ОРГАНІЗАЦІЯ УПРАВЛІННЯ МАТЕРІАЛЬНИМИ ПОТОКАМИ

Враховуючи взаємозв’язки між функціями, що становлять матеріальний потік виробничого підприємства, його міжфункціональний характер, й беручи до уваги свою цільову спрямованість, логістика передбачає використання організаційно-управлінських механізмів координації логістичних систем. Організаційний механізм пов’язаний з досягненням необхідного рівня інтеграції шляхом організаційних перетворень у структурі управління підприємством. Це може існувати у формі об’єднання, коли в одному відділі вирішуються завдання координації дій багатьох функціональних служб. Така структура в разі її використання доцільна тією мірою, наскільки вона підпорядкована меті координації пов’язаних між собою видів діяльності.

Практика американських фірм показує, що об’єднання зусиль спеціалізованого апарату управління великої корпорації за умов постійних змін у зовнішньому середовищі неможливо забезпечити без створення на різних рівнях управлінських механізмів, основне завдання котрих було б тимчасове або на постійній основі об’єднання функціональних ланок та координація їх дій для досягнення чітко визначеної мети.

Коли невеликі корпорації з масовим характером виробництва, діють у відносно стабільних умовах, увесь обсяг координуючих функцій, як правило, зосереджений на вищому рівні управління. Однак зі збільшенням масштабів виробництва, розширенням номенклатури продукції, розширенням сфери діяльності корпорації, зростанням чисельності рівнів управління, процес управління матеріальним потоком ускладнюється настільки, що виникає питання про створення спеціальних механізмів міжфункціональної координації у цій галузі.

Виходячи з американської практики, можна відокремити два основних напрями управління матеріальним потоком фірми:

1. Вдосконалення різних економічних механізмів, котрі підсилюють взаємодію різних функціональних ланок в межах фірми.

2. Здійснення організаційних перетворень у структурі корпорації з метою покращення координації ланок. Ці напрями діють паралельно, доповнюючи один одного.

Структури управління матеріальними потоками, як було зазначено, можуть бути різними. Вони, як і відділи маркетингу, створюються за функціональними або товарними ознаками. Це можуть бути підрозділи, котрі вирішують питання про управління потоками сировини та матеріалів, необхідних для виконання виробничої програми, або відділи закупівлі чи управління матеріалами. Сфера діяльності цих підрозділів поширюється на економічний простір, починаючи зі складу готової продукції постачальника і закінчуючи складом готової продукції споживача.

Для управління потоками готової продукції на підприємстві можуть бути створені підрозділи з розподілу. У їх структуру входять відділи розподілу. На підприємствах України до них відносять складські та транспортні підрозділи.

За кордоном удосконалення планових і контрольних процесів управління матеріальними потоками, котре здійснюється на основі використання електронно-обчислювальної техніки, відбувається одночасно з організаційною перебудовою служб, котрі беруть участь в управлінні матеріалами, з метою координації дій.

Найбільше поширення отримали три різновиди організаційних механізмів. Це можуть бути спеціальні функціональні ланки, в яких контролюється більша частка планових, адміністративних та контрольних функцій, що регламентують рух матеріального потоку. В окремих випадках це буває спеціальний управляючий або координуюча група, основним завданням яких є координація процесу прийняття рішень з управління матеріальним потоком.

Для забезпечення високого рівня внутрішньо функціональної координації використовують матричні механізми, створені на подвійному підпорядкуванні ланок, від котрих залежить ефективне управління матеріальним потоком. Створення таких механізмів дає змогу вирішити проблему міжфункціональної взаємодії.

Спеціалізовані структури управління в логістиці розробляються виходячи з проблем, котрі необхідно вирішити фірмі. За функціональними ознаками в логістичних структурах управління вирізняють три напрями: планування, регулювання та контроль.

Основними процесами при плануванні є складання й координація планів та графіків руху і використання матеріального потоку в усіх ланках виробничо-збутової системи; розробка напрямів дій та формування критеріїв оцінки їх досягнення.

У сфері регулювання ув’язують функції ланок, відповідних за рух та використання матеріальних ресурсів.

Важливою функцією є контроль, котрий дає змогу оцінити рівень забезпеченості матеріальними ресурсами, ефективності їх використання, підрахунок витрат, пов’язаних з їх рухому всіх ланках системи. Завдяки контролю розробляють заходи з підвищення ефективності управління матеріальним потоком.

Кожний структурний блок складається з різних наборів управлінських ланок. Кількість їх та особливості взаємодії залежать від обсягів і складності робіт, пов’язаних з управлінням матеріальним потоком на кожному етапі руху крізь виробничо-збутову систему, а також від специфіки виробничої і збутової діяльності.

Організаційна структура може бути різною і залежить від характеру продукції, що випускається, кількості її споживачів, обсягу матеріаломісткості, розміру підприємства. Управлінський механізм пов’язаний з впровадженням спеціально розроблених управлінських процедур, основою яких є планування виробництва, збуту, зберігання і транспортування як єдиного матеріального потоку. Поняття «логістична система» може застосовуватися стосовно органів управління. З одного боку, це визначена кількість структурних елементів, що функціонують для досягнення єдиної мети, а з іншого — план її досягнення суб’єктом управління. Логістична система — це також організаційний механізм, який, перетинаючи функціональні межі відділів виробничого підприємства, за рахунок більш гнучкої координації спрямовує їхні дії на досягнення мети логістики. Логістичний підрозділ є не моно-, а міжфункціональним і відповідає за виконання усього блоку видів діяльності, пов’язаних з матеріальним потоком і необхідних для задоволення попиту споживачів від вибору постачальників до надання послуг. Відділ очолює керівник матеріального потоку, який визначає оперативні завдання, улагоджує конфлікти, відповідає за вдосконалення системи та кінцеві результати її функціонування. І як важливий, хоч і новий член структури управління, він підпорядковується першому керівникові підприємства.

Різноманітність особливостей, властивих виробничим підприємствам, розмаїтість конкретних проблем, що постають перед ними, зумовлює багатоваріантність організаційних рішень управління матеріальним потоком. Для матеріаломістких виробництв, особливо підприємств машинобудівного профілю, напрямом «головного удару» організаційних перетворень є концентрація зусиль, спрямованих на зниження витрат на етапах постачання й виробництва. Таке організаційне рішення є наслідком нерозвинутості власної мережі розподілу більшості машинобудівних підприємств, розмір збутових витрат яких незначний. Однак це не свідчить про те, що ця організаційна перебудова не зачіпає сфери збуту.

Деталізація функцій і розробки внутрішньої структури органів управління матеріальним потоком є складним процесом.

Основні функції підрозділів, котрі вирішують питання з управління потоками сировини та матеріалів, пов’язані з плануванням і полягають у координації планів потреби в матеріалах з виробничими планами, розробці графіків завантаження мехнізмів і маршрутів руху матеріального потоку в процесі переробки.

У сфері матеріально-технічного забезпечення важливе значення має встановлення зв’язків з постачальниками, розробка замовлень, організація закупівлі матеріалів, організація їх транспортування.

Значна увага приділяється функціям, пов’язаним зі збереженням запасів, причому не тільки виробничих, а й готової продукції, організації їх переробки (пакування, маркування, доукомплектування). Особливе значення має надання різних видів послуг споживачам.

Підприємства, які виготовляють широкий асортимент продукції й обслуговують значну кількість територіально роз’єднаних споживачів, мають свою розвинуту мережу розподілу, де пріоритетом структурних змін стає концентрація зусиль на зниженні витрат, що виникають у каналах розподілу. Акцентується увага на зосередженні надлишків товарних запасів, використанні прогресивних видів тари та пакування, раціональному розміщенні фірмових магазинів, станцій технічного обслуговування, гарантійних майстерень, регіональних складських комплексів, виборі найкращих маршрутів транспортування. Це важливо як з точки зору економізації поставок, так і для забезпечення високого стандарту обслуговування. В такому разі поєднуються функції, пов’язані з переміщенням, які в економічному просторі виконуються на межі виробничих процесів, тобто відвантаженням готової продукції з розташованих на території підприємства складів збуту і споживанням продукції, що постачається.

При формуванні логістичних підрозділів зайнятих управлінням розподілом готової продукції, основними функціями будуть ті, що пов’язані з плануванням процесу розподілу, організацією переміщення матеріального потоку, збереженням і регулюванням запасів, а також з наданням різних видів послуг.

До функцій планування процесу розподілу належать такі, котрі пов’язані з проведенням переговорів зі споживачами, обробкою замовлень, складанням графіків доставки та роботою транспорту.

В процесі руху матеріального потоку розробляються графіки та маршрути переміщення в процесі обробки матеріалів, здійснюється доставка готової продукції. Основна увага приділяється забезпеченню тісної взаємодії між виробничими і збутовими ланками. Таким чином, відділ управління матеріалами — це організаційний механізм зниження витрат, що виникають в основному на етапах забезпечення й виробництва, а відділ управління розподілом є аналогічним механізмом зниження витрат, але вже у сфері збутових відносин. Обидва варіанти побудови інтегрованого підрозділу базуються на розчленуванні матеріального потоку і є окремими фрагментами загального організаційного рішення. Його доцільно використовувати виробничим підприємствам, які незалежно від профілю стикаються з безліччю взаємопов’язаних і водночас різних проблем, що потребує вирішення координації дій усіх підрозділів, через які проходить матеріальний потік. Структуру управління матеріальним потоком подано на рис. 19.

Кожна ланка такої структури достатньо самостійна, однак усі вони діють як єдиний комплекс. Усі координуючі та контрольні функції сконцентровані в підрозділах, підпорядкованих управляючому матеріальним потоком. Важливе значення в цьому процесі відіграє використання спеціалізованої інформаційної системи.

Найбільш ефективним структурним підрозділом логістики є підрозділ управління матеріальним потоком, котрий охоплює планові, управлінські та контрольні функції, що регламентують рух матеріального потоку, забезпечують координацію роботи усіх управлінських ланок.

Можуть бути створені логістичні структури залежно від видів діяльності, наприклад, матеріально-технічного забезпечення, транспортно-експедиційних операцій, перевізного процесу та ін. В кожний з цих підрозділів входять групи або окремі юридичні особи, зайняті виконанням операцій, пов’язаних із закупівлями, постачанням матеріалів, регулюванням процесів перевезень, визначенням потреби в матеріалах та ін.

Рис. 19. Структура відділу управління матеріальним потоком

Цікавим, на наш погляд, є створення відділу логістики, тим більше, що на підприємствах України існує ця структура. В ній концентрується більшість логістичних функцій (як планово-координаційна, так і оперативного характеру) в єдиний блок із загальним керівництвом і відповідальністю. Мета його полягає в стратегічному управлінні усіма товарно-матеріальними потоками і запасами заради максимізації прибутку підприємства в цілому. Це показано на рис. 20.

Організаційні форми, що розглядалися, успішно зарекомендували себе в промислових корпораціях США, Японії, ряді країн Західної Європи. Перехід до ринкової економіки та об’єктивні потреби промислового виробництва зумовлюють створення аналогічних інтегрованих підрозділів на вітчизняних підприємствах. Іншими словами, існує об’єктивна необхідність у дослідженні різних логістичних систем, що функціонують у розвинутих західних країнах.

Рис. 20. Схема відділу логістики

Ринкові дослідження

Ринок та його дослідження § 1. Сутність ринку

З економічної точки зору ринок (тагкеї) можна визначити як інститут чи механізм, що зводить разом покупців і продавців певних товарів і послуг. Ринкові механізми створювались та розвивались протягом століть. Передумовою виникнення ринку був природно-історичний розвиток виробництва і обміну товарів, що зумовив появу товарного господарства. Це відбувалося шляхом суспільного поділу праці, виникнення економічно самостійних, юридичне незалежних суб’єктів господарювання і переходу від натурального виробництва до прямого продуктообміну, а згодом і до обміну товарів на ринку.
Крім економічної точки зору на існування ринку, існує також юридичне його визначення. З юридичної точки зору ринок — це місце де укладаються угоди, метою яких є придбання чи реалізація товару та отримання прибутку.
Відповідно до законодавства України товарний ринок — сфера обороту товару (взаємозамінних товарів) на який протягом певного часу і в межах певної території є попит і пропозиція.
Напевно у багатьох слово “ринок” асоціюється з базаром — місцем придбання та реалізації товару. Але це не зовсім так. Ринок здатен набувати різних форм. Найближчий універмаг, майстерня з ремонту взуття, газетний кіоск, їдальня, біржа — все це звичайні товарні ринки.
Найкраще зрозуміти сутність ринку можна, дослідивши функції, які він виконує. Найголовніші з них: регулююча, стимулююча, розподільча та інтегруюча.
Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’язків між різними галузями виробництва, попитом і споживанням, встановлення пропорцій в економіці та безперервність процесу відтворення.
Стимулююча функція ринку заохочує суб’єктів господарювання витрачати час та кошти на організацію своєї діяльності, розробку та використання новітніх технологій, забезпечувати нижчі витрати на виробництво одиниці продукції і виходячи з цього — найнижчі ціни тощо.
Розподільча функція. У процесі функціонування ринку відбувається оборот капіталу, який накопичується у ефективних власників. Підприємці, що господарюють на ринку ефективно і здатні конкурувати з іншими його учасниками, залишаються на ринку, а неефективні йдуть з нього. Тобто відбувається розподіл учасників ринку за доходами: ефективні стають багатими, неефективні — бідними.
Інтегруюча функція ринку полягає в тому, що він з’єднує світову економіку в єдине ціле, розвиваючи при цьому систему горизонтальних і вертикальних зв’язків, у тому числі зовнішньоекономічних.
Ринки можна класифікувати за різними критеріями. За економічним призначенням їх поділяють на ринки предметів споживання, фінансовий, валютний, ринок праці тощо. Ці ринки у свою чергу поділяються на ринки м’яса, риби, хлібу і хлібобулочних виробів, коксу, вугілля, цінних паперів та ін.
В залежності від інфраструктури та обсягів обміну товарів, є ринки, що розвиваються, розвинуті та високорозвинуті ринки. Наприклад, товарні та фондові біржі — це високорозвинуті ринки.
В залежності від території, яку охоплює ринок, він може бути регіональним, загальнодержавним і міжнародним.
Крім того, залежно від кількості суб’єктів господарювання на ринку, їх ринкових часток, наявності та ступеня переборності бар’єрів на шляху вступу на ринок, існують такі основні типи (моделі) ринків:
• досконала (довершена) конкуренція;
• монополістична конкуренція;
• олігополія;
• абсолютна монополія.
Досконала (довершена) конкуренція. До такого типу (моделі) ринку належить ринок, на якому діє велика кількість незалежних суб’єктів господарювання (продавців), що мають однаковий рівень або з незначною різницею часток на ринку. Нові суб’єкти господарювання мають можливість легко вступити на цей товарний ринок. Ринок з досконалою (довершеною) конкуренцією характеризується наявністю таких умов:
1) на ньому діє настільки велика кількість покупців і продавців, що жоден з них, діючи самостійно, не у змозі вплинути на ціни на ринку;
2) немає перешкод на шляху вступу на ринок, виходу з нього;
3) всі особи (продавці та покупці), що діють на ринку, мають вільний доступ до інформації, яка необхідна для прийняття рішень, пов’язаних з виробництвом і споживанням;
4) продукція однорідна (гомогенна).
Монополістична конкуренція. Цей тип (модель) ринку зовні схожий на досконалу конкуренцію, але йому притаманні також елементи абсолютної монополії. На ринку діє велика кількість суб’єктів господарювання, що мають незначну частку, кожний з яких пропонує різновиди одного й того самого товару. Такий ринок має незначний, легко переборний рівень бар’єрів на шляху вступу на ринок. Основні відмінності ринку з монополістичною конкуренцією від ринків з досконалою конкуренцією і абсолютною монополією полягають насамперед у поведінці кожного суб’єкта господарювання у сфері ціноутворення, тобто у незначному впливі кожного з суб’єктів господарювання на рівень ціни, який може значно перевищувати конкурентну ціну у разі досконалої конкуренції і бути нижчим, ніж рівень на ринку абсолютної монополії.
Олігополія — найпоширеніший тип (модель) ринку і, на відміну від ринкових структур, що були наведені раніше, включає різноманітні ринкові ситуації. Спрощену модель олігополії залежно від структурних показників ринку можна визначити як “групова монополія” або обмежена конкуренція. Олігополія характеризується невеликою кількістю діючих на ньому суб’єктів господарювання, причому кожен з учасників цього ринку має змогу незалежно від інших встановлювати ціни та визначати обсяги виробництва продукції.
Олігополія відрізняється від досконалої (довершеної) конкуренції тим, що її учасники не залежать один від одного;
від монополістичної конкуренції — тим, що суб’єкти господарювання мають певний контроль над встановленням цін;
від абсолютної монополії— тим, що кожний її учасник ретельно стежить за діяльністю конкурентів (у абсолютного монополіста немає конкурентів).
Є кілька видів олігополії. Якщо ринкові частки суб’єктів господарювання, що діють на олігополістичному ринку, приблизно рівні — це симетрична олігополія, а якщо різні — асиметрична. Спрощеною формою олігополії є дуополія. Дуополія — це ситуація, за якої на ринку діють два продавці.
Абсолютна монополія — ринок, на якому діє один продавець та існують непереборні бар’єри на шляху вступу на ринок. Абсолютна монополія протилежна досконалій (довершеній) конкуренції. Учасник цього ринку має владу над ціноутворенням, він сам визначає і встановлює рівень цін.
Абсолютну монополію слід відрізняти від ринкової влади. Ринкову владу набувають учасники ринку не лише там, де існує абсолютна монополія, а й там де є олігополія, монополістична конкуренція чи домінуючий суб’єкт господарювання.
Абсолютна монополія існує, якщо наявні бар’єри входу на. ринок. Виникнення таких бар’єрів може бути зумовлено як юридичними, так і економічними чинниками. Так, правовий захист плодів інтелектуальної діяльності може утворювати бар’єр входу на певний товарний ринок. Економічні бар’єри можуть виникати в результаті стратегічних дій суб’єктів господарювання або внаслідок економії на масштабі.
Крім того, існують олігопсонічна та монопсонічна моделі ринку. Олігопсонія — ринок, на якому діє кілька покупців. І Монопсонія — ринок, на якому діє один покупець.

---

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 175; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!