Предмет та принципи етнополітики
Етнополітологія – це наука, що вивчає роль і місце етнічного фактору в політичних процесах. Шляхи і способи участі в політичному житті суспільства різних етнічних груп. Від нації до найменших етнічних груп зі спільною мовою, походженням.
Вивчає політичні аспекти міжетнічних відносин на всіх рівнях суспільної структури; починаючи від політики держави і політичної культури як складової буття нації до вивчення політичної поведінки окремої особи залежно від її етнічного походження.
Важливим об’єктом вивчення етнополітології є етнополітика ( один з предметів політології, яка досліджує політику держави, різних політико-громадських організацій, що діють в галузі етнічних та міжетнічних норм).
Питання етносу і політики між собою тісно пов’язані, бо політична активність проявляється по певній етнічній лінії з одного боку, а з іншого – етноси так чи інакше втягуються в політику.
Етнополітика — це система тактико-стратегічних дій, заходів та програм певного політичного об'єкта (насамперед держави, політичних партій, громадсько-політичних рухів тощо) в галузі взаємовідносин етнонаціональних спільностей між собою та їхніх стосунків з державою. Отже, головним суб'єктом етнополітики є держава. Але і етносоціальні спільності з точки зору етнополітики також є об'єктом останньої. У ширшому розумінні об'єкт етнонаціональної політики складає уся сукупність етнополітичних явищ:
|
|
|
· політичне життя етнічних груп, до яких належать громадяни держави (вибор-чі компанії, референдуми, місцеве самоврядування тощо);
|
|
|
· розселення етносів на території, на яку поширюється суверенітет держави,
· соціально-економічні та політико-культурні взаємини етносів між собою та державою;
· стосунки етнічних груп, що проживають на території даної держави, з їхніми етнородичами в інших державах.
Однією з головних категорій стнонаціональноі політики є етнічний інтерес. Етнічний інтерес — це інтерес етнічної спільноти чи групи, яка об єднується специ-фічними зв'язками, це об'єктивно зумовлені мотиви діяльності етнічної спільноти, які складаються з усвідомлення ними власних потреб та з'ясування и пошуку засобів та умов їх задоволення. Цей інтерес пов'язують з пошуком і усвідомленням найбільшої вигоди для себе у співпраці з державою, іншими етнічними спільностями націями, класами тощо. Етнічний інтерес виникає навколо різноманітних проблем суспільно-політичного життя: матеріальних (економічна діяльність, соціальна мобільність, проблеми демографічного розвитку тощо), політичних (участь у здійсненні владних рішень, правові гарантії від утисків), духовних (збереження ідентичності, розвиток мови та культури). Тому етнонаціональна політика тісно пов'язана із соціальною, демографічною, економічною, екологічною політикою. Такі інтереси можуть полягати як у врівноваженні прав усіх етносів, так і в прагненні забезпечити панівне становище певній етнічній групі.
|
|
|
Узгодження етнічних інтересів та досягнення міжетнічного й міжнаціонального порозуміння — одна з головних умов реалізації національних інтересів. Національний інтерес — це уявлення нації, національної держави про найоптимальніші умови свого самозабезпечення та розвитку. Політичними умовами забезпечення цього інтересу є суверенітет, територіальна цілісність, політична стабільність і т. ін. Зміст етнополітики — застосування системи державних засобів для створення оптимальної, з точки зору національних інтересів, системи етнонаціональних відносин. У цьому й полягає її основна мета.
Порівняльна політологія: теоретико-методологічні засади
Політологія не може мати експериментів (оскільки велике значення мають умови), тому всі висновки і положення вона отримує завдяки порівняльному аналізу.
|
|
|
Особливість порівняльного методу – він став підставою винекнення самостійної дисципліни.
Порівняльна політологія за Вірардою – систематичні дослідження щодо порівняння політичних систем світу.
Функції:
· отримання нових знань та їх подальший розвиток
· верифікації емпіричних даних, теоретичних концепцій та узагальнень
· відпрацювання нових методик та технік дослідження політичного простору
· знаходження інструментів, шляхів, алгоритмів, розв’язання актуальних політичних проблем на підставі інших (досвіду) країн
· контроль процесів в середині країни (Сарторі)
Етапи розвитку порівняльної політології:
1. традиційний етап (інституціоналізм). Вивчення окремих країн світу, де існували представницькі органи демократії, об’єктом вивичення виступають державні інститути та політичні партії. Сам метод потребував оволодіти конкретними знаннями, реалізується в історичних та теоретичних площинах.
2. другий етап (нова порівняльна політологія). Еванстоунський семінар 1952 року, Рой Макрідіс: “розвиток політичної науки має розвиватися через порівняльний аналіз”. Потім був семінар у Венеції (1955). Чинниуи, які пришвидшили розвиток порівняльної політології – наслідки ІІ світової війни (потрібно було досліджувати і знати інші країни світу), США ставши лідером демократичного світу взяв на себе роль контролера, що все знає (департамент США починає робити замовлення щодо дослідження інших країн); ООН, для її функціонування потрібно знати країни учасники; ІІ світова війна в Європі принесла авторитарну форму, крім Сполученого Королівства, тому вчені почали втікати в США і всі вони досліджували європейські країни в університетах США. Криза біхевіоризму стала водночас і кризою порівняльної політології (кінець 70-их років), бо ніхто не пердбачив антивоєнні рухи, контркультурні рухи – критика з боку замовників.
3. третій етап (кінець 70-их років) – плюралістичний етап. Метод важливий, але важливим є присутність самого досліднка, його інтуїції, досвіду, його передбачення (суб’єктивний чинник). Постмодерний підхід та феноміністична проблематика; відновлення значення історико-порівняльної методології (спадщина Маркса, Вебера); розширення інструментарію аналізу (неоінституціалізм, неомодернізм); велику роль відіграють економічні дослідження (економічні та математичні інструментарії – індекси, обчислення).
Порівняльна політологія — один з напрямів|направлень| політичній думці, що сформувалося як відособлена частина|частка| політичної науки, є спеціальною галуззю політичних знань і досліджень.
У найзагальнішому сенсі|змісті| порівняльну політологію можна розглядати|розглядувати| як метод політології, що виражається|виказує| в компаративістському (порівняльному) підході до політичних явищ.
Даний метод (використовувався вже в античному світі Платоном, Арістотелем та іншими мислителями) передбачає|припускає| зіставлення однотипних політичних явищ, наприклад|приміром|, політичних систем, політичних режимів, політичних партій і рухів, зацікавлених груп і еліт, виборчих|вибіркових| систем, різних способів реалізації одних і тих же політичних функцій і так далі з метою виявлення їх загальних|спільних| і специфічних властивостей, меж|рис|, ознак, знаходження найбільш ефективних форм політичної організації або оптимальних доріг|колій| вирішення завдань|задач|.
Вживання|застосування| порівняльного методу розширює кругозір дослідника, сприяє плідному використанню досвіду|досліду| інших країн і народів, дозволяє вчитися на чужих помилках і позбавляє від необхідності “винаходити велосипед” в державному будівництві. Творче, з врахуванням|з урахуванням| специфіки країни, використання цього методу особливе актуально для сучасної російської політології в умовах реформування суспільства|товариства| і держави (В.П. Пугачов, А.І. Солов'їв).
Порівняльна політологія за допомогою своїх теоретичних засобів|коштів| і прийомів сприяє проведенню глибокого аналізу реальних політичних процесів, інститутів влади. Об'єктом порівняння в політичних дослідженнях практично завжди служить розподіл влади в різних суспільствах|товариствах|.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 210; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!