості (англійська модель), за якої переможцем визнається кандидат, який набирає більше голосів ніж будь-який інший претендент. Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що для того, щоб бути обраним, кандидат має набрати значно більше половини голосів виборців.
Пропорційна виборча система передбачає такий порядок визначення результатів голосування, за яким розподіл мандатів між партіями, що виставили своїх кандидатів до представницького органу, здійснюється відповідно до кількості отриманих ними голосів. Така виборча система передбачає утворення великих багатомандатних округів і забезпечує представництво партій у виборних органах відповідно до їхньої популярності у виборців. За пропорційної системи розподіл мандатів між політичними партіями здійснюється за допомогою виборчої квоти (виборчого метра), яка визначається одразу ж після виборів поділом загальної кількості голосів, поданих у багатомандатному окрузі, на число мандатів, що припали на цей округ. Сьогодні пропорційна система поширена більш як у 60-ти країнах світу.
Останнім часом набуває широкого застосування змішана виборчасистема (наприклад, Албанія, Італія, Росія, ФРН, Угорщина), заснована на поєднанні елементів мажоритарної та пропорційної систем: наприклад, частина депутатів обирається за однією системою, частина – за іншою, що дозволяє одночасно використати перевагу кожної з цих двох систем.
В Україні застосовуються різні виборчі системи: на виборах Президента України використовують мажоритарну систему абсолютної більшості, для виборів депутатів до сільських та селищних рад та виборів сільських, селищних, міських голів використовують мажоритарну систему відносної більшості, для виборів депутатів до Верховної Ради України, Верховної Ради АРК та виборів до районних у містах, міських, обласних, районних рад використовують пропорційну виборчу систему.
Слід зазначити, що як мажоритарна, так і пропорційна виборчі системи мають певні недоліки. Так, мажоритарна система – досить результативна і проста у застосуванні, але вона сприяє неадекватному відображенню у складі представницького органу політичного спектра суспільства та призводить до втрати великої кількості голосів, а це має наслідком послаблення представництва в парламенті чи іншому виборному органі.
Пропорційна система теж має істотні недоліки: по-перше, вона передбачає не персоніфіковані вибори – виборчі списки партій формуються партійним керівництвом келійно і виборці фактично голосують за кандидатів, про яких їм нічого невідомо; по-друге, пропорційна система вимагає сталої багатопартійності, яка характеризувалася би досить чіткою поляризацією політичних сил, що дозволяє після виборів сформувати стабільну парламентську більшість.
Виборче законодавство відповідно до положень Конституції України встановлює порядок призначення виборів народних депутатів України, Президента України, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів залежно від виду виборів. У свою чергу, вибори поділяються на такі види:
· парламентські – чергові та позачергові;
· президентські – чергові, позачергові та повторні;
· місцеві – чергові, позачергові, повторні, проміжні або перші (у разі формування нових місцевих рад).
Строки проведення виборів у Конституції та новому виборчому законодавстві України визначено так:
1.Вибори Президента України:
· чергові проводяться із закінченням конституційного строку повноважень Президента України (в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Президента України – стаття 103 Конституції України);
· позачергові проводяться із достроковим припиненням повноважень Президента України (в період 90 днів з дня припинення повноважень – стаття 103 Конституції України).
2.Вибори народних депутатів України:
· чергові відбуваються в останню неділю останнього місяця п’ятого року повноважень Верховної Ради України (частина 1 статті 77 Конституції України), а виборчий процес розпочинається за 120 днів до дня виборів. Центральна виборча комісія оголошує про початок виборчого процесу не пізніше ніж за 125 днів до дня виборів;
· позачергові відбуваються в останню неділю 60-денного строку з дня опублікування указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.
3.Місцеві вибори:
· чергові призначаються не пізніш як за 100 днів до дня виборів, а їх виборчий процес розпочинається за 90 днів до дня виборів;
· позачергові призначаються не пізніш як за 70 днів до дня виборів, а їх виборчий процес розпочинається за 60 днів до дня виборів;
· повторні проводяться в останню неділю 60-денного строку з дня оприлюднення територіальною виборчою комісією рішення про їх призначення;
· проміжні проводяться в останню неділю 60-денного строку з дня опублікування рішення про призначення виборів;
· перші призначаються не пізніш як за 100 днів до дня виборів, а початок їх виборчого процесу оголошується не пізніш як за 90 днів.
4.Вибори – це демократичний спосіб формування за допомогою голосування складу представницьких державних органів та органів місцевого самоврядування. Вибори є однією з форм безпосередньої демократії, важливим інструментом народного суверенітету.
Соціальне значення виборів полягає в тому, що вони виражають рівень демократизму певної країни. Якщо у певній країні кількість виборних органів державної влади є невеликою, виборчі права громадян обмежуються, а результати голосування фальсифікуються, то навряд чи можна говорити про існування в Україні реальної демократії. Виборність є фундаментальним принципом організації органів державної влади і місцевого самоврядування, оскільки від неї залежить легітимність влади. Якщо народ визнається єдиним джерелом влади в Україні, то легітимним можна вважати лише той орган державної влади, який сформовано за участю народу України або його представників. Соціальне значення виборів також полягає в тому, що шляхом виборів народ формує політичну еліту держави.
В Україні існують такі види виборів:
· вибори народних депутатів України;
· вибори Президента України;
· вибори депутатів Верховної Ради АРК;
· вибори депутатів місцевих рад;
· вибори сільських, селищних та міських голів.
Таким чином, вибори в Україні можна класифікувати так:
· парламентські – чергові та позачергові;
· президентські – чергові, позачергові та повторні;
· місцеві – чергові, позачергові, повторні, проміжні або перші (у разі формування нових місцевих рад.
Вибори Президента України:
· чергові проводяться із закінченням конституційного строку повноважень Президента України (в останню неділю жовтня п’ятого року повноважень Президента України – стаття 103 Конституції України);
· позачергові проводяться із достроковим припиненням повноважень Президента України (в період 90 днів з дня припинення повноважень – стаття 103 Конституції України);
· повторні проводяться у випадках: якщо до виборчого бюлетеня для голосування було включено не більше двох кандидатів на пост Президента України і жодного з них не було обрано; якщо всі кандидати на пост Президента України, включені до виборчого бюлетеня, до дня виборів або до дня повторного голосування зняли свої кандидатури.
Парламентські вибори:
· чергові відбуваються в останню неділю останнього місяця п’ятого року повноважень Верховної Ради (частина 1 статті 77 Конституції України), а виборчий процес розпочинається за 120 днів до дня виборів. ЦВК оголошує про початок виборчого процесу не пізніше ніж за 125 днів до дня виборів;
· позачергові відбуваються в останню неділю 60-денного строку з дня опублікування указу Президента України про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України.
Місцеві вибори:
· чергові призначаються не пізніш як за 100 днів до дня виборів, а їх виборчий процес розпочинається за 90 днів до дня виборів;
· позачергові призначаються не пізніш як за 70 днів до дня виборів, а їх виборчий процес розпочинається за 60 днів до дня виборів;
· повторні проводяться в останню неділю 60-денного строку з дня оприлюднення територіальною виборчою комісією рішення про їх призначення;
· проміжні проводяться в останню неділю 60-денного строку з дня опублікування рішення про призначення виборів;
· перші призначаються не пізніш як за 100 днів до дня виборів, а початок їх виборчого процесу оголошується не пізніш як за 90 днів.
Крім того, В.В.Кравченко дає таку класифікацію виборів:
· залежно від того, які органи обираються, вибори поділяються на парламентські (вибори народних депутатів), президентські (вибори Президента України) та місцеві – вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів;
· залежно від того, обирається виборний орган повністю або частково, розрізняють загальні та часткові (коли обирається лише частина колегіального виборного органу влади) вибори;
· залежно від підстав проведення вибори можуть бути черговими, позачерговими (достроковими), повторними, проміжними;
· залежно від способу волевиявлення виборців вибори можна поділити на прямі та непрямі.
5.Наука конституційного права розрізняє об’єктивне та суб’єктивне виборче право. Об’єктивне виборче право – це інститут конституційного права, що регулює порядок формування представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування. Суб’єктивне виборче право – це право окремого громадянина обирати та бути обраним до органів державної влади і місцевого самоврядування. Право обирати ще називають активним виборчим правом, а право бути обраним – пасивним виборчим правом.
Стаття 71 Конституції України та поточне виборче законодавство закріпили такі принципи виборчого права в Україні:
Принцип загального виборчого права означає, що право голосу на виборах (активне виборче право) мають усі дієздатні громадяни України, яким на день виборів виповнилося 18 років. Будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження виборчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняється. Із принципом загального виборчого права пов’язують існування виборчих цензів (певних вимог до суб’єктів виборчого процесу). Для активного виборчого права це – віковий ценз (18 років) та ценз дієздатності (особи, визнані судом недієздатними, не мають права голосу). Для пасивного виборчого права це – також віковий ценз (від 21 року для кандидатів у депутати, від 35 років для кандидатів у Президенти), ценз осілості (кандидат у депутати повинен проживати в Україні протягом останніх 5 років перед виборами). Перелік виборчих цензів змінюється залежно від виду виборів, тому для кожного певного випадку необхідно аналізувати відповідне виборче законодавство.
Принцип вільного виборчого права означає, що в Україні немає обов’язку голосувати, тобто кожний громадянин сам для себе вирішує чи брати йому участь у виборах. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах, це має відбуватися за власним бажанням виборця.
Принцип рівного виборчого права означає, що, по-перше, громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах. По-друге, під час виборів кожний громадянин України має рівну кількість голосів. Кожний виборець на виборах депутатів має один голос. Виборець може використати свій голос тільки на одній виборчій дільниці. По-третє, усі кандидати на виборну посаду мають рівні права і можливості брати участь у виборчому процесі.
Принцип прямого виборчого права означає, що народ України формує всі представницькі органи безпосередньо, тобто кандидатами та виборцями немає проміжних структур, що теж мають вплив на результати виборів. Виборці голосують за кандидатів, включених до виборчих бюлетенів. Прикладом непрямих виборів є вибори Президента США, коли громадяни США в кожному штаті обирають колегію виборців, які потім обирають Президента. Кожний штат обирає стільки виборців до колегії, скільки від нього обрано сенаторів та членів Палати представників, а федеральний округ Колумбія обирає 3 виборця. Таким чином, загальна кількість членів колегії виборців на виборах Президента США становить: 100 плюс 435 плюс 3 – всього 538 виборців. Двоступеневі вибори у США певною мірою є даниною конституційній традиції, оскільки за партійним складом виборців вже на першому етапі виборів зрозуміло, кандидат від якої партії (демократичної чи республіканської) переміг на виборах.
Принцип таємного голосування полягає в забороні зовнішнього нагляду і контролю за волевиявленням виборців у процесі голосування в будь-якій формі, будь-якими засобами та будь-якими суб’єктами. Голосування проводиться у кабіні для таємного голосування, а структура виборчого бюлетеню виключає можливість ідентифікації особи виборця, який його заповнював.
Принцип особистого голосування означає, що кожний виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється.
6.Виборчий процес – це урегульована правовими та іншими соціальними нормами діяльність органів, організацій, окремих громадян, їхніх колективів і груп (суб’єктів виборчого процесу) з підготування і проведення виборів до представницьких та інших виборних органів державної влади та місцевого самоврядування.
Суб’єктами виборчого процесу визнаються особи, органи та організації, наділені Конституцією та виборчим законодавством України правами та обов’язками стосовно організації та проведення виборів, зокрема:
· виборці;
· зареєстровані кандидати в депутати, кандидати на пост Президента України, кандидати на посаду сільського, селищного, міського голови;
· уповноважені представники, довірені особи, офіційні спостерігачі від партій (блоків) – суб’єктів виборчого процесу, від кандидатів на пост Президента України, кандидатів у депутати або кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови;
· виборчі комісії – спеціально утворені виборчі органи;
· партії (блоки), їхні місцеві організації, які висунули кандидатів.
У виборчому законодавстві регламентація виборчого процесу здійснюється: по-перше, закріпленням засад виборів і виборчого процесу; по-друге, детальним регулюванням усіх стадій (етапів) виборчого процесу; по-третє, визначенням порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів виборчого процесу; по-четверте, встановленням засад фінансового та матеріально-технічного забезпечення підготування і проведення виборів.
Засади виборів – це відправні положення, які визначають принципи виборчого права та види виборчих систем, що застосовуються на відповідних виборах. Наприклад, ЗУ „Про вибори народних депутатів України до основних засад парламентських виборів відносить таке (стаття 1):
· народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням;
· кількісний склад Верховної Ради України визначається Конституцією України;
· вибори депутатів здійснюються на засадах пропорційної системи з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків;
· у розподілі мандатів депутатів беруть участь партії (блоки), виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах депутатів набрали не менше 3% голосів виборців, що взяли участь у голосуванні.
Засадами виборчого процесу слід вважати відправні ідеї, положення, основні принципи діяльності суб’єктів виборчого процесу. До них виборче законодавство України відносить (наприклад, частина 2 статті 11 ЗУ „Про вибори народних депутатів України”):
· дотримання принципів виборчого права;
· законність і заборону незаконного втручання будь-кого у виборчий процес;
· політичний плюралізм і багатопартійність;
· публічність і відкритість виборчого процесу;
· свободи передвиборної агітації, рівного доступу всіх кандидатів і партій (блоків) – суб’єктів виборчого процесу до засобів масової інформації;
· неупередженості органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, судів, підприємств, закладів, установ і організацій, їх керівників, інших посадових і службових осіб до партій (блоків) – суб’єктів виборчого процесу, кандидатів у депутати.
Виборчий процес відбувається в певній, чітко визначеній виборчим законодавством послідовності і складається з кількох етапів – стадій виборчого процесу. Нове виборче законодавство передбачає такі стадії виборчого процесу (наприклад, частина 4 статті 11 ЗУ „Про вибори народних депутатів України”):
· складання та уточнення списків виборців;
· утворення виборчих округів;
· утворення виборчих дільниць;
· утворення виборчих комісій;
· висування та реєстрація кандидатів;
· проведення передвиборної агітації;
· голосування;
· підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування;
· встановлення результатів виборів та їх офіційне оприлюднення;
· припинення діяльності виборчих комісій.
При цьому, виборчий процес завершується через 15 днів після дня офіційного оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів депутатів.
З поняттям виборчого процесу пов’язують існування такого явища, як абсентеїзм. Абсентеїзм – це відмова виборців від участі у виборах, яка може бути політичною чи аполітичною. Політичний абсентеїзм обумовлений тим, що виборці не бачать сенсу у своїй участі у виборах, вважаючи, що результати виборів будуть сфальсифіковані або показуючи владі на відсутність власне вибору серед кандидатів. Аполітичний абсентеїзм обумовлений особистими чи сімейними обставинами, віком тощо. Інакше кажучи, він обумовлений тимчасовою неможливістю брати участь у виборах за відсутністю політичних мотивів.
Дайте визначення понять:
· народовладдя;
· безпосередня демократія;
· народне волевиявлення;
· вибори;
· принципи виборів;
· суб’єктивне виборче право;
· активне виборче право;
· пасивне виборче право;
· рівне виборче право;
· виборче право як конституційно-правовий інститут;
· легітимні вибори, вільні вибори, загальні вибори, справедливі вибори;
· парламентські вибори;
· прямі вибори, непрямі вибори;
· виборча система;
· мажоритарна виборча система;
· пропорційна виборча система;
· змішана виборча система;
· виборчий процес;
· стадії виборчого процесу;
· суб’єкти виборчого процесу;
· виборчі округи;
· виборчі дільниці;
· виборчі органи;
· Центральна виборча комісія;
· передвиборна агітація;
· таємне голосування;
· політичний абсентеїзм, аполітичний абсентеїзм.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 238; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!