Складання орієнтовної програми дослідження
Вибравши тему, слід уважно перечитати літературу до неї, що рекомендо-вана лектором, щоб зрозуміти її смисл і основний результат, а також чітко визначити межі дослідження. Для цього необхідно відповісти на 2 запитання:
1. Про що буде йти мова в ДКР (відповідь на це питання дасть уявлення про об’єкт та предмет дослідження).
2. Що саме буде в ній стверджуватися (це питання дасть змогу з’ясувати мету або основний результат роботи).
Цілком можливо, що орієнтовна програма дослідження, яка складена студентом, буде делеко не вичерпною, у нього можуть виникнути труднощі з визначенням конкретних завдань дослідження та розробкою його методики. Цього не треба боятися, адже визначення предмета та мети, основні завдання і методи дослідження уточняються в процесі вивчення літературних джерел з проблеми дослідження. На даному етапі досить накреслити основні орієнтири, що визначатимуть напрямок пошуку, дадуть змогу цілеспрямовано вивчати літера-туру, оскільки їх відсутність призведе до втрати мети, хаотичного нагромадження матеріалу, не пов’язаного між собою.
Вибір літератури
Після того як тема ДКР вибрана та осмислена, потрібно проаналізувати стан розробки визначеної проблеми сучасною наукою та з’ясувати, які методи використовували інші дослідники для її вивчення. Для цього необхідно насам-перед підібрати наукову літературу за темою дослідження. Студент, який починає написання ДКР, зазвичай уже має невеликий список літературних джерел - література, що рекомендована викладачем до вивчення дисципліни. Проте цих джерел буває недостатньо для написання роботи. Необхідну літературу студент розшукує самостійно.
|
|
|
Вибираючи літературу за темою ДКР, слід шукати не тільки праці з теорії проблеми, а й публікації про практичний досвід роботи над цією пробле-мою. Слід пам’ятати, що, крім інформації, яка безпосередньо стосується теми ДКР, необхідно ознайомитись з літературою зі споріднених спецальностей, аналіз якої може бути корисним під час розробки окремих питань теми. Наукові праці з теми ДКР можна знайти в бібліотеках та електронній інформаційній мережі Iнтернет.
Робота в бібліотеці. Доцільно почати пошук літератури з перегляду бібліо-течних і систематичних каталогів, які є на факультеті і містять відомості про те, які праці з тієї чи іншої галузі знань присутні в бібліотеці. Якщо студент працює в бібліотеці Університету, міській, обласній або в республіканській бібліотеці, він також може звернутися до предметного каталогу. В цих каталогах картки розмі-щено в алфавітному порядку предметних слів – тем, яким присвячено книжку (як робиться в енциклопедіях). Слід ознайомитися з систематичною картотекою газетно - журнальних статей, що є в кожній бібліотеці. Потрібно переглянути наукові та науково-методичні журнали, в яких можуть бути надруковані наукові праці з теми ДКР. Пошук статей рекомендовано розпочинати з перегляду покаж-чика статей, опублікованих у журналі впродовж певного року.
|
|
|
Робота з електронними інформаційними ресурсами. Доступ до мережі Інтернет значно розширює географію пошуку літературних джерел, зокрема дає змогу знаходити та використовувати публікації в іноземних наукових і науково-методичних журналах. Студент, який має можливість працювати в мережі Інтернет, може ознайомитись з текстами дисертацій, авторефератів, наукових статей або наукових повідомлень, що є в бібліотеках України або інших країн, на серверах закордонних університетів, не відходячи від екрана свого комп’ютера.
На жаль, переважна більшість наукових праць, що є в мережі Інтернет у повному текстовому режимі, доступна на комерційних умовах. Проте деякі з них можна читати безплатно. Останнім часом кількість таких документів значно зросла і продовжує збільшуватись. В додатку 3 вміщено назви, адреси та короткі анотації електронних ресурсів мережі Інтеренет – зарубіжних електронних науко-вих і науково-методичних журналів, фондів електронних документів зарубіжних університетів, які можуть допомогти студенту під час роботи над ДКР.
|
|
|
Складання списку літературних джерел. Знайдену друковану літературу та електронні інформаційні ресурси слід одразу записати в окремий зошит або на спеціальні картки. Опис кожного джерела має бути ретельним, точно відповідати загальноприйнятим правилам [3] зі збереженням потрібної повноти та послідов-ності. Нехтування цими вимогами призводить до витрат значних зусиль і часу на наступних етапах роботи, коли виникає необхідність повернутися до праці, або в процесі написання тексту ДКР.
Із двох запропонованих способів складання списку літературних джерел науковці надають перевагу картковій системі [2]. Вона зручніша в користуванні, дозволяє швидко класифікувати записи за різними принципами (алфавітним, тематичним, хронологічним), додавати нові джерела та вилучати непотрібні. Складений список літератури - наукові праці, що потребують грунтовного вив-чення та критичного аналізу. Водночас визначають роботи, що не слід включати до списку - популярні статті, що не мають наукової цінності.
|
|
|
Вивчення відібраних джерел
Вивчення літератури доцільно починати з праць загального, оглядового характеру – відповідних розділів підручників і навчальних посібників, у яких матеріал викладено в найбільш доступній формі. Такий підхід дозволяє спочатку ознайомитися з коротким і найбільш загальним викладом теми та зосередити увагу на основних питаннях. Усвідомивши логіку теми, студент переходить до спеціальних, більш вужчих досліджень. Вивчення книги або статті складається з таких послідовних кроків, а саме: Загальне ознайомлення з твором → Уважне читання всього твору, його частин → Запис прочитаного → Критична оцінка прочитаного, запис власних зауважень.
Читання наукової праці починають із загального ознайомлення з нею, під час якого з’ясовуються її проблематика, основні питання та висновки. Якщо це книга, слід звернути увагу на титульний лист (де і коли видана), прочитати анотацію, переглянути зміст, який розкриває її побудову та дає уявлення про зміст її розділів. Потім слід прочитати передмову, де йдеться про призначення книги, завдання, що поставлені автором, та післямову з викладеними висновками дослід-ження. Доцільно погортати книгу, звертаючи увагу на мову, авторську манеру викладу, особливості зовнішнього оформлення, розглянути таблиці, прочитати примітки.
Якщо вивчається наукова стаття або наукове повідомлення, необхідно спочатку прочитати резюме, відомості про автора, перший та останній абзаци. Попередній перегляд праці дозволяє уявити коло питань, що розглядаються в ній, визначити спосіб подальшої роботи, зокрема вирішити, чи потрібно читати її всю, чи достатньо ознайомитися з окремими розділами, сторінками, а що читати в першу чергу. Чітко визначивши мету вивчення наукової праці, можна братися до читання книги (підручника, посібника, монографії) або статті.
Під час читання неохідно уважно стежити за думкою автора, відділяючи головні положення від доказів та ілюстративного матеріалу. Для цього потрібно навчитися виділяти в тексті формулювання мети та конкретних завдань дослід-ження, теоретичне обгрунтування, теоретичну та експериментальну перевірку, факти, емпіричні та теоретичні узагальнення, опис методики дослідження, висновки. Читання повинно супроводжуватися критичним аналізом матеріалу. Якщо книга чи журнал є власністю студента або студент працює з ксерокопією, потрібно читати з олівцем або маркерами різних кольорів, підкреслюючи слова, фрази, виділяючи абзаци та ставлячи проти них умовні позначки, затоновуючи в лаконічній формі свої зауваження. Кожний науковець, як правило, має власні методи позначення, можна застосовувати й такі широковживні помітки [2]: (!) – повна згода з текстом; (?) – незгода з автором, сумнів; (?!) – подив; (NB) – вельми важливо; (V) – важливо; (~) - цікаво, може стати в пригоді.
Читання наукової праці обов’язково супроводжується записами. По-перше, це дозволяє краще запам’ятати зміст прочитаного. По-друге, ведення записів, якщо воно не є простим переписуванням, сприяє кращому розумінню сутності праці, що вивчається, відбору та систематизації матеріалу. Крім того, обмірку-вання та критичний аналіз прочитаного, які супроводжують ведення записів, - запорука написання самостійної роботи. Записи прочитаного є незамінними під час підготовки тексту ДКР, основною частиною якої є критичний аналіз літе-ратури з обраної теми. Здійснення такого аналізу потребує від дослідника високої сумлінності у передачі чужих думок, положень, висновків, оскільки він не має права перекручувати ці думки або приписувати їх комусь іншому. Ось чому без записів у науковій роботі важко обійтися.
У практиці використовують різні види записів, а їх вибір залежить від мети роботи та характеру джерела. Найкоротшою формою запису прочитаного є план – послідовний перелік питань, що розглядаються в науковій праці. Він може бути простим і розгорнутим. Основне його призначення – допомогти пригадати зміст і структуру книги (статті). Існують 2 способи складання плану: перший – робота над ним під час читання, а другий – складання плану після ознайомлення з твором. У другому випадку план послідовніший, коротший і дає можливість підсумувати виконану роботу.
Ще одна коротка форма запису – анотація (дуже стислий виклад змісту) наукової праці. Вона пишеться після того як книжка (стаття) повністю прочитана та проаналізована. На анотацію схоже резюме. На відміну від анотації, яка коротко характеризує зміст твору, резюме зосереджується на його висновках і має оцінний характер. Резюме та анотація використовуються з іншими формами запису, наприклад виписками. Складнішою та досконалішою формою записів є тези – чітко сформульовані основні положення праці, переважно без доказів, пояснень та ілюстрацій. Якщо виписки виконують у формі цитат, то особливу увагу необхідно зосередити на їх точності, ретельно звірити з оригіналом і обов’язково вказати сторінку, з якої робиться виписка.
Найдосконалішою формою записів є конспект. На відміну від виписок, у яких фіксуються окремі висновки, думки або факти, конспект відображає весь зміст наукової праці. Він містить тези, що становлять його основу, лаконічні записи роздумів, доказів, фактичного матеріалу та виписки у формі цитат. Ступінь повноти та подробиці конспектування можуть бути різними, але перш ніж розпочати конспектування, необхідно скласти загальне уявлення про твір, добре обдумати та зрозуміти прочитане. При конспектуванні записують лише основні положення праці, їх логічне та фактичне обгрунтування. Конспектувати особливо важливі положення рекомендується словами автора у формі цитат, узявши їх у лапки і зазначивши в дужках сторінку.
Після того, як праця вивчена та законспектована, бажано написати на неї критичну рецензію, в якій висвітлити її актуальність, мету та завдання, коротко викласти та критично оцінити теоретичну позицію автора роботи, зіставивши її з теоретичними поглядами інших учених, проаналізувати методику дослідження, особливості викладу, зробити висновки щодо наукової цінності проаналізованої праці, зазначити те, що може потребувати додаткової перевірки та уточнення, а також те, з чим, на думку рецензента, не можна погодитися.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 168; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!