Уточнення програми дослідження
Ознайомлення з літературою завершується її попереднім аналізом, який виявить повноту та глибину її дослідження, головні вимоги до її вивчення, аспекти проблеми, що є предметом полеміки разних дослідників, питання, які чекають свого вирішення, а також оцінить висновки та рекомендації щодо їх розв’язання. Такий аналіз дозволяє уточнити об’єкт, предмет, мету та конкретні завдання дослідження при виконанні ДКР. Уточнюється методика дослідження – з’ясовується, яка сукупність методів найкраще відповідає меті та завданням ДКР.
Зробити це студентові, який не має досвіду ні розробки, ні застосування конкретних методик, досить важко. Тому необхідно уважно ознайомитись із характеристикою різних методів наукового дослідження та способів підвищення ефективності їх застосування. При цьому необхідно зважити на власні можли-вості, практичний досвід, зацікавленість в опануванні новим методом досліджен-ня. Крім того, автор ДКР може скористатися методикою дослідження, що описана у вивченій ним літературі.
Виконання практичної частини
Виконання практичної частини ДКР складається з 3-х етапів, що відрізня-ються завданнями, які вирішуються на кожному з них, а саме такими:
Збирання фактичного матеріалу → Обробка зібраної інформації → Інтерпретація результатів. Найважливіша мета дослідника на першому етапі – зібрати факти та матеріал. З початку дослідження слід установити певний порядок обліку отриманих даних і ведення записів спостережень і суворо дотримуватися його. Зібраний емпіричний матеріал необхідно проаналізувати з погляду загальної мети ДКР і конкретних її результатів, використовуючи методи якісного та кількісного аналізу. Аналізувати слід як позитивні, так і негативні результати. На підставі аналізу формулюються попередні висновки, які мають містити чіткі відповіді на поставлені в дослідженні завдання.
|
|
|
Написання тексту
Після того як опрацьовано літературні джерела та виконано практичну частину, можна братися до написання тексту ДКР. Підготовка рукопису – це кропіткий процес, який потребує зосередженості часу та напруженої праці та вміщує: Складання плану ДК Р → Підготовка чорнового рукопису → Редагу - вання тексту. Помиляється той, хто вважає, що головне – зібрати необхідний матеріал, а літературне оформлення здобутих результатів – справа 1…2 днів. Досконалий у стилістичному та мовному відношенні текст, для якого характерні чіткість побудови, логічність і послідовність викладу, переконлива аргументація, точність і лаконічність формулювань, конкретність та доказовість висновків, обгрунтованість рекомендацій, є, як правило, результатом багаторазових вип-равлень і переписувань чорнового варіанту.
|
|
|
Перш ніж братися до складання тексту, рекомендується переглянути 2…3 наукові праці, зосередивши увагу на структурі наукового твору, системі доказів автора, послідовності та способах викладення матеріалу, використаних мовних засобах, технічному оформлені, що полегшить роботу над рукописом роботи.
Складання плану ДКР. Робота над рукописом розпочинається з аналізу відібраних матеріалів. Необхідно критично оцінити свої записи, що зроблені на попередніх етапах роботи – виписки, конспекти, щоденники, власні зауваження та думки, критичні рецензії, визначити тезу або концепцію всієї роботи, вибрати те, що сприяє розв’язанню поставлених у ДКР завдань і систематизувати вибрану інформацію. Не слід намагатися “втиснути” в рукопис увесь зібраний матеріал - це може знизити цінність роботи. Проте великий обсяг опрацьованих джерел, зібраний емпіричний матеріал збагачують світогляд, дозволяють окреслити межі вибраної теми, визначити власну позицію.
Після того як потрібний матеріал відібрано та систематизовано, склада-ється детальний план ДКР. Від того, наскільки виваженим він буде, залежить, чи вдасться створити цілісну, логічно витриману та послідовну роботу, вільну від повторів і суперечливих суджень. План, який у завершеній ДКР стане його змістом, буде своєрідною візитною карткою роботи і дозволить з одного погляду визначити, наскільки глибоко студент знає матеріал. Вимоги до плану такі: назви розділів роботи не повинні виходити за межі теми, мають відповідати її формулюванню; не можна допускати, щоб назва розділу збігалася з назвою ДКР. Назва кожного розділу конкретизує тему, розкриває один з її аспектів. Узяті разом, вони мають вичерпувати її. Ці вимоги також визначають назву та зміст підрозділів кожного розділу.
|
|
|
Підготовка чорнового рукопису ДКР. Роботу над рукописом розпо-чинають із компонування основної частини, потім пишуть висновки і, в останню чергу, вступ. Писати потрібно розбірливим почерком на одному боці стандартних аркушів, залишаючи широкі поля та відстань між рядками, які дозволять робити необхідні вставки, вилучати непотрібні частини тексту або прекомпоновувати матеріал, не переписуючи всієї роботи. Під час написання тексту слід одразу робити попередню нумерацію сторінок.
|
|
|
Кожна частина ДКР спочатку пишеться начорно відповідно до складеного плану. Найголовніше – зафіксувати основні думки систему доказів, не втрачаючи логіки викладу. Готовий чорновий варіант рекомендується відкласти на 2…3 дні і тільки після цього перевірити та критично оцінити його загальний зміст. Далі розпочинають детальне шліфування тексту, намагаючись з’ясувати, чи вдалось автору з достатньою повнотою, точно та доступно передати основні ідеї, методи, висновки та рекомендації.
Під час редагування тексту ДКР перевіряється та критично оцінюється його літературне оформлення. Спочатку необхідно скоротити другорядний матеріал, поліпшити композицію ДКР, перевірити, як огрунтовано висновки, чи логічно пов’язані висловлювання ідеї та немає повторів, чи послідовно викладено матеріал, визначити доцільність використання та місце в рукописі - таблиць, малюнків, схем, тощо. Після цього вдосконалюється стиль, перевіряється грамма-тика, орфографія та пунктуація, звіряються посилання на використану літературу.
Мова наукової праці свідчить про культуру писемного мовлення її автора, тому необхідно подбати про те, щоб мова ДКР повністю відповідала нормам сучасної літературної мови та забезпечувала логічно точне вираження думок, суджень, положень, визначень і доказів автора. Наукове писемне мовлення має свої особливості, які слід враховувати, працюючи над текстом ДКР. Це об’єктив-ність, точність, ясність, лаконічність і логічність вираження думок. Ці ознаки зумовлюють вибір мовних засобів.Об’єктивності досягають високим ступенем безособовості, відсутністю суб’єктивно-оцінних моментів у викладі, зокрема в доборі лексики, синтаксичній будові. У науковому писемному мовленні дуже рідко використовується особовий займенник першої особи однини “я”. Виклад, як правило, ведеться від третьої особи. Широко представлені також безособові речення, пасивні звороти, зворотні дієслова. Допускається вживання авторського “ми”, проте воно має узагальнений, а часом і умовний характер.
Виразність викладу, чіткість передачі інформації забезпечуються точним добором слів, правильним використанням термінів, відсутністю суперечностей в аргументації, документацією тверджень, наявністю таблиць, схем тощо. Ін фор-мативна насиченість, лаконічність тексту досягається добором спеціальних синтаксичних структур, часто стандартизованих. Для наукового мовлення харак-терним є вживання складносурядних речень, зокрема з причиновим і наслідковим зв’язком, відокремлених зворотів, вставних і вставлених конструкцій.
Логічний характер наукового мовлення визначає широке вживання засобів логічного членування тексту та виділення окремих слів або їх груп. Це, з одного боку, прийоми зовнішнього оформлення тексту – поділ його на частини, розділи, параграфи, а з іншого – чітко виявлені причинно - наслідкові зв’язки між повідомлюваними фактами, власне мовні засоби ( додаток 4 ).
Наукове мовлення будується на основі послідовного та доказового мислення, тому студент, який працює над ДКР, має бути обізнаний з основними законами логіки – тотожності, суперечності, виключеного третього, достатньої основи [2]. Знання цих законів значно полегшує підготовку тексту роботи, а їх порушення призводить до логіко-стилістичних помилок. Закон тотожності вимагає уникнути невизначеності, неконкретності, двозначності міркувань, які можуть стати причиною такої логічної помилки, як “підміна тези”. Вона виникає тоді, коли аргументи доказів не відповідають тезі, бо, почавши міркувати про одне, автор непомітно для себе переходить до чогось іншого.
Суть закону суперечності полягає в тому, що не можуть бути однозначно істинними два висловлювання, одне з яких щось стверджує про предмет, а друге – заперечує те саме, про той самий предмет, у той самий час. Закон виключеного третього передбачає, що з двох суджень про предмет, які суперечать одне одному, одне обов’язково є істинним, а друге хибним, і між ними немає та не може бути нічого середнього, тобто такого третього судження, яке також могло б бути істинним у тому самому відношенні, в той самий час. Цей закон вимагає, щоб у випадках, коли є два суперечних судження, було з’ясовано, яке з них є істинним, а яке – хибним, замість того щоб шукати істину в додатковому суджені.
Закон достатньої основи формулюється таким чином: для того щоб визнати судження про предмет істинним, необхідно вказати достатню основу. Він вимагає, щоб наші думки в будь-якому міркуванні були взаємопов’язанні, обгрун-товували одна одну, тобто щоб наше висловлювання було послідовним і аргу-ментованим. Зазначені закони зумовлюють основні вимоги до доведення як особ-ливої форми мислення, що є характерна для наукових праць. Доведення (в широ-кому значенні) – логічна дія, в процесі якої істинність нового судження обгрунто-вується судженням безумовно істинним або таким, що є безперечним.
Доведення завжди складається з тези (положення), яке доводиться, та аргументів (суджень), які мають підтвердити тезу. Доведення повинно відпові-дати таким важливим вимогам:
- теза та аргументи повінні бути чіткими, точно сформульованими суджен-нями, не припускається нечіткість викладу або двозначність;
- в процесі доведення теза має залишатися незмінною – має доводитись одне й те саме положення;
- теза та аргументи не повинні бути внутрішньо суперечливими суджен-нями, суперечити рашіше висловленим твердженням;
- як аргументи необхідно використовувати положення, істинність яких не викликає сумнівів, неприпустимо шукати підстави для підтвердження думки в ній самій;
- неприпустимо використовувати в ході доведення аргументів, що логічно не пов’язані з тезою, або такі, що є справедливими тільки за певних умов або в певний час.
Рубрикація тексту – графічний його розподіл на складові частини (розділи, підрозділи, абзаци тощо) є зовнішнім вираженням композиційної структури тексту і відіграє важливу роль у його сприйнятті: розкриває будову, взаємозв’язок окремих частин, дозволяє швидко відшукати потрібнийматеріал.
Найпростішою рубрикацією є абзац, тобто кілька речень, що мають спільний предмет викладу і розпочинаються з відступу вправо на початку першого рядка. Абзац завжди є внутрішньою замкненою смисловою одиницею. Перехід до нового абзацу - являє собою перехід і до нової думки. Іноді абзац складається з одного речення, якому надають особливого значення. У структурі абзацу можна виділити 3 частини: у першій (зачин) – формулюється тема абзацу (здебільшого це перше речення абзацу); середня частина містить розвиток теми (висловлена у 1- й частині ідея підтверджується аргументами, доказами, прикла-дами, цитатами тощо), а в останній частині – останньому реченні абзацу – робиться висновок із сказаного.
Працюючи над абзацем, необхідно звертати увагу на засоби зв’язку між абзацем і попереднім або наступним текстом, між реченнями всередені абзацу. Найпоширеніші засоби зв’язку, що використовуються в науковій літературі, вміщено в додатку 4. Більшими за абзац рубриками ДКР є підрозділ і розділ, а їх структура подібна до структури абзаца. Вони також складаються із зачину, основної частини та висновків. Поєднання цих складових частин тексту здійсню-ється засобами зв’язку, що й для поєднання речень усередені абзацу.
Редагування окремих елементів ДК Р – особлива складова частина оформлення тексту роботи. Важливий засіб рубрикації тексту – заголовки та підзаголовки. Необхідно упевнитися в тому, що назва ДКР, заголовки її розділів і підрозділів адекватно передають зміст певної частини тексту і є логічно повно-цінними, тобто недвозначними, несуперечливими, а в заголовках, що підпоряд-ковуються, не повторюється те, що сказано у підпорядковуючому заголовку. Як правило, заголовок виражається словосполученням у функції іменника. Він повинен бути лаконічним і містити відповіді на два запитання: про що йдеться в тексті та що в ньому стверджується. У кінці заголовка знаки пунктуації не ставлять.
Цитати – дослівні уривки з використаних джерел – використовуються для обгрунтування, підтвердження або доповнення авторських аргументів, висновків або положень та для критичного аналізу літературних джерел. Для цитування беруть уривок з логічно завершеною думкою; рідше - частину фрази або окремі слова. Текст цитати береться в лапки і наводиться без жодних змін, зі збере-женням особливостей авторського написання, орфографії, пунктуації та шриф-тових виділень. Відхиленнями від цього правила можуть бути:
- пропуски окремих слів і фраз, за умови, що думку автора не буде спотворено, а пропуск буде позначено трьома крапками (при цьому розділові знаки, що стояли перед або після пропущеного тексту, не зберігаються);
- зміна відмінка слова для підпорядкування його синтаксичній будові фрази, частиною якої вона є.
Забороняється об’єднувати в одній цитаті декілька виписок, що узяті з різних частин джерела, навіть якщо вони логічно пов’язані між собою. Кожна виписка оформлюється як окрема цитата. Якщо цитата повністю відтворює речен-ня тексту, що цитується, вона розпочинається з великої букви, якщо тільки не є частиною речення автора ДКР. Цитата розпочинається з маленької букви, навіть якщо у використаному джерелі вона розпочинається з великої. Якщо цитата відтворює тільки частину речення цитованого тексту, то перед лапками ставлять три крапки.
Цитата на початку речення повинна починатися з великої букви, навіть якщо перше цитоване слово написане у використаному джерелі з маленької букви. Після двокрапки цитата починається з маленької букви, якщо у викорис-таному джерелі перше слово цитати написане з маленької букви (у цьому випадку перед цитатою ставлять три крапки), і з великої, якщо у використаному джерелі перше слово цитати починається з великої. Якщо в тексті цитати, яка береться в лапки, є слова в лапках, то лапки, однакові за малюнком, не ставляться поряд двічі. Цитати слід виписувати тільки з першоджерел, а не з праць інших авторів. Лише в тих випадках, коли першоджерело недоступне, можливе користування цитатою, що опублікавана в іншому виданні. В цьому разі слід випередити бібліографічне посилання на джерело словами: ( Цит. за: [15, с.25] ).
Якщо студент, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова для того, щоб посилити їх значення, він має зробити в дужках відповідне застереження і вказати свої ініціали, наприклад, (виділено мною. – А.Г.). Аналогічні застереження здійс-нюють у разі самостійного перекладу рідною мовою іншомовної цитати: (переклад наш. – В.П.). Кожна цитата повинна супроводжуватися посиланням на використане джерело. Студент, який нехтує цією вимогою, ризикує отримати незадовільну оцінку за виконання ДКР. Цитування має бути помірним, оскільки перевантаженість тексту цитатами надає роботі компілятивного характеру та створює враження, що автор не має своєї думки. Для того щоб не перенасичувати текст цитатами, доцільно використовувати переказ чужих думок. Переказ повинен бути максимально точним. Не припускається викривлення чужих думок. Як і цитата, переказ має супроводжуватися посиланням на використане джерело. Як при цитуванні, так і при переказі слід потурбуватися про різноманітність мовних засобів для введення в текст цитати або переказу чужих думок.
Кожна цитата або думка, що запозичена з праці іншого автора, повинна обв’язково супроводжуватися посиланням на використане джерело. Аналогічне посилання є обов’язковим і тоді, коли використовуються цифри, факти, формули, рівняння, схеми тощо. Згідно [2 - 5] посилання, що вміщене поряд із описом загального змісту праці, її провідної думки, має порядковий номер відповідного джерела в списку використаних джерел. У тексті цей номер пишуть у квадратних дужках, наприклад - [2], або, якщо посилання робиться на декілька праць, - [3-8]. Посилання, що супроводжує цитату або переказ конкретної думки, аргу-мент, цифрові дані тощо, складається з номера джерела і номера сторінки, з якої взято цитату або аргумент, наприклад - [3, с. 28], або [2, с. 10 - 15].
Таблиця – це текстовий і цифровий матеріал, згрупований у певному порядку в рядки та графи (колонки) ісуттєво полегшує сприйняття тексту, що насичений однорідними відомостями, переважно цифровими показниками. В таблиці матеріал подається систематизовано, цифри висуваються на перший план, слова не повторюються, тому вони широко використовуються у наукових текстах. Таблиці включають такі основні елементи:
- нумераційний заголовок, в якому вказується порядковий номер таблиці;
- тематичний заголовок, в якому формулюється зміст;
- заголовки граф таблиці (головка);
- основну частину, що складається з боковика (заголовків рядків) і прог-рафки.
Вертикальні ряди в таблиці називаються графами або колонками а горизонтальні – рядками. Усі графи та боковик повинні мати заголовки. Заголовок графи стосується всіх даних цієї графи а заголовок рядка – усіх даних цього рядка. У правому верхньому кутку над таблицею пишуть слово “Таблиця” і вказують її номер. Знак номера (№) перед порядковим номером не ставиться. Порядкова нумерація таблиць може бути наскрізною або в межах розділу. Якщо використовується наскрізна нумерація – порядковий номер таблиці складається з однієї цифри, наприклад - Таблиця 5. Якщо таблиці нумерують в межах розділу – номер складається з номера розділу та порядкового номера таблиці, що розділені крапкою - Таблиця 3.5 (третя таблиця п’ятого розділу).
Нижче, посередині, розміщують тематичний заголовок, він має бути корот-ким і повністю передавати зміст таблиці, його не підкреслюють, але можна виді-лити напівжирним шрифтом. Текст у головках таблиць розміщують горизон-тально. Якщо в рефераті присутня одна таблиця – її не нумерують. Заголовок таблиці та заголовки граф пишуться з великої літери. Підзаголовки, що складають одне речення з текстом заголовка, пишуть з малої літери, а підзаголовки, що мають самостійне значення – з великої літери. В кінці заголовків і підзаголовків знаки пунктуації не ставлять. Складаючи заголовки, необхідно стежити за тим, щоб інформація у заголовках і підзаголовках не повторювалась, а якщо повто-рення існує – слід повторювані слова винести у загальний заголовок.
У випадку, коли в певній графі таблиці є текст, що повторюється, і він складається з одного слова, а повторювані слова стоять одне під одним – друге і наступні слова заміняють лапками. Якщо ж повторюваний текст складається з двох або більше слів, то при першому повторенні його заміняють словами “те саме”, а далі лапками. Ставити лапки замість цифр, знаків, символів, що повторю-ються не прийнято. Якщо в якому-небудь рядку таблиці не подають цифр – у ньому ставлять прочерк. Таблиця не повинна мати зайвих елементів, де такими у більшості таблиць є графа “Номер по порядку” і графа з нумерацією рядків.
Ці графи потрібні тільки тоді, коли таблиця складна і в тексті є посилання на різні графи та рядки таблиці. Якщо таблиця містить велику кількість рядків, її переносять на наступний аркуш. У цьому випадку нумераційний та тематичний заголовки вказують один раз над першою частиною таблиці, а над іншими – пишуть слова “Продовження табл.” і номер таблиці, наприклад “Продовження табл. 1.3”. Таблицю розміщують після першої згадки про неї в тексті, щоб можна було читати, не перевертаючи роботу, або повернувши її за годинниковою стрілкою. У тексті посилання на таблиці подають у скороченому вигляді: табл. 4; табл. 3.2. Винятком є роботи, в яких лише одна таблиця, тому в таких випадках при посиланні на таблицю в тексті слово “таблиця” подають повністю. Повторні посилання на таблицю починаються зі слова “дивись”, яке пишеться скорочено, наприклад “див. табл. 1.4”. Таблиці з невеликою кількістю граф допускається поділяти на частини, розміщуючи їх поряд на одній сторінці. Рекомендується відокремлювати частини таблиці подвійною лінією або лінією подвійної товщини.
Вивід – це спрощений варіант таблиці, який, як правило, містить боковик, крапки, якими закінчується рядки боковика, і одну – дві графи (колонки).
Основні види ілюстрацій, що можуть бути використані в ДКР, - рисунок, схема, діаграма, графік, малюнок. Їх виконують за допомогою комп’ютерної техніки, або вручну – чорною тушшю чи пастою чорного кольору на білому непрозорому папері. Зображення на оригіналах ілюстрацій мають бути контраст-ними та чіткими. Усі ілюстрації мають бути пов’язані тільки з основним змістом тексту, тому їх розміщують безпосередньо після того, де вони згадуються вперше або на наступній сторінці. Як правило, ілюстрації мають підпис. Підпис до ілюстрації повинен відповідати основному тексту, доповнювати його, але не повторювати. Необхідно, щоб пояснення до ілюстрації в тексті не було простим повторенням того, що міститься в підпису. Підпис до ілюстрації розташовують безпосередньо під нею. Перед підписом пишуть слово “Рис.” або “Мал.” і порядковий номер ілюстрації.
Номер ілюстрації складається з номера розділу та порядкового номера ілюстрації, розділених крапкою, наприклад “рис.2.4” (четвертий рисунок другого розділу). Якщо в роботі одна ілюстрація – її нумерують за загальними правилами. Частини однієї ілюстрації, які є окремими зображеннями, позначають малими літерами українського алфавіту (від а в алфавітному порядку, зліва направо, зверху вниз). Літери ставлять під зображенням або на вільному полі рисунка. Складові частини однієї ілюстрації, що йдуть під одним номером і зображують зіставлювані предмети, бажано виконувати в одному масштабі. Окремі рисунки групувати під одним номером із наступною розміткою буквенними позначеннями не дозволяється. Повторне посилання на ілюстрацію починається зі слова “дивись”, наприклад (“див. рис. 3”).
У наукових роботах часто використовується перелік. Якщо елементи переліку складаються з коротких речень або словосполучень, їх доцільно відок-ремлювати крапкою з комою і писати кожний з нового рядка, застосовуючи символи розділу, наприклад: “ - “, “ 1) ”, “ ■ ”, “ □ ”, “ ► ”, “ ● ” тощо.
Формули (невеликі та нескладні), як правило, вписують всередині рядків тексту. Великі та громіздкі формули, що мають у своєму складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках, залишивши вище і нижче формули по одному вільному рядку. Якщо формула не вміщується у один рядок - її переносять після знаків рівності, суми, добутку, множини тощо. Формула є рівноправним членом речення, тому розділові знаки в кінці формул або перед ними ставлять відповідно до правил пунктуації [2, 3, 5]. Усі формули, на які є посилання далі по тексту ДКР, необхідно пронумеровати.
Формули нумерують у межах розділу, а її номер складається з двох цифр – номера розділу і порядкового номера формули в розділі, розділених крапкою. Номери формул пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад (3.5) - (п’ята формула третього розділу). Номер формули - дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули. При перенесенні формули її номер вміщують на рівні останнього рядка. Якщо в роботі одна формула – її не нумерують. При посиланні на формулу її порядковий номер вказують у дужках, наприклад “… у формулі (1.3)”. Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів подають безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони в ній з’являються. Значення кожного символа та числового коефіцієн-та необхідно подавати з нового рядка. Пояснення починають зі слова “де” без двокрапки (після формули – кома).
Основні вимоги щодо виконання графіків [3] – максимальне використання площі графіка, мінімум написів, раціональний вибір масштабів осей координат, використання множників і префіксів для утворення десяткових кратних і частин-них позначень одиниць фізичних величин. Графіки виконують з координатною сіткою та без неї. Координатна сітка на графіках не потрібна, якщо пояснюються лише характер зміни функції. У цьому випадку значення величин на осях не прос-тавляють, а осі закінчують стрілками, що вказують напрямок зростання величин. Координатна сітка є обов’язковою при логарифмічному масштабі зображення. Криві графіків наносять або різними лініями (суцільно, штриховою, штрихпунк-тирною тощо), або суцільною лінією і нумерують арабськими цифрами.
Скорочення у ДКР. Часто студенти використовують скорочення, які вони потім самі не в змозі розшифрувати. Такі скорочення сприймаються як результат недбалості, квапливості, безсистемності, що негативно відбивається на оцінці роботи. Слід користуватися тільки загальноприйнятими скороченнями слів і словосполучень і писати їх правильно. До скорочень, що не потребують спеціаль-них пояснень, належать такі: та ін. – та інші; див. – дивись; проф. – професор; пор. – порівняй; доц. – доцент; напр. – наприклад; і т.д. – і так далі; акад. – академік; і т.ін. – і таке інше; і под. – і подібне. Якщо студент користується маловідомими скороченнями, він повинен розшифрувати їх при першому згадуванні, написавши його повністю, а поряд (у дужках) скорочено. Далі вони вживаються тільки скорочено. У випадку великої кількості скорочень – їх вино-сять на окремий аркуш (на початку ДКР з поміткою “Символи та скорочення”). Скорочення мають бути однаковими впродовж усього тексту роботи. Не можна писати слова і словосполучення в одному місці повністю, а в іншому скорочено.
Під час підготовки рукопису слід дотримуватися правил переносу, викладених в [6]. Зокрема, не можна: розривати цифрові записи і скорочені слова при них, а також умовні графічні скорочення типу та ін. ( 2004 р., а не 20-04 р. чи 2004 – р.); перносити прізвища, залишаючи в кінці попереднього рядка ініціали або інші умовні скорочення (проф., акад. тощо), які до них належать; залишати біля попередньої букви м’який знак або апостроф (розв’я – зувати, але не розв’ – язувати) тощо.
Список використаних джерел є органічною частиною ДКР. Він свідчить про ерудицію автора в досліджуваній проблемі та про рівень сформованості навичок роботи з науковою літературою. Список складається тільки з тих праць з теми дослідження, на які є посилання в тексті ДКР. У навчальних і наукових виданнях найбільш поширені 4-ри варіанти складання списків літератури – алфавітний, алфавітно-хронологічний, у порядку першого згадування праць, систематичний. Порядок складання списку літератури визначає автор. До списку не слід вносити застарілі матеріали і такі, що не вийшли друком (депоновані рукописи, препринти, рукописи тощо), а також видання, які студент не зможе одержати у бібліотеці.
Список використаних джерел у ДКР рекомендується укладати в алфавіт-ному порядку прізвищ перших авторів або заголовків. Бібліографічні описи праць одного автора розташовують за алфавітом заголовків праць (за наявності співав-торів прізвища останніх не враховуються). Усі літературні джерела подаються мовою оригіналу. Спочатку - праці мовами з кириличною графікою (українською, російською, білоруською тощо), а потім праці, що написані мовами з латинською графікою - англійською, німецькою тощо (додаток 5). Бібліографічні описи у списку необхідно пронумеровати.
Оформлення списку ведеться згідно з правилами бібліографічного опису друкованих творів. Складаючи опис, необхідно дотримуватися таких вимог:
- використовувати елементи опису, що відповідають міждержавним стандартам;
- дотримуватися єдиної форми написання елементів опису та послідовності їх розташування;
- точно відтворювати відомості про використане джерело.
Приклади бібліографічного опису різних видів джерел наведено в дод. 5. У складніших випадках слід звернутися до спеціальної літератури [3, 5] або прокон-сультуватися в бібліографічному відділі бібліотеки.
Додатки єважливим засобом збагаченнязмісту ДКР. У них розміщують матеріал, який: є необхідним для повноти роботи, але включення його до основної частини може змінити впорядковане та логічне цявлення про неї; не може бути послідовно розміщений в основній частині роботи через великий обсяг, специфіку викладення або форму подання. Додатки можуть містити – додаткові ілюстрації та таблиці; використані чи розроблені інструкції, методики, алгоритми, програми, описи апаратури та приладів, фотографії, схеми, конструкторські документі. Додатки оформлюють як продовження ДКР і розташовують в порядку згадування в тексті посилань на них.
Кожний додаток розпочинають з нової сторінки. У правому верхньому кутку пишуть слово “Додаток” і його порядковий номер без значка (№) напри-лад: “Додаток 1”. Нижче, посередені рядка, пишуть заголовок, який є обов’яз-ковим елементом додатка. Якщо в роботі один додаток – його не нумерують. Рисунки та таблиці, формули та рівняння, ілюстрації, схеми тощо, які розташовані в додатку, нумерують арабськими цифрами у межах кожного додатку, наприклад: “Рис. Д.1.1” (перший рисунок першого додатка).
Технічне оформлення ДКР
ДКР, що подається викладачу на оцінення, повинна бути акуратно офор-млена. Іноді студенти нехтують цією вимогою, вважаючи, що головне – зміст і її літературне оформлення. Проте така позиція неправильна. Якість оформлення роботи – це перше, що помічається при читанні, і це перше враження може суттєво позначитися на загальній оцінці ДКР. Змістовна, але неохайно оформлена робота не може претендувати на високу оцінку. Тому складаючи графік її виконання, необхідно виділити досить часу на її технічне оформлення.
Текст ДКР у комп’ютерному варіанті слід надрукувати на на одній сторінці стандартних аркушів білого паперу форматом 210 х 297 мм (А4). Використову-ють шрифт Times New Roman текстового редактора Word, розміру 14 з полутор-ним міжрядковим інтервалом. Кожна сторінка друкованої ДКР має містити приблизно 1800 знаків (28…30 рядків по 62…65 знаків у рядку, враховуючи знаки пунктуації та пробіли між словами). Текст ДКР повинен мати поля таких розмірів: зліва – не менше 25 мм, справа – не менше 1,5 мм, знизу та зверху – не менше 20 мм. Рукопис слід передруковувати суворо послідовно. Не дозволяється робити текстові вставки, писати на звороті сторінки, переносити уривки тексту в інші місця. Останнім передруковують зміст з відповідними сторінками. Сторінки ДКР мають бути пронумеровані. Першою є титульна сторінка, але на ній номер сторінки не ставиться, а нумеровати починають з 2-ї сторінки. Номер сторінки ставлять у правому верхньому кутку сторінки без крапки. У виняткових випадках, якщо виникла необхідність додати сторінки вже після того як пронумеровано сторінки рукопису, потрібно на сторінці, що додається, повторити номер попередньої сторінки і додати до нього індекс “а”, на наступній сторінці – індекс “б” і т.д. Це дає змогу не переробляти всю нумерацію сторінок тексту.
Кожний розділ ДКР починається з нової сторінки, це також стосується вступу, висновків, списку літератури та додатків. На верхньому полі сторінки обов’язково вказується назва відповідної частини роботи (вступ, висновки тощо) або порядковий номер і назва розділу. Робота повинна мати правильно оформлені заголовки та підзаголовки. Заголовки окремих структурних частин, розділів і підрозділів розміщують на окремих рядках, залишаючи між заголовками і текстом або заголовком підрозділу три міжрядкових інтервали. Заголовки структурних частин і підрозділів ДКР пишуть з абзацу великими буквами, а заголовки підроз-ділів – малими (крім першої великої букви), теж з абзацу. Крапка в кінці заго-ловка не ставиться. Переносити слова у заголовку та підкреслювати їх не можна.
Такі структурні частини ДКР, як зміст, вступ, висновки, список викорис-таних джерел не мають порядкового номера, а розділи і підрозділи, як правило, нумерують арабськими цифрами. Крапка після номера розділу ставиться тільки в тому випадку, коли далі йде заголовок. Якщо заголовок розділу пишеться з нового рядка, крапку після номера розділу не ставлять. Підрозділи нумерують арабськими цифрами в межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з двох цифр: перша – номер розділу, до якого входить підрозділ, а друга – номер підрозділу. Цифри розділяють крапкою. В кінці номера підрозділу також ставлять крапку, після якої в тому самому рядку друкують заголовок підрозділу. Абзацний відступ у друкованому тексті дорівнює 5-ти знакам. Таблиці та ілюстрації розмі-щують на стандартних аркушах паперу або наклеюють на них. Підписи та роз’яс-нення розміщують під (поряд з ) ними, на цьому ж боці аркуша.
Після передруковування рукопису ДКР слід вичитати текст і виправити помилки – граматичні орфографічні та пунктуаційні. Особливо ретельно необхід-но вивірити фактичний матеріал, цитати, посилання, бібліографічні дані. Слід упевнитися в тому, що заголовки та підзаголовки у змісті подано в тій самій послідовності й тому словесному формулюванні, в якому вони наводяться в тексті роботи, і розпочинаються на зазначених у змісті сторінках. Помилки акуратно виправляють - підчищають або зафарбовують білилами “штрих”, після чого вдру-ковують або вписують новий текст ручкою відповідного кольору, а також коригують комп’ютерний текст. Допускається не більше 2-х подібних виправлень на сторінці. Якщо їх більше – сторінку слід передрукувати. Остаточну вичитку рукопису краще робити після 2…3-денного відпочинку, що дозволяє побачити рукопис “свіжим поглядом”. Добре, якщо крім автора ДКР прочитає інша людина. Упевнившись, що передрукований рукопис роботи не має поміток, плям, а його сторінки розміщені у правильній послідовності, рукопис брошурують та подають викладачу на оцінювання.
ЗАКЛЮЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ
Студент, який працює над ДКР, вперше прямує до самостійних наукових досліджень. Її мета полягає в тому, щоб навчитися бачити професійні проблеми, аналізувати можливі шляхи їх успішного розв’язання, перевіряти правильність своїх прогнозів, формулювати практичні рекомендації та впроваджувати їх у навчальний процес. Логіка виконання ДКР, тобто послідовність головних етапів і конкретних кроків дослідницького пошуку, залежить від багатьох чинників – особливостей проблеми, специфіки предмета, поставленої мети, конкретного матеріалу дослідження, можливостей дослідника тощо. Проте в процесі плануван-ня та виконання ДКР можна й потрібно брати за основу загальну логічну схему, запропоновану в цих вказівках. Сподіваємося, що студенти ФБМІ знайдуть тут відповіді на більшість питань, що пов’язані з методикою виконання ДКР. Проте неможливо в малих за обсягом вказівках розглянути всі без винятку проблеми, які можуть виникнути під час виконання ДКР. В таких випадках слід звернутися до рекомендованої літератури або по допомогу до викладача.
РОЗРОБНИК:
Професор кафедри
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 193; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!