Суть та природа політики, її специфіка
Курс “ ПОЛІТОЛОГІЯ ”
prepared by Taras Podvirnyy
1. Суть та природа політики, її специфіка
2. Суб’єкти та об’єкти політики. Критерії політичної суб’єктності.
3. Співвідношення політики та моралі: основні підходи до вирішення проблеми.
4. Предмет, закони та категорії політичної науки. Основні підходи до визначення предмету.
5. Основні принципи та методи політології.
6. Основні етапи розвитку політичної науки. Структура політології як навчальної дисципліни.
7. Прикладна політологія: предмет, методи та сфери застосування.
8. Конституювання та розвиток політичної науки в Україні на сучачному етапі.
9. Біхевіоризм та постбіхевіоризм у розвитку політичної науки.
10. Політична антропологія.
11. Політична гносеологія.
12. Політична онтологія.
13. Політична праксеологія.
14. Політична психологія.
15. Предмет та принципи етнополітики.
16. Порівняльна політологія: теоретико-методологічні засади.
17. Суть та принципи порівняльного методу аналізу.
18. Політична влада: суть, форми, принципи реалізації. Ресурси політичної влади.
19. Легітимність політичної влади. Основні ознаки легітимності.
20. Зміст основних концепцій політичної влади.
21. Політичний режим: суть, типи.
22. Характеристика політичного режиму в Україні на сучасному етапі.
23. Політична система: суть, структура та механізм функціонування.
24. Розвиток теорії політичної системи (Т. Пасронс, Г. Алмонд, Д. Істон, К. Дойч)
|
|
|
25. Типологія політичних систем. Політична система України.
26. Держава як політична організація суспільства: ознаки і функції. Основні теорії походження д.
27. Форми державного правління.
28. Форми державного устрою. Організація державної влади в Україні.
29. Правова держава. Розвиток теорії правової держави.
30. Соціальна держава, її суть і структура.
31. Громадянське суспільство: суть, структура, ознаки та перспективи розвитку в Україні.
32. Порівняльна характеристика парламентів країн Західної Європи.
33. Порівняльна характеристика урядів країн Західної Європи.
34. Типологія коаліційних урядів. Основні моделі коаліційної поведінки.
35. Порівняльний аналіз позицій глав держав.
36. Електоральний уряд: суть, основні компоненти.
37. Місцеве самоврядування: суть, принципи, основні теорії.
38. Суть, зміст, структурні елементи соціального управління.
39. Багатозначність поняття “бюрократія”. Концепція формально-раціональної бюрократії Вебера.
40. Суть бюрократизму, його ознаки. Противаги бюрократизму в демократичному супільстві.
41. Зміст понятт демократія. Принципи демократії, їх взаємозвязок.
42. Сучасні теорії демократії.
43. Історичні типи демократії, їх особливості. Й. Шумпетер – основоположник сучасних теорій д.
|
|
|
44. Демократичні цінності, їх характеристика.
45. Процеси демократизації в Україні: шанси та переспективи.
46. Особливості демократизації постсоціалістичних країн. Консолідовані, перехідні та псевдодемокр.
47. Політична опозиція: особливості функціонування в різних політичних режимах.
48. Особливості перехідних політичних режимів. Основні моделі переходу до демократії (Хантінгтон)
49. Політичні партії: причина винекнення та етапи розвитку. Винекнення політичних партій.
50. Ознаки та функції політичних партій.
51. Типологія політичних партій.
52. Партійні системи: суть, типологія. Особливості формування партійної системи в Україні, її ознаки.
53. Партійні коаліції: основні теорії, механізми та принципи формування.
54. Політичний процес: суть та закономірності розвитку.
55. Політична діяльність: суть, структура, детермінанти. Типологія політичної діяльності.
56. Політична участь: суть, види, форми реалізації.
57. Теорія груп інтересів. Групи інтересів та групи тиску: ознаки, типи, функції у політ. процесі.
58. Політичні рішення: суть, типи та способи прийняття. Типологія політичних рішень.
59. Політичний розвиток: суть та види. Криза політичного розвитку.
|
|
|
60. Політична модернізація: суть та основні моделі.
61. Політичні технології та їх функції у політичному процесі. Лобізм як політична технологія.
62. Політичний маркетинг.
63. Політичний менеджмент: поняття та функції.
64. Політична стабільність: критерії та чинники. Механізм стабілізації укрїнського суспільства.
65. Політичні конфлікти: ознаки, типи, технології врегулювання.
66. Типи виборчих систем: порівняльна характеристика.
67. Виборча система України на сучасному етапі.
68. Соціальні групи як суб’єкти політики.
69. Поняття політичної еліти, її структура та функції. Типи політичних еліт.
70. Класичні та сучасні теорії еліт. Принципи та канали рекретування політичних еліт.
71. Політичне лідерство: критрії та типологія.
72. Політичний імідж: суть та типи. Технологічні аспекти реалізації в політичному процесі України.
73. Політична культура: суть, структура, функції, типи. Політичні субкультури.
74. Політична соціалізація особи. Теорії політичної соціалізації.
75. Політична поведінка. Поза інституційні форми політичної поведінки. Поведінка в натовпі.
76. Політична свідомість: суть, структура, рівні.
77. Порівняльний аналіз основних теорій міжнародних відносин (реалізм, ідеалізм, неореалізм)
|
|
|
78. Зовнішня політика: функції, типи, особливості аналізу.
79. Взаєсозв’язок та співвідношення внутрішньої , зовнішньої та міжнародної політики.
80. Національний інтерес: природа, структура, місце в зовнішній та міжнародній політиці.
81. Геополітика: предмет та принципи аналізу. Геополітичні доктрини. Геостратегія.
82. Глобалізація: головні тенденції розвитку на межі ХХ – ХХІ ст.
83. Політичне прогнозування: суть, основні теорії.
84. Політичні вчення Античності та їх вплив на розвиток європейської політичної думки.
85. Політичні вчення Стародавнього Сходу.
86. Політичні вчення Середньовіччя.
87. Політичні вчення епохи Відродження та Реформації.
88. Проблеми раціоналізму у політичних теоріях Нового часу.
89. Політичні вчення європейського просвітництва.
90. Проблеми держави в консерватизмі та лібералізмі.
91. Плюралізм політико-правових ідей у Європі ХІХ ст.
92. Політико-правові та етичні вчення у Німеччині кінця XVIII – початку XIX ст.
93. Проблема людини та держави в політичних теоріях Нового часу.
94. Політична доктрина анархізму.
95. Політичні доктрини фемінізму та неофемінізму.
96. Український консерватизм.
97. Політична думка України XVIII ст.
98. Український націоналізм (Міхновський, Донцов, Сціборський)
99. Логіка розвитку політичних доктрин у ХХ ст.
100. Політична доктрина соціал-демократії.
101. Політична думка України доби визвольних змагань 1917-1921 рр.
102. Цінності та принципи політичної доктрини лібералізму, їх еволюція.
103. Теорія природних прав людини та суспільної угоди, її значення для сучасних політ. доктрин.
104. Політична доктрина фашизму.
105. Особливості формального та традиційного етапів розвитку політичних доктрин.
106. Еволюція, цінності та принципи політичної доктрини консерватизму.
107. Політична доктрина націонал-соціалізму.
108. Політична доктрина комунізму: суть та еволюція.
Суть та природа політики, її специфіка
Як відносно самостійна сфера суспільного життя, політика виникла водночас із соціальною, етнічною та релігійною диференціацією суспільства. Покликали її до життя ускладнення механізмів матеріального виробництва, культурний прогрес, зростання соціальної мобільності суспільства. Внаслідок цих об'єктивних процесів виокремилися групи людей з підвищеною конфліктністю, непримиренністю. Постала нагальна потреба в соціальній силі, здатній забезпечити реалізацію особистих, групових, суспільних інтересів, регулювання відносин між людьми для збереження цілісності суспільства. Тому політика заявила про себе як мистецтво суспільного існування, необхідний чинник збереження цілісності диференційованого суспільства.
Вислів У.Черчіля: “Навіть тоді, коли ми не цікавимося політикою, політика цікавиться нами”.
Дуже поширеною на Заході є думка про те, що політика, держава та уряд – це механізм за допомогою якого вільні громадяни прагнуть задовольнити власні цілі та інтереси.
«Політика» є одним з найбільш неоднозначних термінів. Це виявляється насамперед у повсякденному житті, коли політикою називають будь-яку цілеспрямовану діяльність: мистецтво управління суспільством, громадську активність, сферу задоволення амбіційних і користолюбних прагнень людей тощо.
Узагалі існують два основні підходи до тлумачення терміна "політика": з одного боку, це заняття малодостойне й цинічне, з іншого – високоморальне й творче, притаманне "справжнім аристократам духу", як говорили древні.
Сучасні традиції вживання терміна "політика" започатковані античним (давньогрецьким) розумінням політики як вельми благородної справи – мистецтва державного управління, покликаного об'єднати суспільство навколо вищої його мети.
Неоднозначність побутових уявлень про політику пов'язана зі складністю й багатогранністю її виявів. Саме тому побутують різні наукові тлумачення, в яких політика постає як:
– одна зі сфер життєдіяльності суспільства;
– сфера виявлення інтересів соціальних груп, їх зіткнення і протиборства;
– спосіб певної субординації цих інтересів, підпорядкування їх найвищому началу, більш значущому і обов’язковому;
– рух соціальних груп, спільнот, які прагнуть здійснити свої інтереси через загальний інтерес, що набуває примусової форми для решти суспільства;
– чинник становлення людини як вільної, унікальної і неповторної.
– система певних суспільних відносин, взаємодія класів, націй, держав між собою і з владою;
– сукупність дій, заходів, установ, за допомогою яких узгоджуються інтереси різних верств населення;
– прагнення здобуття і використання державної влади, цілеспрямованого впливу на неї;
– участь у справах держави, у визначенні форм, завдань, змісту її діяльності;
– наміри, мета і способи дій правлячої еліти та її оточення;
– прояви хитрощів, обережності, таємничості, ухилянь, обачності.
Розглядаючи політику як сферу людської діяльності, можна тлумачити її трьома способами:
1. Політика як діяльність на етичних засадах.
Ця традиція започаткована Арістотелем, який вважав, що кожна спільнота створюється з певною метою. Означена мета повинна перевищувати всі індивідуальні блага окремих людей. Цією метою є справедливість або найвище благо для всіх. Виходячи з такого розуміння домінантною рисою політики має бути мудрість, яка полягає в умінні вибирати засоби для реалізації моральної мети.
2. Політика як засіб досягнення егоїстичних цілей.
Характеризується як цинічне розуміння політики, яке проявляється в наступному: "мистецтво можливого", "після нас хоч потоп", виправдання збройної боротьби за "життєвий простір" та ін. Проте, таке розуміння політики, де мета виправдовує будь-які засоби, не належить до визначальних традицій західної політичної культури, яку започаткували ще за часів античності.
3. Ціннісно-нейтральне розуміння політики.
Проявляється в раціональному, аналітичному тлумаченні політики як сфери діяльності, яка регулюється правовими, соціальними та психологічними нормами, які різняться в залежності від того чи іншого суспільства.
Перелічені варіанти інтерпретації політики не вичерпують багатоманітності її визначень, а лише відображають найважливіші з них. Узагальнюючи вищезазначені іпостасі політики, можна запропонувати її наступне визначення.
Політика — одна з найважливіших сфер життєдіяльності суспільства, взаємин різних соціальних груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільно значущих інтересів і потреб, вироблення обов'язкових для всього суспільства рішень.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 159; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!